Національні інтереси як основа формування зовнішньої політики України під час російсько-української війни

Размещено на http://allbest.ru

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Національні інтереси як основа формування зовнішньої політики України під час російсько-української війни

Дені Коробко студент

Науковий керівник: д. політ. н., проф.

Олександр Висоцький

Зовнішня політика будь-якої країни залежить від рівня соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, географічного положення, національних історичних традицій, забезпечення територіальної цілісності, суверенітету та національної безпеки. Крім того, вона зосереджена на концепції національного інтересу. Щодо використання поняття «національний інтерес» у світовій науковій спільноті існує дві парадигми: політичний реалізм та ліберальний ідеалізм. Прихильники політичного реалізму - однієї з основних шкіл міжнародної політичної думки - вважають, що національні інтереси є наріжним каменем зовнішньої політики будь-якої країни. Пріоритетом тут є поняття інтересу, сформульоване в термінах влади. Реалісти стверджують, що зовнішня політика, заснована на національних інтересах, є морально вищою за зовнішню політику, натхненну певними моральними принципами. Тому національні інтереси відображають фундаментальні цінності та запопадливість українського народу, його попити щодо гідних умов життя, а також цивілізовані шляхи їх створення та методи задоволення. Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлені певною обстановкою, що склалася в країні та за її межами.

З поняттям «національні інтереси» найчастіше доводиться стикатися у двох випадках. У першому - це політичний дискурс, у якому політики і публіцисти обґрунтовують певні функціонування держави чи політичних сил, котрі вони представляють, посиланнями на національні інтереси, що в цьому контексті мають нормативний характер. Йдеться про те, що відповідає національним інтересам та підлягає обґрунтуванню, а що ні. У іншому - зазначена категорія виникає, коли дослідник міжнародних відносин ставить запитання, чим керувалися державні діячі, приймаючи ті чи інші рішення, - національними чи груповими інтересами, ідеологічними поглядами, іншими причинами.

Пріоритети сучасного самостійного поліпшення стану справ у будь-якій державі значною мірою залежать від того, наскільки чітко і недвозначно сформульовані її національні інтереси, а ще від чіткого розуміння шляхів реалізації механізмів захисту. Серед пріоритетних цілей сталого розвитку перше місце посідає забезпечення національної безпеки в усіх його формах і проявах. Доктрина національної безпеки похідна від доктрини національних інтересів, а у ширшому значенні - від універсального бачення громадян інтересів безпеки.

Національні інтереси є важливим фактором, що визначає реалізацію природного права народу на виживання. Зараз для України вони стали ефективною рушійною силою історії, оскільки пов'язані з реалізацією права країни на незалежне виживання та її участь у світовій цивілізації. Термін «національні інтереси» також вказує на фактори, що обмежують можливості тієї чи іншої держави. Це можуть бути договори, інтереси різних сторін, вплив інших держав, особливий географічний стан чи належність до певної організації, наприклад, торгової чи військової. Для представників школи реалізму «серцевиною» національних інтересів є державна безпека, тобто «державні інтереси» та «інтереси національної безпеки» завжди взаємопов'язані. національний безпека право україна

30 липня 2021 р. Рада національної безпеки та оборони схвалила Стратегію зовнішньополітичної діяльності України [5]. На тлі першого саміту «Кримської платформи» та святкування 30-річчя незалежності ця подія певною мірою залишилася «поза кадром» і не набула широкого резонансу. Проте є очевидним, що оприлюднення зовнішньополітичної стратегії держави є фактом знаковим і абсолютно значущим. Можна стверджувати, що Україна вперше одержала цілісний та сукупний план дій на світовій арені. Але, мабуть, ця стратегія з'явилася не на порожньому місці - зокрема, варто згадати про «Основні напрями зовнішньої політики України» [4], низку інших концептуальних документів внутрішньої та зовнішньої політики, про зміни в Конституції (2019 р.), що зафіксували курс України на ЄС і НАТО [3].

У Стратегії зовнішньополітичної діяльності України здійснено комплексне нормативно-правове впорядкування принципів зовнішньої політики, систематизовано її національні інтереси та пріоритети на світовій арені, визначено виклики та загрози, до яких Україна мала була б готуватись, цілі та напрями зовнішньої діяльності України. У максимально спрощеному вигляді головна теза стратегії виглядає так: для досягнення основної мети безпеки та процвітання України потрібні відновлення миру та регіональної цілісності, результативна протидія країні-агресору/терористу(російській федерації), набуття повноправного членства в ЄС та НАТО, забезпечення соціально-економічного покращення тощо [5].

У стратегії виокремлюються п'ять держав, відносини з якими мають пріоритетний тактичний характер - це США, Великобританія, Канада, Німеччина та Франція. Тобто, як пояснюється у документі, становлення взаємовідносин із цими державами здійснюється відповідно до пріоритетів зовнішньої політики, котрі відображають спеціальний характер і рівень співробітництва, що базується на загальних інтересах протидії російській агресії. Очевидно, що і в наведеному переліку країн, і у змісті партнерства з ними є геополітична логіка і утилітарний смисл для країни, що страждає на довгу гібридну агресію. Водночас коло тактичних партнерів цим не обмежується. Згідно з документом тактичними партнерами України визначаються Польща, Туреччина, Азербайджан, Грузія, Литва, Румунія, Китай, Бразилія [5]. Але на тлі повномасштабної війни Україна активно користується правом обирати, хто є тактичним партнером та другом Української держави. Наприклад, Президент України Володимир Зеленський підтримав акції протесту грузинського народу проти корумпованої проросійської влади та парламенту в Грузії. Також йдеться про глобальне партнерство з Японією та значущість співпраці з Індією. У свою чергу, наголошується на пріоритетності покращення відносин з державами-сусідами, зокрема виведенні на тактичний рівень контактів із Молдовою. На сьогодні Україна активно розвиває україно-молдавські відносини та співпрацює на тактично-операційному рівні зі спецслужбами Молдови, адже частина цієї країни також була окупована країною-терористом - РФ. З погляду національних інтересів, світових реалій та стану двостороннього співробітництва такий вибір партнерів виправданий і прагматичний. Можна сперечатися і доповнювати цей перелік, але слід усвідомити, що по-перше, тактичних партнерів не може бути багато, тоді розмивається сенс тактичного партнерства.

Україна має обмежені можливості на світовій арені, незважаючи на те, що її підтримує весь цивілізований світ, але є деякі держави, такі як, наприклад, Угорщина, що ускладнюють ініціативи України в Європейському регіоні.

У найзагальнішому вигляді можна назвати кілька основних положень Стратегії, що становлять кістяк зовнішньої політики України. На початку чітко визначено напрям на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Документ заявляє та зміцнює як базовий пріоритет прозахідний напрямок України. Але на тлі повномасштабної агресії проти нашої держави процес вступу України до ЄС та НАТО було прискорено, зокрема, Україна вже підписала низку договорів та заяв, починаючи з підписання 28 лютого 2022 р. заявки на членство в ЄС.

Основною темою Стратегії вважається російська ворожість. Опір державі-терористу, відновлення територіальної єдності України визнається найвищою цінністю. Документ містить ансамбль заходів щодо опору експансії та військової агресії РФ.

Зокрема, йдеться про розширення кола країн, що підтримують Україну, збереження на міжнародному порядку денному питання про збройну агресію та тероризм Кремля, донесення до світового суспільства істини про російські злочини, геноцид українського народу, зміцнення санкційного режиму [5].

Зрозуміло, що цим не вичерпується перелік вагомих напрямів зовнішньополітичної роботи. У стратегії географія відносин включає всілякі ареали світу - йдеться про розвиток партнерства з державами Індо-Тихоокеанського ареалу, Центральної Азії, Близького Сходу, Африки, Латинської Америки.

Базовим домаганням до втілення у життя зовнішньої політики України вважається більш всеосяжне і ефективне забезпечення національних інтересів держави.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин сформовані у три основні групи: 1) стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням державного захисту та оборони її політичної незалежності; 2) фінансові інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки у велике господарство, та міжнародні шляхи здобування грошової підтримки та грантів; 3) регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних своєрідних потреб внутрішнього та зовнішнього становлення України [4].

Відповідно до Закону України «Про національну безпеку України» основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є: 1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектора безпеки і оборони та застосуванням сили; 2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; 3) розвиток сектора безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони. Відповідно до цього документа фундаментальними національними інтересами України є:

1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;

2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та покращення якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин із іншими державами [1].

Забезпечення національних інтересів покликано гарантувати виживання, безпеку держави, її стійке та сучасне становлення. Воно орієнтовано на реалізацію актуальних вагомих завдань, блокування, нейтралізацію та попередження всіляких загроз, викликів, ризиків, небезпек та катаклізмів. Національні інтереси виступають як мотиви та причини вчинків державних структур та громадських груп щодо досягнення встановлених ними цілей.

Національні інтереси в зовнішній політиці - це система актуально важливих потреб держави та суспільства із властивими народу культурно-духовними цінностями, що дозволяють забезпечувати його добробут та мінімізувати загрози державній безпеці.

Зовнішня політика України - система технологій взаємодії із зарубіжними країнами, міжнародними організаціями з метою просування державних інтересів та захисту прав українських громадян.

Стратегічними завданнями зовнішньої політики України під час російсько-української повномасштабної війни є такі: європейська та євроатлантична інтеграція, налагодження відносин стратегічного та військово-політичного партнерства з Європейським Союзом, США та іншими країнами, плідна робота в ООН та інших міжнародних організаціях, забезпечення ефективної участі держави у світовій економіці з максимальною обороною національних інтересів, перетворення України на регіонального лідера, перемога у війні, відновлення територіальної цілісності держави та притягнення усіх винних в агресії та міжнародних злочинах до відповідальності.

Список використаних джерел

1. Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2469- 19#n355.

2. Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки : Закон України від 23.04.1999. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/613-14#Text.

3. Конституція України від 28.06.1996. URL :https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

4. Основні напрями зовнішньої політики України : Постанова Верховної Ради України від 02.07.1993 (втратила чинність згідно із Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010). URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3360- 12#Text.

5. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 липня 2021 року «Про Стратегію зовнішньополітичної діяльності України» : Указ Президента України від 26.08.2021 № 448/2021. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/448/2021#Text.

Размещено на Allbest.ru