Право власності на ліси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право власності на ліси

Сніжана Рак, здобувач вищої освіти, Ірина Дзюба, кандидат юридичних наук, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Ліс - це не тільки величезна кількість дерев та рослин, це певна сукупність землі на якій найбільшу частину займають також птахи, тварини, різні комахи, але основну частину займають дерева, чагарники та насамперед рослини. Ліси на території нашої держави є її багатством на національному рівні та їх основним призначенням є ряд функцій, одними з яких є водоохоронна, захисна та оздоровча. Остання з них відбувається через чисте повітря на території лісу. Ліс також є джерелом, яке задовольняє потреби суспільства нашої держави в ресурсах лісів. Таким чином, можна стверджувати, що ліси відіграють одну з найважливіших функцій для навколишнього середовища та суспільства, що в ньому існує. Тобто, для того щоб зберегти цей важливий для людства природний комплекс, людям необхідно дбайливо ставитися до нього. Нам необхідно використовувати ліси таким чином, щоб не призвести їх до збіднення та, з рештою, не знищити їх зовсім. Для цього і встановлюється певний порядок для користування лісовими територіями, яка може перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи [1, с. 72 ].

Державна власність на ліси є основною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науково обґрунтованого раціонального використання. Держава як єдиний власник визначає порядок і умови користування лісами, систему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств. У державній власності перебувають усі ліси України, окрім лісів, які є у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 «Лісового кодексу України») [2, с. 22].

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, окрім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності у встановленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 9 «Лісового кодексу України»). Право комунальної власності на ліси набувається під час розмежування в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом (ст. 11 «Лісового кодексу України»). До комунальних лісів належать ліси лісогосподарських підприємств ОКСЛГП «Галсільліс», які підпорядковані Львівській обласній раді. В області залишається не вирішеним питання розмежування лісів державної власності (ліси за межами населених пунктів) та комунальної власності (ліси в межах населених пунктів).З огляду на це, питання віднесення лісів, які перебувають у віданні ОКСЛГП «Галсільліс», до лісів комунальної власності є дискусійним [2, с. 23].

Відповідно до ст. 10 Лісового кодексу, ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Згідно ст. 12 Лісового кодексу громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб [3, с. 221].

Оновлене лісове законодавство визначає також момент виникнення права приватної власності на ліси. Так, згідно ст. 13 Лісового кодексу право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку [3, с. 221].

Інші - вторинні способи набуття права приватної власності являють собою цивільно-правові угоди щодо передавання майна у власність. Згідно із ч. 1 ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. ЛК України не містить спеціальні норми набуття громадянами та юридичними особами права приватної власності на землі лісогосподарського призначення внаслідок цивільно-правових угод (від інших приватних власників лісогосподарських земель). У п. 3 ст. 14 ЛК України лише прямо встановлено право приватних власників лісів продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку. Відповідно, можна із упевненістю стверджувати, що положення ЗК України щодо переходу права приватної власності на земельні ділянки повинні застосовуватись і щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення [4, с. 57].

Отже, основною формою розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення є цивільно-правові угоди, які укладаються за правилами, встановленими цивільним та земельним законодавством [4, с. 58]. ліс власність земельний

Крім відчуження земельних лісових ділянок, у ст. 14 ЛК України розкрито інші права приватного власника лісів: право власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному ЛК України; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; право споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів. Ці Положення ЛК України кореспондують із переліком прав землевласників, що встановлений у ч. 1 ст. 90 ЗК України [4, с. 58].

Підстави припинення права приватної власності на ліси передбачено ст. 15 ЛК України. Однак, за формулюванням норма цієї статті є відсильною: право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на земельну ділянку у випадку і в порядку, встановлених законом. Загальний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку передбачений ст. 140 ЗК України: [4, с. 58]

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим.

Не можуть виступати суб'єктами права власності на ліси в Україні іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи. Навіть у разі отримання лісів у спадщину закон покладає на цих суб'єктів обов'язок щодо їх відчуження протягом одного року [1, с. 72].

Отже, у висновку варто зазначити, що ліси, які перебувають на території України, можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Щодо державної власності, то варто зазначити, що до такого типу власності на лісову ділянку належать усі лисі які перебувають на території нашої держави, окрім тих які можуть перебувати у комунальній та приватній власності. Щодо лісів, які перебувають у комунальній власності, то до них належать усі ті ліси, які перебувають на територіях населених пунктів, за винятком тих, які можуть перебувати в державній та комунальній власності. Щодо лісів, територіях яких належить до приватної власності, то ці території можуть належать громадянам нашої держави, а також юридичним особам України. До способів набуття права на приватну власність відносять первинні та вторинні способи. До первинних відносять такі способи одержання права власності як у складі угідь селянських, фермерських та інших видів господарств, площа яких є не більше 5 га. Але існують випадки, коли площа господарств може перевищувати 5 га, тобто не може обмежуватися. Вторинними способами набуття права приватної власності на лісові ділянки є одержання відповідної території на підставі правочину.

Література

1. Завгородня В.М. Проблеми формування юридичної конструкції права власності на ліси в Україні. Правовий вісник Української академії банківської справи. №1. 2008. С. 69 - 73

2. Дейнека А.М. Право власності на ліси в Україні. Наукові праці лісівничої академії наук України. №10. 2012. Актуальні проблеми сьогодення. С. 22-25

3. Каракаш І.І. Землі лісогосподарського призначення. Наукові праці НУ ОЮА. 2012. С. 214-226.

4. Оніка Я.В. Право приватної власності на землі лісогосподарського призначення: цивільно-правовий аспект. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. №13. 2015. Том 2. С. 56-59.

Размещено на Allbest.ru