Право на освіту у практиці Європейського суду з прав людини: релігійний (світоглядний) аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на освіту у практиці Європейського суду з прав людини: релігійний (світоглядний) аспект

Валерія Кльова

здобувач вищої освіти Науковий керівник:

Коваль Тетяна

кандидат юридичних наук

(Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького)

Право на освіту є важливим та невід'ємним елементом розвитку суспільства та однією з необхідних умов його існування. Освіта - це одна з вагомих гарантій становлення людини, а також основа прагнення людини до самовдосконалення та самореалізації.

Не менш важливим є те, що результативна діяльність держави у галузі освіти залежить не лише від якісного функціонального виконання уповноваженими органами своїх повноважень у даній сфері, а й від широкої взаємодії між цими органами, зокрема у межах міжнародного співробітництва.

Нагадаємо, що право на освіту закріплене у Протоколі №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Європейській конвенції з прав людини) 1950 р. Відповідно до нього, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань [1]. З огляду на практику суду, виокремлюється декілька аспектів, із яких він виносить рішення - мова освіти, громадянство здобувачів освіти, їх релігійні (світоглядні) переконання або переконання їх батьків, стан здоров'я (фізичні можливості) тощо. Зважаючи на запропонований формат, зупинимося на розгляді одного із вказаних напрямів, а саме на співвідношенні релігійних (світоглядних) переконань учнів (батьків) із реалізацією права на освіту.

Однією з найбільш показових у цьому плані є справа «Folgero та інші проти Норвегії» (2007 р.), у якій суд розглянув відмову звільнити учнів державних початкових шкіл від предмету «Християнство, релігія і філософія» та встановив, що вона є порушенням ст. 2 Протоколу № 1 [2]. У вказаній справі існувала можливість часткового звільнення учнів, але вона стосувалася лише уроків християнської практики, а не знань, які мали надаватись. Варто відзначити, що до 1998 р. батьки могли повністю звільнити дітей від уроків християнства, однак із 1998 р. (із прийняттям нового закону про освіту) таке звільнення стало лише частковим. Суд встав на бік батьків, вказавши, що процедура отримання бодай часткового звільнення від вказаного навчального курсу супроводжувалася значними складнощами. На думку суду, батьки повинні володіти достатньою інформацією щодо деталей навчального плану для того, щоб встановити і завчасно довести до відома шкільної адміністрації ті види предметів, які несумісні з їх особистими переконаннями та віруваннями. Навіть більше, суд підкреслив, що інформація про особисті філософські та релігійні погляди є одним з найбільш делікатних аспектів приватного життя, а під час вивчення обов'язкових дисциплін релігійного характеру, інформація має подаватися об'єктивно та критично без переваг для однієї релігії [3, с. 79].

Також цікавим є рішення у справі «Hasan and Eylem Zengin проти Туреччини» (2006 р.), де оскаржувалася відмова у звільненні учениці, сім'я якої сповідувала алевізм (одну з етнічних релігій Туреччини), від обов'язкових уроків із релігії й етики. Суд встановив, що подібна відмова є порушенням права на освіту. Відповідно, зробив висновок, що турецька система освіти є неприйнятною щодо релігійної освіти, бо вона не відповідає вимогам об'єктивності та плюралізму та не забезпечує прийнятний механізм, який гарантує повагу до переконань батьків [4].

Широку дискусію викликала справа «Lautsi та інші проти Італії» (2009 р.). С.Лаутсі заявила про те, що розміщення на стінах класних кімнат школи розп'ять суперечить принципу секуляризму, відповідно до якого вона виховувала своїх дітей. На її думку, наявність розп'яття неможливо було не помітити і всі учні могли розуміти це як певний релігійний знак. Як наслідок, для тих учнів, які сповідували християнство, не виникало жодних незручностей, натомість для атеїстів або тих, хто сповідував іншу релігію, право на освіту опинялося під загрозою. Суд врахував аргументи пані Лаутсі та дійшов висновку, що наявність розп'яття у класних кімнатах державних шкіл спричиняє порушення як права на освіту, так і права на свободу совісті [5].

Втім, резонансність цієї справи полягає в тому, що рішення було переглянуто Великою Палатою, яка, навпаки, вказала на відсутність порушення, наголосивши на важливості врахування національних традицій, пануючих релігійних вірувань та переконань, фактично залишивши для кожної держави можливість діяти на власний розсуд. До речі, подібна практика характерна для ЄСПЛ і з інших питань.

Окремої уваги заслуговують справи щодо зовнішнього вигляду здобувачів освіти, пов'язаного з їх релігійними переконаннями. Наприклад, у справі «Kose and Others проти Туреччини» (2006 р.), заявники скаржилися на зміну вимог щодо зовнішнього вигляду учнів, яким до 2002 р. було дозволено носити мусульманські хустки. Проте з 2002 р. ці вимоги змінилися - і осіб в хустках вже не допускали до школи. Суд по цій справі виходив із наступного: у протоколі №1 до Конвенції є гарантоване право особі на доступ до освітніх установ, проте в той же час воно може бути обмежене. В даному випадку, дані заходи були передбачувані, бо їх було вжито в той час, коли навчання в школі вимагало дотримання певних правил носіння одягу. Відповідно, Конституційний суд Туреччини визнав носіння мусульманських хусток несумісним із принципом секуляризму системи освіти. Важливо відмітити, що такі правила є загальними і застосовуються до усіх учнів, незалежно від їх релігійних переконань. Суд дійшов висновку, що заборона носіння традиційних мусульманських хусток жодним чином не обмежувала право на освіту, регламентоване протоколом № 1 до Конвенції [6]. Аналогічне рішення суд прийняв і у справі «Leyla §ahin проти Туреччини» (2005 р.)

Зрештою, на думку суду, право на освіту за своїм характером вимагає регламентування з боку держави, котре може змінюватись з часом і залежно від місця, відповідно до потреб і ресурсів громади і конкретних осіб. Таке регламентування не повинне у жодному випадку спричиняти порушення суті права на освіту або суперечити іншим правам, захищеним Конвенцією [7, с. 7].

У підсумку відзначимо, що ЄСПЛ розглядає свої справи із застосуванням принципу особливості і враховує усі умови та причини, за яких має бути втілено у життя права і свободи, зокрема право на освіту. Державам не заборонено у процесі навчання надавати відомості релігійного (світоглядного) характеру. Водночас, держави повинні слідкувати за тим, щоб подібна інформація надавалася коректно та об'єктивно, із врахуванням національних та культурних традицій. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада

1950 р. з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11 та 14 з Протоколами № 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 11. 11 2022) Folgero and Others v. Norway. Application no. 15472/02. Judgment of European Court of Human Rights. 29 June, 2007. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117764 (дата звернення: 11. 11. 2022) Коваль Т. В. Рішення Європейського суду з прав людини у справах щодо порушення права на освіту: загальна характеристика. Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2019. Серія ПРАВО. Випуск 58. Том 1. С. 77-80. Hasan and Eylem Zengin v. Turkey. Application no. 1448/04. Judgment of European Court of Human Rights. 9 October 2007. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-82580 (дата звернення: 12. 11. 2022) ^{Lautsi et Autres c. Italie. Application no.} 30814/06. Judgment of European Court of Human Rights. 3 November 2009. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-104042 (дата звернення: 12. 11. 2022) ^{Kose and Others v. Turkey. Application no.} 50278/99. Judgment of European Court of

Human Rights. 24 January 2006/ URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-185900 (дата

звернення: 13. 11. 2022) Довідник із застосування статті 2 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з

прав людини: право на освіту. 2017. URL:

https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_2_Protocol_1_UKR.pdf

право на освіту релігійний законодавчий

Размещено на Allbest.ru