Спеціально-кримінологічні заходи запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби як напрям забезпечення національної безпеки та обороноздатності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби як напрям забезпечення національної безпеки та обороноздатності

Павло Ткаченко, аспірант

В усі часи представники військової сфери, військовослужбовці, солдати були прикладом мужності, честі та відповідальності. Однак вчинення військовослужбовцями злочинів проти встановленого порядку несення або проходження військової служби підриває становлений авторитет і знижує рівень поваги, а разом з цим і довіри населення до представників армії. Крім цього, вчинення деяких окремих видів військових кримінальних правопорушень підриває обороноздатність, дисципліну та порядок в лавах військових формувань. Безумовно на значну кількість військових злочинів істотно вплинули події минулих років, а саме проведення антитерористичної операції на сході країни та нині впроваджений воєнний стан. Внутрішніми ж факторами виступили реформування, впровадження новітніх технологій, трансформація, методи командування особовим складом, матеріальне та грошове забезпечення, законодавчі зміни та зовнішні впливові фактори. До загальних факторів можливо віднести економічні і соціально-політичні чинники, які формують обстановку в суспільному житті країни.

Саме так, з огляду на викладену проблематику із врахуванням теперішніх умов, сучасних загроз варто приділити належної уваги задля ефективного забезпечення національної безпеки та обороноздатності країни. Переважна більшість вчених-юристів, які присвятили свої роботи саме дослідженню проблеми військової злочинності вважають, що вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби негативно впливає на обороноздатність війська. Безумовно ми погоджуємось із твердженнями вчених адже при організації розшуку військовослужбовця, який вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, задіяним є особовий склад військової частини, підрозділу, спеціалізовані правоохоронні органи, а іноді і спецслужба. Таким чином, зважаючи на вищевикладене можливо припустити, що обороноздатність, зокрема в окремо взятому підрозділі, який здійснює пошукові заходи, мінімізується адже особовий склад задіяного підрозділу замість виконання визначених та поставлених повсякденних задач, здійснює іншу роботу, не націлену на досягнення оборонної мети. Отже, задля ефективного забезпечення національної безпеки та обороноздатності, вважаємо за доцільне дослідити актуальні питання спеціально-кримінологічного запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби.

Окрім цього варто зауважити, що злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби залишаються досить небезпечними для сучасного українського суспільства, незважаючи на їх незначний відсоток в загальній структурі злочинності. Небезпечність їх проявляється не стільки в кількості, скільки в резонансному характері їх вчинення, в небезпечності для авторитету військової служби та державної влади і системи військової та національної безпеки країни в цілому, в ступені шкідливості наслідків для населення країни в цілому та авторитету держави на міжнародному рівні [1, с. 137].

Саме так, досліджуючи питання спеціально-кримінологічного запобігання військовим злочинам варто надати визначення такому поняттю як запобігання крізь призму кримінологічної науки. Запобігання злочинності -- це сукупність різноманітних видів діяльності і заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що породжують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Водночас спеціально-кримінологічне запобігання -- це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки [2, с. 53].

Значна кількість вчених-юристів вважає, що досліджуючи та розробляючи заходи спеціально-кримінологічного запобігання варто орієнтуватись на систему детермінант військових злочинів з метою зменшення їх впливу чи повного усунення. Саме так, досліджуючи фактори детермінації військової злочинності все частіше зустрічаємось із латентністю, приховуванням злочинів у військових колективах, яка на думку багатьох вчених особливо притаманна військовим. Проте все ж причини й умови злочинності військовослужбовців багато в чому визначаються загальними детермінантами злочинності. В юридичній літературі є різні підходи до класифікації детермінант злочинності військовослужбовців. Групи причин та умов цілком охоплюються детермінантами на макро-, мікро- й індивідуальному рівнях. Причини та умови на макрорівні включають різні за характером сфери життя й суспільні відносини: соціально-економічні, політичні, правові, організаційно-управлінські, ідеологічні, соціально-психологічні, культурно-виховні та ін. Соціально-економічною детермінантою є матеріальне забезпечення військовослужбовців, що останнім часом істотно збільшилось, але все одно залишається недостатнім і таким, що не відповідає завданням, які ставить суспільство перед армією та військовослужбовцями. До організаційно-управлінських чинників варто віднести такі, що пов'язані із недостатністю підготовленого офіцерського складу, відсутністю їхнього авторитету в армії; невлаштованістю побуту офіцерів, неналежне грошового забезпечення тощо. Специфічні організаційно-управлінські фактори пов'язані з особливостями проходження військової служби: відносною закритістю військового колективу, небажанням «виносити сміття з хати», круговою порукою. Складається парадоксальна ситуація, коли у розкритті злочину не зацікавлені ні підлеглі, ні військове керівництво [3, с. 67].

Слушно наголошують вчені щодо правових криміногенних факторів, які проявляються в тому, що часто дотримання військової дисципліни здійснюється неправовими, нестатутними методами. Великою проблемою військових формувань є нестатутні відносини. Понад 65% опитаних зазначають, що «дідівщина» можлива тому, що деякі командири вважають її ефективною формою збереження порядку в армії, а отже, приховують такі злочини. Наголошується також, що військова злочинність є високолатентним соціально-правовим явищем (так вважають понад 90% опитаних). За таких умов у підрозділі процвітають культ сили, знущання, а отже, самовільні залишення підрозділу, дезертирство, суїциди серед солдатів строкової служби, адже їм ніде шукати захисту. Основна ідеологічна детермінанта злочинності військовослужбовців - це втрата ідеологічних орієнтирів у суспільстві взагалі та в середовищі військовослужбовців зокрема, падіння престижу військової служби [3, с. 67].

Детермінанти, що є притаманними мікрорівню вказаної групи злочинів, характерні саме для середовища військових, пов'язані, окрім іншого, з особливостями їхніх стосунків щодо проходження та несення військової служби, також побутових відносин. До них належать: 1) психологічні проблеми, що можуть виникнути через тривале перебування в одностатевому колективі; 2) психічні відхилення, які можуть стати результатом виснажливих фізичних навантажень у юнаків-солдатів та їхнього позасімейного військового, іноді жорсткого, виховання; 3) природна концентрація в лавах військових, як правило, молодих людей, які не змогли реалізувати себе професійно; 4) наявність у минулому в частини солдат проблем із законом, що відбивається на їхній свідомості та поведінці; 5) невисокий рівень культури, навіть офіцерів; 6) десоціалізований, дисфункційний характер військово-соціального середовища; 7) незадовільна соціальна зрілість окремих військовослужбовців; 8) недостатня профілактична робота військових командирів і начальників з особовим складом; 9) відоме замовчування про факти нестатутних відносин із метою збереження звання та продовження військової кар'єри; 10) неякісна організація побуту військовослужбовців; 11) наявність традиційної «кругової поруки», що заважає інформуванню про вчинені злочини компетентних органів і посадових осіб тощо [3, с. 67].

Щодо дослідження детермінантів на індивідуальному рівні стосовно окремо взятого військового злочину або особи військовослужбовця злочинця, то слід вказати наступні фактори, а саме правовий нігілізм; відсутність належного виховання та педагогічної роботи; алкогольна та наркотичні залежність; психічні та психологічні відхилення; матеріальні труднощі та інші. Водночас наголошуємо, що на індивідуальному рівні, детермінанти можуть бути різноманітні, в такому випадку не варто опиратись на загальновизнані рамки адже кожний окремий випадок є особливими та індивідуальним, як за своєю структурою так і за своїми факторами.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене до спеціально-кримінологічних заходів можливо віднести в першу чергу поліпшення роботи правоохоронних органів з виявлення та розслідування злочинів проти встановленого порядку несення або проходження військової служби, зокрема самовільного залишення військової частини або місця служби. В частині поліпшення роботи правоохоронців має йтись безпосередньо про належний підбір кадрів до спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (військова прокуратура), Державного бюро розслідування, Військової служби правопорядку. Ефективне науково-методичне забезпечення діяльності правоохоронців на нашу думку, має посідати провідне місце в питаннях дієвого функціонування органів направлених на запобігання, протидію та профілактику військової злочинності. Орієнтування правоохоронного блоку на сучасні виклики та трансформації в тому числі у військовій та оборонній сферах.

По-друге має йтись про підвищення професійного, а разом з цим морального, культурного, інтелектуального та психологічного рівня офіцерів (командирів), з метою недопущення проявів учинення злочинів їх підлеглими чи колегами.

По-третє надання максимального розголосу фактів учинення резонансних злочинів та заходів, вжитих при їх розслідуванні й для усунення їх причин та умов.

Разом з цим деякі видатні вчені-правники вважають за доцільне розширення мережі громадських організацій, для забезпечення дотримання прав людини, полегшення процедури звернення військовослужбовців різних рівнів до таких організацій. Таким чином мова йдеться про створення та належне функціонування громадських організацій, фондів, асоціацій, діяльність яких буде направлена на професійне надання правової, психологічної та іншої допомоги військовослужбовцям, які перебувають в різних станах, зокрема таких, що передують вчинення військового злочину. Можливість звернення військовослужбовця за допомогою до сторонньої, не військової організації, на нашу думку є запорукою значного зменшення проявів самовільних залишень військових частин та місць служби, нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями, перевищень військовою службовою особою влади чи службових повноважень та ін. Діяльність таких організацій має бути направленою на вирішення багатьох соціально-побутових питань військовослужбовців, зокрема таких, які можливо виявляти при дослідженні детермінації військової злочинності.

До спеціально-кримінологічних заходів запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби також відносять: покращення системи обліку правопорушень і розроблення заходів запобігання військовим злочинам на рівні окремої структурної одиниці; покращення мікроклімату в колективах, недопущення проявів агресії, жорстокості тощо; постійне контролювання командирами вказаного мікроклімату, підвищення їх відповідальності при вивченні та веденні особових справ підлеглих; створення системи контролювання результативності реалізації вказаних та інших запобіжних заходів [2, с. 53].

Отже, зважаючи на вищевикладене можливо зазначити, що проблематика військової злочинності на разі являє собою підґрунтя для подальших наукових досліджень. При цьому поширення цього виду злочинності негативно впливає на обороноздатність країни та являється загрозою для національної безпеки. Саме тому визначення та впровадження заходів спеціально-кримінологічного запобігання є нагальним та необхідним зважаючи на сучасний стан досліджуваної проблеми.

Вступ

самовільне залишення військова частина

1. Шалгунова С. А., Ткаченко П. І., Гудіна Я. І. Спеціальні-кримінологічні заходи запобігання військовим злочинам як напрям забезпечення національної безпеки. - 2019.

2. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В. В. Голіни. - 2-ге вид. перероб. і доп. - Х.: Право, 2009. - 288 с.

3. Детермінанти злочинності серед особового складу військовослужбовців нгу та заходи її запобігання. А. В. Градецький. Держава та регіони. Серія: Право, 2020 р., № 1 (67) том 2. С. 65-70.

Размещено на Allbest.ru