Теоретико-правові аспекти позиціонування проблемних та дискусійних елементів взаємодії інститутів громадянського суспільства з суб’єктами сектору безпеки і оборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-правові аспекти позиціонування проблемних та дискусійних елементів взаємодії інститутів громадянського суспільства з суб'єктами сектору безпеки і оборони

Казнадєй Олександр Олександрович, курсант; Загоруй Богдан Вікторович, курсант, Київського інституту Національної гвардії України

Громадянське суспільство є складовою частиною механізмів, що забезпечують функціонування демократичних інститутів суспільства та стабільність політичної і соціально-економічної системи країни. Таке суспільство робить важливий внесок у розвиток здорової та збалансованої національної політики. Успіх та співпраця між владою та громадськими інституціями є ключовим елементом творення демократичної, правової держави. Активні учасники громадянської спільноти у постійному, тривалому процесі створюють різноманітні громадські інституції та стали невід'ємною частиною державного сектора.

Загалом, громадянське суспільство позиціонується як сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян для реалізації та захисту їх прав і свобод. Функціонування громадянського суспільства неможливе без громадянина як самостійного члена суспільства (як індивіда), який виявляє свою активність і є корисним для громади [1].

Взаємозв'язок громадянського суспільства і правової держави виражається в поєднанні багатьох їхніх цілей і завдань. Метою формування громадянського суспільства й розбудови правової держави є функціонування соціальних інститутів, які покликані служити людині та захищати права й інтереси. Цей процес взаємодії має відбуватися на основі принципу верховенства права, побудови системи економічних відносин на правових засадах.

Метою функціонування громадянського суспільства є забезпечення прав і свобод кожної особистості, максимально повна їх реалізація. Саме громадянське суспільство, активно взаємодіючи з державною владою, стає в сучасних умовах важливою рушійною силою історії й суб'єктом побудови правової держави. Справді, історичний розвиток сягнув нині ті межі, яку суспільствознавці іменують «персоналістичною революцією»: особистість, персона вимагає від державної влади стосунків партнерства, а не домінування-підкорення.

Мета діяльності різних інститутів громадянського суспільства визначається у кожному випадку підзаконними нормативно-правовими актами й не повинна суперечити чинному законодавству. Мету взаємодії інститутів громадянського суспільства та, скажімо, суб'єктів сектору безпеки і оборони потрібно формулювати, виходячи зі змісту нормативно-правових актів, які регулюють діяльність цих суб'єктів.

У розрізі заявленої мети дослідження доцільно проаналізувати мету, форми та напрями взаємодії Збройних Сил України та інститутів громадянського суспільства, що мають, зокрема, зовнішнє вираження через різноманітні організаційно-правові форми, насамперед ті, що функціонують у формі громадських організацій.

Доцільно зазначити, що в Україні нараховується більше 100 тисяч громадських організацій (з різною заявленою статутною метою діяльності) і, відповідно, більше 14 мільйонів членів громадських організацій. Протягом 2016-2021 років кількість інститутів громадянського суспільства суттєво зросла. За даними Державної служби статистики України, відбулося збільшення кількості юридичних осіб за організаційно-правовими формами господарювання: громадських організацій збільшилося на 22149 (з 70321 організації станом на 1 січня 2016 року до 92470 організацій станом на 1 січня 2022 року), громадських спілок - на 1122 (з 753 до 1875 відповідно), благодійних організацій - на 4428 (з 15384 до 19812 відповідно), релігійних організацій - на 3390 (з 23261 до 26651 відповідно), творчих спілок (інших професійних організацій) - на 38 (з 279 до 317 відповідно), професійних спілок та їх об'єднань - на 2392 (з 26321 до 28713 відповідно), органів самоорганізації населення - на 234 (з 1415 до 1649 відповідно).

З 2014 року в Україні започатковано впровадження демократичних реформ та активізовано застосування різноманітних практик громадської участі у забезпеченні демократичного цивільного контролю і співробітництва з суб'єктами сектору безпеки і оборони.

Отже, Збройні Сили України є самостійним державним інститутом, мета його діяльності визначена Конституцією України й законами України. Зокрема, стаття 19 Конституції України визначає, що правовий порядок в

Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Відповідно, ЗСУ діють у межах своїх повноважень і в спосіб, передбачений, насамперед, Конституцією України та Законом України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року.

Звісно, що зазначеними вище базовими актами законодавства не обмежується регулюючий вплив на ЗСУ. Доцільно зазначити і інші закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти локального правового регулювання та концептуальні програмні документи, зокрема:

- Закон України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 року;

- Закон України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року;

- Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19 квітня 2011 року;

- Указ Президента України «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні» від 26 лютого 2016 року, в який була додана «Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки» (наразі втратив чинність);

- Указ Президента України № 487/2021 від 27 вересня 2021 року «Про Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки»;

- Указ Президента України №473/2021 від 17 вересня 2021 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України»;

- Указ Президента України №121/2021 від 25 березня 2021 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року «Про Стратегію воєнної безпеки України»;

- Доктрина публічного спілкування, схвалена Головнокомандувачем ЗСУ 25.09.2020 року. Наказ Міністра оборони № 612 від 22.11.2017 «Про затвердження Концепції стратегічних комунікацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України».

Ще у Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України від 14 березня 2016 року законотворець відвів окрему графу ролі та місцю суспільства в розвитку сектору безпеки і оборони. Визначено, що основною метою реформування та розвитку сектору безпеки і оборони є формування й підтримання спроможностей, що дасть змогу гарантовано забезпечити адекватне та гнучке реагування на весь спектр загроз національній безпеці України, раціонально використовуючи наявні в держави можливості й ресурси. Для досягнення визначеної мети планується реалізувати комплекс завдань, серед яких значиться: дотримання принципів верховенства права, патріотизму, компетентності й департизації у функціонуванні сектору безпеки і оборони, забезпеченні його реформування та розвитку з дотриманням принципів демократичного цивільного контролю над воєнною організацією держави (сектором безпеки і оборони). Метою Концепції було задекларовано визначення шляхів формування національних безпекових та оборонних спроможностей, що дадуть змогу відновити територіальну цілісність України в межах міжнародно визнаного державного кордону України, гарантувати мирне майбутнє України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, а також забезпечать створення національної системи реагування на кризові ситуації, своєчасне виявлення, нейтралізацію зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, запобігання їм, гарантування особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини та громадянина, забезпечення кібербезпеки, оперативне спільне реагування на кризові та надзвичайні ситуації [2].

Реалізацію зазначених завдань законотворець вбачав у створенні умов для широкого залучення недержавних організацій до виконання завдань в інтересах національної безпеки і оборони держави. Найбільш перспективними напрямами такої їхньої діяльності позиціонувалось: надання послуг в інтересах виконання завдань та реалізації своїх функцій Збройними Силами України та функціонування мережі недержавних дослідних інституцій, що фахово опікуються проблемами безпеки та оборони. Як бачимо, законотворець у будь-якому випадку наголошує на необхідності об'єднання зусиль між громадянським суспільством і сектором оборони.

Безпековий сектор, особливо Служба безпеки України та її підрозділи, які здійснюють контррозвідувальну діяльність, і громадянське суспільство потребують сьогодні акумулювання зусиль та зосередження дій для захисту держави. Максимально допустима відкритість діяльності контррозвідки із залучення до контррозвідувального процесу громадянського суспільства має стати сьогодні національним девізом. Як результат, має бути створене контррозвідувальне співтовариство, спільні зусилля якого спрямовуватимуться на захист України, її таємниць, важливих ресурсів, технологій з оптимальним використанням бюджетних коштів. Ці зусилля також мають бути спрямовані на забезпечення інформацією вищих керівників держави для прийняття рішень у сфері внутрішньої й зовнішньої політики, а також на участь і вплив у формуванні та прийнятті цих рішень [2-3].

У передвоєнні часи, починаючи з 2014 року і до початку повномасштабного вторгнення армії російської федерації, були здійснені та реалізовані значні позитивні кроки у напрямку розвитку гендерної стратегії суб'єктів сектору безпеки і оборони. Так, у зв'язку з цим доцільно акцентувати увагу на взаємодії ЗСУ з громадськими організаціями, що реалізують гендерні проєкти, напрямки і форми реалізації яких можуть бути різними: починаючи від односторонньої критики громадськістю ЗСУ та проголошення рекомендацій, закінчуючи дійсно взаємокорисною співпрацею щодо забезпечення прав і свобод громадян, як у самій структурі ЗСУ, так і ззовні. Найкращий результат взаємодії державних інституцій сектору безпеки і оборони з громадянським суспільством - це тісна плідна співпраця щодо формування конкретних алгоритмів дій, процедур та розробки певних внутрішніх документів.

Співпрацю ЗСУ з громадянськими організаціями сьогодні можна окреслити такими сферами:

- розробка механізму запобігання та протидії дискримінації та насильству за ознакою статі;

- розробка гендерно-чутливих інструментів у сфері управління персоналом у ЗСУ;

- підвищення кваліфікації радників з гендерних питань у ЗСУ;

- розробка інформативних та друкованих матеріалів для персоналу ЗСУ у сфері підвищення гендерної обізнаності;

- аналіз та оцінка стратегічних документів, підготовка пропозицій щодо будування оптимальної ієрархії внутрішніх документів у сфері гендерної інтеграції;

- навчання персоналу цивільно-військового співробітництва щодо відстеження шкоди цивільному населенню в району конфлікту та імплементації цих алгоритмів в оперативне планування операцій.

Характеризуючи співпрацю гендерних громадських організацій із ЗСУ, можемо назвати її синергетичною. Виникає ефект взаємодії декількох факторів, коли їхня дія суттєво переважає ефект кожного, окремо взятого. Виникає ефект, коли «ціле більше суми окремих частин». В умовах створення командуванням ЗСУ політичної підтримки процесу гендерної інтеграції у ЗСУ та побудови ефективної мережі у ЗСУ радників з гендерних питань, зокрема, доведення критичної кількості жінок та чоловіків, прихильних до гендерно-інклюзивного миру та безпеки у ЗСУ та у країні в цілому, подібна сінергія зусиль може служити прикладом іншим сферам суспільного життя.

З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в україну, було введено Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України воєнний стан з 05:30 год 24 лютого 2022 року, внаслідок якого були запроваджені деякі обмеження Конституційних прав і свобод громадян, а також в рамках дії Закону України «Про правовий режим воєнного стану» наявні процедурні зміни, які зокрема, але не виключно обмежили взаємодію органів місцевого самоврядування з громадськістю:

- згідно з новою ч. 10 статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги у частині оприлюднення проєктів актів;

- внесені зміни до Регламенту місцевих рад, що призвело до роботи постійних депутатських комісій та сесій місцевих рад без урахування відкритості та гласності;

- відповідно до дії Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та відповідно до частини 6 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», місцеві ради та їх виконавчі органи призупинили

надання відповідей на звернення підприємств, установ, організацій, звернення громадян посилаючись на обставини непереборної сили незалежно від того, чи ведуться безпосередньої бойові дії на території громади.

Також інші нормативно-правові акти, зумовлені дією воєнного стану: відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2022 року № 263 «Деякі питання забезпечення функціонування інформаційно - комунікаційних систем, електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів в умовах воєнного стану», органам місцевого самоврядування рекомендувалося зупиняти, обмежувати роботу інформаційних, інформаційно-комунікаційних та електронних комунікаційних систем, а також публічних електронних реєстрів, що призвело до обмеження в отриманні інформації громадян. Також на підставі цієї Постанови, а також керуючись рекомендаціями Асоціації міст України, деякі органи місцевого самоврядування зовсім зробили недоступною для перегляду свою офіційну веб-сторінку місцевої ради на період від 24 лютого 2022 року до травня 2022 року [4].

Отже, з'ясування потреб, стану та проблемних аспектів взаємодії інститутів громадянського суспільства, жителів громад та органів місцевого самоврядування у період дії воєнного стану повинно бути одним із напрямків діяльності уповноважених суб'єктів, зокрема тих, що належать до сектору безпеки і оборони. Передбачається, що на підставі такого аналізу стане можливим сформувати рекомендації для покращення як правового поля, так і практичних кроків задля забезпечення ефективної співпраці між суб'єктами сил безпеки і оборони, органами місцевого самоврядування та громадськістю.

збройні сили громадянське суспільство

Список використаних джерел

1. Сурмін Ю.П., Михненко А.М., Крушельницька Т.П. та ін. Взаємодія органів державної влади та громадянського суспільства: навч. посібник. К.: НАДУ, 2011. 388 с.

2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.03.2016 р. «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України»: Указ Президента України від 14.03.2016 р. № 92/2016.

3. Слюсарчук І., Мітенко О. Роль громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки України. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 2. С. 194-200.

4. Гвоздік О., Чорногуб Н. Дослідження «Вплив воєнного стану на громадську участь в Україні» в межах Проєкту Ради Європи «Зміцнення громадської участі у демократичному процесі прийняття рішень в Україні». 2022.

Размещено на Allbest.ru