Відповідальність за службове потурання: порівняльний аналіз чинного і перспективного кримінального закону

У світлі сказаного інтерес становить пропозиція Ю. Юшиної доповнити КК ст.372-1, у якій би йшлось не тільки про «відмову в прийманні або ухилення від реєстрації заяв, повідомлень, іншої інформації про вчинені або підготовлювані злочини», а й про «перешкоджання здійсненню правосуддя прокурором, слідчим, співробітником органу дізнання шляхом винесення завідомо незаконних постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи, зупинення кримінальної справи, завідомо незаконного скасування прокурором постанови про порушення кримінальної справи» [11, с. 15].

Розмірковуючи над виправданістю вказівки на таке широке коло діянь, передусім хотілося б зазначити, що в розд. ХVШ вже міститься низка норм, якими передбачено відповідальність за певні різновиди посягань на передбачений порядок встановлення істини в кримінальному провадженні. Однак, якщо ми проаналізуємо ці норми, то побачимо, що всі вони (статті 371, 372, 373 КК) спрямовані на кримінально-правове забезпечення реалізації лише другої частини із закріплених у ст.2 КПК завдань кримінального провадження (того, щоб «жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура»). Про гарантування ж засобами кримінального права того, «щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності», законодавець при конструюванні розд. ХVШ «забув», створивши тим самим очевидний і такий, що потребує усунення, дисбаланс.

Слушність наведених міркувань підтверджується і зверненням до відповідних положень кримінального законодавства зарубіжних держав, у більшості з яких характерна для вітчизняного розд. ХVШ «однобічність» відсутня. Так, парламентарії пострадянських країн переважно сприйняли підхід розробників Модельного КК СНД (статті 336, 337), встановивши відповідальність не лише за притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності і вчинену з цією метою фальсифікацію доказів, а й за:

1) незаконне звільнення від кримінальної відповідальності;

2) будь-яку фальсифікацію доказів, зокрема таку, яка спрямована на перешкоджанню встановленню наявності ознак к. пр. (статті 291 та 294 КК Азербайджану, статті 395 та 399 КК Білорусії, статті 349 та 351 КК Вірменії, статті 334 та 369-1 КК Грузії, ст. 316 КК Естонії, статті 413 та 416 КК Казахстану, статті 339 та 342 КК Киргизії, статті 300 та 303 КК РФ, статті 359 та 360 КК Таджикистану, ст.194 КК Туркменістану, ст.230-1 КК Узбекистану). Ще ширше ознаки відповідних складів закріплені в кримінальних кодексах Аргентини (ст.273), Болгарії (ст.288), КНР (ст.399), Польщі (ст.239), Португалії (ст.369) і ФРН (§258-а), де існують норми з назвами «Перешкоджання (зрив) правосуддю», «Відмова від правосуддя» тощо, якими передбачено відповідальність фактично за будь-які діяння, що ускладнюють або зривають кримінальне переслідування винуватих осіб.

З урахуванням очевидної суспільної небезпеки досліджуваних діянь і вивченого іноземного досвіду, не викликає сумнівів необхідність криміналізації такої поведінки, а отже, доповнення розд. ХVШ (як і його наступників) відповідною(-ими) нормою(-ами). Водночас, як ми вже зауважували, проєктована Ю. Юшиною заборона (як і згадані зарубіжні аналоги) за змістом є значно ширшою за ст.365-3 КК, адже в ній йдеться не лише про порушення встановленого порядку облікування к. пр., а й про незаконні діяння, які вчиняються вже при відкритому кримінальному провадженні. Вочевидь, через вказану різницю у сформульованій Ю. Юшиною редакції ст.372-1 КК коло суб'єктів обмежено дізнавачем, слідчим і прокурором, тоді як відповідальність за ст. 365-3 КК може нести будь-який працівник правоохоронного органу, зокрема той, який не наділений повноваженнями на прийняття процесуальних рішень у вже відкритому кримінальному провадженні.

Незважаючи на подібний об'єкт (встановлений законом порядок, дотримання якого виступає гарантією того, щоб кожний, хто вчинив к. пр., був притягнутий до відповідальності), встановлена різниця в юридичній природі таких порушень є достатньою підставою для того, щоб передбачити кримінальну відповідальність за їх вчинення в різних нормах. Доцільність пропонованої диференціації вкотре підтверджується зверненням до зарубіжного досвіду, завдяки чому ми можемо переконатись у тому, що в кримінальному законодавстві низки країн існують норми, присвячені відповідальності за порушення порядку облікування к. пр. Наприклад, у ст.258 КК Бельгії і ст.434-7-1 КК Франції передбачено відповідальність за відмову у відправленні правосуддя сторонам, які звернулися до суб'єкта з відповідним процесуальним зверненням; у ст.408 КК Іспанії за невчинення активних дій із кримінального переслідування винуватих осіб, про які службовцю стало відомо; у КК КНР (ст.399) і КК Італії (статті 361-362) за непередання заяв і повідомлень про к. пр. компетентним органам для початку досудового чи судового розгляду справи; у ст.235 КК Туреччини за діяння чиновника, який під час виконання своїх посадових обов'язків дізнався про вчинення правопорушення, що вимагає відкриття кримінального переслідування, але не почав його чи не передав відповідні матеріали в компетентні органи.

Найбільш близькими за змістом до ст.365-3 КК слід вважати ст.433 КК Казахстану, присвячену караності приховування к.пр., і ст.241-1 КК Узбекистану, де йдеться про умисне приховування злочину від обліку. Щодо недоліків цих статей, які, відповідно, не повинні бути допущені при вдосконаленні кримінального законодавства України, то ними, на нашу думку, є:

1) обмеження кола суб'єктів злочину лише особами, до службових обов'язків яких входить прийом, реєстрація чи розгляд заяв (повідомлень) про злочини. Це унеможливлює кримінальну відповідальність інших правоохоронців (наприклад, патрульних поліцейських) (не кажучи вже про інших службових осіб), які, хоч і не мають вказаних повноважень, зобов'язані повідомляти про факт виявлення к. пр. уповноваженим суб'єктам;

2) занадто казуїстичний спосіб викладення ст.433 КК Казахстану, у якій йдеться лише про незаконні дії або щодо заявника (обман, погроза, умовляння тощо), або щодо самої заяви про вчинення к пр. (знищення, приховування). Через таке конструювання кримінально-правової заборони поза сферою її застосування опинилися випадки, коли відповідний суб'єкт дізнається про к пр. не із заяви, а, наприклад, сам виявляє його, однак не вживає передбачених законом заходів.

Зважаючи на цю обставину, ми, з одного боку, рекомендуємо de lege ferenda не відмовлятись від використаної у ст.365-3 КК конструкції «невжиття передбачених законодавством заходів за заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення або приховування виявленого кримінального правопорушення», а з іншого, поряд із наявною у ст.8.2.9 проекту вказівкою на бездіяльність, зазначити інші, пов'язані з використанням винним своєї влади діяння, вчинені з метою приховування к пр. від обліку.

Висновки

Оскільки службове потурання, передусім, порушує відносини правосуддя, позицію законодавця в частині розміщення заборони, присвяченої бездіяльності працівника правоохоронного органу щодо незаконної діяльності з організації або проведення азартних ігор, лотерей (ст.365-3 КК), слід визнати помилковою такою, що не повною мірою відображає характер антисоціальної спрямованості цього посягання. Натомість така, що зазнала виправданої еволюції, позиція робочої групи з приводу віднесення потурання працівника органу правопорядку вчиненню злочину й саботажу початку досудового розслідування до к. пр. проти сприяння правосуддю заслуговує на підтримку.

Попри соціальну обумовленість, включення до КК ст.365-3, відбиту в ній фрагментарність (безсистемність) законодавчого підходу до кримінально-правового реагування на випадки «кришування» правоохоронцями нелегальної діяльності, слід оцінити критично. На сьогодні кримінально-правова оцінка бездіяльності, яка означає потурання та яка не охоплюється диспозиціями статей 365-3 і 426 КК, пов'язана з труднощами, що не в останню чергу зумовлене «реформуванням» ст.364 КК «Зловживання владою або службовим становищем». Чинний кримінальний закон потребує доповнення універсальною нормою, яка б передбачала відповідальність і за потурання працівника правоохоронного органу вчиненню к. пр. У цьому сенсі статті проекту «Потурання працівника органу правопорядку вчиненню злочину» і «Саботаж початку досудового розслідування», усуваючи безпідставну казуїстичність, притаманну чинній редакції ст.365-3 КК, демонструють прогресивність підходу робочої групи.

Водночас присвячені відповідальності за службове потурання положення перспективного кримінального закону містять низку недоліків, які потребують усунення при доопрацюванні проекту. Це, зокрема:

1) відсутність послідовного (системного) втілення ідеї посилення кримінальної відповідальності за службове потурання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину;

2) довільність визначення ступенів тяжкості різних проявів потурання;

3) неузгодженість назви ст.8.2.9 проекту «Потурання працівника органу правопорядку вчиненню злочину» зі змістом її диспозиції;

4) безпідставність визнання потуранням затримання особи безпосередньо після вчинення нею злочину й незапобігання вчиненню злочину;

5) віднесення невжиття передбачених законодавством заходів за заявою (повідомленням) про вчинення к. пр. і щодо виявленого к. пр. до об'єктивної сторони саботажу початку досудового розслідування, а не потурання працівника органу правопорядку вчиненню злочину;

6) непридатність ст.8.2.9 проекту для належного кримінально-правового реагування на дії працівників органів правопорядку, які означають «кришування», і необхідність поширення сфери її потенційного застосування на випадки поєднаного з використанням влади приховування к. пр. від обліку. Вдосконалена ст.8.2.9 проекту могла б мати назву «Умисне приховування кримінального правопорушення від обліку».

Проблеми конструювання кримінально-правових норм про відповідальність за інші прояви перешкоджання правосуддю можуть і повинні бути вирішені за результатами спеціальних досліджень, проведення яких і слід визнати одним із перспективних напрямів подальших наукових розвідок.

Використані джерела

1. Кримінальний кодекс України. Контрольний текст проекту (станом на 14. 10.2023 року). [Електронний ресурс]

2. Фільчакова Ю.І. Поняття потурання за кримінальним правом України. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. №6. С. 502-504.

3. Абакіна-Пілявська Л.М. Інститут причетності до злочину в кримінальному праві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Одеса, 2014. 20 с.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. 10-те вид., переробл. та допов. Київ: ВД «Дакор», 2018. 1360 с.

5. Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: навч. посіб. / за заг. ред. М.І. Хавронюка. Київ: Ваіте, 2014. 944 с.

6. Палюх Л. Класифікація злочинів проти правосуддя. Підприємництво, господарство і право. 2018. №2. С. 176-181.

7. Лемешко О.М. Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину: дис. ... канд. юрцд. наук: 12.00.08. Харків, 2001. 195 с.

8. Марін О. Родовий об'єкт та система кримінальних правопорушень проти правосуддя в результаті конституційної реформи. Підприємництво, господарство і право. 2021. №1. С. 220-226.

9. Шепітько М.В. Теоретико-методологічні засади формування системи протидії злочинам у сфері правосуддя: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08; 12.00.09. Харків, 2018. 610 с.

10. Дудоров О.О., Омельяненко М.І., Сабадаш В.П. Кримінальна відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації: монографія. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2014. 360 с.

11. Юшина Ю.В. Посягання проти правосуддя, що здійснюються у процесі перевірки інформації про вчинені або підготовлювані злочини (кримінально-правовий аспект): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Запоріжжя, 2012. 22 с.

12. Смушак О.М. Відповідальність за потурання злочину та його попереджувальний вплив на злочинність. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2013. Вип. 33. С. 274-281.

13. Марій О. Відповідальність за кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг: навч. посіб. Київ: Дакор, 2021. 272 с.

14. Марін О.К. «Новітні» форми зловживання можливостями спеціального статусу в розділі XVІІ Особливої частини Кримінального кодексу України. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. №2. С. 239-242.

15. Корупційні схеми: їх кримінально-правова кваліфікація і досудове розслідування / за ред. М.І. Хавронюка. Київ: Москаленко О.М., 2019. 464 с.

16. Письменський Є.О. Підстави кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем: проблеми, тенденції, перспективи. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2017. №2. С. 179-197.

17. Висновок національних експертів на проект Кримінального кодексу України (контрольний текст станом на 30.01.2023 р.). [Електронний ресурс]

18. Лазаренко В.В. Кримінально-правова характеристика приховування кримінального правопорушення: порівняльно-правове дослідження: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Одеса, 2021. 222 с.

19. Постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2022 р. у справі №686/13801/16-к. Єдиний державний реєстр судових рішень.

20. Чугуніков І.І. Форми участі декількох суб'єктів у вчиненні кримінального правопорушення: тенденції розвитку. Правова позиція. 2022. №4. С. 212-218.

21. Ухвала слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 22 березня 2021 р. у справі №554/1904/21. Єдиний державний реєстр судових рішень.

22. Ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 р. у справі №757/30310/22-к. Єдиний державний реєстр судових рішень.

23. Вирок Шполянського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2021 р. у справі №691/368/21. Єдиний державний реєстр судових рішень.

24. Газдайка-Василишин І.Б., Коваленко В.П. Проблеми кримінальної відповідальності працівника правоохоронного органу за бездіяльність щодо незаконно діяльності з організації або проведення азартних ігор, лотерей. Проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, припинення та превенції корупційних проявів: матеріали постійно діючого науково-практичного семінару (м. Львів, 28 травня 2021 року) / упорядник Ю.А. Хатнюк. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2021. С. 6-11.

References

1. Kryminalnyi kodeks Ukrainy. Kontrolnyi tekst proiektu (stanom na 14.10.2023 roku). (2023) [Electronic resource] N.p.

2. Filchakova, Yu.I. (2023). Poniattia poturannia za kryminalnym pravom Ukrainy. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal Legal scientific electronic journal, 6, 502-504

3. Abakina-Piliavska, L.M. (2014). Instytut prychetnosti do zlochynu v kryminalnomu pravi Ukrainy. Candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian].

4. Melnyk, M.I., Khavroniuk, M.I. et al. (2018). Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy. 10-te vyd., pererobl. ta dopov. Kyiv: VD «Dakor». [in Ukrainian].

5. Dudorov, O.O., Khavroniuk, M.I. (2014). Kryminalne pravo: navch. posib. Kyiv: Vaite. [in Ukrainian].

6. Paliukh, L. (2018). Klasyfikatsiia zlochyniv proty pravosuddia. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo Entrepreneurship, economy and law, 2, 176-181. [in Ukrainian].

7. Lemeshko, O.M. (2001). Kryminalno-pravova otsinka poturannia vchynenniu zlochynu. Candidate's thesis. Kharkiv. [in Ukrainian].

8. Marin, O. (2021). Rodovyi ob'iekt ta systema kryminalnykh pravoporushen proty pravosuddia v rezultati konstytutsiinoi reformy. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo Entrepreneurship, economy and law, 1, 220-226. [in Ukrainian].

9. Shepitko, M.V. (2018). Teoretyko-metodolohichni zasady formuvannia systemy protydii zlochynam u sferi pravosuddia. Doctor's thesis. Kharkiv. [in Ukrainian].

10. Dudorov, O.O., Omelianenko, M.I., Sabadash, V.P. (2014). Kryminalna vidpovidalnist za nezakonni dii shchodo maina, na yake nakladeno aresht, zastavlenoho maina abo maina, yake opysano chy pidliahaie konfiskatsii: monohrafiia. Zaporizhzhia: Zaporizkyi natsionalnyi universytet. [in Ukrainian].

11. Yushyna, Yu.V. (2012). Posiahannia proty pravosuddia, shcho zdiisniuiutsia u protsesi perevirky informatsii pro vchyneni abo pidhotovliuvani zlochyny (kryminalno-pravovyi aspekt). Candidate's thesis. Zaporizhzhia. [in Ukrainian].

12. Smushak, O.M. (2013). Vidpovidalnist za poturannia zlochynu, ta yoho poperedzhuvalnyi vplyv na zlochynnist. Aktualni problemy vdoskonalennia chynnoho zakonodavstva Ukrainy Actual problems of improving the current legislation of Ukraine, 33, 274-281. [in Ukrainian].

13. Marin, O. (2021). Vidpovidalnist za kryminalni pravoporushennia u sferi sluzhbovoi diialnosti ta profesiinoi diialnosti, pov'iazanoi z nadanniam publichnykh posluh: navch. posibnyk. Kyiv: Dakor. [in Ukrainian].

14. Marin, O.K. (2021). «Novitni» formy zlovzhyvannia mozhlyvostiamy spetsialnoho statusu v rozdili XVII Osoblyvoi chastyny Kryminalnoho kodeksu Ukrainy. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal Legal scientific electronic journal, 2, 239-242. [in Ukrainian].

15. Koruptsiini skhemy: yikh kryminalno-pravova kvalifikatsiia i dosudove rozsliduvannia (2019) / M.I. Khavroniuk (Ed.) Kyiv: Moskalenko O.M. [in Ukrainian].

16. Pysmenskyi, Ye.O. (2017). Pidstavy kryminalnoi vidpovidalnosti za zlovzhyvannia vladoiu abo sluzhbovym stanovyshchem: problemy, tendentsii, perspektyvy. Visnyk Kryminolohichnoi asotsiatsii Ukrainy Bulletin of the Criminological Association of Ukraine, 2, 179-197. [in Ukrainian].

17. Vysnovok natsionalnykh ekspertiv na proiekt Kryminalnoho kodeksu Ukrainy (kontrolnyi tekst stanom na 30.01.2023 r.). (2023) [Electronic resource] N. p.

18. Lazarenko, V.V. (2021). Kryminalno-pravova kharakterystyka prykhovuvannia kryminalnoho pravoporushennia: porivnialno-pravove doslidzhennia. Candidate's thesis. Odesa. [in Ukrainian].

19. Postanova ob'iednanoi palaty Kasatsiinoho kryminalnoho sudu Verkhovnoho Sudu vid 17 zhovtnia 2022 r. u spravi №686/13801/16-k. (2022) Yedynyy derzhavnyy reyestr sudovykh rishen' Unified state register of court decisions. [Electronic resource] N. p.

20. Chuhunikov, I.I. (2022). Formy uchasti dekilkokh sub'iektiv u vchynenni kryminalnoho pravoporushennia: tendentsii rozvytku. Pravova pozytsiia Legal position, 4, 212218. [in Ukrainian].

21. Ukhvala slidchoho suddi Oktiabrskoho raionnoho sudu m. Poltavy vid 22 bereznia 2021 r. u spravi №554/1904/21. (2021) Yedynyi derzhavnyi reiestr sudovykh rishen. Unified state register of court decisions.

22. Ukhvala slidchoho suddi Pecherskoho raionnoho sudu m. Kyieva vid 02 lystopada 2022 r. u spravi №757/30310/22-k. (2022) Yedynyi derzhavnyi reiestr sudovykh rishen Unified state register of court decisions.

23. Vyrok Shpolianskoho raionnoho sudu Cherkaskoi oblasti vid 02 lystopada 2021 r. u spravi №691/368/21. (2021) Yedynyi derzhavnyi reiestr sudovykh rishen -Unified state register of court decisions. [Electronic resource]

24. Hazdaika-Vasylyshyn, I.B., Kovalenko, V.P. (2021). Problemy kryminalnoi vidpovidalnosti pratsivnyka pravookhoronnoho orhanu za bezdiialnist shchodo nezakonno diialnosti z orhanizatsii abo provedennia azartnykh ihor, loterei. Problemy vdoskonalennia diialnosti pravookhoronnykh orhaniv shchodo vyiavlennia, prypynennia ta preventsii koruptsiinykh proiaviv: materialy postiino diiuchoho naukovo-praktychnoho seminaru (m. Lviv, 28 travnia 2021 roku) Problems of improving the activities of law enforcement agencies regarding the detection, termination and prevention of corruption: materials of the ongoing scientific and practical seminar (Lviv, May 28, 2021), 6-11. Lviv: Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru