Формування державного регулювання у сфері діяльності судових органів у провідних країнах Європейського Союзу

Размещено на http://allbest.ru

Формування державного регулювання у сфері діяльності судових органів у провідних країнах Європейського Союзу

Вступ

Потрібно зазначити, що діяльність судових органів у провідних країнах Європейського Союзу є прямо пов'язаною із застосуванням концептуально-правових та понятійних підходів Європейського Союзу у сфері державного регулювання судочинства у державах-членах.

Відтак, предметом державного регулювання у державах-членах Європейського Союзу є не лише діяльність судових органів як окремої гілки влади та державно-інституційної ланки, але й процес здійснення судочинства на предметно-практичному рівні. Судові органи та їх діяльність є об'єктом особливої правової охорони, підлягає контролю, ревізіям та перевіркам. Основними засадами державного регулювання судочинства у країнах-членах Європейського Союзу є загальні принципи права: законність, верховенство права, гласність та відкритість. Окрім них, наявні, також, і субсидіарні принципи діяльності - інстанційність, територіальна підсудність, неупереджений розгляд справи, презумпція справедливого суду тощо.

У контексті досліджуваної проблематики варто згадати наукові доробки Л. Грицаєнка, Ю. Кондратенко, В. Опришка, О. Четвертикова, Т. Кеннеді, Р. Плендера, Г. Мацея та інших.

Виклад основного матеріалу

Право Європейського Союзу, водночас, має екстериторіальний характер. Це означає, що предметом його дії є усі держави-члени, котрі доєднались до Маастрихтського договору (яким, власне, було створено Європейський Союз, у сучасному розумінні).

Контроль діяльності судових органів є особливо важливим, адже, по-перше, судочинство сприяє укоріненню поваги до прав, свобод та інтересів громадян; по-друге, дозволяє реалізувати проголошені гуманні та людиноцентристські принципи, закладені у юридико-правовій доктрині Європейського Союзу, на рівні практики.

Концепція екстериторіальності, в той же час, породжує і відносно вищий рівень компетенції та юрисдикційних повноважень судових органів у країнах-членах Європейського Союзу. Варто зазначити, що судочинство має наднаціональний та урядовий характери. Рішення судових органів, у свою чергу, застосовуються на всій території та часто носять прецедентний характер - внаслідок цього забезпечується інстанційність та підпорядкованість судових ланок системи судочинства в Європейському Союзі.

Необхідно зауважити, що державне регулювання у сфері діяльності судових органів у провідних країнах Європейського Союзу ототожнюється із забезпеченням незалежності судової гілки влади.

Судова влада, загалом, є державним інститутом, що створює демократичний та правозахисний мікроклімати всередині суспільства, формуючи довіру до влади та громадську сатисфакцію від діяльності органів публічної влади.

Більше того, верховенство права, логічно доповнює вищезазначений принцип: у провідних країнах Європейського Союзу ці два підходи є взаємопов'язаними, виступаючи гарантами правового та соціального державних режимів [1, с. 35-37].

Теоретико - методологічними та законодавчо-практичними основами державного регулювання здійснення практичними основами державного регулювання здійснення судочинства у провідних країнах Європейського Союзу є загальні принципи незалежності правосуддя у державах- членах Європейського Союзу, Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо судочинства держав-членів від 2010 року, висновки Венеціанської комісії тощо. судочинство правовий європейський справедливість

У провідних країнах-членах Європейського Союзу, водночас, відбувається врівноваження законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Відзначу, що, згідно із цією концепцією, стан судочинства, його ефективність, об'єктивність та правове підґрунтя визнаються основою громадянського суспільства.

Прецедент поваги та охорони людських прав, як природних, так і похідних від них, створює соціально-правову та державницько-юридичну моделі побудови судової влади Європейського Союзу на засадах екстериторіальності, повноважності, спеціалізованості та охорони демократичного правового режиму.

Натомість, висновки Веніціанської комісії містять вказівки на важливість ролі судової влади як урядово-владного контролера: поруч із цим, судочинство у країнах-членах Європейського Союзу забезпечує дотримання законності та конституційності під час здійснення владних повноважень.

Влада, водночас, не уповноважена чинити будь-який тиск, або вплив, на функціонування судової ланки Європейського Союзу - адже ще одним принципом державного регулювання діяльності судових органів є безсторонність, котра передбачає безперебійне та незалежне функціонування судових інстанцій [2, с. 15-17].

Вважаю за необхідне зазначити, що поняття та ідеологічні особливості судових органів як окремої гілки влади, судочинства як процесу, що є продовженням законотворчості та судді, як основного представника закону у Європейському Союзі, визнається єдиним державно- управлінським та юридико-правовим механізмом. У цьому контексті, особливої важливості набуває статус судді та аспект його незалежності від зовнішнього впливу.

Завдяки грамотному та актуальному нормопроєктуванню, а, також, дієвому та ефективному апарату державної влади у провідних країнах Європейського Союзу державне регулювання у сфері діяльності судових органів здійснюється на принципах відповідальності, контролю та справедливості. Відзначу, що право на справедливий суд - одна із концептуальних засад судочинства в Європейському Союзі.

Себто, провідні країни-члени формують власні понятійно-категоріальний та державно-управлінський апарати у сфері контролю за діяльністю судових органів на засадах відкритого та неупередженого функціонування останніх, поєднаних із державним контролем за використанням права за призначенням: саме у якості демократичної матерії, на якій збудовано гуманні підходи Європейського Союзу.

Фактично, у державному регулюванні діяльності судових органів Європейського Союзу вагому роль відіграють, також, інститути й органи громадянського суспільства.

Громадський активізм, громадянська активність, участь населення у суспільно-політичному житті є тими чинниками, які дозволяють стверджувати про існування на теренах країн-членів Європейського Союзу прояву прямої демократії, що поєднується із верховенством закону як інструментом забезпечення людських інтересів.

Закон, водночас, має правовстановлюючий характер: у Європейському Союзі його дія є не лише екстериторіальною (тобто поширюється на усі держави-члени), але й є обов'язковою для виконання та застосування. У такий спосіб здійснюється державний контроль діяльності судових органів, реалізується концепція громадянського суспільства та неухильного дотримання правових норм та юридичних приписів національного та інтернаціонального законодавств державами-членами Європейського Союзу [3, с. 10].

Знову-таки, державне регулювання діяльності судових органів у провідних країна-членах Європейського координується у відповідності до потреб суспільства.

Цей взаємозв'язок, на моє особисте переконання, дозволяє дійти наступного висновку: діяльність держави та громадянського суспільства в Європі формується на засадах людиноцентризму, юридичного позитивізму, концепцій поваги до людської думки, волі, а, також, відповідно до основположних прав та свобод громадянина. Довіра від суспільства та повага до влади - наріжні камені, що їх забезпечує державна політика у сфері діяльності судових органів держав-членів Європейського Союзу.

Судова система Європейського Союзу, водночас, базується на принципах пропрієтарності та рівного розподілу навантажень між інстанціями та суддями. Вважаю за доцільне відзначити, що такий підхід, по-перше, значно знижує гіпотетичну можливість узурпації влади; по-друге, створює можливість для судової ротації, яка прямо ототожнюється із незалежною державною та судовою владою, функціонування якої базується на засадах гласності та відкритості.

У дійсності, не лише гласність та відкритість, але й незалежність судових органів у державах-членах Європейського Союзу - гарантія дотримання конституційності та соціальності у контексті діяльності владно-державних установ та інституцій. Державне регулювання у сфері контролю за діяльністю судових органів здійснюється в Європі на основах безсторонності та необмеженості, проте із неприпустимістю перевищення владних повноважень та будь-якого (прямо, або опосередкованого) впливу на функціонування органів судочинства Європейського Союзу [4, с. 107-108].

Державне регулювання у сфері діяльності судових органів у країнах Європейського Союзу, водночас, має тенденцію до делегування певних повноважень окремим інстанціям. Відтак, презюмується, що судові органи мають право на самостійне визначення власної компетенції та юрисдикційної підзвітності окремої справи. В той же час, судам держав-членів Європейського Союзу надається виняткове право на вирішення питань щодо суддівської дискреції.

Я вважаю, що суддівська дискреція, як прецедент виходу суддею під час розгляду справи за межі заявлених вимог - рідкісний, але показовий прецедент. Цим демонструється, в першу чергу, комплексна орієнтація державно-управлінських процесів у контексті контролю за здійсненням судочинства у країнах-членах Європейського Союзу; по-друге, у вищезазначений спосіб відбувається окреслення демократичних та гуманістичних засад функціонування судової влади в Європейському Союзі, що направлена на повне, всебічне дослідження фактів та обставин, що мають пряме, або побічне, відношення до справи, що розглядається судом (а саме - предмету спору) [5, с. 55].

Вважаю за необхідне зауважити, що концепція державного регулювання судочинства у провідних країнах Європейського Союзу формується із дотриманням підходу автономності судових установ. Згідно із даним теоретико- методологічним підходом, процес правосуддя є автоматизованим, діяльність судових органів та установ здійснюється на засадах транспарентності та дотримання законності.

Судовий процес та його державне регулювання у країнах-членах Європейського Союзу, натомість, є прямо пов'язаним із правом людини на судовий розгляд та звернення до суду.

Останні, в свою чергу, є демократичними підвалинами правової держави. Безпосередній процес розгляду справи та юридичні процедури, які під час цього застосовуються, скеровують процес судочинства у соціальну площину. Відзначу, що у такий спосіб, по-перше, здійснюється забезпечення кореспонденції між владою та суспільством; по-друге, таким чином забезпечується повага до людських та громадянських прав мешканців Європейського Союзу.

Потрібно зазначити, що державне управління на теренах Європейського Союзу здійснюється на засадах інституційності. За категорією інституційності, водночас, розглядається й нагляд та контроль за діяльністю судових органів у Європейському Союзі та, відповідно, здійснення судочинства.

Власне, засада інституційності (або - інституційний механізм) виявляється у слідуванні та виокремленні на державному та законодавчому рівнях концепцій управління, що спрямовані на виконання та реалізацію завдань і функцій, визначених основоположними цілями державно-управлінського механізму, що забезпечує демократизм у країнах-членах Європейського Союзу [6, с. 6465].

У дійсності, інституційні механізми впливу на судову гілку влади у Європейському Союзі ґрунтуються на діяльності громадян як носіїв демократичного імунітету, а саме, на впливі органів та інститутів громадянського суспільства на законодавчу, виконавчу та судову структури державного апарату управління. Водночас, поділ влади задля неможливості її узурпації, за моделлю Ш. Монтеск'є, - ще один урядово-юридичний механізм державного регулювання у сфері судових органів у країнах-членах Європейського Союзу.

Відтак, доцільно згадати про такі соціально-політичні інституції Європейського Союзу як: Європарламент та омбудсман. Виступаючи демократичними проявами державного устрою, вони створюють прецедент розподільного контролю - політичний, владний аспекти діяльності судових органів та процес нормопроєктування контролюються Європарламентом, в той час, як процедурні питання дотримання прав, свобод, інтересів та законного волевиявлення людини та громадянина у Європейському Союзі відносяться до юрисдикції омбудсмана - адже останній є уповноваженим з прав людини [7, с. 478].

Відзначу, що, комунікуючи та співпрацюючи із суспільством, державні інституції та громадські організації Європейського Союзу, поруч із державними органами та уповноваженими особами, здійснюють контроль за діяльністю суду, судових установ, реалізацією судочинства та виконанням соціально-правових приписів, що є першоосновою функціонування Європейського Союзу як адміністративно-політичної одиниці.

Одночасно, доцільно звернути увагу на державне регулювання у сфері забезпечення належного рівня працевлаштування представників судової гілки влади, що знаходить своє відображення у Європейському Союзі. Фактично, соціальні гарантії для судді - прояв правової держави, адже законодавчо-державницьке регулювання у сфері діяльності правоохоронних органів у провідних країнах Європейського Союзу має комплексний характер та стосується не лише обов'язків, але й прав та професійно-соціальних гарантій, котрими наділяються працівники судової ланки державного управління. В той же час, у Європейському Союзі існує декілька державно-регулятивних механізмів, що перешкоджають закостенілості судової системи.

Це, по-перше, презумпція ротації суддів та представників судових органів, законодавче підґрунтя котрих контролюється Радою Європи та Європарламентом.

По-друге, функціонує система заохочення за позитивні результати: суддя може досягти підвищення на посаді за умови чіткого, неухильного дотримання правових основ діяльності суду, неупередженого вирішення справ по суті та регулярного вдосконалення професійних здібностей, моральних якостей та загального рівня освіченості [8, с. 152153].

Вважаю за доцільне відмітити, що структура державно- управлінського механізму контролю за діяльністю судової гілки влади у Європейському Союзі має й нетипові, субсидіарні вимоги до суддів.

До таких, зокрема, можна віднести деформалізований підхід до вирішення справ, здійснення судочинства та ведення професійного діловодства. Ним передбачено слідування не лише закону, але й здоровому ґлузду, емпатії та людському чуттю під час розгляду справи по суті. Безпосередня необхідність впровадження такого засадничого положення дозволяє впевнитись у тотальному людиноцентристському підході до управління державними справами у провідних країнах Європейського Союзу.

Відмічу, що питання судового імунітету в провідних країнах Європейського Союзу має досить дискусійне підґрунтя. Імунітет надається суддям державою, є абсолютним та невідчужуваним. Власне, такий підхід, з одного боку, створює захисний бар'єр щодо діяльності судової влади -- адже злочинні посягання у даному випадку стають неможливими. З іншого боку, використання імунітету представниками державного урядування та публічної служби часто використовується задля маскування гібридних форм, пов'язаних із професійною діяльністю -- корупційні чинники, перевищення службових повноважень та межа законної діяльності [9, с. 27-28].

Державне регулювання у сфері діяльності судових органів на теренах Європейського Союзу пов'язане із дотриманням належного рівня контролю за діяльністю судді як представника владно-захисного сегменту публічного управління. Через це, абсолютно доцільним є впровадження відповідальності судових органів колективно, та, зокрема - суддів окремо - за несанкціоноване використання власного імунітету, повноважень та юрисдикційних обов'язків.

Встановлення правил поведінки судді, водночас, є гарантією демократичного суспільства, що встановлюється Європейським Союзом, а саме - політико-владним апаратом державного управління. У такий спосіб відбувається фактичне здійснення захисту населення, недопущення суддівського свавілля, активний контроль за діяльністю судових органів у межах правового поля. Водночас, відповідальність судді за вчинені проступки, чи то дисциплінарного, чи то професійного характеру унеможливлює професійну закостенілість, стагнацію апарату судової влади та запобігає узурпації судової влади [10, с. 202].

На мал. 1 представлено державно-управлінську модель контролю за діяльністю судових органів у провідних країнах Європейського Союзу.

Мал. 1 Державно-управлінська модель контролю за діяльністю судових органів у провідних країнах Європейського Союзу

Висновки

Отже, державний контроль за діяльністю судових органів у провідних країнах Європейського Союзу має тенденцію до балансування між імперативністю та диспозитивністю. Імперативність знаходить свій прояв у владно-політичному контролі за діяльністю судової системи, диспозитивність -- у можливості на власний розсуд, вільно та відкрито вирішувати питання щодо розгляду справи по суті, діючи на засадах інстанційності, юрисдикційності та екстериторіальності.

Окрім того, права та свободи людини, їх законодавча, нормативна та державно-владна охорона визнаються транснаціональними завданнями Європейського Союзу, які реалізовуються через ефективний апарат судової влади. Державне регулювання у сфері діяльності правоохоронних органів забезпечує дотримання законності, гласності та відкритості у питаннях функціонування судової системи країн-членів Європейського Союзу.

Список використаних джерел

1. Опришко В.Ф. Право Європейського Союзу: загальна частина : підручник / В.Ф. Опришко, А.В. Омельченко, А.С. Фастовець. - К. : КНЕУ, 2002. - 460 с.

2. Четвериков А. О. Основные органы Европейского Союза (конституц.-правовой аспект): автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституц. право; Гос. управление; Админ. право; Муниципальное право» / А. О. Четвериков. - М., 1999. - 26 с.

3. Грицаєнко Л. Л. Інституційний механізм Європейського Союзу: автореферат дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук / Л. Л. Грицаєнко. - Київ, 2010. - 19 c.

4. Кондратенко Ю. Право Європейського Союзу - особлива модель регулювання міждержавних відносин / Ю. Кондратенко // Право України. - 2005.- No 7. - 130 с.

5. Kennedy T. The Court of Justice of the Europea Communities / T. Kennedy. - 4th ed. - London : Sweet & Maxwell, 1995. - 439 p.

6. Alan Hardacre. How the EU Institutions Work... & How to Work with the EU Institutions / Hardacre Alan. - June 20, 2011. - 89 p.

7. Arnull A. The European Union and its Court of Justice / Anthony Arnull. - Oxford : Oxford University Press, 2003. - 593 p.

8. Plender R. Decisions of the Court of Justice of the European Communities during / R. Plender // B.Y.I. L., 1995. - 247 p.

9. Tillotsopn J. EC Law Text Cases & Materials / John Tillotsopn // First published in Great Britain by Cavendish Publishing, EC Law Text Cases & Materials - 2nd ed. - 1996. - P. 133.

10. Shermers H. G. Judicial Protection in the European Communities / H. G. Shermers, D. F. Waelbroec. - 5th ed. - Deventer & Boston : Kluwer Law and Taxation Publishers, 1992. - 575 p.

Размещено на Allbest.ru