Правовий статус заявників та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (на прикладі справ, що виникають із сімейних правовідносин, а також справ про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави)

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія внутрішніх справ

Правовий статус заявників та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (на прикладі справ, що виникають із сімейних правовідносин, а також справ про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави)

Чурпіта Ганна Вікторівна доктор юридичних наук,

професор кафедри цивільно-правових дисциплін,

Білянська Наталія Володимирівна кандидат юридичних наук,

доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін

м. Київ

Анотація

У науковій статті визначено юридичну природу, а також цивільний процесуальний статус заявників та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та заінтересованих осіб як учасників цивільних справ різних видів цивільного судочинства на прикладі справ, що виникають із сімейних правовідносин, а також справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави.

Визначено, що змістовно складаючись із трьох елементів і маючи передумовою свого виникнення цивільну процесуальну правосуб'єктність, цивільний процесуальний статус учасників справи визначає їх права, обов'язки та інтереси під час розгляду цивільних справ. При цьому зміст цивільного процесуального статусу учасників справи є різним і залежить від конкретного виду цивільного судочинства.

Обґрунтовано, що цивільний процесуальний статус заявника у справах окремого провадження, зважаючи на підстави і передумови його виникнення, є дещо подібним до цивільного процесуального статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у справах позовного провадження.

Встановлено, що незалежно від виду цивільного судочинства та категорії справ зазначені вище суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин наділені загальними цивільними процесуальними правами та обов'язками учасників справи. Водночас, здійснення ними спеціальних цивільних процесуальних справ та виконання спеціальних цивільних процесуальних обов'язків має свої особливості, які визначаються видом цивільного судочинства, а також юридичною природою відповідного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин.

При цьому як заявник у справах окремого провадження, так і треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справах позовного провадження мають тотожній цивільний процесуальний інтерес, який полягає в прагненні домогтися бажаного для себе процесуального результату - ухвалення рішення суду про задоволення позову (заяви).

Ключові слова: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, заявники, правовий статус, процесуальні права, процесуальні обов'язки, процесуальний інтерес, справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, справи, що виникають із сімейних правовідносин.

Abstract

Legal status of applicants and third parties who make independent requirements for the subject matter of the dispute (on the example of cases arising from family legal relations, as well as cases of recognition

Churpita Hanna Viktorivna Doctor of legal sciences, professor of the department of civil and legal disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Bilianska Nataliia Volodymyrivna Candidate of law sciences, Associate professor, Professor of the department of civil and legal disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

The scientific article defines the legal nature, as well as the civil procedural status of applicants and third parties who make independent claims regarding the subject of the dispute, and interested parties as participants in civil cases of various types of civil proceedings on the example of cases arising from family legal relations, as well as cases of recognition of assets as unsubstantiated and their collection into state income.

It was determined that, meaningfully consisting of three elements and having civil procedural legal personality as a prerequisite for its emergence, the civil procedural status of the participants in the case determines their rights, obligations and interests during the consideration of civil cases. At the same time, the content of the civil procedural status of the participants in the case is different and depends on the specific type of civil proceedings.

It is substantiated that the civil procedural status of the applicant in cases of a separate proceeding, taking into account the grounds and prerequisites of its occurrence, is somewhat similar to the civil procedural status of a third party, who declares independent claims regarding the subject of the dispute, in cases of legal proceedings.

It has been established that, regardless of the type of civil proceedings and the category of cases, the above-mentioned subjects of civil procedural legal relations are endowed with the general civil procedural rights and obligations of the participants in the case. At the same time, their implementation of special civil procedural matters and the performance of special civil procedural duties has its own characteristics, which are determined by the type of civil proceedings, as well as the legal nature of the relevant subject of civil procedural legal relations.

At the same time, both the applicant in separate proceedings and third parties who make independent claims regarding the subject of the dispute have the same civil procedural interest in lawsuit proceedings, which consists in the desire to achieve the desired procedural result - the adoption of a court decision on the satisfaction of the claim (statements).

Keywords: third parties who make independent claims regarding the subject of the dispute, applicants, legal status, procedural rights, procedural duties, procedural interest, cases of recognition of unfounded assets and their collection into state income, cases arising from family legal relations.

Вступ

Постановка проблеми. Незважаючи на те, що передумовою участі в цивільному процесі є наявність у суб'єктів визначеного законом правового статусу - цивільного процесуального, науковці не приділяють належної уваги проблемам, пов'язаним із визначенням такого статусу та його елементів. Предметом наукових дискусій є, зазвичай, тільки зміст цивільних процесуальних прав та обов'язків учасників цивільного процесу. Водночас, правовий статус кожного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин виявляється по-різному - його зміст залежить від приналежності суб'єкта до певної класифікаційної групи учасників цивільного процесу, також він визначається видом цивільного судочинства, в порядку якого розглядається цивільна справа [1, с. 63]. В юридичній літературі зазначається, що термін «учасники справи» застосовується для позначення групи учасників процесу, юридично заінтересованих у справі і, як наслідок, наділених комплексом процесуальних прав, що дають їм можливість впливати на рух цивільного процесу. Відтак застосування відповідного терміна звільняє від необхідності при формулюванні прав та обов'язків учасників цивільного процесу на різних його стадіях щоразу перелічувати їх суб'єктів [2, с. 75].

Варто звернути увагу на те, що наявність такої самостійної групи учасників цивільного процесу, як учасники цивільної справи, притаманна цивільному процесуальному законодавству не всіх країн. Наприклад, у ЦПК Франції, Цивільному процесуальному уложенні Німеччини відповідний цивільний процесуальний інститут взагалі відсутній [3, с. 18]. Український законодавець диференціює учасників справи залежно від виду цивільного судочинства, у якому вони беруть участь. Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ті, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та ті, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору). Водночас, у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (ч. 2 ст. 42 ЦПК України). Отже, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та заявники є учасниками цивільних справ різних видів цивільного судочинства (відповідно, позовного та окремого провадження) з дещо схожим процесуальним статусом, який ми і проаналізуємо у межах цієї наукової розвідки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інститут третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та заявників у контексті порівняння їх цивільного процесуального статусу предметно не досліджувався у науці цивільного процесуального права. Вчені-процесуалісти до сьогодні предметом своїх наукових пошуків обирали, здебільшого, інститут учасників справи у цілому або ж досліджували процесуальні статуси окремих суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. Правничій громадськості відомі наукові праці з окресленої проблематики, зокрема таких науковців, як: С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, К. В. Гусаров, П. П. Заворотько, О. С. Захарова, В. В. Комаров, С. О. Погрібний, Ю. Д. Притика, Г. О. Світлична, В. І. Тертишніков, І. В. Удальцова, С. Я. Фурса, Ю. С. Червоний, М. Й. Штефан та ін.

Наукове переосмислення доробків перелічених вище науковців є невід'ємною передумовою подальших розвідок з відповідної проблематики, необхідність яких актуалізується через відсутність монографічних робіт, присвячених компаративістичній характеристиці процесуальних статусів учасників справи різних видів цивільного судочинства.

Мета статті. Виходячи з викладеного, метою цієї наукової статті є визначення та порівняння юридичної природи, а також цивільних процесуальних статусів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та заявників у певних категоріях цивільних справ.

Виклад основного матеріалу

С. С. Бичкова, позицію якої ми поділяємо, визначає цивільний процесуальний статус як сукупність закріплених у цивільному процесуальному законодавстві прав, обов'язків та інтересів зазначених суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. Відповідно, елементами цивільного процесуального правового статусу слід вважати: суб'єктивні цивільні процесуальні права, юридичні цивільні процесуальні обов'язки, законні цивільні процесуальні інтереси. Передумовою ж його набуття є цивільна процесуальна правосуб'єктність [3, с. 51].

Отже, змістовно складаючись із трьох елементів і маючи передумовою свого виникнення цивільну процесуальну правосуб'єктність, цивільний процесуальний статус учасників справи визначає їх права, обов'язки та інтереси під час розгляду цивільних справ. При цьому зміст цивільного процесуального статусу учасників справи є різним і залежить від конкретного виду цивільного судочинства.

Цілком очевидно, що цивільний процесуальний статус заявника у справах окремого провадження, зважаючи на підстави і передумови його виникнення, є дещо подібним до цивільного процесуального статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у справах позовного провадження.

Так, і заявник у справах окремого провадження, і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у справах позовного провадження наділені загальними цивільними процесуальними правами учасників справи, передбаченими у ч. 1 ст. 43 ЦПК України, а також загальними цивільними процесуальними обов'язками, передбаченими ч. 2 ст. 43 ЦПК України.

Щодо спеціальних цивільних процесуальних прав, якими наділені заявник і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, окремо, індивідуально, то такі права також є подібними.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 49 ЦПК України заявник у справах окремого провадження має права та обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК України. Зрозуміло, що відповідну норму слід тлумачити не буквально, а адаптувавши її до спеціальної юридичної процедури розгляду справ в порядку окремого провадження. Виходячи з цього, можна стверджувати, що заявник у справах окремого провадження має право відмовитися від заявленої вимоги, змінити її предмет чи підставу тощо.

Водночас, слід акцентувати на тому, що у заявника відсутні ті процесуальні права, які дають можливість розпоряджатися матеріальними правами, бо суд не розглядає питання щодо їх прав та обов'язків. Відтак, враховуючи специфіку цивільних справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, потрібно констатувати, що у заявника відсутні такі цивільні процесуальні права, як: збільшити або зменшити розмір вимоги (яка в окремому провадженні не характеризується кількісними показниками), передати справу на розгляд третейського суду, укласти мирову угоду).

Звичайно, зважаючи на указане, а також на те, що в справах окремого провадження немає сторін (оскільки окреме провадження не пов'язане із вирішенням матеріально-правового спору, заявник та інші заінтересовані особи не протистоять один одному, як позивач і відповідач), заявник не може бути наділений спеціальними цивільними процесуальними правами відповідача (визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов). цивільний процесуальний суд юридичний

Водночас, на відміну від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у певних категоріях справ заявник наділений спеціальними цивільними процесуальними правами, передбаченими нормами матеріального законодавства.

Так, окремої уваги заслуговує цивільний процесуальний статус заявника, який бере участь у справах про розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 4 ст. 109 СК України до ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу дружина та чоловік наділяються спеціальним цивільним процесуальним правом відкликати відповідну заяву.

Тотожнім спеціальним цивільним процесуальним правом заявник наділяється і у справах про усиновлення: відповідно до ч. 2 ст. 223 СК України заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Обґрунтованою є думка, що за своєю процесуальною природою інститут відкликання заяви є тотожним регламентованому нормами цивільного процесуального права інституту подання заяви про залишення заяви без розгляду [4, с. 128]. Тому з метою забезпечення уніфікації процесуальної термінології, приведення її до внутрішньої смислової єдності та узгодженості доцільно змінити редакцію ч. 4 ст. 109 СК України, виклавши указану правову норму таким чином: «Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право подати заяву про залишення заяви про розірвання шлюбу без розгляду».

Крім того, наприклад, у справах про розірвання шлюбу ч. 1 ст. 109 СК України саме на заявників покладає спеціальний цивільний процесуальний обов'язок довести наявність визначеної низки обставин (взаємної згоди на розірвання шлюбу; домовленості з приводу того, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, умови здійснення ним права на особисте виховання дітей).

З урахуванням цього можна стверджувати, що при розподілі обов'язків з доказування у справах щодо захисту сімейних прав та інтересів, які розглядаються в порядку окремого провадження, регулюючого впливу набувають правила сімейного законодавства, в яких відображається специфіка захисту конкретних суб'єктивних прав і на підставі яких відбувається перерозподіл цих обов'язків.

Далі щодо прав та обов'язків третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Як вже відмічалося, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, окрім загальних цивільних процесуальних прав та обов'язків, передбачених частинами 1-2 ст. 43 ЦПК України, наділяється спеціальними цивільними процесуальними правами та обов'язками. Зокрема, у правовій нормі, що її містить ч. 3 ст. 52 ЦПК України зазначається, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Але це законодавче положення зовсім не означає, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають у цивільному процесі цивільний процесуальний правовий статус позивача. Правову норму, що закріплена у ч. 3 ст. 52 ЦПК України, слід розуміти у тому сенсі, що такі треті особи наділяються спеціальними цивільними процесуальними правими та обов'язками, визначеними, зокрема, у ч. 2, 3, 7 ст. 49, ч. 3 ст. 77, ч. 1 ст. 81, ч. 1, 5 ст. 177 ЦПК України, які, враховуючи юридичну природу зазначених суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, мають особливості здійснення і виконання [3, с. 246].

Аналіз цивільного процесуального законодавства України дає підстави для висновку про те, що виходячи із ч. 3 ст. 52 ЦПК України, спеціальними цивільними процесуальними правами третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є:

1) право відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України).

У випадку відмови третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, від позову суд відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України має постановити ухвалу про закриття провадження за позовом третьої особи. При цьому, поряд із ухвалою про закриття провадження у справі, суд має постановити ще одну ухвалу - про роз'єднання у самостійні провадження, поєднаних в одному провадженні вимог позивача та третьої особи;

2) право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України).

Як визначив Верховний Суд у своїй постанові від 09.07.2020 р. у справі № 922/404/19, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви [5];

3) право змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі (ч. 3 ст. 49 ЦПК України);

4) право примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу (ч. 7 ст. 49 ЦПК України).

Зокрема, у разі укладення третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, мирової угоди з однією або обома сторонами цивільної справи суду необхідно застосовувати ч. 6 ст. 188, п. 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, тобто роз'єднати у самостійні провадження вимоги позивача та третьої особи. При цьому, провадження за вимогами третьої особи слід закрити у зв'язку із укладенням мирової угоди із однією або обома сторонами цивільної справи, а провадження, відкрите за позовом первісного позивача, - продовжити [3, с. 251];

5) право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).

Щодо спеціальних цивільних процесуальних обов'язків третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 52 ЦПК України, можна стверджувати, що такими обов'язками є:

1) довести ті обставини, на які треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

2) додати до позовної заяви всі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 5 ст. 177 ЦПК України).

Щодо особливостей участі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

ЦПК України передбачає, що позивачем у відповідній категорії справ є держава, представництво якої здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених законом випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора (ч. 1 ст. 290 ЦПК України).

Водночас, які суб'єкти можуть набути цивільного процесуального статусу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, цивільне процесуальне законодавство України не визначає. Вбачається, такими суб'єктами можуть бути фізичні або юридичні особи, які уповноважені на виконання завдань або функцій держави, і які можуть навести фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи.

Повертаючись до цивільного процесуального статусу заявників та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, зауважимо, що третім його елементом є законний цивільний процесуальний інтерес.

І у третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, і у заявника у справах окремого провадження він полягає в прагненні домогтися бажаного для себе процесуального результату - ухвалення рішення суду про задоволення позову (заяви).

Висновки

Таким чином, у межах цієї наукової розвідки ми проаналізувати правовий статус заявників та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на прикладі справ, що виникають із сімейних правовідносин, а також справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Загальний висновок буде таким. Незалежно від виду цивільного судочинства та категорії справ зазначені вище суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин наділені загальними цивільними процесуальними правами та обов'язками учасників справи. Водночас, здійснення ними спеціальних цивільних процесуальних справ та виконання спеціальних цивільних процесуальних обов'язків має свої особливості, які визначаються видом цивільного судочинства, а також юридичною природою відповідного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. При цьому як заявник у справах окремого провадження, так і треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справах позовного провадження мають тотожній цивільний процесуальний інтерес, який полягає в прагненні домогтися бажаного для себе процесуального результату - ухвалення рішення суду про задоволення позову (заяви).

Література

1. Чурпіта Г. В., Бичкова С. С. Цивільний процесуальний статус осіб, які беруть участь у справах позовного та окремого провадження (порівняльна характеристика). Приватне право і підприємництво. 2013. Вип. 12. С. 63-67.

2. Гражданский процессуальный кодекс Украины: научно-практ. коммент. Червоный Ю. С., Волосатый Г. С., Ермолаева В. О. и др.; отв. ред. Ю. С. Червоный. Х.: Одиссей, 2007. 792 с.

3. Бичкова С. С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03. К., 2011. 519 с.

4. Нікітенко Р. С. Окреме провадження у справах про розірвання шлюбу: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. К., 2014. 193 с.

5. Постанова Верховного Суду від 09 липня 2020 р. у справі № 922/404/19. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/90388304.

References

1. Churpita, H. V., Bychkova, S. S. (2013). Tsyvilnyi protsesualnyi status osib, yaki berut uchast u spravakh pozovnoho ta okremoho provadzhennia (porivnialna kharakterystyka) [Civil procedural status of persons participating in lawsuits and separate proceedings (comparative characteristics)]. Pryvatne pravo ipidpryiemnytstvo - Private law and entrepreneurship, 12, 63-67 [in Ukrainian].

2. Chervonyiy Yu. S., Volosatyiy G. S., Ermolaeva V. O., et al (2007). Grazhdanskiy protsessualnyiy kodeks Ukrainyi: nauchno-prakticheskiy kommentariy [Civil Procedure Code of Ukraine: scientific and practical commentary]. Harkov: Odissey [in Ukrainian].

3. Bychkova, S. S. (2011). Tsyvilnyi protsesualnyi pravovyi status osib, yaki berut uchast u spravakh pozovnoho provadzhennia [Civil procedural legal status of persons participating in lawsuit proceedings]. Doctor's thesis: Kiev [in Ukrainian].

4. Nikitenko, R. S. (2014). Okreme provadzhennia u spravakh pro rozirvannia shliubu [Separate proceedings in divorce cases]. Candidate's thesis: Kiev [in Ukrainian].

5. Postanova Verkhovnoho Sudu [Resolution of the Supreme Court]. (2020, July 09). Retrieved from https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/90388304 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru