Уніфікація у сфері міжнародного гуманітарного права (теоретичний аспект)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Інститут держави і права імені В.М. Корецького

Відділ теорії держави і права

Уніфікація у сфері міжнародного гуманітарного права (теоретичний аспект)

Клещенко Н.О., к.ю.н., н.с.

м. Київ

Анотація

Стаття присвячена теоретичному нарису уніфікації у сфері міжнародного гуманітарного права, яке виявилося абсолютно недієвим в умовах реальної війни. Уніфікація, що іманентно властива міжнародному праву, є одним із дієвих інструментів для модернізації норм міжнародного гуманітарного права та здатна змінити способи взаємодії суб'єктів у міжнародній системі. Сьогодення характеризується підвищеною роллю міжнародного права та міжнародних інституцій як дієвих механізмів впливу на світові процеси. Відтак пріоритетним завданням нині є «оновлення» норм міжнародного права у відповідність з сучасними викликами та загрозами. Зокрема, вбачається доцільним розширення повноважень Ради Безпеки стосовно порушників Статуту ООН в тому числі відносно постійних членів (зняття «права вето» з члена Радбезу з держави, що визнана агресором або спонсором тероризму), а також притягнення до відповідальності за порушення Статуту.

Зважаючи на політичну і воєнну ситуацію у світі, уніфікація норм міжнародного гуманітарного права є складним процесом, який передбачає необхідність вирішення значної кількості питань, пов'язаних з виробленням єдиних підходів до визначення нормативно закріплених правил, що застосовується під час збройних конфліктів з метою обмеження засобів та методів ведення воєнних дій. Крім того уніфікація є своєрідною наукою узагальнення і поєднання різних структурних механізмів правової регламентації, відстоювання двоєдиного характеру цієї тенденції. З одного боку, вона є процесом вироблення загальних норм у питаннях що потребують правового регулювання, з іншого - техніко-формалізованою обробкою вже прийнятих уніфікованих положен . Сам процес уніфікації може виявляється у трьох формах:

1) універсалізації (спрямована на формування універсальних «правил гри», в рамках яких суб'єкти права в правових системах різних рівнів можуть вступати в правові відносини, врегульовані не тільки правовою системою одного рівня);

2) інтеграції (вищим ступенем уніфікації законодавства в міжнародних відносинах, яка виявляється у різних міжнародних договорах;

3) систематизації (має два напрями: технічне узагальнення нормативного матеріалу; переробка вже чинних правових актів, усунення неузгодженостей та суперечностей у правовому регулюванні).

Ключові слова: уніфікація, права людини, міжнародне гуманітарне право, збройний конфлікт, міжнародне співтовариство, міжнародні відносини.

Abstract

Unification in the sphere of international humanitarian law (theoretical aspect)

Kleshchenko N.Ol., C. Law, Research Fellow, Department of Theory of State and Law, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine, Kyiv

The article is devoted to a theoretical outline of unification in the field of international humanitarian law, which turned out to be completely ineffective in the conditions of a real war. Unification, which is inherent in international law, is one of the effective tools for modernizing the norms of international humanitarian law and is able to change the ways of interaction of subjects in the international system. Today is characterized by an increased role of international law and international institutions as effective mechanisms of influence on world processes. Therefore, the priority task now is to "update" the norms of international law in accordance with modern challenges and threats. In particular, it is considered appropriate to expand the powers of the Security Council in relation to violators of the UN Charter, including relatively permanent members (removing the "veto right" from a member of the Security Council from a state recognized as an aggressor or sponsor of terrorism), as well as holding them accountable for violating the barter.

Considering the political and military situation in the world, the unification of the norms of international humanitarian law is a complex process, which involves the need to solve a significant number of issues related to the development of unified approaches to the definition of normatively established rules, which are used during armed conflicts in order to limit the means and methods of conducting military operations. In addition, unification is a kind of science of generalization and combination of various structural mechanisms of legal regulation, defense of the dual character of this trend. On the one hand, it is a process of developing general norms in matters requiring legal regulation, on the other hand, it is a technical and formalized processing of already adopted unified provisions. The process of unification itself can manifest itself in three forms:

1) universalization (aimed at the formation of universal "rules of the game", within the framework of which legal subjects in legal systems of different levels can enter into legal relations regulated not only by the legal system of one level);

2) integration (a higher degree of unification of legislation in international relations, which is manifested in various intergovernmental agreements and international treaties;

3) systematization (has two directions: technical generalization of normative material; revision of already valid legal acts, elimination of inconsistencies and contradictions in legal regulation).

Keywords: unification, human rights, international humanitarian law, armed conflict, international community, international relations.

Постановка проблеми

Регіональні збройні конфлікти, серед яких російсько-українська війна продемонструвала неготовність міжнародних інституцій до викликів сьогодення, а міжнародне право виявилось неспроможним гарантувати, суверенність незалежних демократичних держав. У зв'язку із цим дуже багато питань виникають щодо дії та ефективності міжнародного гуманітарного права, яке у науковій думці нерідко називають правом законів і звичаїв війни. Можемо констатувати що в умовах російсько-української війни деякі механізми складно реалізовуються, або не діють взагалі. Зокрема це недотримання правил щодо законів та звичаїв ведення війни, питання пов'язані з полоненими (як військовими так і цивільними), біженцями тощо.

Так, у Меморандумі Комісара Ради Європи з прав людини констатується, що напад РФ на Україну спричинив серйозні та масові порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права, що мало катастрофічні наслідки для здійснення українським народом практично всіх прав людини. Комісар отримала переконливі докази систематичних порушень російськими військами права на життя, включаючи довільні вбивства і насильницькі зникнення; порушень майнових прав, включаючи широкомасштабну руйнацію громадянської інфраструктури; випадків катувань та жорстокого поводження, гендерно обумовленого насильства та пов'язаного з війною сексуального насильства; порушень права на свободу та особисту недоторканність, включаючи викрадення, довільне утримання під вартою та утримання під вартою без зв'язку із зовнішнім світом. Характерна картина певних порушень норм міжнародного гуманітарного права, у тому числі систематичні напади, вказує на те, що багато таких порушень можуть бути кваліфіковані як військові злочини чи злочини проти людяності [1].

З огляду на такі дії виникають питання щодо модернізації міжнародного гуманітарного права, зокрема необхідності дієвих правових регуляторів на усіх рівнях міжнародного правопорядку, які здатні змінити способи взаємодії суб'єктів у міжнародній системі. Одним із інструментів здатних це зробити є уніфікація, що іманентно властива міжнародному праву.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання пов'язані з уніфікацієї права не є новими у сучасній правовій доктрині, і розглядається переважно у роботах з міжнародного приватного права, загальної теорії держави і права та галузевих юридичних дисциплін. Однак деякі аспекти цього процесу розкривались і представниками міжнародного публічного права зокрема М. Баймуратовим М., Гнатовським, В. Гомонаєм Р. Петровим, Є. Стрельцовою тощо. Водночас сучасні реалії пов'язані з політичними процесами у світі спонукають до модернізації уніфікованих правових норм у сфері міжнародного, зокрема міжнародного гуманітарного права, а від так і потребують його теоретичного насичення.

Метою статті є охарактеризувати теоретичну сторону уніфікації міжнародного гуманітарного права, яка являє собою сукупність способів однакового врегулювання тих чи інших сторін суспільних відносин.

Виклад основного матеріалу

На початку дослідження слід наголосити на загальній природі нормоутворення в міжнародному праві, тому незалежно від галузі міжнародного права дослідження міжнародно-правових інструментів повинно відбуватися з прийняттям цього важливого факту. Це означає, що уніфікація норм міжнародного публічного права є універсальною, а відмінності можуть виникати у процесі їх імплементації у національне правове поле, особливо коли це стосується держав з різними правовими системами.

Протягом останнього часу в розвитку міжнародного співробітництва відбулися значимі зміни. Вони привели до значного підвищення ролі міжнародного права. Як справедливо зауважує Є. Стрельцова, сучасний світ вже не може існувати без цілої низки потужних засобів організації міжнародних відносин, які забезпечують його життєдіяльність. Сам світ став набагато складнішим, аніж він був менш ніж століття тому. Правила гри в ньому визначаються великими групами міжнародних «гравців», які здатні поставити на службу спільним інтересам неосяжні за розмірами фінансово- економічні, воєнні, політичні ресурси, за яких спільні інтереси можуть бути вищими ніж ідеології, і коли навіть сучасний світ вже не може існувати без цілої низки потужних засобів організації міжнародних відносин, які забезпечують його життєдіяльність [2, с. 114-115].

Показово, що М. Коскеніємі пов'язує початок процесу становлення «благородного цивілізатора народів» (фактично - сучасного міжнародного права) із серединою ХІХ століття і низкою конвенцій (1856, 1863, 1864, 1868, 1874, 1880, 1899, 1907, 1909, 1910, 1913 років), що заклали основи міжнародного гуманітарного права. У цей час панувала романтична ідеологія міжнародного політичного діалогу, яка передбачала можливість досягнення миру й злагоди «цивілізованих націй» на основі спільних цінностей та ідеалів гуманізму. На таких ціннісних засадах логічним було прагнення уніфікувати «право війни» як найбільш очевидне джерело нестабільності світового порядку, але не лише це [2, с. 50]. Статут ООН у 1945 р. заборонив війну, але відтоді збройних конфліктів розпочалося більше, аніж закінчилося і вони забирають дедалі більше життів цивільних осіб. Ця негативна тенденція яскраво ілюструється на прикладі двох конфліктів різних сторічь. У ХІХ ст., коли війна була дозволена, її звичаї ще не були кодифіковані, а про права людини лишень починали говорити на національному рівні, у Франко-Прусській війні загинуло лише 2% цивільних осіб. Натомість війна у В'єтнамі забрала 3 млн. життів цивільного населення у порівнянні зі 150 тис. військових, тобто 95% [3, с. 7].

Сьогодні міжнародне гуманітарне право, являє собою набір правил, які набувають чинності в умовах збройних конфліктів та інших ситуаціях насильства. Воно спрямоване на мінімізацію шкоди, яку може заподіяти збройний конфлікт, шляхом накладання зобов'язань та обов'язків на тих, хто бере у ньому участь. Нормативно воно спрямоване на забезпечення двох напрямів під час збройного конфлікту: захистом осіб, які не беруть участі у бойових діях, та обмежують застосування засобів і методів ведення бойових дій, таких як зброя та тактика.

Нині основу цього права становлять універсальні міжнародно-правові акти, які були підписані у 1949 році у Женеві, серед яких: Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, з складу збройних сил на морі; Конвенція про поводження з військовополоненими; Конвенція про захист цивільного населення під час війни. Проте, приклад російсько-української війни, продемонстрував недієвість вищезазначених актів. Вчиняючи злочини, які не просто заборонені нормами міжнародного права (зокрема вищевказаними Конвенціями), а й є морально недопустимими, агресор фактично не несе ніякої відповідальності. Виходячи з цього, вважаємо головним недоліком чинних норм у сфері міжнародного гуманітарного права, відсутність ефективного механізму притягнення до відповідальності за їх порушення.

Справедливо зазначити, що з метою встановлення фактів, обставин та першопричин будь-яких порушень та утисків прав людини і міжнародного гуманітарного права в межах агресії Росії проти України, Радою ООН з прав людини була створена незалежна міжнародна комісія Організації Об'єднаних Націй з розслідування порушень в Україні прав людини. Комісія збирає, консолідує та аналізує докази воєнних злочинів, зокрема гендерний вимір, з урахуванням майбутніх судових проваджень. На разі важко оцінити реальну можливість реалізації зазначеної мети, проте важливо наголосити на недостатній «відповіді» з боку міжнародної спільноти. Так, слова про «глибоку занепокоєність» ніяк не заспокоюють, не впливають жодним чином на перебіг подій і не «відкривають» жодного юридичного процесу проти агресора. Вважаємо, що проблема, як і її вирішення, лежить у площинні діючих міжнародних норм. Йдеться про розширення повноважень Ради Безпеки стосовно порушників Статуту ООН в тому числі відносно постійних членів (наприклад зняття «права вето» члена Радбезу з держави, що визнана агресором або спонсором тероризму, або взагалі виключити таку країну з Радбезу у зв'язку з порушенням Статуту та імперативних норм міжнародного права). Доцільно також говорити і про притягнення відповідальності за порушення статуту (адже фактично РФ порушує не тільки норми гуманітарного права, а й Статут), так як недостатньо тільки забрати можливість впливати на рішення після порушення основоположних принципів міжнародного права.

Уніфікація є одним із інструментів, іманентно властивих міжнародному праву, однак форми та межі її застосування залежать від сучасного контексту, що суттєво ускладнює її пояснення в межах класичних парадигм міжнародного права. Уніфікація міжнародно-правових регуляторів зазнає впливу різноманітних чинників, до яких належать не лише політичні умови цього складного політико-правового процесу (зміст та процедури політичного діалогу держав та міжнародних організацій), але й соціокультурний контекст, правові традиції та досвід співпраці у певних сферах. Серед таких чинників беззаперечно важливими є також існуючі доктринальні та загальнотеоретичні підходи, якими керуються як учасники процесу уніфікації, так і його дослідники. Цим пояснюється важливість дослідження теоретичного підґрунтя сучасного правового дискурсу щодо уніфікації міжнародного права [2, с.71].

Заглибившись в історичний нарис міжнародного права, можна помітити ознаки уніфікації у двосторонніх договорах європейських держав кінця ХУІІІ століття про уніфікацію кримінального права, що продовжувалося у ХІХ столітті, а також і в процесах уніфікації міжнародного гуманітарного права на межі ХІХ-ХХ століть. Причому, як зазначає І. Проценко, саме уніфікація міжнародного гуманітарного права набула багатостороннього характеру й була на той момент найбільш помітною та масштабною. Щоправда, цей феномен має яскраво виражений контекстуальний характер, він пов'язується з особливостями політичного та ідеологічного розвитку Європи в другій половині ХІХ століття та романтичними уявленнями про можливість досягнення миру й усунення військових конфліктів засобами культури, освіти, примирення [4, с. 823].

Сьогодні ж, уніфікація норм міжнародного гуманітарного права є складним процесом, який передбачає необхідність вирішення значної кількості питань, пов'язаних з виробленням єдиних підходів до визначення нормативно закріплених правил, що застосовується під час збройних конфліктів з метою обмеження засобів та методів ведення воєнних дій. Крім того уніфікація є своєрідною наукою узагальнення і поєднання різних структурних механізмів правової регламентації, відстоювання двоєдиного характеру цієї тенденції. З одного боку, вона є процесом вироблення загальних норм у питаннях що потребують правового регулювання, з іншого - техніко-формалізованою обробкою вже прийнятих уніфікованих положень . Слід звернути увагу на те, що уніфікація в сучасному світі не існує сама по собі.

Велике значення у цьому процесі займають міжнародні та міжурядові організації, які нерідко мають в цьому власні інтереси і навіть беруть на себе тягар здійснення міжнародної уніфікації права для його імплементації в державах. міжнародний гуманітарний право повноваження рада безпека

Видова гама процесу уніфікації виявляється у трьох формах: універсалізації, інтеграції і систематизації. Правова універсалізація стосується внутрішніх первинних компонентів системи законодавства і полягає у виробленні таких загальних норм, які формують структурну основу однієї чи кількох галузей або інститутів та їх функціональну єдність. Ці норми притаманні, наприклад, інституту відповідальності, захисту честі й гідності громадян, інституту заробітної плати тощо. Універсальність тут розуміється не як всеосяжна властивість, а як типове різнорівневе родове явище. Від нього залежить ступінь ефективності, якості інтеграції та систематизації законодавства [5, с. 232].

Як відзначається багатьма дослідниками, універсалізація права, яка виявляється в прагненні виробити загальні, всеосяжні підходи до права, та його уніфікація, що означає введення до правових систем держав одноманітних норм, - явища не нові в державно-правовому житті різних країн. Правова універсалізація спрямована на формування універсальних «правил гри», в рамках яких суб'єкти права в правових системах різних рівнів можуть вступати в правові відносини, врегульовані не тільки правовою системою одного рівня. Природно цей процес є достатньо складним, суперечливим, на хід і зміст його впливає безліч чинників. Для успішного просування в такому напрямі необхідно враховувати стан різних компонентів національних правових систем, починаючи із стану законодавства, закінчуючи типом праворозуміння, правосвідомості, правової культури тощо. Універсалізація національного права сприяє формуванню і функціонуванню єдиних правових просторів, що складаються з національних правових систем. Такі правові простори формуються в результаті, по-перше, потреб та інтересів відповідних національних правових систем, по-друге, тенденцій в рамках наднаціонального права. Ефективність формування таких загальних правових просторів залежить від балансу інтересів національного і наднаціонального права [6].

Інтеграційна форма є вищим ступенем уніфікації законодавства в міжнародних відносинах, яка виявляється у різних міжурядових угодах із багатьох господарських і соціальних проблем, а також у прямих договорах між підприємствами в межах їх безпосередньої компетенції. Таке співробітництво насамперед передбачає вироблення загального політико-правового режиму регулювання відносин різних галузей економіки України із зарубіжними партнерами, а також забезпечує безперебійну роботу внутрішньодержавного механізму. Систематизаційна форма уніфікації має два напрями:

1) технічне узагальнення нормативного матеріалу (інтеграція);

2) переробка вже чинних правових актів, власне кажучи, усунення неузгодженостей та суперечностей у правовому регулюванні (кодифікація). У процесі кодифікації законодавства нормативні акти об'єднуються за галузями і зводяться у струнку, внутрішньо узгоджену систему [5, с. 232].

Важливо зазначити що уніфікація здатна «проникати» у внутрішні прошарки законодавства і набувати розвитку всередині окремих структурних елементів, тобто змінювати рівень і сферу впливу. Звідси і деяка своєрідність шляхів здійснення уніфікації. Найпростіший з них передбачає вироблення генеральних розпоряджень, які враховують специфіку кількох різнорідних суспільних відносин. Такі положення, як правило, мають міжгалузевий характер і акумулюють у собі загальні принципи регламентації подібних явищ у різних галузях законодавства. Інший шлях уніфікації перебуває у площині інституціональних перетворень. Він охоплює сферу дії одного чи кількох правових інститутів певної галузі, які прагнуть усунути розбіжності законодавчого врегулювання подібних відносин і, врешті-решт, виробити загальні правила такого врегулювання при збереженні самостійності кожного з них.

Монолітність системи, у свою чергу, виступає юридичною основою уніфікації законодавства, потреба в якій має періодичний характер, залежно від інтенсивності та нагромадження нормативного матеріалу. Уніфікація не повинна «бентежити» специфікою суспільних відносин, диференційованим підходом до їх регламентації. Наявність у цих відносинах спільних властивостей і граней, їх системна єдність одночасно припускає цілісне, уніфіковане регулювання. Ефективність такого підходу вбачається у тому, що уніфікація, по-перше, створює ряд переваг законодавчого характеру (зменшує обсяг нормативного матеріалу, виключає елементи його дублювання, що в повній мірі стосується його термінології); по-друге, полегшує застосування правових приписів та термінів на практиці, у тому числі в міжнародній [7].

Узагальнення різних підходів до поняття уніфікації міжнародного права дозволяє розглядати її з двох точок зору. З одного боку, це засіб систематизації міжнародного права як єдиної правової системи, що потребує цілеспрямованих зусиль в умовах зростання значення, розширення та поглиблення міжнародно-правового регулювання в міжнародній системі. З іншого боку, щойно починається проникнення міжнародного права у сферу внутрішньодержавного правового регулювання, виникає потреба в гармонізації, а потім і в уніфікації національного законодавства відповідно до міжнародного права. Тому міжнародно-правова уніфікація досить часто має на меті також стандартизацію законодавства різних держав та його корекцію, необхідну в такому разі [8]. Оскільки метою міжнародної уніфікації права є цілеспрямована і контрольована зміна законодавства держав, договори про уніфікацію укладають зазвичай за умови їх ратифікації. Це забезпечує не лише додатковий контроль з боку держави за змінами власного законодавства, а і спонукає до формування нової практики його застосування.

Міжнародна уніфікація права, що здійснюється державою на основі міжнародно-правового рішення, найчастіше, міжнародного договору, в якому вона бере участь або здійснює підготовку до вступу, завжди є юридично необхідною, обов'язковою. В цьому випадку держава найчастіше позбавлена можливості дискреції. В цьому сенсі і виникає можливість говорити про правові особливості міжнародної уніфікації права в широкому сенсі. Можна погодитися з В. Гомонаєм, який вбачає загальну відмінність уніфікації у «впровадженні єдиних норм до різних національних правових систем через міжнародно-правові зобов'язання держав» [9].

Основа міжнародних відносин ґрунтується на міжнародних договорах. І виходячи із тенденцій розвитку подій у світі, можемо говорити що уніфікація норм міжнародного гуманітарного права має на меті забезпечення пріоритетів правового регулювання у цій сфері, вироблення дієвих способів недопущення збройних конфліктів, включаючи створенням механізму притягнення до відповідальності за порушення таких норм.

Висновки

Міжнародне гуманітарне право яке створювалось з метою накладення певних рамок на насильницькі дії під час війни є виключно декларативним, тому потребує модернізації в контексті його практичного втілення. Відтак перспективою майбутніх наукових досліджень повинна ґрунтуватися на розробленні ефективного механізму дієвості правових норм, включно з інститутом відповідальності за їх порушення.

Уніфікація є одним з інструментів, іманентно властивих міжнародному праву, однак форми і межі її застосування залежать від сучасного контексту та політичного спрямування, що все важче знаходить пояснення в межах класичних парадигм міжнародного права і потребує застосування нових підходів. Навіть стислий теоретичний огляд цього явища, свідчить про його значні особливості. Уніфікація являє собою своєрідну науку узагальнення і поєднання різних структурних механізмів правової регламентації. З одного боку, вона є процесом вироблення загальних норм у питаннях що потребують правового регулювання, з іншого - техніко-формалізованою обробкою вже прийнятих уніфікованих положень.

Література

1. Опубліковано меморандум Комісара про наслідки війни в Україні для прав людини.

2. Стрельцова Є.Д. Теорія і практика уніфікації міжнародного права в умовах глобалізації (міжнародний та національно-правовий аспекти): дис. д.ю.н.: 12.00.11 / Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса, 2020. 524 с.

3. Сенаторова О. Права людини і збройні конфлікти: навч. посіб. Київ: Вид-во «ФОП Голембовська О.О.», 20і8. 208 с.

4. Международное право как основа современного миропорядка. Liber amicorum к 75-летию проф. В.Н. Денисова: моногр. / под ред. А.Я. Мельника, С.А. Мельник, Т.Р. Короткого. Киев, Одесса: «Фенікс», 2012. 878 с.

5. Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження): монографія. За ред. Н.М. Оніщенко. Київ: Фенікс, 2007. 430 с.

6. Хаустова М.Г. Тенденція універсалізації та уніфікації права як один із напрямів впливу глобалізації на національну правову систему. Теорія і практика правознавства: електронне наук. фахове видання Нац. ун-ту «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого». Харків, 2013. Вип. 2. С. 1-16.

7. Оніщенко Н.М. Уніфікація як спосіб співвідношення і узгодженості внутрішньо-державного і міжнародного права. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2015. №6 (164). С. 48-54

8. Ziegler A. Particularities of the Harmonization and Unification of International Law of Trade and Commerce. Private Law in the International Arena. Liber Amicorum Kurt Siehr. C. Asser Press. The Hague. Netherlands, 2000.

9. Гомонай В.В. Зближення законодавства України з правовою системою Європейського Союзу. Держава і право. 2009. Вип. 44. С. 204-212.

References

1. The Commissioner's memorandum on the consequences of the war in Ukraine for human rights has been published.

2. Streltsova, Y.J. (2020). Teoriia i praktyka unifikatsii mizhnarodnoho prava v umovakh hlobalizatsii (mizhnarodnyi ta natsionalno-pravovyi aspekty) [Theory and Practice of the Unification of International Law in the Conditions of Globalization (International and National Legal Aspects)]. Doctor's thesis. Odesa [in Ukrainian].

3. Senatorova, O.V. (2018). Prava liudyny i zbroini konflikty [Human rights and armed conflicts]. Kyiv: Vyd-vo «FOP Holembovska O.O.» [in Ukrainian].

4. Melnyk A.Ya. (2012). Mezhdunarodnoe pravo kak osnova sovremennoho myroporiadka [International law as the basis of the modern world order]. Kyiv: Feniks [in Ukrainian].

5. Onishchenko, N.M. (2007). Porivnialne pravoznavstvo (teoretyko-pravove doslidzhennia) [Comparative jurisprudence (theoretical and legal research)]. Kyiv: Feniks [in Ukrainian].

6. Khaustova, M.H.(2013). Tendentsiia universalizatsii ta unifikatsii prava yak odyn iz napriamiv vplyvu hlobalizatsii na natsionalnu pravovu systemu [The trend of universalization and unification of law as one of the directions of influence of globalization on the national legal system.]. Teoriia i praktyka pravoznavstva- Theory and practice of jurisprudence, 2, 1-16 [in Ukrainian].

7. Onishchenko, N.M. (2015). Unifikatsiia yak sposib spivvidnoshennia i uzghodzhenosti vnutrishnoderzhavnoho i mizhnarodnoho prava [Unification as a method of correlation and coherence of domestic and international law]. BiuletenMinisterstvayustytsii Ukrainy - Bulletin of the Ministry of Justice of Ukraine, 6 (164), 48-54 [in Ukrainian].

8. Ziegler, A. (2000). Particularities of the Harmonization and Unification of International Law of Trade and Commerce. Private Law in the International Arena. Liber Amicorum Kurt Siehr. C. Asser Press. The Hague. Netherlands [in English].

9. Homonai, V.V. (2009). Zblyzhennia zakonodavstva Ukrainy z pravovoiu systemoiu Yevropeiskoho Soiuzu [Convergence of the legislation of Ukraine with the legal system of the European Union.] Derzhava i pravo - State and law, 44, 204-212 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru