Правонаступництво в зобов’язальних правовідносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут правотворчості та науково-правових експертиз,

Національна академія наук України

Правонаступництво в зобов'язальних правовідносинах

Біленко Віталій Ігорович кандидат юридичних наук, докторант,

Красицька Лариса Василівна доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу науково-правових експертиз

м. Київ

Анотація

У статті визначено, що правонаступництво - це перехід прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Розрізняють два види правонаступ- ництва: а) універсальне (загальне) правонаступництво; б) сингулярне (часткове) правонаступництво. В радянській правовій доктрині правонаступництво розглядалося і як похідне придбання суб'єктивного цивільного права чи обов'язку, що йменувалося як транслятивне, тобто таке, що «переносить» права та обов'язки.

Доведено, що в сучасній правозастосовній діяльності розглядають заміну сторони у зобов'язанні як правовий наслідок або сингулярного правонаступництва, що має місце при укладенні договору купівлі-продажу, дарування, факторингу, або універсального правонаступництва при реорганізації юридичної особи або спадкуванні. Правонаступництво як самостійна підстава заміни кредитора в зобов'язанні свідчить про універсальне правонаступ- ництво, а відступлення права вимоги та переведення боргу свідчать про сингулярне правонаступництво. Переведення боргу має договірний характер.

Підтримано позицію, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням цивільного законодавства України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме: кредитор - банк або інша фінансова установа.

Обґрунтовано, що можливе правонаступництво у правовідносинах з розірвання договору довічного утримання (догляду) за позовом відчужувача у зв'язку з тим, що мало місце невиконання або неналежне виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини. Правовідносини, які складаються при розірванні договору довічного утримання (догляду), є майновими і такими, що не пов'язані нерозривно з особою кредитора.

Ключові слова: універсальне (загальне) правонаступництво, сингулярне (часткове) правонаступництво, зобов'язальні правовідносини, заміна сторони в зобов'язанні, відступлення права вимоги, цесія, переведення боргу, кредитний договір, договір довічного утримання (догляду), розірвання договору.

Abstract

Bilenko Vitalii Ihorovych PhD in Law, postdoctoral student, Institute of Lawmaking and Scientific-Legal Expertises, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv,

Krasytska Larysa Vasylivna Doctor in Jurisprudence, Professor, head of the Department of scientific and legal expertises of the Institute of Lawmaking and Scientific-Legal Expertises, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv

LEGAL SUCCESSION WITHIN BINDING LEGAL RELATIONS

The authors of the article have defined that legal succession is the transfer of rights and obligations from one person to another. Two types of legal succession are distinguished: (a) universal (general) legal succession; (b) singular (partial) legal succession. Legal succession in the Soviet legal doctrine was also considered as a derivative acquisition of a subjective civil right or the obligation, which was called translational, that is, the one that “transfers” rights and obligations.

It has been proved that change of a party in the obligation is considered in modern law-enforcement activities as a legal consequence either of the singular legal succession occurring when concluding purchase and sale agreement, donation contract, factoring, or of the universal legal succession during the reorganization of a legal entity or during the inheritance. Legal succession as an independent basis for changing a creditor in the obligation indicates about universal legal succession, while assignment of right of demand and debt transfer indicate about singular legal succession. Debt transfer is contractual in nature.

The authors have supported the point of view that the assignment of right of demand under a credit contract in favour of an individual contradicts the provisions of the civil legislation of Ukraine, since the obligations that arose on the basis of the credit contract are characterized by a special entity, namely: a creditor - a bank or another financial institution.

It has been substantiated that legal succession is possible in the legal relations on the cancellation of a life care contract at the claim of the alienator due to the fact that a transferee did not fulfillment or improper fulfilled his duties regardless of his / her fault. Legal relations that are formed upon cancellation of the life care contract are property ones and are not inextricably related to the creditor.

Keywords: universal (general) legal succession, singular (partial) legal succession, binding legal relations, change of a party in the obligation, assignment of right of demand, assignation, transfer of debt, credit contract, life care contract, cancellation of an agreement.

Постановка проблеми

Правонаступництво є однією з правових категорій, яка постійно привертає до себе увагу правників. У Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року № 435-IV [1] (далі - ЦК України) вживається термін «правонаступництво», «правонаступники», проте не міститься визначення цього поняття. Зокрема в ЦК України зазначається, що: об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи (ч. 1 ст. 178); кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва (п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України) тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Види правонаступництва та їх особливості досліджувалися в наукових працях як вчених радянського періоду, які заклали теоретичне підґрунтя для дослідження правонаступництва, так і в наукових працях українських дослідників. Зокрема правонас- тупництво в корпоративних відносинах було предметом дослідження Л. В. Сіщук [2], транслятивне правонаступництво розглядав А. С. Сліпченко [3], набувальну давність та правонаступництво досліджував Є. О. Рябоконь [4]. Проте сучасні проблемні питання правозастосовної практики щодо право- наступництва в зобов'язальних правовідносинах потребують додаткового наукового аналізу.

Мета статті - визначення особливостей правонаступництва в зобов'язальних правовідносинах.

Виклад основного матеріалу

Правонаступництво традиційно розглядають як перехід прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Розрізняють два види правонаступництва: а) універсальне (загальне) правонаступництво, за яким всі права та обов'язки правопопередника переходять до правонаступника, наприклад, універсальне правонаступництво має місце при спадкуванні, реорганізації юридичної особи (злитті, приєднанні, поділі, перетворенні); б) сингулярне (часткове) правонаступництво, за яким окремі права та обов'язки правопопередника переходять до правонаступника, наприклад, при цесії [5, с. 22].

У радянській правовій доктрині правонаступництво розглядалося як похідне придбання суб'єктивного цивільного права чи обов'язку. Характерною ознакою такого правопридбання на відміну первісного правопридбання вважалось наявність правового зв'язку між набутим правом чи обов'язком і первісним правовідношенням. «Нові» правовідносини «виникають» оскільки існували первісні правовідносини. Тому таке правонас- тупництво в юридичній літературі називали транслятивним, тобто таким, що «переносить» права та обов'язки.

Варто зазначити, що ці теоретичні положення щодо правонаступництва сприйнято й судовою практикою, в якій зазвичай розглядають заміну сторони у зобов'язанні як правовий наслідок або сингулярного правонаступництва, що має місце при укладенні договору купівлі-продажу, дарування, факторингу, або універсального правонаступництва при реорганізації юридичної особи або спадкуванні.

Розглядаючи саме правонаступництво як підставу заміни кредитора в зобов'язанні, можна стверджувати, що в цьому випадку мова йде про універсальне правонаступництво, за яким всі права та обов'язки первісного кредитора переходять до нового кредитора (правонаступника) [5, с. 22].

Традиційно в юридичній літературі в аспекті сингулярного правонаступництва розглядають відступлення права вимоги та переведення боргу.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступ- лення права вимоги) йменується в юридичній літературі цесією. Цесія - це домовленість, за якою цедент (первісний кредитор) передає свої права (відступає право вимоги) іншій особі - цесіонарію (новому кредитору) за плату або безоплатно. За цесією всі права, які належали цеденту в зобов'язанні, переходять до цесіонарія [5, с. 21].

Цивільний кодекс України регламентує процедурні моменти заміни кредитора в зобов'язанні: зобов'язання договір юридичний спадкування

- форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України);

- обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ст. 519 ЦК України);

- порядок заміни кредитора у зобов'язанні: заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України). Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України) [5, с. 23].

Варто зазначити, що в правозастосовній практиці виникає багато спірних питань щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, зокрема, якщо укладаються договори про відступлення права вимоги фізичній особі.

Зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 зазначається, що з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа [6].

У подальшому Велика Палата Верховного Суду уточнила цей правовий висновок щодо порядку відступлення права вимоги за кредитним договором і договорами про забезпечення виконання зобов'язання.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 зазначається, що можна визначити такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, в якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. ... Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. ... З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації [7].

Натомість, ця правова позиція не була сприйнята всіма суддями Великої Палати Верховного Суду, що знайшло своє відображення в Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, в якій зазначається, що ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» не є фінансовою установою у розумінні Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-Ш «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі й факторингу. ... Перебування банку (клієнта) у процедурі ліквідації не змінює правової природи кредитного договору, а відтак не скасовує правових обмежень щодо розпорядження ним. Тобто при відчуженні вимог за кредитним договором та акцесорних договорів на умовах, передбачених Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-IV «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при організації аукціону має встановлюватися вимога до учасника - він повинен мати право надавати фінансові послуги, що є гарантією дотримання прав учасників ринку фінансових послуг. . Не було підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), оскільки та обставина, що банк (первісний кредитор) перебуває в стані ліквідації, не впливає на правову природу відчужуваної послуги, що є фінансовою послугою. У зв'язку з заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. Отже, первісний кредитор у кредитних правовідносинах може відступити право вимоги за цим договором лише фінансовій установі, яка має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг та включена до Державного реєстру фінансових установ, тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної чи юридичної особи, яка не має статусу фінансової установи, суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме: кредитор - банк або інша фінансова установа [8].

Вбачається, що положення, які викладені в зазначеній вище Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду України, заслуговують на увагу, зважаючи на те, що перебування банку як фінансової установи в стані ліквідації, не може використовуватися банком для вчинення правочинів, щодо правомірності яких виникає багато питань, зокрема щодо відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ.

Заміна боржника в зобов'язанні іншою особою іменується переведенням боргу і допускається лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні іншою особою вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, обов'язок за яким покладається на іншу особу. Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником [5, с. 24].

Є. О. Рябоконь зазначає, що переведення боргу є лише однією з кількох можливих підстав заміни боржника. З аналізу чинного законодавства випливає, що боржник може бути замінений і в інших випадках, передбачених законом, - при спадкуванні, реорганізації юридичної особи, виділі, переході обов'язків за договорами (ст. ст. 1216, 1218, 106-109, ч. 1 ст. 770, 814 ЦК України) [9, с. 72].

Ця позиція Є. О. Рябоконя заслуговує на підтримку. Дійсно, згідно з ч. 2 ст. 824 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах [1]. У наведеному випадку має місце заміна боржника в зобов'язанні, що виникло з договору найму житла, хоча при цьому не укладається договір про переведення боргу.

Є. О. Рябоконь правильно зазначає, що за цивільно-правовою природою, переведення боргу є договором, укладеним між попереднім і новим боржниками за згодою кредитора. Висновок про договірний характер переведення боргу випливає, по-перше, із загальних положень ЦК України щодо підстав виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов'язків (правовідносин). ... Боржник-правопопередник і боржник-правонаступник - самостійні та необхідні фігури в договорі про переведення боргу: перший висловлює свій намір про передачу свого боргового обов'язку другому, внаслідок чого вибуває із правовідносин з кредитором (у разі схвалення кредитором переведення боргу), у той час як другий погоджується в силу певних обставин, які можуть бути зазначені в договорі (виплата йому винагороди попереднім боржником) або перебувати за його межами (необхідність розрахуватися за надані йому першим боржником товари, роботи, послуги, інше майно за іншим зобов'язанням, товариські, родинні відносини тощо), замінити його в зобов'язальних правовідносинах з кредитором. Оскільки для укладення правочину про переведення боргу необхідне самостійне волевиявлення і попереднього, і нового боржників, останні об'єктивно повинні наділятися самостійними правами та обов'язками у такому правочині, тобто кожен із цих суб'єктів має статус сторони договору. По-друге, саме договірна форма регулювання переведення боргу дозволяє підкреслити правонаступницький характер даних правовідносин і відмежувати їх від тих випадків, коли виконання зобов'язання замість боржника здійснює третя особа (ст. 528 ЦК України), або новий боржник бажає вступити у зобов'язання поряд з первісним боржником [9, с. 72-73].

Договірна природа правовідносин з переведення боргу підтримана й судовою практикою.

Зокрема в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19 зазначається, що законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Як випливає зі змісту статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. У справі, що переглядається, суд не звернув уваги, що нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки в разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками; суд не врахував, що відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу; суд встановив, що позивач не надав згоди на переведення боргу, а тому саме банк є належним відповідачем [10].

Питання щодо правонаступництва в зобов'язальних правовідносинах виникають й при розірванні договору довічного утримання (догляду).

Відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача [1]. У той же час, згідно зі ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю [1].

У зв'язку з цим виникає питання, чи можливе правонаступництво у правовідносинах, якщо відчужувач звернувся до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання (догляду) і помер, зважаючи на те, що договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Вбачається, що правовідносини з розірвання договору довічного утримання (догляду) виникли у зв'язку з тим, що мало місце невиконання або неналежне виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини, при цьому розірвання такого договору тягне за собою правовий наслідок, який полягає, зокрема, в тому, що відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. Наведений аналіз правовідносин, які складаються при розірванні договору довічного утримання (догляду), свідчить, що вони є майновими і такими, що не пов'язані нерозривно з особою кредитора. Отже, в таких правовідносинах допускається правонаступництво.

У постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в судовій справі № 6-142цс13 зроблено правовий висновок, що оскільки позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред'явлено за життя відчужувача, факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, то судом обґрунтовано залучено до участі у справі правонаступника відчужувача в порядку спадкування за заповітом, до якого унаслідок розірвання договору довічного утримання згідно зі статтею 1218 ЦК України перейшли всі права та обов'язки відчужувача, що свідчить про відсутність порушення судом статті 25 ЦК України. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що всупереч укладеного між сторонами договору відповідач як набувач майна не виконував зобов'язань щодо забезпечення позивача їжею, ліками, необхідною медичною допомогою та доглядом, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов відчужувача про розірвання договору довічного утримання, підтриманий правонаступником, та визнали право власності на спірну квартиру за спадкоємцем відчужувача, за умови прийняття ним спадщини в установленому законом порядку [11].

Цей правовий висновок було підтримано й Касаційним цивільним судом Верховного Суду в своїй постанові від 12 квітня 2018 року в судовій справі № 759/14846/15-ц [12].

Висновки

Підсумовуючи, варто зазначити, що правонаступництво - це перехід прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Розрізняють два види правонаступництва: а) універсальне (загальне) правонаступництво, за яким всі права та обов'язки правопопередника переходять до правонаступника, б) сингулярне (часткове) правонаступництво, за яким окремі права та обов'язки правопопередника переходять до правонаступника.

У радянській правовій доктрині правонаступництво розглядалося і як похідне придбання суб'єктивного цивільного права чи обов'язку, яке йменувалося як транслятивне, тобто таке, що «переносить» права та обов'язки.

У сучасній правозастосовній діяльності розглядають заміну сторони у зобов'язанні як правовий наслідок або сингулярного правонаступництва, що має місце при укладенні договору купівлі-продажу, дарування, факторингу, або універсального правонаступництва при реорганізації юридичної особи або спадкуванні. Правонаступництво як самостійна підстава заміни кредитора в зобов'язанні свідчить про універсальне правонаступництво, а відступлення права вимоги та переведення боргу свідчать про сингулярне правонаступ- ництво. Переведення боргу має договірний характер.

Підтримано позицію, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме: кредитор - банк або інша фінансова установа. Перебування банку як фінансової установи в стані ліквідації, не може використовуватися банком для вчинення правочинів, щодо правомірності яких виникає багато питань, зокрема щодо відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ.

Обґрунтовано, що можливе правонаступництво у правовідносинах, якщо відчужувач звернувся до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання (догляду) і помер, зважаючи на те, що правовідносини з розірвання договору довічного утримання (догляду) виникли у зв'язку з тим, що мало місце невиконання або неналежне виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини, при цьому розірвання такого договору тягне за собою правовий наслідок, який полягає, зокрема, в тому, що відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. Отже, правовідносини, які складаються при розірванні договору довічного утримання (догляду), є майновими і такими, що не пов'язані нерозривно з особою кредитора.

Література

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

2. Сіщук Л. В. Правонаступництво в корпоративних відносинах. Корпоративне право України: проблеми теорії та практики : монографія / В. А. Васильєва, В. В. Луць, Л. В. Сіщук [та ін.] ; за заг. ред. В.А. Васильєвої. Харків : Право, 2018. С. 417-479.

3. Сліпченко А. С. Транслятивне правонаступництво. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2023. № 3 (102), ч. 2. С. 69-78.

4. Рябоконь Є. О. Набувальна давність та правонаступництво: питання теорії та практики. Вісник ОНУ імені І.І. Мечникова. Правознавство. 2018. Том 23 № 1 (32). С. 49-60.

5. Красицька Л. В. Суб'єкти зобов'язань. Треті особи у зобов'язанні. Зміна осіб у зобов'язанні. Цивільне право. Особлива частина : навч. посіб. / О. Є. Аврамова, Е. В. Вакулович, А. С. Горбенко та ін. ; за заг. ред. Ю. М. Жорнокуя, О. Є. Кухарєва ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків : ХНУВС, 2023. С. 15-24.

6. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, судова справа № 465/646/11.

7. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року, судова справа № 906/1174/18.

8. Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

9. Рябоконь Є. О. Переведення боргу як підстава сингулярного правонаступництва за зобов'язаннями. Вісник ОНУ імені І.І. Мечникова. Правознавство. 2019. Том 24 № 1 (34). С. 71-85.

10. Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року, судова справа № 175/4639/19.

11. Постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, судова справа № 6-142цс13.

12. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, судова справа № 759/14846/15-ц.

References

1. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy vid 16 sichnia 2003 roku № 435-IV [Civil Code of Ukraine dated from January 16, 2003 No. 435-IV].

2. Sishchuk, L. V. (2018). Pravonastupnytstvo v korporatyvnykh vidnosynakh. Korporatyvne pravo Ukrainy: problemy teorii ta praktyky [Legal succession within corporate relations. Corporate law of Ukraine: problems of theory and practice]. V. A. Vasylieva, V. V. Luts, L. V. Sishchuk [and others]. Kharkiv : Pravo, 417-479 [in Ukrainian].

3. Slipchenko, A. S. (2023). Transliatyvne pravonastupnytstvo [Translational legal succession]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Bulletin of Kharkiv National University of Internal Affairs, 3 (102), Part 2, 69-78 [in Ukrainian].

4. Riabokon, Ye. O. (2018). Nabuvalna davnist ta pravonastupnytstvo: pytannia teorii ta praktyky [Acquisitive prescription and legal succession: issues of theory and practice]. Visnyk ONU imeni I. I. Mechnykova. Pravoznavstvo - Odesa National University Herald. Jurisprudence, Vol. 23, 1 (32), 49-60 [in Ukrainian].

5. Krasytska, L. V. (2023). Subiekty zoboviazan. Treti osoby u zoboviazanni. Zmina osib u zoboviazanni. Tsyvilne pravo. Osoblyva chastyna : navch. posib. [Subjects of obligations. Third parties in the obligation. Change of persons in the obligation. Civil law. Special Part: training manual], O. Ye. Avramova, E. V. Vakulovych, A. S. Horbenko, etc. ; Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kharkiv. National University of Internal Affairs. Kharkiv : KhNUVS, 15-24 [in Ukrainian].

6. Postanova Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 31 zhovtnia 2018 roku, sudova sprava № 465/646/11 [Ruling of the Grand Chamber of the Supreme Court dated from October 31, 2018, court case No. 465/646/11].

7. Postanova Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 16 bereznia 2021 roku, sudova sprava № 906/1174/18 [Ruling of the Grand Chamber of the Supreme Court dated from March 16, 2021, court case No. 906/1174/18].

8. Okrema dumka suddiv Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu Sytnik O. M., Hrytsiva M. I., Prokopenka O. B. na postanovu Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 16 bereznia 2021 roku u spravi № 906/1174/18 [Separate opinion of judges of the Grand Chamber of the Supreme Court Sytnik O. M., Hrytsiva M. I., Prokopenko O. B. on the Ruling of the Grand Chamber of the Supreme Court dated from March 16, 2021 in case No. 906/1174/18].

9. Riabokon, Ye. O. (2019). Perevedennia borhu yak pidstava synhuliarnoho pravonastup- nytstva za zobov'iazanniamy [Debt transfer as the basis for singular legal succession under obligations]. Visnyk ONU imeni I. I. Mechnykova. Pravoznavstvo - Odesa National University Herald. Jurisprudence, Vol. 24, 1 (34), 71-85 [in Ukrainian].

10. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi Ob'iednanoi palaty Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu vid 03 lypnia 2023 roku, sudova sprava № 175/4639/19 [Ruling of the Supreme Court as part of the Joint Chamber of the Civil Court of Cassation dated from July 3, 2023, court case No. 175/4639/19].

11. Postanova Verkhovnoho Sudu Ukrainy vid 25 hrudnia 2013 roku, sudova sprava № 6-142tss13 [Ruling of the Supreme Court of Ukraine dated from December 25, 2013, court case No. 6-142tss13].

Размещено на Allbest.ru