Особливості визначення меж інформаційних прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості визначення меж інформаційних прав людини

Обмеження прав людини є традиційною складовою доктрини прав людини і надалі залишатиметься предметом наукових дискусій учених в усьому світі.

Обмеження прав людини можливі за принципами міжнародного права, відповідно до вимог верховенства права, з повагою до прав людини, її свободи і гідності, з урахуванням балансу приватних і публічних прав та інтересів в тих чи інших умовах.

Проте, у сфері інформаційних прав людини, частина з яких наразі перебуває на етапі формування свого юридичного змісту та в процесі визнання міжнародним правом, а також конституційними актами національних законодавств, відповідність обмежень цим засадам не завжди очевидна.

У межах формування інформаційно-правової доктрини України обмеження інформаційних прав людини як предмет досліджень найбільше знайшли відображення в контексті права на інформацію і обмеження доступу до інформації, що в різних аспектах - галузевих і загальнотеоретичних, розглядалося багатьма відомими вченими. Проблема обмежень власне інформаційних прав людини в комплексі, або ж окремих визнаних прав людини, що мають інформаційну природу (природно інформаційних прав людини), іноді без акценту на тому, розглядалася зокрема в роботах О.О. Золотар 1, Н.В. Кушакової Золотар О.О. Обмеження доступу до інформації: інформаційно-правовий аспект. Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. 2012. № 1(8). С. 74-80. Кушакова Н. Конституційне право на інформацію: правомірні та неправомірні обмеження. Вісник Конституційного Суду України. 2002. № 3. С. 66-70., А.В. Левченко Левченко А.В. Обмеження права на таємницю кореспонденції в умовах воєнного стану: українські реалії та закордонний досвід. Baltic Journal of Legal and Social Sciences. 2022. № 2. С. 116-122., К.С. Полетіло Полетило K.C. Оцінка обмеження інформаційних прав і свобод людини судами Швеції. Наука і правоохорона. 2015. № 1. С. 281-288., В.С. Політан- ського Політанський В.С. Обмеження права на доступ до інформації. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2013. № 26. С. 215-227., Ю.О. Фігеля Фігель Ю.О. Проблеми обмеження права на доступ до інформації. Вісник ЛТЕУ. Юридичні науки. 2015. № 1. С. 132-139 ; Його ж. Класифікація обмежень прав людини. Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Юридичні науки. 2016. № 3. С. 79-87.. Водночас, процеси «інформатизації» прав людини є настільки значними і динамічними, що вимагають постійної уваги учених-правників в контексті осмислення трансформацій в системі прав людини, зумовлених глобальною інформатизацією, та пошуку шляхів гармонійного юридичного відображення таких змін в міжнародному і національному праві.

Відправними засадами обмеження прав людини в Україні є положеннях Конституції України і відповідні тлумаченнях Конституційного Суду України, який на основі теорії прав людини та вимог Міжнародного права прав людини у своїх рішеннях щодо обмеження різних прав людини сформував низку базових юридичних позицій, що стали формалізованою складовою системи права України.

Насамперед, з метою уникнення термінологічної некоректності щодо визначення юридичного змісту того чи іншого права людини, важливо розрізняти поняття «межі» і «обмеження» прав людини.

Щось від природи «безмежне» обмежити не можливо, інакше воно втратить свою ключову властивість. Тому, як відомо, свобода та її формати у соціумі завжди існують в певних рамках, утворених уявленнями про існування того чи іншого суспільства та визначених соціальними регуляторами, зокрема правом.

Будь-яке право людини як універсальна вимога також має свої базові межі, що виокремлюють його зміст та формують той первинний обсяг можливостей, які відповідають цьому праву, а також і зобов'язань держави щодо нього. Саме ці межі, в певних ситуаціях, або щодо певних осіб, можуть бути звужені, в чому і полягає суть обмежень прав людини.

Так, М.В. Савчин зазначає, що «юридизація прав людини забезпечується через засади пропорційності, які визначають допустимі межі втручання у суверенний вибір особи - сферу приватної автономії індивіда». А повага до прав людини у цьому контексті означає, що «...законодавство має належним чином врегульовувати обсяг і зміст прав людини і основоположних свобод».

Конституційний Суд України в одному із своїх рішень також опосередковано вказує на залежність можливих законних обмежень права на інформацію від усвідомлення усієї глибини його змісту: «у разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права» Савчин М.В. Права людини у світлі конституційної реформи. Український часопис міжнародного права. 2015. Спецвипуск. Конституція України та міжнародне право. С. 67-79. Рішення Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(І)/ 2020. URL: https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/431-pravo-na-informaciyu (дата звернення: 23.02.2023)..

Отже, без усвідомлення і визначення цих меж, запровадження будь- яких обмежень відбуватиметься безвідносно повноти змісту певного права, що може негативно вплинути на його реалізацію і призвести до порушень.

Юридичне уточнення меж певного права, яке не звужує його первинний зміст, Конституційний Суд України назвав прийнятною в законотворчості «фіксацією меж самої сутності прав і свобод».

Однак, через особливості формування змісту і закріплення окремих прав людини (встановлення і конкретизації) на різних рівнях законодавства - конституційному й профільному, юридично зафіксовані межі певного права людини не завжди безпосередньо випливають з його конституційного формулювання. інформаційний право межа обмеження

Так, приміром, ст. 34 Конституції України визначає ідею права на інформацію, не конкретизуючи його меж, - як можливість кожного «вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір», а також можливі обмеження цього права - «...в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя» Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007 (справа про утворення політичних партій в Україні). URL: http://www.ccu.gov.ua/sites/ default/files/ndf/2-rp/2007.doc (дата звернення: 22.02.2023). Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 23.02.2023)..

Загальне юридичне окреслення меж права на інформацію здійснено Законом України «Про інформацію», зокрема через:

- необхідність балансу в процесі реалізації цього права з правами і законними інтересами інших осіб;

- правомірні способи інформаційної діяльності;

- можливості вільного доступу до загальнодоступної інформації та визначення законом режиму інформації з обмеженим доступом Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 (дата звернення: 19.02.2023).

¹ Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/ 2009. URL:http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ndf726-rp/2009.doc (дата звернення: 23.02.2023)..

Саме такі межі права людини на інформацію необхідно вважати первинними, оскільки вони становлять ту рівну для всіх і узгоджену міру свободи, яка відповідає уявленням про злагоду в суспільстві. Ці межі надалі конкретизуються законодавством, наприклад залежно від обігу інформації різних видів чи доступу до неї, а також можуть бути звужені шляхом законного обмеження, можливість якого передбачена ст. 34 Конституції України.

Варіанти конкретизації (уточнення) меж інформаційних прав людини у законодавстві можуть бути різні. Закон України «Про інформацію» для встановлення меж права на інформацію використовує принцип «неприпустимість зловживання правом на інформацію» (ст. 28), відповідно до якого «інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини». Точність і юридичну завершеність цим межам надає їх конкретизація у вигляді заборон (складів правопорушень) та юридичної відповідальності, передбачених охоронними нормами.

Размещено на Allbest.ru