Поняття явно злочинного наказу в конституційній парадигмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

ПОНЯТТЯ ЯВНО ЗЛОЧИННОГО НАКАЗУ В КОНСТИТУЦІЙНІЙ ПАРАДИГМІ

Ланкевич Андрій Зіновійович кандидат юридичних наук,

докторант кафедри конституційного права та порівняльного

правознавства юридичного факультету,

Голова Львівського окружного адміністративного суду

м. Львів



Анотація

Будучи підзаконним актом та одним із видів нормативно-правових актів, наказ посідає неабияке місце у ієрархії правових засобів покликаних регулювати різного виду суспільних відносин у державі. Проте, такий акт обмежений певними рамками, зокрема, він повинен видаватись виключно уповноваженим органом публічної влади і тільки на основі та у відповідності Конституції та законодавства, задля утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Разом з тим, теоретичним аспектам з'ясування поняття незаконного, протиправного та злочинного наказу та їх різноманітним особливостям, присвячено чимало наукових праць фахівців у різних галузях правової науки, але без правильного визначення поняття явно злочинного наказу неможливо побудувати цілісної теорії юридичної відповідальності за віддання і виконання таких актів чи розпоряджень.

У сучасній теорії права питання розуміння терміну явно злочинний наказ майже не має полемічного характеру. Те, що стосується дефініції зазначеного поняття наразі спричиняє незначні дискусійні моменти, а наведені точки зору є тому підтвердженням. Тому через призму основних (базових) положень теорії спробуємо з'ясувати поняття явно злочинного наказу встановити наявність теоретичних розбіжностей, актуальних питань, що стосуються його юридичної природи і відповідно настання юридичної відповідальності за його видання чи виконання.

Відзначається, що саме юридична природа наказу як акту, який застосовує норми права та встановлює правила загального характеру, не виключає існуванню великої ймовірність того, що відданий наказ, як акт застосування норм права, може з різних причин не відповідати вимогам закону, а тому потребують надійного правового захисту не тільки особи, на яких покладено правовий обов'язок виконувати накази, але й права і свободи тих осіб, яких такий наказ буде порушувати. Що в свою чергу сприяє актуальності різноманіттю підходів та пошуків у правовій науці розуміння поняття «явно злочинного наказу».

Ключові слова: правовий акт, нормативно-правовий акт, наказ, явно злочинний наказ.



Annotation

Lankevych Andriy Zinoviyovych candidate of legal sciences, doctoral student of the Department of Constitutional Law and Comparative Jurisprudence, Faculty of Law, Uzhhorod National University, Head of the Lviv District Administrative Court, Lviv

CONCEPT AND SIGNS OF CLEARLY CRIMINAL ORDER

Being a by-law and one of the types of normative legal acts, the order occupies a significant place in the hierarchy of legal means designed to regulate various types of social relations in the state. However, such an act is limited to certain frameworks, in particular, it must be issued exclusively by an authorized body of public authority and only on the basis and in accordance with the Constitution and legislation, in order to establish and ensure human rights and freedoms. At the same time, many scientific works of experts in various fields of legal science are devoted to the theoretical aspects of clarifying the concept of an illegal, unlawful and criminal order and their various features, but without a correct definition of the concept of an obviously criminal order, it is impossible to build a coherent theory of legal responsibility for giving and executing such acts or orders.

In modern legal theory, the question of understanding the term clearly criminal order has almost no polemical character. What concerns the definition of the mentioned concept currently causes minor points of discussion, and the given points of view are a confirmation of that. Therefore, through the prism of the main (basic) provisions of the theory, we will try to clarify the concept of an obviously criminal order, establish the presence of theoretical differences, relevant issues related to its legal nature and, accordingly, the onset of legal responsibility for its issuance or execution.

It is noted that the legal nature of the order as an act that applies the rules of law and establishes rules of a general nature does not exclude the existence of a high probability that the given order, as an act of application of the rules of law, may for various reasons not meet the requirements of the law, and therefore require a reliable legal protection not only of persons who are legally obliged to comply with orders, but also of persons whose rights and freedoms will be violated by such an order. Which in turn contributes to the relevance of the variety of approaches and searches in legal science to understand the concept of "clearly criminal order".



Постановка проблеми

Не дивлячись на те, що наказ є одним із основних засобів реалізації повноважень державних органів та їх посадових осіб, проблема полягає у випадках порушенні повноважень, якими у відповідності до Конституції та законодавства наділені ці органи чи службові особи під час їх видачі. Оскільки мова йде не тільки про порушення які мають місце при виданні наказу який має розпорядчий характер, але й які містять одну чи декілька правових норм, тобто має нормотворчий характер. Тому розкриття основних рис даної категорії сприятиме вдосконаленню інституту юридичної відповідальності за завідомо злочинне їх видання та виконання.

Природа явно злочинного наказу як одного із елементів посягаючого на конституційні права та свободи людини і громадянина давно привертає інтерес вчених різних напрямів юридичної науки. Поняття «явно злочинний наказ» є одними з центральних у науці та практиці, що зумовило необхідність глибшого вивчення даного питання, відокремлення окремого наукового напряму - теорії цього протиправного засобу, особливо в конституційному праві. В той же час, «явно злочинний наказ» як очевидно протиправний акт, в конституційній парадигмі на сьогодні є не достатньо дослідженою категорією, зокрема, в аспекті настання юридичної відповідальності за його видання та виконання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі аспекти поняття «явно злочинного наказу» висвітлюються І. Дзюбою, Н. Конєвою, Ю. Крисюком Д. Навроцьким тощо. Однак в конституційній парадигмі «явно злочинний наказ» як очевидно протиправний акт, зокрема, в аспекті настання юридичної відповідальності за його видання та виконання, потребує подальшого дослідження.



Мета статті

Мета даної публікації полягає в тому, щоб розкрити позиції вітчизняних та зарубіжних науковців щодо природи категорії «явно злочинний наказ», з'ясувати точки зору багатоаспектного розгляду цього антиправового засобу щодо необхідності закріплення його дефініції.

Виклад основного матеріалу

У науковій літературі відзначається, що для визначення специфіки терміна є важливою дефінітивна функція, оскільки дефінітивність можна вважати обов'язковим критерієм для встановлення термінологічності тієї чи іншої одиниці. На необхідність дефініції як основної характеристики терміна орієнтують як зарубіжні, так і вітчизняні термінознавці. Проте, Х. Вітрів та О. Пилипів зазначають, що критерій дефінітивності допоможе визначити тільки клас базових термінів, котрі виражають найбільш актуальні поняття предметної галузі, оскільки не всі поняття дефінуються в науковій чи навчальній літературі і, відповідно, більшість термінів не буде розглянута [5, с. 64].

Тому розкриття поняття явно злочинного наказу ми проведемо через призму основних характеристик таких термінів як: законний та правовий акт, що є засобом упорядкування та стабілізації суспільних відносин у державі, а також злочинний, незаконний, свавільний акт, що є засобом, який призводить до протилежних результатів та деформації права у суспільстві.

Законність нормативно-правового акту завжди презюмується, оскільки забезпечується спеціальною процедурою та порядком його прийняття, встановленою формою [8, с.18].

Слід зазначити, що категорія «явно злочинний наказ» містить у низці нормативно-правових актів різної юридичної сили: у Конституції України, Кримінальному кодексі України, Законі України «Про державну службу» та ін. У ст. 60 Конституції України закріплено, що «ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» [13].

Проте, у нормах Конституції України не надаються ознаки (критерії), на підставі яких можна визнати певний наказ як «явно злочинний» [8, с.96].

Оскільки у конституційному законодавстві відсутнє загальне поняття «явно злочинний наказ», пропонуємо провести його дослідження проаналізувавши різні підходи до розуміння злочинного наказу, які існують у доктрині права.

Як зауважує, Д. Навроцький під час дослідження поняття наказу у парадигмі кримінального права, у кримінальному законодавстві відсутнє загальне поняття «явно злочинний наказ», що в свою чергу створює колізію інтересів для особи. яка його виконує, а також проблему притягнення до відповідальності осіб за заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам при виконанні наказу на практиці [17, с. 77].

На наш погляд, прийти до розуміння поняття явно злочинного наказу, можна крізь призму законності (правомірності) та протизаконності, антизаконності (неправомірності) такого акту. У великому тлумачному словнику сучасної української мови під законним розуміються дві значення:

1. Який спирається на закон, здійснюється або відбувається відповідно до закону

2. Який має підставу; справедливий [2, с. 397].

Щодо поняття протизаконний, то у академічному тлумачному словнику під ним розуміється такий, який не відповідає закону, суперечить йому [24, с. 317].

У контексті досліджуваного питання, необхідно також звернутись до з'ясування слова «зло» та «злочинний, яке допоможе розкрити досліджуване нами питання. Так, у наукових джерелах під словом «зло» розуміють щонебудь погане, недобре; протилежне добру [23, с. 597].

Так, Кант не заперечує існування злого в людині, однак категорично заперечує її злу природу. Зло мислитель розглядає як вияв стихійності волі, тобто свободи, що набуває протилежного собі змісту та спрямування внаслідок незнання шляхів до добра. Тобто джерело зла - не людська природа як така, а розум, що не знає себе як розумний, тобто не уособлює загальності змісту духовного досвіду (ідея добра), а тому не спроможний організувати волю на свобідний самовияв у формах розумного, тобто морально визначеного змісту діяльності [9].

Як зауважує О. Сичевська-Возняк досліджуючи філософські розуміння категорії зло, зло це витвір людини завдяки свободі [28, с. 76].

Про те у контексті нашого питання, слід відзначити, що особа яка уповноважена на видання підзаконного нормативного акту позбавлена свободи діяти на власний розсуд, а тільки так як наказує їй діяти законодавство. Така вимога міститься у частині 2 статті 19 та частині 2 статті 8 Конституції України. У вказаних нормах зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй [13].

Таким чином, якщо особа яка уповноважена на видання підзаконного нормативного акту, в тому числі наказу, діє на власний розсуд, тобто не на підставі та у спосіб який передбачений Конституцією та законодавством України, то вона тим самим спотворює зміст та форми правових установок видаючи явно злочинний наказ, що є по суті крайнім ступенем викривлення правосвідомості такої особи та відкритою формою заперечення вимог законодавства.

В свою чергу під словом «злочинний» розуміють: який є злочином, містить злочин; який чинить, учинив злочин; який заслуговує на осуд; неприпустимий [2, с. 464].

До прикладу, поняття злочинної поведінки, у «Великому енциклопедичному юридичному словнику» подається наступному визначенні: злочинна поведінка -- поведінка, що породжує юридичний факт, передбачений у кримінальному законі як злочин. Поведінка може бути злочинною тоді, коли воля, що в ній виявляється, знаходиться у стані сваволі [3, с. 317].

Проте, небезпека злої волі в тому, що вона не знає і не бажає знати власних меж і чинить спротив будь-яким спробам розуму окреслити ці межі [4, с. 102].

В свою чергу для повного розуміння поняття «явно злочинний наказ», розкриття його основних значень і відтінків саме у конституційному аспекті, необхідно також з'ясувати поняття «свавілля» та «свавільний». У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (2005 р.) слово «свавілля» фіксується з такими значеннями: необмежена влада, відсутність законності, справедливості [2, с.1296].

Щодо семантичної структури слова «свавільний», то в універсальному довіднику із сучасної української мови, містяться два підходи для розуміння:

1. Такий, який діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; який виражає розсуд, без достатніх підстав; який відбувається безконтрольно;

2. Який суперечить установленим законам, позбавлений справедливості; беззаконний [2, с. 1296].

Важливо також звернути увагу на трактування «явно злочинного наказу», тому що у вищезазначених актах містяться вказівки саме на «явно злочинний наказ» (виділення - Авт.), однак ознаки такого наказу залишається поза чітким врегулюванням. Насамперед, слід встановити зміст терміну «явний». Відповідно до Академічного тлумачного словника поняття «явний» включає декілька елементів, серед котрих виділяються два основних: 1) який не приховується, не таємний, відкритий; 2) абсолютно очевидний, зрозумілий для всіх, безсумнівний [26, с. 621].

Тобто, виходячи із такого тлумачення до переліку «явно злочинних», можна віднести наказ, який безсумнівно виходить за межі повноважень компетентної особи, очевидно суперечить чинному законодавству, що призводить до порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина [8, с. 99].

В контексті наведеного слід звернути увагу на підходи деяких науковців щодо критеріїв розмежування «правового» та «антиправового» («неправового») закону, не дивлячись на те, що вони і стосуються не підзаконного нормативно-правового, але можуть бути використані у нашому дослідженні. злочинний наказ кримінальний законний

Н. Конєва наголошує, що у антиправововому (неправовому) законі право не втілюється. Він виступає формою узаконеного свавілля. Неправовими є й закони, дія яких призводить до результатів протилежних тим, на які розраховував законодавець, а також ті підзаконні нормативно-правові акти, які мають за своїм змістом відповідати положенням закону, а насправді суперечать йому. Існують і такі неправові за своєю сутністю закони або їх окремі норми, що прямо не пов'язані зі свавіллям, але істотно суперечать принципу справедливості та не відповідають потребам суспільного розвитку, через що вони є не тільки неефективними, а й шкідливими [11, с. 142].

Як слушно зауважує М. Патей-Братасюк, неправовий нормативний акт є документ, виданий державним органом, який змістовно порушує принцип правової рівності, тобто не відповідає ідеї права, але є загальнообов'язковим для виконання й охороняється державною владою від порушень [19, с. 253].

Теж саме можна сказати про явно злочинний наказ, як акт у якому право не втілюється та акт який виступає формою узаконеного свавілля.

Також слід зазначити, що різні автори вказують різні критерії розмежування «правового» та «антиправового» («неправового») закону. Так, Г. Попадинець пише: в сучасних умовах основоположним критерієм, що різнить правовий і неправовий закони, слугує положення про людину, її права і свободи як вищі цінності [20]. Аналогічну думку висловлює Н. Конєва. Саме природні права людини є головним критерієм визнання закону правовим і предметним критерієм правового характеру законодавства, що, у свою чергу, детермінують можливість його реалізації в дусі забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина [12, с. 99].

Також розглянемо понятійну конструкцію «явно злочинного наказу» через категорію «правовий порядок», який є передумовою законності.

Слід погодитись з Ю. Крисюком, який стверджує, що розуміти правовий порядок виключно як реалізації принципу законності є шкідливим, особливо тоді, коли категорія використовується як величина, що дозволяє оцінювати ефективність функціонування державних органів. У практичному значенні правовий порядок розглядається як результат їхньої діяльності. «Якщо термін пов'язується тільки з рівнем і масштабом законності в суспільстві, а законність протиставляється виключно явищам та процесам, у яких вона порушується, категорія високого теоретичного рівня використовується для аналізу лише одного із аспектів деформації права. Правовий порядок, таким чином, протиставляється не безладдю і деструкції права в суспільстві, а лише правопорушенням і злочинам як формам їх прояву (тому що на поверхні соціальних процесів), тобто постає підсумком зусиль держави в «боротьбі зі злочинністю» [16, с. 57-58].

Колектив авторів під керівництвом В. Копєйчикова вказує, що правовий порядок -- це «система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюються у суспільстві відповідно до вимог норм права» [25, с. 253].

О. Скакун, правовий порядок є станом (режимом) правової упорядкованості (урегульованості й погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності [22, с. 454-455].

М. Кельман і О. Мурашин розглядають правовий порядок як засновану на праві й законності організацію суспільного життя, яка відображає якісний стан суспільних відносин на відповідному етапі розвитку суспільства та вимоги дотримання чинних правових норм [10, с. 436].

Конституція становить правову основу суспільного і державного життя, визначає засади конституційного ладу, принципи організації державно влади, закріплює основоположні права та свободи людини і громадянина та їхні гарантії. Це визначає потребу в її особливому захисті.

Як відзначають І. Дзюба, А. Жуковський, М. Железняк. Під охороною конституції слід розуміти систему спеціальних юридичних та інституційних механізмів, що забезпечують захист Конституції України від порушення, утверджують її верховенство як акту найвищої юридичної сили, запобігають спотворенню закріплених нею конституційних цінностей, убезпечують від неправомірних змін її положень або скасування (блокування) дії взагалі. Важливість такої охоронної функції зумовлена правовою природою Конституції, що є актом установчої влади українського народу [18].

В свою чергу «Посягання» на Конституцію може відбуватися у непрямий спосіб - шляхом ухвалення законів або інших актів, що їй суперечать [22].

В тому числі посягання на Конституційні цінності, зокрема, права і свободи та їх гарантії, можуть здійснюватись шляхом видання наказів які мають нормативно-правовий, державно-владний характер, загальне поширення та юридичну силу для упорядкування певного виду суспільних відносин, що в результаті спричиняє певні юридичні наслідки у вигляді звуження змісту чи обсягу основоположних праві свобод людини і громадянина.

В юридичній літературі висловлені пропозиції, що під поняття «наказ» підпадають тільки законні вимоги, а незаконні - наказом не охоплюються [27, с. 56], а тому більшість спроб визначити в літературі поняття наказу зводились або до визначення законного наказу, або до перерахування ознак його правомірності, тим самим загальне поняття наказу залишалося не розкритим.

Щодо розуміння злочинного наказу слід також відмітити позицію С. Дячука, який зазначає, що злочинний наказ завжди є незаконним за змістом і (або) протиправним за формою наказом [7, с. 35].

Як зауважує С. Дячук, накази можуть бути законними, незаконними, правомірними, протиправними та злочинними. Але тут необхідно зазначити наступне: законність самої вимоги ще не є підставою для того, щоб визнати наказ, в якому ця вимога міститься, безумовно правомірним. Критерієм розмежування правомірності чи протиправності наказу повинна передусім виступати визначена нормативно-правовими актами сукупність вимог, що ставляться до наказу та до особи, що його віддає, відповідність яким і охоплюється умовами правомірності наказу [7, с. 25].

Кримінальним кодексом України передбачено, що виконання наказу або розпорядження є обставиною, що виключає злочинність діяння. Виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, - це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави особою, зобов'язаною виконати цей наказ. За своїм змістом наказ повинен відповідати повноваженням особи, яка його видала. Наказ, який передбачає вчинення злочину, є незаконним [1, с. 174 - 186].

Злочинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Злочинний характер наказу (розпорядження) означає, що ним вимагається вчинити або його виконання неминуче пов'язане із вчиненням діяння, яке на момент віддання такого наказу (розпорядження) становило злочин. Відповідно до частини 2 статті 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини таким визнається не тільки діяння, передбачене КК України, але і діяння, що є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями [15, с. 295].

Наказ буде законним тільки в тому випадку, якщо він відданий відповідною особою в належному порядку й у межах її повноважень і за змістом не суперечить чинному законодавству та не пов'язаний із порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина [14]. До того ж накази мають відповідати раніше виданим розпорядчим документам і дорученням органів військового управління вищого рівня [21].

На думку С. Дячука, наказ розглядається як юридичний засіб реалізації приписів законів та інших, в тому числі відомчих, нормативно-правових актів, який виникає саме на їх підставі і лише з метою їх втілення в життя. За допомогою наказу загальні обов'язки, встановлені законом, матеріалізуються по відношенню до певної особи (осіб), стають дієвими в конкретних обставинах, що виникають в дійсності [7, с. 28].

Законність вимог означає, що при здійсненні своїх владних функцій уповноваженими на це особами не можуть мати місця суб'єктивізм і сваволя, інші факти зневажання ними законів. Законний за змістом наказ завжди містить правомірну вимогу. Не охоплюються цим правилом ситуації, коли законний за змістом наказ адресується особам, на яких не покладено обов'язку його виконувати, а також виключні випадки, коли нормативно-правові акти приймаються організацією, яка визнана злочинною (урядом, адміністрацією, партією і т.п.). Про можливість існування таких ситуацій свідчить історія людства, зокрема, це стосується рішення Нюрнбергського Міжнародного трибуналу в 1945 року щодо нацистської партії, організацій СС, СА, СД, гестапо.

В свою чергу Г. Дутка акцентує, що тільки конституція, втілюючи в собі фундаментальні людські цінності, завжди є правовою за змістом. Усі «неправові закони» є неконституційними [6, с. 11-16].

В той же час, законним наказ може бути за формою та/або за змістом, тому буде помилковим вважати, що недотримання будь-якої з названих умов законності наказу не завжди свідчить про його протиправність. Необхідно розмежовувати протиправний, незаконний, правомірний та законний накази. Законний наказ за змістом може бути незаконним за формою, і навпаки. Так, якщо наказ є законним за змістом, але особа, що його віддає, внаслідок того, що діє з метою негайного усунення небезпеки, яка загрожує особистим законним інтересам, законним інтересам іншої особи, держави, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами (стан крайньої необхідності), не дотримується встановленої форми віддання наказу, то є всі підстави визнати цей наказ правомірним [8, с. 32-33].

Складніше вирішується питання, коли, навпаки, форма відданого наказу дотримана, а зміст вимог, що в ньому містяться, є незаконним, у такому разі - наказ буде протиправним, якщо також не буде підстав, оцінюючи конкретну ситуацію, визнати особу, яка віддала наказ, такою, що діяла в стані крайньої необхідності або внаслідок обґрунтованому ризику для досягнення суспільно корисної мети. Таким чином, в певних ситуаціях, коли шкода охоронюваним кримінальним законом цінностям заподіюється шляхом віддання незаконного наказу за обставин, що виключають злочинність діяння, то такий наказ теж буде правомірним. Формальна невідповідність змісту наказу вимогам закону не буде свідчити про його протиправність, навпаки, такий наказ буде правомірним [8, с. 33].

На думку С. Дячук, під злочинним слід розуміти наказ, яким вимагається вчинити діяння, що передбачене кримінальним законом як злочин (формальний аспект) та яке посягає на цінності, що перебувають під кримінально-правовою охороною (матеріальний аспект). Саме по собі віддання такого наказу, за наявності необхідних підстав, містить ознаки злочину. При цьому, мова про злочинність наказу може йти лише тоді, коли особа, яка віддала такий наказ, та (або) особа, яка його виконала, мали психічне ставлення у формі умислу чи необережності до характеру вимог наказу та наслідків його виконання, а у випадку з так званими злочинами із формальним складом, коли ці особи мали таке ставлення до вчинюваних ними дій [7, с. 37].



Висновки

Аналіз поглядів науковців щодо розуміння досліджуваного нами питання дозволяє стверджувати, що посягання» на Конституцію може відбуватися у непрямий спосіб - шляхом видання наказів, що їй суперечать. Посягання на Конституційні цінності, зокрема, права і свободи та їх гарантії, можуть здійснюватись шляхом видання наказів які мають нормативно-правовий, державно-владний характер, загальне поширення та юридичну силу для упорядкування певного виду суспільних відносин, що в результаті спричиняє певні юридичні наслідки у вигляді звуження змісту чи обсягу основоположних праві свобод людини і громадянина.

У явно злочинному наказі право не втілюється, у ньому втілюється тільки свавільна воля владної особи, яка відкрито направлена проти діючого законодавства, що в результаті неминуче призведе до порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Явно злочинний наказ завжди є незаконним за змістом і завжди протиправним за формою. Такий наказ не спирається на закон та виступає формою узаконеного свавілля. У явно злочинному наказі навіть якщо його форма і відповідає закону, то зміст буде явно суперечити йому, оскільки воля того хто його видає знаходиться у стані сваволі та не ґрунтується на законні.

Іншими словами, явно злочинний наказ є актом деструктивної поведінки суб'єкта владних повноважень, яка зовні хоча й може відповідає формальним юридичним приписам, але по суті призводить до відчуження людини від права, руйнування у її свідомості авторитету держави та правопорядку в цілому.

У явно злочинному наказі не втілюється воля держави у особі законодавця щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Дія явно злочинного наказу призводить до результатів протилежних тим, на які розраховував законодавець, а саме забезпечення законності та вдосконалення правового регулювання задля досягнення правопорядку. У такому наказі є повна відсутність справедливості, оскільки такий видається суб'єктом владних повноважень на власний розсуд, не зважаючи на волю законодавця та думку суспільства.

Наслідком явно злочинного наказу є обов'язкове порушення установлених у суспільстві ідеалів та цінностей які знайшли своє закріплення не тільки у Основному Законі, але й в міжнародних актах з прав людини, де ідеї визнання, використання та охорони прав людини як універсальної цінності є спільними для всього світу. Тобто об'єктом посягання явно злочинного наказу є не тільки ті права як знайшли свою фіксацію у національному законодавстві певної країни, але й ті які проголошені у міжнародних актах предметом яких є не окремі права або захист особливої категорії осіб, а права всіх індивідів у всіх сферах суспільного життя.

Явно злочинний наказ не містить в собі законних вимог, оскільки при здійсненні своїх владних функцій уповноваженими на це особами має місце суб'єктивізм і сваволя, інші факти зневажання ними законів. Явно злочинний за змістом наказ ніколи містить правомірну вимогу.

Явно злочинний наказ є акт який з одного боку відкрито грубо ігнорує конституційні норми та принципи, а з іншого, явно посягає на охоронювані законом цінності, що покладені в основу конституції, які мають загальноюридичне обов'язкове значення та є основоположними орієнтирами суспільного і державно-правового розвитку. Тим самим, такий акт виконує деструктивну роль у суспільстві, оскільки спотворює як правові механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини, так і заперечує вихідні ідеї права.

Врахування етимологічного аспекту терміна «явно злочинний наказ» дозволяє нам запропонувати таке визначення однойменної категорії: явно злочинний наказ - це офіційне, неправомірне, протиправне волевиявлення здійснене органами публічної влади, її посадовими особами, яке, а ні по формі, а ні по змісту не ґрунтується на законі, хоча зовні й може відповідати формальним юридичним приписам та бути забезпечене з боку держави формально-обов'язковим заходами примусу, але по суті має злочинний характер, що відкрито посягає на охоронювані законом цінності, які покладені в основу конституції та спричиняє певні юридичні наслідки у вигляді грубого порушення конституційних цінностей та правопорядку в цілому.



Література

1. Бурдін В. Кримінально-правове значення виконання наказу або розпорядження. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2008. Вип. 47. С. 174 - 186.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.

3. Великий енциклопедичний юридичний словник [авт.-уклад. Шемшученко Ю. С.]. Київ: Юридична думка, 2007. 990 с.

4. Мовчан В. Джерела людського зла. Дрогобицький університет. Соціогуманітарні проблеми людини. 2010. № 4. С. 96-105.

5. Вітрів Х.В., Пилипів О.Г. Терміни-синоніми в латинській юридичній термінології. Science and Education a New Dimension. Philology. V (35). Is.125. 2017. Р.63-66.

6. Дутка Г.І. Критерії правового закону. Прикарпатський юридичний вісник. 2014. Випуск 2 (5). С. 7-16.

7. Дячук С.І. Юридична природа виконання наказу; Кримінально-правова оцінка діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 «Кримінальне права і кримінологія; кримінально-виконавче право». К. 2000. 248 с.

8. Запорожець А.А. До визначення ознак явно злочинного наказу (розпорядження), доручення. Наукові дослідження: парадигма інноваційного розвитку: збірка тез наукових праць ІІІ Міжнародної наукової конференції (Братислава-Відень, «26» травня 2020 року) / ГО «Міжнародний науковий центр розвитку науки та технологій». 2020. 102 с.

9. Кант И. Основы метафизики нравственности. Т.4. Андронум. 2021. 90 с.

10. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права. К.: Кондор, 2006. 477 с.

11. Конєва Н.В. Антиправовий закон як форма вияву неправа. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 3. С. 138-145.

12. Конєва Н.В. Природно-правовий зміст правового закону. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 2. С. 95-100.

13. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

14. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 -III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25. Ст. 131.

15. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник/ [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.]: за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-е вид., переробл. і допов. Х.: Право, 2010. 456 с.

16. Крисюк Ю. П. Соціальний та правовий порядок як необхідна умова стабільності суспільства: дис.... канд. юрид. наук. К., 2008. 216с.

17. Навроцький ДМ. Поняття наказу (розпорядження) та його види в кримінальному праві України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2014. Вип. 9-2(2). С. 77-80.

18. Охорона Конституції України / М. І. Мельник // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. - Режим доступу: https://esu.com.ua/article-77299

19. Патей-Братасюк М. Антропоцентрична теорія права: навч. посіб. К., 2010. 396 с.

20. Попадинець Г.О. Правовий закон як чинник формування правової держави та громадянського суспільства [Електронний ресурс] // Науково-практична Інтернет-конференція «Юриспруденція у формуванні правової держави та громадянського суспільства». 6 жовтня 2016 року. Режим доступу: http://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content& view=article&id= 1350 %3A061016-14&catid= 160 %3A11016&Itemid=200&lang=en.

21. Про затвердження Інструкції з діловодства в Збройних Силах У країни [Електронний ресурс].: Наказ Генерального штабу Збройних Сил України від 16.09.2013 р. № 20. Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/zvemennya-gromadyan/galuzevij-derzhavnij-arxiv/kerivnidokumentiz-arhivnoi-spravi-ta-dilovodstva-u-zbrojnih-silah-ukraini.html.

22. Скакун О. Ф. Теорія держави і права / пер. з рос. Х.: Консум, 2001. 656 с.

23. Словник української мови: в 11 томах. Том 3, З / ред. тому: Г. М. Гнатюк, Т. К. Черторизька. 1972. 744 c.

24. Словник української мови: [в 11 т.] / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні ; [ред. кол.: І.К. Білодід (гол.), А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін.]. - Київ: Наукова думка Т. 8: Н - О / [ред. тому: В.О. Винник, Л.А. Юрчук]. 1977. 317 с.

25. Теорія держави і права / А. М. Колодій, В. А. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. К.: Юрінком Інтер, 2002. 368 с.

26. Тлумачний словник української мови: в 11 т. Київ: Т. 3, 1980. 338 с.

27. Хавронюк М.І. Військові злочини: Навчальний посібник. К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. 948 с.

28. Сичевська-Возняк О., Возняк С. Проблематика добра і зла у філософії Г. В. Лейбніца та Я. Беме. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Філософські науки. № 13 (397). 2019 С.141-146.

References

1. Burdin V. (2008.). Kryminalno-pravove znachennya vykonannya nakazu abo rozporyadzhennya [Criminal-legal significance of execution of an order or order] Visnyk Lviv. university - Legal series. 47, 174 - 186 [in Ukrainian].

2. Busel V. T. (2005). Velykyy tlumachnyy slovnyk suchasnoyi ukrayins'koyi movy [A large explanatory dictionary of the modern Ukrainian language]. Kyiv; Irpin: VTF "Perun" [in Ukrainian].

3. Shemshuchenko Y. S. (2007). Velykyy entsyklopedychnyy yurydychnyy slovnyk [Large encyclopedic legal dictionary]. Kyiv: Legal Opinion [in Ukrainian].

4. Movchan V. (2010). Dzherela lyudskoho zla. [Sources of human evil] Drohobych university - Socio-humanitarian problems of man. 4, 96-105 [in Ukrainian].

5. Vitriv Kh.V., Pylypiv O.H. (2017). Terminy-synonimy v latynskii yurydychnii terminolohii [Synonymous terms in Latin legal terminology]. Science and Education a New Dimension. Philology. (35). 125.63-66. [in Ukrainian].

6. Dutka G.I. (2014). Kryteriyi pravovoho zakonu [Criteria of the legal law] Prykarpatskyi juridical visnyk. 2 (5), 7-16) [in Ukrainian].

7. Dyachuk S.I. (2000). Yurydychna pryroda vykonannya nakazu; Kryminal'no-pravova otsinka diyannya osoby, shcho viddala chy vykonala protypravnyy nakaz [Legal nature of order execution; Criminal law assessment of the act of a person who gave or executed an illegal order]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

8. Zaporozhets A. A. (2020). Do vyznachennya oznak yavno zlochynnoho nakazu (rozporyadzhennya), doruchennya [To determine the signs of a clearly criminal order (order), mandate]. Proceedings form MIIM '20: IIIMezhdunarodna nauchna konferentsija «Nauchnyye issledovaniya: paradigma innovatsionnogo razvitiya» - The third International Scientific Conference «Scientific research: the paradigm of innovative development» (pp. 96-100). Bratislava-Vienna: NGO «International Scientific Center for the Development of Science and Technology» [in Ukrainian].

9. I. Kant. (2021). Osnovy metafiziki nravstvennosti [Foundations of metaphysics of morality]. Andronum 4. [in Ukrainian].

10. Kelman M. S., & Murashin O. G. (2006). Zahalna teoriya derzhavy iprava [General theory of the state and law]. Kyiv: Condor [in Ukrainian].

11. Koneva N.V. (2013). Antypravovyy zakon yak forma vyyavu neprava [Anti-legal law as a form of manifestation of injustice]. Scientific Bulletin of the National Academy of Internal Affairs. 3, 138-145 [in Ukrainian].

12. Koneva N.V. (2013). Pryrodno-pravovyy zmist pravovoho zakonu [Natural and legal content of legal law]. Scientific Bulletin of the National Academy of Internal Affairs. 2, 95-100 [in Ukrainian].

13. Konstytutsiia Ukrainy vid 28.06.1996 r. № 254k/96-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1996. № 30. St. 141. [in Ukrainian].

14. Kryminal'nyy kodeks Ukrayiny [Criminal Code of Ukraine]. (2001, May 4). Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

15. Baulin Y.V., & Borisov V.I. (2010). Kryminalnepravo Ukrayiny. Zahal'na chastyna [Criminal law of Ukraine]. (4th ed., rev.) Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

16. Krysyuk Y. P. (2008). Sotsial'nyy ta pravovyy poryadok yak neobkhidna umova stabil'nosti suspil'stva [Social and legal order as a necessary condition for the stability of society]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

17. Navrotskyi D. M. (2014). Ponyattya nakazu (rozporyadzhennya) ta yoho vydy v kryminal'nomu pravi Ukrayiny [The concept of an order (order) and its types in the criminal law of Ukraine]. Scientific Bulletin of the International Humanitarian University. Series: Jurisprudence. 9-2(2), 77-80 [in Ukrainian].

18. Melnyk M. I., Dzyuba I. M., Zhukovsky A. I., Zheleznyak M. G. (2022) Okhorona Konstytutsiyi Ukrayiny. Entsyklopediya Suchasnoyi Ukrayiny [Protection of the Constitution of Ukraine. Encyclopedia of Modern Ukraine] Kyiv: Institute of Encyclopedic Research of the National Academy of Sciences of Ukraine. Retrieved from https://esu.com.ua/article-77299 [in Ukrainian].

19. Patei-Bratasiuk M. (2010). Anthropocentric theory of law: teaching. manual. Kyiv [in Ukrainian].

20. Popadinets G.O. (2016). Pravovyy zakon yak chynnyk formuvannya pravovoyi derzhavy ta hromadyans'koho suspil'stva [Legal law as a factor in the formation of the legal state and civil society]. «Scientific and practical Internet conference Jurisprudence in the formation of the legal state and civil society». (n.d.). legalactivity.com.ua. Retrieved from http://legalactivity.com.ua/ index.php?option=com_content&view=article&id=1350%3A061016-14&catid=160%3A1-1016& Itemid=200&lang=en [in Ukrainian].

21. Pro zatverdzhennya Instruktsiyi z dilovodstva v Zbroynykh Sylakh Ukrayiny [Pro zatverdzhennya Instruktsiyi z dilovodstva v Zbroynykh Sylakh Ukrayiny] (n.d.). mil.gov.ua. Retrieved from http://www.mil.gov.ua/zvernennya-gromadyan/galuzevij-derzhavnij-arxiv/kerivnidokumenti-z-arhivnoi-spravi-ta-dilovodstva-u-zbrojnih-silah-ukraini.html [in Ukrainian].

22. Skakun O. F. (2001). Teoriya derzhavy iprava [The theory of state and law]. (Kh. Russian. Trans.) Kharkiv: Konsum [in Ukrainian].

23. Hnatiuk H. M., Chertorizhka T. K. (1972). Slovnykukrayins'koyi movy [Dictionary of the Ukrainian language] (Vols. 1-11). (Vols. 3). Kyiv [in Ukrainian].

24. Bilodid I.K., Buryachok A.A., Vinnyk V.O. (1977). Slovnyk ukrayins'koyi movy [Dictionary of the Ukrainian language] (Vols. 1-11). Kyiv: Scientific Thought, (Vols. 8) Kyiv [in Ukrainian].

25. Lysenkov S. L. Kolodiy A. M., Kopeichikov V. A. (2002). Teoriya gosudarstva i prava [Theory of state and law]. Kyiv: Yurinkom Inter [in Ukrainian].

26. Tlumachnyy slovnyk ukrayins'koyi mov [Interpretive dictionary of the Ukrainian language]. (1980). (Vols. 1-11). (Vols. 3). Kyiv [in Ukrainian].

27. Khavronyuk M.I. (1995) Viyskovi zlochyny. [War crimes: Study guide]. Kyiv: Ukrainian Academy of Internal Affairs [in Ukrainian].

28. Sychevska-Wozniak O., & Wozniak S. (2019). Problematyka dobra i zla u filosofiyi [The problem of good and evil in the philosophy of H.V. Leibniz and J. Boehme]. Scientific Bulletin of Lesya Ukrainka East European National University. Series: Philosophical sciences. No. 13 (397). 141-146 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...