Соціальний ефект для населення від впровадження госпітальних округів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний ефект для населення від впровадження госпітальних округів

Вступ

Трансформація організаційної структури ключових соціально-економічних сфер життєдіяльності громадян України є невід'ємною складовою перерозподілу функцій між загальнонаціональними та місцевими регуляторами. Важливим напрямом реформи децентралізації, реалізація якої триває до сьогодні, є оновлення моделі функціонування сфери охорони здоров'я, оскільки якість медичних послуг залишається визначальним фактором продуктивності праці та загального рівня життя населення.

Обґрунтування соціального ефекту від застосування оновлених підходів здійснення медичного обслуговування, зокрема через організацію госпітальних округів є необхідним етапом на шляху розробки мультикомпонентної, інтегрованої концепції управління сферою охорони здоров'я на місцевому рівні. Обумовлені аспекти підтверджують актуальність окресленої проблематики. Відповідно, ця стаття являє собою оригінальне дослідження рівня соціального ефекту для населення від впровадження госпітальних округів у структуру вітчизняного сектору охорони здоров'я, а також аналіз основних чинників впливу на підвищення якості медичного обслуговування в контексті задоволення суспільних потреб на місцевому рівні.

Методами дослідження, що використовувались під час написання наукової статті є: статистично-аналітичний, методи порівняння, аналізу та узагальнення, графічне і табличне моделювання. Проведене дослідження підтвердило, що соціальний ефект для населення від формування розгалуженої мережі госпітальних округів є результатом збалансування інтересів всіх учасників соціально-економічного середовища. Відповідно, високий рівень координації роботи загальнодержавних та місцевих регуляторів може стати передумовою мінімізації фінансово- економічних та соціально-демографічних проблем на шляху здійснення децентралізації у секторі охорони здоров'я України.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні в Україні рівень якості медичного обслуговування залишається низьким. Такий показник є чинником стимулювання сукупності проблем соціально-демографічного характеру, зокрема незадовільного рівня життя населення та продуктивності праці, низьких соціальних стандартів, високої смертності громадян. Кожен із зазначених аспектів порушує організаційну структуру вітчизняного соціально-економічного середовища та знижує результативність сучасних підходів регулювання стратегічно важливих сфер життєдіяльності суспільства. Оскільки сектор охорони здоров'я має найвагоміше значення у структурі управління якістю життя, то раціоналізація порядку надання медичних послуг є запорукою максимізації соціального ефекту для населення. Формування госпітальних округів може стати кардинально новим для вітчизняної практики механізмом налагодження співпраці держави, місцевих органів влади та населення, проте передумовою його ефективності є адаптація до складних соціально-економічних та політичних умов.

Головним завданням держави на шляху проведення реформи децентралізації у сфері охорони здоров'я є побудова сприятливого соціально-економічного середовища. Адаптація концепції формування розгалуженої системи госпітальних округів повинна здійснюватись через детермінування ключових факторів впливу на рівень сприйняття громадянами оновленого підходу медичного обслуговування. Оскільки максимізація соціального ефекту від здійснення трансформації сфери охорони здоров'я є загальнонаціональною стратегічною ціллю, то використання тактичних чи операційних регуляторних заходів є необхідною умовою успішної реалізації медичної реформи.

Всебічний аналіз окресленої у науковій статті проблематики дозволяє зробити висновок, що визначення рівня соціальної ефективності для населення від створення розгалуженої системи госпітальних округів на території України є достатньо досліджуваною сучасними науковцями темою. Зокрема, обґрунтування соціальної значущості медичної реформи в контексті проведення децентралізації та процесу створення госпітальних округів здійснюється вітчизняними економістами, серед яких на особливу увагу заслуговують праці О. Сущ [1], Б. Райзберга та О. Стародубцевої [2], Д. Карамишева, Н. Удовиченко [3], М. Білинської [4], М. Щирби [5], В. Чернецького [7], К. Дейниховської [8] тощо. Інтерес до окресленої проблематики пов'язаний із бажанням науковців вдосконалити концептуальні основи управління сферою охорони здоров'я та прагненням вітчизняної влади до оптимізації соціально-економічних умов життєдіяльності громадян на рівня об'єднаних територіальних громад (далі - ОТГ). Відповідно, на основі аналізу статистично-аналітичних та теоретико-методологічних даних науковці продовжують розробку оновлених моделей управління соціально-економічним середовищем, зокрема медичним сектором, якість послуг якого безпосередньо впливає на рівень добробуту громадян України.

Результати таких досліджень знаходять своє відображення у науково-практичних розробках вчених. Зокрема, поняття соціального ефекту та ефективності управлінських заходів органів загальнодержавної та місцевої влади охарактеризовані з позиції економічної та правової категорії. Зокрема, О.П. Сущ [1] стверджує, що соціальний ефект - це ознака, яка якісно характеризує результат здійснення певної діяльності порівняно з отриманою вигодою [1, с. 110]. Відповідно, існування соціального ефекту без отримання матеріальної чи іншої нематеріальної вигоди від реалізації реформаційних заходів неможливе. Окреслене твердження є прийнятним для характеристики різних сфер життєдіяльності суспільства, зокрема соціально-економічної, політичної, виробничо-господарської. В контексті дослідження раціональності медичної реформи, досягнення соціального ефекту означає отримання додаткових вигод громадянами від трансформації підходів надання послуг медичного характеру.

За поглядами Б.А. Райзберга та О.Б. Стародубцевої [2], ефект - це результат, який досягнуто завдяки інвестування різного роду ресурсів у реалізацію стратегічного плану [2, с. 221]. В свою чергу, такими інвестиціями можуть бути грошові чи людські ресурси, капітал, регуляторний і управлінський потенціал, а також інші компоненти, передбачені стратегією реформування. Відповідно, соціальний ефект для людей від впровадження госпітальних округів - це результат трансформації системи закладів охорони здоров'я, який має якісний вимір у вигляді прихильності громадян до вітчизняної медицини та загального рівня добробуту населення країни.

Вітчизняні дослідники переконані [3, с. 129], що визначальною ознакою сучасної парадигми соціальної держави є дотримання принципів переорієнтації управлінської роботи органів влади на особистість, добробут громадян, а також безпеку і розвиток населення, що в сукупності визначає рівень соціального ефекту від здійснення регуляторних функцій державою. При цьому, максимізація соціального ефекту для населення від реформування сьогоденної системи охорони здоров'я, зокрема створення мережі госпітальних округів, можливе лише за умови дотримання теоретико-методологічних принципів.

Узагальнюючи погляди дослідників можна визначити наступні науково обґрунтовані, а також законодавчо визначені засади роботи сфери охорони здоров'я:

- принцип рівнодоступності громадян до медичних послуг, що означає функціонування системи охорони здоров'я на засадах загальноприйнятих людських цінностей, притаманних соціальній державі [3, с. 129];

- принцип демократизації державного управління в умовах реалізації медичної реформи [4, с. 211];

- принцип законодавчо визначеного порядку надання медичних послуг та правового статусу пацієнтів [5, с. 23], рівноправності громадян щодо отримання медичної допомоги [6, ст. 4];

- принцип оновлення та трансформації організації системи охорони здоров'я [7, с. 279];

- принцип збереження попереджувально-профілактичного характеру медичного обслуговування населення, тобто визначення сфери охорони здоров'я як комплексного, мультикомпонентного, соціально-орієнтованого середовища [6, ст. 4];

- принцип гуманістичної спрямованості системи охорони здоров'я шляхом дотримання пріоритетності загальнолюдських потреб та інтересів над класовими чи загальнонаціональними [6, ст. 4].

Варто зауважити, що в контексті євроінтеграційного вектору реформування вітчизняного соціально-економічного сектору важливе значення мають європейські традиції впливу на якість соціальних послуг та підходи трансформації сфери охорони здоров'я [8].

Таким чином, новоутворені госпітальні округи мають не лише виконувати функції мультикомпонентних об'єднань закладів охорони здоров'я, розміщених в межах певної ОТГ, але і впливати на якість життя громадян України шляхом виконання покладених на них обов'язків та дотримання принципів діяльності.

Відповідно до проаналізованих джерел можна стверджувати, що скоординована робота загальнодержавних та місцевих органів влади в процесі проведення реформування вітчизняного сектору охорони здоров'я та створення госпітальних округів на засадах окреслених принципів може значно підвищити рівень соціальної ефективності медичних послуг для населення та максимізувати результативність роботи закладів охорони здоров'я на місцевому рівні.

Метою написання наукової статті є обґрунтування рівня соціального ефекту для населення від впровадження госпітальних округів у структуру вітчизняного сектору охорони здоров'я, а також аналіз основних чинників, які безпосередньо впливають на підвищення якості медичного обслуговування в контексті задоволення суспільних потреб на місцевому рівні. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження було сформовано та вирішено такі завдання:

- проаналізувати сучасний стан реалізації медичної реформи в Україні та визначити ключові аспекти максимізації соціального ефекту від створення розгалуженої системи госпітальних округів;

- визначити головні тенденції реалізації загальнодержавної реформи децентралізації у сфері охорони здоров'я шляхом опрацювання основних статистично-аналітичних та інформаційних показників;

- проаналізувати перспективні методи та підходи підвищення якості медичних послуг на рівні госпітальних округів з метою досягнення максимального соціального ефекту для населення в майбутніх періодах.

Питання реформування вітчизняної системи охорони здоров'я уперше було розглянуто в процесі розробки та прийняття Основ законодавства України про охорону здоров'я [7]. Законодавчо обумовлені принципи роботи медичних закладів є достатньо дієвими у практичній діяльності закладів охорони здоров'я, проте сучасна парадигма трансформації соціально-економічного середовища України визначає нові стандарти та вимоги до їх функціонування. Зокрема, реалізація реформи політичної, адміністративної та фіскальної децентралізації спонукає до розподілу повноважень щодо надання медичної допомоги населенню, тому було запропоновано новітній механізм координації роботи закладів охорони здоров'я на загальнонаціональному та місцевому рівнях - створення госпітальних округів. Процес реструктуризації медичної сфери триває, проте рівень соціального ефекту для населення досі залишається невизначеним.

Ключові причини низької соціальної ефективності медичного обслуговування в Україні, а також передумови проведення медичної реформи та зміни механізму надання медичної допомоги населенню можна об'єднати у дві узагальнюючі групи: фінансово-економічні та соціально-демографічні, характеристика яких наведена на мал. 1.

Досягнення соціального ефекту для населення є важливим вектором реформаційної стратегії, оскільки усунення існуючих проблем соціально-демографічного характеру може стати не лише методом підвищення якості життя громадян, а і важливим стимулом на шляху сталого загальнодержавного розвитку, а також модернізації традиційних підходів організації медичного обслуговування.

Мал. 1 Основоположні передумови проведення медичної реформи в Україні: [9, с. 51].

Отже, формування госпітальних округів є одним із напрямів реалізації реформи децентралізації в Україні. Стратегічною метою їх створення є наближення вторинних медичних послуг до громадян, підвищення рівня доступності та зручності отримання медичного обслуговування. Поетапне проведення реструктуризації сектору охорони здоров'я передбачає:

- по-перше, формування мережі госпітальних округів: окреслення ії меж, делегування повноважень та перерозподіл функціональних обов'язків між національними та місцевими виконавчими органами влади в контексті надання медичної допомоги населенню;

- по-друге, створення госпітальних рад, як базових регуляторів розвитку регіональної медицини;

- по-третє, розробка стратегії функціонування

медичного сектору на місцевому рівні шляхом прийняття Планів розвитку відповідних госпітальних округів, які формуватимуться на 5 років і визначатимуть щорічні проміжні показники досягнення соціального ефекту від медичної децентралізації в Україні.

Основні результати реструктуризації вітчизняного сектору охорони здоров'я відображено в табл. 1.

Таблиця 1 Проміжні результати проведення реформи децентралізації у сфері охорони здоров'я (2017-2018 рр.) [10].

Таким чином, сформована структура госпітальних округів впорядкувала механізм фінансування сфери охорони здоров'я на місцях та стала поштовхом для подальшого підвищення результативності медичного обслуговування жителів ОТГ, зокрема максимізації соціального ефекту від отримання медичних послуг. Структура інвестування у розвиток місцевої медицини передбачає залучення коштів із різних джерел, зокрема державного бюджету, приватних компаній чи домогосподарств. Варто зауважити, що в результаті утворення мережі госпітальних округів частка фінансування у розвиток місцевої медицини зросла: у 2017 році субвенція на розвиток медицини (в т.ч. у сільській місцевості) становила 4,0 млрд. грн., у 2018 році - 5,0 млрд. грн., у 2019 році - 5,0 млрд. грн. Отримані гроші були спрямовані на втілення соціально важливих проектів, реалізація яких мала позитивний вплив на соціально-економічне та демографічне становище в ОТГ. Зокрема, станом на 10.01.2020 року в межах реалізації реформи децентралізації сфери охорони здоров'я було реалізовано 795 стратегічно важливих проектів, з яких 153 передбачали оновлення інфраструктурного забезпечення медичної галузі - реконструкція та капітальний ремонт [10].

Медична реформа досі триває, проте вже сьогодні можна побачити структурні зрушення у структурі медичного обслуговування населення. Соціальний ефект від реструктуризації сфери охорони здоров'я має своє відображення на рівні загального коефіцієнта смертності населення (в т.ч. коефіцієнта смертності дітей у віці до 1 року), а також середній очікуваній тривалості життя при народженні і кількості населення в розрахунку на одного лікаря. Основні показники соціальної ефективності реструктуризації галузі охорони здоров'я (зокрема, створення госпітальних округів) відображено в табл. 2.

Таблиця 2. Зміни основних соціально-демографічних показників під впливом реструктуризації вітчизняної сфери охорони здоров'я (2017-2019 рр.) [11; 12].

Відповідно до найважливіших показників громадського здоров'я, наведених в табл. 2, стан вітчизняної системи охорони здоров'я можна охарактеризувати як недостатньо збалансований, а рівень соціальної ефективності реформаційних заходів низько результативним: протягом досліджуваних років залишається достатньо високий рівень загальної смертності (1 472,7 на 100 000 тис. ос. населення підсумками 2019 року). Рівень ОТЖ при народженні є прийнятним для вітчизняної соціально-демографічної ситуації у країні (узагальнений показник дорівнює 72,01 років), проте на фоні більшості розвинених країн світу залишається недостатньо високим, що призводить до значного розриву у величині середньої тривалості життя в Україні та європейських країнах. Варто зауважити, що узагальнений показник ОТЖ у країнах-членах ЄС становить 81,0 роки, зокрема, у Швейцарії - 83,3 роки, у Іспанії - 83,1 роки, у Франції - 82,9 роки, у Італії - 82,8 роки, у Ісландії - 82,4 роки [13].

Проте, позитивна тенденція притаманна загальному індексу здоров'я в Україні, який розрахований за результатами загальнонаціональних досліджень, проведених у 2017-2019 роках: станом на 2019 рік показник збільшився на 3,25% в порівнянні із аналогічним періодом 2018 року. Тому, на нашу думку, сьогоденне проведення реформаційних заходів у сфері охорони здоров'я не матиметь миттєвого соціального ефекту для населення, проте поступова зміна медичного сектору є запорукою створення новітньої системи медичного обслуговування у майбутніх періодах.

Мал 2 Взаємозалежність рівня індексу здоров'я та реалізації реформаційних заходів в межах реструктуризації сфери охорони здоров'я України: [12; 14].

Відповідно, подальше дослідження доцільно зорієнтувати на визначенні взаємозалежності між рівнем індексу здоров'я в Україні та етапами реалізації реформи децентралізації сфери охорони здоров'я шляхом формування розгалуженої мережі госпітальних округів (мал. 2).

Отже, існує стала тенденція до покращення рівня індексу здоров'я громадян України під впливом поетапного впровадження регуляторних заходів. Наведені аспекти свідчать про перспективність створення новітнього підходу до організації моделі надання медичної допомоги, стратегічна мета функціонування якої має стати максимізація соціального ефекту для населення в результаті проведення реструктуризації сектору охорони здоров'я та створення госпітальних округів. Оновлений підхід роботи медичної сфери визначає загальнолюдські потреби базовими цінностями соціально-економічного середовища. А тому, подальша робота загальнодержавних реформаторів державного і місцевого рівнів передбачає (мал. 3).

Таким чином, модернізована система медичного обслуговування в перспективі має базуватись на окреслених засадничих принципах, які, беззаперечно, можна вважати фундаментальними аспектами трансформації підходів надання медичної допомоги на місцевому рівні, а також стимулювання соціального ефекту для населення від впровадження госпітальних округів.

соціальний госпітальних здоров'я якість

Мал. 3 Основні вектори реструктуризації сектору охорони здоров'я в контексті підвищення соціального ефекту для населення: [14].

Висновки

Отримані результати є важливими на шляху підвищення соціального ефекту для населення від трансформації сектору охорони здоров'я. Здійснення децентралізації у окресленій суспільно важливій галузі є необхідною умовою покращення загальної якості життя громадян, підвищення рівня довіри до медичного обслуговування та зміцнення загальнодержавного соціально-економічного середовища. Подальша реформаційна робота має бути спрямована на:

- по-перше, підвищення результативності роботи персоналу на рівні госпітальних округів. Професійно кваліфіковані та ретельно підібрані кадри здатні забезпечити надання конкурентоздатних медичних послуг, а тому, на нашу думку, професіоналізм працівників сфери охорони здоров'я може стати визначальним чинником якості та стандартів життя вітчизняного населення;

- по-друге, впорядкування інформаційних потоків між різними рівнями здійснення медичного обслуговування. Інформаційно-аналітичне забезпечення роботи госпітальних органів має передбачати використання оновлених загальнодержавних теоретико-методологічних чи практичних підходів взаємодії із пацієнтами та іншими учасниками сфери охорони здоров'я;

- по-третє, забезпечення рівнодоступності населення до медичних послуг, що є важливим вектором зниження соціальної диференціації та розшарування суспільства;

- по-четверте, здійснення розподілу фінансових ресурсів між госпітальними округами на засадах соціальної справедливості. Впорядкування фінансових потоків є гарантією стабільної якості медичного обслуговування населення;

- по-п'яте, реалізація управлінської політики у сфері

охорони здоров'я шляхом використання оновлених, адаптованих до вітчизняного соціально-економічного

середовища інструментів. Координація дій учасників окресленої галузі є запорукою стабілізації роботи госпітальних округів.

Таким чином, соціальний ефект є результатом адекватного реагування регуляторів на потреби населення і раціонального використання наявного ресурсного потенціалу галузі охорони здоров'я.

Список використаних джерел

1. Сущ О.П. Категорія «соціальний ефект» у правовому регулюванні інвестиційної діяльності. Розвиток європейського простору очима молоді: економічні, соціальні та правові аспекти: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 22 квіт. 2016 р. Харків: ХНЕУ, 2016. С. 110-113.

2. Райзберг Б.А. Курс экономики: учебник / Б.А. Райзберг, Е.Б. Стародубцева; под ред. Б.А. Райзберга. 5-е изд., испр. Москва: ИНФРА-М, 2014. 686 с.

3. Карамишев Д., Удовиченко Н. Основні принципи функціонування системи охорони здоров'я в контексті загальнолюдських цінностей соціальної держави. Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення): матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф., 17-18 квіт. 2008 р., Львів. С. 129-136.

4. Державне управління реформуванням системи охорони здоров'я в Україні: навчально-наукове видання / авт. кол.: М. Білинська та ін.; за заг. ред. М. Білинської. Київ; Львів: НАДУ, 2012. 240 с.

5. Щирба М. Фінансова доступність охорони здоров'я: проблеми правового статусу пацієнтів. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2016. №39 (1). С. 23-26.

6. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 №2801-XII.

7. Чернецький В. Принципи організації охорони здоров'я населення. Теорія та практика державного управління. 2012. № 4 (39). С. 278-285.

8. Дейниховська К. Європейські принципи та методи функціонування системи охорони здоров'я (на прикладі Франції та Іспанії). Державне будівництво. 2008. №2.

9. Юрочко Т.П. Здоров'я населення як стратегічна складова сталого розвитку України. Розвиток людського капіталу: на шляху до якісних реформ / кер. проекту О. Пищуліна. Київ, 2018. С. 49-103.

10. Моніторинг процесу децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування: національний проект «Децентралізація» / Міністерство розвитку громад та територій України. Київ, 2020.

11. Таблиці народжуваності, смертності та середньої очікуваної тривалості життя за 2019 рік: статистичний збірник / Державна служба статистики України. Київ, 2020.

12. Індекс здоров'я. Україна - 2019: Результати загальнонаціонального дослідження. Київ, 2020.

13. Європейська база Медико-Статистичної Інформації«Здоров'я для всіх» (HFA-DB) / Європейське регіональне бюро ВООЗ. Копенгаген, 2020.

14. Національна стратегія реформування системи охорони здоров'я в Україні на період 2015 - 2020 років / Міністерство охорони здоров'я України, Київ, 2014.

Размещено на Allbest.ru