Адаптивне управління в Україні в умовах війни: проблеми публічної служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія праці, соціальних відносин та туризму

Адаптивне управління в Україні в умовах війни: проблеми публічної служби

Качан Яна Віталіївна,

кандидат наук з державного управління, доцент, завідувач кафедри публічного управління та публічної служби

м. Київ

Анотація

Стаття присвячена адаптивному управлінню в Україні в умовах війни. Проаналізовано нормативно-правові акти прийняті в час війни щодо особливостей організації трудових відносин публічних службовців, та щодо діяльності військових адміністрацій та їх посадових осіб.

Проаналізовано погляди науковців щодо можливості створення кадрового резерву та підготовки переліку актуальних професій для кандидатів на державну службу з урахуванням професійної освіти фахівців, їхнього минулого досвіду роботи і, звичайно, безпосереднього місця роботи. Висловлюємо занепокоєння, що спрощення умов призначення державних службовців певним чином порушує основні принципи державної служби, а саме стабільність та професіоналізм.

Також наголошуємо на нагальності відновлення резерву на державну службу. Описуємо особливий адміністративно-правовий статус місцевих військових адміністрацій. Це пов'язано з тим, що, крім специфіки утворення та припинення своєї діяльності, місцеві військові адміністрації наділяються додатковими повноваженнями щодо сприяння та забезпечення реалізації заходів правової системи та перебувають у подвійному підпорядкуванні залежно від повноважень, які вони здійснюють.

Проаналізовано, що майбутня перемога України в віроломній російсько - українській війні обумовлюватиме необхідність кардинальної модернізації та адаптації системи публічного управління, це пов'язано з тим, що чинна модель не відповідає принципам національної єдності та централізації, містить залишки старих радянських методів управління регіональним розвитком, не вирішує проблему розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування в контексті синергії в адміністративній системі, не передбачає заходів із запобігання виникненню кризових явищ та не враховує зовнішні фактори загрози.

Ключові слова: органи публічної влади, органи місцевого самоврядування, державний службовець, військові адміністрації, воєнний стан.

Abstract

Kachan Yana Vitaliivna Candidate of Sciences in Public Administration, Associate Professor, Acting Head of the Department of Public Administration and Public Service, Academy of Labor, Social Relations and Tourism, Kyiv

Adaptive management in Ukraine during war: problems of the public service

The article is devoted to adaptive management in Ukraine in the conditions of war. The normative legal acts adopted during the war regarding the peculiarities of the organization of labor relations of public servants and the activities of military administrations and their officials have been analyzed.

The views of scientists regarding the possibility of creating a personnel reserve and preparing a list of relevant professions for candidates for public service, taking into account the professional education of specialists, their past work experience and, of course, the immediate place of work, were analyzed. We express concern that the simplification of the conditions for the appointment of civil servants in a certain way violates the basic principles of the civil service, namely stability and professionalism.

We also emphasize the urgency of restoring the public service reserve. we describe the special administrative and legal status of local military administrations. This is due to the fact that, in addition to the specifics of the formation and termination of their activities, local military administrations are given additional powers to facilitate and ensure the implementation of measures of the legal system and are under dual subordination depending on the powers they exercise.

It has been analyzed that the future victory of Ukraine in the treacherous Russian-Ukrainian war will necessitate a radical modernization and adaptation of the public administration system, this is due to the fact that the current model does not correspond to the principles of national unity and centralization, contains remnants of the old Soviet methods of managing regional development, does not solves the problem of distribution of powers between state authorities and local selfgovernment bodies in the context of synergy in the administrative system, does not provide for measures to prevent the occurrence of crisis phenomena and does not take into account external threat factors.

Keywords: public authorities, local self-government bodies, civil servant, military administrations, martial law.

Основна частина

Постановка проблеми. Адаптація управління в Україні є одним із стандартів розвитку сучасного суспільства, особливо в період війни. У зв'язку з такою ситуацією керівникам усіх рівнів необхідно формувати високоосвічені та конкурентоспроможні спільноти, команди, і проблема полягає в створенні дієвої платформи для розвитку критичних навичок публічних службовців.

Серед першочергових завдань, які вимагають негайного реагування є: організації трудових відносин в період воєнного стану, особливості діяльності військових адміністрацій та їх посадових осіб, заходи безпеки в умовах війни, дотримання кібербезпеки та кібергігієни та інші.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ефективність управління в Україні наразі є одним з ключових питань для вітчизняних вчених, в своїх роботах його досліджували: Молошна О.Л., Колесникова К.О., Атаманчук Г.В., Гаврилишин Б.Д., Гарсіа Дж., Чандлер Дж. Проте, публічне управління в умовах війни є абсолютно новою темою для вітчизняної науки і потребує подальшої розробки.

Мета статті є комплексний аналіз публічної служби та адаптація її діяльності в умовах війни.

Виклад основного матеріалу. Нові виклики завжди складні, вони створюють нові проблеми та загострюють існуючі кризи. Війна-це виклик, який вимагає ефективного функціонування адміністративної системи для того, щоб зовнішні загрози не зруйнували країну з середини.

Для того, щоб проаналізувати специфіку функціонування управління в умовах війни та показники його ефективності, необхідно визначити, що розуміється під поняттям «державне управління». У цьому контексті державне управління-це механізм формування та реалізації державної політики на всіх рівнях.

Існуючі механізми регулювання кадрових процесів унеможливлюють розвиток професійного потенціалу працівників та його більш ефективне використання.

Результатом є зниження професіоналізму службовців, зменшення довіри населення до органів місцевого самоврядування та відтік компетентних кадрів. Довіра населення до органів місцевого самоврядування знижується, спостерігається відтік компетентних кадрів. У цьому контексті особливо гостро стоїть питання якості професійної підготовки кадрів.

Це проблема, пов'язана з якістю професіоналізації службовців публічної служби, їхніми професійними та особистими вимогами.

Незважаючи на війну, що триває в Україні, процес професіоналізації в системі є досить активним, оскільки було вжито багато інституційних заходів та прийнято багато нормативно-правових актів. Однак. Існує нагальна потреба у перегляді існуючих методів залучення службовців до професійної діяльності.

Існує нагальна потреба у перегляді існуючих методик залучення, навчання та професійного формування працівників до професійної діяльності.

Управління персоналом є складним і багатогранним процесом, від якого значною мірою залежить функціонування ефективної системи державної служби і який потребує організаційного забезпечення, управління. Механізми забезпечення цього процесу є дуже важливими.

На механізми забезпечення цього процесу впливає багато факторів, зокрема, адаптація нових форм і методів професіоналізації до сучасних змін у суспільстві.

Основним завданням державного управління завжди залишається регулювання та вдосконалення форм і методів управлінської діяльності. В демократичній країні воно відповідає за впровадження стратегії сталого розвитку країни та забезпечення прав і свобод людини. В більшості вітчизняних досліджень по темі ефективності державного та публічного управління вчені зазначають ряд недоліків, які були притаманні публічному управлінню в Україні:

- корумпованість;

- наявність колізій та внутрішніх суперечливих елементів;

- недосконале законодавче врегулювання;

- кадрові кризи, брак компетенцій у службовців;

- недостатній рівень прозорості та відкритості;

- нечіткість розмежування політичної та адміністративної сфер;

- недосконалість механізму політичного та адміністративного контролю.

Всі зазначені фактори є деструктивними елементами в організації ефективної системі публічного адміністрування. І вирішення згаданих проблем залишається актуальним навіть в умовах війни, в іншому випадку актуалізується загроза виникнення кризи публічного управління, що здатне практично паралізувати державу при наявності зовнішнього тиску агресора. Адже саме публічне адміністрування передбачає «функціонування універсального організаційно-правового механізму виявлення, узгодження і реалізації суспільних потреб та інтересів, формування прав та обов'язків учасників суспільних процесів та їх взаємовідносини в правому полі» [4].

Публічне управління покликано здійснювати практичний, організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її упорядкування, збереження або перетворення [2].

Загалом, сьогодні можна говорити про «широке» і «вузьке» розуміння публічного управління. В широкому сенсі, під публічним управлінням розуміють сукупність усіх видів діяльності держави, у вузькому - діяльність, що здійснюється у сфері виконавчої влади [3].

Як зазначає в своїх дослідженнях Г. Атаманчук: «в суспільних відносинах, різноманітних видах діяльності й багатоманітних соціальних ролях держава управляє не всіма, а тільки тими їх проявами, сторонами і взаємозв'язками, які мають значення для всього суспільства, відносяться до реалізації загальних потреб, інтересів та цілей» [4].

В історичній же ретроспективі ми можемо говорити про зміну управлінської ролі держави по відношенню до тих чи інших сфер суспільної життєдіяльності на різних етапах історичного розвитку суспільства. Управління набуває державно-організованих форм, які обумовлені функціями та методами впливу на соціальні відносини. [5].

Первинну роль в ньому відіграє організація системи державного управління, та робота щодо налагодження життєдіяльності суспільства в цілому, забезпечення його цілісності і безпеки, задоволення загально - соціальних проблем [2].

Таким чином, безпосередньо управління здійснюють органи державної виконавчої влади, в системі яких діє розподіл функцій, в основі якого знаходяться сфери впливу, рівень владних повноважень, мета діяльності та організаційні форми її здійснення [1].

Війна в Україні не просто ускладнила виконання своїх посадових обов'язків публічними службовцями, а подекуди унеможливила їх виконання безпосередньо на робочих місцях.

Однією з головних ролей державних службовців є забезпечення функціонування державних інституцій. Державні службовці відповідають за виконання завдань, пов'язаних з формуванням та реалізацією політики, законодавчою ініціативою та виконавчою владою. Державні службовці забезпечують стабільність та ефективність роботи уряду та інших адміністративних інституцій. Як виконавці, державні службовці забезпечують виконання законів і нормативно-правових актів, прийнятих органами влади.

Крім того, державні службовці відіграють важливу роль у зміцненні демократії та розвитку верховенства права. Вони забезпечують дотримання принципу верховенства права та гарантують, що дії органів влади відповідають Конституції та законам. Державні службовці зобов'язані служити інтересам громадян і відстоювати принципи верховенства права, які сприяють створенню справедливого і рівного суспільства.

Інша важлива роль державних службовців полягає у забезпеченні стабільності та ефективності державних інституцій. Державні службовці повинні розвивати та вдосконалювати системи управління, забезпечувати оптимальне використання ресурсів та прозорість і відкритість державних процесів. Вони повинні сприяти впровадженню інновацій та сучасних управлінських практик, які позитивно впливають на діяльність державних інституцій та підвищують їхню ефективність.

Державна служба відіграє важливу роль у розвитку суспільства та забезпеченні добробуту громадян. До її функцій належать розробка та реалізація соціальних програм, захист прав та інтересів найменш захищених верств населення, надання якісних послугу сфері охорони здоров'я та освіти. Виконання функцій державної служби сприяє створенню сприятливих умов для розвитку підприємництва та інноваційного потенціалу.

Державна служба координує міжнародне співробітництво та інтеграцію України у світове співтовариство. Державні службовці ведуть переговори та укладають міжнародні договори, сприяють реалізації зовнішньо-політичних ініціатив України. Державні службовці представляють Україну на міжнародних форумах та в дипломатичних місіях, зміцнюють міжнародні позиції України та сприяють залученню інвестицій і технологій.

Важливим завданням державних службовців є підтримка громадянського суспільства та заохочення громадян до участі в державному управлінні. Очікується, що державні службовці створюватимуть умови для взаємодії з організаціями громадянського суспільства, надаватимуть доступ до інформації та забезпечуватимуть участь громадян у процесах прийняття рішень. Це сприяє відкритості та демократії в управлінні і дозволяє громадянам брати активнішу участь у суспільному житті.

В умовах війни, залежно від ситуації в регіоні та функцій, які виконує в цей час орган, свої повноваження він може виконувати в різних форматах. Адаптація публічної служби для збереження власного життя та найбільшої ефективності виконання посадових обов'язків.

Позитивним в цьому ключі став доволі тривалий досвід із забезпечення ефективної роботи публічних службовців за межами адміністративних будівель, який було набуто за час пандемії COVID19.

При виникненні загрози для переходу на дистанційний режим роботи службовцю достатньо усно або за використанням засобів телекомунікаційного зв'язку звернутись до безпосереднього керівника та керівника самостійного структурного підрозділу з відповідною пропозицією щодо зміну формату роботи. Єдиною умовою переходу є здатність підтримувати постійну комунікацію з безпосереднім керівником та виконувати власні функції з максимальною ефективністю.

При переході на дистанційну роботу публічний службовець отримує перелік завдань на визначений термін, а його безпосередній керівник здійснює моніторинг та контроль виконання встановлених завдань. При відсутності спроможності виконувати поставлені завдання чи підтримувати на належному рівні ефективність своєї роботи, службовцю доцільно оформити простій, щоб надати можливість забезпечити поставлені завдання іншими спеціалістами.

Адже система прийому публічних службовців на роботу під час війни теж додала в гнучкості і тепер охочі матимуть змогу без конкурсу зайняти відповідні посади (за умови підтвердження кандидатами наявності громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами, передбаченими законодавством).

А вже після припинення воєнного стану, протягом наступних 6 місяців, на ці посади буде оголошено відповідні конкурси. Окремою проблемою є робота публічного управління на тимчасово окупованих територіях та в районах ведення активних бойових дій. В населених пунктах де зруйновано чи порушено інфраструктуру й логістику виникають не лише питання про забезпечення потреб населення та організації для них максимально безпечних умов, але й про поводження з документами, питання евакуації, створення гуманітарних коридорів, продовольчу логістику. [1]

Наразі, згідно з заявами Національного агентства України з питань державної служби, в більшості подібних населених пунктів система публічного управління частково адаптувалася до критичних умов, представляючи нашу державу в тилу ворога, ставши на захисті національних інтересів. В місцях ведення активних бойових дій, відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації», було створено військово-цивільної адміністрації. В таких адміністраціях до публічних управлінців на різні посади відбулась доукомплектація військово-службовцями військових формувань, особами рядового і начальницького складу правоохоронних органів, які наділені спеціальними навичками а досвідом. [1]

Це ще один фактор, який сприяє підвищенню ефективності публічного управління під час війни. Ще одним фактором є організація професійного навчання публічних службовців через систему підвищення кваліфікації. Адже війна часто ставить такі задачі, з якими спеціалісти в цій сфері жодного разу не стикались. Тому, організація навчання та обміну досвідом, поширення позитивних практик та надання конкретних алгоритмів вирішення пов'язаних з війною проблем - сьогодні це особливо актуальний вектор в роботі публічного управління в Україні. Оновлення змісту та форм навчання та можливостей службовців брати участь у відповідних навчальних програмах наразі є особливо нагальним завданням/

Якщо розглянути той факт, що протягом періоду дії воєнного стану законодавець більше намагається внести кардинальні зміни в діяльність публічних службовці, а не адаптувати їхню діяльність під умови що ми маємо, то виникають певні ризики:

По-перше, не враховується, що в під час війни в Україні наявні різні типи територій: тилові, прифронтові, фронтові, окуповані, деокуповані тощо. Особливості кожного типу території та мають визначати підходи та особливості правового регулювання публічної служби на них.

По-друге, містить ризики навіть спрощена законом процедура призначення. Її особливості полягають у тому, що з метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили роботодавець може укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника. Але в складних для держави воєнних умовах, коли зростає безробіття та скорочуються робочі місця, можливі зловживання та суб'єктивні працевлаштування «своїх» на посади публічної служби.

По-третє, таким чином виникає ризик нівелювання стабільності публічної служби та втрати публічними службовцями гарантій цієї стабільності в тих ситуаціях, коли такої загрози не мало бути. І замість консолідації системи публічної служби в умовах війни отримаємо її розбалансування.

По-четверте: аспект концептуального характеру. І, можливо, цей аспект менше цікавить окремо взятого публічного службовця, втім, є важливим для функціонування як системи державної служби, так і системи служби в органах місцевого самоврядування в цілому. [2]

Авжеж нардепи прийняттям закону намагалися подолати кадровий дефіцит, щоб швидко заповнювати посади державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Закон підлаштовує норми про тривалість робочого часу та часу відпочинку до умов воєнного стану. А також врегульовує питання неможливості своєчасно виплатити заробітну плату публічним службовцям унаслідок ведення бойових дій.

Тому, дійсно, під час дії воєнного стану багато норм про особливості організації трудових відносин підходять і для вирішення низки проблемних питань проходження публічної служби.

Висновки. Підсумовуючи, сьогодні йдеться про вирішення основних проблем адаптації управління в Україні та роботу над створенням інтегрованої та незалежної системи державного управління.

Вирішення основних проблем державного управління в Україні та адміністративної системи, створення ефективної системи управління фінансами.

Створення ефективної системи управління фінансами-це розробка системи відповідальності за порушення, забезпечення високого рівня професійних кадрів та робота над створенням інтегрованої та незалежної системи державного управління.

Це включає розробку системи відповідальності за порушення, забезпечення високого рівня професіоналізму персоналу та підвищення якості адміністративних послуг.

Однак війна в несла свої корективи, і підвищення професійних навичок публічних службовців зараз є першочерговим завданням. Необхідно забезпечити адаптацію та ефективність управління в умовах війни.

Література

публічний службовець військовий адміністрація

1. Миколюк А.В. Публічне управління в умовах військового стану: питання ефективності: Механізни публічного управління/ Випуск 29/ - Київ: 2022.

2. Цалко Т.Р., Невмержицька С.М. Концепція розвитку публічного управління в контексті забезпечення національної безпеки країни / Удосконалення системи публічного управління в Україні: проблеми, механізми та перспективи: монографія / за заг. ред. проф. А.О. Касич. Київ, КНУТД, 2021. 240 с.

3. Цалко Т.Р., Невмержицька С.М. Виконавська дисципліна у державному управлінні в умовах трансформації та діджиталізації. Економіка та держава. 2020. №12. С. 114-120. DOI: 10.32702/2306-6806.2020.12.114

4. Borchardt K. European Commission, Directorate-General for Communication. The ABC of EU law. Publications Office, 2018. URL: https://data.europa.eu/doi/10.2775/953190

5. Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland hat am 23. Mai 1949. URL: http://www.gesetze-im-internet.de/bundesrecht/gg/gesamt.pdf.

References

1. Mykoliuk A.V. (2022) Publichne upravlinnia v umovakh viiskovoho stanu: pytannia efektyvnosti [Public administration under martial law: the issue of efficiency]: Mekhanizny publichnoho upravlinnia/Mechanisms of public administration /Vypusk 29/ - Kyiv [in Ukraine]

2. Tsalko T.R., Nevmerzhytska S.M. (2021) Kontseptsiia rozvytku publichnoho upravlinnia v konteksti zabezpechennia natsionalnoi bezpeky krainy [The concept of public administration development in the context of ensuring the country's national security] / Udoskonalennia systemy publichnoho upravlinnia v Ukraini: problemy, mekhanizmy ta perspektyvy: monohrafiia - Improving the system ofpublic administration in Ukraine: problems, mechanisms and prospects: monograph/ za zah. red. prof. A.O. Kasych. Kyiv, KNUTD, [in Ukrainian]. [in Ukraine]

3. Tsalko T.R., Nevmerzhytska S.M. (2020) Vykonavska dystsyplina u derzhavnomu upravlinni v umovakh transformatsii ta didzhytalizatsii. [Executive discipline in public administration in the conditions of transformation and digitalization] Ekonomika ta derzhava. - Economy and the state №12 [in Ukraine]

4. Borchardt K. European Commission, Directorate-General for Communication. The ABC of EU law. Publications Office, 2018. URL: https://data.europa.eu/doi/10.2775/953190

5. Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland hat am 23. Mai 1949. URL: http://www.gesetze-im-internet.de/bundesrecht/gg/gesamt.pdf.

Размещено на Allbest.ru