Процедура медіації та примусове виконання угоди за результатами медіації у ФРН

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процедура медіації та примусове виконання угоди за результатами медіації у ФРН

Каращук Катерина Леонідівна медіатор, приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва, Голова Комітету з медіації та інших видів альтернативного врегулювання спорів при РПВУ, Голова, Профспілка Національної спілки приватних виконавців у м. Києві, м. Київ

Анотація

У статті автором проаналізовано ґенезу інституту медіації за німецьким законодавством. Також здійснено аналіз норм чинного законодавства про медіацію у Федеративній Республіці Німеччина. Закон Німеччини «Про медіацію» визначає поняття «медіація» та «медіатор», передбачає загальні процедурні положення та встановлює обов'язки медіатора, закріплює обов'язок медіатора щодо нерозкриття інформації, встановлює положення про конфіденційність медіації, містить правила про навчання та сертифікацію медіаторів, регулює інші аспекти, такі як повноваження міністра юстиції вводити подальші нормативні акти щодо навчання медіаторів тощо.

Зазначено, що в Німеччині рівень врегулювання спорів після посередництва становить приблизно 80%. Законом Німеччини «Про сприяння розвитку медіації та інших способів альтернативного вирішення спорів» запроваджено положення, які заохочують сторін до медіації. Законом Німеччини «Про судові витрати» дозволено федеральним землям зменшувати судові витрати, якщо спір вирішується шляхом медіації. Медіація може бути розпочата за ініціативою сторін або за пропозицією суду. Медіатор обирається сторонами та призначається або самими сторонами, або установою з медіації на прохання сторін, наприклад Німецьким інститутом арбітражу або Торгово- промисловою палатою. Найчастіше зустрічається пряме призначення медіатора сторонами.

Досліджено правову природу угоди, укладеної за результатами медіації, і зроблено висновок, що за законодавством Німеччини вона є мировою угодою відповідно і тому підлягає виконанню як договір. Окрім того, угода, укладена за результатами медіації, може бути нотаріально посвідчена, що дає їй силу виконавчого документа. Якщо угода за результатами медіації укладена юристами від імені та за дорученням сторін, вона може бути оголошена такою, що підлягає негайному виконанню за спеціальною процедурою.

Ключові слова: виконавче провадження; виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів; медіація; суд; виконавець; стягувач; боржник; звернення стягнення; альтернативні способи вирішення спорів; мирова угода; угода за результатами медіації.

Abstract

медіація примусове виконання угоди німецький

Karaschuk Kateryna Leonidivna mediator, private enforcement officer of the Enforcement District of Kyiv, Head of the Committee on Mediation and Other Types of Alternative Dispute Resolution at Council of Private Enforcement Officers of Ukraine, Head, Trade Union of the National Union of Private Enforcement Officers in Kyiv, Kyiv

MEDIATION PROCEDURE AND THE AGREEMENT BASED ON THE RESULTS OF MEDIATION ENFORCEMENT IN FRG

In the article, the author analyzed the genesis of the institution of mediation under German law. An analysis of the norms of the current legislation on mediation in the Federal Republic of Germany was also carried out. The German Law "On Mediation" defines the concepts of "mediation" and "mediator", provides general procedural provisions and establishes the duties of the mediator, establishes the duty of the mediator to not disclose information, establishes provisions on the confidentiality of mediation, contains rules on training and certification of mediators, regulates other aspects, such as the power of the Minister of Justice to introduce further regulations regarding the training of mediators, etc.

ІП Germany, the settlement rate of disputes after mediation is approximately 80%. The German law "On promoting the development of mediation and other methods of alternative dispute resolution" introduced provisions that encourage parties to mediate. Germany's Law on Court Costs allows the federal states to reduce court costs if a dispute is resolved through mediation. Mediation can be started at the initiative of the parties or at the suggestion of the court. The mediator is chosen by the parties and appointed either by the parties themselves or by a mediation institution at the request of the parties, such as the German Arbitration Institute or the Chamber of Commerce. The direct appointment of a mediator by the parties is most common.

The legal nature of the agreement concluded as a result of mediation was investigated, and it was concluded that according to German law it is a settlement agreement and therefore is enforceable as a contract. In addition, the agreement concluded as a result of mediation can be notarized, which gives it the force of an enforcement document. If the agreement as a result of mediation is concluded by lawyers on behalf of the parties, it can be declared as subject to immediate enforcement under a special procedure.

Keywords: enforcement proceedings; decisions of courts and other jurisdictional bodies enforcement; mediation; court; enforcement officer; enforcement creditor; debtor; foreclosure; alternative methods of disputes resolution; the settlement agreement; an agreement based on the results of mediation.

Постановка проблеми

Ідея врегулювання спорів шляхом примирення в Німеччині розвивається разом із доктриною цивільного процесу. Першими теоретичними розробками, присвяченими вивченню правової природи та можливостей медіації (посередництва) як процедури врегулювання конфлікту та вирішення спору за участю нейтральної (незацікавленої) сторони, є праці німецьких науковців ХІХ ст.

Важко переоцінити роль медіації як ефективного альтернативного способу вирішення спорів приватноправового характеру, тому слід вивчати досвід зарубіжних країн, зокрема Федеративної Республіки Німеччина, у якій інститут медіації має таку давню історію.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Інститут медіації у зарубіжних країнах був предметом дослідження таких науковців, як: А. Баран, О. Б. Верба, У. Б. Воробель, А. В. Гайченко, Ю. Д. Притика та інші. Однак, комплексного дослідження інституту медіації, а також виконуваності угоди, укладеної за результатами медіації, на жаль, немає.

Мета статті - аналіз правового регулювання медіації за німецьким законодавством та вироблення на його основі пропозицій до вітчизняного законодавства.

Виклад основного матеріалу

Здійснимо дослідження ґенези інституту медіації за німецьким законодавством. Так, у Німеччині на законодавчому рівні було зроблено не одну спробу врегулювати процедуру вирішення спору примиренням, однак, вперше цю ідею було втілено у Німецькому процесуальному кодексі (Zivilprozessordnung) від 30 січня 1877 року. Тоді в кодексі було передбачено три випадки мирного врегулювання спорів:

1) до компетенції судді належало повноваження на будь-якій стадії судового розгляду запропонувати сторонам вирішити спір мирним шляхом;

2) під час розгляду спору судом першої інстанції існувала додаткова можливість використання суддею так званих примирних процедур;

3) обов'язкове використання примирних процедур при розгляді сімейних спорів.

Історичні події у Німеччині, зокрема Перша світова війна, соціально- економічна криза на початку XX ст. стали факторами, які сприяли запровадженню особливого примирного провадження у цивільне судочинство з метою зменшення навантаження на державні суди. Так, Указом «Про розвантаження судів» від 1915 року було передбачено обов'язок судді до початку розгляду справи по суті запропонувати сторонам примиритися.

У 1924 році у Німеччині було закріплено обов'язкове здійснення примирних процедур перед поданням позову до суду першої інстанції (досудовий порядок урегулювання спору).

Військовим наказом від 1944 року було скасовано обов'язкове досудове застосування примирних процедур, проте, відповідно до цього наказу суддя був зобов'язаний сприяти врегулюванню спору мирним шляхом.

Остаточно примирну процедуру було скасовано Законом «Про уніфікацію права» від 1950 року.

У 1999 році Законом «Про введення в дію Цивільного процесуального кодексу Німеччини» (далі - ZPO) було прийнято зміни, згідно з якими Федеральні землі Німеччини могли передбачати обов'язкову процедуру досудового врегулювання спорів у судах першої інстанції. Так, змінами до абз. 1 § 278 ZPO передбачено обов'язок судді спробувати врегулювати спір мирним шляхом, абз. 5 § 278 ZPO - передання справи за підсудністю для позасудового врегулювання та абз. 6 § 278 ZPO - письмову пропозицію укладання мирової угоди.

Проаналізуємо чинні джерела правового регулювання медіації у Федеративній Республіці Німеччина.

Директива Європейського Союзу про медіацію була імплементована в законодавство Німеччини у 2012 році Законом «Про сприяння розвитку медіації та інших способів альтернативного вирішення спорів» (Gesetz zur Forderung der Mediation und anderer Verfahren der auBergerichtlichen Konfliktbeilegung).

Закон «Про сприяння розвитку медіації та інших способів альтернативного вирішення спорів» запровадив Закон «Про медіацію» (Mediationsgesetz) і вніс зміни до кількох процесуальних кодексів, у тому числі до Цивільного процесуального кодексу (Zivilprozessordnung, «ZPO»).

Закон Німеччини «Про медіацію» складається з дев'яти статей:

* Стаття 1 визначає поняття «медіація» та «медіатор».

* Стаття 2 передбачає загальні процедурні положення та встановлює обов'язки медіатора.

* Стаття 3 закріплює обов'язок медіатора щодо нерозкриття інформації.

* Стаття 4 встановлює конфіденційність медіації.

* Стаття 5 містить правила про навчання та сертифікацію медіаторів.

* Статті з 6 по 9 регулюють інші аспекти, такі як повноваження міністра юстиції вводити подальші нормативні акти щодо навчання медіаторів, оцінку самого Закону про медіацію та подальші тимчасові нормативні акти.

Положення Закону Німеччини «Про медіацію» не розмежовують внутрішньодержавного та транскордонного посередництва.

Опишемо, як проводиться медіація у Німеччині.

Медіація може бути розпочата за ініціативою сторін або за пропози-цією суду. Положення ч. 1 статті 2 Закону Німеччини «Про медіацію» передбачають, що медіатор обирається сторонами та призначається або самими сторонами, або установою з медіації на прохання сторін, наприклад Німецьким інститутом арбітражу (Deutsche Institution fur Schiedsgerichtsbarkeit e.V., «DIS» ), або Торгово-промисловою палатою (Handelskammer). Найчастіше зустрічається пряме призначення медіатора сторонами.

Як правило, під час медіації сторонам не потрібно мати договірного представника. Однак адвокати зазвичай відвідують медіацію з комерційних спорів, щоб допомогти своїм клієнтам у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 5 Закону Німеччини «Про медіацію» запроваджено стандарти, яким повинен відповідати медіатор. Медіатори особисто зобов'язані проходити регулярні навчання та тренінги. Поки що не існує регулюючого органу, який би контролював дотримання цієї вимоги. На практиці, однак, більшість медіаторів мають певну форму акредитації після навчання у відповідних асоціаціях. Крім того, в Німеччині існує низка організацій, які проводять медіацію.

Проте, ч. 2 статті 5 Закону Німеччини «Про медіацію» запроваджено так званий статус «сертифікованого медіатора». Медіатору дозволяється називати себе сертифікованим медіатором, лише якщо він/вона пройшов початкову підготовку медіатора (отримав базові навички медіатора) відповідно до вимог статті 6 Закону Німеччини «Про медіацію» та Закону Німеччини «Про навчання сертифікованих медіаторів» (Verordnung uber die Aus- und Fortbildung von zertifizierten Mediatoren, «CMTA»), який набув чинності 1 вересня 2017 року.

Статтею 2 Закону Німеччини «Про навчання сертифікованих медіаторів» встановлено дві вимоги, які повинен виконати медіатор, щоб отримати кваліфікацію сертифікованого медіатора:

1) медіатор повинен успішно пройти навчання з медіації тривалістю щонайменше 120 годин, що включає як теоретичну, так і практичну підготовку та

2) під час навчання або протягом одного року після успішного завершення такого навчання медіатор повинен брати участь у рефлексивній сесії («супервізії») після медіації, яку медіатор проводив одноособово або як співмедіатор.

Статус «сертифікованого медіатора» мають також особи, які:

1) успішно пройшли навчання з медіації, щонайменше 90 годин за кордоном, і

2) проводили принаймні чотири медіації одноособово або як співмедіатори (Стаття 6 Закону Німеччини «Про навчання сертифіко-ваних медіаторів»).

Сертифікований медіатор має продемонструвати, що він/вона проходив регулярне навчання, щоб залишатися сертифікованим.

Відповідно до статті 3 Закону Німеччини «Про навчання сертифікованих медіаторів» він/вона має пройти принаймні 40 годин навчання протягом чотирьох років.

За статтею 4 Закону Німеччини «Про навчання сертифікованих медіаторів» вимагається, щоб сертифікований медіатор брав участь принаймні в чотирьох індивідуальних супервізіях протягом двох років після його/її навчання, після медіації, яку він/вона проводив одноособово або як співмедіатор.

Процес медіації у ФРН гнучкий. Стаття 2 Закону Німеччини «Про медіацію» не містить конкретних вказівок щодо процесу медіації та обов'язків медіатора.

Незважаючи на це, у більшості медіацій можна виокремити п'ять етапів:

1) укладення угоди про медіацію, якою визначаються процедурні питання медіації, а також такі питання, як конфіденційність, строки, оплата тощо;

2) викладення сторонами короткої історії спору, з їхнього огляду, та питання, які, на їхню думку, потребують вирішення;

3) дослідження медіатором «реальних інтересів» кожної зі сторін.

На відміну від медіації в інших країнах, у Німеччині медіатор зазвичай не проводить медіаційних сесій окремо з кожною стороною. Насправді всі учасники (посередник і сторони) зазвичай присутні під час усіх переговорів. Однак, приватні медіацій ні сесії дозволені за чіткої згоди обох сторін.

4) дослідження та обговорення медіатором можливих варіантів вирішення спірних питань зі сторонами з метою досягнення взаємної згоди;

5) завершення медіації письмовою угодою, яка документує рішення сторін врегулювати спір та узгоджені умови його врегулювання.

Тривалість і вартість медіації залежать від складності процесу та особи, призначеної медіатором.

Зазвичай витрати на медіацію розподіляються між сторонами.

Немає офіційної статистики, але відомо, що в Німеччині рівень врегулювання спорів після посередництва становить приблизно 80 %.

Дослідимо питання, чи німецьке законодавство містить обов'язок учасників судового процесу застосовувати медіацію.

За відсутності положення у договорі між сторонами вирішувати спори за допомогою процедури медіації, сторони не зобов'язані вдаватися до медіації у комерційних спорах.

Проте Законом Німеччини «Про сприяння розвитку медіації та інших способів альтернативного вирішення спорів» запроваджено положення, які заохочують сторін до медіації.

Наприклад, згідно зі статтею 253 п. 3 пп. 1 Цивільного процесуального кодексу Німеччини (Zivilprozessordnung), позовна заява повинна містити параграф, у якому зазначається, чи робили сторони якісь спроби врегулювати свій спір за допомогою медіації чи будь-якого іншого способу ADR і чи мають вони будь-які заперечення проти таких способів вирішення спору.

Крім того, стаття 69 b Закону Німеччини «Про судові витрати» (Gerichtskostengesetz) дозволяє федеральним землям зменшувати судові витрати, якщо спір вирішується шляхом медіації.

Хоча суди не мають права змушувати сторін застосовувати медіацію у господарських спорах, вони можуть, якщо триває судовий процес, заохочувати сторін спробувати вирішити спір за допомогою медіації. Якщо сторони погоджуються на медіацію, провадження підлягає зупиненню на час медіації відповідно до статті 278a Цивільного процесуального кодексу Німеччини (Zivilprozessordnung).

Окрім медіації, суддя, який розглядає справу, може допомогти сторонам спробувати укласти угоду на так званому примирному слуханні (Guteverhandlung) перед початком основного усного слухання справи. Крім того, Законом Німеччини «Про сприяння розвитку медіації та інших способів альтернативного вирішення спорів» введено нову процедуру, яка дозволяє суду передавати провадження так званому судді-примирителю (Guterichter). Суддя-примиритель - це суддя, який не був призначений для розгляду судового процесу, що триває. Цей суддя може застосовувати всі методи вирішення спору, включаючи медіацію, відповідно до ч. 5 статті 278 Цивільного процесуального кодексу Німеччини (Zivilprozessordnung). Основна відмінність судді-примирителя від медіатора полягає в тому, що цей суддя має право проводити правовий аналіз справи та пропонувати сторонам рішення. Якщо угода за результатами примирних процедур досягнута перед суддею-примирителем, вона може бути зафіксована судом у письмовій формі (Prozessvergleich), що є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню без чергового звернення до судового розгляду. Якщо примирення сторін не досягнуто, продовжується звичайний судовий розгляд.

Відповідно до статті 7 Директиви ЄС про медіацію, статті 4 Закону Німеччини «Про медіацію» медіатори та усі особи, які беруть участь у процедурі медіації (окрім сторін), зобов'язані зберігати конфіденційність усієї інформації, отриманої у зв'язку з нею. Обов'язок конфіденційності відповідає процесуальному праву відмовитися від свідчень у цивільному судочинстві та арбітражі щодо інформації, яка підпадає під зобов'язання щодо дотримання конфіденційності. Заяви, зроблені під час переговорів про укладення медіаційної угоди, як правило, не будуть прийнятні як докази в подальшому судовому розгляді. Проте, є винятки, якщо

1) необхідно розкрити конфіденційну інформацію для примусового виконання угоди, укладеної за результатами медіації,

2) конфіденційна інформація потрібна з міркувань публічного порядку (ordre public), або

3) факти, які будуть оприлюднені, є очевидними та не вимагають конфіденційності з огляду на їхню важливість.

Стаття 4 Закону Німеччини «Про медіацію» не поширюється на сторін та їх законних представників. Однак, угоди про медіацію зазвичай містять положення про конфіденційність, які запобігають розголошенню сторонами інформації, отриманої під час медіації в цивільному процесі. Таке положення має бути ретельно сформульовано. Якщо угода про медіацію містить банкетну норму з відсиланням до правил установи, яка проводить медіацію, наприклад Німецький інститут арбітражу (Deutsche Institution fur Schiedsgerichtsbarkeit e.V.), положення про конфіденційність зазвичай включається автоматично.

Відмова від пропозиції розпочати будь-яку процедуру з альтернативних способів вирішення спорів (ADR) не має наслідком жодних витратних санкцій, якщо сторони попередньо не домовилися про інше.

Розглянемо досвід Німеччини щодо примусового виконання угод, укладених за результатами медіації. Угода, укладена за результатами медіації, є мировою угодою відповідно до статті 779 Цивільного кодексу Німеччини (Burgerliches Gesetzbuch), і тому підлягає виконанню як договір. Окрім того, угода, укладена за результатами медіації, може бути викладена в нотаріально засвідченому акті (notarielle Urkunde), який є виконавчим документом, або, якщо угода за результатами медіації укладена юристами від імені та за дорученням сторін (Anwaltsvergleich), вона може бути оголошена такою, що підлягає негайному виконанню за спеціальною процедурою за умови згоди платника.

Висновки

На основі аналізу ґенези інституту медіації за німецьким законодавством, а також норм чинного законодавства про медіацію у Федеративній Республіці Німеччина робимо такі висновки.

В українське законодавство варто було би запровадити стандарти, яким повинен відповідати медіатор, зокрема для проведення медіації у виконавчому провадженні пропонуємо, щоби її був уповноважений проводити приватний виконавець, який пройшов спеціальне навчання та здобув навички медіатора.

Виходячи з того, що за правовою природою угода, укладена за результатами медіації, за німецьким законодавством є мировою угодою, відповідно, і тому підлягає виконанню як договір, а також, що угода, укладена за результатами медіації, може бути нотаріально посвідчена, що дає їй силу виконавчого документа, пропонуємо запозичити цю ідею та імплементувати відповідне положення в українське законодавство, надавши силу виконавчого документа угоді, укладеній за результатами медіації, та можливість сторонам примусово виконувати угоду, укладену за результатами медіації.

Література

1. Баран А. Зарубіжний досвід запровадження медіації як альтернативного способу вирішення конфліктів (на прикладі Німеччини). Актуальні проблеми правознавства. 2021. № 2 (26). С. 5-11. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/42678/1/%D0%91%D0% B0%D 1%80%D0%B0%D0%BD.pdf.

2. Mediationsgesetz (MediationsG). Ausfertigungsdatum: 21.07.2012. URL: https://www.gesetze- im-internet.de/mediationsg/BJNR157710012.html.

References:

1. Baran, A. (2021) Foreign experience in the implementation of mediation as an alternative method of conflict resolution (the German example). Actual problems of jurisprudence. № 2 (26). P. 5-11. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/42678/1/%D0%91%D0% B0%D 1%80%D0%B0%D0%BD.pdf.

2. The German Law on Mediation. 21.07.2012. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/ mediationsg/BJNR157710012.html.

Размещено на Allbest.ru