Цифровізація як ефективний спосіб збереження історико-культурної спадщини: міжнародне та національне нормативно-правове забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цифровізація як ефективний спосіб збереження історико-культурної спадщини: міжнародне та національне нормативно-правове забезпечення

Олена Менська

кандидат юридичних наук, юрист 3 класу, магістр публічного управління та адміністрування, позаштатний дослідник

Анотація

Тема представленої статті передбачає розгляд як національного, так і міжнародного нормативно-правового забезпечення у сфері, що переймається проблемами охорони та захисту культурної спадщини. На погляд авторки, наявні інформаційно-цифрові технології мають стати на службі цього процесу. Що більше, застосування цифровізації у пам'яткоохоронній галузі, як можливого й ефективного способу збереження історико- культурної спадщини, в авторки пропонованої праці, не викликає жодних сумнівів. Відповідно до вказаного, пропонована праця задресована всім тим, хто цікавиться питаннями збереження історико-культурного спадку, а відтак досліджує, аналізує й відшукує різноманітні способи її увіковічення, звертаючи свою дослідницьку увагу, в тому числі й на інформаційно-цифрові технології. правовий спадщина цифровий

Репрезентація дискурсу означеної теми здійснена авторкою за допомогою текстових різновидів, де ключову роль відведено іншим науковим статтям дослідниці, які стали джерельною базою пропонованої праці. Ці питання докладно нею опановано у власних набутках¹. Й оскільки поточну публікацію підготовлено за результатами виконання власних, раніше апробованих авторських робіт, у пропонованій статті авторкою наполегливо артикулюється думка про те, що цифровізація може бути ефективним та має стати невід'ємним способом збереження культурної спадщини. Як підсумок зазначено, що впровадження цифровізації як ефективного способу збереження вітчизняної історико-культурної спадщини є не просто перспективним, але й необхідним, а наявний позитивний зарубіжний досвід задасть потрібні рамки для реалізації наявного вітчизняного потенціалу для перспективи впровадження кращих результатів у національне нормативно-правове орнаментування.

Ключові слова: цифрова культурна спадщина; оцифрування; інформаційний простір; діджиталізація; цифрові колекції.

Olena Menska

PhD in Law, 3rd class lawyer,

DIGITALISATION AS AN EFFECTIVE WAY TO PRESERVE HISTORICAL AND CULTURAL HERITAGE: INTERNATIONAL AND NATIONAL REGULATORY FRAMEWORK

The topic of the article involves consideration of both national and international regulatory and legal support in the field of cultural heritage protection and preservation. In the author's opinion, the available information and digital technologies should be at the service of this process. Moreover, the author of the proposed work has no doubts about the use of digitalisation in the field of monument protection as a possible and effective way to preserve historical and cultural heritage. She has mastered these issues in detail in her own work. Accordingly, the proposed work is addressed to all those who are interested in the preservation of historical and cultural heritage, and therefore research, analyse and find various ways of its perpetuation, paying their research attention, among other things, to information and digital technologies.

The discourse of this topic is represented by means of the author's textual varieties, where the key role is given to other scientific articles of the researcher, which became the source base of the proposed work. And since the current publication is based on the results of the author's own previously tested works, the author persistently articulates the idea that digitalisation can be effective and should become an integral way to preserve cultural heritage.

As a result, it is noted that the introduction of digitalisation as an effective way of preserving the national historical and cultural heritage is not only promising, but also necessary, and the existing positive foreign experience will set the necessary framework for the realisation of the existing potential for the prospect of introducing the best results into the national regulatory and legal ornamentation.

Keywords: digital cultural heritage; digitisation; information space; digitalisation; digital collections.

"Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу. Однаково, свідома чи несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде жив чоловік... "²

Олександр Довженко, український письменник, кінорежисер

Постановка проблеми. Заінтересованість як зарубіжних, так і вітчизняних науковців проблемою схоронності, спадкоємності та передоручення усім поколінням - як нинішнім, так і прийдешнім колективної пам'яті народів світу, матеріалізованої в усьому багатстві форм культурних здобутків людства, не однорідна у своїх поглядах. Це зумовило й актуалізувало спроби винайдення відповіді на одвічне питання: які ж культуротворні іденанти є тими самими унікальними об'єктами, що мають неминущу цінність, значиущість та є історико-культурними формовиявами існування й життєдіяльності людства, і які a priori визнаються усіма, без додаткового пояснення їхньої цінності, та які рід людський зобов'язаний забезпечити зберегти, у тому числі за допомогою новітніх методик та способів, на кшталт, таких як цифровізація?

Ухвалена 15 жовтня 2003 р. Генеральною конференцією ЮНЕСКО Хартія про збереження цифрової спадщини (Charter on the Preservation of Digital Heritage, Paris, France, 15 October 2003)³ частково відповідає на поставлене запитання. Так, цифрова спадщина складається з унікальних ресурсів людських знань і форм вираження. Вона охоплює ресурси, що належать до галузі культури, освіти, науки та управління, а також інформацію технічного, правового, медичного та іншого характеру, які створюються в цифровій формі або перекладаються у цифровій формат шляхом перетворення існуючих ресурсів на аналогових носіях (ст. 1). За статтею 2 вказаної Хартії визначається мета збереження, що полягає у забезпеченні доступності цифрової спадщини для населення. Тому доступ до матеріалів цифрової спадщини, яка особливо є суспільним надбанням, повинен бути вільним від необґрунтованих обмежень. А за статтею 9 цієї ж Хартії постульована необхідність забезпечити збереження та доступність цифрової спадщини всіх регіонів, країн та спільнот, щоб поступово забезпечити представництво всіх народів, держав, культур та мов.

Повноцінно цьому процесу мають сприяти обопільні зусилля усього цивілізованого світу. Так, проголошуючи, що "думки про війну виникають в умах людей, тому у свідомості людей слід укорінювати ідею захисту миру" і що світ має ґрунтуватися на інтелектуальній та моральній солідарності людства, нагадуючи про необхідність широкого розповсюдження культури і освіти серед всіх людей на основі справедливості, свободи і миру, Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури, яка зібралася в Парижі на чотирнадцяту сесію 4 листопада 1966 року в день двадцятої річниці організації, проголосила цю Декларацію принципів міжнародного співробітництва для того, щоб уряди, влада, організації, асоціації й заклади, відповідальні за культурну діяльність, постійно керувалися цими принципами, а також для того, щоб забезпечити поступове досягнення миру й добробуту, тобто цілей, визначених Статутом Організації Об'єднаних Націй, шляхом співробітництва всіх народів в галузі освіти, науки і культури відповідно до Статуту даної Організації [1, С. 28].

Представлений документ по суті розпочав процес, у відповідності до якого задав нормативні рамки для збереження загальнолюдського культурного капіталу, а отже немає сумніву, що наявні інформаційно-цифрові технології мають стати на службі цього процесу. Інакше кажучи, тема пропонованої праці не тільки приваблює актуальністю міркувань щодо аналізу її теоретичного й прикладного характеру, але й своєю недостатньою розробленістю, що і визначило злободенність й науковий інтерес авторки до неї.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У більш чи менш поміркованих формах та у різному обсязі тема збереження об'єктів культурного надбання за допомогою інформаційно-цифрових технологій ставала предметом розгляду дослідників. Вітчизняні науковці опрацьовували різні аспекти означеної нами теми у ряді видань (головним чином в оглядових публікаціях). Так, науковою спільнотою публічно запропоновано цілу серію досліджень, у яких автори вказують у якості об'єкта власного дослідження питання цифрових технологій у культурі, цифровізацію та збереження культурної спадщини. Це такі автори як: М. Санченко, М. Кулиняк, Ю. Трач, Л. Приходько та ін.

Воднораз, попри наявний науковий доробок, проблеми збереження об'єктів культурного надбання остаточно не вирішені, позаяк практично на всіх етапах наукового пізнання виникають ще незвідані аспекти. Адже збереження історико-культурної спадщини, як наукове поле за теперішніх обставин, мало хто хоче й може досліджувати, у порівнянні з іншими, більш нагальними проблемами. Ураховуючи сьогочасні реалії нашої країни, окремо включаючи й інші задавнені проблеми у пам'яткоохоронній галузі, ми не можемо достеменно стверджувати, що тема збереження вітчизняної історико- культурної спадщини, шляхом цифровізації, є надвисокою. Пояснення траєкторії падіння наукової заінтересованості щодо неї, на погляд авторки, варто шукати у тому, що вчені вдаються до наукового аналізу такої проблематики винятково через призму тих гіпотез, які здебільшого розглядаються в межах теоретичного розв'язання проблем збереження культурного надбання, але за масштабом отриманих результатів від процесу наукового пошуку виявляється вагомість та практична реалізація не для всієї пам'яткоохоронної галузі. Між тим, якраз його ми зобов'язані якнайкраще опанувати.

Таким чином, попри неодноразові спроби системно осмислити описану нами проблему, процес практичних шляхів її вирішення тільки-но розпочато.

Формулювання цілей статті. Пропоновану розвідку присвячено проблемі, котра належать до тих небагатьох досліджень, що віддавна викликають жваве обговорення, однак так і не отримали виразної та однозначної відповіді. Тож мета нашого дослідження є цілком утилітарною - дослідити питання цифровізації як способу збереження історико-культурної спадщини з огляду на чинні міжнародні та національні нормативно-правові акти.

Виклад основного матеріалу. Абсолютно прикладного значення у науковому дискурсі дістало поняття "цифровий" (англ. digital). У різних наявних глосаріях цей термін часто-густо постульовано як синонімічний до поняття "дигитальний". Саме слово "цифровізація" повсякчас вживали надто в широкому діапазоні його значення: від цілком позитивного до абсолютно негативного. Негативний відтінок з'явився порівняно нещодавно і пов'язаний зі стрімким руйнуванням усталених, старих та більш зрозумілих концептів цієї системи старшому поколінню, котре все ще побоюється й з пересторогою ставиться до технологічних інновацій, що у підсумку створює імовірність до формування не однакових вигод від процесу цифровізації для всіх прошарків суспільства та поколінь.

У вітчизняному законодавстві надано легальне визначення поняття "цифровізація". Так, у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 67-р. було схвалено "Концепцію розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки", де цифровізацію визначено як насичення фізичного світу електронно-цифровими пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-комунікаційного обміну між ними, що фактично уможливлює інтегральну взаємодію віртуального та фізичного, тобто створює кіберфізичний простір, основна мета якого полягає у досягненні цифрової трансформації існуючих та створенні нових галузей економіки, а також трансформації сфер життєдіяльності у нові більш ефективні та сучасні [2].

Згідно з положеннями Наказу Державного агентства з питань електронного урядування України "Про забезпечення реалізації деяких питань цифрового розвитку" № 24 від 9 квітня 2019 року [3], цифрова трансформація - діяльність, що має на меті використання цифрових технологій для вирішення традиційних проблем інноваційними способами.

Для запобігання термінологічної плутанини, для мети представленої праці пропонуємо окреслювати поняття цифровізації й цифрової трансформації саме у тому значенні, які надано у вищевказаних документах.

Ми неодноразово вже стверджували [4], що на сьогодні для успішної реалізації поставлених завдань потрібно сформувати належну нормативно- правову базу у контексті процесів європейської інтеграції України, а також впорядкувати, систематизувати й уніфікувати вже існуючу відповідно до нормотворчої практики Ради Європи. Щоб у підсумку нормативно-правове забезпечення у сфері культури позитивно було сприйняте й інтегроване у вітчизняну правову систему як найкращим чином. Такий вектор інтеграції України в європейський правовий простір, на наше переконання, можна назвати правильним, однак для успішного завершення реалізації поставленої мети, вкрай необхідно не тільки повноцінно виконати розпочату роботу в культурній сфері в частині послідовного прогресу в формуванні вітчизняної нормативно-правової бази, а й забезпечити синергію у взаємодії щодо концептуальних засад як зовнішньої, так і внутрішньої політики держави в означеній сфері.

Учинена 5 вересня 2022 р. у м. Брюссель Угода між Україною та Європейським Союзом про участь України у програмі Європейського Союзу "Цифрова Європа" (2021 - 2027), ратифікована відповідним Законом України від 23.02.2023 № 2926-IX "Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Союзом про участь України у програмі Європейського Союзу "Цифрова Європа" (2021-2027)" [5], підкреслюючи, що цифрова трансформація нашої економіки та суспільства відкриває широкі можливості для зростання та створення нових робочих місць, може сприяти "зеленому" переходу та нашій глобальній конкурентоспроможності, а також може підвищити творчу та культурну різноманітність, а також підкреслюючи необхідність справедливого та людиноцентричного цифрового переходу щодо впровадження нових цифрових технологій в економіці та суспільстві, з метою зміцнення його державної підтримки, приєднання сприятиме реалізації цифрових проєктів в Україні [6]. Схожі напрями повністю інтегруються у розпочатій роботі Консультативної місії Європейського Союзу⁴ з реформування сектору цивільної безпеки України (КМЄС в Україні), у якій на додаток до п'яти пріоритетів, також визначено пріоритет роботи місії "Цифрові трансформації та інновації" як один з ключових.

Дійсно, цифрова революція веде до нових та інноваційних форм мистецької творчості, роблячи культуру та її спадщину більш доступними, відкриваючи нові способи насолоди мистецьким вмістом. Зробити культурну спадщину широко доступною в епоху цифрових технологій є життєво важливим. Тож 27 європейських країн підписали Декларацію про співпрацю щодо просування оцифрування культурної спадщини (Declaration of cooperation on advancing digitisation of cultural heritage), яка має певні напрямки діяльності, зокрема, загальноєвропейську ініціативу SD-оцифрування артефактів культурної спадщини, пам'яток і місць, а також посилення міжгалузевого та транскордонного співробітництва й розбудови потенціалу в секторі оцифрованої культурної спадщини. Цифрова трансформація може відігравати важливу роль у забезпеченні культурного досвіду, створенні знань, збереженні, а також у використанні та повторному використанні культурної спадщини через кордони⁵.

Важливим кластером нормативно-правових джерел з порушеної нами теми є в тому числі норми вітчизняного законодавства. Приміром, Довгострокова стратегія розвитку української культури - стратегія реформ (далі по тексту - Стратегія)[7] продиктована викликами часу і давно назрілою необхідністю провести глибокі конструктивні реформи у сфері культури, спрямована на розв'язання проблем, що накопичилися у сфері культури, й покликана закласти надійний підмурок сталого інноваційно-культурного розвитку України, стратегічні цілі якої визначають загальні довгострокові цілі, що є спільними для різних секторів культури і враховуються у визначенні операційних цілей за окремими секторами. Так, стратегічними цілями, окрім іншого, є удосконалення політики у сфері захисту культурної спадщини - культурна спадщина, рухома, нерухома та нематеріальна, свідчить про людську творчість і лежить в основі ідентичності народу. Здатність оцінювати, зберігати та передавати традиції, знання та навички визначає самобутність культури окремих груп, громад і суспільств; посилення зусиль у сфері збереження і відтворення культурної (матеріальної і нематеріальної) та природної спадщини, як це зазначено в програмах довгострокового розвитку Європи та ООН, є одним із пріоритетів Стратегії, що визначає культуру як базовий елемент національної пам'яті через переосмислення значення і ролі культурної спадщини в розвитку суспільства.

Одним з яскравих починань з використання цифрових можливостей для збереження вітчизняної культурної спадщини у рамках міжінституційної співпраці Міністерства культури та інформаційної політики й "Google Україна" став проєкт "Автентична Україна"⁶. Платформа "Автентична Україна" включає добірку унікальних оцифрованих предметів з музеїв України. Проєкт дає ключ до розуміння української самобутності. Ним виявилася нематеріальна культурна спадщина та безліч її виявів, як от виконавське мистецтво та традиційні обряди.

Назагал інституційно-правове стимулювання та мотивування поширення здобутків у сфері культури за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій бере початок ще з 2013 року, коли Кабінет Міністрів України схвалив Розпорядження від 15 травня 2013 р. № 386-р "Про схвалення стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні"[8]. Метою реалізації Стратегії стало формування сприятливих умов для розбудови інформаційного суспільства, соціально-економічного, політичного і культурного розвитку держави з ринковою економікою, що керується європейськими політичними та економічними цінностями за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Основними пріоритетами діяльності, окрім іншого, стало створення електронних версій культурного надбання бібліотек, музеїв, архівів, образотворчого мистецтва, нерухомого культурного надбання тощо. З метою розвитку е-культури передбачалося здійснювати заходи, окрім іншого, щодо сприяння створенню в електронній формі культурних цінностей, їх збереженню та забезпеченню широкого доступу; забезпечення процесів переведення в електронну форму документів архівних, бібліотечних, музейних фондів, інших фондів закладів культури та створення електронних інформаційно-пошукових систем з історії, культури, народної творчості, сучасного мистецтва України, зокрема підвищення рівня забезпечення збереженості документів Національного архівного фонду.

Подібне описане ініціаторами Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про культуру" щодо впровадження та ведення електронних реєстрів обліку та управління культурною спадщиною та культурними цінностями України" від 10 червня 2023 року № 3152-IX [9]. Оскільки наразі відсутнє правове регулювання електронної системи як інформаційно- комунікаційної системи, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних про культурну спадщину (нерухому, нематеріальну та рухому).

І хоча влітку цього року мине вже двадцять чотири роки, відтоді як було ухвалено ключовий закон у питаннях охорони українського культурного спадку, який став результатом формування новітньої законодавчої парадигми у пам'яткоохоронній галузі Незалежної України⁷, проте сформована нормативно-правова база цієї галузі все ще залишається несистематизованою, розгалуженою та такою, що не встигає за викликами часу. Підтвердженням цього є збройна агресія країни-окупанта, яка тільки посилила проблеми в означеній галузі. Тому досі актуальними залишаються теоретичні питання нормативно-правового регулювання культурної політики, включаючи й питання цифровізації культурного спадку. З цього висновкуємо, що культурна політика України у напрямі оцифрування об'єктів культурного надбання має вкладатися в матриці не тільки вітчизняного нормативно-правового супроводу, але й міжнародного нормативного орнаментування.

На правду, анатомія законодавчих процесів демонструє велике засилля норм у пам'яткоохоронній галузі, проте неврегульованість означеного питання на рівні національного законодавства спонукає до дослідження досвіду інших країн, зокрема й підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС [10], у якій, окрім іншого, визначене зобов'язання сторін сприяти співробітництву в галузі культури з метою покращення взаєморозуміння та розширення культурних обмінів, а також мобільності об'єктів мистецтва та митців України та ЄС (Глава 24, Стаття 437). Сторони тісно співробітничають у рамках відповідних міжнародних форумів/організацій, зокрема Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Ради Європи (РЄ), з метою, inter alia, розвитку культурного розмаїття, збереження і оцінки культурної та історичної спадщини (Глава 24, Стаття 439). Крім цього, статтею 262 Угоди, передбачена допомога для підтримки культури та збереження культурної спадщини, а статтею 400 визначено принципи співробітництва на двосторонньому, регіональному та європейському рівнях, засновані на важливості культурної спадщини.

Ключова роль у питаннях культурної політики та нормотворчої діяльності на рівні інтернаціонального права належить відповідним міжнародним організаціям, як то: Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй (ООН), Європейського Союзу (ЄС), Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), й іншим інституціям, чиї програми та ініціативи напряму торкаються стратегічних й практичних задач щодо правового захисту, охорони й назагал збереження спільного культурного надбання людства. Так, щоб захиститися від колективної амнезії, закликаючи до збереження цінних архівних фондів і бібліотечних колекцій у всьому світі та забезпечення їх широкого розповсюдження, у відповідь на цей виклик ще у 1992 році UNESCO започаткувало програму "Пам'ять Світу" ("Memory of the World Programme" (MoW)⁸. Програма MoW, окрім іншого, спрямована й на збереження світової документальної спадщини, особливо в районах, які постраждали від конфлікту та/або стихійного лиха. Окрім програми MoW, було представлено й інші міжнародні ініціативи, зокрема ті, котрі заклали у собі фундамент для процесу цифровізації, як то: "Charter on the Preservation of the Digital Heritage", 2003⁹; "Digital Library Manifesto of the International Federation of Library Associations and Institutions (IFLA) 2011¹⁰; "Memory of the World in the Digital Age: Digitization and Preservation", 2012¹¹; "Recommendation concerning the Preservation of, and Access to, Documentary Heritage Including in Digital Form", 2016¹² та ін.

1 квітня 2022 року у Страсбурзі на Конференції міністрів культури Ради Європи "Створюємо наше майбутнє: творчість і культурна спадщина як стратегічні ресурси для багатоманітної та демократичної Європи", міністри, відповідальні за культуру та культурну спадщину, зустрілися у змішаному форматі під головуванням Італії в Комітеті міністрів, аби затвердити Декларацію про агресію Російської Федерації проти України. Так, усвідомлюючи, що в контексті збройного конфлікту культура часто є навмисною мішенню і що стирання культурних слідів минулого прирівнюється до руйнування пам'яті людей, завдаючи непоправної шкоди ідентичності людей, висловлюючи жаль, що пошкодження, руйнування та загроза багатій культурній спадщині в Україні є непоправною втратою також і для решти світу й основною перешкодою на шляху післявоєнного врегулювання, нагадуючи про Конвенцію Ради Європи про правопорушення, пов'язані з культурними цінностями (2017), метою якої є запобігання та боротьба зі знищенням, пошкодженням і незаконним обігом культурних цінностей, а також сприяння міжнародному співробітництву для захисту та збереження їх під час нестабільності чи конфлікту, зобов'язалися, у рамках Ради Європи, допомагати Україні за необхідності у подоланні загроз культурній спадщині та її терміновому збереженню, використовуючи всі можливості, що пропонуються Конвенціями Ради Європи і правовою та технічною базою у сфері культури та культурної спадщини, а також у майбутніх планах дій для України¹³.

У питанні оцифрування об'єктів історико-культурної спадщини, не тільки як необхідної складової державно-управлінської стратегії розвитку пам'ятко-охоронної галузі України, але й відновлення пошкоджених, зруйнованих чи знищених пам'яток після ракетно-бомбових ударів російськими окупантами, оприлюднивши однойменну публікацію¹⁴, авторкою серед усього загалу вже наявних чи тільки-но пропонованих нею аспектів, було виокремлено три, на її погляд, найбільш фундаментотворчих. Попри описану окремішність кожної з них авторці вдалося коротко узагальнити й виділити низку, на її погляд, важливих складників цих аспектів. Це, зокрема, такі. Перший полягає у безвтратній, неспотвореній й правильно скомпонованій фіксації даних про сам об'єкт, які були виражені і закладалися як авторський задум при створенні цього об'єкта. Другий аспект є логічним продовження першого і зводиться до документування відомостей щодо конкретного об'єкта: зібрання, упорядкування, опис й подальше зберігання повної, точної й усебічної інформації про сам об'єкт, його місце розташування. І оскільки цей аспект має цілком практичне значення, об'єкт має бути атрибутований з хірургічною точністю до найменших подробиць. І третій - систематизація та створення єдиного реєстру матеріального культурного спадку з повною каталогізацією його складових, із застосуванням найбільш позитивно зарекомендованих, у практичній площині, європейських стандарти-зованих взірців атрибуції, на кшталт, Categories for the Description of Works of Art (CDWA)¹⁵ чи Object ID¹⁶.

Назагал варто зауважити, що ініціативи зі збереження культурного надбання є що різноманітнішими. Так, один з найбільших європейських репозитаріїв культурного надбання у цифровому вигляді, який покладається на тисячі європейських інституцій-надавачів, таких як галереї, бібліотеки, архіви та музеї, які поділяють віру в те, що доступ до культурної спадщини є трансформаційним, і який розширює можливості людей та приносить користь суспільству в цілому Europeana, яка може запропонувати велику та різноманітну колекцію цифрової культурної спадщини Європи з понад 4000 різних європейських установ. Europeana надає доступ до мільйонів творів мистецтва, книг, музики та відео про мистецтво, газети, археологію, моду, науку, спорт та багато іншого. Загалом на дату підготовки поточної праці (лютий 2024 року) на офіційному сайті організації міститься доступ до 31, 625, 748 зображень, 24, 466, 043 текстів, 1, 211, 364 звуків, 364, 559 відео, 4, 707 3D моделей¹⁷- Проєкт INCEPTION реалізує інновації в 3D-моделюванні культурної спадщини через інклюзивний підхід до динамічної у часі 3D-реконструкції артефактів, будівельного та соціального середовища. Він збагачує європейську ідентичність завдяки розумінню того, як європейська культурна спадщина постійно розвивається протягом тривалих періодів часу. Методи та інструменти INCEPTION створять 3D-моделі, легкодоступні для всіх груп користувачів і сумісні для використання різними апаратними та програмними засобами. Він розробляє семантичну веб-платформу відкритого стандарту для побудови інформаційних моделей для культурної спадщини (HBIM), яка буде реалізована в зручній для користувача доповненій реальності (VR і AR), яка працює на мобільних пристроях¹⁸. Метою іншого проєкту - i-MareCulture є підвищення обізнаності громадськості про європейську ідентичність, зосереджуючись на морській культурній спадщині, яка за умовчанням з'єднує різні цивілізації. Зокрема, i-MareCulture має на меті зробити недосяжну за своєю суттю підводну культурну спадщину доступною для широкого загалу, шляхом впровадження віртуальних відвідувань, серйозних ігор із захоплюючими технологіями та підводною доповненою реальністю¹⁹.

У своєму раніше апробованому дослідженні [11] ми підсилюємо вказану тезу зазначаючи, що враховуючи нинішні реалії за яких наша держава не в змозі охопити всі проблеми, наявні у пам'яткоохоронної галузі (як ті, що набули вже хронічного характеру, так і ті, що виникли через повномасштабне вторгнення), питання про те, чи потребує держава участі громадських організацій у цій сфері, має на сьогодні виражене яскраво-номінативне значення. Стратегія взаємодії держави з громадянським суспільством, надасть змогу останньому бути залученими у якості професійних інституцій, що діють у сфері культури до процесів створення державної політики у ній. Причому саме ту небайдужу й ініціативну громадськість, яка представлена профільними інститутами громадянського суспільства, котрі користуються довірою при налагодженні активної співпраці по державно-управлінським відносинам, і котра послуговується як різноманітністю форм, засобів та механізмів співпраці, так і виявом взаємодії публічно відкритих принципів партнерства. Це не просто осучаснить такі відносини найкращими зарубіжними практиками, що матиме схвально-очікуваний ефект в очах європейської спільноти, але й налагодить та розширить партнерські відносини громадянського суспільства й влади у політичних процесах розвитку держави у культурній сфері назагал, так і у пам'яткоохоронній галузі зокрема.

Таким чином, ознайомившись із наявними теоретичними положеннями та напрацюваннями, необхідно зауважити, що культура - не політичний інструмент для маніпулювання. Це безцінний, самостійний та одночасно паритетний учасник у співуправлінні в правовій державі й небайдужої громадськості. На правду, об'єкти культурного надбання - не просто матеріальні споруди як витвір людського ремесла та природи, що ілюструють певні епізоди повсякденного суспільного буття чи є невід'ємним елементом культури певної епохи (це вже аксіоматично). Ні! Ці об'єкти a priori мають набагато більший й глибинніший, міцно закладений у них зміст, як засобу, без якого немає ключового для виховання й взрощення суспільного інтелекту. Вони мають надпотужний вплив як на світогляд будь-якої цивілізованої людини, інтелектуальний потенціал якої ними посилюється, окриляє, й надихає, так і виступають фундаментотворчою інвестицією у капітал національної ідентичності майбутніх поколінь для боротьби з культурно-історичним невіглаством. Іншими словами, це те, що "інфікує" (у винятково позитивному значенні цього слова) істинними історично-культурними іденантами свідомість нащадків. Оскільки різні сегменти культури мають міждисциплінарний дискурс й відповідно не однаковий темп свого розвитку, адепти візії прикладних підходів у проблемі збереження культурного спадку України, котрі є виразниками певних думок (до яких примикає й авторка поточної роботи) [12] вельми часто постулюють тезу про застосування цифрових технологій для збереження української культурної спадщини. Утім, теоретико-практичні підходи до застосування цифрових технологій на шляху цифрової трансформації у питаннях збереження культурного спадку України потребують конкретної змістовної стратегії з усвідомленим баченням й врахуванням поточного стану дійсності, а саме - як і куди рухатись далі (бажано беручи при цьому найкращі вже випробувані практики).

Окрім того, що наведене у роботі демонструє гостроту симптоматики означених у темі проблем, поданий у пропонованій праці матеріал наштовхує авторку на такі висновки.

1. Багато хто з небайдужої наукової спільноти завзято й наполегливо намагається, проте здебільшого не в змозі, відповісти на буцімто нескладне, прямолінійне й зрозуміле запитання: чи є єдино-ефективний спосіб збереження матеріальної історико-культурної спадщини? На наше переконання, на це питання, попри численні спроби поринути у нього наукову спільноту, не існує навіть попередньої відповіді, хоча б на рівні робочої гіпотези. Й бодай уникнути намагання віднайти відповіді на нього, науково-дослідницький поступ щодо цього законсервується, оскільки вже не обов'язково передбачає одностайно-правильну відповідь, а зостається на рівні лишень полегшити оминути тернисті шляхи порятунку історико-культурного надбання. Тож цілком очевидно, що подібні питання вже звично належать до розряду сталих вічно- невирішених. Через таку підставу, питання збереження історико-культурної самобутності є не тільки філософським, але й цілком хронічно-риторичним.

2. Позаяк цифрові технології вже давно й доволі міцно увійшли у майже всі сфери людської діяльності, нині активізувалася заінтересованість дослідників питаннями можливості застосування цифровізації у пам'яткоохоронній галузі, аналіз положень законодавства щодо цього процесу, його самостійне глибоке наукове осмислення та копітке дослідження. А отже у колі загальної проблематики схоронності культурного спадку, особливе місце посідає вивчення питання цифровізації як можливого й ефективного способу збереження історико-культурної спадщини. На тлі цього цифровізація - це вже не просто один з можливих шляхів порятунку культурної спадщини людства, й не кінцевий пункт, а джерело знань для розвитку новітньої епохи, де тісно переплітається минуле, сьогодення й майбутнє.

3. Сьогочасні вимоги для віртуалізації культурного надбання як способу удоступнення до таких об'єктів, зобов'язують до проведення глобальної мультикультурної політики цифрового архівування давно зниклих об'єктів (або тих, що поки ще існують чи тих, що вже перебувають на межі зникнення або такі, які через географічну віддаленість не є туристично принадними, і як наслідок забуті), має стати тим самим ефективним засобом для переходу від номінально-декларативного збереження таких об'єктів до абсолютно реального. І даній справі кожною державою має бути віддано найвищий пріоритет. Зокрема, Україна у цьому напрямі вже здійснила певні кроки. Так, за підтримки Українського культурного фонду²⁰ у межах проєкту "Кишенькова країна"²¹, створено AR-додаток, який став платформою для інтерактивного знайомства з архітектурними пам'ятками по всій території України у форматі SD-моделей та доповненої реальності. Проєкт прагне популяризувати матеріальну культурну спадщину задля її збереження та переосмислення її значення.

4. Спираючись на когорту міжнародних нормативно-правових актів, авторка висунула на панівні позиції впровадження цифровізації як ефективного способу збереження вітчизняної історико-культурної спадщини, що є не просто перспективним, але й необхідним, а наявний позитивний зарубіжний досвід задасть потрібні рамки для реалізації наявного потенціалу для перспективи впровадження кращих результатів у вітчизняне нормативно- правове орнаментування цього процесу.

Література

1. Культурна політика Європейського Союзу. Хрестоматія: навч. посіб. / Упорядники: Кеда М.К., Соломенна Т.В. Чернігів: Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т.Г. Шевченка, 2022. 468 с.

2. Концепція розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 67-р. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/67-2018-%D1%80#Text

3. Про забезпечення реалізації деяких питань цифрового розвитку: Наказ Державного агентства з питань електронного урядування України від 9.04.2019 № 24. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0024883-19#Text

4. Менська О.А. Нормативно-правове забезпечення в сфері культури в контексті імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. International scientific and practical conference "Legal practice in EU countries and Ukraine at the modern stage": (Conference proceedings, Vasile Goldis Western University of Arad, Romania (January 25-26, 2019. Arad) : Izdevnieciba "Baltija Publishing". Р. 634-635

5. Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Союзом про участь України у програмі Європейського Союзу "Цифрова Європа" (2021-2027) : Закон України від 23.02.2023 № 2926-IX. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2926-IX#Text

6. Угода між Україною та Європейським Союзом про участь України у програмі Європейського Союзу "Цифрова Європа" (2021-2027). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/984_005-22?find=1&text=%D0%BA%D1%83%D0%BB%D 1%8C%D 1 %82%D 1% 83%D1%80#w1_1

7. Довгострокова стратегія розвитку української культури - стратегія реформ: розпорядження Кабінету Міністрів України від 1.02.2016 № 119-р. Режим доступу: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/119-2016-%D 1%80#T ext

8. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні : розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 386-р. Режим доступу: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/3 86-2013 -%D 1 %80?find= 1 &text=%D0%BA%D 1 %83%D0%BB%D 1 % 8C%D1%82#w1_8

9. Про внесення змін до Закону України "Про культуру" щодо впровадження та ведення електронних реєстрів обліку та управління культурною спадщиною та культурними цінностями України: Закон України від 10.06.2023 № 3152-IX. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/3152-IX#T ext

10. Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Міжнародний документ від 27.06.2014. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/984_011#Text

11. Менська О.А. Інститути громадянського суспільства і держава у сфері охорони культурної спадщини: організаційно-концептуальні й політико-управлінські засади взаємодії та координації. Журнал "Наукові інновації та передові технології" (Серія "Управління та адміністрування""). 2024. № 1 (29). С. 101-115. https://doi.org/10.52058/2786-5274-2024-1(29)- 101-115

12. Менська О.А. Теоретико-практичні підходи до застосування цифрових технологій для збереження культурного спадку України та їх вплив на публічне управління в пам'яткоохоронній галузі: політико-правові особливості. Друкований журнал "Наукові інновації та передові технології" (Серія "Управління та адміністрування"). 2024. № 2 (30). С. 473-487. https://doi.org/10.52058/2786-5274-2024-2(30)-473-487.

13. References:

14. Keda, M.K., Solomenna, T.V. (2022). Kulturna polityka Yevropeiskoho Soiuzu. [Cultural policy of the European Union] [in Ukrainian].