Статус переміщених осіб в країнах ЄС як статус біженця чи тимчасового захисту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Статус переміщених осіб в країнах єс як статус біженця чи тимчасового захисту

Романенко Людмила Миколаївна кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права та прав людини

м. Київ

Анотація

В статті висвітлено питання, пов'язані із поняттям визначення терміну «біженець» на підставі міжнародного та національного законодавства, яке виникло в процесі історичних масових переміщень людей, які не оминали і Україну. міжнародний законодавство біженець

Встановлено однобокість формулювання вказаного терміну як в Україні так і в міжнародних актах, яке потребує розширення, деталізації та актуалізації щодо реалій сьогодення, які полягають в збройному конфлікті Росії проти України.

Вказаний конфлікт спричинив масове переміщення осіб, що сталось не внаслідок переслідування на підставі певних поглядів, які можуть загрожувати життю та здоров'ю людини в країні її походження, а через загрозу життю і здоров'ю на підставі воєнних дій.

Правове вдосконалення терміну «біженець» в статті на підставі переміщення осіб до інших країн через воєнні дії на території країни походження біженця не може бути остаточним, воно має стати ключовим в подальшому визначенні правового статусу біженця через воєнні дії та визначення прав та свобод особи зі статусом біженця. Таке вдосконалення є вкрай важливим, як в Україні, що знаходиться в стані війни, так на міжнародному рівні через мільйонне переміщення українських людей, які потребують тимчасового захисту в інших країнах.

В ключі даної проблеми встановлено необхідність відокремлення терміну «особи, які потребують тимчасового захисту» із складу терміну «біженця», що звичайно також потребувало наукового дослідження, обґрунтування та встановлення їх найбільш наближеного правового статусу до реалій сьогодення.

В статті визначено поняття терміну «біженця» з урахуванням переміщення осіб через збройний конфлікт.

Встановлено необхідність відокремлення терміну «біженця» від терміну «особи, які потребують тимчасового захисту» та встановлення їх правового статусу.

Ключові слова: біженець, особи, які потребують тимчасового захисту, статус, правовий статус, переміщені осіб, переміщення осіб.

Abstract

Romanenko Liudmyla Mykolaivna Candidate of Lawyer Sciences, docent of the Department of Constitutional Law and Human Rights, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

STATUS OF DISPLACED PERSONS IN EU COUNTRIES AS REFUGEE OR TEMPORARY PROTECTION STATUS

The article highlights issues related to the definition of the term "refugee" on the basis of international and national legislation, which arose in the process of historical mass movements of people that did not bypass Ukraine.

The one-sidedness of the wording of the specified term both in Ukraine and in international acts has been established, which requires expansion, detailing and updating in relation to the realities of today, which consist in the armed conflict between Russia and Ukraine.

This conflict caused a mass movement of persons, which did not occur as a result of persecution based on certain views that may threaten the life and health of a person in his country of origin, but because of a threat to life and health based on military actions.

The legal improvement of the term "refugee" in the article on the basis of the transfer of persons to other countries due to military actions in the territory of the refugee's country of origin cannot be final, it should become key in the further determination of the legal status of a refugee due to military actions and the determination of the rights and freedoms of a person with refugee status . Such improvement is extremely important, both in Ukraine, which is in a state of war, and at the international level due to the movement of millions of Ukrainian people who need temporary protection in other countries.

The key to this problem is the need to separate the term "persons in need of temporary protection" from the term "refugee", which naturally also required scientific research, substantiation and establishment of their closest legal status to the realities of today.

The article defines the concept of the term "refugee" taking into account the displacement of persons due to armed conflict.

The necessity of separating the term "refugee" from the term "persons in need of temporary protection" and establishing their legal status has been established.

Keywords: refugee, persons in need of temporary protection, status, legal status, displaced persons, displacement of persons.

Постановка проблеми

Питання визначення правового статусу біженців є вкрай важливими, як для України так і для кожної демократичної та правової держави. Саме ступінь надання та забезпечення захисту біженців характеризує відповідну державу як таку, котра спроможна створити дієвий механізм задля реального та належного піклування та турботи про переміщених людей. Людина відчуває себе впевнено, комфортно та захищено якщо в державі, в якій вона перебуває панує юридична визначеність та принцип верховенства права. Правові механізми захисту повинні не лише декларуватись, а й фактично забезпечуватись країнами перебування. Для цього й потрібно забезпечити в світі єдиний дієвий механізм, здатний надати та забезпечити тимчасовий захист переміщеним особам.

Для України актуальність питання надання тимчасового захисту біженцям з її країни в інших країнах є вкрай важливим, так як левову частку біженців складають жінки та діти, які є майбутнім для України та іі демографічним відновленням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Актуальність дослідження підтверджується інтересом до цієї проблематики як зарубіжних так і національних вчених. Дослідженням статусу біженця у міжнародному праві в різні періоди займалися такі зарубіжні вчені, як Г. Гудвін Гілл, Ж. Егер, О. Клінова, Д. Макнамара, К. Нгуєн, Д. Патрик, Д. Хорекенс. В Україні теоретичні та практичні питання правового статусу біженців досліджували Д. Андрієнко, Ю.М. Білуха, С.П. Бритченко, Ю.В. Бузницький, М.В. Буроменський, В.С. Гринчак, О.Л. Копиленко, В.С. Крисаченко, О.В. Кузьменко, О.А. Малиновська, В.О. Новік, О.І. Піскун, В.Ф. Погорілко, П. Ратушний, Ю.І. Римаренко, С.Г. Рубанов, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, С.Б. Чехович, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.В. Шепель, М.О. Шульга та інші. Кожен з них, розглядаючи окремі аспекти проблеми правового статусу біженців, вніс значний вклад в дослідження, але, слід зазначити, що, комплексно ця проблема не досліджувалася.

Виклад основного матеріалу

Весь період історії людства такі фактори, як голод, стихійні лиха, збройні напади та інші можливі несприятливі явища змушували людей покидати місця постійного проживання та шукати притулку в інших місцях поза історичною батьківщиною. В ситуації необхідного переміщення люди опинялись опинялися не з власної вини, томі інші країни й народи надавали притулок таким потребуючим. Такі процеси мали місце завжди, як і в минулому, так і в наші часи.

Україна, звичайно не є виключенням в історичній складовій переміщення людей українського походження до інших країн. Свій початок історичний аспект питання міжнародно-правового переміщення людей з України до країн Європи бере ще в XVIII столітті, коли перший масовий виїзд українців за кордон був пов'язаний з політичними й сільськогосподарськими подіями.

Другим масовим переселенням українців стала Перша світова війна. Проте історики вважають, що найбільшою була кількість біженців у XX столітті, коли внаслідок політичних причин приблизно 200 000 вихідців з України опинилися в Європі. Через обставини та наслідки воєнного часу Другої світової війни значна кількість людей відмовилась повертатись до України, яка на той момент перебувала у складі СРСР та розселилися по різних країнах світу.

Не стала виключенням, як в історичному контексті так і в правовому полі, військова агресія Російської Федерації проти України, що примусила українських громадян виїжджати за межі власної країни та звертатись за міжнародним захистом, загалом, в країнах Європи починаючи з 24 лютого 2022 року.

Саме через значне зростання чисельності біженців стала ключовою актуальність проблеми міжнародно-правового статусу біженця, особливо через збройні конфлікти, та пов'язані з цим явищем проблем політичного, економічного, соціального характеру. Цей факт підтверджує необхідність в переоцінці та переосмисленні правового становища зазначеної категорії осіб і розробці нового підходу до вирішення проблеми біженців як на міжнародному, так і на національному рівнях.

Адже для законного перебування на території інших країн громадянам України необхідно отримати певний статус, який надасть можливість не тільки безперешкодного довготривалого знаходження на території певної країни, а й доступ до праці, медичної допомоги та отримання освіти.

Зазвичай таким статусом є статус біженця. Актуальність дослідження статусу біженця визначається необхідністю з'ясування правового статусу біженців з України та підтвердження прав, визнаних за біженцями в різних країнах світу.

Саме за умовах загострення збройних конфліктів у різних частинах світу зростає гостра необхідність вирішення питань, пов'язаних зі становищем цивільного населення, життя якого перебуває під загрозою.

Історичними передумовами найгострішого зрушення цього питання в правовому полі на міжнародному рівні є, зрозуміло, період Першої світової війни та її наслідки. Глобальні територіальні зміни, розпад Російської та Османської імперій, нацистське правління в Німеччині призвели до масового переселення людей, статус яких на нових місцях проживання не був жодним чином визначений [1, с. 122].

Сам термін «біженець» вперше був визначений в Угоді про видачу посвідчень особи вірменським біженцям в 1926 року. Угода визначає цю категорію як «осіб відповідного походження, які не користуються або більше не користуються захистом свого уряду і які не набули жодного іншого громадянства». Важливим досягненням у вирішенні цього питання стало

заснування Лігою Націй у 1930 році Міжнародної організації у справах біженців [2, с. 38-40].

Негативні наслідки Другої світової війни посприяли катастрофічному збільшенню кількості людей, які з різних причин потребували притулку в інших країнах. Організація Об'єднаних Націй не залишила поза увагою це питання та її реакцією стало закріплення 28 липня 1951 року статусу біженця на міжнародному рівні Конвенцією про статус біженців.

Та ООН не обмежилась лише прийняттям Конвенції, для надання негайної допомоги біженцям всього світу організацією було створено Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, а Перший Верховний Комісар ООН у справах біженців почав свою роботу 1 січня 1951 року, ще за кілька місяців до ухвалення Конвенції про статус біженців. [3]

Створення нової організації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийняття Конвенції про статус біженців є масштабним кроком для правового прихистку людей країнами де їм не загрожує небезпека.

Конвенція про статус біженців, як міжнародно-правовий акт визначав, кому саме та за яких умов може бути наданий статус біженця. У визначенні, наведеному в документі, зазначалося, що Конвенція застосовується лише до жертв подій, що сталися до 1 січня 1951 року. Обмеження цього строку передбачало відсутність реальних потреб у такому статусі на довготривалий період. Але, як виявилось згодом, потреба в закріпленні статусу переміщених людей через негативні підстави не перестала бути актуальною, тому в 1967 році Конвенцію було доповнено Протоколом. [4].

Конвенція, що доповнена Протоколом, вже визначає біженця як особу, яка перебуває за межами країни своєї громадянської належності внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань і не може користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань, а також особи, які не мають громадянства і перебувають за межами країни свого постійного проживання та які, внаслідок таких побоювань, не можуть або не бажають повернутися до цієї країни [5].

Стаття 1 Конвенції в терміні «біженець» означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»: [3]

Майже аналогічне визначення закріплене в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. [6].

Таке визначення терміну «біженець» є достатньо однобоким та розглядає біженця лише з ракурсу несприятливого відношення до особи на підставі певних політичних, релігійних чи соціологічних поглядів чи за будь-яких інших дискримінаційних ознак, за яких особа зазнає переслідування чи утиск з боку країни своєї громадянської належності.

Причинно-наслідкові аспекти настання біженства варто розглядати з двох причин. Першою причиною є причина, яка передбачена Конвенцію та Законом України та направлена на захист особи від країни її походження. Другою причиною є втрата захисту, неможливість бути захищеним у власній країні. З правової точки зору такий термін «біженець» визначає особу, яка через несприятливе середовище у країні її походження чи країні своєї громадянської належності, яке загрожує її життю чи здоров'ю та життю чи здоров'ю членам її сім'ї та, та яке склалось не за її поглядами чи переконаннями, змушена за власним бажанням чи навіть за відсутності такого, але через обставини втрати підтримки чи захисту з боку країни чи через неможливість надати такий захист та підтримку країною, громадянами якої вони, переміститись до іншої країни, що робить таку людину переміщеною особою, яка потребує тимчасового захисту.

Переміщена особа за великої кількості підстав знаходиться в нерівному становищі, в порівнянні з тими особами, які не потребують додаткового чи тимчасового захисту, і користується своїми правами в повному обсязі.

Саме тому переміщена особа, незалежно від причини її переміщення, потребує додатково захисту на території країни до якої вона переміщена.

Отримання статусу біженця також нерозривно пов'язане з дотриманням прав людини не тільки в країні її переміщення, а й в країні її походження це значно посприяло б достатньому рівню захисту прав людини в усьому світі та значно зменшило б кількість осіб, які належать до групи переміщених осіб.

Якщо у випадку переміщення особи до іншої країни через її погляди чи переконання можливе відновлення прав такої людини через сприяння у їх визнанні державою походження. Така процедура являє собою тристоронню угоду між УВКБ ООН, країною притулку та країною походження, що в свою чергу може посприяти добровільній репатріації [5]. Тоді як в другому випадку особа немає можливості повернення до країни походження до моменту припинення подій, які загрожують життю чи здоров'ю її особисто чи членів її сім'ї.

Варто зазначити, що не існує єдиного механізму міжнародно-правового захисту біженців. Це пов'язано з тим, що, хоча в документах, виданих ООН, викладені загальні положення з цього питання, вони повинні бути всебічно передбачені в рамках законодавства конкретної країни. Основні проблеми щодо захисту прав біженців вирішуються лише тоді, коли ці норми імплементуються в законодавство кожної окремої країн.

Такі міжнародні документи, які регулюють правовий статус осіб, які користуються фактичним міжнародним захистом, як резолюція Генеральної Асамблеї ООН та Економічної і Соціальної Ради ООН, висновки Виконавчого комітету Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, інші консультативні документи Управління Верховного комісара ООН у справах біженців та Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт, а також акти регіональних міжнародних організацій Рада Європи, Африканський актів регіональних міжнародних організацій також в повній мірі не знімають даного питання.

Отже, незважаючи на те, що існує низка міжнародних правових актів, які регулюють питання захисту та правового статусу біженців, закріплені в них положення не є достатньо ефективними через відсутність уніфікації. Хоча було б бажано прийняти законодавство, яке б регулювало всі питання, пов'язані з правовим статусом і захистом таких осіб, а також встановити єдине визначення терміну «біженець» у всьому міжнародному праві, ця ідея, швидше за все, є утопічною на сьогоднішній день. Наразі слід приділяти увагу не розробці законодавства, а створенню єдиного, універсального та ефективного для всієї світової спільноти правового механізму спрощення процесу отримання такого статусу від тієї чи іншої країни для тих, хто дійсно потребує такої додаткової допомоги.

Міжнародне співтовариство неодноразово поверталося до питання ефективного захисту та реалізації прав біженців, які залишають країни свого походження з різних вагомих причин.

Наразі жорстока війна, розв'язана Росією на території суверенної незалежної держави, перетворила тисячі і мільйони громадян України на вимушених біженців, які продовжують тікати від війни, залишаючи домівки, сім'ї та мирне і спокійне життя. Система права біженців у міжнародному праві розвивалася паралельно з розвитком міжнародних відносин. Останні події в Україні, зокрема, тотальна війна, спричинила найбільшу кризу з біженцями з часів Другої світової війни. Як виявилось застосування статусу «біженець» до вимушено переміщеної особи є не зовсім доречним згідно загальноприйнятого міжнародного законодавства

Звичайно для законного перебування вимушено переміщеним українцям необхідно отримати статус біженця чи додатковий захист. На підставі цього, став досить актуальним ще один інструмент, такий як, тимчасовий захист в одній із країн Європейського Союзу.

На підставі цього Рада Європейського Союзу на засіданні в Брюсселі 4 березня 2022 року, проголосувала за застосування Директиви від 20 липня 2001 року № 2001/55/EC про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та несення їх наслідків [7].

Директива обходить традиційно перевантажену процедуру надання притулку, отримання статусу біженця чи тимчасового захисту і пропонує швидкий і спрощений шлях доступу до захисту в країнах ЄС.

Тимчасовий захист не означає отримання статусу біженця відповідно до Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, який надає права, аналогічні посвідці на проживання. Втім, особи, які отримали тимчасовий захист в ЄС, можуть у будь-який час подати заявку на отримання такого правового статусу, як «біженць».

Директива про тимчасовий захист чітко визначила коло осіб, яким надано право скористатись тимчасовим захистом на території будь-якої країни ЄС та на вибір заявника, до яких належать: - громадяни України, які виїхали до ЄС незадовго до 24.02.2022 р., рятуючись від можливої війни, або якщо вони були у відпустці або відрядженні в ЄС; -особи без громадянства або громадяни третіх країн, які легально проживали на території України до 24.02.2022 р., не маючи дозволу на постійне проживання, якщо вони не можуть повернутися в безпечних і довготривалих умовах до своєї країни.

Перелічені особи, які залишили територію України у зв'язку з воєнними подіями, мають право звернутися за тимчасовим захистом в країнах ЄС, якщо вони відповідають вищезазначеним критеріям.

Важливо зазначити, що за загальним правилом статус біженця можна отримати лише в тій безпечній країні, кордон якої ви перетнули вперше.

Статус тимчасового захисту було встановлено на один рік та продовжено ще на два роки, але у разі зміни ситуації в Україні може статус тимчасового захисту бути припинений на відміну від статусу біженця, термін перебування якого не визначений.

Тимчасовий захист включає право на житло, освіту, роботу, соціальне забезпечення, медичну допомогу. Також варто вказати, що Директива та

Рішення Ради ЄС про її активацію для українців встановлюють лише мінімальні стандарти захисту, які має забезпечити кожна країна.

Література

1. Буроменський М. В. Міжнародний захист прав людини та права біженців : навч. посіб. Київ, 2002. 160 с.

2. Buromenskyi M.V. Mizhnarodnyi zakhyst prav liudyny ta prav bizhentsiv

3. Свящук А. Л. Проблеми прав біженців та виклики сучасності : навч. посібник. / А.Л. Свящук. - Х. : Видавництво «ФОП Голембовська О.О», 2018.- 321 с.

4. Конвенція про статус біженців [Електронний ресурс].

5. Протокол щодо статусу біженців [Електронний ресурс].

6. Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни [Електронний ресурс].

7. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» [Електронний ресурс].

8. Директива Ради 2001/55/ЄС [Електронний ресурс].

References

1. Buromenskyi M.V. (2002). Mizhnarodnyi zakhyst prav liudyny ta prav bizhentsiv [International protection of human rights and the rights of refugees] Kyiv [in Ukrainian].

2. Svyaschuk A. L.(2018) Problemy prav bizhentsiv na vyklyky suchasnosti [Problems of refugee rights and challenges of modernity]- Kh.: Publishing House "FOP Golembovska O.O" [in Ukrainian].

3. Konventsiia pro status bizhentsiv [Convention on the Status of Refugees] [(n.d.).

4. Protokol shchodo statusu bizhentsiv [Protocol on the status of refugees]. - (n.d.).

5. Zhenevska konventsiia pro zakhyst tsyvilnohgo naseiennia gid chas viiny [Geneva Convention on the Protection of the Civilian Population in Time of War] (n.d.).

6. Zakon Ukrainy «Pro bizhentsiv ta osib, yaki potrebuiyt dodatkovoho abo tymchasovoho zakhystu» [Law of Ukraine "On Refugees and Persons in Need of Additional or Temporary Protection"] (n.d.).

7. Dyrektyva Rady 2001/55/ЄС [Council Directive 2001/55/EC]

Размещено на Allbest.ru