Цивільно-правова відповідальність у сфері інформаційних прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільно-правова відповідальність у сфері інформаційних прав людини

Учення про відповідальність у цивільному праві - складова науки про цивільне право в цілому, а її (відповідальності) проблема вже давно увійшла у сферу наукових інтересів учених-цивілістів як одна із найскладніших і завжди актуальних.

Розглядаючи інститут цивільно-правової відповідальності за інформаційні делікти слід зауважити, що він, як і цивільно-правова відповідальність в цілому, не має системи заборонних норм з відповідними складами правопорушень - тобто моделями інформаційних цивільно-правових деліктів. Це зумовлено передусім пріоритетністю правовідновлювальної функції цивільно-правової відповідальності, а також її універсальним характером, що забезпечує необхідне втілення ключових принципів та ідей відповідальності в безлічі різноманітних цивільних правовідносин, зокрема в інформаційній сфері. Зважаючи на диспозитивність цивільно- правових відносин, передбачити і нормативно закріпити усі варіанти цивільно-правових деліктів просто не можливо, а отже це не має сенсу.

На відміну від інших галузей права, зокрема кримінального й адміністративного, цивільному праву не притаманна «жорстка» конструкція юридичної відповідальності як основного охоронного засобу. Це наслідок того, що відповідальність є важливим, але не єдиним інструментом цивільного права, який забезпечує охорону приватних правовідносин - належне здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов'язків, а в разі завдання шкоди - відновлення становища особи, права якої порушено, або компенсація завданих втрат.

Тому категорія цивільно-правової відповідальності є абстрактною науковою категорією, на якій базуються різні конструкції та інститути цивільного права. У багатовіковій дискусії ученими вона розглядається у взаємозв'язку і співвідношенні із заходами захисту цивільних прав, наслідками порушення зобов'язань, способами забезпечення виконання зобов'язань, цивільно-правовими санкціями, заходами примусу, деліктними зобов'язаннями, акцесорними (додатковими) зобов'язаннями. «Найбільшу практичну значимість, на думку фахівців, має та обставина, що, за загальним правилом, заходи відповідальності, на відміну від заходів захисту, застосовуються лише до винного порушника суб'єктивного права і знаходять свій вираз у додаткових обтяженнях у вигляді позбавлення правопорушника певних прав чи покладення на нього додаткових обов'язків» 1.

При цьому суть юридичної відповідальності як правового явища в його цивільно-правовій формі залишається незмінною - це передусім вплив на правопорушника, що забезпечується передбаченими правом заходами державного примусу.

А.О. Кодинець висловлює думку, що цивільно-правова відповідальність у сфері інформаційних відносин полягає в «покладанні на правопорушника негативних наслідків у вигляді обов'язку відшкодування чи компенсації шкоди (матеріальних збитків та/або моральної шкоди), або інших обов'язків, спрямованих на поновлення порушених інформаційних прав особи» 1, з чим погоджується і О.В. Кохановська Кодинець А.О. Цивільно-правове регулювання зобов'язальних інформаційних відносин : монографія. Київ : Алерта, 2016. С. 512. Кохановська О.В. Цивільно-правова відповідальність за інформаційний делікт. Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інфор-маційної деліктології. С. 277.

¹ Див.: Підозділ 2.2.4. Аспекти співвідношення і визначення інформаційних прав людини.. Таку позицію слід підтримати ще й з тих роздумів, що при осмисленні інформаційних прав людини вона не є опосередкованою.

Зобов'язання відповідальності за своїм характером є додатковими, виникають із самого факту порушення і до його вчинення існують потенційно. Вони можуть розглядатися в площині договірної і недоговірної (власне деліктної) відповідальності.

Важливо й те, що на цивільно-правовій відповідальності позначається й така природна властивість цивільних правовідносин як свобода волевиявлення суб'єктів. По-перше, правовідносини відповідальності в цивільному праві ініціюються особою, права якої порушено, і ґрунтуються передусім на її бажанні відновити своє порушене становище або отримати компенсацію. По-друге, цивільно-правова доктрина не пов'язує реалізацію відповідальності лише з безпосереднім застосуванням державного примусу. Можливість примусу завжди існує, але в багатьох випадках обов'язки відповідальності можуть бути виконані і без нього - добровільно.

Таким чином, юридичний зміст відносин цивільно-правової відповідальності, крізь призму яких варто розглядати порушення цивільних інформаційних прав, у своїй основі становить:

1) право особи, права якої порушено (кредитора), на відновлення власного порушеного становища передусім шляхом відшкодування (компенсації) майнової шкоди (збитків, упущеної вигоди тощо) та/або моральної шкоди, а також через застосування своєрідних механізмів «інформаційного відновлення», яким зокрема є спростування недостовірної інформації;

2) обов'язок правопорушника (боржника) добровільно чи примусово здійснити відшкодування (компенсацію) завданої шкоди, та/або виконати інші дії правовідновлювального чи компенсаційного характеру, що може бути передбачено законом чи договором, а у випадку застосування примусу - підтверджено рішенням суду (виконавчим написом нотаріуса).

Виявити особливості цивільно-правової відповідальності як відповідальності за інформаційні делікти дає змогу відповідна інтерпретація її ознак. До комплексу таких ознак, які в цьому разі є консолідацією доктри- нальних позицій цивільного права, належать:

- зумовленість правопорушенням;

- автономія волі суб'єктів (свобода волевиявлення);

- відновлювально-компенсаційна спрямованість;

- майнова орієнтованість;

- еквівалентність відшкодування;

- відповідальність рівних суб'єктів один перед одним;

- переважно судовий порядок застосування примусу;

- змагальність сторін у судочинстві.

Окремі з них мають інформаційні аспекти, що буде продемонстровано далі.

Цивільно-правова відповідальність настає за правопорушення. Цивільним правопорушенням (проступком, деліктом) вважається протиправне діяння, яке виражається в порушенні цивільних прав (зокрема через невиконання чи неналежне виконання цивільних обов'язків, визначених законом чи договором), що призводить до майнової та/або моральної шкоди.

У сфері інформаційних відносин цивільно-правова відповідальність може виникати із порушенням цивільних прав і зобов'язань, які мають інформаційний зміст, зокрема й тих, безпосереднім об'єктом яких є інформація.

Розглядаючи порушення інформаційних прав як підставу цивільно- правової відповідальності та з огляду на те, що право особи на інформацію виділено ст. 302 ЦК України, варто відмітити, що «інформаційні права людини» та «право на інформацію» не тотожні поняття і перебувають у складному співвідношенні 1. Через спільність їхнього історичного походження в наукових роботах нерідко вони сприймаються як ціле і часткове, проте це можливо тільки у першому наближенні. Інформаційні права людини - доктринальне поняття, яким поєднуються усі можливості людини (фізичної особи) в різні способи задовольняти свої інформаційні потреби й інтереси 1. За своєю суттю ці права є переважно немайновими. Право на інформацію є нормативно визначеним правом, але в Українському законодавстві воно функціонально виступає скоріш концептуальною багатокомпонентною консолідуючою нормативно-правовою конструкцією, що охоплює встановлені й гарантовані правом можливості різних суб'єктів (не тільки фізичних осіб) щодо інформації, необхідні для існування й розвитку демократичного та інформаційного суспільства Тихомиров О.О. Права людини інформаційні. Енциклопедія соціогуманітарної інформології / коорд. проекту та заг. ред. проф. К.І. Бєляков. Київ : Вид. дім «Гельве- тика», 2020. Т. 1. С. 175-178. Там само. С. 182-185..

Наразі «цивільне інформаційне право» та «цивільний інформаційний обов'язок» вітчизняним законодавством не визначаються, однак ЦК України містить низку положень, які їх закріплюють, а для захисту цивільних інформаційних прав ще й встановлюються особливі відновлю- вальні засоби.

Але цивільні права та відповідні їм обов'язки, зокрема в інформаційній сфері, не вичерпуються їхнім переліком, визначеним законодавством. Диспозитивність цивільних правовідносин зумовлює здатність особи (як фізичної, так і юридичної) мати цивільні права, які не встановлені Конституцією України та іншими актами законодавства, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства (ст. 26, 91 ЦК України). Захисту на законних підставах підлягають всі цивільні права й інтереси особи (ст. 15, 16 ЦК України). Крім того, будь-яке суб'єктивне право однієї особи породжує відповідний обов'язок іншої особи (осіб), і навпаки. Тому взаємопов'язані цивільні права й обов'язки не завжди мають буквальне закріплення в певному акті цивільного законодавства.

Так, встановлений обов'язок продавця надавати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар (ст. 700 ЦК України) означає і право покупця на отримання цієї інформації, хоча воно безпосередньо цим законом не визначається. Проте для споживача (фізичної особи) це право конкретизовано у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» як право на «необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця)...» 1.

Прикладом визначення інформації як об'єкту цивільних прав, і водночас деталізації права особи на інформацію є таке: «повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я» (ст. 285 ЦК України). Прикладом безпосереднього визначення цивільних інформаційних обов'язків - «фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, а у разі отримання поширюваної інформації з офіційних джерел - робити посилання на таке джерело (ст. 302 ЦК України), або «особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування (ст. 57 ЦК України)» Про захист прав споживачів : Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 (дата звернення: 22.02.2023). Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada. gov.ua/ laws/show/435-15 (дата звернення: 21.02.2023)..

Водночас слід зазначити, що інформація може виступати не тільки первинним об'єктом цивільних правовідносин, а й «супроводжувати» різні правовідносини, будучи необхідною умовою чи підставою для здійснення певних дій, прийняття особою рішення, формування правової позиції, приміром:

- первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 517 ЦК України);

- при укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику (ст. 989 ЦК України);

- учасники господарського товариства мають право у порядку встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства (ст. 116 ЦК України).

Необхідно також враховувати, що особливості інформаційних цивільних прав та обов'язків, а отже, і механізмів їх охорони й захисту, зокрема цивільно-правової відповідальності, визначаються варіативністю ролі інформації у тих чи інших правовідносинах.

Узагальнення наукових думок дає підстави стверджувати, що унікальні й важливі для правового регулювання властивості інформації становлять передусім: нематеріальність (ціннісна самостійність інформації відносно її фізичного носія); суб'єктивний характер (зумовленість інформації інтелектуальною діяльністю людини); неспоживність (можливість багаторазового використання, легкого поширення); невід'ємність від суб'єкта (неможливість абсолютного переходу інформації від одного суб'єкта до іншого); здатність до безутратного відтворення, копіювання, збереження; необхідність об'єктивації для включення в правовий обіг (у формі відомостей про навколишній світ, зокрема про явища, події, процеси) 1.

Тому для ЦК України характерна неоднозначність позиціонування інформації як об'єкта різних категорій цивільних відносин. Інформація не тільки закріплена як окремий об'єкт цивільних прав (ст. 177 ЦК України) і нематеріальне благо (ст. 200 ЦК України), але і як особисте немайнове право (ст. 302 ЦК України).

Крім того, як зазначає О.В. Кохановська, у вітчизняній доктрині цивільного права підтримується теорія про результати творчої діяльності як особливо цінний вид інформації, що має ознаки новизни, оригінальності, або інші закріплені у законі якості і ознаки, які характеризують її, в тому числі, і як інформацію високого рівня. Ряд об'єктів прав інтелектуальної власності взагалі визначаються цивільним законодавством через поняття інформації (комерційна таємниця, відкриття), або вказуються як такі, що не можуть бути визнані об'єктом прав інтелектуальної власності і є винятком (звичайна прес-інформація про події дня, розклад руху літаків або потягів тощо) Див.: Підрозділ 2.1.2. Загальна модель інформації в контексті інформаційних прав. Кохановська О.В. Цивільно-правова відповідальність за інформаційний делікт. Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інфор-маційної деліктології. С. 276.

¹ Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інформаційної деліктології. С. 276.

¹ Кодинець А.О. Цивільно-правове регулювання зобов'язальних інформаційних відносин : монографія. Київ : Алерта, 2016. С. 512-513.

¹ Кохановська О.В. Цивільно-правова відповідальність за інформаційний делікт. Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інфор-маційної деліктології. С. 288..

Очевидно, що змістовим наповненням об'єктів інтелектуальної власності є певна інформація як продукт творчої інтелектуальної діяльності. Можна сказати, що ця інформація формалізується (об'єктивується) в об'єктах інтелектуальної власності і таким чином потрапляє у правовий обіг, набуваючи, зокрема, властивостей предмета майнових відносин. Проте, не зважаючи на нормативні дефініції (зокрема комерційної таємниці), інформація як самостійний об'єкт не входить до предметної сфери регулювання правом інтелектуальної власності, а його механізми орієнтовано на захист майнових і немайнових прав саме щодо формалізованих об'єктів (літературних та художніх творів, комп'ютерних програм, наукових відкриттів, винаходів, промислових зразків тощо). Водночас українське законодавство, що деталізує правове регулювання таких об'єктів, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, нерозривно пов'язує його з певною інформаційною діяльністю, а в деяких випадках регламентує можливість збереження цих об'єктів як конфіденційної інформації.

Таким чином, необхідно підтримати думку О.В. Кохановської, яка у найбільш загальному ракурсі, серед об'єктів цивільних прав у сфері інформаційних відносин пропонує виділяти «інформацію як окремий об'єкт, інформацію як благо і як об'єкт особистих немайнових прав фізичної особи, а також інформацію як об'єкт прав інтелектуальної власності - інформацію, яка характеризується високим інтелектуальним і творчим рівнем (або визнана такою законом)» 1. Порушення цих прав особи і буде становити цивільно-правовий інформаційний делікт.

Відновлювально-компенсаційна спрямованість. Цивільно-правова відповідальність виконує всі функції, притаманні інституту юридичної відповідальності. Проте її пріоритетним завданням є відновлення становища особи, права якої порушено, до того, яким воно було на момент учинення правопорушення, а у разі неможливості - компенсація цій особі втрат, спричинених правопорушенням.

Серед способів захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 ЦК України, заходами відповідальності можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також компенсація моральної (немайнової) шкоди. Але в контексті відновлювальних засобів інформаційних прав необхідно розглядати й цивільно-правові механізми «інформаційного відновлення» спектр яких не обмежується тільки визначеним ЦК України (спростування недостовірної інформації). Порушник відповідно до ст. 276 ЦК України зобов'язаний вчинити необхідні дії для негайного поновлення порушеного немайнового права особи. Це можна трактувати як будь-які необхідні дії, які не порушують закону, права інших осіб та відповідають моральним засадам суспільства.

Майнова орієнтованість. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані на відшкодування (компенсацію) заподіяної моральної, матеріальної шкоди переважно майновими засобами, якими є: відшкодування в натурі; вилучення належного порушнику майна; відшкодування завданих збитків у грошовому еквіваленті; сплата неустойки; майнова компенсація за моральну шкоду тощо.

Утім, саме у сфері інформаційної діяльності, чинним цивільним законодавством України встановлені способи, якими певною мірою може бути здійснено нематеріальне відновлення становища, порушеного інформаційним деліктом:

- поновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК України);

- спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК України);

- заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немай- нові права (ст. 278 ЦК України);

- опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення (ст. 432 ЦК України), тощо.

Тому переважно майновий характер відповідальності за шкоду, заподіяну вчиненням інформаційних деліктів не виключає можливості покладення на правопорушника обов'язків з поновлення чесного імені, репутації потерпілого шляхом розміщення спростування недостовірної інформації; а обмеження цивільно-правової відповідальності за порушення інформаційних прав особи лише майновим обов'язком по відшкодуванню заподіяних збитків є досить звуженим підходом для забезпечення належного та ефективного захисту прав учасників інформаційних відносин 1.

Еквівалентність відшкодування. Найбільш характерним наслідком інформаційних деліктів є моральна шкода, вона компенсується грішми, майном або в інший спосіб. Проте, немайнові втрати можуть бути лише певним чином компенсовані і в жодному разі не можуть бути «відшкодовані» чи «відновлені в повному обсязі». Внаслідок їх нематеріального характеру та через їх суб'єктивну оцінку самою постраждалою особою щодо них не може бути знайдений універсальний економічний майновий еквівалент. Окрім того, немайнова шкода внаслідок порушень інформаційних прав особи може мати дуальний характер - як у формі традиційної моральної шкоди (приміром, шкода здоров'ю внаслідок поширення недостовірної екологічної інформації), а також іміджевих втрат, що мають суто інформаційний вимір.

У науковій літературі пропозиції щодо способів «обрахування» моральної шкоди найчастіше зводяться до спроб знайти їх найбільш вдале порівняння із майновою шкодою (що практично неможливо), або запропонувати ту чи іншу формулу такого обрахунку (що також далеке від універсальності). Тому при призначенні компенсації моральної шкоди, суди виходять із обставин справи, рекомендацій вищих судів, прикладів і стандартів багаторічної, іноді багатовікової практики і звичаїв, що склалися у тому чи іншому суспільстві на певному історичному етапі його розвитку.

Наразі у справах про відшкодування моральної шкоди судова практика Україні поступово рухається по європейському шляху - починає активно використовувати і визнавати результати судово-психологічної експертизи, які в кожному конкретному випадку дають змогу підтвердити психологічний стан особи, наявність чи відсутність у неї переживань, страждань, особливостей сприйняття певної події і таким чином встановити глибину завданої шкоди та віднайти аргументовані еквівалентні обсяги відшкодування.

Утім, це вирішує проблему компенсації «інформаційних» втрат опосередковано, тобто через класичне розуміння моральної шкоди. Тому розгляд цивільно-правової відповідальності як основного правовідновлювального засобу в інформаційному суспільстві вимагає осмислення власне інформаційного виміру моральної шкоди, що може стати перспективним об'єктом правових досліджень.

У цьому контексті О.В. Кохановська пропонує доповнити цивільне законодавство України конкретними положеннями щодо «відшкодування інформаційної шкоди» 1.

Еквівалентність відшкодування означає, що його розмір не повинен перевищувати суму завданих збитків, тобто відшкодування не повинно призводити до неадекватного збагачення потерпілого.

Це правило набуло особливої актуальності при розгляді справ про цивільно-правову відповідальність ЗМІ за позовами до них про захист честі, гідності, ділової репутації, які мали підставою поширення недостовірної, на думку позивачів, інформації. У різні роки Верховний Суд України роз'яснював 1, що такі позови до ЗМІ не повинні приводити до збагачення осіб, які звертаються до суду, а розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи : Постанова Пленуму Вер-ховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/v_001700-09/print (дата звернення: 23.02.2023). Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інформаційної деліктології. С. 278-282.

¹ Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інформаційної деліктології. С. 288.

¹ Кохановська О.В. Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві : монографія. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. С. 401-420 ; Її ж. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин : моногра-фія. Київ : Національна академія внутрішніх справ України, 2001. С. 133-138..

Якщо інформаційні особливості цивільно-правової відповідальності розглядати в контексті умов її настання, то необхідно відзначити, що обов'язком відповідальності не завжди обтяжується безпосередньо винна особа. Відшкодування повністю або частково, може бути покладене і на інших осіб (субсидіарна, дольова, солідарна відповідальність). Оскільки інформаційні зобов'язання, зокрема з надання інформаційних послуг, бувають багатоосібними, то зазначені види відповідальності на загальних засадах можуть бути застосовані й для учасників інформаційних відносин.

У деяких випадках у цивільному праві можливість відповідальності конкретної особи (осіб) за завдану шкоду виникає із набуттям певних прав і обов'язків. Тоді у разі заподіяння шкоди відшкодування покладається на особу, що набула такого права, незалежно від її вини й участі в правопорушенні - це так звана «безвинна відповідальність». Приміром, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК України), що може мати відповідний вираз у сфері інформаційної діяльності.

Так, керуючись положеннями ЦК України, у разі поширення в ЗМІ персональних даних з порушенням вимог закону, етики журналістської діяльності та принципів «відповідальної журналістики», фізична особа може подати позов як безпосередньо до особи, яка поширила таку інформацію, так і до її роботодавця - ЗМІ, а також і до власника інформаційного ресурсу, на якому ця інформація була розміщена.

Водночас в інформаційній сфері та інших, що з нею нерозривно пов'язані, зокрема у сфері так званих високих технологій, постає проблема відповідальності за спричинення шкоди результатами різноманітних новітніх наукових досягнень, зокрема ШІ, вирішення якої також є перспективним завданням юриспруденції.

Учені-правники наголошують на надзвичайній актуальності дискусії щодо відповідальності, наприклад, за шкоду, заподіяну фізичній чи юридичній особі поширенням інформації, яка є життєво важливою і несе загрозу для виживання людства; або яка належить до розробок, пов'язаних з генною, енергетичною, молекулярною, інформаційною тощо структурою людського організму і її перетвореннями; з проблемами зародження життя і смертю; з проблемами поєднання мозку людини з інформаційними об'єктами, наприклад, інформаційними мережами або вживлянням у мозок людини чипів із тою чи іншою інформацією; за поширення інформації, яка розцінюється як «інформаційна зброя»; а також за шкоду, заподіяну неконтрольованим використанням об'єктів, пов'язаних із ШІ, особливо в разі визнання за ним певної правосуб'єктності, та ряд інших 1.

Цивільне законодавство передбачає також загальні умови (обставини), за настання яких особа звільняється від відповідальності, - це випадок та непереборна сила (ст. 617 ЦК України).

В інформаційній сфері, яка стрімко розвивається і насичується новаціями, сама імовірність виникнення подібних умов з наукової точки зору цілком прогнозована. Однак на практиці вони виявляються в непередба- чуваності і некерованості певних інформаційних процесів, що може набувати різних форм.

До таких обставин, на думку О.В. Кохановської, можна віднести «поширення комп'ютерного вірусу в інформаційних мережах, здатного знищити інформацію, проти якого ще не вироблено відповідного комп'ютерного антивірусу; вихід з ладу комп'ютерних систем або середовищ передачі інформації з причин, незалежних від особи; випадки виникнення локальних інформаційних конфліктів чи розв'язування «інформаційних війн», які призводять до руйнівних наслідків» 1.

Поряд із загальними підставами, звільнення від відповідальності в цивільному праві відбувається і за специфічних умов, передбачених законом для окремих видів правовідносин, зокрема інформаційних. Так, ч. 2 ст. 302 ЦК України знімає з особи обов'язок перевіряти достовірність поширюваної інформації, а також відповідальність у разі її спростування, якщо така інформація була отримана з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо).

Отже, цивільно-правова відповідальність, з огляду на поєднання у ній диспозитивного і імперативного, а також домінування відновлювально-компенсаційної функції, за умови відповідного розвитку юридичної практики, підвищення рівня правосвідомості в суспільстві, може бути дієвим засобом у просуванні інформаційних прав людини в мінливих умовах соціальної інформатизації.

інформаційне право цивільний

Размещено на Allbest.ru