Правові аспекти кібергігієни: захист від психологічного впливу та онлайн-зловживань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові аспекти кібергігієни: захист від психологічного впливу та онлайн-зловживань

Кравченко Олена Миколаївна кандидат юридичних наук, начальник наукової лабораторії, Петренко Світлана Володимирівна науковий співробітник науково-організаційного центру, Національна академія Служби безпеки України

Анотація

В статті розглядається важливість правових рамок у забезпеченні безпеки даних та поведінки в цифровому просторі, з особливим акцентом на кібербулінг та мову ненависті. Обговорюється необхідність балансу між технічними інноваціями, змінами у природі кіберзагроз і захистом основних прав людини, а також роль освіти та підвищення обізнаності у формуванні безпечного цифрового середовища.

Кримінально-правові засоби захисту від кіберзагроз та онлайн-зловживань включають законодавчі рамки, які визначають та передбачають кримінальну відповідальність за кіберзлочинність. Ці засоби охоплюють різноманітні форми, в яких можуть вчинятись кіберзлочини, включаючи несанкціонований доступ до даних, шахрайство, розповсюдження шкідливих програм та мову ненависті в Інтернеті. Застосування кримінального законодавства передбачає ідентифікацію, переслідування та покарання винних осіб, що вимагає координації з правоохоронними органами та ефективної судової системи.

Цивільно-правові засоби захисту від кіберзагроз та онлайн-зловживань є ключовими елементами у боротьбі з цифровими порушеннями. Вони включають в себе вимоги щодо спростування неправдивої інформації, захисту особистих даних, відшкодування шкоди, завданої кіберзлочинами, та використання права на відповідь у випадках оціночних суджень. Цивільно-правовий захист надає можливість постраждалим від кібербулінгу та інших форм онлайн-зловживань відстоювати свої права через судові процедури. Ефективне застосування цих засобів вимагає чіткої правової бази та освіченості громадян щодо їхніх прав і механізмів їх захисту.

Аналіз підкреслює важливість комплексного підходу, який включає як правові, так і освітні аспекти для ефективного забезпечення кібергігієни. Стаття робить акцент на постійному оновленні законодавчої бази, щоб вона відповідала актуальним викликам кіберсвіту.

Ключові слова: кібергігієна, психологічний вплив, онлайн-зловживання, кіберзлочинність, кіберзлочини, мова ненависті.

Abstract

Legal aspects of cyber hygiene: protection from psychological impact and online abuses

Kravchenko Olena Mykolaivna PhD in Law, Head of science laboratory, Petrenko Svitlana Volodymyrivna researcher associate of scientific and organizational center, National academy of Security service of Ukraine

This article examines the importance of legal frameworks in ensuring data security and behavior in the digital space, with a particular focus on cyberbullying and hate speech. The necessity of balancing between technological innovations, changes in the nature of cyber threats, and the protection of fundamental human rights is discussed, as well as the role of education and awareness in creating a safe digital environment. Criminal law measures for protecting against cyber threats and online abuses include legislative frameworks defining and prescribing criminal liability for cybercrimes. These measures cover various forms of cybercrimes, including unauthorized data access, fraud, dissemination of harmful software, and hate speech on the Internet. The application of criminal law involves identifying, prosecuting, and punishing the guilty parties, which requires coordination with law enforcement agencies and an effective judicial system.

Civil law measures for protection against cyber threats and online abuses are key elements in combating digital violations. They include requirements for refuting false information, personal data protection, compensation for damages caused by cybercrimes, and using the right to reply in cases of evaluative judgments. Civil law protection allows victims of cyberbullying and other forms of online abuses to defend their rights through legal procedures. The effective application of these measures requires a clear legal basis and citizens' awareness of their rights and freedoms as well as of protection mechanisms applied.

The analysis drives attention to the significance of a comprehensive approach that includes both legal and educational aspects for the effective provision of cyber hygiene. The article highlights the need for continuous updating of the legislative foundations to meet the current challenges of the cyber world.

Keywords: cyber hygiene, psychological impact, online abuses, cybercrime, cybercrimes, hate speech.

безпека кібербулінг правовий онлайн-зловживання

Постановка проблеми

У сучасному світі, де цифрові технології переплітаються з повсякденним життям, питання кібергігієни набуває особливої ваги. Ми живемо в епоху, коли онлайн-інтеракції можуть мати як позитивний, так і негативний вплив на психологічний стан людини. В цьому контексті важливість розуміння та застосування правових норм для захисту від небажаного психологічного впливу та різноманітних форм онлайн-зловживань важко переоцінити.

У пропонованій статті розглядається, як законодавство України слугує засобом захисту від кібербулінгу, дезінформації, та інших форм маніпуляцій у цифровому просторі. Розкриваються актуальні правові підходи та стратегії, які можуть використовуватися для захисту користувачів інтернету, з особливою увагою до механізмів запобігання та реагування на онлайн-зловживання.

У висновках до статті буде сформульовано практичні рекомендації стосовно того, як правова система може адаптуватися до викликів цифрової ери, ефективно захищаючи особистість від негативного впливу в кіберпросторі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У дослідженні Ю.В. Білявської та Я.І. Шестака аналізується взаємозв'язок між кібербезпекою та кібергігієною у контексті сучасних цифрових технологій [1, c. 47-59]. B.І. Дрішлюк розглядає поняття зловживання цивільними правами, що має важливе значення у контексті кібергігієни [2, c. 242-246]. О.О. Климчук присвячує свою роботу аналізу правових основ кібернетичної безпеки у Великій Британії [3, c. 87-90]. І.М. Козубцов, В.П. Самелюк та М.П. Явич надають огляд різних підходів до визначення кібергігієни [4, c. 301-304]. З. Свердлик зосереджує увагу на питаннях кібербезпеки та кіберзахисту, які є актуальними для українського суспільства [5, c. 175-188]. І.М. Сопілко обговорює особливості протидії кіберзагрозам за допомогою правових методів [6, c. 105-110]. В. Суботка та Н.В. Медведенко досліджують правове регулювання та суб'єктів кібербезпеки в Україні [7, c. 19-22]. В.О. Тіщенко та Є.С. Логвиненко розглядають правові засади забезпечення кібербезпеки під час воєнного стану [8, c. 71-73]. О.В. Шагака аналізує відшкодування збитків, завданих внаслідок зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті [9, c. 180].

Проведений огляд літератури підкреслює актуальність теми кібергігієни та її правових аспектів. Сучасне суспільство інтенсивно використовує цифрові технології, що підвищує ризики кіберзлочинів та потребу в ефективному захисті персональних даних. Зростаюча увага до кібергігієни у науковій літературі відображає необхідність розробки нових правових підходів для захисту від кіберзагроз та зловживань у цифровому просторі. Це підтверджує важливість дослідження та розробки ефективних правових механізмів для забезпечення безпеки у кіберпросторі.

Мета пропонованої статті полягає в аналізі та розробці комплексних правових механізмів для захисту особистості в кіберпросторі. Стаття спрямована на вивчення сучасних викликів кібербезпеки та розробку ефективних стратегій правового регулювання для запобігання та реагування на кіберзагрози, зокрема ті, що стосуються психологічного впливу та онлайн-зловживань.

Виклад основного матеріалу дослідження

Кібергігієна - це поняття, що охоплює заходи та практики, які вживаються індивідами, організаціями та суспільством для забезпечення безпеки та захисту у цифровому просторі. Вона включає дії для запобігання кібератакам, захисту персональних та корпоративних даних, а також забезпечення конфіденційності інформації. Ефективна кібергігієна включає регулярні оновлення програмного забезпечення, використання надійних антивірусів, створення міцних паролів, обережність у соціальних мережах та освіту користувачів щодо потенційних кіберзагроз.

Правові аспекти кібергігієни включають норми та регуляції, які стосуються захисту цифрових інформаційних систем та даних, з одного боку, та цивільних прав й інтересів особи, з іншого. Такі правові аспекти охоплюють законодавство про кібербезпеку, захист персональних даних, авторське право та інтелектуальну власність в цифровому середовищі. Також сюди входять закони, які регулюють відповідальність за кіберзлочини, такі як хакінг, фішинг, розповсюдження шкідливого програмного забезпечення та інші форми кібератак. Це створює правову основу для забезпечення безпеки в цифровому просторі та захисту користувачів від незаконних або шкідливих дій у мережі.

Правопорушення у цифровій сфері - це дії або бездіяльність, що порушують законодавство в контексті використання цифрових технологій та інформаційних систем. Це може включати незаконний доступ до комп'ютерних систем, розповсюдження шкідливого програмного забезпечення, кібершахрайство, порушення авторських прав, фішинг, кібербулінг, та інші види зловживань. Нижче ми схарактеризуємо різні форми онлайн-зловживань, а також проаналізуємо правові засоби протидії зазначеним явищам. В залежності від конкретних обставин справи подібні дії можуть тягнути кримінальну, адміністративну або цивільну відповідальність.

Кібершахрайство -- це вид кримінальної діяльності, що полягає у використанні комп'ютерних та мережевих технологій для обману та незаконного заволодіння активами. Суспільна небезпека цього явища полягає у його здатності завдавати істотної шкоди суспільним відносинам, оскільки воно порушує довіру до цифрових систем, спричиняє значні фінансові збитки як для окремих осіб, так і для організацій, та підриває загальну безпеку в мережі. Кібершахрайство може мати серйозні наслідки для економічної стабільності та особистої безпеки громадян.

Так, фішинг становить собою метод кібершахрайства, що з'явився з розвитком інтернету і включає використання обманних електронних листів або веб-сайтів для крадіжки конфіденційної інформації. В Україні, як і у багатьох інших країнах, фішинг є поширеним видом кіберзлочинності, часто використовується для крадіжки банківських даних.

Скіммінг - це вид шахрайства, який включає встановлення незаконних пристроїв на банкомати або платіжні термінали для копіювання інформації з магнітної стрічки банківських карток. Ці пристрої можуть бути непомітними для користувачів. Одним із прикладів є встановлення скімінгових пристроїв на банкомати, де вони читають дані картки, коли вона вводиться у слот для картки. Часто разом з цим використовуються мініатюрні камери або клавіатурні накладки для збору пін-кодів. Ця інформація потім використовується для створення дублікатів карток та здійснення несанкціонованих транзакцій. Вибудовування довіри -- це тактика, при якій шахраї створюють довірчі відносини з жертвами перед здійсненням фінансового шахрайства.

Шахрайство з використанням банківських рахунків включає в себе шахрайські схеми, при яких шахраї отримують неправомірний доступ до банківських рахунків осіб. Це може здійснюватися через встановлення шкідливого програмного забезпечення або через використання отриманих через фішинг банківських даних.

Кібершахрайство з інвестиціями охоплює шахрайство, пов'язане з інвестиційними платформами, де жертвам обіцяють надвисокі прибутки від інвестицій в цифрові активи, але після внесення коштів жертви втрачають свої інвестиції. Кібершахрайство з інвестиціями часто відбувається через неправдиві обіцянки високих доходів від інвестицій у цифрові активи, такі як криптовалюти або акції стартапів. Наприклад, шахраї можуть створити фальшиві веб-сайти, що імітують реальні інвестиційні платформи, та залучати інвесторів вкладати кошти під виглядом привабливих інвестиційних можливостей. Після отримання грошей, шахраї зникають, а інвестори втрачають свої кошти. Інший приклад -- використання пірамідальних схем, де пізніші інвестори платять дивіденди ранішим, створюючи ілюзію успішної інвестиції, поки схема не обвалюється.

Схарактеризовані вище діяння можуть мати характер кримінально- правового діяння у випадку наявності суспільної небезпеки, тобто здатності або фактичному спричиненні істотної шкоди для охоронюваних правом суспільним відносинам. Так відповідні дії можуть бути за визначених умов бути кваліфіковані за статтею 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном чи придбання права на певне майно з використанням обману чи зловживання довірою.

Для можливості кваліфікації так званого кібершахрайства за відповідною статтею КК України необхідно детальніше розглянути особливості формулювання об'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 190 КК України.

Характеристика шахрайства полягає в тому, що його об'єктом можуть бути як майнові цінності, так і права на ці цінності. Ці права часто закріплені у документації, як-от акціях, довіреностях на розпорядження власністю, договорах про борг, заповітах тощо. Деталізація прав на власність зазначена в загальних положеннях до цього розділу.

З іншого боку, об'єктивна сторона шахрайства виявляється у незаконному заволодінні майном або отриманні прав на власність шляхом обдурювання чи зловживання довірою. Внаслідок обманних дій, потерпілий, який є власником або опікуном майна, добровільно передає ці цінності чи права на них особі, що вчинила обман. В контексті нашого дослідження важливо врахувати, що волевиявлення потерпілого та його активна участь у передачі власності є ключовими особливими рисами шахрайства, що відрізняють його від крадіжки та інших майнових злочинів.

Відтак, якщо кібершахрайство було пов'язане, наприклад, із вимогою передачі чужого майна чи вчинення будь-яких дій майнового характеру із погрозою застосування насильства до потерпілого (та/або до його близьких родичів), або погрозою утиску прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що було їм довірене, чи погрозою розголосити відомості, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, відповідні дії мають бути кваліфіковані за статтею 189 КК України.

Таким чином, шахрайство хоч і схоже на вимагання через активну роль потерпілого в процесі незаконного відчуження майна, але відрізняється мотивацією потерпілого: при шахрайстві потерпілий переконаний, що діє за власною ініціативою та інтересами, хоча насправді його введено в оману щодо законності передачі майна або прав на нього. Така добровільність є ілюзорною через використання обману. У випадках, коли потерпілий через вік або ті чи інші вади, чи обставини не здатний адекватно оцінити та усвідомити свої дії або контролювати їх, передача майна чи прав на нього в результаті вчинення кібершахрайства вже не вважається добровільною. Використання цих недоліків чи стану потерпілого для заволодіння майном може класифікуватися як крадіжка, а отримання прав на власність у подібних обставинах може розглядатися як недійсний або недієздатний правочин, згідно зі статтями 222-226 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

Розглянувши поняття кібершахрайства як одного з можливих наслідків порушення кібергігієни та правових засобів протидії цьому явищу, ми звернемо увагу на інше явище, що входить в предмет нашого дослідження і поширеність якого на тлі сьогодення зростає, це т.зв. «кібербулінг». Під останнім слід розуміти форму цькування або залякування, яка відбувається через цифрові засоби зв'язку, такі як соціальні мережі, месенджери, ігрові платформи, форуми та електронні листи. Це включає в себе різні види агресивної поведінки, такі як розповсюдження неправдивої інформації, образливих коментарів, погроз та приниження. Особливість кібербулінгу полягає в тому, що він може відбуватися анонімно і поширюватися швидко, часто з великим охопленням аудиторії. Це робить кібербулінг особливо шкідливим, оскільки він може мати тривалий вплив на психічне здоров'я жертви, включаючи стрес, тривогу та депресію.

Використання сучасних технологій обміну інформацією наділяє кібербулінг такими рисами, яких він не мав в контекстах побутових конфліктів. Прикметно, що коли жертва звичайного булінгу спроможна чітко ідентифікувати агресора і вдатись до самозахисту, як у вербальній формі, так і шляхом застосування сили, то у віртуальному середовищі проблема ідентифікації часто-густо не може знайти свого вирішення. А це, своєю чергою, сприяє поширенню кібербулінгу, роблячи відповідні порушення латентними й недосяжними для системи правопорядку й правозахисту.

Анонімність тих, хто вчиняє або вдається до кібербулінгу, та легкість, з якою вони можуть видаляти або редагувати свої повідомлення в інтернеті, ускладнюють захист прав жертв. Однак водночас законодавство України передбачає надійну правову підставу для захисту в подібних випадках.

В українському законодавстві поняття кібербулінгу було визначено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18 грудня 2018 року. Згідно зі статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, викладеній в редакції зазначеного закону, держава зобов'язана реагувати на випадки цькування, що стосуються неповнолітніх або вчиняються ними, особливо якщо це веде до психічної чи фізичної шкоди стосовно потерпілого. Загалом булінг охоплює дії, які включають психологічне, фізичне, економічне, сексуальне насильство, зокрема через електронні засоби комунікації.

Що стосується повнолітніх осіб, то хоча чинне законодавство України не містить специфічних норм для реагування на цькування в мережі інтернет поза сферами середньої освіти й праці, це не означає повної відсутності правових механізмів захисту. Передусім, правовий захист поширюється на спеціальних суб'єктів. Наприклад, для журналістів наявні додаткові засоби захисту від кібербулінгу, зокрема, відповідно до частини другої статті 171 Кримінального кодексу України, будь-який вплив на журналіста з метою перешкоджання його професійній діяльності або переслідування карається штрафом, арештом або обмеженням волі. Українське законодавство не конкретизує чи то способи, чи то механізми такого впливу, тому будь-яке втручання в діяльність журналіста через електронні комунікації також може розглядатися в якості кримінального правопорушення за вказаною статтею КК України.

У тих випадках, коли цькування в Інтернеті базується на етнічних, расових або інших схожих критеріях, такі випадки кібербулінгу можуть бути кваліфіковані як кримінальне порушення за статтею 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян: «умисні дії, спрямовані на підбурювання ворожнечі або ненависті на основі національності, раси чи релігійних переконань, зниження національної честі та гідності, образу релігійних почуттів громадян, а також будь-які дії, що обмежують права або створюють привілеї на основі раси, кольору шкіри, політичних чи релігійних переконань, статі, інвалідності, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших критеріїв. За такі дії передбачено покарання у вигляді штрафу, обмеження волі до п'яти років або позбавлення волі до трьох років, з можливістю позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю». Зазначимо, що кваліфікації за цією статтею КК України підлягають лише такі діяння, котрі не тільки формально підпадають під ознаки, перераховані у цій статті (та в інших, з котрими стаття пов'язана різноманітними генетичними, функціональними та іншими системними зв'язками), але й реально спричиняти істотну суспільну шкоду відповідним суспільним відносинам, тобто бути мати характер суспільно-небезпечного діяння.

У найбільш драматичних ситуаціях, коли кібербулінг стає причиною самогубства або спроб до нього, винну особу необхідно притягти до відповідальності за статтею 120 Кримінального кодексу України. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року №2, яка стосується судової практики у справах проти життя та здоров'я людини, частина 1 статті 120 ККУ передбачає відповідальність за доведення до самогубства через жорстоке поводження, шантаж, примушування до протиправних дій або систематичне приниження гідності. Жорстоке поводження означає дії, що завдають фізичних чи психічних страждань, а систематичне приниження гідності включає тривалі образи або глум. Втім, в літературі відзначається, що судова практика застосування статті 120 КК України вельми обмежена й вичерпується поодинокими справами.

Цивільно-правовий захист від кібербулінгу в Україні є багатогранним і включає кілька ключових аспектів. По-перше, особи, які стали жертвами кібербулінгу, мають право вимагати спростування неправдивої інформації, яка була поширена про них у мережі. Це означає, що вони можуть звернутися до суду з вимогою про видалення такої інформації або навіть вимагати публічного спростування, якщо їхні права та репутація були порушені.

По-друге, постраждалі мають право використовувати так зване «право на відповідь» щодо оціночних суджень. Це дозволяє їм офіційно відповідати на звинувачення або коментарі, що їх турбують, і цим самим спростовувати недостовірну інформацію або викривлені факти.

По-третє, важливою частиною цивільно-правового захисту є вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Жертви кібербулінгу можуть звертатися до суду з позовами про компенсацію за моральну шкоду, яку вони зазнали внаслідок неправдивих висловлювань або образ. Також можливе відшкодування матеріальної шкоди, якщо внаслідок кібербулінгу людина зазнала фінансових збитків.

Однак всі ці заходи ефективні лише в тому випадку, коли можна встановити конкретних винних осіб. В інтернеті це часто є складним завданням через анонімність та складність відстеження джерел негативної інформації.

Крім того, важливу роль у захисті від кібербулінгу відіграють внутрішні правила та політики адміністрування веб-сайтів і соціальних мереж. Ці платформи мають встановлювати та виконувати правила, які запобігають поширенню ненависті та цькування. Рішення Європейського суду з прав людини у відомих справах проти Естонії та Норвегії стали прецедентом, який підкреслив відповідальність власників платформ за недостатнє реагування на образливі коментарі та за неналежне адміністрування контенту, який може призвести до систематичного цькування.

Таким чином, цивільно-правовий захист пропонує широкий спектр інструментів для боротьби з кібербулінгом, проте його ефективність значною мірою залежить від можливості ідентифікації винних осіб та активної позиції адміністрацій веб-платформ.

Наступним явищем, що тісно пов'язане як із кібергігієною, так і зі зловживаннями у мережі, є мова ненависті.

Мова ненависті, хоч і не має універсально прийнятого юридичного визначення, часто визначається у міжнародних актах та документах м'якого права. Одне з найбільш вагомих визначень можна знайти у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи.

Згідно з Рекомендацією R (97) 20 Комітету Міністрів Ради Європи, мова ненависті визначається як «всяка форма вираження, яка поширює, розпалює, просуває або виправдовує расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм або інші форми ненависті, засновані на нетерпимості, включаючи нетерпимість, виражену у формі агресивного націоналізму та етноцентризму, дискримінації та ворожості проти меншин, мігрантів та людей іммігрантського походження».

Згідно з визначенням Рекомендації R (97) 20 Комітету Міністрів Ради Європи, мова ненависті охоплює кілька ключових аспектів, кожен з яких має свої особливості та наслідки.

Перша ознака мови ненависті - це висловлювання, які «поширюють, розпалюють, просувають або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм або інші форми ненависті». Це означає, що мова ненависті не обмежується лише прямими заявами ненависті чи агресії. Вона також включає в себе мову, яка може не виглядати відверто агресивною, але сприяє культурі нетерпимості або виправдовує дискримінацію проти певних груп.

Другий аспект ознаки - це фокус на «нетерпимості, включаючи нетерпимість, виражену у формі агресивного націоналізму та етноцентризму». Таке формулювання вказує на те, що мова ненависті може бути замаскована під «захист національних інтересів» або «захист традиційних цінностей», але насправді вона виступає проти інших груп, сприяючи їхній ізоляції або деморалізації.

Щодо зручності та можливості застосування цих ознак, вони створюють певні виклики. По-перше, ідентифікація мови ненависті вимагає глибокого розуміння контексту висловлювань. Не завжди очевидно, коли слова "поширюють або виправдовують" ненависть, особливо коли це робиться під прикриттям інших тем, таких як політика або національна безпека.

По-друге, врахування великого спектра форм ненависті, включаючи ксенофобію, антисемітизм та інші, вимагає комплексного підходу до аналізу та реагування на такі висловлювання. Це робить застосування даного визначення складним, але водночас і ефективним для боротьби з різними проявами ненависті.

В цілому, хоча застосування визначення мови ненависті вимагає обережності та глибокого аналізу, воно є важливим інструментом у боротьбі з дискримінацією та сприянні толерантності та взаєморозуміння у суспільстві.

Проаналізоване визначення важливе, оскільки воно включає не лише прямі висловлювання ненависті, але й такі, що можуть розпалювати чи виправдовувати ненависть, нетерпимість або дискримінацію на основі різних знак. Це поняття також активно використовується для формування законодавства та політик в багатьох країнах, а також для інформування міжнародних ініціатив з прав людини.

В широкому ж сенсі, мова ненависті, яка є предметом вивчення у сфері соціальних наук, юриспруденції та кіберпсихології, визначається як будь-яка форма вираження, що розпалює, підтримує або виправдовує ненависть, дискримінацію або ворожість проти особи або групи на основі таких ознак, як раса, етнічність, національність, релігія, стать, ідентичність, вік або інвалідність.

Кібергігієна, що є важливим аспектом сучасної цифрової культури, включає в себе заходи та практики, спрямовані на забезпечення безпечного та здорового онлайн-середовища. В цьому контексті мова ненависті представляє значний ризик, оскільки вона може сприяти створенню токсичного і небезпечного цифрового простору.

Мова ненависті в онлайн-просторі може мати серйозні наслідки, включаючи психологічний стрес, тривогу та в цілому негативний вплив на добробут особистості. Особливо вразливі до цього явища молоді люди та меншини. Кібергігієна вимагає активних заходів з боку індивідів, спільнот та платформ для запобігання та реагування на мову ненависті. Це включає в себе освіту щодо цифрової етики, розвиток навичок критичного мислення та відповідальне використання онлайн-платформ. Сучасні технології, такі як штучний інтелект та машинне навчання, можуть використовуватися для ідентифікації та фільтрації мови ненависті. Проте це також порушує питання щодо цензури та свободи слова, що є предметом гарячих дебатів серед вчених, юристів та правозахисників.

Висновки

Виходячи з аналізу правових аспектів кібергігієни, можна сформулювати наступні висновки.

Кібергігієна як частина цифрової безпеки охоплює не лише технічні аспекти захисту даних, а й правові рамки, що визначають поведінку користувачів у мережі. Право стає ключовим інструментом у протидії кіберзлочинності та забезпеченні цифрових прав і свобод.

Для вдосконалення законодавства в області кібербезпеки необхідно знайти баланс між технічними інноваціями, змінами у природі кіберзагроз і захистом основних прав людини. Особливу увагу слід приділяти проблемам, таким як кібербулінг та мова ненависті, які становлять серйозний ризик для психологічного здоров'я користувачів інтернету. Важливість ідентифікації порушників та належного реагування з боку правоохоронних органів і веб-платформ є критичною для ефективної боротьби з цими явищами.

Важливо також розуміти, що правові механізми самі по собі не можуть повністю вирішити проблеми кібергігієни. Важливу роль у цьому процесі ідіграє освіта та підвищення обізнаності серед користувачів. Підвищення рівня розуміння кіберзагроз, а також виховання культури безпечного і відповідального використання інтернету є фундаментальними для створення здорового цифрового середовища.

Враховуючи швидкість розвитку цифрових технологій, необхідно також звертати увагу на постійне оновлення законодавчої бази, щоб вона відповідала актуальним викликам. Це має включати як регулювання нових форм кіберзлочинності, так і захист персональних даних та приватності в онлайн-просторі.

Таким чином, комплексний підхід до кібергігієни, що включає як правові, так і освітні аспекти, є ключем до ефективного забезпечення безпеки та здоров'я в цифровому світі.

Література

1. Білявська Ю.В., Шестак Я.І. Кібербезпека та кібергігієна: нова ера цифрових технологій. Товари і ринки. №3-2022. С 47-59.

2. Дрішлюк B.І. Щодо визначення поняття «зловживання цивільними правами». Актуальні проблеми держави і права. 2005. Вип. 25. С. 242-246.

3. Климчук О.О. Правові основи кібернетичної безпеки Великої Британії. Інформаційна безпека: виклики і загрози сучасності, 2013, С. 87-90

4. Козубцов І.М., Самелюк В.П., Явич М.П. Огляд дефініції кібергігієни у науковій літературі та суспільних думок. Тези доповідей IX Міжнародної науково-практичної конференції з проблем вищої освіти і науки «Інформаційні технології в освіті, науці і виробництві (ІТОНВ-2023) (25-26 травня 2023 року). Луцьк: відділ іміджу та промоції ЛНТУ, 2023. 2023, 301-304

5. Свердлик З. Кібербезпека та кіберзахист: питання порядку денного в українському суспільстві. Український журнал з бібліотекознавства та інформаційних наук, 2022. №10. С. 175-188.

6. Сопілко І.М. Особливості протидії кіберзагрозам правовими методами та засобами. Юридичний вісник, 4 (61) 2021. С. 105-110.

7. Суботка В., Медведенко Н.В. Правове регулювання та суб'єкти кібербезпеки в Україні. Кібербезпека в Україні: правові та організаційні питання: матеріали міжн. наук. практ. конф., м. Одеса, 23 листопада 2022 р. Одеса: ОДУВС, 2022. 152 с. С.19-22.

8. Тіщенко В.О., Логвиненко Є.С. Правові засади забезпечення кібербезпеки в умовах воєнного стану. Протидія кіберзлочинності та торгівлі людьми: зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф.(м. Вінниця, 31 трав. 2023 р.). Вінниця: ХНУВС, 2023. С. 71-73.

9. Шагака О.В. Відшкодування збитків, завданих в результаті зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Одеса, 2021. 180с.

10. Recommendation № (97) 20 on «hate speech» and its Explanatory Memorandum.

References

1. Biliavska Yu.V., Shestak Ya.I. (2022). Kyberbezpeka ta kyberhihiyena: nova era tsyfrovykh tekhnolohiy [Cybersecurity and cyber hygiene: The new era of digital technologies]. International Scientific and Practical Journal "Goods and Markets", 3-2022, 47-59 [in Ukrainian].

2. Drishliuk V.I. (2005). Shchodo vyznachennia ponyattia «zlovzhivannia tsyvilnymy pravamy» [Regarding the definition of the concept of "abuse of civil rights"]. Actual Problems of State and Law, 25, 242-246 [in Ukrainian].

3. Klymchuk O.O. (2013). Pravovi osnovy kybernetychnoi bezpeky Velykoi Brytanii [Legal bases of cyber security in Great Britain]. Information Security: Challenges and Threats of Modernity, 87-90 [in Ukrainian].

4. Kozubtsov I.M., Sameliuk V.P., Yavych M.P. (2023). Ohliad definitsii kyberhihiyeny u naukovii literaturi ta suspilnykh dumok [Review of the definition of cyber hygiene in scientific literature and public opinions]. Proceedings of the IX International Scientific and Practical Conference on Problems of Higher Education and Science "Information Technologies in Education, Science and Production (ITONV-2023)", May 25-26, 2023. Lutsk: Image and Promotion Department of LNTU, 301-304 [in Ukrainian].

5. Sverdlyk Z. (2022). Kyberbezpeka ta kyberzakhyst: pytannia poriadku dennoho v ukrainskomu suspilstvi [Cybersecurity and cyber protection: Agenda issues in Ukrainian society]. Ukrainian Journal of Library and Information Sciences, 10, 175-188 [in Ukrainian].

6. Sopilko I.M. (2021). Osoblyvosti protydii kyberzahrozam pravovymy metodamy ta zasobamy [Features of countering cyber threats by legal methods and means]. Legal Bulletin, 4 (61), 105-110 [in Ukrainian].

7. Subotka V., Medvedenko N.V. (2022). Pravove rehuliuvannia ta subiekty kyberbezpeky v Ukraini [Legal regulation and subjects of cyber security in Ukraine]. Cybersecurity in Ukraine: Legal and Organizational Issues: Materials of the International Scientific and Practical Conference, Odessa, November 23, 2022. Odessa: ODUVS, 19-22 [in Ukrainian].

8. Tishchenko V.O., Lohvynenko Ye.S. (2023). Pravovi zasady zabezpechennia kyberbezpeky v umovakh viiennoho stanu [Legal principles of ensuring cybersecurity in conditions of martial law]. Counteraction to Cybercrime and Trafficking in Human Beings: Collection of Materials of the International Scientific and Practical Conference, Vinnytsia, May 31, 2023. Vinnytsia: KHNUVS, 71-73 [in Ukrainian].

9. Shagaka O.V. (2021). Vidshkoduvannia zbytkiv, zavdanykh v rezultati zlovzhyvannia pravamy pry ukliadenni dohovoriv v Interneti [Compensation for damages caused as a result of abuse of rights in online contracts]. Doctoral Thesis in Law, Odessa, 180 [in Ukrainian].

10. Council of Europe. (1997). Recommendation № R (97) 20 on "hate speech" and its Explanatory Memorandum. [in English].

Размещено на Allbest.ru