Теоретичні аспекти інноваційного лідерства в публічному управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні аспекти інноваційного лідерства в публічному управлінні

Бєльська Тетяна Валентинівна доктор наук з державного управління, професор, професор кафедри публічного управління та економіки, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, Яілмаз Алтіндаг аспірант кафедри менеджменту і публічного адміністрування, Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова

Анотація

Автори аналізують думки науковців про інноваційне лідерство в умовах світового інформаційного простору. У статті обґрунтовано, що інноваційні лідери відрізняються від інших високою креативністю, здатністю до стратегічного мислення та ініціативністю в управлінні змінами. Доведено, що лідери активно використовують новітні інформаційні технології та інструменти комунікації для поширення своїх ідей та впровадження інновацій. Вказано, що лідери одночасно діють в двох просторах реальному і віртуальному. Зазначено, що лідери можуть бути засновниками стартапів, керівниками дослідницьких або технологічних компаній, а саме - інформаційні технології, біотехнології, енергетика тощо. Вказано, що лідер стимулює інновації та сприяє їх успішному впровадженню.

Визначено, що лідер усвідомлює свою роль в організації та суспільстві. Проаналізовано та систематизовано компоненти інноваційного лідерства. Узагальнено важливі навички інноваційного лідера, а саме - здатність до вирішення проблем, впевнешсть, їнтелект, шщттившсть, ентузтзм, комунiкaтивнiсть, дружелюбнїсть, відповідальність, активність, створення ефективних взаємовідносин, вміння слухати та розуміти інших, самовдосконалення, мотивація колективу, спроможність до управління ризиками та адаптації до змін, ефективна комунікація, співпраця з командами та вміння їх мобілізувати на досягнення спільних цілей. Вказано, що інноваційні лідери націлені на розвиток новаторських ідей і проектів. Зазначено, що лідери прагнуть до ефективних змін в суспільстві, економіці, науці за допомогою інноваційних рішень та стратегій. Визначено, що основна функція лідерства стимулювати зміну і рух.

Ключові слова: публічне управління, публічне адміністрування, публічна влада, лідерство, інноваційне лідерство, інновації, цифрові інновації, інформаційна держава, глобалізація, цифрова трансформація, керівництво, управління.

Abstract

Theoretical aspects of innovative leadership in public management

Bielska Tetiana Valentynivna Doctor of Science in Public Administration, Professor of the Public Administration and Economy Department; V.I. Vernadsky Taurida National University, Yilmaz Altindag postgraduate student of the Department of Management and Public Administration Department, O.M. Beketov National University of Urban Economy in Kharkiv

In this article, the author's analysis was performed on the opinions of scholars on innovative leadership in the global information space. The article substantiates that innovative leaders are distinguished from others by their high creativity, ability to think strategically, and initiative in managing changes. It is proved that leaders actively use the latest information technologies and communication tools to disseminate their ideas and introduce innovations. It is indicated that leaders simultaneously act in two spaces: real and virtual. It is noted that leaders can be founders of start-ups, and heads of research or technology companies, namely, information technology, biotechnology, energy, etc. It is indicated that a leader stimulates innovation and promotes its successful implementation.

It is determined that a leader is aware of his or her role in the organization and society. The components of innovative leadership are analysed and systematized. The important skills of an innovative leader are summarised, namely, the ability to solve problems, confidence, intelligence, initiative, enthusiasm, communication, friendliness, responsibility, activity, creating effective relationships, ability to listen and understand others, self-improvement, team motivation, ability to manage risks and adapt to changes, effective communication, cooperation with teams and the ability to mobilize them to achieve common goals. It is indicated that innovative leaders aim to develop innovative ideas and projects. It is noted that leaders strive for effective changes in society, economy, and science through innovative solutions and strategies. It is determined that leadership's main function is to stimulate change and movement.

Keywords: public management, public administration, public authority, leadership, innovative leadership, innovation, digital innovation, information state, globalization, digital transformation, leadership, management.

Постановка проблеми

Сучасний світ характеризується своєю складністю та непередбачуваністю. Глобальні виклики, такі як пандемія COVID-19, збільшення війн та військових конфліктів на планеті, терористичні загрози та кліматичні зміни, вимагають від лідерів швидких та адаптивних реакцій. Розвиток інформаційних технологій та цифрові інновації змінюють способи управління країнами. Лідери повинні бути готові до впровадження новітніх технологій для підвищення ефективності та доступності послуг для громадян.

Змінилися підходи до управління кожної країн світу та зросла важливість ефективного лідерства. Саме на розвиток інноваційного лідерства сьогодні спрямовуються зусилля, як розвинених країн, так і тих, що прагнуть посилити свою конкурентоспроможність на міжнародній арені.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз питання лідерства, зокрема інноваційного лідерства, представлено в працях таких дослідників, як: В. Аріратана, Р. Беглі, Д. Бюхнер, Девід Г. Гліддон, Б. Джордж, Дж. Као-ян, С Кові, А. Корнпуанг, С. Мартінез, П. Нортхаус, Вільям Дж. Ротвелл, К. Тонак, В. Тумтул, Мері Уль-Бієн, С. Чаемчой, Д. Хорт. Незважаючи на значну увагу науковців до цих питань, лідерство в сфері публічного управління в умовах інформаційної держави вимагає подальших досліджень. Лідерство є складовою вимог до професійної компетентності керівників органів влади. Наразі серед дослідників відсутня єдина думка щодо розуміння інноваційного лідерства та його особливостей.

Метою статті є аналіз теоретичних підходів до інноваційного лідерства в умовах світового інформаційного простору з метою систематизації та узагальнення цих підходів.

Виклад основного матеріалу

Впродовж усієї історії людства вчені приділяли значну увагу аналізу феномену лідерства. В кожний період часу, в кожній країні або спільноті, залежно від місцевих умов, часу та викликів, які доводилося подолати, виникала потреба в лідері.

Спроби осмислити феномен лідерства під час формування суспільства та зрозуміти стійкі характеристики цього поняття почалися ще в давні часи, зокрема в Античній Греції. До сьогодні ця тема продовжує залишатися в центрі наукових досліджень. Різні дослідники зазначають, що термін «лідер» має високий емоційний заряд. Це надзвичайно спокуслива та, водночас, відповідальна роль. Багато з «вічних» проблем у галузі публічного управління та політичної науки концентруються саме на лідерстві: моральність, прагматизм, цінності та навички управління у людському суспільстві.

Очевидно, що на кожному рівні управління або на будь-якій посаді є своя специфіка, але лідерство є загальною вимогою до управлінців на всіх рівнях. Це стандарт поведінки, який вважається зразком і очікується в діяльності. Тому, можна стверджувати, що лідерство - це позиція, яку відстоюють, і компетенція, яку розвивають та оцінюють.

Виклики, з якими стикаються лідери, стають все складнішими з плином часу. Тому діяльність керівників має постійно розвиватися. Сьогодні є потреба у керівниках-лідерах, які здатні відповідати викликам часу, пристосовувати свої методи відповідно до нових цінностей, що змінюються в умовах сучасної інформаційної ери.

Для виявлення та обґрунтування унікальних методологічних підходів до інноваційного лідерства в галузі публічного управління ми звернемося до аналізу глибинних досліджень етимологічних понять, таких як «лідер», «лідерство», «інновація», «інноваційне лідерство», а також процесу перетворення основних методологічних парадигм у суспільстві. Походження слів «лідер» («leader») і «лідерство» («leadership») відбувається від англосаксонського кореня «lead», що можна перекласти як «шлях», який, в свою чергу, походить від дієслова «leaden», що означає «подорожувати» або «йти». У часи морських експедицій, англосакси використовували цей термін для вказівки напрямку судна в морі. Таким чином, лідерами називали людей (або кораблі), що вказували шлях.

Хоча дослідження феномену лідерства має своє коріння у віддаленій історії, термін «лідерство» з'явився в англійській мові лише у другій половині ХІХ століття, а на початку ХХ століття дослідження цього явища стало міждисциплінарним. Воно почало вивчатися в рамках психології, менеджменту, соціології та політології. Лідерство включає у себе здатність особи, організації, країни «керувати» або «вести» інших суб'єктів. Американські вчені визначають лідерство як «процес соціального впливу, під час якого суб'єкт може залучити допомогу та підтримку інших у виконанні спільного завдання» [5].

У сучасному інформаційному суспільстві виникає новий тип лідерів - інноваційні лідери, які відіграють ключову роль у впровадженні новаторських ідей, технологій та підходів у різних сферах діяльності. Розглянемо поняття «інновація», щоб визначити відмінність «інноваційного лідера» від класичних підходів.

Термін «інновація» відповідає англійському слову «innovation». Буквальний переклад з англійської мови означає «впровадження нововведень» і найкраще відображає суть поняття «нововведення». Інновації або нововведення охоплюють широкий спектр соціальних явищ та процесів - новий порядок, нові звичаї, нові методи, нові форми управління тощо. Інновація у буквальному розумінні передбачає процес використання нових підходів у будь-якій сфері діяльності [3, с. 5].

Ю. Буковецька [1] поділяє підходи до поняття «інновація» на дві основні групи:

- інновація розглядається як кінцевий результат інноваційної діяльності (статичний аспект);

- інновація розуміється як процес впровадження нововведень, у якому винахід або ідея набувають нового економічного змісту (динамічний аспект).

Особливе значення має термін «інновація» і його конкретизація у контексті управління. Управлінські інновації представляють собою окремий вид інновацій, який має свою унікальну специфіку та сферу застосування. Одночасно з цим, управлінські інновації мають спільні риси з іншими типами інновацій (створення нових послуг, впровадження нових технологій управління, розробка нових маркетингових стратегій для органів управління тощо). Переосмислення управлінських інновацій вимагає розуміння сутності ключових термінів, які визначають це явище.

Управлінські інновації охоплюють не лише технологічні зміни в управлінській сфері, а також аспекти творчості, розумової діяльності, мотивації та поведінкові моделі, які відрізняються від попередніх підходів, а також нові ціннісні та корпоративно-культурні елементи. Сутність інновацій для аналізу управлінських явищ полягає в тому, що першочерговою є значимість змін, які сприяють розвитку досліджуваного явища, а також увага зосереджена на процесах впровадження нововведень, а не на їх створенні.

Перша особливість дозволяє відрізнити суттєві інновації від незначних змін та реорганізацій (наприклад, створення нових управлінських структур без розробки стратегічних напрямів). Вона покладає акцент на найбільш значущі феномени для розвитку управлінських систем, таких як процесуальні інновації, що полягають у впровадженні нових технологій, методів організації та структур.

Друга особливість спрямована на оцінку кінцевого результату діяльності. Сучасне розуміння інновацій полягає не лише у появі нового, а й у його поширенні в соціальній практиці. Інновації - це використання результатів інтелектуальної праці і технологічних розробок для покращення соціально-економічної діяльності. Основу інновацій становить новація - результат досліджень чи узагальнень практики в якій-небудь сфері діяльності з метою підвищення її ефективності [3, с. 7-8].

Перелік визначень інновації можна було б продовжити. Для нас визначається важливим сукупність двох понять «інновація» та «лідерство», тобто «інноваційне лідерство». Не викликає сумніву необхідність узагальнення теорій інноваційного лідерства, спроможного активізувати внутрішні сили людей на досягнення суспільно значимих цілей в умовах змінюваного інформаційного світу.

Під інноваційним лідерством в публічному управлінні зазвичай розуміють уміння управляти діяльністю команди, впливати на працівників, створювати внутрішню організаційну культуру, що супроводжується зміною уявлень і цінностей, активізацією потреби у новаторстві та інноваціях, досягненні цілей, творчості, самоактуалізації.

Б. Джордж робить висновок, що інноваційні лідерські характеристики, які забезпечують стійкість організації, повинні мати такі п'ять характеристик: відданість інноваціям, наявність довгострокового бачення в плануванні роботи, сміливість не боятися невдачі, інтенсивна участь в інноваціях, толерантність до тих, хто має іншу думку від керівництва [6].

«Найважливіша функція інноваційного управління - забезпечити порядок і узгодженість в організації, в той час як основна функція лідерства - виробляти зміну і рух» [11], - вважає П. Нортхаус. Д. Хорт, Д. Бюхнер зробили висновок, що інноваційне лідерство складається з двох компонентів: інноваційний підхід до лідерства та лідерство для інновацій [8].

С. Мартінез визначає вісім характеристик лідера: 1) розвиненість когнітивних здібностей, щоб сприймати різні інтелектуальні моделі; 2) достатня когнітивна складність для адаптації та реагування на різноманітні впливи зовнішнього та внутрішнього середовища; 3) світогляд, що відповідає рівню складності, невизначеності та змін, які розглядаються як можливості, що передбачає усвідомлення різних світоглядів, терпимість до відмінностей; 4) створення можливостей для взаємного зворотного зв'язку; 5) здатність розрізняти моделі соціальних та фізичних систем; 6) використання колективного розуму, співпраця на основі довіри, спонукання до діалогу, побудова зв'язків, обмін інформацією; 7) розуміння важливості навчання; 8) здатність бачити ситуацію в трьох часових перспективах: як минуле впливає на теперішнє та як поточні дії можуть впливати на майбутнє [10].

Р. Беглі переконаний, що характеристики інноваційного лідера повинні складатися з наступного: зробіть щось чого ніколи раніше не робили; прагнення створити динаміку, розуміти різноманітність, розширення можливостей персоналу для творчості та навичок, не боїться проблем і не обирає короткі шляхи; не боїться практикувати поза старими нормами, бути уважним і брати участь у створенні нових ідей [4].

Американський дослідник К. Берд склав перелік із 79-ти рис, що трактуються різними дослідниками як «лідерські». Лідер розглядається через призму багатьох факторів. По-перше, «участь» - активність, кооперація тощо. По-друге, «досягнення» - освіта і спорт. По-третє, «відповідальність» - залежність, ініціатива, наполегливість, бажання і т.д. По-четверте, «здібності» - розумові, вербальні та ін. По-п'яте, «статус» - соціально-економічне становище, популярність. По-шосте, «ситуaтивнi риси» особистості [15, с. 82].

В своєму трирічному дослідженні Девід Г. Гліддон ідентифікував компетенції, які необхідні для створення фундаменту виконання цих ролей, розробив модель компетенцій інноваційного лідера та вперше виклав концепцію інноваційного лідерства. «Обов'язок щодо інновації як до культури вже дуже розповсюджений в бізнес-організаціях оскільки він вплітається в місію. Однак, лідерам все одно не вистачає навичок планування, виміру та впровадження інноваційних програм, продуктів або послуг. Ці виклики підсилюються пресингом жонглювати декількома дуже різними та часто конфліктуючими між собою ролями» [7], - стверджують Девід Г. Гліддон та Вільям Дж. Ротвелл. Вони переконують, що для інноваційного лідера не є необхідною складовою створювати нові ідеї, скоріш, вони мають розуміти цінність творчих співробітників. Вони мають заохочувати нові ідеї, шукаючи та збираючи активний внесок від співробітників.

М Уль-Бієн пропонує теорію лідерства у відносинах (RLT) як всеохоплюючу основу для вивчення лідерства як процесу соціального впливу, через який виникає координація (наприклад, еволюція соціального порядку) і зміни (наприклад, нові підходи, цінності, ставлення, поведінка, ідеології) конструюються та виробляються. Ця структура розглядає стосунки як результат дослідження (наприклад, як створюються лідерські стосунки?), так і як контекст для дії (наприклад, як динаміка відносин сприяє структуруванню?). RLT спирається як на методологію сутності, так і на реляційну (множинні реальності), щоб більш повно вивчити реляційну динаміку лідерства та організації. Вона переконана - стосунки, а не влада, перевага чи домінування, виявляються ключовими для нових форм лідерства [15].

С Кові, автор книги «7 навичок людей високоефективних людей» [12] запропонував свій погляд на інноваційне лідерство. У цій книзі викладено цілісний підхід до особистісної ефективності інноваційного лідера. С. Кові визначає навички як зріз знань, умінь і бажань. Його сім навичок проранжовано згідно так званого континууму зрілості: від залежності («Ти проявляєш турботу про мене») до незалежності («Я несу відповідальність і покладаюся тільки на себе») і далі до міжособистісної залежності («Ми можемо це зробити тільки разом») [12].

Залежність не дає людині взяти на себе відповідальність за власне життя і легко дозволяє звинувачувати інших, коли щось недобре. Незалежна ж людина виробляє в собі почуття впевненості і самодостатності, знаходячи в цьому щось корисне, що можна взяти для власного особистісного росту і задоволеності життям. Нарешті людина з міжособистісної залежністю розуміє неможливість досягнення мети без допомоги інших. Така людина прагне знайти спосіб співпрацювати з іншими. При цьому вона постійно шліфує свої власні здібності («точить лезо» за висловом С. Кові) і отримує задоволення від тих емоцій, які несуть в собі міжособистісні відносини і робота в команді.

Всі навички Стівен Кові розмістив на континуумі зрілості. Кожна навичка спирається на попередні. Перші три навички пов'язані з умінням володіти собою: активність, здатність бачити результат роботи на її початку, уміння починати з найголовнішого.

Рух від незалежності (вміння володіти собою і самодисципліна) до міжособистісної залежності (продуктивні взаємини з іншими) передбачає відкрите спілкування, створення ефективної команди і турботу про інших. Створення ефективних взаємовідносин - це те, що Стівен Кові називає «соціальною перемогою».

В основі прагнення до загальної перемоги лежить розуміння того, що для успіху організації необхідна співпраця між людьми. Високоефективний керівник допомагає працівникам усвідомити те, що вони швидше досягнуть успіху разом, ніж поодинці. Тому, п'яту навичку - думати в дусі «виграв/виграв» слід трактувати як особливий настрій розуму і серця, яка спрямована на постійний пошук взаємної вигоди у процесі взаємодії з іншими людьми. Незважаючи на те, що з часом знаходити взаємовигідні рішення досить складно, так думати просто необхідно, інакше у майбутньому програють всі.

Шоста навичка: навчитися слухати та розуміти інших, люди повинні розвивати в собі емпатію - співпереживання ситуації, в якій опинився інша людина. Працюючи разом, працівники досягають синергізму. Синергізм виникає тоді, коли люди створюють нові альтернативи і рішення. Найкращі шанси досягти синергізму у тих людей, які мають різні погляди на одні й ті ж явища, але прислухаються один до одного, знаходячи нові можливості для себе.

Сьома навичка інтегрує всі попередні. По суті, це процес постійного оновлення (самовдосконалення), що включає в себе фізичний, ментальний, духовний і соціальний аспекти життя людини. Стівен Кові радить людям постійно вдосконалювати себе, щоб підтримувати високий рівень працездатності [12].

К. Тонак, С. Чаемчой та А. Корнпуанг визначають чотири компоненти інноваційного лідерства: внутрішня особистість, зовнішня особистість, діяльність і стосунки [13]. Дж. Као-ян [9] на основі дослідження виявляє компоненти інноваційного лідерства адміністраторів освітніх установ: особистість, соціальні характеристики та ролі й обов'язки. В. Тумтул та В. Аріратана [14] виділяють шість компонентів: наявність бачення змін, творчість, командна робота та участь, бути етичним і перевірятися, управління ризиками та атмосфера культурної організації.

Виходячи з вищевикладеного, інноваційний лідер надихає, мотивує, інтелектуально стимулює, використовуючи такі інструменти, як переконуючий вплив, що породжує ідеї, що надихають, мотивація, інтелектуальна стимуляція, індивідуальний підхід, почуття колективної відповідальності.

Узагальнивши дослідження науковців, представимо компоненти інноваційного лідерства (табл. 1).

Таблиця 1 Компоненти інноваційного лідерства