Юридичні ознаки інформаційного делікту

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Юридичні ознаки інформаційного делікту

Інформаційні делікти в широкому розумінні (правопорушення в інформаційній сфері) мають подвійне походження - як власне інформаційне, так і інше, притаманне тим деліктам, які завдяки розвитку ІТ набули нового інструментарію вчинення.

У зв'язку з цим ознаки інформаційних деліктів виявляються в єдності загального і своєрідного в їхній правовій природі. Вони можуть комбінуватися в процесі розгляду залежно від вирішуваних завдань наукової, освітньої чи практичної юридичної діяльності, зокрема як:

- ознаки науково-пізнавального характеру - виділені в процесі наукового осмислення, узагальнення, спроб систематизації, виявлення нового, спільного і відмітного порівняно з іншими деліктами тощо, що необхідно для виконання конкретних завдань певних наукових досліджень;

- загально-правові ознаки - інтерпретовані в результаті розгляду інформаційних деліктів крізь призму традиційної конструкції правопорушення в теорії права, що може використовуватися з навчально-пізнавальною метою;

- формально-юридичні ознаки - відображені (змодельовані) в елементах складу окремих правопорушень, передбачених законом, шляхом застосування засобів юридичної техніки;

- фактичні ознаки - характеристики конкретних вчинених інформаційних деліктів, які є предметом охоронної правозастосовної практики і відповідного юридичного аналізу.

Розгалуженість сучасної юридичної науки і практики та її складний дослідницький арсенал, зумовлюють значну варіативність можливих підходів до інформаційних деліктів, зокрема їхніх ознак, рис, властивостей, видів, що загалом становлять онтологічні й гносеологічні основи інформаційної деліктології. Тому сукупність характеристик інформаційних деліктів, отриманих в результаті пізнання в межах тієї чи іншої юридичної діяльності, зумовлюються галуззю юриспруденції, її предметною сферою, метою і завданнями, методологічною основою тощо.

Так, осмислюючи юридичну природу інформаційних правопорушень, С.М. Правдюк виокремлює такі їх ознаки, які по суті є відмітними:

1) міжгалузевий характер, у зв'язку з чим відповідальність за них передбачена в деліктному законодавстві різних галузей права;

2) ідеальний характер, тобто вони так чи інакше пов'язані зі специфічною субстанцією - інформацією;

3) вчиняються, як правило, в інформаційній сфері, середовищі;

4) складність ідентифікації правопорушника чи джерела небезпеки (особливо для комп'ютерних правопорушень), а також місця і часу вчинення (особливо для комп'ютерних правопорушень);

5) динамічний та перманентний розвиток способів, засобів їх вчинення, що ускладнює ефективну їх превенцію та боротьбу з ними;

6) особливу роль при визначенні правопорушення інформаційним надається об'єкту порушення (інформаційні відносини), предмету (інформаційна інфраструктура, інформаційні права і свободи людини та громадянина) чи знаряддям вчинення (інформаційно-телекомунікаційні технології (засоби інформатизації та телекомунікацій), інші засоби зв'язку)Правдюк С.М. Інформаційні правопорушення : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Київ, 2015. С. 8-9..

О.М Селезньова і В.В. Руданець пропонують всю сукупність ознак правопорушень в інформаційній сфері диференціювати на:

загальні - соціального, юридичного, об'єктивного, психологічного, наслідкового характеру;

спеціальні - ознаки предметного характеру і ознаки інформаційної складової об'єктивної сторони інформаційного правопорушення 1.

Очевидно, що варіантів авторських інтерпретацій понять «інформаційний делікт», «інформаційне правопорушення», «правопорушення в інформаційній сфері» та елементів їх змісту може бути багато. Тому на шляху формування доктринальних інформаційно-деліктологічних знань найбільш доцільним видається виділення й осмислення правових ознак, які орієнтують на осмислення своєрідної «інформаційності» правопорушення та встановлення місця інформаційних деліктів в системі правової поведінки загалом та протиправної зокрема.

Розглядаючи зміст і класифікацію інформаційної діяльностіСелезньова О.М., Руданець В.В. Концепти розуміння сутності та ознак правопо-рушення в інформаційній сфері. Право і суспільство. 2017. №3. Ч. 2. С. 142-145.Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інформаційної деліктології. С. 27-36., як її різновид К.І. Бєляков виділяє «неправомірну інформаційну діяльність - соціально-шкідливу інформаційна діяльність у державному чи недержавному сектору соціального забезпечення, або приватні дії в інформаційній сфері, які здійснюється з порушенням чинного національного чи міжнародного законодавства, завдають матеріальної чи моральної шкоди фізичним та юридичним особам або порушують їх права, та підлягає притягненню до юридичній відповідальності згідно із законом»Бєляков К.І. Інформаційна діяльність: зміст та підходи до класифікації. Інформація і право. Київ: НДЦ правової інформатики АПрН України. 2012. №3. С. 63-69..

Суб'єктом такої діяльності вважається деліктоздатна особа, яка скоїла протиправне діяння. Ним можуть бути: «індивідуальні суб'єкти - фізичні особи-громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни, а також спеціальні суб'єкти, що мають владні повноваження (службові, посадові особи); колективні суб'єкти - юридичні особи - різноманітні організації, створені і зареєстровані в законному порядку (підприємства, установи, державні органи та служби, органи місцевого самоврядування тощо)» Бєляков К.І. Ознаки неправомірної інформаційної діяльності. Наука і правоохорона. Київ: ДНДІ МВС України, 2012. №1(15). С. 103-109..

Як видно нові категорії суб'єктів правопорушень разом із виникненням інформаційних деліктів не виокремлюються, тому їх суб'єктивні характеристики, такі як види суб'єктів, деліктоздатність, вина та її форми, мета і мотиви, свідомо-вольовий характер будуть наповнені традиційним змістом, який не потребує додаткового розкриття. Натомість протиправ- ність, небезпечність/шкідливість і об'єктивний вираз можуть мати свою «інформаційну» специфіку, чому буде приділено увагу далі.

1. Інформаційні делікти мають протиправний характер, тобто вчиняються всупереч вимогам права.

Основним об'єктом посягань таких правопорушень є інформаційні відносини регламентовані правовими нормами. При цьому особливості вияву протиправності інформаційного делікту наразі пояснюються залежно від галузі права, нормами якої передбачена відповідальність за такий делікт.

Так, в межах адміністративного і кримінального права, в яких домінують імперативні норми, протиправність інформаційних деліктів виявляється в порушенні безпосередніх заборон або у невиконанні обов'язків, встановлених законом. А, наприклад, у цивільному праві, для якого характерне диспозитивне регулювання та наявність договірної складової інституту юридичної відповідальності, інформаційні делікти полягатимуть у порушенні цивільних прав, невиконанні або неналежному виконанні цивільних обов'язків, що можуть бути визначені як законом (актами цивільного законодавства), так і відповідним цивільно-правовим договором.

2. Інформаційні делікти мають суспільно-небезпечний/шкідливий характер.

Усвідомлення суспільної небезпечності та/або шкідливості інформаційних деліктів у сучасній науці потребує особливої виваженості. Традиційний для навчальної і подекуди наукової юридичної літератури, проте не безсумнівний, розподіл правопорушень на суспільно-небезпечні й шкідливі, як підстава відокремлення злочинів від проступків, не забезпечує повноти розкриття природних рис явища «інформаційний делікт».

Новітні інформаційні правопорушення, на відміну від інших, частіше виникають не поодиноко, а характеризуються масовістю, нерідко лавиноподібністю поширення, що спричинено їх латентністю, легкістю повторювання, універсальністю і доступністю знарядь вчинення, важкістю виявлення, фіксації і розкриття тощо.

Суспільна небезпека окремого такого правопорушення може бути непомітною, але вона реальна і цілком очевидна, якщо інформаційні делікти певного виду розглядати в сукупності. В цьому разі вони створюватимуть загальний небезпечний вплив, який можна інтерпретувати як зазіхання на колективні інформаційні права людини.

Окрім того, вітчизняна юридична наука має альтернативні концепти суспільної небезпечності правопорушень. Серед них найбільш поширеною є ідея «генетичного» зв'язку усіх видів правопорушень, завдяки чому певна міра суспільної небезпеки притаманна їм усім, а не тільки злочинам. Але деякі автори, зокрема О.М. Селезньова і В.В. Руданець 1, дискутуючи про сутність та ознаки правопорушень в інформаційній сфері, усе ж таки вдаються до їх формального розподілу на соціально- небезпечні й шкідливі, з чим важко погодитися зважаючи на попередні доводи.

Отже, наукова актуальність розгляду небезпечності/шкідливості інформаційних деліктів полягає не у здійсненні видової диференціації на злочини і проступки, а у відповідному вимогам часу науковому осмисленню обох цих характеристик як різнорівневих.

З огляду на це, неможливо не підтримати В.К. Колпакова, який, розкриваючи адміністративно-деліктний правовий феномен, пояснює, що «в системі сучасних знань про адміністративний проступок конкурування концепцій суспільної небезпечності/шкідливості себе вичерпало. Суспільну небезпеку і суспільну шкоду в контексті дослідження ознак адміністративного проступку необхідно розглядати в діалектичному співвідношенні з урахуванням сучасних досягнень юридичних, філософських, соціологічних та інших наук»Селезньова О.М., Руданець В.В. Концепти розуміння сутності та ознак правопорушення в інформаційній сфері. Право і суспільство. 2017. № 3. Ч. 2. С. 142-145. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2004. С. 165. Тихомиров О.Д. Просторовий вимір права: проблеми методологічного осмислення. Право України. 2013. №3-4. С. 32-38. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен. С. 157..

Очевидно, що наведені роздуми в повній мірі стосуються не тільки адміністративних, а й інформаційних деліктів в цілому.

3. Інформаційний делікт - це діяння. Конкретний інформаційний делікт є актом поведінки в межах системи інформаційних відносин, сформованих суспільством і врегульованих правом.

Як специфічне діяння інформаційний делікт, характеризують, по-перше, певний «простір», сформований внаслідок соціальної інформатизації, до якого належить об'єктивний прояв протиправної поведінки (реальна дія чи бездіяльність), по-друге, можливі варіації такого об'єктивного прояву з характерними для них унікальними рисами, зумовленими власне «інформаційністю». юридичний правовий інформаційний деліктологія

Тут необхідно відмітити, що загальновживана назва «правопорушення в інформаційній сфері» є лише абстрактним позначенням наявності певних зв'язків правопорушення з інформаційними явищами. У контексті ж конкретизації тієї реальності, в якій вчиняється інформаційний делікт, поняття «інформаційна сфера» виглядає дещо надмірним, адже зміст його доволі широкий і дискусійний та не обмежується правовим ракурсом. Існування поведінкових проявів інформаційного делікту лежить скоріш у певному «сегменті», утвореному сполученням інформаційної і правової сфер, або, що буде точніше, у сфері інформаційних правовідносин.

Для правової науки інформаційний делікт є передусім об'єктом правової дійсності, що осмислюється й перетворюється на відповідних методологічних засадах. З огляду на наукову міждисциплінарність, юридичну міжгалузевість, територіальну і юрисдикційну транскордонність явища «інформаційний делікт», особливу цінність для його дослідження має методологія просторового мислення, саме як складова правової методології.

Не вдаючись до дискусії щодо змісту та співвідношення загальних понять «сфера» та «простір», необхідно зазначити, що особливість просторового підходу в юридичній науці пов'язана не тільки зі своєрідністю юридичного розуміння поняття простору (зокрема, простору як форми соціального буття, для якого не обов'язкові прив'язки до фізичного простору та обмеження кордонами), а й своєрідністю та багатоманітністю права як соціального явища, особливостями його пізнання 1.

Таким чином, інформаційні правопорушення - це протиправні діяння у сфері інформаційних правовідносин, але власні юридичні образи (моделі, концепції) як конкретні види інформаційних деліктів з відповідними правовими наслідками в формі юридичної відповідальності вони отримають у певному правовому просторі (національному, європейському, галузевому тощо) з притаманними йому ідеалами, цінностями, принципами, методами, зокрема привнесеними інформатизацією.

Юридично значущі ознаки інформаційного делікту, як і всіх інших правопорушень, узагальнюються в конструкції юридичного складу, що становить сукупність обов'язкових елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна, суб'єктивна сторона інформаційного делікту.

Особливості видового розмаїття і нормативної фіксації складів інформаційних деліктів у правовому просторі певної держави будуть залежати від доктринальних тенденцій, правових традицій, юридичної техніки, форм писаного права тощо, притаманних національній правовій системі, а також вимог відповідних міжнародних актів.

Разом із тим, міжгалузевий характер юридичної відповідальності за інформаційні делікти, вимагає вивчення їх складів з позицій тих галузей права, якими така відповідальність передбачена.

Наприклад, спираючись на класифікації складів адміністративних правопорушень 1, склади інформаційних деліктів також можна диференціювати за ступенем суспільної небезпеки (основні i кваліфіковані), за характером шкоди (матеріальні i формальні), за суб'єктом (особисті i службові), за структурою (однозначні й альтернативні), за особливостями конструкції (описові i бланкетні). А в цивільному праві склад інформаційних деліктів необхідно розглядати крізь призму своєрідної концепції складу цивільного правопорушення як сукупності загальних (типових) умов, наявність яких необхідна для покладення відповідальності на порушника цивільних прав та обов'язків (деліктна, недоговірна відповідальність), а також враховувати можливості відшкодування завданої шкоди у договірних відносинах, що найчастіше не вважається відповідальністю за правопорушення.

Проте, в будь-якому разі, розглянута вище загальна інформаційна специфіка протиправності, суспільної небезпечності/шкідливості й об'єктивації інформаційного делікту як діяння позначається на сприйнятті елементів його юридичного складу, насамперед, об'єкта і об'єктивної сторони. Як раніше було зазначено, саме в цих елементах складу знаходять своє місце ті юридичні ознаки, які дають змогу виокремити інформаційний делікт серед інших правопорушень.

Про відсутність певної домінантної інформаційності суб'єкта і суб'єктивної сторони інформаційного делікту свідчить і достатньо традиційний їх розгляд авторами профільних наукових публікацій (В.Я. Настюк, В.В. Бєлєвцева 1, А.О ВолковаНастюк В.Я., Бєлєвцева В.В. Загальноправова характеристика адміністративної відповідальності за інформаційні правопорушення. Інформація і право. 2013. №1(7). С. 151-157. Волкова А.О. Особливості юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері. Правова інформатика. 2014. №1(41). С. 72-80., Л.П. КоваленкоКоваленко Л.П. Деякі питання щодо правопорушень в інформаційній сфері. Форум права. 2013. №4. С. 158-167. Мельник С.В., Тихомиров О.О., Лєнков О.С. До проблеми формування понятійно-термінологічного апарату кібербезпеки. Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. 2011. Вип. 30. С. 165-171.).

Об'єктом правопорушення завжди є регламентовані правом суспільні відносини. Їх урегульованість, упорядкованість являє собою ту загальносоціальну і правову цінність, яка передусім «потерпає» від неправомірних діянь.

Якщо інформаційні делікти розглядати в максимально широкому розумінні і, відповідно, виділяти їх не тільки за об'єктом, а й за елементами об'єктивної сторони (шляхом, способом здійснення правопорушення), то до об'єктів таких правопорушень належатимуть як інформаційні правовідносини, незалежно від способів посягання на них, так і інші правовідносини, що порушуються протиправними діяннями, які вчиняються з безпосереднім використанням інформаційних технологій, засобів, систем.

Проте іманентну інформаційну природу, яка являє собою первинний інтерес для науки інформаційного права, мають тільки інформаційні делікти у вузькому розумінні. Їхнім об'єктом є суто інформаційні відносини - суспільні відносини, що виникають в інформаційній сфері, в процесі або як наслідок інформаційної діяльності, та охороняються правом.

Серед інформаційних відносин об'єктне коло правопорушень складають: відносини в галузі масової інформації, авторського права, забезпечення інформаційної безпеки, бібліотечної та архівної справи, комунікацій і Інтернету тощо; відносини у сфері встановленого правового режиму відкритої публічної інформації та інформації з обмеженим доступом, зокрема державної, комерційної, банківської, професійної таємниць, таємниці листування і телефонних розмов, службової інформації, персональних даних тощо.

До нематеріальних предметів правопорушень у сфері інформаційних відносин можна віднести відомості про осіб, предмети, факти, події, явища незалежно від форми їхнього подання, а також комп'ютерні данні і «Інтернет контент», що має розглядатися сьогодні як актуальний прояв предметної сфери інформаційних деліктів. До матеріальних - носії інформації, засоби обробки, зберігання, передавання (поширення) інформації.

Об'єктивну сторону інформаційних деліктів становить зовнішня вираженість правопорушення в формі діяння, негативні наслідки та причиново-наслідковий зв'язок між ними, звичайно, з урахуванням інтерпретації цих елементів різними галузями права. Разом із обов'язковими інформаційність делікту може виявлятися і в факультативних елементах об'єктивної сторони, найчастіше як спосіб вчинення.

Своєрідність інформаційних деліктів може зумовлювати певну нестандартність усвідомлення їх об'єктивної сторони. Це, передусім, стосується протиправних діянь у «кібернетичному просторі», тобто просторі, сформованому інформаційно-комунікаційними системами, в якому проходять процеси перетворення (створення, зберігання, обміну, обробки та знищення) інформації, представленої у вигляді електронних комп'ютерних даних 1. Їх об'єктивна сторона може не містити звичного зовнішнього виразу протиправної поведінки суб'єкта, з яким чітко зіставляються конкретні наслідки.

Так, порушення процесів обробки інформації в комп'ютерних системах здійснене комп'ютерним вірусом (шкідливим програмним забезпеченням), який діє і поширюється некеровано та несвідомо переноситься користувачами, на перший погляд, важко пов'язати з конкретною винною особою. Проте завжди існує зловмисник, який створює і поширює такий вірус, або здійснює перше його впровадження в комп'ютерну систему чи мережу. У такому разі саме ініціювання шкідливих інформаційних процесів, управління ними необхідно вважати зовнішнім виразом протиправної поведінки деліквента.

Негативні наслідки інформаційних деліктів полягають передусім у завданні шкоди або створенні загрози інформаційним правам і інтересам особи, суспільства, держави. Це фактично може виразитись як у конкретних матеріальних збитках, так і в численних проявах загальновідчутних нематеріальних втрат - підриві авторитету та ділової репутації (окремих суб'єктів або держави в цілому), формуванні неадекватної (необґрунтованої) громадської думки та дезорієнтації населення, створенні суспільної паніки, дискредитації владних структур та їхніх рішень тощо.

Використання ІТ, систем, засобів як спосіб вчинення правопорушення виступає додатковою кваліфікуючою ознакою тільки тоді, коли законом визнана особлива небезпечність такого способу вчинення делікту (злочину), що відповідним чином зафіксовано в юридичному складі. Наприклад, ч.3 ст.190 «Шахрайство» Кримінального кодексу України передбачає посилене покарання за таке діяння, вчинене «шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки» Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 №2341-III..

У цьому разі «інформаційність» правопорушення, навіть не будучи іманентною ознакою, істотно впливає на суспільну небезпечність даного виду злочину і відповідальність за нього, що безпосередньо визначено кримінальним законом. Це є незайвим свідченням тому, що подібні види деліктів (інформаційні за способом) певною мірою мають залишатися в фокусі інформаційної деліктології поряд із деліктами інформаційними за змістом.

На жаль юридичне визнання українським законодавцем небезпечності «інформатизації» злочинної діяльності з різних причин відбувається досить повільно. Це зумовлює не завжди адекватну правову і державну реакцію на злочини в інформаційній сфері та певну відсталість охоронних і захисних правових механізмів.

Отже, сьогодні можна констатувати, що система знань про правопорушення в інформаційній сфері містить достатньо сформований комплекс ознак, на підставі яких інформаційний делікт може розглядатися як специфічна самостійна категорія правопорушень.

Подальше осмислення і прагматизація набутих знань повинні стати основою удосконалення інституту юридичної відповідальності в інформаційній сфері як фундаментального правового засобу, механізму, гаранту, покликаного забезпечувати регулятивну, захисну і охоронну дієвість інформаційного права, без чого не можливе існування й розвиток сучасного громадянського та формування інформаційного суспільства.

Размещено на Allbest.Ru