Визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстава припинення права власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстава припинення права власності

Білянська Наталія Володимирівна кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ-ДСП

Анотація

необгрунтовані активи право власності

Стаття присвячена висвітленню особливостей інституту визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстави припинення права власності.

Досліджено правову природу конфіскації та визнання активів необгрунтованими як підстав припинення права власності, а також визначено співвідношення таких категорій. Розглянуто окремі види конфіскації у приватному праві.

Встановлено, що в ЦК України та Господарському кодексі України вживається не термін «конфіскація», а «стягнення в дохід держави», що в таких випадках є тотожними поняттями.

Зроблено висновок, що визнання необгрунтованими активів певною мірою схоже за змістом з конфіскацією, оскільки стягнення здійснюються на користь держави в примусовому порядку, проте між такими підставами припинення права власності є низка відмінних рис.

Встановлено, що визнання необгрунтованими активів містить окремі елементи такого цивільно-правового інституту як набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Розглядаючи інститут визнання необгрунтованими активів, звернуто увагу на презумпцію неправомірності їх набуття. Встановлено, що оскільки в переважній більшості випадків особа набуває певне майно на підставі правочину, то виникає конфлікт двох презумпцій - презумпції правомірності правочину та презумпції неправомірності набуття необгрунтованих активів.

Наголошено на тому, що в разі визнання судом необгрунтованими активів доцільно було б розглядати вимогу і щодо визнання недійсним правочину, що став підставою їх набуття, як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства. Проте, як свідчить судова практика, вирішення цього питання виходить за межі розгляду ст. 290 ЦПК України.

Окрему увагу було приділено питанню щодо визначення об'єкта визнання необгрунтованими доходів крізь призму об'єктів права власності. Встановлення співвідношення таких понять має важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є підставою припинення права власності.

Зроблено висновок, що в законодавстві відсутня єдність щодо розуміння активів, що можуть бути визнані необгрунтованими та стягнуті в дохід держави. Обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, як активи згадаються лише в ЦПК України та не є такими в силу норм антикорупційного законодавства.

Ключові слова: необґрунтовані активи, визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, підстави припинення права власності, конфіскація, об'єкт права власності.

Abstract

Bilianska Nataliia Volodymyrivna Candidate of law sciences, Associate professor, Professor of the department of civil and legal disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

RECOGNITION OF ASSETS AS BASELESS AND THEIR COLLECTION IN STATE REVENUE AS A GROUND FOR TERMINATION OF THE RIGHT OF OWNERSHIP

The article is devoted to highlight the peculiarities of the institution of recognition of assets as unsubstantiated and their collection into state income as a basis for terminating the right of ownership.

The legal nature of confiscation and recognition of assets as unjustified as grounds for terminating the right of ownership has been studied, and the ratio of such categories has also been determined. Some types of confiscation in private law are considered.

It has been established that the term "confiscation" is not used in the Central Committee of Ukraine and the Economic Code of Ukraine, but "collection into state income", which in such cases are identical concepts.

It was concluded that recognition of assets as unjustified is to some extent similar in content to confiscation, since the recovery is carried out in favor of the state in a compulsory manner, but there are a number of distinctive features including such grounds for termination of the right of ownership.

It has been established that the recognition of assets as unsubstantiated contains separate elements of such a civil law institution as the acquisition and preservation of property without a sufficient legal basis.

Considering the institution of recognition of assets as unreasonable, attention was drawn to the presumption of illegality of their acquisition. It was established that since in the vast majority of cases a person acquires certain property on the basis of a deed, there is a conflict of two presumptions - the presumption of legality of the deed and the presumption of illegality of acquisition of unsubstantiated assets.

It is emphasized that in case the court recognizes the assets as baseless, it would be expedient to consider the request to invalidate the deed that became the basis for their acquisition, as something that contradicts the interests of the state and society. However, as evidenced by judicial practice, the solution of this issue goes beyond the consideration of Art. 290 of the Code of Civil Procedure of Ukraine.

Particular attention was paid to the issue of determining the object of recognition of income as unsubstantiated through the lens of property rights. Establishing the ratio of such concepts is important both theoretically and practically, since the recognition of assets as reasonless and their collection into state income is the basis for terminating the right of ownership.

It was concluded that the legislation lacks unity regarding the understanding of assets that can be recognized as baseless and collected to state income. The amount of reduction of financial obligations, as well as work or services provided to a person authorized to perform the functions of the state or local self-government, as assets are mentioned in the Civil Code of Ukraine only but not by virtue of anticorruption legislation.

Keywords: unsubstantiated assets, recognition of assets as baseless, recognition of assets as baseless and their collection in state revenue, grounds for termination of ownership, confiscation, object of ownership.

Постановка проблеми

Інститут визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є достатньо новим в законодавстві України, а його поява зумовлена прийняттям Закону України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». До Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) було внесено зміни та частину першу статті 346 «Підстави припинення права власності» доповнено новим пунктом 12 - «визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави».

Порядок та особливості провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави визначено Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), проте визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстава припинення права власності не набуло належного законодавчого закріплення, що актуалізує розгляд даного питання як з теоретичної, так і практичної точок зору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості правового регулювання визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави неодноразово досліджувалися в наукових працях вчених, серед яких Антонюк О. І., Біцюк А. В., Боровська І. А., Бобрик В. І., Гловюк І. В., Ковальчук С. О., Ковтуненко В., Коросташивець Ю., Кройтор В. А., Крук Є. В., Лебедєва А. Л., Мамницький В. Ю., Хутор Т. М. та інші. В переважній більшості наукові розвідки проводилися в контексті цивільного процесуального законодавства, натомість визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстава припинення права власності належним чином досліджено не було.

Метою статті є аналіз особливостей правового регулювання визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстави припинення права власності.

Виклад основного матеріалу

Належний цивільний оборот здійснюється за допомогою права власності, яке є основним речовим правом. Конституція України в ст. 41 передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право приватної власності є непорушним [1]. Непорушність права власності також встановлюється й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, ЦК України. Так, відповідно до ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. А ст. 321 ЦК України визначає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом [2].

Подібні положення встановлюються і на міжнародному рівні. Так, відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права [3].

Поряд з цим, для забезпечення державних та суспільних інтересів законодавець передбачає можливість припинення права власності шляхом відчуження майна, зокрема, в примусовому порядку. Саме до таких підстав належить визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Українська модель даного інституту була запозичена із законодавства зарубіжних країн та має дуальну природу, оскільки поєднує в собі елементи двох видів конфіскаційних заходів - конфіскація без обвинувального вироку суду (non conviction based forfeiture) та механізм необгрунтованих активів (unexplained wealth mechanism).

Після внесення змін до ЦК України в частині розширення підстав припинення права власності інститут визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в наукових колах (В. Ковтуненко, Ю. Коросташивець, А.С. Осадько, Т. Хутор та ін.) отримав назву «цивільна конфіскація».

Окремі судові рішення також містять подібну термінологію, зокрема, рішення Вищого антикорупційного суду у справі №2 991/2396/22 від 18.10.2022 [4], рішення Вищого антикорупційного суду у справі №2 991/366/22 від 13.07.2022 [5].

На обґрунтування використання такої термінології вказується, що процедура цивільної конфіскації не є частиною кримінального судочинства та не має карального характеру. Вона втілює елементи цивільного права, є видом цивільно-процесуальних відносин, має превентивний і компенсаційний характер та спрямована на відшкодування шкоди, заподіяної державі, і стягнення необґрунтовано набутого майна або його вартості. Процедура конфіскації у цивільному провадженні не випливає з обвинувального вироку або процесу його ухвалення і, таким чином, не кваліфікується як покарання, а є засобом контролю за користуванням майном у контексті статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини [5].

Задля правомірності використання такої термінології слід дослідити правову природу конфіскації та визнання активів необгрунтованими як підстав припинення права власності, а також визначити співвідношення таких категорій.

Конфіскація відноситься до достатньо специфічних правових конструкцій, оскільки їй властива міжгалузева та цілком публічна спрямованість. Сутність конфіскації як санкції за скоєне правопорушення обумовлює переважне регулювання її публічним законодавством. Хоча застосування конфіскації не позбавлене цивільно-правових наслідків [6, с. 254].

Зокрема, поняття конфіскації містить Кримінальний кодекс України (далі - КК України), Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України. Під конфіскацією майна слід розуміти примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, що належить особі, за вчинення нею правопорушення у випадках та в порядку, визначеному законодавством.

Окремі види конфіскації існують не лише в публічному, але і у приватному праві. Конфіскація допускається в таких випадках:

1) в разі звернення особи за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду, останній має право постановити рішення про вилучення (конфіскацію) піратських примірників творів, фонограм, відеограм чи записів програм організацій мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо в ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права та/або суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення таких прав (п. 5 ч. 3 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [7];

2) в разі порушення прав на сорти рослин суд може постановити рішення про: а) вилучення з комерційного обігу чи конфіскацію незаконно одержаного відповідачем будь-якого матеріалу сорту та продукту, отриманого безпосередньо з нього (матеріал та продукт сорту, добросовісно набуті іншими особами, конфіскації не підлягають); б) вилучення чи конфіскацію матеріалів і/або обладнання, які були значною мірою використані для незаконного виробництва матеріалу сорту (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин») [8];

3) в разі визнання судом недійсним правочину, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України) [2];

4) в разі, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 209 Господарського кодексу України) [9].

В ЦК України та Господарському кодексі України вживається не термін «конфіскація», а «стягнення в дохід держави», але в даних випадках їх можна вважати тотожними поняттями.

Визнання необгрунтованими активів певною мірою схоже за змістом з конфіскацією, оскільки стягнення здійснюються на користь держави в примусовому порядку. Разом з тим, є і низка відмінних рис.

По-перше, такі поняття розмежовуються ЦК України, про що свідчать такі обставини:

1) конфіскація майна та визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є окремими підставами припинення права власності;

2) на вимоги про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави поширюється спеціальний строк позовної давності в чотири роки (ч. 5 ст. 258 ЦК України).

По-друге, відмінним є об'єкт, на яке звертається стягнення в разі конфіскації та визнання необгрунтованими активів. Конфіскації підлягає майно. Виходячи зі змісту ст. 59 КК України, під майном розуміється конкретна річ, предмет матеріального світу, на яке може бути звернуто стягнення [10]. Натомість активами відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України вважаються грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на рахунках/електронних гаманцях, у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування [11]. Тому активи як об'єкт, на яке звертається стягнення в дохід держави в разі визнання їх неогрунтованими, є ширшим поняттям за об'єкт конфіскації.

По-третє, відмінними є норми законодавства, що підлягають застосуванню в разі конфіскації майна та визнання необгрунтованими активів. Щодо норм, які встановлюють підстави та порядок конфіскації майна, ми вже зазначали раніше, порядок же визнання необгрунтованими активів визначено ЦПК України, а стягнення в дохід держави таких активів або інших активів відповідача, які відповідають вартості необгрунтованих активів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім випадків здійснення такого стягнення в порядку, встановленому Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (ч. 4 ст. 292 ЦПК України) [11].

Таким чином, враховуючи вище вказані відмінні риси, можна стверджувати, що визнання активів необгрунтованими є окремою правовою конструкцією, хоча і дещо схожою за змістом з конфіскацією. Відповідно використання термінів «визнання необгрунтованими активів» та «цивільна конфіскація» як тотожних є юридично невірним.

Така позиція серед науковців зустрічалася ще задовго до встановлення в ЦК України як окремої підстави припинення права власності визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Зокрема, Н.В. Безсмертна зазначала, що від конфіскації як санкції за скоєний злочин потрібно відрізняти випадки судового обернення в доход держави об'єктів безпідставного збагачення (хабарів, прибутків від незаконної підприємницької діяльності тощо), звернення стягнення на майно боржника чи заподіювача шкоди тощо [12, с. 477].

Слід відзначити, що визнання необгрунтованими активів містить окремі елементи іншого цивільно-правового інституту - набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, зокрема, набуття майна в обох випадках відбувається за відсутності правової підстави, при цьому повернення такого майна не можна вважати формою цивільно-правової відповідальності.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Для кондикційних зобов'язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, а вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. [13].

Розглядаючи інститут визнання необгрунтованими активів, слід звернути увагу на презумпцію неправомірності їх набуття.

Відповідно до ст. 291 ЦПК України суд визнає необгрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів [11].

Разом з тим, оскільки в переважній більшості випадків особа набуває певне майно на підставі правочину, то виникає конфлікт двох презумпцій - презумпції правомірності правочину та презумпції неправомірності набуття необгрунтованих активів. Так, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А відповідно до ст. 291 ЦПК України отримані активи за таким (правомірним) правочином суд визнає набутими безпідставно, якщо не встановлено, що вони набуті за рахунок законних коштів.

Частково така суперечливість усувається нормою ст. 328 ЦК України, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом [2]. Але в будь-якому випадку визнанню активів необгрунтованими має передувати визнання недійсним правочину, що став підставою їх набуття.

Якщо правочин, на підставі якого стороною набуваються необгрунтовані доходи, є недійсним як такий, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 228 ЦК України), то правові наслідки він не породжує (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Проте законодавча конструкція такого правочину передбачає по суті розмежування двох окремих правочинів з різними правовими наслідками щодо недійсності:

1) правочин, який порушує публічний порядок - є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України);

2) правочин, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства - може бути визнаний недійсним, а отже він є оспорюваним, а не нікчемним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно, стягнення одержаного сторонами (або однією зі сторін) в дохід держави за рішенням суду можливе лише, якщо це правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, за сукупності таких умов:

1) наявність мети правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

2) наявності умислу в діях однієї або обох сторін.

Враховуючи вказані особливості, в разі визнання судом необгрунтованими активів доцільно було б розглянути вимогу і щодо визнання недійсним правочину, що став підставою їх набуття, як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства. Проте, як свідчить судова практика, вирішення цього питання виходить за межі розгляду ст. 290 ЦПК України. Проте це не позбавляє можливості в загальному порядку спростувати відповідні договори [4].

Окремої уваги потребує питання щодо визначення об'єкта визнання необгрунтованими доходів крізь призму об'єктів права власності. Встановлення співвідношення таких понять має важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є підставою припинення права власності.

Об'єктом права власності є річ, тобто предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України) [2]. Термін «активи» розглядається як ширше поняття, оскільки відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК це є грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на рахунках/електронних гаманцях, у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування [11].

Враховуючи, що визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пов'язується із вчиненням корупційних правопорушень, слід звернути увагу і на норми спеціального законодавства. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» активи - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнені за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими [14].

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» активами є кошти, у тому числі електронні гроші, інше майно, майнові та немайнові права [15].

Як бачимо, в законодавстві відсутня єдність щодо розуміння активів, що можуть бути визнані необгрунтованими та стягнуті в дохід держави. Перш за все звертає на себе увагу той факт, що обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, як активи згадуються лише в ЦПК України та не є такими в силу норм антикорупційного законодавства. Такий законодавчий підхід є неоднозначним і в контексті норм ЦК України, оскільки визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є підставою припинення права власності, а значить має відповідати концепції речового права. Так, суперечливими є питання щодо поширення правового режиму речі на активи у вигляді зменшення фінансових зобов'язань, як робіт чи послуг, а також щодо порядку звернення стягнення на них чи припинення права власності на те, що взагалі не є об'єктом права власності. В світлі цього має поставати питання щодо коректності визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстави припинення права власності.

Задля уникнення такого різноманітного розуміння та вироблення єдиного законодавчого підходу, на нашу думку, доцільно було б п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК викласти в такій редакції: «1) термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на рахунках/ електронних гаманцях, у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інші майнові та немайнові блага, у тому числі криптовалюти, що належать особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування».

Висновки

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

По-перше, визнання активів необгрунтованими є окремою правовою конструкцією, хоча і дещо схожою за змістом з конфіскацією. Відповідно використання термінів «визнання необгрунтованими активів» та «цивільна конфіскація» як тотожних є юридично невірним.

По-друге, в разі визнання судом необгрунтованими активів доцільно розглядати вимогу і щодо визнання недійсним правочину, що став підставою їх набуття, як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства.

По-третє, об'єкт права власності є вужчим за змістом ніж об'єкт визнання необгрунтованими доходів (активи). В законодавстві відсутня єдність щодо розуміння активів, що можуть бути визнані необгрунтованими та стягнуті в дохід держави. Обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, як активи згадуються лише в ЦПК України та не є такими в силу норм антикорупційного законодавства. Такий законодавчий підхід є неоднозначним і в контексті норм ЦК України, зокрема, щодо поширення правового режиму речі на активи у вигляді зменшення фінансових зобов'язань, як робіт чи послуг, а також щодо порядку звернення стягнення на них чи припинення права власності на те, що взагалі не є об'єктом права власності.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 20.01.2024).

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/435-15#Text (дата звернення: 20.01.2024).

3. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_535#Text (дата звернення: 20.01.2024).

4. Рішення Вищого антикорупційного суду у справі № 991/2396/22 від 18.10.2022. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106949017 (дата звернення: 20.01.2024).

5. Рішення Вищого антикорупційного суду у справі № 991/366/22 від 13.07.2022. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105252483 (дата звернення: 20.01.2024).

6. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Т. 5: Право власності та інші речові права / за ред. проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: ФОП Лисяк Л.С., 2011. 624 с.

7. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 01.12.2022 № 2811-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-20#Text (дата звернення: 20.01.2024).

8. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 № 3116-XII (в редакції Закону від 17.01.2002 № 2986-III). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3116- 12#Text (дата звернення: 20.01.2024).

9. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/436-15#Text (дата звернення: 20.01.2024).

10. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 20.01.2024).

11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції Закону від 03.10.2017 № 2147-VIII). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1618-15#Text (дата звернення: 20.01.2024).

12. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / за заг. ред. Я.М. Шевченко. Київ: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. Ч. 1. 692 с.

13. Дайджест судової практики Верховного Суду у справах, пов'язаних із поверненням майна, набутого або збереженого без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК України). Рішення, внесені до ЄДРСР, за січень 2018 року - листопад 2022 року. URL: https://ips.ligazakon.net/ document/VSS01016 (дата звернення: 20.01.2024).

14. Закон України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» від 10.11.2015 № 772-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/772-19#Text (дата звернення: 20.01.2024).

15. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/361-20#Text (дата звернення: 20.01.2024).

References

1. Konstytutsia Ukrainy [Constitution of Ukraine]. (1996, June 28). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text [in Ukrainian].

2. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [Civil Code of Ukraine]. (2003, January 16). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-05#Text [in Ukrainian].

3. Protokol do Konventsii pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod [Protocol to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms]. (n.d). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_535#Text [in Ukrainian].

4. Rishennia Vyschogo antykoruptsijnogo sudu u spravi № 991/2396/22 [Decision of the High Anti-Corruption Court in the case № 991/2396/22]. (2022, October 18)]. reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106949017 [in Ukrainian].

5. Rishennia Vyschogo antykoruptsijnogo sudu u spravi № 991/366/22 [Decision of the High Anti-Corruption Court in the case № 991/366/22]. (2022, July 13)]. reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/105252483 [in Ukrainian].

6. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Naukvo-practychniy komentar. T 5: Pravo vlasnosti ta inshi rechovi prava (2011). [Civil Code of Ukraine: scientific and practical commentary. V. 5: ownership and other property rights]. Kharkiv: FOP Lysyak L.S. 624 p. [in Ukrainian].

7. Zakon Ukrainy Pro avtorske pravo i sumizhni prava vid 01.12.2022 № 2811-IX [The Law of Ukraine «About copyright and related rights» from 01.12.2022 № 2811-IX]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-20#Text [in Ukrainian].

8. Zakon Ukrainy Pro ohoronu prav na sorty roslyn vid 21.04.1993 № 3116-XII (v redaktsii Zakonu vid 17.01.2002 № 2986-III). [The Law of Ukraine «On the protection of rights to plant varieties» from 21.04.1993 № 3116-XII (in the wording of the law from17.01.2002 № 2986-Ш)]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3116-12#Text [in Ukrainian].

9. Hospodarskyi kodeks Ukrainy [Commercial Code Ukraine]. (2003, January 16). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text. [in Ukrainian].

10. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [Criminal Code Ukraine]. (2001, April 05). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text [in Ukrainian].

11. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Civil Procedural Code of Ukraine]. (2004, March 18). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text [in Ukrainian].

12. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Naukvo-practychniy komentar: u 2 ch. (2004). [Civil Code of Ukraine: scientific and practical commentary: in 2 p.]. Kyiv: Concern «Publishing House «In Yure». P. 1. 692 p. [in Ukrainian].

13. Daydzhest sudovoyi praktyky Verkhovnoho Sudu u spravakh, povyazanykh iz povernennyam mayna, nabutoho abo zberezhenoho bez dostatn'oyi pravovoyi pidstavy (stattya 1212 TSK Ukrayiny). Rishennya, vneseni do YEDRSR, za sichen 2018 roku - lystopad 2022 roku [Digest of the judicial practice of the Supreme Court in cases related to the return of property acquired or kept without a sufficient legal basis (Article 1212 of the Civil Code of Ukraine). Decisions submitted to the USRCD for January 2018 - November 2022]. ips.ligazakon.net/ document. Retrieved from https://ips.ligazakon.net/document/VSS01016 [in Ukrainian].

14. Zakon Ukrainy Pro Natsional'ne ahentstvo Ukrayiny z pytan vyyavlennya, rozshuku ta upravlinnya aktyvamy, oderzhanymy vid koruptsiynykh ta inshykh zlochyniv vid 10.11.2015 № 772-VIII [The Law of Ukraine «About the National Agency of Ukraine for Identification, Search and Management of Assets Obtained from Corruption and Other Crimes» from 10.11.2015 № 772-VIII]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/772- 19#Text [in Ukrainian].

15. Zakon Ukrainy Pro zapobihannya ta protydiyu lehalizatsiyi (vidmyvannyu) dokhodiv, oderzhanykh zlochynnym shlyakhom, finansuvannyu teroryzmu ta finansuvannyu rozpovsyudzhennya zbroyi masovoho znyshchennya vid 06.12.2019 № 361-IX [The Law of Ukraine «On the prevention and countermeasures against the legalization (laundering) of proceeds obtained through crime, the financing of terrorism and the financing of the proliferation of weapons of mass destruction» from 06.12.2019 № 361-IX]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/361-20#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru