Шляхи вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів з урахуванням зарубіжного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів з урахуванням зарубіжного досвіду

Березовський Руслан Сергійович аспірант кафедри місцевого самоврядування та розвитку територій Інституту публічної служби та управління, Національний університет «Одеська політехніка», м. Одеса

Анотація

правозахисна громадська організація право людини

Стаття висвітлює шляхи вдосконалення діяльності правоза- хисних громадських організацій з урахуванням кращого зарубіжного досвіду. Для зарубіжної практики характерною є участь правозахисних громадських організацій в захисті прав людей через суди або впливу на владу через громадські акції. Відзначено, що впливи відбуваються у всіх сферах життєдіяльності людини. У зарубіжній практиці відмічається тенденція зміцнення партнерських відносини між правозахисними громадськими організаціями та правозахисними органами з вирішення проблем захисту прав людини. Наголошено, що для української практики визначається доцільність вивчення кращого досвіду діяльності зарубіжних правозахисних громадських організацій, зокрема щодо удосконалення: форм, участі, посилення впливової функції та методів впливу правозахисних громадських організацій. У зарубіжній практиці підходи щодо оцінки держав стосовно їх міцності в правозахисній сфері відбувається з врахуванням ролі і повноважень правозахисних громадських організацій. Визначено роль правозахисників, які діють у державах: розділених внутрішнім збройним конфліктом, а також у стабільних державах; які є недемократичними, а також у державах, які мають сильну демократичну практику; які економічно розвиваються, а також у тих, які класифікуються як розвинені. Вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів на міжнародному рівні та на рівні зарубіжних держав стосується: формування концептуальних основ щодо визнання місця правозахисних громадських організацій в системі суспільних відносин; розвитку правової бази діяльності правозахисних громадських організацій; визначення та розширення методів і форм діяльності; виокремлення ролі правозахисних громадських організацій в державі на рівнї їх впливу на проблеми захисту прав громадян; визнання правозахисних громадських організацій як посередників між органами державної влади та населенням в аспекті адвокаційної громадської діяльності;

врахування думки правозахисних громадських організацій та прийняття їх пропозицій, вимог тощо в межах діючого законодавства; залучення правоза- хисних громадських організацій до удосконалення правових актів щодо прав людей на рівні держави; надання права правозахисним громадським організаціям виступати позивачами в судових процесах з прав людини від імені населення, права якого порушені; побудови партнерських взаємовідносин між державними правозахисними організаціями та правозахисними громадськими організаціями. Сформовано рекомендації для української практики щодо вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів.

Ключові слова: правозахисні громадські організації, діяльність правозахисних громадських організацій, правозахисники, функції та методи діяльності, права людини, публічно-управлінські впливи, партнерство, публічне управління та адміністрування.

Abstract

Berezovsky Ruslan Serhiyovych graduate student of the Department of Local Self-Government and Territorial Development of the Institute of Public Service and Management, National University "Odesa Polytechnic", Odesa

WAYS OF IMPROVING THE ACTIVITIES OF HUMAN RIGHTS

The article highlights ways to improve the activities of human rights public organizations, taking into account the best foreign experience. The participation of human rights non-governmental organizations in the protection of people's rights through the courts or influencing the authorities through public actions is characteristic of foreign practice. It was noted that the impacts occur in all spheres of human activity. In foreign practice, there is a tendency to strengthen partnership relations between human rights non-governmental organizations and human rights bodies for solving human rights protection problems. It is emphasized that for the Ukrainian practice, it is determined the expediency of studying the best experience of the activities of foreign human rights non-governmental organizations, in particular regarding the improvement of: forms, participation, strengthening of the influential function and methods of influence of human rights non-governmental organizations. In foreign practice, approaches to assessing states regarding their strength in the field of human rights protection take into account the role and powers of human rights non-governmental organizations. The role of human rights defenders operating in states: divided by internal armed conflict, as well as in stable states; which are undemocratic, as well as in states with strong democratic practices;

which are economically developing, as well as in those classified as developed. Improving the activities of human rights non-governmental organizations in the context of public-management influences at the international level and at the level of foreign states concerns: the formation of conceptual foundations regarding the recognition of the place of human rights non-governmental organizations in the system of public relations; development of the legal framework for the activity of human rights non-governmental organizations; definition and expansion of methods and forms of activity; highlighting the role of human rights non-governmental organizations in the state at the level of their influence on the problems of protecting the rights of citizens; recognition of human rights non-governmental organizations as mediators between state authorities and the population in the aspect of public advocacy activities; taking into account the opinion of human rights organizations and accepting their proposals, demands, etc. within the limits of the current legislation; involvement of human rights non-governmental organizations in the improvement of legal acts on people's rights at the state level; granting the right to human rights non-governmental organizations to act as plaintiffs in human rights lawsuits on behalf of the population whose rights have been violated; building partnership relations between state human rights organizations and human rights non-governmental organizations. Recommendations for Ukrainian practice on improving the activities of human rights non-governmental organizations in the context of public-management influences have been formed.

Keywords: human rights public organizations, activity of human rights public organizations, human rights defenders, functions and methods of activity, human rights, public management influences, partnership, public management and administration.

Постановка проблеми

Сучасні світові тенденції щодо збереження прав людини свідчать, що провідну роль відіграють правозахисні громадські організації з широкими повноваженнями не тільки щодо просвітницької, моніторингової, посередницької і адвокаційної діяльності, а й з повноваженнями щодо вироблення міжнародних стандартів прав людини, їх запровадження та захисту прав жертв порушення прав людини в судових процесах, у тому числі й міжнародних.

Повноваження правозахисних громадських організацій розглядаються з позицій їх впливу та тиску на уряди для збереження прав людини у всіх сферах життєдіяльності. Особливу роль посідають правозахисні громадські організації в публічно-управлінського впливах, що в розвинених державах дає їм можливість відстоювати права людей шляхом посередництва між органами влади і населенням та представництва від імені населення в правозахисних державних і недержавних організаціях. Прослідковується тенденція зміцнення партнерських відносини між правозахисними громадськими організаціями та правозахисними органами з вирішення проблем захисту прав людей.

В українській правозахисній практиці залишається низьким рівень участі правозахисних громадських організацій в захисті прав людини і впливу на законодавство щодо прав людини та його реалізацію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відмічається велика кількість наукової літератури, яка присвячена питанням захисту та дотримання прав людини та підвищення ролі правозахисних громадських організацій серед українських та зарубіжних дослідників.

Аналіз наукових досліджень вказує на необхідність продовження наукових пошуків із зазначеної проблематики, що обумовлено виникненням певних ризиків в сфері дотримання прав людини у глобалізованому світі. Для української практики визначається доцільність вивчення кращого досвіду діяльності зарубіжних правозахисних громадських організацій, зокрема щодо:

- форми діяльності правозахисних громадських організацій (взаємодія; партнерство; співробітництво; спільні проєкти; спільні робочі групи; діалог; спільні дії; коаліції; посередницька діяльність між органами державної влади і громадою; адвокація; політичні дії; реформування правоохоронних органів; мобілізація молоді; залучення бізнесу тощо) [5; 10; 11];

- участі правозахисних громадських організацій (захист прав людей в судах; впливі на владу шляхом громадських акцій; використовуванні стратегічних судових процесів для боротьби з корупцією тощо) [2-4];

- впливової функції громадських правозахисних організацій (припинення конкретних порушень з прав людини; надання допомоги щодо підтримання прав людини; впливу на зміну законодавства з прав людини; сприяння розвитку законодавства з прав людини; поширення інформації щодо прав людини; сприяння розвитку законодавства щодо прав людини тощо) [3; 4; 6; 9; ];

- методів впливу правозахисних громадських організацій (кампанії з написання листів урядам від мільйонів членів з усього світу (міжнародні організації); оприлюднення інформації через ЗМІ, соціальні мережі, Інтернет; тіньові звіти, які подаються до моніторингових органів ООН з прав людини; участь у приватних зустрічах чи брифінгах з офіційними особами; оприлюднення інформації шляхом використання електронної пошти, петицій, інтернет- сайтів, блогів; підвищення рівня знань про права людини через навчання; створення діалогових груп для подолання недовіри в суспільстві в постконфліктних ситуаціях; рекомендації щодо розробки законів про права людини у всіх сферах, розроблені іноземними експертами тощо) [4; 7; 9; 14].

Все вище зазначене, обумовило формулювання мети даної статті.

Мета статті - полягає у визначенні шляхів вдосконалення діяльності українських правозахисних громадських організацій в контексті публічно- управлінських впливів з урахуванням кращого зарубіжного досвіду.

Виклад основного матеріалу

Підходи сьогодення щодо оцінки держав стосовно їх міцності в правозахисній сфері відбувається з врахуванням ролі і повноважень правозахисних громадських організацій. Вважається, що держави, які мають слабке правозахисне законодавство не мають міцних правозахисних громадських організацій і чинять опір діяльності міжнародних громадських та інших правозахисних організацій. Рівень розвитку правозахисних громадських організацій корелює з розвитком усвідомлення суспільства громадських можливостей з захисту прав людини. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства про правозахисні громадські організації для української практики будувались на аналізі визначень і понять, зафіксованих в документах ООН.

Важливим є визначення поняття «правозахисник» і хто може бути правозахисником. За даними ООН захисником прав людини може бути особа або організація, які діють, захищаючи будь-які права людини від імені окремих осіб або груп. Правозахисники прагнуть просування та захисту громадянських і політичних прав, а також просування, захисту та реалізації економічних, соціальних і культурних прав. Правозахисники вирішують будь-які проблеми з правами людини, які можуть бути найрізноманітнішими, наприклад, страти без належного судження, катування, свавільні арешти та затримання, дискримінація, проблеми працевлаштування, примусові виселення, доступ до медичної допомоги, токсичні відходи та його вплив на навколишнє середовище. Захисники активно підтримують такі різноманітні права людини, як право на життя, на їжу та воду, на найвищий досяжний рівень здоров'я, на достатнє житло, на ім'я та національність, на освіту, на свободу пересування тощо. Іноді вони стосуються прав категорій осіб. Правозахисниками може бути будь-яка особа або група осіб, які займаються просуванням прав людини, починаючи від міжурядових організацій, розташованих у найбільших містах світу, і закінчуючи особами, які працюють у своїх місцевих громадах. Захисники можуть бути будь-якої статі, різного віку, з будь-якої частини світу та мати різне професійне чи інше походження. Зокрема, важливо зазначити, що правозахисники є не лише в громадських та міжурядових організаціях, але також, у деяких випадках, можуть бути урядовцями, державними службовцями або представниками приватного сектору [1].

Правозахисники діють у державах:

- розділених внутрішнім збройним конфліктом, а також у стабільних державах;

- які є недемократичними, а також у державах, які мають сильну демократичну практику;

- які економічно розвиваються, а також у тих, які класифікуються як розвинені [1].

Вони прагнуть заохочувати та захищати права людини в контексті різноманітних проблем, включаючи ВІЛ/СНІД, розвиток, міграцію, політику структурної перебудови та політичні зміни [1].

Більшість правозахисників працюють на місцевому чи національному рівнях та підтримують дотримання прав людини у своїх громадах і країнах. У таких ситуаціях їх головними партнерами є місцеві органи влади, відповідальні за забезпечення дотримання прав людини в провінції чи країні в цілому. Захисники, які діють на регіональному чи міжнародному рівні, можуть, наприклад, відстежувати регіональну чи світову ситуацію з правами людини та подавати інформацію регіональним або міжнародним правоза- хисним механізмам, включаючи інших спеціальних доповідачів Ради ООН з прав людини та договірних органів. Робота правозахисників дедалі частіше є змішаною, зосереджуючись на місцевих і національних питаннях прав людини, але захисники встановлюють контакти з регіональними та міжнародними механізмами, які можуть підтримати їх у покращенні прав людини в їхніх країнах [1].

Велику частку діяльності правозахисників характеризують як діяльність на підтримку жертв порушень прав людини. Розслідування та звітування про порушення можуть допомогти припинити порушення, що тривають, запобігти їх повторенню та допомогти жертвам подати свої справи до суду. Деякі правозахисники надають професійні юридичні консультації та представляють інтереси потерпілих у судовому процесі. Інші надають жертвам консультації та реабілітаційну підтримку [1].

Багато правозахисників працюють над забезпеченням відповідальності за дотримання правових стандартів прав людини. У найширшому розумінні це може передбачати лобіювання владних повноважень та підтримку посилення зусиль держави щодо виконання міжнародних зобов'язань у галузі прав людини, які вона взяла на себе шляхом ратифікації міжнародних договорів [1].

У більш конкретних випадках акцент на підзвітності може призвести до того, що правозахисники стануть свідками на публічному форумі (наприклад, у газеті), або в суді чи трибуналі, про порушення прав людини, які вже мали місце. Таким чином захисники сприяють забезпеченню правосуддя від імені жертв у конкретних випадках порушення прав людини та руйнуванню моделей безкарності, тим самим запобігаючи порушенням у майбутньому. Значна кількість захисників, часто через організації, створені з цією метою, зосереджуються виключно на припиненні безкарності за порушення. Ці ж групи захисників можуть також працювати над посиленням спроможності держави переслідувати винних у порушеннях, наприклад, забезпечуючи навчання з прав людини для прокурорів, суддів і поліції [1].

Деякі правозахисники зосереджуються на заохоченні уряду в цілому виконувати свої зобов'язання щодо прав людини, наприклад, шляхом оприлюднення інформації про виконання урядом стандартів прав людини та моніторингу досягнутого прогресу. Деякі правозахисники зосереджуються на належному врядуванні, виступаючи на підтримку демократизації та припинення корупції та зловживань владою, а також навчають населення, як голосувати та чому їхня участь у виборах є важливою [1].

Правозахисники роблять значний внесок, зокрема через свої організації, у виконання міжнародних договорів з прав людини. Багато громадських організацій і міжурядових організацій допомагають створювати житло, охорону здоров'я та проекти сталого отримання доходу для бідних і маргінальних громад. Вони пропонують навчання основним навичкам і надають таке обладнання, як комп'ютери, щоб надати громадам кращий доступ до інформації [1].

Найбільш очевидними правозахисниками є ті, чия повсякденна робота безпосередньо пов'язана із заохоченням і захистом прав людини, наприклад, правозахисники, які працюють з національними правозахисними організаціями, уповноваженими з прав людини або адвокатами з прав людини. Багато людей професійно працюють правозахисниками і отримують заробітну плату за свою роботу. Проте є багато інших, які професійно працюють правозахисниками, але є волонтерами й не отримують винагороди [1].

При цьому важливо враховувати думку деяких дослідників щодо відповідальності правозахисних організацій. Оскільки міжнародне право прав людини спрямоване на держави, а не на недержавних суб'єктів, це створює вакуум прав людини, у якому недержавні суб'єкти не несуть відповідальності за дотримання прав людини [13].

Важливим у визначенні зобов'язань та відповідальності правозахисних громадських організацій є твердження, яке надається в США, де громадянське суспільство тлумачиться як сукупність соціальних організацій, добровільно створених громадянами для просування спільних цілей або інтересів. Це включає в себе незалежні дослідницькі організації державної політики, організації захисту прав людини та сприяння демократії, гуманітарні організації, приватні фонди та фонди, благодійні фонди, товариства, асоціації та некомерційні корпорації. До нього не входять політичні партії [12]. Отже, правозахисні організації відносять до соціальних організацій.

З досвіду США для наших пропозицій вважаємо доцільним запровадити наступне щодо фінансування. Громадські організації в США існують, щоб представляти практично всі справи, які можуть бути. Їхні джерела фінансування включають пожертвування приватних осіб (американських чи іноземних), комерційних компаній приватного сектора, благодійних фондів або гранти від федеральних, державних чи місцевих органів влади. Джерела фінансування також можуть включати іноземні уряди. У законодавстві США немає заборони на іноземне фінансування громадських організацій, незалежно від того, надходить це іноземне фінансування з урядових чи неурядових джерел [12].

Загалом, будь-яка група осіб може об'єднатися, щоб сформувати неформальну організацію для спільного обговорення ідей або спільних інтересів, і може зробити це без участі чи схвалення уряду. Якщо група прагне отримати певні юридичні переваги, такі як звільнення від федерального оподаткування та оподаткування штату, вона може вибрати офіційну реєстрацію та реєстрацію як громадської організації відповідно до законів будь-якого з 50 штатів США. Для створення нової громадської організації особам не обов'язково бути громадянами США [12].

Вимоги до реєстрації та форми організацій відрізняються від штату до штату, але загалом вони дуже прості, тож будь-хто може зареєструвати громадські організації всього за кілька днів на рівні штату. Процес зазвичай передбачає надання короткого опису організації, її місії, назви, адреси агента в штаті та сплату помірної винагороди. Більшість штатів мають загальний статут про реєстрацію, що робить цей процес маршрутним питанням, яке не підлягає затвердженню законодавчим органом чи будь-яким іншим державним службовцем. Такий підхід усуває ризик того, що державний службовець може зловживати своїми повноваженнями, визначаючи, яким організаціям можна дозволити існування, а яким ні. У кількох штатах певні громадські організації, створені для релігійних, освітніх та інших благодійних цілей, також повинні зареєструватися в державних благодійних організацій, які відповідають за захист благодійних активів і регулювання благодійного збору коштів від громадськості [12].

Багато громадських організацій у Сполучених Штатах звільняються від державних і федеральних податків. Такий правовий статус полегшує діяльність громадських організацій як некомерційних організацій, оскільки вони не повинні сплачувати податок з доходу (фінансування), який вони отримують. Якщо громадська організація хоче отримати від федерального уряду США звільнення від оподаткування прибутку, вона подає заяву до Служби внутрішніх доходів. Існує багато типів громадських організацій, перелічених у Кодексі внутрішніх доходів, які мають право на статус звільнених від податків, і тип доступних пільг залежить від типу громадської організації та виду діяльності, що здійснюється. Загалом, громадські організації, організовані виключно для освітніх, релігійних, благодійних, наукових випробувань для громадської безпеки, літературних цілей і певних видів спорту, які є некомерційними та не відіграють партійної політичної ролі (наприклад, підтримуючи кандидатів на виборах або намагаючись впливу на законодавство), можуть подавати заявку на звільнення від федерального прибуткового податку на всі доходи, пов'язані з цими цілями [12].

Ще одна особливість статусу звільненого від оподаткування полягає в тому, що внески в деякі з цих організацій можуть не оподатковуватись для донора. Це є важливим стимулом для громадян і корпорацій жертвувати кошти цим групам. Важливо зазначити, що федеральні уряди та уряди штатів не оцінюють цінність конкретної діяльності чи місії організації, визначаючи, чи можуть ці організації отримати статус звільнених від податків. Уряд США, як правило, не прагне впливати на місію організації, визначати, як структурована організація, затверджувати, хто нею керує чи є членом правління, чи керувати її фінансовим управлінням. Законодавство США загалом регулює організації, вимагаючи регулярного публічного оприлюднення - шляхом подання інформаційних звітів до уряду - фінансування, діяльності та керівництва організації. Правила не дозволяють державним службовцям скасовувати дозвіл на діяльність або статус звільненого від оподаткування на підставі суджень про достоїнства місії, діяльності, бюджету чи керівництва організації [12].

Після реєстрації громадські організації, відповідно до вимог, уряд США не втручається в те, як громадська організація досягає своїх цілей. Такі організації можуть вільно залучати учасників до своїх організацій, як вони бажають, і не повинні надавати повідомлення будь-якій державній установі про своє членство, діяльність або охоплення. Як і інші американські організації та компанії, американські громадські організації повинні утримуватися від співпраці з урядами чи окремими особами, які перебувають під санкціями США, а також з групами, визнаними іноземними терористичними організаціями, але в іншому випадку вони можуть вільно співпрацювати з іноземними організаціями чи іноземними урядами для досягнення своїх цілей [12].

Не всі громадські організації в Сполучених Штатах зареєстровані. Створити благодійну організацію в Сполучених Штатах надзвичайно легко. Особа може створити благодійний траст, просто уклавши та передавши документ, договір або інший документ, що передає майно трасту іншій особі (або навіть їй самій) у траст для благодійних цілей. Для створення трасту не потрібне схвалення уряду, окрім стандартних вимог для підписання контракту чи акту про передачу майна, проте багато штатів США вимагають від усіх громадських організацій, створених для релігійних, освітніх чи інших благодійних цілей, зареєструватися в державних благодійних організаціях, особливо якщо це буде вимагати коштів від населення. Певні НУО, зокрема благодійні, можуть підпадати під певні операційні обмеження, зокрема правила IRS, які забороняють самообслуговування (транзакції з інсайдерами організації), надмірні винагороди, обмеження лобістської та політичної діяльності, вимоги мінімального розподілу для діяльності та обмеження певних видів комерційної чи інвестиційної діяльності. Крім того, закони штату можуть накладати обмеження на управління, наприклад мінімальну кількість членів керівного органу або обмеження на кількість членів керівного органу, які можуть отримувати компенсацію [12].

Правозахисні громадські організації у Великобританії закликали розширити універсальну юрисдикцію. Зазначається, що Сполучене Королівство має реформувати свої існуючі закони, щоб забезпечити більшу універсальну юрисдикцію, відкриваючи шлях для подання більшої кількості міжнародних позовів про порушення прав людини у Великобританії. Висвітлюється безліч юридичних, практичних і політичних перешкод, які заважають переслідуванню міжнародних злочинів у судах Великобританії. Пропонується низку реформ, спрямованих на вирішення цих проблем і забезпечення більш успішних справ проти осіб, підозрюваних у найтяжчих міжнародних злочинах, включаючи військові злочини, злочини проти людства та геноцид. Рекомендується внести зміни до Закону про Міжнародний кримінальний суд (ICCA) у Великобританії для розширення юрисдикції. Це забезпечить юрисдикцію судів Великобританії щодо всіх злочинів, які охоплюються Римським статутом, принаймні з 1991 року. Також пропонується визначити, які злочини можуть переслідуватися згідно з міжнародним звичаєвим правом до цієї дати [8].

У Великій Британії права людини захищені Законом про права людини 1998 року. Лише державні органи повинні дотримуватися Закону про права людини. Закон про права людини говорить, що державний орган - це організація, яка виконує публічні функції, зокрема:

- державні відомства;

- суди і трибунали;

- місцева влада;

- поліцейські, тюремні та імміграційні офіцери;

- школи;

- омбудсмени;

- державні обвинувачі;

- інші організації, створені законом, такі як Офіс уповноваженого з питань інформації та Генеральна медична рада [14].

Приватні організації або благодійні організації також є державними органами, якщо вони виконують публічні функції. Вони повинні поважати ваші права людини, коли вони виконують свої державні функції. Це може включати, наприклад:

- приватизовані комунальні підприємства, такі як водопровідні компанії, British Gas і Network Rail;

- деякі компанії, які були найняті субпідрядниками для виконання публічних функцій, наприклад, охоронна компанія, яка керує приватною в'язницею;

- деякі ЖБК при виконанні ним деяких функцій соціального орендодавця;

- приватні будинки для престарілих, які надають допомогу від імені місцевої влади;

- приватні лікарні, які надають допомогу від імені NHS [14].

Суди вирішують, чи є щось публічною функцією, оскільки в Законі про права людини немає визначення. Загалом державна функція - це те, що зазвичай надається державі, наприклад освіта, в'язниці чи медичні послуги. Отже, якщо організація здійснює один із цих видів діяльності від імені держави, вона може бути державним органом. Але недостатньо, щоб приватна організація здійснювала державну послугу, щоб вона вважалася державним органом. Суди розглядатимуть низку речей, щоб вирішити, чи є приватна організація державним органом. Він перевіряє, чи організація:

- фінансується державою

- є під наглядом державного регулюючого органу

- здійснює повноваження, надані їх законом;

- займає місце центрального чи місцевого уряду;

- надає державні послуги;

- діє в інтересах суспільства;

- виконує повноваження примусу, переданих державою [14].

Органи державної влади, які також є організаціями державного сектора, як-от лікарні NHS, поліція чи школи, повинні дотримуватися Закону про права людини в усьому, що вони роблять, навіть якщо це не державна функція. Це означає, що вони також повинні дотримуватися Закону, коли вони займаються речами приватного характеру, наприклад укладаючи трудові договори [14].

Приватні організації повинні дотримуватися Закону про права людини лише тоді, коли вони виконують свої публічні функції [14].

Закон про права людини говорить, що суди повинні враховувати права людини в усіх справах, які вони розглядають. Це пояснюється тим, що вони також є державними органами, тому повинні дотримуватися Закону про права людини. Усі суди у Великій Британії повинні застосовувати закон у спосіб, який сумісний з правами людини. Це означає, що вони повинні тлумачити та виконувати закон у спосіб, який максимально наближений до Закону про права людини. Вони повинні робити це в усіх справах, які вони розглядають, навіть якщо вони не залучають державний орган [14].

Враховуючи вище зазначене, важливим є визначення в правовій площині особливостей діяльності правозахисних організацій і внесення доповнень і змін в Закон України «Про громадські об'єднання». В термінології законодавства поняття «правозахисник» або «захисник прав людини», також на рівні законодавства потребує введення та визначення поняття «правозахисна громадська організація.

Висновки

Отже, вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів на міжнародному рівні та на рівні зарубіжних держав стосується наступного:

- формування концептуальних основ щодо визнання місця правозахис- них громадських організацій в системі суспільних відносин з врахуванням міжнародних правових актів, надання згоди державами на проведення міжнародного моніторингу зі збереження прав людей, визнання необхідності широких повноважень громадських правозахисних організацій та їх рівня легальності (зареєстровані, незареєстровані);

- розвитку правової бази діяльності правозахисних громадських організацій як на міжнародному рівні, так і на рівні окремої держави;

- визначення та розширення методів та форм діяльності правозахисних громадських організацій;

- виокремлення ролі правозахисних громадських організацій в державі на рівня їх впливу на проблеми захисту прав громадян;

- визнання правозахисних громадських організацій як посередників між органами державної влади та населенням в аспекті адвокаційної громадської діяльності;

- врахування думки правозахисних громадських організацій та прийняття їх пропозицій, вимог тощо в межах діючого законодавства;

- залучення правозахисних громадських організацій до удосконалення правових актів щодо прав людей на рівні держави;

- надання права правозахисним громадським організаціям виступати позивачами в судових процесах з прав людини від імені населення, права якого порушені;

- побудови партнерських взаємовідносин між державними правозахис- ними організаціями та правозахисними громадськими організаціями не тільки в контексті дорадчих функцій, а й як незалежних суб'єктів правозахисної діяльності.

Для української практики вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів буде стосуватись наступного:

- внесення змін у Закон України «Про громадські об'єднання з уточненням щодо визначення терміну «правозахисник» та «правозахисна громадська організація», визначення їх прав, відповідальності, розширення джерел фінансування та процедури звільнення від оподаткування;

- закріплення на рівні законодавства визначення поняття «правозахисна громадська організація;

- розширення функцій та методів діяльності.

Література

2. Brass J. N. Theorizing NGOs and the state. 2016. Retrieved from https://www.cambridge.org/ core/books/allies-or-adversaries/theorizing-ngos-and-the-state/2FF93A50E3E4E24D542AE8944F28E0FB

3. Brown G. Implementation of Human Rights. 2017. Retrieved from https://books.openedition.org/ obp/3069

4. Citizens, equality, rights and values programme (2021-2027). 2022. Retrieved from https://eur-lex.europa.eu/EN/legal-content/summary/citizens-equality-rights-and-values-programme- 2021 -2027.html?fromSummary= 13

5. Griffin El. The Ethical Responsibilities of Human Rights NGOs. The International Journal of Not-for-ProfitLaw. 2013. Vol. 15. Is. 2. Retrieved from https://www.icnl.org/resources/ research/ijnl/the-ethical-responsibilities-of-human-rights-ngos

6. How to influence public policy. 2022. Retrieved from https://studyonline.canberra.edu.au/ blog/how-to-influence-public-policy

7. Huffines J. THE ROLE OF N.G.O.S IN U.S. RATIFICATION OF HUMAN RIGHTS TREATIES. ILSA Journal of Int'l & Comparative Law. Vol. 3:641. Р 641-652. Retrieved from https://nsuworks.nova.edu/cgi/viewcontent.cgi?referer=&httpsredir=1&article=1087&context= ilsajournal/

8. Human rights NGOs call upon UK to expand universal jurisdiction. 2023. Retrieved from https://www.jurist.org/news/2023/10/hold-edits-the-uk-has-deviated-from-its-historical- commitment-to-international-justice-a-report-by-leading-ngos-on-the-application-of-university- jurisdiction-has- stated/

9. Influence of interest groups on policy-making. 2012. Retrieved from https://www.u4.no/ publications/influence-of-interest-groups-on-policy-making

10. Learn how public administrators are helping society by influencing community development and saving lives by shaping policy. 2018. Retrieved from https://onlinedegrees.kent.edu/ political-science/master-of-public-administration/community/importance-of-public-administration

11. Meyers S. NGO-Ization and Human Rights Law: The CRPD's Civil Society Mandate. Laws. 2016. Vol. 5 (2). Is. 21. Retrieved from https://doi.org/10.3390/laws5020021

12. Non-Governmental Organizations (NGOs) in the United States. 2022. Retrieved from https://www.state.gov/non-governmental-organizations-ngos-in-the-united-states/

13. Preaching Without Practicing: Legal Accountability for NGOs to Respect Human Rights. Retrieved from https://www.mcgill.ca/humanrights/artide/70th-anniversary-universal-declaration- human-rights/preaching-without-practicing-legal-accountability-ngos-respect-human-rights

14. Who's breaching your human rights? 2023. Retrieved from https://www.citizensadvice.org.uk/ law-and-courts/civil-rights/human-rights/who-s-breaching-your-human-rights/

Размещено на Allbest.ru