Удосконалення публічного управління територіальної організації влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

Удосконалення публічного управління територіальної організації влади

Васькович Ірина Мирославівна

кандидат економічних наук, доцент

доцент кафедри адміністративного та

фінансового менеджменту



Анотація

місцевий самоврядування територіальний громада

У статті висвітлено роль та місце органів місцевого самоврядування у територіальному розвитку громад. Акцентовано увагу на розбіжностях дослідників у визначені змісту та сутнісних характеристик територіального розвитку. Наголошено, що поняття територіальний розвиток не має однозначного визначення, а його зміст - висвітлює різні аспекти. З одного боку, територіальний розвиток розглядається як процес позитивних змін у соціальному, економічному, екологічному, гуманітарному та інших аспектах, з іншого - як управлінська діяльність, в якій об'єктом є конкретна територія або регіон, суб'єктом -- органи місцевого самоврядування, а метою -- досягнення високого рівня розвитку регіону. Ключову роль у забезпеченні територіального розвитку повинна відігравати сама територіальна громада.

Висвітлено ключові принципи, на яких ґрунтується державна регіональна політика, опертя на які сприятиме забезпеченню територіальній громаді конкурентоспроможності, підвищення якості життя, відновлення і зростання.

Узагальнено, що вміле стратегічне планування розвитку територій є важливим кроком у здійсненні ефективного управління регіонами та досягненні їх сталого розвитку, адже сьогодні, як ніколи раніше, національний простір України зазнає суттєвих загроз та викликів, які становлять небезпеку функціонування держави, дестабілізації її політичного, економічного, соціального та технологічного розвитку, інтеграції у європейський та світовий простір. Зазначено, що пріоритетними завданнями органів місцевої влади в сучасних умовах господарювання повинна стати концептуальна основа, яка об'єднує основні сфери розвитку та ґрунтується на принципах стійкості та збалансованості регіонів. При цьому, сталий розвиток повинен ґрунтується на синергетичному ефекті, що виникає внаслідок взаємодії чотирьох ключових компонентів: економічного (який конкретизується в економічному розвитку), соціального (соціальний прогрес), інституційно-правового (інституціоналізація) та екологічного (екологізація середовища). Кожна з цих складових також визначається заходами, які держава повинна впровадити в концепціях, стратегіях та доктринах сталого розвитку території.

Ключові слова: територіальні громади, реформи, децентралізація публічної влади, публічне управління, державна регіональна політика, територіальний розвиток, модифікована модель розвитку територіальної громади, сталий розвиток території.



Vaskovych Iryna Myroslavivna Сandidate of economic sciences, associate professor, associate professor of the department of administrative and financial management, Lviv Polytechnic National University, Lviv

Improving public administration of territorial governance organization

Abstract

The article highlights the role and position of local self-government bodies in the territorial development of communities. Attention is drawn to the discrepancies among researchers in defining the content and essential characteristics of territorial development. It is emphasized that the concept of territorial development lacks a singular definition, and its content illuminates various aspects. On one hand, territorial development is seen as a process of positive changes in social, economic, ecological, humanitarian, and other aspects; on the other hand, it is viewed as managerial activity where the specific territory or region serves as the object, local self-government bodies as the subject, and the goal is to achieve a high level of regional development. The territorial community itself should play a key role in ensuring territorial development.

Key principles underlying state regional policy are highlighted, aiming to facilitate the competitiveness of the territorial community, enhance quality of life, and promote recovery and growth. It is summarized that proficient strategic territorial development planning is a crucial step in effective regional management and achieving sustainable development. Presently, more than ever, the national space of Ukraine faces significant threats and challenges that endanger the functioning of the state, destabilizing its political, economic, social, and technological development, as well as its integration into the European and global sphere. It is noted that the priority tasks of local authorities in modern economic conditions should be a conceptual basis that unites the main spheres of development and is based on the principles of regional stability and balance.

Moreover, sustainable development should be based on a synergistic effect arising from the interaction of four key components: economic (specified in economic development), social (social progress), institutional-legal (institutionalization), and ecological (environmentalism). Each of these components is also defined by measures that the state should implement in the concepts, strategies, and doctrines of territorial sustainable development.

Keywords: territorial communities, reforms, decentralization of public authority, public administration, state regional policy, territorial development, modified model of territorial community development, sustainable territorial development.



Постановка проблеми

У сучасних умовах господарювання одним із головних показників розвитку країни є реформування системи державного управління та встановлення оновленого місцевого самоврядування. Надзвичайно важливим стає забезпечення потреб у розвитку регіонів. Це передбачає необхідність формулювання нового підходу і перегляду поглядів на проблеми розвитку різних регіонів, які виступають об'єктами місцевого самоврядування.

Як відомо, органи місцевого самоврядування в різних мікрорегіонах опиняються в умовах значних нерівностей. Це обумовлено різноманіттям доступу регіонів до земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів, а також різницею в стані їх використання та збереження. Додатково важливі фактори включають різноманітність туристичного потенціалу, різноманітність складу населення за чисельністю, віком, статтю, професіями, кваліфікацією тощо. Також слід враховувати неоднорідність громадської активності мешканців різних громад, різницю в їх однодумності та ініціативності у вирішенні завдань регіонального розвитку.

Інші фактори, які впливають на нерівноцінність органів місцевого самоврядування в різних регіонах, включають наявність великих та середніх підприємств, які можуть здійснити суттєвий вклад у наповнення місцевого бюджету, розвиток малого бізнесу, кількість підприємців-фізичних осіб, які є платниками податків до місцевого бюджету, а також можливості залучення коштів від інвесторів та кредиторів. Також важливо враховувати різницю в складі органів місцевого самоврядування, їх компетенціях, досвіді та здатності вирішувати проблеми регіонального розвитку, залучати інвестиції, а також виявляти відмінності в ефективності управлінських рішень і націленості на пошук оптимальних шляхів підвищення соціально-економічного рівня розвитку територій та джерел їх забезпечення.

Якщо неможливо змінити забезпечення регіону наявними ресурсами, то вдосконалення управління його розвитком стає актуальним завданням. Це вимагає пошуку шляхів вирішення даної проблеми на рівні кожної територіальної громади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичну основу дослідження склали праці ряду вітчизняних науковців. Зокрема питання управління регіонами та регіонального розвитку висвітлені в роботах таких науковців, як О. Амош, Г. Атаманчук, С. Біла, З. Варналій, Я. Жаліл, В. Мамонова, В. Тертичка, О. Алимов, В. Бакуменко, Т. Безверхнюк, П. Бєлєнький, М. Долішній, Я. Жовнірчик, Т. Іванова, Ю. Кальниш, Н. Нижник, І. Розпутенко, М. Тимчук та інші вчені. Поряд з цим, у контексті завершення реформи децентралізації вимагають поглибленого вивчення теоретико-методологічні положення щодо вибору та впровадження інструментів забезпечення сталого розвитку територіальних соціально-економічних систем місцевого рівня (міст, сіл, селищ та територіальних громад), тощо.

Мета статті - дослідження та удосконалення публічного управління територіальною організацією влади з метою забезпечення ефективного та сталого розвитку міського громадського простору.

Виклад основного матеріалу

В умовах повномасштабної війни РФ та воєнного стану органи місцевого самоврядування в Україні функціонують в умовах загострення численних економічних, соціальних, екологічних та інших проблем, що вимагає оперативного їх вирішення. У зв'язку з необхідністю уникнення кризових ситуацій у суспільстві та врахуванням процесів глобалізації економіки, які набувають об'єму, виникає потреба у розробці та застосуванні новітніх механізмів розвитку регіонів.

Територіальні громади мають мати ефективні інструменти для відповіді на швидкі зміни, які відбуваються як на глобальному, так і національному та регіональному рівнях. Це вимагає проведення суттєвих та прогресивних змін саме в громадах.

Сучасний рівень розвитку окремих регіонів в Україні відрізняється значними нерівностями у розвитку територій, проблемами з привертанням великих обсягів інвестицій та обмеженими ресурсами. Ряд зовнішніх і внутрішніх викликів, що постають перед Україною у сучасному етапі розвитку, вимагають розробки ефективної регіональної політики, яка відповідала б актуальним потребам розвитку територій та їх громад. При цьому важливо використовувати найкращі досягнення як вітчизняних, так і світових досліджень та практичного досвіду.

За висновком Ю.В. Ковбасюк, В.М. Вакуленко та М.К. Орлатія [1] при розробці та реалізації державної регіональної політики необхідно враховувати комплексний підхід. Такий підхід передбачає поєднання та взаємодію трьох взаємопов'язаних і взаємозалежних складових у комплексному вимірі регіонального розвитку: промислового, територіально-просторового та адміністративного секторів. Цей підхід сприяє підвищенню регіональної конкурентоспроможності, досягненню збалансованого регіонального розвитку, успішній реалізації низки розпочатих реформ та підвищенню добробуту населення України.

Сучасний прогрес територіального розвитку має базуватися на створенні умов, які сприяють реалізації внутрішнього потенціалу конкретного регіону. У цьому контексті система регіонального управління повинна володіти інноваційним резервом, що дозволить органам регіонального управління розробляти новаторські концепції для вирішення завдань територіального розвитку. Формування інноваційного потенціалу відбувається завдяки застосуванню передових методів управління, унікальних підходів та, перш за все, використанню людських ресурсів, оскільки інновації є результатом творчої діяльності людей.

На сучасному етапі розвитку країни важливо виявити та втілити внутрішній потенціал структур територіального управління. Основна мета цього процесу - підвищення конкурентоспроможності територій та поліпшення якості життя їх мешканців. Оптимізація структури регіонального управління розглядається як необхідна частина стратегічних заходів, спрямованих на вирішення проблеми задоволення потреб громадян, подолання негативних наслідків зовнішніх викликів та впровадження процесів децентралізації влади.

Стратегія регіональної політики, спрямована на розвиток територій, повинна базуватися на виявленні внутрішнього потенціалу та тенденцій розвитку конкретних областей. Вона передбачає визначення та реалізацію конкурентних переваг регіону, а також максимальне використання можливостей місцевого населення. Це вимагає активного розвитку різноманітних об'єктів соціальної та економічної інфраструктури, а також ефективного співробітництва між суб'єктами різних територій, зорієнтованого на спільні цілі та завдання.

Згідно з накопиченим досвідом, успішне впровадження реформ та реалізація програм і проектів місцевими органами самоврядування прямо залежать від активної участі та залучення мешканців місцевих громад. Результативність цих процесів визначається ступенем їх консолідації та ініціативи у вирішенні актуальних завдань регіону. Це, в свою чергу, впливає як на прийняття рішень місцевими владними органами, так і на їх подальшу реалізацію.

Основними принципами, на яких ґрунтується державна регіональна політика, є:

Конституційність та законність, що передбачає відповідність дій у рамках цієї політики Конституції та законам України, а також міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Співробітництво, що полягає в узгодженні цілей, пріоритетів, завдань, заходів і дій між центральними та місцевими органами виконавчої влади, ВРУ АР Крим, органами виконавчої влади АР Крим та місцевого самоврядування, державними установами та іншими публічними інституціями. Важливо забезпечити взаємодію між ними при розробці та реалізації державної територіальної політики.

Паритетність, яка полягає у забезпеченні рівних можливостей доступу об'єктів державної територіальної політики до ресурсів державної фінансової підтримки регіонального розвитку.

Паритетність, яка полягає у забезпеченні рівних можливостей доступу об'єктів державної територіальної політики до державної фінансової підтримки регіонального розвитку.

Субсидіарність -- це передача повноважень нижчому управлінському рівню та розподіл їх між іншими органами, які можуть виконувати їх найбільш ефективно;

Координація визначається як взаємозв'язок та узгодженість стратегій, планів та програм розвитку на різних рівнях управління, таких як державний, регіональний та місцевий. Цей процес передбачає ефективну взаємодію між різними рівнями влади та відповідних організацій з метою досягнення спільних цілей та оптимізації використання ресурсів.

Єдність передбачає систематичне зменшення соціально-економічних нерівностей між різними регіонами та сприяння створенню і зміцненню просторової, політичної, економічної, соціальної та гуманітарної цілісності України. Це включає в себе розвиток урбанізованих територій, забезпечення рівного доступу до можливостей та ресурсів для всіх громадян, незалежно від їхнього місця проживання. Орієнтована на єдність стратегія сприяє стабільному та гармонійному розвитку країни в цілому, підкреслюючи важливість спільної мети та взаємодії для досягнення спільних цілей ;

Історична спадкоємність включає в себе урахування та збереження позитивного досвіду розвитку територій. Це означає врахування та використання попередніх успіхів та досягнень у розвитку конкретного територіального відрізку, зокрема традицій, культурних особливостей та економічних пріоритетів, з метою покращення сучасного розвитку. Такий підхід сприяє збалансованому та сталому розвитку, використовуючи позитивний досвід минулого як цінний ресурс для формування ефективних стратегій.

Сталий розвиток - це забезпечення тривалого, ефективного та економічного використання енергетичних, матеріальних, природних та інших ресурсів для задоволення потреб поточного покоління, при цьому враховуючи інтереси майбутніх поколінь. Це означає узгоджену економічну, екологічну та соціальну стратегію, спрямовану на збереження природних ресурсів, підтримання екосистем та забезпечення справедливості та благополуччя для сучасного суспільства і його нащадків [2].

Погляньмо, як науковці висловлюють своє розуміння територіального розвитку. Зазначається, що Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П. та Богадьорової Л.М. розглядає регіональний розвиток, перш за все, як рух (як у просторі, так і в часі) продуктивних сил регіону, потоків людей і матеріальних ресурсів, товарів, вантажів, послуг, капіталу, інформації, а також як розкриття система зв'язків і відносин.

По-друге, характеризується як функціонування регіональної економіки, орієнтоване на позитивну динаміку параметрів рівня та якості життя населення, що забезпечується соціальним, економічним, сталим і збалансованим відтворенням ресурсів. та екологічний потенціал регіону [3].

На думку Т.А. Приходченко, територіальний розвиток - це процес позитивних змін у соціальному, економічному, екологічному, гуманітарному та інших аспектах на регіональному рівні.

Відповідно до традиційної концепції регіональна політика держави розуміється як комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на створення та реалізацію ефективних механізмів управління економічним, соціальним, культурним та екологічним розвитком регіональної системи.

Такий підхід базується на узгодженні інтересів регіональної та державної влади та раціональному використанні обмеженого ресурсного потенціалу на місцевому рівні (таблиця 1).

Те, наскільки успішно буде реалізовано регіональний розвиток, залежить від рівня ефективності регіонального менеджменту.

Таблиця 1. Взаємозв'язок державних і територіальних інтересів в соціально-економічному розвитку

Сфера регіональної політики	Мета та напрями розвитку регіонів	Цільові завдання
Підтримка соціально-економічних	Забезпечення соціально- економічної стабільності та єдності держави.	- Забезпечення рівномірного розподілу ресурсів між регіонами; - Створення умов для ефективного використання потенціалу регіонів; - Розвиток інфраструктурри та соціальної сфери.
Забезпечення безпеки	Гарантування політичної, військової, економічної та соціальної безпеки, а також стабільності соціально-економічного розвитку.	Зміцнення системи безпеки на регіональному рівні; Розробка та впровадження заходів щодо запобігання конфліктам та кризам; Забезпечення ефективної роботи правоохоронних органів.
Підвищення конкурентоспроможності	Зростання конкурентоспроможності регіонів та максимальне використання їх ресурсного потенціалу.	Сприяння розвитку інноваційних технологій та галузей; Розвиток підприємництва та створення сприятливого бізнес-середовища; Підтримка економічних та інфраструктурних проектів.
Розвиток людських ресурсів	Забезпечення розвитку та ефективного використання людських ресурсів на регіональному рівні в межах національної економіки.	Зміцнення системи освіти та професійної підготовки; Стимулювання інноваційного мислення та креативності; Забезпечення доступу до високоякісних медичних та соціальних послуг.
Створення інституційного середовища	Утворення розвинутого інституційного середовища для комплексного розвитку регіонів та успішної реалізації структурних реформ на регіональному рівні.	Розробка та впровадження ефективної системи управління; Створення та підтримка інноваційних організацій та центрів; Розвиток механізмів партнерства та взаємодії.
Забезпечення комфортного	Створення комфортного та безпечного середо-вища для всіх громадян, незалежно від їхнього місця проживання.	Забезпечення якісного життя та соціального захисту; Розвиток житлово-комунальної та інфраструктурної сфери

Деякі дослідники визначають управління регіональним розвитком як управлінську діяльність, в якій об'єктом є конкретна територія або регіон, суб'єктом -- органи місцевого самоврядування, а метою -- досягнення високого рівня розвитку даного регіонального утворення відповідно до Конституції, Законів, статутів територіальних громад та інших законодавчих актів України.

Предметом управління регіональним розвитком вважається регіональна економіка та всі процеси, що характеризують її функціонування: суспільного відтворення на регіональному рівні, взаємодії галузевих і міжгалузевих утворень на регіональному рівні з органами державної влади та місцевого самоврядування, а також процеси становлення та розвитку ринкових відносин, реформ [3].

На думку Мазура А.Б., регіональний менеджмент є сукупністю принципів і методів управління ресурсами з метою досягнення максимальної ефективності і прибутковості [4]. Однак слід відзначити, що таке визначення є неповним, оскільки управління регіонами передбачає досягнення не лише економічних цілей, а й врахування соціальних, екологічних, культурно-духовних та інших аспектів.

Для вимірювання економічного розвитку регіону можна використовувати конкретний набір груп показників, які надають інформацію про різні аспекти, такі як розміри економіки регіону, його результативність, стан та відтворення основних засобів; загальну оцінку освоєності регіону; самозабезпеченість регіону; рівень кооперації у регіоні; фінансові потоки в регіоні; рівень життя населення регіону. Для оцінки економічного зростання регіонів можна використовувати показники, такі як валовий регіональний продукт, середній місячний дохід на душу населення, середня заробітна плата одного працюючого, середній розмір пенсії на душу населення; вартість основних фондів на одного жителя; сума інвестицій в основний капітал на душу населення, інвестиції в науково-дослідні розробки, оборот роздрібної торгівлі на душу населення, обсяг платних послуг на душу населення, гривень; чисельність економічно активного населення та інші [4].

У якості орієнтирів розвитку регіону, крім економічних параметрів, можуть бути враховані різноманітні соціальні, екологічні та інші показники, такі як рівень освіти, зайнятість населення в регіоні, ступінь соціального захисту, а також вказівники стану навколишнього середовища та здоров'я населення, а також соціальна активність різних груп населення в регіоні та інші аспекти.

Як відомо, в сучасній епосі нашої країни відбувається процес завершення децентралізації влади, що вимагає нового підходу до управління та перегляду стратегій розвитку регіонів, що стали об'єктом місцевого самоврядування. Вчені вказують, що децентралізація має кілька переваг, зокрема, забезпечує більш ефективне розподіл ресурсів у громадському секторі. Система, в якій рішення щодо розподілу ресурсів у суспільному секторі приймаються на регіональному і муніципальному рівнях, робить громадський вибір точнішим, оскільки враховує місцеві особливості суспільних переваг. Також цей процес сприяє підвищенню відповідальності органів державної влади у питаннях використання бюджетних коштів.

При впровадженні децентралізації взаємозв'язок між оподаткуванням і надходженням суспільних благ і послуг стає більш прямим і прозорим, оскільки податки стягуються там, де здійснюються витрати бюджету. Можливість мати власну податкову базу спонукає регіональну і місцеву владу вживати заходів для її розширення, що сприяє розвитку регіональних і місцевих економік. Передача владі регіональній і місцевій владі для самостійного розпорядження бюджетними коштами також стимулює їх до ефективного управління та зменшення необґрунтованих витрат у суспільному секторі.

Термін «децентралізація влади в системі державного управління» відображає спрямований на поліпшення державного управління систематичний процес, що включає переміщення влади від центральних до місцевих рівнів органів державної влади та місцевого самоврядування [5, с. 452].

Децентралізацію публічної влади також можна розглядати як процес перерозподілу владних повноважень і компетенції між центральним та місцевими рівнями управління, з акцентом на делегуванні виконання певних, заздалегідь визначених та гарантованих державою функцій на місця. Децентралізація влади стає ефективним інструментом економічного розвитку, сприяючи набуттю місцевим самоврядуванням більшої незалежності та активності, що, в свою чергу, сприяє зміцненню демократії. Основними перевагами децентралізації є підсилення демократичних процедур, захист прав людини та її свободи, підвищення ефективності місцевих органів влади через делегування їм повноважень та поліпшення соціально-економічного розвитку [6, с. 124].

Модернізоване місцеве самоврядування повинно виступати основою для створення та оптимального функціонування громадянського суспільства. Децентралізація системи державного управління призначена сприяти подальшій демократизації соціальних відносин, оскільки передбачає створення умов для розвитку всього державного простору, визнаючи пріоритетну роль територіальних громад як джерела муніципальної влади, незалежної від центральної держави. Це надасть можливість проведення демократизації, яка виникає знизу догори [7, с. 38-39].

Повний процес децентралізації влади та формування автономних та дієздатних територіальних громад є складним та тривалим. Україна тільки починає проходити цей шлях. Успішна конструкція місцевого самоврядування, яке здатне ефективно вирішувати локальні проблеми, напрямана на дії та усвідомлення громадян, оскільки цього не може забезпечити центральна влада. У ході децентралізації очікується покращення якості життя людей, шляхом створення умов для стійкого розвитку територіальних громад як автономних та дієздатних соціальних спільнот. Їхні члени отримають можливість ефективно захищати свої права та інтереси через активну участь у вирішенні локальних питань, забезпечуючи необхідний обсяг та якість соціальних та адміністративних послуг [6].

Стратегічним вектором проведення інституційних змін у нашій країні є подальше удосконалення існуючої системи публічної влади, включаючи регіональний рівень, та вирівнювання її до стандартів розвинутих європейських країн. Основною метою сучасного управління на регіональному рівні є забезпечення стабільного розвитку регіонів.

При цьому регіональна стратегія на довгострокову перспективу має передбачати вирішення таких завдань:

зниження великих нерівностей у регіональному розвитку, зокрема в сфері соціальних показників.

дотримання принципу стабільного та збалансованого територіального розвитку, забезпечення гармонійної взаємодії держави та регіону на основі активізації місцевих ініціатив, розвитку підприємництва та підвищення ефективності діяльності місцевого самоврядування та територіальних громад.

розширення застосування інструментів, що стимулюють розвиток регіонів.

забезпечити дотримання принципів стратегічного планування територіального розвитку та комплексного підходу до вирішення питань просторового розвитку під час виконання поточних завдань державної регіональної політики.

стимулювання розвитку економічних «точок зростання» на регіональному рівні та зміцнення їх взаємодії з периферією.

мобілізація матеріальних, фінансових і людських ресурсів, які є в наявності в конкретній територіальній громаді;

формування розвиненої на регіональному рівні інфраструктури у сферах транспорту, виробництва, інвестицій, соціальної та комунікаційної сфери, а також усунення локальних економічних перешкод у процесі міжрегіонального та міжрегіонального співробітництва;

розвиток сучасної економічної інтеграції між регіонами та альянсами для спільного освоєння ресурсів та міжрегіонального розвитку;

створення єдиного економічного простору на всій території країни для реалізації основних економічних і комунікаційних систем і сприяння розвитку периферійних і віддалених територій;

розвиток територіальних кластерів та індустріальних парків як основи для створення структурних змін в інноваційних інвестиціях та новому економічному співробітництві;

створення ефективної економічної структури на регіональному рівні з метою більш інтенсивного використання потенціалу регіону;

розширення участі громадськості у процесі вирішення питань регіонального розвитку, забезпечення відкритості інформації та здійснення прозорого моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів;

об'єднати зусилля та забезпечити відповідальність громадськості, влади та бізнесу в реалізації проектів регіонального розвитку.

Удосконалення системи місцевого самоврядування повинне виступати як ключовий елемент в реалізації внутрішньої політики держави, спрямований на проведення реформ територій, створення умов для надання якісних послуг населенню та сприяння формуванню основ для інноваційного розвитку окремих регіонів і всієї країни. У зв'язку з цим, впровадження сучасних інструментів у роботу органів місцевого самоврядування стає невід'ємною частиною будівництва ефективної системи регіонального управління. Серед таких інструментів важливим є використання стратегічного управління.

Стратегічне управління передбачає визначення суттєвих змін, які мають відбутися в комплексі, та визначення бажаних і можливих умов для організації, регіону чи регіональної спільноти в майбутньому. Важливо зазначити, що використання програмно-цільового методу планування соціально-економічного розвитку регіону має багато переваг: поєднання потреб і узгоджених інтересів усіх суб'єктів регіонального управління для досягнення сталого розвитку; застосування системного підходу до визначення та групування основних цілей і завдань програми розвитку економіки та соціальної сфери регіону; концентрація обмежених матеріальних і фінансових ресурсів для вирішення важливих завдань, зокрема соціально-економічного розвитку регіону [10].

Здійснення стратегії розвитку регіону включає процес розроблення та впровадження комплексу програмно-планових і нормативних документів, зокрема: плану заходів для втілення стратегії, в якому визначаються завдання, відповідальні структури, строки виконання, приблизний обсяг фінансування, джерела фінансування та очікувані результати; річних програм соціально- економічного розвитку регіону, які базуються на стратегії та плані заходів для втілення стратегії; спрямованих на вирішення конкретних проблем регіональної економіки цільових регіональних програм; та стратегій розвитку внутрішніх територій регіону (та окремих міст, селищ, сіл), які визначають основні пріоритети та цілі розвитку територій в рамках виконання загальних пріоритетів та завдань.

До основних завдань планування регіонального розвитку належать забезпечення оптимального розвитку економіки регіону в рамках єдиного народногосподарського комплексу; територіальне благоустрій і спеціалізація; визначити оптимальну пропорцію; ефективне використання праці, природних ресурсів і виробничих потужностей; раціоналізація розміщення продуктивних сил. Процес стратегічного планування регіонального розвитку включає наступні етапи:

створення концепції розвитку регіону;

обґрунтування ключових пропорцій;

розробка системи цільових програм [8].

Головною метою стратегії соціально-економічного розвитку регіону є спрямування діяльності на стабільність та підвищення якості життя населення. Це досягається шляхом підвищення економічної ефективності та забезпечення додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів за рахунок активізації інноваційно-інвестиційних процесів. Стратегія соціально-економічного розвитку регіону визначає основні напрямки діяльності органів місцевого самоврядування:

управління розвитком соціально-економічної сфери;

фінансове управління та бюджетування;

керівництво економічними та підприємницькими питаннями;

адміністрування майна та земельних ресурсів;

управління зовнішньоекономічною діяльністю;

забезпечення охорони навколишнього середовища.

Концепція соціально-економічного розвитку регіону представляє собою системний та цілеспрямований документ, орієнтований на стратегічний розвиток регіону в майбутньому. Цей комплексний підхід включає в себе стратегічні пріоритети, цілі, пропорції та механізми, необхідні для забезпечення економічної самостійності регіону.

Концепція визначає значущі структурні зміни в соціально-економічних процесах, встановлює пріоритети та цілі, а також забезпечує їх втілення через економічні та організаційно-правові механізми. На основі цієї концепції розробляється стратегічна програма соціально-економічного розвитку, яка включає в себе систему взаємопов'язаних цільових програм. Отже, процес формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону є одним із ключових напрямів діяльності виконавчих і законодавчих органів влади на всіх рівнях.

Сучасні глобальні тенденції, війна, зміни структури економіки, демографічні та екологічні виклики вимагають гнучкого та адаптивного підходу до стратегічного планування на регіональному рівні. Ефективне використання ресурсів, привабливість інвестицій, розбудова сучасної інфраструктури та створення інвестиційної привабливості потребують постійного оновлення та вдосконалення правового середовища. У цьому контексті актуальним стає дослідження можливостей удосконалення правових норм і положень, які регулюють процес стратегічного планування регіонального розвитку. Це включає аналіз інструментів для моніторингу та оцінки ефективності політики, визначення механізмів участі громадськості та взаємодії із зацікавленими сторонами, а також забезпечення прозорості та відкритості процесу прийняття рішень. Тому вивчення пропозицій щодо зміни правового регулювання стратегічного планування регіонального розвитку є важливим кроком у здійсненні ефективного управління регіонами та досягненні їх сталого розвитку. Це вимагає комплексного підходу, обґрунтованих рішень та врахування останніх тенденцій у суспільному, економічному та технологічному вимірах [9; 10]. Отримані результати дослідження надають можливість створити структуру розвитку регіонів, яка охоплює економічний, екологічний, соціальний та інституційно-правовий компоненти (рис. 1).

Рис. 1. Компоненти розвитку територій

Для розроблення стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку територій та визначення конкретних заходів для їх впровадження в рамках економічної, екологічної, соціальної та інституційно-правової сфер, необхідно встановити концептуальну основу. Удосконаливши модель розвитку території шляхом модифікації концептуальної чотиригранної схеми, яка об'єднує основні сфери розвитку та ґрунтується на принципах стійкості та збалансованості регіонів, пропонуємо розглянути модифіковану модель розвитку територіальної громади (рис. 2).

У модифікованій моделі розвитку (рис. 2) сталий розвиток ґрунтується на синергетичному ефекті, що виникає внаслідок взаємодії чотирьох ключових компонентів: економічного (який конкретизується в економічному розвитку), соціального (соціальний прогрес), інституційно-правового (інституціоналізація) та екологічного (екологізація середовища).

Рис. 2. Модифікована модель розвитку територіальної громади



Кожна з цих складових також визначається заходами, які держава повинна впровадити в концепціях, стратегіях та доктринах сталого розвитку території. Зрозуміло, що для забезпечення економічного розвитку в країні необхідно прийняти заходи щодо підвищення ефективності використання ресурсів, стимулювання виробництва відповідно до принципів сталого розвитку, а також розробити чи вдосконалити методи управління життєвим циклом продуктів, впровадження інновацій та управління ризиками. Державні програми також повинні бути спрямовані на вирішення питань зайнятості населення та підвищення кваліфікації населення.

Для сприяння соціальному прогресу в концепціях державного управління слід чітко визначати норми щодо дотримання прав людини. Державі також варто активно інвестувати в розвиток громадянського суспільства та інших сфер для підтримки соціального прогресу.

Щодо екологізації середовища, цей процес повинен включати заходи з охорони здоров'я, удосконалення систем контролю за змінами природних процесів, впровадження державних програм, спрямованих на збереження біологічної різноманітності, забезпечення чистого повітря та води, а також встановлення принципу «нульового» відходу та упровадження норм екологічного правосуддя.

Інституційно-правова модернізація передбачає забезпечення стійких та довготривалих структурних перетворень та трансформацій у суспільно-політичних явищах та подіях. Цей процес ґрунтується на формалізованому та упорядкованому процесі, спрямованому на формування відповідної стійкої системи відносин та ієрархії влади.



Висновки

Підсумовуючи варто наголосити, що сьогодні в умовах глобальних економічних протистоянь, військової агресії і терору з боку російської федерації, національний економічний простір України є недостатньо захищеним від зовнішніх негативних впливів та загроз. Тому захист національного суверенітету, створення потужної та ефективної системи публічного управління в Україні, розроблення дієвої стратегії і тактики протидії грозам повинні стати пріоритетними завданнями органів місцевої та державної влади. Посилення незалежності місцевих органів влади має стимулювати та активізувати економічну активність територіальних громад, мотивувати до ефективного та раціонального використання наявного потенціалу або прийняття управлінських рішень з пошуку альтернатив та додаткових можливостей підвищення рівня конкурентоспроможності аби досягти належного рішення надання послуг місцевим жителям, поліпшити соціальні умови життя, сформувавши повноцінне життєве середовище.



Література

1. Регіональне управління: підручник / за заг. ред. Ю.В. Ковбасюка, В.М. Вакуленка, М.К. Орлатого. - К.: НАДУ, 2014. - 512 с.

2. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року. [Електронний ресурс] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-%D0%BF.

3. Семенов В.Ф. Управління регіональним розвитком туризму / В.Ф. Семенов, В.Г. Герасименко, Г.П. Горбань, Л.М. Богадьорова. [Електронний ресурс] URL: http://tourlib.net/books_ukr/semenov11.htm.

4. Мазур А.Б. Управління економічним розвитком регіонів України / А.Б. Мазур // Соціальна економіка. - 2016. - № 2. - С. 103-108. [Електронний ресурс] URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/se_2016_2_17.

5. Мінченко Р.М. Проблеми децентралізації державної влади і їх взаємодія з місцевим самоврядуванням в Україні / Р.М. Мінченко // Держава і право. - Випуск 39. - С. 229-307.

6. Василенко Л. Децентралізація та реформа місцевого самоврядування / Леся Василенко, Мирослав Добровінський // Підприємництво, господарство і право. - № 3. - 2017. - С. 123-126.

7. Белей Л. Децентралізація будить у звичайних громадян відповідальність за свою малу батьківщину / Л. Белей // Український тиждень. - 2014. - № 17-18. - С. 38-39.

8. Небава М.І., Ткачук Л.М. Управління регіональним розвитком: Електронний навчальний посібник [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://web.posibnyky.vntu.edu.ua/fmib/25nebava_upravlinnya_regionalnym_rozvyt kom/index.html.

9. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку / Герман Дейлі; пер. з англ.; Ін-т сталого розвитку. - К.: Інтелсфера, 2002. - 312 с.

10. Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

References

1. Kovbasjuk, Ju.V., Vakulenko, V.M., Orlatiy, M.K. (2014). Regwnal'ne upravlmnja [Regionalmanagement]. K.: NADU [in Ukrainian].

2. Derzhavna strategija regіonal'nogo rozvitku na period do 2020 roku [State regional development strategy for the period up to 2020]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-%D0%BF. [in Ukrainian].

3. Semenov, V.F. Upravlmnja regwnarnim rozvitkom turizmu [Management of regional tourism development]. Retrieved from http://tourlib.net/books_ukr/semenov11.htm [in Ukrainian].

4. Mazur, A.B. (2016). Upravlmnja ekonomrnhnim rozvitkom regtomv Ukrami [Management of the economic development of the regions of Ukraine]. Sodal'na ekonomіки - Social economy, 2, 103-108. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/se_2016_2_17 [in Ukrainian].

5. Mmchenko, R.M. Problemi decentrabzacn derzhavno'i vladi і i'h vzaєmodіja z mNcevim samovrjaduvannjam v Штаті [Problems of decentralization of state power and their interaction with local self-government in Ukraine]. Derzhava і pravo - State and law, 39, 229-307 [in Ukrainian].

6. Vasilenko, L. (2017). Decentrabzacya ta reforma mdcevogo [Decentralization and reform of local self-governance]. PMpriemmctvo, gospodarstvo і pravo - Entrepreneurship, economy and law, 3, 123-126 [in Ukrainian].

7. Belej, L. (2014). Decentrabzadja budit' u zvichajnih gromadjan v^ov^l'n^t' za svoju malu bat'kwshhinu [Decentralization awakens the responsibility of ordinary citizens for their small homeland]. Ukrams'kij tizhden' - Ukrainian Weekly, 17-18, 38-39 [in Ukrainian].

8. Nebava, M.І., Tkachuk, L.M. Upravlmnja regwnarnim rozvitkom [Management of regional development]. Retrieved from https://web.posibnyky.vntu.edu.ua/fmib/25nebava_upravlinnya_regionalnym_rozvyt kom/index.html [in Ukrainian].

9. Dejb, G. (2002). Poza zrostannjam. Ekonomwhna teorija stalogo rozvitku [Economic theory of sustainable development], K.: Intelsfera [in Ukrainian].

10. Ramkova konvencija pro ohoronu ta stalij rozvitok Karpat [Framework Convention on the Protection and Sustainable Development of the Carpathians]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from http://zakon.rada.gov.ua. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...