Фіктивність та удаваність як підстави визнання господарського зобов’язання недійсним

Размещено на http://allbest.ru

1Київський університет імені Бориса Грінченка

2Університет сучасних знань

Фіктивність та удаваність як підстави визнання господарського зобов'язання недійсним

1Хатнюк Н.С., 2Побіянська Н.Б.,1Обловацька Н.О.

Вступ

Договірні відносини між суб'єктами господарювання є основним регулятором товарно-грошових відносин, поєднавши в собі юридичні, економічні, податкові та специфічні аспекти господарської діяльності. Саме на підставі такого комерційного виду договорів виникають і формуються економічні зв'язки не тільки між суб'єктами господарських відносин, а між іншими особами, зокрема, кінцевими споживачами товарів чи послуг. Але, це в свою чергу, призводить і до збільшення кількості договорів, щодо яких виникають спори про визнання їх недійсними. Особливістю правового регулювання визнання господарського договору недійсним, є їх регламентація нормами Цивільного та Господарського кодексів України, положення яких опираються на різну практику правозастосування окремих підстав визнання договору недійсним, однак містять дещо різні доктринальні підходи, котрі не враховують особливу природу господарських зобов'язань, організаційних та майнових умов окремих видів господарських договорів, специфіку господарської діяльності учасників відносин та механізму застосування правових наслідків недійсності договорів. Така тенденція свідчить про неоднозначність тлумачення окремих правових положень у регулюванні договірних відносин, які призводять до різного розуміння господарського зобов'язання, вчинення істотних помилок під час укладення та виконання договорів, що негативно впливає на діяльність суб'єктів господарювання. З метою уникнення розбіжностей положень законодавства, у правозастосовчій практиці набуває актуальності наукове дослідження таких правових підстав визнання господарського зобов'язання недійсним як фіктивність та удаваність, яке охоплює аналіз особливої природи господарських зобов'язань та їх правових підстав недійсності.

Виклад основного матеріалу

Договір виражає волю особи зовні шляхом волевиявлення. Нeвиявлeна воля, яка не може бути сприйнята, не 6удє договором. Виражання волі особи зовні, при якому вона стає доступною сприйняттю інших осіб і може породити юридичні наслідки, називається волевиявленням. Тому договір являє собою єдність суб'єктивного елементу - волі і об'єктивного - виявлення волі.

Волевиявлення - важливий елемент кожного договору. Юридичні наслідки пов'язуються, як правило, з волевиявленням, завдяки чому досягається необхідна ясність та стійкість договорів [1, С.20].

Фіктивний договір в підприємницькій діяльності - це протиправні дії громадян, вчинені з метою завдання збитків учасникам договору або третім особам, вводячи їх в оману відносно дійсних обставин і намірів або шляхом завідомого невиконання зобов'язань по договору. Як окремі види фіктивних договорів виділяють договори, які мають ознаки кримінального проступку, наприклад договори з метою приховати хабар, договори з метою заволодіння чужим майном [2, С.72].

В середині минулого століття вважалось, що фіктивні та удавані можуть бути укладені лише фізичними особами. Ще станом на 1948 рік ми можемо зустріти такі дефініції як фіктивними визнаються угоди, що укладаються без наміру створити справжні права та обов'язки сторін. Вони називаються фіктивними тому, що під ними розуміють фальшивий без реального змісту договір, а удаваними визнаються договори, які свідомо укладаються сторонами в такій формі та змісті, що не відповідає в реальності їх відносинам, щоб приховати реальний договір, який мали на увазі сторони [3, С. 64.]

Для повного розкриття питання фіктивних та удаваних договорів необхідно звернутись до попереднього досвіду. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсним» від 28.04.1978 р. № 3 було зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16) [4].

З розвитком правозастосування і практики формулуювання змінилось і ми бачимо, що і юридичні особи можуть бути стороною досліджуваних нами договорів. Законодавство передбачає декілька підстав для визнання договорів недійсними, у зв'язку з тим, що в обох чи однієї зі сторін виявлено невідповідність між волею та волевиявленням.

Одним із таких випадків є укладення фіктивного договору, тобто учасники якого оформивши його домовляються про те, що він фактично для них жодних прав та обов'язків не породжує, вони не будуть вчиняти жодних дій,які випливають з нього. Тим самим фізичні та юридичні особи отримують можливість або уникнути більш невигідних наслідків, які б наступили при відсутності договору, або набути пільг і вигод, які наступають, в зв'язку з укладенням договору.

Прикладом, є укладення договору відчуження, коли відчужувач має на меті приховати належність йому певного майна. При цьому вчинений договір сторони супроводжують іншою домовленістю, про те, що на справді він укладений лише для вигляду.

Зміст удаваного договору полягає в тому, що громадяни чи організації, укладаючи договір, виконують передбачені ним права та обов'язки, але з тих чи інших причин намагаються її приховати. При розгляді таких справ необхідно мати на увазі, що сторони, укладають два договори, які і мають буди досліджені судом [5, С.8].

Фіктивний правочин укладається з метою ухилення від майнової відповідальності, пeрeдбачeної законом, і в деяких випадках це обумовлюється в договорі. Фіктивний правочин характеризується недобросовісністю його учасників, однак однієї цієї підстави для визнання правочину недійсним все ж таки недостатньо.

Основні риси фіктивного правочину: введення в оману (до або в момент укладання правочину) іншого учасника чи третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; вчинення правочину особою, яка не має це робити, свідомий намір невиконання зобов'язань договору та приховування справжніх намірів учасників правочину [6, С.125].

Проте, ми не можемо погодитись з цією думкою І.В.Давидової, оскільки подані характеристики притаманні іншим видам недійсних та оспорюваних договорів і до фіктивних та удаваних правочинів вони можуть стосуватися лише факультативно.

Договір укладено 6єз мети настання правових наслідків (фіктивний договір) (ч. 1 ст. 234 ГК України). Для визнання правочину фіктивним нєо6хідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь - яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь - яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний [7]. господарський правозастосування договір україна

Удаваним є правочин, що вчиняється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним, як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином.

За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Вважаємо, що до удаваних правочинів правові наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки тоді, коли правочин, який сторони дійсно мали на увазі, є нікчемним або суд визнає його недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь - яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь - яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, алe не ті, що випливають зі змісту правочину. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний [8, С.10].

Проблема визнання договорів фіктивними або удаваними наразі набула особливої актуальності, особливо в розрізі боротьби зі створення видимості законності здійснюваної господарської діяльності, пов'язаної з незаконним формуванням податкового кредиту, шляхом документального оформлення проведених безтоварних операцій з метою подальшої мінімізації та несплати податків до 6юджєту.

В таких випадках ми говоримо вже не тільки про фіктивні господарські договори, а і фіктивні підприємства. Господарські операції фіктивних підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Такий висновок було зроблено у Постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі № 826/15034/14.

Так, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результати підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - 6єзпосєрєдньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування о6ро6лєння даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. За формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента може бути ігнорований.

Відповідно до вищенаведеного визначення, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Висновок суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, про те, що подані товариством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності Контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства [9].

Верховний суд України в рішенні від 19 квітня 2016 року у справі № 21 - 4985а15 вказав, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання [10].

Підтвердження вище вказаної позиції є судова практика, а саме: підставою для формування податкового кредиту є лише ті бухгалтерські документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, що потягли за собою реальні зміни майнового стану Ш1 (ВСУ від 14.03.2017р., №21 - 2239а16), здійснення взаємовідносин з фіктивними контрагентами позбавляє платника податків права на формування податкової вигоди, навіть, за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою документів (ВСУ, справа № 21 - 2239а16 від 14.03.2017 р.), документи видані контрагентом, засудженим за фіктивне підприємництво, не підтверджують реальність господарських операцій платника податку навіть, якщо мають всі передбачені законом реквізити (ВСУ від 22 листопада 2016 р. у Справі № 21 - 2430а16), добросовісний платник податків не повинен контролювати чи дотримується контрагент податкового законодавства - це справа контролюючих органів (ВАСУ від 06 вересня 2016 р. у Справі 826/23325/15), формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою бeзтоварності здійснених господарських операцій (Постанова ВАСУ у справі № К/800/1217/13 від 11 лютого 2015 р.), нереальність господарських відносин та безтоварність операцій між контрагентами не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинна підтверджуватись первинними документами (Одеський окружний адміністративний суд, №815/528/16), безоплатна передача продукції, грошових коштів, надання послуг між учасниками відносин з метою ухилення від сплати податків можуть бути приховані договором про сумісну діяльність. У цьому разі правочин про сумісну діяльність є, згідно зі ст. 235 ЦК України, нікчемним, а угода про безоплатну передачу продукції може виявитися дійсною, що не виключає застосування фінансових санкцій, передбачених податковим законодавством [11].

Аналізуючи безпосередньо норму права, ми можемо зробити висновок закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, і тим більше про визнання його нікчемним, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. В постанові ВГС України від 15 січня 2013 року у справі № 10/5005/608/2012 за наслідками розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірінгова Компанія Ініціатива» на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2012 року у справі № 10/5005/608/2012 господарського суду

Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровськ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінгова Компанія Ініціатива" щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу цінних паперів, суд вказав, що виконання договору однією стороною не спростовує фіктивність дій іншої сторони. Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є договір, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, тобто, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При фіктивному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою і умисно. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

При розгляді таких справ суди мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла без наміру створення правових наслідків, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути фіктивним. Як роз'яснено пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний [12].

Доказами наміру суб'єктів підприємницької діяльності на укладення фіктивного договору без створення відповідних наслідків може бути відсутність будь - яких дій сторін, спрямованих на виконання договору в о6умовлєні строки у поєднанні з обставинами, які свідчать, що сторони завідомо знали про неможливість його виконання та відсутність відповідних засобів його виконання. Удаваний правочин прикриває дії, вчинення яких о6мєжується законодавством, тому визнання такого правочину удаваним в судовому порядку може бути підставою для застосування уповноваженими державними органами штрафних санкцій за порушення норм закону, в обхід якого укладено удаваний правочин [13 , С.12].

Висновки

В результаті проведеного дослідження, встановлено, що, на даний час в нормативно - правовій базі України відсутні чіткі ознаки, за якими договори можуть бути визнані фіктивними та удаваними, чинні правові норми не враховують усіх потреб регулювання господарського обороту.

Це, в свою чергу, може стати причиною для зловживань, як свободою договору з боку суб'єктів господарювання, так і з боку контролюючих органів. На сьогодні, існує нагальна необхідність нормативного закріплення ознак таких договорів.

Узагальнено позиції науковців щодо визначення ознак фіктивності та удаваності господарських зобов'язань, як таких, що укладені з метою приховати справжні наміри суб'єкта господарювання, ухилення від сплати податків, а також для досягнення будь - якої іншої протиправної мети. Ознака фіктивності та удаваності повинна бути властива діям обох сторін господарського зобов'язання.

Аналіз положення законодавства дав змогу зробити висновок, що його положення не визначають ознаки фіктивності та удаваності господарського договору як підстави визнання його недійсним, однак, передбачають застосування норм, що регулюють договірні відносини, які сторони дійсно мали на увазі та прагнули до настання відповідних правових наслідків. Особливістю удаваності договору є те, що він укладається сторонами свідомо в такій формі, що не відповідає їх дійсним відносинам, з метою приховати реальну угоду. Як у випадку фіктивного, так і у випадку удаваного договорів, метою сторін є досягнення певних правових наслідків.

Характерні ознаки, які варто враховувати при визнанні господарського зобов'язання недійсним на підставі удаваності: - не відповідність дійсної волі сторін договору їх волевиявленню; - воля сторін спрямована на виникнення між ними відповідних господарських правовідносин та їх правових наслідків, які за метою відрізняються від реального волевиявлення сторін; - укладається сторонами свідомо та не відповідає їх дійсним намірам, із метою приховати договір, що сторони мали на увазі.

Особливості, які необхідно враховувати при визнанні господарського зобов'язання недійсним на підставі фіктивності: - не відповідність дійсної волі сторін договору їх волевиявленню; - укладаються без наміру створення господарських відносин, виконання господарських зобов'язань та виникнення відповідних правових наслідків; - умисне введення в оману контрагента щодо дійсності умов договору та приховування реальних намірів однієї зі сторін.

Список використаних джерел

1. Кот О. Природа недійсних правочинів // Вісник Академії правових наук України. 2009. № 4 (59). С. 108-119.

2. Побіянська Н. Б. Актуальні питання сучасного реформування господарського законодавства // Верховенство права: міжнародний науковий журнал. Молдова, 2019. № 1. С.138-143.

3. Науково - практичний коментар Господарського кодексу України / [кол. авт.: Беляневич О. А., Вінник О. М., Щербина В. С. та ін.]; за заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. [2 - е вид., перероб. і допов.]. К.: Юрінком Інтер, 2008. 720 с.

4. Про судову практику в справах про визнання угод недійсними: Постанова Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 р. № 3. [Блектронний ресурс]. Режим доступу: http://zakоn2.rada.gоv.ua/laws/shоw/v0003700 - 78.

5. Длугош О. І. Недійсність правочинів з дефектами волі: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / О. І. Длугош. - К.: Науково - дослідний інституту приватного права і підприємництва НАПрН України, 2013. -- 156 с.

6. Давидова І. В. Недійсність правочинів, укладених внаслідок помилки та обману: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Давидова Ірина Віталівна. - Одеса, 2011. - 189 с.

7. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за реєстром № 9. [Електронний ресурс]. Режим доступу : ййр://7акоп2.гайа.доу.иа/ la\\^/slu)\\7v0009700 - 09.

8. Подоляк С.А. Правові підстави та наслідки визнання господарських договорів недійсними та неукладеними в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 / Подоляк С.А. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. 16 с.

9. Постанова Верховного суду України від 01.12.2015 року у справі № 826/15034/14 [Електронний ресурс]. Режим доступу : ййр://геуе81г.соиг1.доу.иа/Кеуіе\/54688725.

10. Постанова Верховного суду України від 19 квітня 2016 року у справі № 21 - 4985а15 [Електронний ресурс]. Режим доступу: Ййр://\\\.8соиг1.доу.иа/с1іеп18/у8и/у8и.п81/ (Йосишеп18)/5Б5Б284763437СБ8С2257БББ002А9395.

11. Цивільний кодекс України: Науково - практичний коментар [Текст]: пояснення, тлумачення, рeкомeндації з використ. позицій вищ. суд. інстанцій, М-ва юстиції, науковців, фахівців . Х.: Страйд, 2010. (Сєрія "Комeнтарі та аналітика") (Правникам, нотарям, адвокатам, суддям, викладачам, студeнтам). - Т. 4: Об'єкти. Правочини. Представництво. Строки / Т. В. Бобко [та ін.] ; за ред. проф. І. В. Спасибо - Фатєєвої. 2010. с.285.

12. Постанова Вищого господарського суду України від 15.01.2013 року у справі № 10/5005/608/2012 [Електронний ресурс]. Рєжим доступу: http://reyestr.cоurt.gоv.ua/Revіew/ 28681690.

13. Потопальський С. С. Підстави та наслідки недійсності підприємницьких договорів (на матеріалах практики господарських судів) : авторeф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / С. С. Потопальський. Київ, 2007. 20 с.

Размещено на Allbest.ru