Загальна модель інформації в контексті інформаційних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна модель інформації в контексті інформаційних прав

У розумінні категорії «інформація» як природно міждисциплінарної важливі всі аспекти, оскільки безпосередньо чи опосередковано вони впливають або можуть впливати в перспективі на правові інтерпретації інформації та інформаційних явищ.

Зважаючи на значне розмаїття наукових підходів і дефініцій інформації, наданих не тільки правовими, а й іншими гуманітарними, технічними і спеціальними науками, аналіз їх змісту не наводитиметься із роздумів раціональності. інформаційне право міждисциплінарний

В якості методологічної основи осмислення категорії «інформація» в контексті її сприйняття як «критерію» інформаційних прав людини, доцільним видається використання когнітивного підходу. Інформація тоді може розглядатися як певна «транспортна субстанція» на шляху від явищ реального світу до знань про них, що більш рельєфно проявляє її багатогранну роль у суспільній взаємодії і правовому регулюванні.

Когнітивне розуміння інформації закладено і в ключовий концептуальний документ щодо глобального інформаційного суспільства. Окінав- ська хартія майже не розділяє «інформацію» і «знання», використовуючи протягом усього свого тексту ці слова суміжно.

У 2003 році в Парижі на 32-й Генеральній конференції ЮНЕСКО було висунуто тезу про заміну терміна «інформаційне суспільство» терміном «суспільство знань». Про це говорив Коіхіро Мацуура (Koichiro Matsuura), наголошуючи на тому, що тільки плюралізм знань і розмаїття їх галузей, є джерелом розбудови сучасного світу 1.

У звіті ЮНЕСКО підкреслюється, що підхід, на якому ґрунтується суспільство знань, орієнтований на «розвиток людини» та «розширення прав і можливостей» та покликаний забезпечити більш ефективне здійснення загальновизнаних прав і свобод людини. Серед основних прав, при цьому, особливе значення надається праву на свободу вираження переконань (свобода слова) як «фундаментальному постулату, на якому базується суспільство знань» Великосельська О.М. Наукова бібліотека в інформаційному суспільстві. URL: http://lib.khmnu.edu.ua/about_library/naukova_robota/2011/vel_nau.htm (дата звернення: 13.02.2023). Towards Knowledge Societies. UNESCO WORLD REPORT. UNESCO Publishing, 2005. P. 27-29. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000141843 (дата звернення: 12.02.2023).

¹ Тоффлер Е. Третя хвиля / пер. з англ. А. Євси. Київ : Всесвіт, 2000. 453 с.. Іншими акцентами у побудові суспільства знань були названі освіта і наука та рівний доступ до них, доступність інформації та використання її як суспільного надбання, культурна і мовна різноманітність.

Як зазначає класик теорії інформаційного суспільства Е. Тофлер, в умовах цивілізації Третьої хвилі знання стають незамінним засобом - основним фактично не обмеженим ресурсом сучасної економіки, цінність якого постійно зростає; знання - єдине, що взагалі являє цінність для «кіберпросторової економіки», а інтелект людини стає головним засобом виробництва 1.

Наведене підкреслює, що інформація як така не є самоціллю, обмін нею передусім є засобом отримання знань. Отже кінцевий результат і реальна цінність - це знання, інформація має фактичне значення для людини і суспільства тільки формуючи знання.

Іншими словами, в антропологічному аспекті, інформацію можна назвати формою інтелектуальної взаємодії людини з іншими людьми, природними і неприродними об'єктами, навколишнім середовищем тощо. Інформація як така несе в собі певний формальний зміст, який у разі його обробки та інтерпретації інтелектом перетворюється на знання, які надалі визначають цінності, потреби, шляхи їх задоволення та життєдіяльність в цілому.

В юридичному сенсі такий підхід серед іншого орієнтує на адекватні шляхи забезпечення і захисту інформаційних прав, а в разі їх порушення - на механізми максимально результативного відновлення (компенсації), що передусім пов'язано з необхідністю надання (поширення) або зміни певних знань, які формуються через протиправні діяння суб'єктів в інформаційній сфері.

До того ж когнітивне сприйняття інформації сприяє виявленню взаємозв'язків з іншими «інформаційно-забарвленими» об'єктами правовідносин, приміром, з об'єктами права інтелектуальної власності.

Важливою віхою розвитку вітчизняної нормативної концепції інформаційних відносин стало прийняття у 2011 році Закону України «Про доступ до публічної інформації» та внесення суттєвих змін у Закон України «Про інформацію». Цими нововведеннями законодавець, зокрема, змінив легальну дефініцію інформації та фактично відмовився від нежиттєздатного концепту «права власності на інформацію» із «тріадою» правомочностей володіння, користування, розпорядження, притаманною в пандектній системі цивільного права - праву власності на річ. Інформація як об'єкт правовідносин з того часу в українському законодавстві не має безпосереднього зв'язку з інститутом власності в його традиційному розумінні. Але проблему «власності на інформацію» таким чином не можна вважати вирішеною, вона скоріш є відкладеною до невизначеної перспективи усвідомлення суспільством шляхів матеріалізації цінності інформації, приміром в товарних відносинах або в інших ще не відомих форматах, та відповідної реакції правової системи.

Щодо вітчизняного законодавчого розуміння інформації, то видозміна його інтерпретації з «документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі» (до 2011 року) на «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді» (ст. 1 Закону України «Про інформацію», ст. 200 Цивільного кодексу України) загалом урахувала зауваження вчених та значно розширила можливості тлумачення поняття «інформація» у процесі правозастосування, проте не позбавила його визначення абстрактності, об'єктивно притаманної дефініціям законів концептуального рівня.

Водночас, як слушно зазначає Т.А. Костецька, відмічається певна непослідовність законодавця у використанні категорії «інформація» (зважаючи на її розуміння відповідно до закону) «...при визначенні видів інформації за її змістом, наявність яких, як правових інститутів, зумовлює низку інформаційних прав людини чи громадянина» ¹. Йдеться про різні підходи, використані Законом України «Про інформацію», щодо розкриття сутності видів інформації, визначених ст. 10 цього закону: інформації про фізичну особу; інформації довідково-енциклопедичного характеру; інформації про стан довкілля (екологічна інформація); інформації про товар (роботу, послугу); науково-технічної інформації; податкової інформації; правової інформації; статистичної інформації; соціологічної інформації; критичної технологічної інформації Костецька Т.А. Конституційно-правове регулювання інформаційних прав: деякі термінологічні аспекти. Часопис Київського університету права. 2013. № 2. С. 116. ^{Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII.}

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 (дата звернення: 13.02.2023)..

Як і будь-яка законодавча абстракція, дефініція інформації апріорі не може бути абсолютно прагматичною, тобто не дозволяє умістити в собі всіх юридично значущих у тій чи іншій галузі права ознак інформації, безпосередньо важливих для правового регулювання. Тому нормативна дефініція інформації в роботах українських учених, предмет яких зумовлюється юридичними уявленнями про інформацію, продовжує піддаватися критиці.

Тут варто згадати як ще у 2000 році І.В. Арістова, аналізуючи властивості інформації в контексті дослідження державної інформаційної політики, яким де-факто розпочато в Україні напрям дисертаційних інформаційно-правових досліджень, писала: «Вважаємо за доцільне, що методологічно вірним буде визначити такий етап дослідження поняття інформації: аналіз її структури, змісту й особливостей» 1. Зважаючи на відсутність істотних змін з того часу в нормативно-правовому розумінні інформації, на фоні зростаючого розмаїття видів і форм інформаційної взаємодії в суспільстві, які стають базисом його існування, можна вважати, що означений І.В. Арістовою етап в українському праві наразі не завершено.

Щодо виділення окремих властивостей інформації в контексті потреб правового осмислення існує низка авторських підходів, зумовлених особливостями задач того чи іншого дослідження. Утім, у визначені основних універсальних ознак інформації як об'єкта правової сфери думки учених здебільшого збігаються.

Узагальнення численних теоретичних підходів до висвітлення юридичного змісту категорії «інформація» Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : монографія / за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки. Харків : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. С. 15. ^{Бєляков К.І. Інформація в праві: теорія і практика. Київ : КВІЦ, 2006. С. 50-51.}

1 Селезньова О.М. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України як інтегрованої категорії. 38 с. орієнтує наразі передусім на такі її властивості, що можуть вважатися елементом інформаційно-правової доктрини та, зокрема, орієнтиром в контексті осмислення інформаційних прав людини:

- нематеріальність (ціннісна самостійність інформації відносно носія);

- суб'єктивний характер (зумовленість інформації інтелектуальною діяльністю);

- кількісна вимірюваність;

- можливість безвтратного багаторазового використання;

- невід'ємність від суб'єкта (інформацію не можливо вилучити у суб'єкта, який її створив, передав, отримав тощо);

- здатність до легкого відтворення, копіювання, збереження;

- необхідність об'єктивації для включення в правовий обіг (у формі відомостей про навколишній світ, зокрема про явища, події, процеси).

Наведене становить загальну модель «інформації» в праві. Галузеві інтерпретації змісту її складових (ознак, властивостей) можуть мати свої особливості.

З огляду на ентропію і міждисциплінарність змісту поняття інформації, недосконалість її наявного юридичного оформлення як об'єкта правовідносин, а також очевидність подальшого розвитку правової системи під впливом інформатизації, якщо розглядати інформацію в ракурсі критерію або узагальненого об'єкта комплексу інформаційних прав, необхідно визнати, що на нових етапах розвитку інформаційного суспільства українська законодавча концепція інформації (винятково як «відомостей про щось») не забезпечить розуміння усієї повноти, варіативності та перспектив комплексу інформаційних прав людини.

Як наслідок логічне об'єктне коло інформаційних прав, як і об'єктів інформаційних відносин, фрагментується залежно від поточних потреб і можливостей правового регулювання. Окрім власне «інформації» у її законодавчому розумінні, об'єктами домагань відповідно до змісту різних інформаційних прав стають інформаційні ресурси, інформаційні продукти й послуги, інформаційно-комунікаційні системи, інформаційні технології, інформаційна інфраструктура тощо. У цій сукупності О.М. Селезньова пропонує вважати інформацію «первинним, основним та пріоритетним об'єктом», а і інші - «похідними об'єктами» 1.

Утім, невпинні інформаційні соціальні й правові трансформації, зокрема на сучасному етапі цифровізації, разом з появою нових перспективних груп інформаційних прав людини (наразі цифрових прав) зумовлюють й розширення їх об'єктного кола. Так, в умовах домінування Інтернет-технологій серед перспективних об'єктів інформаційних прав простежуються: власне доступ до Інтернету; можливості використання цифрових технологій як в контексті їх доступності, так і з огляду на уміння й навички використання; безпечність цифрових технологій тощо.

Окремо необхідно виділити вживання в текстах європейських декларацій про цифрові права та інших документах такого характеру слова «контент» - приміром, «свобода контенту», «багатоманітність контенту», «безпечність контенту». Хоча «контент» не є загальновизнаним правовим поняттям, але, в разі подальшого впровадження в юридичні документи, вірогідно має перспективи таким стати.

Так, база даних «Законодавство України» (станом на 7 лютого 2023 року) налічує 210 документів, що містять у тексті слово «контент». Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» вживає його 45 разів і навіть надає трактовку «цифрового контенту» як терміну, а саме: «цифровий контент (електронна (цифрова) інформація) - будь-які відомості чи дані в електронній (цифровій) формі, що містять об'єкти авторського права та/або суміжних прав і можуть зберігатися та/або поширюватися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп'ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет» ¹. Наведена дефініція загалом відповідає нормативній концепції інформації, закладеній в українському законодавстві Законом України «Про інформацію». Водночас, ключовий інформаційний закон взагалі не оперує ні словом «контент», ні словосполукою «цифровий контент», і не виділяє такого виду інформації як «електронна (цифрова) інформація», що вкотре свідчить про його моральну застарілість на недоліки законодавчої техніки щодо системного удосконалення актів інформаційного законодавства.

Сам Інтернет, завдяки якому ввійшло в обіг слово «контент» (по відношенню до інформаційної сфери) та сформувалося певне усталене розуміння цього позначення, не дає його остаточного трактування. Семантично «контент» означає «вміст», тобто сукупність того, що уміщує певний Інтер- нет-ресурс. Контентом в Інтернеті є опубліковані документи, аудіозаписи, відеосюжети і фільми, вебінари, інфографіка, світлини, електронні книги, пости у соціальних мережах, тобто все те що призначене для сприйняття чи споживання (у своєрідному інформаційному значенні) безпосередньо людиною і може являти для нього певну цінність в контексті отримання знань, емоцій, привернення уваги, висловлення думок, спілкування тощо.

Тому на теренах україномовного Інтернету можна зустріти таке визначення, що претендує на багатоаспектність: «Контент - це сукупність інформації, ідей та повідомлень, які викладені в письмовий, візуальній або звуковій формі, через яку відбувається комунікація та взаємодія з іншими людьми, яка має на меті досягнення конкретних цілей» Про авторське право і суміжні права : Закон України від 01.12.2022 № 2811-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-20 (дата звернення: 12.02.2023). ^{Що таке Контент та як правильно його використовувати? URL:} https://rozkrutka.site/shcho-take-kontent-tipi-pravilne-vikoristannya/ (дата звернення: 12.02.2023)..

Англомовні сторінки сьогодні асоціюють «контент» с «медіа» і охоплюють в його розумінні вже не тільки онлайн аспект, а й інші джерела, що створюють аналогічний вплив на людину - «будь-яку інформацію в засобах комунікації спрямовану на кінцевого користувача або аудиторію в секторах видавництва, мистецтва та комунікацій» 1. Це включає Інтернет, кіно, телебачення, радіо, аудіо компакт-диски, книги, журнали, фізичне мистецтво, живий контент.

Цікаво й те, що відкриті словники в Інтернеті гіперонімом до слова «контент» часто-густо подають «інформацію», вважаючи його поняттям більш загальним, родовим, абстрактним відносно пояснюваного.

Таким чином, у значенні, поширеному в Інтернеті, «контент», будучи по суті орієнтованим винятково на людину, поєднує в собі властивості інформації в антропологічному, аксіологічному, когнітивному аспектах, саме тих, які є пріоритетними для її розуміння як об'єкту багатьох інформаційних прав людини.

Размещено на Allbest.ru