Роль Конституційного Суду у захисті громадянських прав під час воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Конституційного Суду у захисті громадянських прав під час воєнного стану

Гета Дар'я Сергіївна, Кисильова Кристина Володимирівна, Ковач Ярослава Вікторівна

Анотація

Стаття присвячена аналізу судових механізмів захисту прав громадян в умовах воєнного стану. Воєнний стан, введений на всій території України 24 лютого 2022 року внаслідок широкомасштабної військової агресії російської федерації, серйозно вплинув на всі правовідносини, здійснення публічної влади, захист прав громадян та реалізацію прав і свобод людини. У цьому контексті важливого значення набуває питання всебічної розробки та дослідження оптимальної моделі захисту прав громадян, а також питання вдосконалення та оптимізації захисту прав людини в умовах протидії військовій агресії російської федерації. Метою цієї статті є аналіз ролі Конституційного Суду України у захисті прав громадян в умовах воєнного стану. Встановлено, що міжнародно-правові інструменти гарантують основоположні права і свободи людини, але не всі вони є абсолютними і можуть бути предметом правових обмежень. Це пов'язано з винятковими обставинами, які певною мірою загрожують існуванню держав, народів і націй, а також окремих осіб. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року сформулював загальну мету обмежень прав людини, що випливають із Загальної декларації прав людини, та ввів поняття «захист національної безпеки». Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає звільнення від зобов'язань у надзвичайних ситуаціях.

Європейські стандарти доступу до правосуддя відображені у національному законодавстві України і гарантують право на судовий захист порушених прав людини на конституційному, адміністративному та процесуальному рівнях. Конституційний Суд зарекомендував себе як невід'ємна складова функціонування держави. Це особливо важливо у складні періоди суспільного життя, такі як ситуації, що вимагають запровадження особливого надзвичайного стану, зокрема воєнного стану. У такі періоди судова влада повинна постійно працювати над забезпеченням та гарантуванням прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України та охоронюваних державою. Доведено, що права і свободи людини та громадянина мають залишатися пріоритетом держави на всій території України навіть в умовах воєнного стану. Це безпрецедентне явище для нашої країни і, безсумнівно, викличе труднощі у функціонуванні механізмів захисту та забезпечення конституційних прав і свобод. Необхідно також враховувати, що в умовах воєнного стану деякі конституційні права громадян можуть бути обмежені з метою більш ефективної мобілізації державних ресурсів для протидії військовим нападам. Ці питання мають бути взяті до уваги в майбутніх дослідженнях.

Ключові слова: права і свободи, механізм захисту, судовий захист, громадянські права, воєнний стан, захист прав.

Annotation

The role of constitutional courts in the protection of civil rights during martial law

The article is devoted to the analysis of judicial mechanisms for the protection of citizens' rights under martial law. The martial law imposed on the entire territory of Ukraine on February 24, 2022 as a result of the large-scale military aggression of the Russian Federation seriously affected all legal relations, the exercise of public authority, the protection of citizens' rights, and the realization of human rights and freedoms. In this context, the issue of comprehensive development and research of the optimal model for the protection of citizens' rights, in particular in the conditions of countering the military aggression of the Russian Federation, as well as the issue of improving and optimizing the protection of human rights in the conditions of countering the military aggression of the Russian Federation, becomes important.

The purpose of this article is to analyze the role of the Constitutional Court in protecting the rights of citizens under martial law. The author explains that international legal instruments guarantee basic human rights and freedoms, but not all of them are absolute and may be subject to legal restrictions. This is due to these circumstances, which to some extent threaten the existence of the state, peoples and nations, as well as individuals. The International Covenant on Civil and Political Rights of 1966 formulated the general purpose of limiting human rights arising from the Universal Declaration of Human Rights and the concept of «protection of national security». The Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms requires exemption from obligations in emergency situations. The author believes that the European standards of access to justice are reflected in the national legislation of Ukraine and guarantee the right to judicial protection of violated human rights at the constitutional, administrative and procedural levels. The Constitutional Court recommended itself as an integral part of the functioning of the state. This is especially important in difficult periods of social life, such as situations requiring the introduction of a special state of emergency, including martial law. In such a period, the judiciary must constantly work to ensure and guarantee the rights and freedoms of a person and a citizen, guaranteed by the Constitution of Ukraine and protected by the state.

The author shows that the rights and freedoms of a person and a citizen should remain a priority of the state throughout the territory of Ukraine, even under martial law. This is an unprecedented phenomenon for our country and will undoubtedly cause difficulties in the functioning of mechanisms for the protection and provision of constitutional rights and freedoms. It should also be noted that in the conditions of martial law, some constitutional rights of citizens may be limited in order to more effectively mobilize state resources to counter military attacks. These questions should be taken into account in future studies.

Keywords: rights and freedoms, protection mechanism, judicial protection, civil rights, martial law, protection of rights.

судовий конституційний право агресія

Вступ

Право на життя, особисту гідність, свободу слова - всі ці та інші права є невід'ємними для сучасного світу. Права і свободи людини є найвищими цінностями людської цивілізації. Неможливо уявити собі сучасний світ без природних, невід'ємних і невідчужуваних прав. Не викликає сумніву, що розвиток суспільства і держави гарантується дотриманням закону всіма учасниками суспільних відносин. Сталий розвиток демократичної держави та її соціальних інститутів гарантується не лише індивідуальною, а й державною відповідальністю. Ефективне функціонування системи відповідальності держави перед громадянами є головною гарантією обмеження влади, яка не повинна виходити за межі, встановлені та належним чином прописані суспільством.

У багатьох країнах світу дотримання та захист прав людини і громадянських свобод сьогодні є дуже серйозною проблемою. Особливо активно системи захисту прав людини розвивалися в минулому столітті, коли в більшості країн почався процес становлення демократії та громадянського суспільства. У зв'язку з цим на міжнародному рівні існує низка законів, що гарантують права людини та встановлюють процедури їх захисту. Усі сучасні держави з демократичною формою правління закріпили права людини, права, свободи та обов'язки громадян, а також механізми їх реалізації та захисту у своїх національних конституціях та інших правових документах. У контексті захисту прав людини право на конституційний захист має велике значення і може бути реалізоване через різні механізми захисту прав.

24 лютого 2022 року на всій території України було введено воєнний стан у зв'язку з широкомасштабним військовим вторгненням Російської Федерації (РФ), яке мало серйозні наслідки для всіх правовідносин, здійснення владних повноважень та захисту громадян.

У зв'язку з цим актуальним є питання поглибленої розробки та пошуку оптимальних моделей захисту прав громадян, особливо вдосконалення та оптимізації захисту прав людини в умовах протидії військовій агресії РФ.

Дослідженнями питання захисту прав людини і громадянина займалися багато науковців. Зокрема, захисту конституційних прав були присвячені праці Ю. Бисага, В. Берч та Д. Бєлова [1] та інших.

Теоретичним питанням захисту конституційних прав увагу приділили А. Паскар [16] та Л. Наливайко [10]. Українські науковці Н. Камінська [4], В. Ковальчук [6], М. Філіпських та Н. Дудкіна [14] присвятили свої праці дослідженню судового захисту громадянських прав в умовах воєнного стану.

До прикладу, С. Досенко стверджує, що сьогодні захист прав громадян вважається однією з невід'ємних характеристик сучасних держав, а гарантування реалізації прав і свобод людини і громадянина є своєрідним індикатором стійкості та зрілості таких держав [2].

Таке трактування поглиблює І. Катеринчук унаслідок узагальнення практики Європейського суду з прав людини, виокремлюючи загальні положення щодо гарантування прав людини у воєнний час [5].

Л. Півненко аналізує сутність і зміст конституційного права на судовий захист та особливості його реалізації в умовах правового режиму воєнного стану [11; 12].

Н. Праховнік та інші досліджували реалізацію права на захист прав громадян в умовах воєнного стану [15].

Незважаючи на численні дослідження та публікації, ситуація з конституційним захистом громадянських прав в умовах воєнного стану потребує більш глибокого та конкретного аналізу. Розуміння цієї проблеми вимагає постійного оновлення знань та адаптації підходів з метою ефективного захисту прав і гідності постраждалих та недопущення обмеження прав у майбутньому.

Відповідно, метою статті є дослідження ролі конституційних судів у захисті громадянських прав під час воєнного стану.

Завдання статті:

1. Аналіз міжнародного законодавства у сфері захисту громадянських прав людини.

2. Визначення основних переваг і недоліків судового захисту прав в умовах воєнного стану.

3. Дослідження ролі конституційних судів у забезпеченні прав громадянина.

Матеріали та методи

Методологічним базисом дослідження стали науково-емпіричні методи збирання й порівняння інформації, за допомогою яких було визначено сутність системи ризик - менеджменту та окреслено основні принципи роботи ризик-менеджменту в діяльності господарських суб'єктів. За допомогою методу комплексного аналізу було визначено сучасні виклики, які постають в діяльності ризик-менеджменту. Методом синтезу й узагальнення визначено стан розвитку ризик-менеджменту в Україні. Теоретичною основою статті є праці вітчизняних науковців.

Результати

Всебічне заохочення та реалізація прав і свобод людини є життєво важливим у демократичних державах із верховенством права. Захист прав і свобод людини знаходиться в центрі юриспруденції.

Система захисту прав людини покликана забезпечити реалізацію та захист прав і свобод людини і громадянина. Конституція та законодавство України надають громадянам можливість здійснювати певні дії та створюють систему державних інституцій, які допомагають громадянам реалізовувати та захищати свої права. Для того, щоб громадяни могли здійснювати певні дії для захисту своїх прав і свобод, існує система інститутів, які охороняють й гарантують ці права і свободи та створюють правовий механізм захисту прав людини. Отже, конституційно-правові механізми захисту прав і свобод людини - це функції держави, спрямовані на забезпечення реалізації та захисту прав людини, що охоплюють правові норми, юридичні факти, правовідносини, реалізацію прав і обов'язків та застосування права. Однак ми вважаємо, що механізми захисту прав людини і громадянина не обмежуються діяльністю держави, оскільки вони також містять міжнародні засоби захисту, допомогу неурядових (громадських) організацій та захист незалежних прав і свобод окремих осіб.

Рекомендації Венеціанської комісії вказують на важливу тенденцію розвитку конституціоналізму в Європі. Ця тенденція стосується розширення сфери конституційного контролю на індивідуальні адміністративні рішення та судові акти за індивідуальними скаргами. Таку тенденцію можна пояснити тим, що порушення прав людини часто є результатом неконституційних актів або рішень, прийнятих відповідно до конституційних положень.

Підтвердження закріплених у Конституції цінностей і принципів, зокрема принципу відповідальності держави перед громадянами за свою діяльність, недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів, забезпечення відповідності законодавства України Конституції України, - ці та подібні загальні результати розгляду справ Конституційним Судом України за конституційними скаргами не можуть бути заперечені. Іншими словами, право громадян на конституційну скаргу є не лише правовим інструментом захисту своїх конституційних прав і свобод, а й важливим індикатором для держави, яка має нести відповідальність за захист прав людини, сприяння розвитку громадянського суспільства та забезпечення його безпеки [1].

Конституція є основним законом країни і визначає права та обов'язки громадян, структуру і функціонування державних інститутів та основні принципи правового регулювання. Вона діє як найвищий закон країни і покликана забезпечити верховенство права, захист прав і свобод громадян та соціальну стабільність. Однак навіть у країнах з розвиненою демократією трапляються випадки, коли органи влади порушують права і свободи громадян або приймають рішення, що не відповідають конституційним нормам.

Європейські стандарти доступу до правосуддя знайшли своє відображення у національному законодавстві України, гарантуючи право на судовий захист порушених прав людини на конституційному, адміністративному та процесуальному рівнях. Імплементація європейських стандартів у сфері доступу до правосуддя є запорукою розвитку національного правосуддя й судової системи і гарантує належний та ефективний захист прав, свобод та інтересів усіх осіб [16].

Право на судовий захист є одним із основоположних прав людини, що належить до громадянських прав і закріплене в конституціях більшості розвинених країн світу, зокрема і в Україні. Право на судовий захист також закріплено у важливих міжнародних актах, які встановлюють універсальні стандарти прав і свобод людини.

У контексті аналізу громадянських прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного стану доцільно звернутися до міжнародних стандартів, що визначають основні принципи та норми, яких держави зобов'язані дотримуватися з метою захисту й заохочення прав людини [10].

Хоча міжнародні правові документи гарантують основоположні права і свободи людини, не всі вони є абсолютними і можуть підлягати законним обмеженням. Це пов'язано з винятковими обставинами, які тією чи іншою мірою загрожують існуванню не лише окремих осіб, а й націй, народів і держав. Тому кожна держава має право обмежувати певні права і свободи людини лише з метою захисту суспільства загалом. Зокрема, у статті 29 Загальної декларації прав людини зазначено, що права і свободи людини можуть бути обмежені лише на законних підставах, з урахуванням визнання та поваги до прав інших осіб, а також з метою забезпечення пристойності, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві [3]. Держави, які ратифікували Декларацію, зобов'язалися поважати та захищати права і свободи людини. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року сформулював загальну мету обмежень прав людини, що випливають із Загальної декларації прав людини, і ввів поняття «захист національної безпеки». Це позбавляє держави необхідності виводити право на обмеження прав людини в надзвичайних ситуаціях, оскільки захист державної безпеки враховує як звичайні, так і виняткові заходи. Відповідно до статті 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, під час надзвичайного стану допускаються відступи від зобов'язань у тій мірі, в якій це виправдано гостротою становища. Такі заходи мають бути сумісними з іншими міжнародними зобов'язаннями і не повинні призводити до дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження [9]. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає відступ від зобов'язань у надзвичайних ситуаціях. Відповідно до статті 15, у разі війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю населення, держави можуть у виняткових випадках звільняти себе від зобов'язань, взятих на себе за Пактом, за умови, що такі заходи не порушують інших зобов'язань за міжнародним правом [7]. Важливо зазначити, що відхилення від таких фундаментальних прав, як право на життя, свободу думки, совісті та релігії, заборона свавільного втручання в приватне життя, презумпція невинуватості, заборона катувань та рабства, є неприпустимими, незалежно від реальності або серйозності загрози.

Такі грандіозні декларації права на судовий захист у міжнародному праві не можуть бути ефективними самі собою за відсутності нормативної бази в національному законодавстві.

В Україні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише за умов, передбачених статтею 64 Конституції України, тобто в умовах воєнного або надзвичайного стану. В Україні людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3 Конституції України). Водночас гарантування прав і свобод людини і громадянина захищає людину від надмірного втручання держави [6]. Такої ж позиції дотримується у своєму рішенні і Конституційний Суд України. Навіть у складні часи та в умовах воєнного стану система гарантій прав людини продовжує функціонувати. Вона містить як принципи, проголошені Законом, так і інститути, які захищають ці принципи.

Зокрема, гарантії, спрямовані на забезпечення непорушності конституційного ладу, визначають особливості взаємовідносин між особою і державою та створюють реальні умови для поваги, дотримання й реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Важливим інститутом забезпечення громадянських прав і свобод людини є суд. Серед принципів правосуддя, закріплених у Конституції, - право на захист від будь-якого порушення або протиправного посягання на свої права і свободи будь-якими засобами, що не заборонені законом; право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право на конституційне звернення до Конституційного Суду України з підстав, встановлених цією Конституцією, та в порядку, визначеному законом; право звертатися за захистом прав і свобод до міжнародних установ і організацій; право на професійну правничу допомогу; принцип презумпції невинуватості та неможливість притягнення до кримінальної відповідальності у разі відмови особи, її сім'ї чи близьких родичів давати показання або пояснення [8]. Суди відіграють важливу роль у здійсненні правосуддя та захисті прав людини.

Статтею 3 Конституції України визначено, що держава відповідає за свою діяльність перед народом, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. У цьому контексті особливого значення набуває позиція Президента України як гаранта конституції, прав і свобод людини і громадянина, відповідно до статті 102 Конституції України.

Однак те, як президент використовує свою владу, часто має політичне підґрунтя. Як наслідок, в Україні є лише одна інституція, відповідальна за контроль за дотриманням Конституції для запобігання зловживанню Президентом владою - Конституційний Суд України. Основним завданням Конституційного Суду України є визначення відповідності законодавства України Конституції України та іншим законам, передбаченим Конституцією. Статтею 3 Конституції України визначено, що держава відповідає за свою діяльність перед громадянами, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. У цьому контексті особливого значення набуває позиція Президента України як гаранта конституційних, особистих і національних прав і свобод відповідно до статті 102 Конституції України.

Але використання влади президентом часто є політичним. Як наслідок, в Україні існує лише один орган - Конституційний Суд України, на який покладено контроль за дотриманням Конституції з метою запобігання зловживанню президентом владою. Основним завданням Конституційного Суду України є визначення відповідності законів України до Конституції України та інших законів, закріплених у Конституції.

Конституційний Суд України підкреслює роль захисту прав і свобод у судочинстві, забороняючи відмову в правосудді при зверненні до суду щодо порушення прав і свобод, створення перешкод для реалізації прав і свобод та інших обмежень прав і свобод. Відмова суду в розгляді позову або іншої заяви чи скарги, поданої відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно з Конституцією, не може бути обмежене.

Незалежність Конституційного Суду забезпечує відсутність впливу на його рішення політичних чи інших зовнішніх чинників. Тому він більш об'єктивний і неупереджений, оскільки його рішення ґрунтуються на збалансованому аналізі закону та конституції, а не на політичних та особистих інтересах. Завдяки своєму незалежному статусу Конституційний Суд може захищати конституційні права та принципи, навіть якщо інші органи чи суспільство не згодні з рішенням. Це сприяє зміцненню верховенства права та ефективному захисту прав і свобод громадян. Рішення Конституційного Суду мають вирішальний вплив на захист конституційних прав і свобод громадян, а сам Конституційний Суд є символом верховенства права в суспільстві. Роль Конституційного Суду полягає в тому, аби нагадувати всім громадянам і владі, що Конституція є вищим законом, який необхідно захищати.

Що стосується вимоги незалежності суддів, то це, по суті, означає незалежність від інших органів влади та сторін у справі в процесі прийняття рішень. У своїй діяльності суди мають керуватися лише законом. Незалежність суду зазвичай оцінюється у зв'язку з його неупередженістю, тобто відсутністю у судді упередженого або суб'єктивного ставлення до обставин справи [16]. Неупередженість суддів гарантує справедливі рішення та підтверджує впевненість суспільства у справедливості та ефективності судового захисту порушених прав.

Звичайно, в сучасних реаліях гарантувати реалізацію конституційних прав людини та безперебійне функціонування державних інституцій в Україні, як у мирний час, вкрай складно. Внаслідок військової агресії росії судова система стикається з багатьма викликами. Частина судів в Україні припинила свою діяльність через активні бойові дії та тимчасову окупацію [11].

Війна в Україні спричинила масштабні проблеми у сфері громадянських прав. У 2014 році Росія розпочала агресію проти України, окупувавши Автономну Республіку Крим та місто Севастополь. Дев'ять років по тому збройна агресія вступила в нову фазу, спричинивши найбільший з часів Другої світової війни відтік населення. Мільйони українців, рятуючись від конфлікту, були змушені покинути Україну та шукати тимчасового притулку, ставши внутрішньо переміщеними особами та біженцями. Вплив режиму воєнного стану на державну політику України, її правові та ідеологічні засади, інституційні механізми її реалізації та майже на всі сфери наднаціональної та міжнародної безпекової політики є очевидним. У цьому контексті дедалі більшого значення набувають ідеології та ідеали миру і безпеки, свободи й суверенітету, людської гідності, прав людини, солідарності, національної ідентичності та територіальної цілісності [4].

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, понад сім мільйонів українських громадян втекли за кордон з початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну. Понад 3,3 мільйона з них отримали тимчасовий захист в ЄС. Ще 8 мільйонів осіб стали внутрішньо переміщеними особами, переїхавши із зон конфлікту та тимчасово окупованих територій у безпечніші частини України.

Основними цілями війни є цивільне населення та об'єкти цивільної критичної інфраструктури. Тисячі цивільних осіб загинули внаслідок обстрілів і насильства з боку російських сил.

За підтвердженими даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, з 24 лютого 2022 року по 5 лютого 2023 року було вбито 18 817 цивільних осіб (рис. 1).

Рис. 1. Людські втрати за період повномасштабного вторгнення 2022-2023 рр.

Джерело: створено авторами на основі джерела [6].

Понад 1300 жертв в Україні - це діти, які отримали поранення різного ступеня тяжкості. Тисячі цивільних осіб в українській армії та інших воєнізованих організаціях загинули, захищаючи свою країну. російська федерація скоює жахливі злочини, що мають ознаки геноциду. Ці ознаки включають депортацію та примусову передачу українських дітей іншій етнічній групі. За даними Національної розвідувальної служби, станом на 31 грудня 2022 року підтверджено, що 13 867 дітей були депортовані [6]. Ці цифри не є остаточними, оскільки триває робота над уточненням цих даних на територіях, що перебувають у зоні конфлікту, тимчасово окупованих або звільнених територіях.

Інституційні механізми запобігання надмірній концентрації влади стають все більш важливими. Однією зі складових цього механізму є Конституційний Суд України (КСУ), який здійснює конституційний контроль за діями та процедурами органів державної влади та забезпечує додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України продовжує виконувати свої конституційні функції навіть в умовах воєнного стану.

У цей важкий час, коли вороги прагнуть підірвати цінності Української держави, Конституційний Суд України захищає Основний Закон України, людську гідність та конституційні права і свободи громадян України.

Функціонування Конституційного Суду України й надалі в умовах сучасного та складного воєнного стану є однією з головних гарантій дотримання принципу верховенства Конституції України, забезпечення не лише збереження конституційної рівноваги держави та влади, а й чіткого і послідовного дотримання конституційних прав і свобод громадян України.

Сьогодні надзвичайно важливим є забезпечення основ конституційного ладу та неухильної поваги до прав і свобод людини та громадянина.

Виконуючи функцію гаранта Конституції, цей орган конституційної юрисдикції може бути реальним гарантом конституційних цінностей за умови збереження його незалежного статусу. Важливим питанням для судів КСУ є питання конституційності законів, особливо тих, які прийняті в умовах воєнного стану. У цьому контексті Україні доцільно звернути увагу на справи, пов'язані зі збройними конфліктами у Вірменії та Азербайджані, які розглядаються Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). У низці справ проти Хорватії та Боснії і Герцеговини ЄСПЛ також розробив і встановив стандарти, що випливають з позитивного зобов'язання держав-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантувати право на життя та заборону катувань, викладених у статтях 2 і 3 Конвенції. Водночас для забезпечення ефективності положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод був створений Європейський суд з прав людини. У практиці цієї інституції утвердилася доктрина субсидіарної ролі Європейського суду з прав лю дини, відповідно до якої Суд не визнається судом четвертої інстанції. Варто зазначити, що суб'єктом звернення до Європейського суду з прав людини може бути не лише фізична особа (виходячи з назви міжнародного договору - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод), а й юридична особа (згадаймо про юридичну фікцію).

Не дивно, що діяльність Конституційного Суду України щодо «гарантування верховенства Конституції України як основного закону держави на всій її території», про що йдеться в науковій літературі, була найскладнішою в перші місяці гібридної війни, розв'язаної російською федерацією проти України.

В умовах воєнного стану в Україні дуже важливо забезпечити безперервність роботи Конституційного Суду України та максимально активізувати його д іяльність для захисту суверенітету й територіальної цілісності України та зміцнення національної безпеки. Адже Конституційний Суд України, незважаючи на численні поспішні та неповні зміни, був створений змінами до Конституції України (щодо правосуддя) 2016 року.

За своєю правовою природою та функціональним призначенням Конституційний Суд України, незважаючи на зміни до Конституції (щодо правосуддя) 2016 року, залишається єдиним органом конституційної юрисдикції та ключовим елементом державної системи правового захисту Конституції. Саме Конституційний Суд України зобов'язаний захищати права і свободи людини та гарантувати непорушність таких конституційних принципів, як поділ влади, народовладдя, парламентаризм і незалежність судової влади. У цьому контексті «співпраця» між Конституційним Судом України та органами судової влади України виглядає наступним чином. Верховна Рада України має бути надзвичайно активною у «співпраці» щодо звернень до Комітету з прав людини та Конституційного Суду України. Надмірно заре гульовані (процедурні) норми конституційної процедури мають бути переведені в максимально скорочений режим.

Частина практики Суду враховує як міждержавні, так і індивідуальні справи. Одне з ключових питань, що порушуються Судом, - це питання юрисдикції. Однією з обставин, що впливає на розгляд Судом справи проти Росії, є припинення приєднання Росії до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у вересні 2022 року.

Необхідно зазначити, що у справі «Україна проти Росії (стосовно Криму)», Європейський суд з прав людини визнав заяву України прийнятною та підтвердив, що Росія несе відповідальність за порушення прав людини в АР Крим. З 27 лютого 2014 року Севастополь перебуває під управлінням РФ.

Справа «Україна та Нідерланди проти Росії», слухання щодо допуску якої відбулися 26 січня 2022 року, також очікує на перевірку щодо ефективного контролю РФ над окупованою територією в Луганській та Донецькій областях [5].

Так, Європейський суд з прав людини є органом, який гарантує застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод навіть у воєнний час.

Система цивільного права гарантує ефективний захист учасників як абсолютних (майнових та немайнових), так і зобов'язальних (переважно договірних) відносин. Як фізичні, так і юридичні особи мають право вимагати захисту своїх прав. Судовий захист прав громадян в умовах воєнного стану здійснюється судовими установами. Однак судовий захист прав громадян в умовах воєнного стану має свої переваги та недоліки (табл. 1).

Таблиця 1 Переваги та недоліки судового захисту прав громадян в умовах воєнного стану

Джерело: створено авторами на основі джерела [15].

Окрім недоліків, згаданих вище, варто також зазначити, що можуть існувати певні обмеження деяких громадянських прав громадян з метою більш ефективної мобілізації ресурсів держави для протидії військовій агресії. Рішення про обмеження прав і свобод населення приймає військове управління за погодженням з іншими органами.

Так, відповідно до Статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [13], правовий статус та обмеження прав і свобод громадян, законних прав та інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до положень Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану права і свободи людини і громадянина, визначені частиною другою статті 64 Конституції України, не обмежуються [2]. При запровадженні обмежень щодо громадянства необхідно звернути увагу на їх пропорційність щодо мети, задля якої вони вводяться [14].

Конституція України визначає перелік прав, які не можуть бути обмежені навіть під час воєнного стану. Відповідно до ст. 64 Конституції України, у разі введення воєнного чи надзвичайного стану не можуть бути обмежені такі права і свободи, передбачені Основним Законом: рівність прав і свобод відповідно до конституції та рівність перед законом; право мати громадянство і право змінити громадянство; право на повагу до людської гідності; особиста свобода і цілісність; право подавати індивідуальні чи колективні письмові скарги та отримувати на них обґрунтовану відповідь; право на житло; про рівень прав та обов'язків чоловіка та дружини у шлюбі та сім'ї; рівні права дітей незалежно від їх походження та від того, народжені вони у шлюбі чи поза шлюбом; право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина; право на відшкодування за рахунок держави або місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди; право знати свої права та обов'язки; забезпечити, щоби закони та інші нормативно-правові акти не мали зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони послаблюють або скасовують відповідальність особи; право на правову допомогу; право не підкорятися прямо вираженим злочинним наказам чи розпорядженням; навряд чи буде двічі притягнений до відповідальності в суді одного типу за той самий злочин [8].

Отже, можна зробити висновок, що конституційні суди є незамінними у функціонуванні держави. Це набуває особливого значення у складні періоди суспільного життя, які вимагають запровадження особливих режимів, зокрема воєнного стану. У такі періоди судові органи повинні діяти безперервно, адже державний захист забезпечує права і свободи, передбачені та гарантовані Конституцією України.

Висновки

Можна констатувати, що забезпечення прав і свобод людини є необхідною частиною конституційних механізмів захисту прав людини, полегшення доступу до судового захисту та захисту від державних органів і посадових осіб.

Юридичні обов'язки громадян та органів державної влади в умовах воєнного стану мають важливе значення для захисту прав і свобод людини, забезпечення верховенства права.

Воєнний стан не позбавляє осіб права на судовий захист, гарантований статтею 64 Конституції України. Тому суди не можуть відмовляти у прийнятті позовних та інших заяв (скарг), які відповідають вимогам, встановленим законом. Легітимність влади у воєнний час можлива лише за умови контролю за її діями з боку незалежних судів та організацій громадянського суспільства.

Конституційні суди є невід'ємною частиною функціонування держави. Це особливо важливо у складні періоди суспільного життя, які вимагають запровадження особливого надзвичайного стану, зокрема воєнного стану. У такі періоди судова влада повинна постійно працювати над забезпеченням і гарантуванням прав та свобод, закріплених і гарантованих Конституцією України, які перебувають під захистом держави.

Як наслідок, права і свободи людини і громадянина мають залишатися пріоритетом держави, навіть в умовах воєнного стану, на всій території України. Це безпрецедентне явище для нашої країни і, безперечно, викличе труднощі у функціонуванні механізмів захисту та забезпечення конституційних прав і свобод.

Варто також зазначити, що в умовах воєнного стану деякі конституційні права громадян можуть бути обмежені з метою більш ефективної мобілізації державних ресурсів для протидії військовій агресії. Ці питання мають бути розглянуті в подальших дослідженнях.

Список використаних джерел

1. Бисага Ю.М., Берч В.В., Бєлов Д.М. Конституційна скарга - механізм захисту конституційних прав громадян. Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». 2023. С. 700-704.

2. Досенко С.Д. Захист прав громадян в умовах протистояння військовій агресії РФ. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. 2022. № 34. С. 68-76.

3. Загальна декларація прав людини: Декларація Організації Об'єднаних Націй від 10.12.1948 р.

4. Камінська Н. Сучасна парадигма конституційних цінностей та їх значення в умовах воєнного стану. Філософські та методологічні проблеми права. 2022. № 2 (24).

5. Катеринчук І.П. Права людини під час війни (за практикою Європейського суду з прав людини). Південноукраїнський правничий часопис. 2022. № 4. Ч. 2.

6. Ковальчук В. Конституціоналізм в умовах війни: питання цінностей, прав та ідентичності. Право України. 2023. № 7. С. 115-127.

7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 04.11.1950: станом на 1 серп. 2021 р.

8. Конституція України : закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96ВР.

9. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Пакт Організації Об'єднаних Націй від 16.12.1966 : станом на 19 жовт. 1973 р.

10. Наливайко Л. Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану. Наукові інновації та передові технології. 2024. № 3 (31).

11. Півненко Л.В. Проблемні аспекти реалізації права на судовий захист в умовах воєнного стану. New Ukrainian law. 2023. № 1. С. 137-143.

12. Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 : станом на 13 лют. 2024 р.

13. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 р. № 389-VIII: станом на 19 жовт. 2023 р.

14. Філіппських М.О., Дудкіна Н.О. Конституційно-правове регулювання обмеження прав громадян в умовах воєнного стану. Становлення та розвиток правової держави: проблеми теорії та практики : матеріали XV міжнародної науково-практичної конференції, що присвячена 102-річчю Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова (м. Миколаїв, 28-29 грудня 2022 р.). Львів-Торунь: Liha-Pres, 2022. С. 285-289.

15. Implementation of the right to protection of civil rights under martial law / N. Prakhovnik et al. Social legal studios. 2022. Vol. 5, № 3.

16. Paskar A. The role of administrative court in ensuring human rights protection under martial law. Eastern journal of European studies. 2024. Vol. 14, № 2. P. 162-177.

Размещено на Allbest.ru