Поняття стійкості злочинних об’єднань: аналіз правових позицій Верховного Суду

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Поняття стійкості злочинних об'єднань: аналіз правових позицій Верховного Суду

Шульженко Н.В.

Вступ

Проблеми кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями мають досить давню історію, проте у зв'язку із прийняттям постанов Верховного Суду ці питання набули актуальності.

Виклад основного матеріалу

Розпочнемо наше дослідження із розгляду питання щодо обов'язковості постанов Верховного Суду. Зокрема, у ч.6 ст.368 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) вказано, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду [1], також у ч.5 ст.442 КПК постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає [1].

Відповідно до ч.5, 6. ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та у ч.6 вказано, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права [2].

Зазначимо, що у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23. 12. 2005 р. №13 у п.11 зазначено, що стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію [3].

Як бачимо, постановою виділено види стійкості, зокрема внутрішню, що характерна для організованої групи, та внутрішню і зовнішню, що є необхідними для наявності злочинної організації. Стабільність розуміється досить широко, зокрема розглядається як притаманна такому злочинному об'єднанню здатність протидіяти дестабілізуючим факторам. Якщо виходити з цього, то на практиці при доведенні наявності стійкості у злочинного об'єднання необхідно встановити відповідні внутрішні й зовнішні дестабілізуючі чинники. Зрозуміло, що це може зайняти багато часу, який треба в першу чергу спрямувати на розслідування злочинної діяльності конкретних осіб, а не на пошук обставин, що можуть і не впливати на стійкість групи [4].

Перейдемо до розуміння поняття «стійкість» у постановах Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду від 14. 11. 2018 р. у справі №484/1134/16-к вказується, що визначальною рисою організованої групи є стійкість такого об'єднання. Групу можна визнати стійкою лише за умови, якщо вона є стабільною та згуртованою. Згуртованість групи проявляється у наявності постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, їх правил поведінки, організатора, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведено до їх відома. Стабільність групи виявляється у системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни учасників, прикритті своєї діяльності, як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб, наявності для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів. Враховуючи кількість вчинених злочинних дій протягом значного періоду часу та підтримання тривалих стабільних відносин у зв'язку з підготовкою та вчиненням злочинів, встановлені у справі обставини щодо домовленостей між засудженими про вчинення злочинів та узгодженість, аналогічність і послідовність їх дій, вжиття заходів конспірації (вчинення злочинів у нічний час), суд дійшов висновку, щодо наявності стійкої організованої групи. Так, організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу. Утворення (створення) організованої групи слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для зайняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації до злочину і включають підшукування співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи є утворення стійкого об'єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних зв'язків [5].

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2015 року в справі №5-38кс14 щодо ОСОБА-13, зазначено, що конструктивною ознакою організованої групи, яка виділяє цю форму співучасті, є не попередня змова, а стійкість групи, тобто набуття нею таких внутрішніх механізмів, які убезпечують її існування, і спроможність протидіяти дезорганізуючим факторам (зовнішнім чи внутрішнім) [6].

Постанова Верховного Суду 31 травня 2018 року у справі №263/4688/15-к зробила висновок, що стійкість злочинного об'єднання (організованої групи) не можна розуміти тільки як ступінь деталізації злочинного плану і розподілу обов'язків між учасниками об'єднання. Ці критерії не є свідченням стійкості, а, як правило, визначаються характером злочину, який готується [7].

У постанові Верховного Суду №338/378/16-к від 27. 11. 2018 р. зазначено, що стійкість організованої злочинної групи полягає в її здатності забезпечити стабільність свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, - як внутрішнім, так і зовнішнім [8].

У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі №336/93/18 вказано, що стійкість такої групи полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати. На здатність об'єднання протидіяти дезорганізуючим факторам указують стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення тощо [9].

Проте, як правильно зазначено у судових рішеннях і вбачається з матеріалів провадження, в цьому кримінальному провадженні органом досудового розслідування не доведено стійкості групи, відсутні дані, що ОСОБА-2 був обізнаний з усіма намірами ОСОБА-1 та особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Натомість відповідно до наявних доказів ОСОБА-2 тривалий час займався наданням послуг з перевезення, мав різних клієнтів, у тому числі ОСОБА-1, на замовлення якого виконував функцію перевезення сировини та готової алкогольної продукції у гаражі, де вона виготовлялася та зберігалася, однак не транспортував її конкретним покупцям тане був обізнаний про них.

Розмір оплати за свою роботу визначав самостійно погодинно або в залежності від кілометражу. Також суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що між співучасниками не існувало такої згуртованості та узгодженості їхніх дій, яка б свідчила про тісне поєднання їх зусиль, спрямованих на досягнення єдиного злочинного результату [9].

Як вбачається із змісту вказаних постанов Верховного Суду стійкість, визначається основною ознакою стійких злочинних об'єднань. І розкривається через такі словосполучення як «стабільність», «згуртованість», «здатність забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування». Вважаємо, що зазначені тлумачення не повною мірою вирішили ситуацію, що скалася у слідчо-судовій діяльності, до недоліків можемо віднести: нечітке розмежування ознак, їх фактичне співпадіння, пояснення поняття «стійкість» через оціночні категорії та інші ознаки.

Також варто зазначити, що такий підхід розуміння ознаки стійкості був характерний для судової практики і встановлений ще у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. №9 «Про судову практику у справах про бандитизм», що втратила чинність, зокрема у абз.2 п.2 в якій зазначалось, що «групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які входять до неї, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів» [10].

Різні погляди на цю ознаку є і науковій літературі. Наведемо позицію М.І. Панова, який вказував, що стійкість - широке оціночне поняття. Оцінка - це нормальне явище. Але коли в самому законі використовуємо оціночні поняття, треба встановити такі критерії, які давали б можливість зробити висновок, що дійсно це угруповання і що ступінь суб'єктивних зв'язків є стійкими, тобто їх стабільність не викликає жодних сумнівів. Учений вважає, що необхідно розробити низку об'єктивних показників стійкості між її співучасниками. Ними можуть бути:

а) високий рівень зорганізованості співучасників, тобто вони діють як єдиний механізм;

б) розподіл ролей між співучасниками, тобто так звана їх поліфункціональність, коли кожен виконує певну роль у вчиненні злочину: один є виконавцем, інший фінансує, ще хтось забезпечує прикриття, здійснює розвідувальну або контррозвідувальну діяльність для скоєння задуманого;

в) конспіративність діяльності організованої злочинної групи [11].

Як зазначає С.О. Єфремов стійкість виявляється насамперед у змінності персонального складу організованої групи, збереженні певної ієрархії відносин між її членами, установленого розподілу ролей, визначеності правил поведінки й незмінності злочинних намірів. До інших показників групи ним віднесено ті, що характеризують сталість діяльності злочинного об'єднання, зокрема, систематичність учинення злочинів, спеціалізацію у скоєнні певних видів злочинів, стереотипність форм і методів злочинної діяльності. Учений вказує також на особливі відносини групи із зовнішнім середовищем, здатність вистояти проти несприятливих зовнішніх впливів [12]. кримінальний правопорушення стійкий злочинний верховний суд

А.А. Вознюк вказує, що стійким слід визнавати об'єднання під час вчинення його учасниками другого та наступних злочинів, незалежно від того закінчені вони чи ні. За винятком випадків, коли перший та другий злочин утворюють ідеальну сукупність[13]. Не можемо погодитись з цим твердженням, оскільки вважаємо, що організована група утворюється для вчинення декількох кримінальних правопорушень (двох і більше) чи навіть одного кримінального правопорушення, який потребує довготривалої підготовки. На вчинення декількох кримінальних правопорушень вказує постійна злочинна діяльність та діяльність групи протягом довгого періоду.

Ю.В. Біла доводить, що поняття «стійкість» має оціночний характер і тому не відповідає вимогам нормативної чіткості. Науковець вказує, що саме загальна мета в нерозривному зв'язку з об'єктивними можливостями групи дозволяє останній набувати організованості и забезпечує реальну можливість провадити довготривалу злочинну діяльність. Не завжди всі учасники такої групи обізнані з планом учинення злочинів, а тому вчена пропонує відмовитися від названих ознак у законодавчому тлумаченні поняття злочину, вчиненого організованою злочинною групою. Визначає поняття організованої групи як злочин, якщо в його підготовці або вчиненні брали участь декілька суб'єктів злочину (три або більше), які попередньо домовилися про спільне вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом, із розподілом функцій” учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану [14].

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників (не менше двох осіб - суб'єктів кримінального правопорушення), можливо і змінюваний, але внутрішньо і зовнішньо забезпечується збереження загальної кількості і єдності (організаційної і психологічної) її членів. До того ж, стійкість організованої групи - не тільки на стадії її утворення (організації), а й при вчиненні нею злочинної діяльності - може свідчити про наявність організатора (організаторів), оскільки ним (ними) одноособово або колегіально розробляється план злочинних дій, розподіляються ролі між членами групи, спрямовуються й коригуються їх злочинні дії, підтримується дисципліна у групі, відбувається схилення інших учасників на вчинення кримінального правопорушення тощо [4].

Висновки

Із урахуванням вищевикладеного, складниками стійкості, як обов'язкової ознаки організованої групи й вчинення нею кримінального правопорушення є наявність плану, розподіл функцій і ролей між її учасниками (у цілому ці елементи закладаються під час зорганізованості учасників групи на етапі її створення з трансформацією у її стійкість на етапі вчинення кримінального правопорушення(- нь), що забезпечує стабільний і згуртований склад членів угруповання; також можлива наявність єдиних для всіх правил поведінки, корупційних зв'язків (останні належать до необов'язкових складників стійкості).

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 p. №4651-VI.

2. Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016. р. №1402-VIII.

3. Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23.12.2005 №13.

4. Детально це питання розглянуто: Шульженко (Невідома) Н.В. Вчинення злочину організованою групою: монографія / Н.В. Невідома. - Х.: Право, 2017. - 224 с. С. 121-143

5. Постанова Верховного Суду від 14. 11. 2018 р. у справі №484/1134/16-к

6. Постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2015 року в справі №5-38кс14

7. Постанова ККС ВП від 31.05.2018 року у справі №263/4688/15-к

8. Постанова 27 листопада 2018 року у справі №338/378/16-к

9. Постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі №336/93/18

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. №9 «Про судову практику у справах про бандитизм»

11. Панов М.І. Щодо поняття організованих злочинних груп. Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської обл.): зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., Харків 26-27 квіт. 1999. Харків, 2000. с. 23-26. С. 25, 26

11. Єфремов О. Організоване злочинне угруповання як вид злочинного об'єднання. Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: наук.-практ. зб. Київ, 2003. №1. С. 11-16. С. 14

12. А.А. Вознюк Актуальні питання визначення стійкості злочинних об'єднань. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. №1, 2014. с. 28-39. С. 38

13. Біла Ю.В. Відповідальність за групові злочини: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ю.В. Біла; Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. - Дніпропетровськ, 2009. - 20 с. - C. 11

Размещено на Allbest.Ru