Стан та перспективи розвитку неюрисдикційних форм захисту прав людини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан та перспективи розвитку неюрисдикційних форм захисту прав людини в Україні

Практично будь-яке питання практичної юриспруденції зачіпає проблему захисту прав людини. Дотримання прав людини постає ключовою ідеєю всіх демократичних держав світу, а в часи повномасштабної війни в Україні вона набуває абсолютно практичного значення. Без гарантування та захисту прав людини людське буття, в розумінні соціального життя, є неможливим. У липні 1991 року Україна здійснила перший крок на шляху до ствердження демократичного суспільства. Перші рядки Декларації про Державний суверенітет України проголошують першочергові потреби, на досягнення яких направлено прийняття цього важливого документа, серед яких виділено потребу всебічного забезпечення прав і свобод людини Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55ХІІ. Відомості Верховної Ради Української РСР. № 31. Ст. 429..

Пізніше, 1996 року прийнявши Конституцію України, правам і свободам людини було присвячено окремий розділ. Стаття 21 Основного Закону визначає, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, а також закріплює, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах Конституція. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0% B2%D1%80. 1997 року відбулась не менш значима для гарантування в Україні прав людини подія ратифікація Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 11 до Конвенції. Конвенція була прийнята всіма державами-членами Ради Європи та мала механізм реалізації Європейський суд з прав людини.

Значення ратифікації Україною Конвенції важко переоцінити, адже, згідно із засадничим принципом її тлумачення принципом ефективної імплементації, держави учасниці мають розглядати її положення лише як основу, на якій слід розвивати систему захисту прав людини, а не як самодостатню мету Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / за ред. О. Л. Жуковської. К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2004. 960, [763] с.. Означена теза набуває додаткового підсилення у статті 53 Конвенції, що передбачає: «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права людини та основні свободи, які можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є». Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Врегулювання на законодавчому рівні питання застосування Конвенції та практики Європейського суду з прав людини відбулось завдяки прийняттю Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Україна, надавши згоду на обов'язковість Конвенції та Протоколів до неї, зобов'язалась діяти так, щоб не позбавити її мети та не зробити її неможливою до виконання.

Європейський суд з прав людини хоча і є дієвим механізмом захисту прав людини, однак діє на міжнародному рівні. Водночас ключовими для здійснення прав людини в кожній країні є закони, процедури та механізми, які діють саме на національному рівні. У цьому контексті надзвичайно слушним видається зауваження Елеонори Рузвельт, американської суспільної діячки, володарки премії ООН у галузі захисту прав людини: «То де ж, врешті-решт, беруть початок загальні права людини? У невеликих містах, біля будинку такі близькі і такі малі, що їх не роздивитись на жодній карті світу. Однак вони є світлом окремої людини: її рідний район, школа або коледж, де вона вчиться; завод, ферма або офіс, де вона працює. Такі місця, де кожен чоловік, жінка і дитина прагнуть рівного правосуддя, рівних можливостей, рівної гідності без будь-якої дискримінації. За винятком, коли ці права мають значення тут, вони майже не мають значення будьде» Universal Declaration of Human Rights. URL: https://www.humanrights.com/whatare-human-rights/universal-declaration-of-human-rights/preamble.html. Отже, перш ніж перейти до проблематики форм захисту прав людини в Україні, видається доцільним розглянути, що саме розуміється під терміном «права людини».

На переконання польського дослідника сфери прав людини професора Віктора Осятинського з часу прийняття Загальної декларації прав людини права людини перетворились на принципи, які користуються загальним визнанням Виктор Осятынський. Права человека в перспективе ХХІ века. Варшава, 2004. 40, [4, 9] с.. Намагаючись збагнути істинну сутність прав людини, відомий у світі дослідник здійснює історичний екскурс та дійшов до висновку, що універсальна ідея прав людини з'явилась одразу після Другої світової війни і розглядалась як засіб, що дозволить попередити відродження фашизму та інших форм авторитарного правління, які були досить розповсюджені в довоєнному світі. Ця ідея повинна була запобігти ситуації, за якої, як це було в гітлерівській Німеччині, законно обраний уряд міг вчиняти злочини та жорстокість від імені правлячої більшості. Права людини згадуються в основоположних документах Організації Об'єднаних Націй. Умови, в яких створювалась Декларація, вплинули на її зміст. Представники латиноамериканських країн, де панували авторитарні режими, підкреслювали, в першу чергу, не політичні чи особисті, а соціальні права: право на соціальний захист, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення та грошові виплати. Проте у зруйнованому та збіднілому через війну світі жоден уряд не міг взяти на себе зобов'язання надати громадянам права, що володіли правовою санкцією. Отже, включення соціальних прав у Декларацію визначило її характер. У Декларації не містяться засоби, які б забезпечували реалізацію прав. Декларація складається з переліку благородних ідей та закликів до урядів виконувати їх.

До основних прав людини відносять такі права, початково закріплені у Загальній декларації з прав людини:

- право на життя, на свободу і на особисту недоторканність (ст. 3);

- свобода від катувань чи жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст. 5);

- право на рівний захист від будь-якої дискримінації (ст. 7);

- право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав людини, наданих їй конституцією або законом (ст. 8);

- свобода від довільного арешту, затримання або вигнання (ст. 9);

- право на справедливий судовий розгляд (ст. 10);

- право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної держави (ст. 13);

- право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком (ст. 14);

- право на свободу думки, совісті і релігії (ст. 18);

- право на соціальне забезпечення (ст. 22);

- право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття (ст. 23);

- право на освіту, спрямовану на повний розвиток людської особистості і на збільшення поваги до прав людини і основних її свобод (ст. 26);

- право на соціальний і міжнародний порядок (ст. 28) Загальна декларація прав людини. ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948. Офіційний вісник України. 2008. № 93. С. 89..

Концепція прав людини базується на кількох основних ідеях. По-перше, це ідея про те, що права людини є універсальними і вкрай необхідними. Універсальні вони тому, що захищають фундаментальні інтереси кожної людини, вкрай необхідні тому що ці інтереси життєво важливі для кожної людини. І правами вони є тому, що являють собою обґрунтовані, правомірні вимоги, які кожна людина може пред'являти державі і суспільству. Особливі побоювання щодо прав людини висловлюють представники тих суспільств і культур, де високо цінуються солідарність і колективізм. Побоювання полягають у тому, що глибоко-індивідуалістична за своєю сутністю ідея прав людини ці традиційні цінності зруйнує Моїсєєв С. та ін. Філософія прав людини: матеріали до навчального курсу. Філософія права і загальна теорія права. 2015. № 1-2. С. 419..

Ймовірно, саме з цієї причини визнавши положення Декларації, комуністичні уряди відмовились надати правам людини процесуальні гарантії, основною з яких було право на звернення до незалежного суду зі скаргою на будь-який державний орган або установу, якщо ними були порушені права цієї особи. Адміністративні суди не існували до 80-х років ХХ століття. Відповідно до соціалістичної концепції судові механізми правозастосування заміщувались так званими «матеріальними гарантіями прав людини» Roman Wieruszewski. The Evolution of the Socialist Concept of Human Rights, SIM NEWSLETTER, Jan. 1988, 27-37.. Згідно з означеною концепцією держава наділялась здатністю гарантувати соціальні права всім громадянам завдяки централізації економіки і своїй соціальній політиці. Відтак громадянські свободи і політичні права могли бути обмежені кожного разу, коли їх реалізація гальмувала здійснення більш важливих загальнонародних цілей економічного зростання та добробуту населення Osiatynsky, Wiktor 1991. Revolutions in Western Europe. The University of Chicago Law Rewiew 58: 823-824..

Крім того, в соціально-класовому контексті міркувань на особливу увагу з точки зору захисту прав людини заслуговує ідея соціальної справедливості. Згідно з ученнями Джона Роулза, соціальна справедливість характеризується трьома головними позиціями: 1) визначенням певних основних прав, свобод і можливостей (типу, знаного за конституційно-демократичними устроями); 2) наданням особливого пріоритету цим правам, свободам і можливостям, із огляду на вимоги загального блага й перфекціоністських цінностей; 3) заходами, що забезпечують усіх громадян усебічними засобами для дієвого використання своїх свобод і можливостей Роулз, Джон. Політичний лібералізм. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2000. 383, [31] с..

Погоджуючись з влучним спостереженням Віктора Осятинського, зазначимо, що в умовах демократії права людини повинні існувати з деякими обмеженнями, щоб забезпечувати необхідний простір для прийняття рішень. Адже чим більше прав захищає конституція, тим менший простір у суспільстві для компромісу, чим меншою свободою володіє правляча більшість під час вибору альтернативних суспільних цілей, тим більшу можливість отримують суди у прийнятті рішень Виктор Осятынський. Права человека в перспективе ХХІ века. Варшава, 2004. 40, [30] с..

За вченням ще одного відомого польського правозахисника Марека Новицького, вирізняють дві основні групи прав людини: матеріальні права і процесуальні права. Матеріальні права охоплюють конкретні права і свободи, що належать людині: свободу слова, совісті, віросповідання, вибору місця проживання, право на освіту й інші.

Процесуальні права це доступні людині способи дії і пов'язані з ними інститути, що допомагають індивіду спонукати можновладців дотримуватися свобод і реалізовувати права. Цей розподіл не завжди чіткий. Наприклад, у деяких випадках право на судовий розгляд можна розглядати як матеріальне (коли ми звертаємося до суду, як до арбітра, який вирішить нашу суперечку з іншою людиною), а в інших випадках (наприклад, коли ми подаємо до суду скаргу на організацію, яка порушує наші права) як процесуальне право Іноваційні візуальні методи вирішення соціальних проблем у громаді. Львів: ГО Центр правових та політичних досліджень «СІМ», 2017. 208 с., іл. С. 10..

Основним способом захисту прав людини в демократичному суспільстві є індивідуальне звернення до суду. Статтею 8 Конституції гарантовано звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Разом з тим, відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими незабороненими засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. Це зумовлює пошуки альтернативних форм і способів захисту прав та вирішення юридичних спорів, які будуть не менш ефективними, ніж судовий розгляд.

Складно дається досягнення єдності у розумінні поняття «форма захисту прав». Велика кількість авторів визначають його як діяльність «юрисдикційних органів, які не є учасниками спірних правовідносин щодо здійснення заходів із захисту прав» Побирченко И. Г. Хозяйственные споры и формы их разрешения: дис.... д-ра юрид.наук: 12.00.04. Киев, 1971. С. 12..

Проте більш ранні дослідники радянського періоду тлумачили поняття «форма захисту» значно ширше: до складу поняття «форма захисту», на їхню думку, входив і порядок здійснення дій щодо захисту прав самих учасників спірних правовідносин без звернення до юрисдикційних органів, а саму форму захисту вони визначали як комплекс узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав, що протікають у рамках єдиного правового режиму.

З приводу власне юрисдикційної форми захисту прав є розуміння щодо того, що така форма захисту здійснюється судом (загальний порядок захисту) чи органом державної влади (спеціальний порядок захисту) Лагутіна І. В. Форми захисту трудових прав працівників: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.05 / І. В. Лагутіна; кер. роботи Г. І. Чанишева / Нац. ун.-т «Одеська юридична академія». Одеса, 2007. 20, [10] с..

У контексті конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Адже саме судовий захист є однією з найважливіших гарантій, пов'язаною із захистом прав людини та основоположних свобод.

Поряд з цим важливо розуміти, що судова юрисдикційна форма захисту прав людини виникла пізніше, ніж неюрисдикційна позасудова. Під неюрисдикційною формою захисту розуміється вжиття правоволодільцем заходів, не пов'язаних із безпосереднім зверненням до судових органів чи органів державної влади, однак спрямованих на припинення порушення, відновлення порушених прав, а також на попередження можливих порушень.

Механізми захисту прав людини розглядаються першочергово у діаді «людина держава» внаслідок значної різниці статусів та ресурсів у протидії людині порушенням її прав державою і державними інституціями. Відповідно, існує суперечність, оскільки держава (уряд) вимушена легалізовувати права людини, що мають за мету обмеження прав самої держави Енциклопедія прав людини: соціально-педагогічний аспект: колективна монографія / кол. авт., за заг. ред. проф. Н. А. Сейко; відп. ред. Н. П. Павлик. Житомир: Видавництво, 2014. 220. [104] с..

Тривалий час побутувала думка про те, що оскільки держава має апарат примусу та виключні повноваження встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки, то лише держава спроможна ефективно захистити порушене право. Отже, держава домінувала у сфері вирішення спорів, що, в свою чергу, уповільнювало розвиток альтернативних способів залагодження правових конфліктів та формування сталої правової традиції використати спочатку неюрисдикційну форму захисту порушеного права, а вже потім звертатись до суду чи уповноваженого державного органу.

Найпоширенішим у світовій практиці видом неюрисдикційної форми захисту прав людини є медіація. Метою медіації є досягнення сторонами результату «перемога-перемога».

Юридична енциклопедія визначає поняття медіації (від лат. mediation посередництво) як приватне та конфіденційне використання посередників для виходу із конфліктної ситуації Медіація. Юридична енциклопедія: у 6 т. Т. 3 / ред. кол. Ю. С. Шемшученко та ін. Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. 792 с..

У Директиві Європейського парламенту № 2008/52/ЄС 2008 року термін «медіація» визначається як структурований процес, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора. Цей процес може бути ініційований самими сторонами або у результаті пропозиції чи розпорядження суду, або для виконання припису законодавства держави-члена 2008/52/ЄС Директива Європейського парламенту та Ради від 21 травня 2008 р. Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах. URL: https://ukrmediation.com.ua/images/DOCS/Model-documents/mediation-directiveukr.pdf.

Саме медіація допомагає зекономити час та кошти, витрата яких стане неминучою під час звернення до суду.

Кодекс етики медіатора Національної асоціації медіаторів України визначає, що медіація це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів Кодекс етики медіатора НАМУ. Затверджено рішенням Загальних зборів ГО «Національна асоціація медіаторів України» від 07.12.2017, протокол № 1. URL: http://namu. com.ua/ua/info/mediators/ethical-code/. захист право медіація конвенція

Надаючи характеристику переваг інституту медіації над традиційним захистом порушених прав у судовому порядку, Г. Степанова слушно зазначає, що медіація дозволяє вирішувати конфлікти шляхом активного залучення сторін конфлікту; враховує інтереси обох сторін конфлікту; створює можливість діалогу між потерпілим і правопорушником; трансформує боротьбу між людьми у спільну діяльність із розв'язання конфлікту несуперницьким шляхом; сприяє розвитку почуття відповідальності у правопорушника; дає можливість швидкого і більш реального відшкодування заподіяної шкоди; надає правопорушнику можливості для виправлення; можливість запобігти виникненню подібних конфліктів у майбутньому. Отже, на отриманому досвіді сторони можуть не допускати подібних ситуацій надалі; зміцнює традиції миротворчості та розвиває співчуття; сприяє вихованню суспільства і вкоріненню у ньому гуманістичних цінностей; частково звільняє правоохоронні та судові органи від перевантаження провадженнями та дає можливість зосередитися на більш серйозніших правопорушеннях; заощаджує державний бюджет і час професіоналів юриспруденції; конфіденційність процедури Степанова Г. М. Сучасна характеристика інституту медіації. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 1. URL: http://www.lsej.org.ua/1_2022/73.pdf.

Переваги медіації загальновідомі. Медіація є добровільною. Сторони є «майстрами гри», керують процесом і контролюють результат Jack J. Coe, Jr, `Towards a Complementary Use of Conciliation in Investor-State Disputes-- APreliminary Sketch', (2005) 12 UC Davis Journal of International Law 7, 15; Note, `Mediation ofInvestorState Conflicts' (2014) 127 Harvard Law Review 2543, 2549..

Разом з тим варто зауважити, що Закон України «Про медіацію» було прийнято порівняно недавно в 2021 році, тому практика його застосування перебуває на початковій стадії. У зв'язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України кількість порушень прав людини зростає щодня в геометричній прогресії, тоді як населення ще не встигло подолати недовіру до медіації та оцінити її переваги як альтернативного виду розв'язання спорів. Суттєву перепону розвиткові прогресивних правових інститутів становить також порівняно правова культура населення.

Крім того, іноземні дослідники зазначають, що посередництво (медіація) не створює ні «м'яких» прецедентів, ні вказівок, ні правової визначеності на майбутнє за вирішені питання Mediation in International Commercial and Investment Disputes. OxfordUniversity Press, 2019. 395, [32] р..

Наступна неюрисдикційна форма, яку ми розглянемо, стосуватиметься захисту прав людини в мережі «Інтернет». Як зазначено в Щорічній доповіді за 2021 рік Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, з кожним роком зростає кількість послуг, що надаються онлайн, та активно впроваджуються електронні сервіси, мобільні додатки, функціонування яких часто потребує обробки великого обсягу персональних даних. У зв'язку з цим право людини на приватність стає більш вразливим і все частіше порушується. 2021 року до Уповноваженого звернулося 4 146 осіб про порушення їхнього права на повагу до гідності, невтручання в особисте та сімейне життя Щорічна Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2021 рік. URL: https://ombudsman.gov.ua/storage/app/media/uploaded-files/ schoricha-dopovid-2021.pdf. Крім того, здійснюючи моніторинг додержання вимог законодавства про захист персональних даних на сайтах та в соціальній мережі Facebook, Уповноваженим було виявлено порушення права на приватність громадян у зв'язку із поширенням у мережі «Інтернет» у загальному доступі великого обсягу персональних даних осіб.

У площині теорії еволюції прав людини варто зауважити, що право на захист персональних даних та конфіденційність є старим основоположним правом людини, яке отримало нову та особливу актуальність з поширенням і розвитком інформаційних технологій. Основним викликом для українців стала спочатку пандемія корона вірусу, а в подальшому вимушений перехід в онлайн режим праці у зв'язку з впровадженням воєнного стану. Ці обставини зумовили суттєве збільшення кіберпростору та сприйняття мережі «Інтернет» як структури, яка є вкрай необхідною для людської життєдіяльності. Через відсталість правового регулювання від реальних потреб та нових можливостей використання глобальної мережі права людини стали найбільш проблемною сферою захисту.

Держава, маючи на меті попередити порушення прав людини в мережі «Інтернет», здійснила спробу відрегулювати ринок інтернетпослуг та зобов'язати інтернет-провайдерів бути більш активними та дієвими в усуненні заявлених споживачами прав. Так, вперше подібну спробу було здійснено 2014 року Указом Президента України № 189/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», передбачено ряд заходів щодо протидії загрозам правам та інтересам громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів України.

За даними Посібника з прав людини для інтернет-користувачів, ефективні засоби правового захисту можна отримати безпосередньо від нтернет-провайдерів, органів державної влади та/або національних правозахисних органів. Залежно від порушення ефективним засобом правового захисту може бути розслідування, роз'яснення, відповідь, виправлення, вибачення, поновлення та компенсація Посібник з прав людини для інтернет-користувачів та пояснювальний меморандум. URL: https://rm.coe.int/16802e3e96.

Відповідно до чинного правового регулювання захист прав споживачів інтернет-послуг здійснюється відповідно до законів України «Про захист прав споживачів» та «Про телебачення і радіомовлення», інших актів законодавства та правил. Споживач має право відповідно до законодавства подавати операторові, провайдерові звернення (заяви, скарги, пропозиції) щодо надання та отримання послуг.

У зверненні споживача щодо ненадання чи неналежного надання послуг зазначаються дата, час, умови, за яких споживач намагався отримати послугу, результат її отримання, номер чи інший мережевий ідентифікатор кінцевого обладнання або адреса пункту колективного користування чи таксофона, з якого замовлялася послуга, номер кінцевого обладнання або адреса пункту колективного користування, що викликався, тощо. Звернення можуть бути подані в усній формі, зокрема з використанням телефону, а також шляхом надсилання електронного повідомлення (за наявності такої форми приймання звернень в оператора, провайдера).

Крім того, дієвим механізмом саморегулювання для протидії в інтернеті формам вираження поглядів, які рівнозначні закликам до ненависті або заперечують основоположні цінності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і на які не поширюється захист, передбачений статтею про захист права бути вільними у вираженні поглядів, є застосування «гарячих ліній» Правові засоби захисту та відновлення прав користувачів Інтернету в Україні в контексті застосування Посібника Ради Європи з прав людини для інтернеткористувачів за ред. А. В. Пазюка. К.: ФОП Клименко 2015. 128, [93] с..

Поміж названих деякі дослідники виділяють звернення до громадських правозахисних організацій, як окрему неюрисдикційну форму захисту прав людини в Україні. У нашій державі досі ще на законодавчому рівні не визначено поняття правозахисної організації. Разом з тим в експертному середовищі під вказаним поняттям розуміється особливий вид недержавних неприбуткових організацій, діяльність яких спрямована на утвердження і захист прав людини й основоположних свобод, ефективний контроль за їх дотриманням державою, її органами і посадовими особами. Правозахисні організації сприяють зменшенню організованого насильства, здійснюваного державою Захаров Є. Завдання, функції, права та принципи правозахисних організацій. URL: https://khpg.org/1084630553. Для цього вони працюють одночасно в трьох напрямах:

1) захист прав людини в конкретних випадках (ця допомога повинна бути безкоштовною для заявника), громадські розслідування фактів порушень прав людини державними органами;

2) поширення інформації про права людини, правове виховання;

3) аналіз стану з правами людини.

Можна погодитись з Г. Біляченко, яка, досліджуючи громадські організації в контексті технологій захисту прав людини, зауважила, що у питанні людських прав держава не завжди виступає гарантом їх захисту. Більше того, державні структури часто порушують права людей. Саме тому особливе значення має діяльність громадських організацій Енциклопедія прав людини: соціально-педагогічний аспект: колективна монографія / кол. авт., за заг. ред. проф. Н. А. Сейко; відп. ред. Н. П. Павлик. Житомир: Видавництво, 2014. 220, [85] с..

Відповідно до даних Державної служби статистики України на 1 січня 2021 року було зареєстровано 92 470 громадських організацій. Згідно з результатами дослідження Центру Разумкова, опублікованого у грудні 2020 року, довіра громадськості до громадянського суспільства дещо знизилася, але залишилася порівняно високою. Приблизно 46 % респондентів зазначили, що довіряють громадським організаціям, до волонтерських організацій мають довіру 66 % опитаних 2020 Індекс сталості організацій громадянського суспільства. URL: https://drive. google.com/file/d/1 QGzzMczF 56w8Vv_sIjS svw9wBHhRULyK/view. Відтак громадські організації мають стабільно високий попит серед громадян у питанні захисту прав людини.

В основному об'єднання зусиль організацій громадянського суспільства відбувається через створення коаліцій правозахисних організацій та рухів. На сайті Мережі активістів правозахисного руху (проєкт «Human Rights Activists in Action») є Довідник правозахисних організацій України. Варто зазначити, що форми та методи, до яких вдаються правозахисні організації, є різними від програм та заходів, що врегульовані національним і міжнародним законодавством, до участі в санкціонованих та несанкціонованих акціях протесту Шумило О., Кравчук Н. Роль неурядових організацій у становленні та розвитку правозахисного руху: навчальний посібник: К.: Вид-во ФОП Голембовська О., 2018. 223, [25] с..

Відомий в Україні правозахисник Є. Захаров серед основних функцій правозахисних організацій виділяє:

1) проведення громадських розслідувань фактів порушень прав людини (як за заявами фізичних і юридичних осіб, так і за власною ініціативою);

2) звернення від імені заявника або від свого імені до суду та міжнародних організацій;

3) винесення громадського осуду і громадського попередження органам і/або особам, чиї дії (бездіяльність) призвели до порушення прав людини і основоположних свобод;

4) публікація висновків у ЗМІ Захаров Є. Завдання, функції, права та принципи правозахисних організацій. URL: https://khpg.org/1084630553.

На наше переконання, реалізація правозахисними громадськими організаціями означених функцій сприяє ефективному захисту прав людини в Україні, що зумовлює в цілому ефективність цієї неюрисдикційної форми.

З огляду на розвиток інформаційного суспільства та інституту репутації вважаємо за доцільне виділити засоби масової інформації (ЗМІ) в окрему форму захисту прав людини.

За даними загальнонаціонального соціального дослідження «Права людини в Україні», яке було проведене восени 2016 року на замовлення програми розвитку ООН в Україні, найефективнішим способом захисту прав людини в Україні є звернення до засобів масової інформації (таку думку поділяє 28 % опитаних). Водночас звернення до суду є ефективним лише у 16 % опитаних Громадська думка про права людини в Україні. URL: https://dif.org.ua/article/ gromadska-dumka-pro-prava-lyudini-v-ukraini.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про інформацію» «масова інформація інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Засоби масової інформації засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації. Аудіовізуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами» Про інформацію: Закон України від 02.10.92 № 2657-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992. № 48. Ст. 650..

Статус засобів масової інформації окремо закріплено в Конституції України. У статті 34 Основного закону зазначено: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір».

Результативність такої неюрисдикційної форми захисту прав людини, як звернення до ЗМІ пояснюється тим, що вони виступають як канал вираження думки громадянського суспільства та одночасно як засіб її створення. На відміну від інших, зокрема юрисдикційних форм захисту прав людини, ЗМІ є також ефективним інструментом контролю громадськості за владою. Відтак право на інформацію, доступ до неї та забезпечення свободи слова мають важливе значення в демократичному суспільстві для захисту прав кожної конкретної людини. Інформуючи про події в світі, державні події, порушення прав людини, які були допущені в конкретному випадку, ЗМІ впливають на формування громадської думки, зумовлюють громадський осуд, який інколи діє більш оперативно, особливо в тому разі, коли порушником є сама держава в особі її органів.

Якщо означені неюрисдикційні форми захисту прав людини не довели свою ефективність на національному рівні або у випадку обґрунтованих сумнівів у їх дієвості, особа вправі звернутись до міжнародних організацій захисту прав людини.

Міжнародні організації захисту прав людини це специфічний тип міжнародних організацій (об'єднання трьох або більше національних неурядових організацій чи незалежних держав), діяльність яких спрямована на утвердження й захист прав і свобод людини, ефективний контроль за їхнім дотриманням державами, їх органами та посадовими особами Енциклопедія прав людини: соціально-педагогічний аспект: колективна монографія / кол. авт., за заг. ред. проф. Н. А. Сейко; відп. ред. Н. П. Павлик. Житомир: Видавництво, 2014. 220, [116] с..

На Всесвітній конференції з прав людини 1993 року, відомій як Віденська конференція, були присутні представники 841 неурядової організації з усього світу, кожна з яких визначила свою місію як роботу з правами людини. Хоча ця цифра вражає, сама вона є лише незначною частиною від загальної кількості світових правозахисник організацій.

На початку XXI ст. налічувалося до 50 тис. міжнародних неурядових організацій. Найвідомішими серед них є:

- правозахисні організації: «Міжнародна амністія» і «Міжнародна організація захисту прав людини», «Лікарі без кордонів», «Репортери без кордонів»;

- екологічні організації: «Грінпіс», «Зелений світ» і «Друзі планети»;

- міжнародна антикорупційна організація «Міжнародна прозорість» і багато інших.

Більше 13 000 організацій громадянського суспільства підтримують партнерські стосунки з Департаментом з економічних і соціальних питань Секретаріату ООН, Більше 1 500 неурядових організацій, що здійснюють широкі інформаційні програми, мають асоційований статус при Департаменті суспільної інформації Шумило О., Кравчук Н. Роль неурядових організацій у становленні та розвитку правозахисного руху: навчальний посібник: К.: Вид-во ФОП Голембовська О., 2018. 223, [104] с..

Неурядові організації можуть прагнути брати участь у захисті прав людини у багатьох різних напрямах та на різних рівнях і, відповідно до характеру їх цілей, змінюватимуться стратегії, які вони застосовують: вони можуть бути більш загальними чи більш конкретними, довгостроковими або короткостроковими, місцевого, загальнонаціонального чи міжнародного масштабу тощо Активізм в сфері прав людини та роль неурядових організацій. URL: https://www.coe.int/uk/web/compass/human-rights-activism-and-the-role-of-ngos. З метою захисту прав людини міжнародні правозахисні організації можуть: надавати безпосередню допомогу жертвам; проводити збір достовірної інформації; здійснювати освіту у сфері прав людини та проводити лобіювання, щоб викликати зміни в політиці.

Яскравим прикладом дієвості звернення до міжнародних неурядових організацій з питань захисту прав людини є вирішення ситуації, яка існувала в 60-х роках ХХ століття в Швейцарії та стосувалась захисту права на довкілля.

У той час декілька великих хімічних заводів скинули більше 114 000 тонн токсичних відходів хімічного виробництва у колишній глиняний кар'єр у м. Бонфол, Швейцарія. Токсичне сміття так і залишилося там, продовжуючи отруювати місцевість і навколишнє середовище сумішшю органічних та неорганічних забруднювачів. 14 травня 2000 року близько 100 активістів / активісток організації «Грінпіс» Офіційний сайт Грінпіс Інтернаціонал. URL: https://www.greenpeace.org/ international/ зайняли територію хімічного звалища в м. Бонфол біля Базеля, Швейцарія і вимагали, щоб хімічні компанії, які скидали туди токсичні відходи, взяли на себе всю відповідальність за його очищення. Активісти / активістки заявили, що вони будуть залишатися на території звалища доти, доки хімічні компанії не зобов'яжуться очистити цю територію так, щоб вона більше не становила небезпеки ні для здоров'я людей, ні для навколишнього середовища. Захоплення території звалища змусило хімічні підприємства піти назустріч представникам / представницям місцевих громад та «Грінпісу», і в результаті вони, нарешті, підписали угоду, за якою підготовка технікоекономічного обґрунтування очищення має бути завершена до лютого 2001 року і в цьому ж році мають початися очисні роботи Активізм в сфері прав людини та роль неурядових організацій. URL: https://www.coe.int/uk/web/compass/human-rights-activism-and-the-role-of-ngos.

На завершення зробимо деякі узагальнення.

Права людини мають як юрисдикційну, так і неюрисдикційну форму захисту. До неюрисдикційної форми захисту прав людини можна віднести медіацію, захист у мережі «Інтернет», звернення до громадських організацій, засобів масової інформації та міжнародних неурядових організацій. До переваг у застосуванні означених форм захисту можна віднести їхню простоту, доступність, зрозумілість та дієвість за умови добровільності виконання погоджених умов. Недоліками є непередбачуваність результату, відсутність примусових механізмів чи гарантій виконання раніше досягнутих домовленостей.

Збройна агресія Російської Федерації взимку 2022 року призвела до того, що ситуація із забезпеченням прав людини в нашій державі стала критичною. Державний механізм перейшов на воєнні рейки, а обмеження прав в умовах тривалої дії режиму воєнного стану сприймаються як законні та природні. Існування такої ситуації ще більше актуалізує пошук нових неюрисдикційних форм захисту прав людини.

Размещено на Allbest.ru