Розробка механізмів формування інформаційного суспільства держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розробка механізмів формування інформаційного суспільства держави

Вступ

Особливості використання в інформаційному суспільстві правових норм у системі публічного адміністрування досліджує у своєму науковому доробку А. Новицький [1; 2, с. 39]. Він провів ґрунтовний аналіз світового бачення ролі державних організацій та правових нормативів держави у процесі створення певного типу суспільства. Прослідкувавши за ходом думки автора, можна вважати, що роль органів публічної влади є першорядною у суспільних відносинах, адже вони мають безпосередній вплив на розвиток інформаційного суспільства у будь-якій державі. Цікаво, що автор робить наголос на тому, що у державній політиці країни відображено головні напрями діяльності органів публічної влади у питаннях формування інформаційного суспільства в Україні та її інтеграції у глобальне інформаційне суспільство.

Виклад основного матеріалу

Беззаперечним є той факт, що, на сьогоднішній день, в Україні, існує багато прогалин у процесі розробки механізму для формування інформаційного суспільства держави: відчувається недостатній рівень дослідженості інформаційно-комунікаційних технологій публічного адміністрування [ 3, с. 10].

На нашу думку, для отримання повної картини ситуації щодо діяльності органів публічної влади в питаннях концептуалізації пріоритетності прав людини, необхідним є здійснення аналізу сфери розвитку інформаційно- комунікативних систем у країні.

У середині XV століття, було започатковано абсолютно нову концепцію інформаційно-комунікативної функції держави. І. Гутенберг, у 1452 році, здійснив переворот у світовій інформаційній сфері та запровадив промислове книгодрукарство як державний інструмент матеріалізації інформації. Саме тоді писемне слово почало перетворюватися на друковане.

У сучасному розумінні, сутність поняття «засоби масової інформації» було розкрито у 1632 році, коли у Франції з'явилась перша газета «La Gazette», поява якої мала неабияку політичну значимість у суспільному житті. Засоби масової інформації, у вигляді друкованої продукції, вже тоді відігравали роль важливих політичних інструментів для здійснення державного управління [4, с. 36-37]..

Середина XX століття знаменується створенням універсальної електронної машини для запису, зберігання та впорядкування інформаційних даних - комп'ютера. Ера впровадження комп'ютерних інформаційних технологій розпочалась у 60-х роках того ж століття у процесі масового виробництва комп'ютерів, що стало підґрунтям для стрімкого збільшення рівня автоматизації усіх операцій з інформаційними даними та, відповідно, поштовхом до інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу у світі.

Після створення персональних електронно-обчислювальних машин стало можливим автоматизувати велику кількість важко формалізованих процесів у всіх сферах суспільного життя, що започаткувало «безпаперову» еру розвитку інформаційних технологій та спричинило інформаційно-комунікаційну революцію. Такі трансформації та нововведення у процесі збирання, перетворення та передачі інформаційних даних, дозволили значно полегшити та прискорити виконання широкого спектру задач у багатьох сферах людського життя за допомогою використання комп'ютерних інформаційних технологій [5, с. 4].

Варто зазначити, що в процесі розвитку суспільства, зокрема, впровадження прогресивних інформаційно-комунікаційних систем у життя та діяльність людей, формувалися їх конкретні етапи (див. Табл. 1).

Таблиця 1Етапи впровадження інформаційних технологій

Етапи розвитку інформаційно-комунікативних систем як специфічної частини загальної культури людства науковці співвідносять з етапами розвитку інформаційних засобів передачі людського досвіду, тому, що інформаційно- комунікаційні технології розвиваються в міру формування нових підходів у роботі з інформацією. В міру розвитку інформаційних засобів передачі людського досвіду, відбувається розвиток інформаційної культури й ускладнення її компонентного складу [6, с. 3-5].

Виходячи з цього, у процесі розвитку інформаційно-комунікативних технологій можна виділити такі фази:

1. Інформаційна культура первіснообщинного устрою (примітивна) - фрагментарна наявність гуманітарного компонента.

2. Інформаційна культура періоду виникнення книгодрукарства (елементарна) визначається збагаченням компонентного складу.

3. Інформаційна культура ХІХ століття (базова) - поступовий розвиток як гуманітарного, так і технічного компонентів інформаційної сфери в процесі вдосконалення технічних засобів для передачі та збереження інформації.

4. Інформаційна культура ХХ століття (комп'ютерна) - створення електронно-обчислювальної машини як потужного засобу роботи з величезними масивами інформації.

5. Інформаційна культура ХХІ століття. Піднесення значення мережі Інтернет як глобального інформаційного простору для кожної людини у світі.

З кожним днем зі збільшенням темпів розвитку сучасного світу виникає нагальна необхідність здійснення безперервного дослідження наявних інформаційно-комунікативних систем, а, також, розробка та впровадження інноваційних методів управління для стрімкого розвитку цієї галузі.

Низка наукових досліджень вітчизняних вчених у напрямі публічного адміністрування, юридичних наук, соціології та політології відображає розв'язання проблем становлення та розвитку взаємовідносин органів публічної влади різного рівня та громадських об'єднань. Характерною ознакою таких наукових доробків ми вбачаємо дослідження функціонування окремих інституцій громадянського суспільства, в тому числі, проблематики діяльності неурядових організацій та їх впливу на становлення такого суспільства. До таких науковців, у першу чергу, ми можемо віднести: А. Бодрова, Є. Бородіна, К. Левчука, В. Новака, Є. Пожидаєва та інших.

У своїй науковій праці К. Левчук ґрунтовно висвітлив процес формування громадських організацій та розвиток їх діяльності у перехідний період в Україні (1985-1996 рр.). В той же час, В. Новак здійснив всебічний аналіз зарубіжного досвіду щодо впровадження механізму соціального партнерства та побудови дієвого діалогу між органами публічної влади та громадянським суспільством за допомогою діяльності неурядових організацій. А. Бодров у науковому дослідженні розвитку громадянського суспільства в Україні визначив, що наявність неурядових організацій є певним індикатором зрілості держави [ 7, с. 36].

Детально розкрив проблему взаємозв'язків між органами публічної влади та громадськими організаціями у процесі створення громадянського суспільства в Україні у своїй науковій роботі В. Кравчук [7, с. 39].

В. Буряк у своїй монографії розкрив тему інституціоналізації громадянського суспільства та його глобального конструювання через призму розвитку масової комунікації у світі, а, також, визначив історичні передумови формування громадянської активності, в тому числі, діяльності неурядових громадських організацій. Такі організації, на думку вченого, представляють собою неприбуткові інституційні об'єднання громадян для досягнення певних цілей суспільства з пріоритетним набором моральних цінностей.

Маємо констатувати той факт, що в Україні органи публічної влади почали відводити для громадських організації особливе місце у державі лише з початку ХХІ столітті: з 2003 року, пріоритетним напрямом здійснення політичної реформи у країні стала підтримка розвитку неурядових організацій. Саме тоді вони стали виступати як один із ключових елементів громадянського суспільства та головним чинником для продовження демократизації сучасних суспільних відносин.

Показовими в аспекті нашого дослідження стали вибори Президента України 2004 року, які спричинили значну активізацію діяльності організацій громадського сектору у державі. В той час, за їх участі було проведено низку інформаційних заходів: інформування виборців у питаннях проведення виборчої кампанії, залучення виборців до участі у заходах спостереження за процесом виборів тощо [7, с. 171].

Згідно з положеннями Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків» [8] 2008 року саме розвиток громадянського суспільства було визначено пріоритетним напрямом здійснення державної підтримки. Це було можливе за умови налагодження плідної взаємодії між громадянами, органами публічної влади та неурядовими організаціями. Наголос у такому порядку робився на приведення нормативно-правових документів про діяльність неурядових організацій до міжнародних стандартів. Але, на жаль, проєкт Закону України «Про громадські організації» від 14 листопада 2008 року [9] так і залишився неприйнятим, що також помітно сповільнило розвиток у країні громадянської активності. В Україні, довгий час, існував брак взаємної довіри у представників неурядових організацій та органів публічної влади громадський сектор відігравав роль опозиції по відношенню до державних структур. Головними чинниками, що сповільнювали ефективну взаємодію державних органів влади та громадських організацій, ми вважаємо відсутність реально діючих механізмів громадського контролю [7, с. 172].

Концепцію громадського контролю, розроблену Д. Валадесом, ми вважаємо актуальною у ракурсі нашого дослідження, адже вона розкриває залежність між громадським контролем за діяльністю органів публічної влади та стабільністю функціонування галузі публічного адміністрування. Вчений визначив функціональну роль здійснення громадського контролю у суспільстві та зазначив, що він стимулює до безперервного процесу вдосконалення механізму управління. Зміст такої концепції полягає у здійсненні систематичного професійного спостереження за дотриманням усіх законодавчих норм у діяльності органів публічної влади та безпосередньо посадових осіб, а, також, у забезпеченні виконання функціональних повноважень та захисту інтересів суспільства [10, с. 59-60].

На нашу думку, з використанням даної методологічній конструкції, вчений розкриває сутність громадського контролю як інструменту для отримання необхідної інформації, розробки напрямів оптимізації сфери публічного адміністрування та виконання відповідних нормативів для здійснення регулювання суспільно-державних відносин.

У контексті функціональної різноступеневості громадського контролю чітко прослідковується залежність діяльності державних органів влади від встановлених нормативів, які регламентують сфери життєдіяльності суспільства та захищають інтереси громадян. Отже, у процесі здійснення громадського контролю за виконанням органами публічної влади своїх обов'язків, спостерігається чітке визначення відповідності нормативним приписам певної діяльності об'єкта, над яким здійснюється контроль, а це, в майбутньому, має забезпечити високий рівень результативності виконання такої діяльності.

З точки зору Г. Атаманчука, для дієвого функціонування будь-якої держави, за сучасних умов, необхідна наявність наступних ознак державного контролю:

- політична форма організації суспільства, за якої держава здійснює реалізацію відповідних цілей та завдань;

- дієвий державний апарат для поєднання фахівців, які здійснюють професійний контроль за виконанням рішень органів публічної влади;

- функція контролю покладається на органи публічної влади, незалежно від виду їх діяльності;

- обов'язковість виконання підконтрольними об'єктами вказівок щодо усунення недоліків, виявлених контрольним органами;

- можливість притягнення до відповідальності порушників та застосування до них низки заходів державного примусу.

З нашої точки зору, такі характерні ознаки державного контролю показують чітку відмінність його від громадського контролю, разом з тим, їх легітимність має регламентуватись виконанням контролюючих повноважень представниками громадських організацій. Дана ситуація визначена тим, що синхронність здійснення державного контролю, по відношенню до громадського контролю, виступає головною умовою для підвищення рівня демократизації системи публічного адміністрування держави, а, також, збільшення результативності діяльності самого державного контролю.

Така форма реалізації публічного адміністрування як контроль з боку держави має забезпечувати перевірку виконання законодавчо встановлених норм та правил з метою недопущення будь-яких порушень [10, с. 67-68].

Участь громадського сектору, у цьому випадку, необхідна для демократизації діяльності органів влади та збільшення її результативності, а, також, для досягнення рівноваги у процесі реалізації державного контролю.

Висновки

Отже, у процесі розробки механізму для формування інформаційного суспільства держави з метою забезпечення її сталого розвитку, в тому числі соціального, економічного, технологічного та культурного напрямів, вкрай необхідним ми вбачаємо впровадження та широке застосування громадського контролю у всіх сферах життєдіяльності людини.

На основі документів Туніського та Женевського самітів, а, також, згідно прийнятих рішень в Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства [11], можна сказати, що для успішного розвитку сучасного світового суспільства пріоритетним курсом є поступовий його перехід до відкритого для всіх інформаційного простору та переорієнтація на захист інтересів суспільства, забезпечення активної взаємодії між органами публічної влади, приватним сектором та громадою на засадах рівноправності [12; 13].

До того ж, у Плані дій, затвердженому Женевським самітом, особливу увагу приділено провідній ролі органів публічної влади у процесі впровадження інформаційно- комунікаційних технологій у державі, в тому числі, пріоритет у розробці та імплементації загальнодержавних електронних стратегій [14, с. 5].

Список використаних джерел

інформаційно-комунікативний публічне адміністрування

1. НЕСТЕРЯК ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УМОВАХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ Київ 2016, 404 с.

2. Матвейчук Л.О. / Інформаційне суспільство: теоретичні аспекти // ВІСНИК КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 2(6) /2016/Серія державне управління, 59 с.

3. Салій Олександр Вячеславович РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Спеціальність 281 Публічне управління та адміністрування / Подається на здобуття кваліфікації: ступінь вищої освіти магістр спеціальність «Публічне управління та адміністрування» Харків - 2019 50 с.

4. Інформаційна складова державної політики та управління : монографія / Соловйов С. Г., та ін. ; заг. ред. Грицяк Н. В. ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Каф. інформ. політики та електрон. урядування. -- Київ : К.І.С., 2015. -- 320 с.

5. САЛО Наталія Миколаївна / Інформаційно-комунікаційні технології в контексті сучасних міжнародних відносин / Тернопільський національний економічний університет Навчально-науковий інститут інноваційних освітніх технологій спеціальність: 8.02010501 - Документознавство та інформаційна діяльність Магістерська робота ТЕРНОПІЛЬ - 2017 80 с.

6. Тріфаніна Л. С. Виникнення та розвиток інформаційної культури / Л. С. Тріфаніна // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 11. Соціальна робота. Соціальна педагогіка: збірник наукових праць. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2016. - Вип 22. - С. 185-191.

7. Мороз Н. О. Становлення громадянського суспільства незалежної України (1991 - 2010 рр.). - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 історія України - Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського, Міністерство освіти і науки України, Миколаїв, 2018. 253 с.

8. Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків"Документ П0001120-08, поточна редакція --Затвердження від 16.01.2008 https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/n0001120-08#Text

9. ligazakon / Проект Закону України від 14.11.2008 № 3371 https://ips.ligazakon.net/document/jf2ln00a?an=3

10. Терещенко М.М. Взаємодія державного та громадського контролю як інструмент реалізації публічного управління. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 -механізми державного управління. Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України. Київ, 2020. 211 с.

11. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства Документ 998_163, поточна редакція --Прийняття від 22.07.2000 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_163#Text

12. Асоціація підприємств інформаційних технологій України/ Женевський План дій http://old.apitu.org.ua/wsis/pd]

13. Романенко Е.А. Жукова И.В. Генезис коммуникационного развития в условиях политическо-общественных трансформацій. - «Казацстандагы PR жэне БА^. Былыми ецбецтер жинагы», 2019. - № 18 2019. - С. 68-75.

14. Ларіна Н. Б. Інформаційно-комунікаційне забезпечення ефективної діяльності влади: навч.-метод. матеріали /Н. Б. Ларіна, О. М. Руденко. - К. :НАДУ, 2013. - 52 с.

Размещено на Allbest.ru