Право на свободу об'єднання: основні тенденції конституціоналізації в зарубіжних країнах

Досліджуючи стандарти права на свободу об'єднання не можемо не згадати такі основоположні документи, як Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 16 грудня 1966 року, Європейська конвенція з прав людини 4 листопада 1950 р., Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі (Прийнято учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи, Страсбург, 5 липня 2002 року), Керівні принципи щодо свободи об'єднань (“Guidelines on Freedom of Association”) 2015 року Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ та Венеційської комісії, Спільні рекомендації Венеційської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо регулювання діяльності політичних партій, ухвалених Венеційською комісією на її 125-му пленарному онлайн-засіданні (1112 грудня 2020 р., CDL-AD(2020)032-e), Керівні принципи щодо заборони та розпуску політичних партій та подібних заходів, ухвалених Венеціанською Комісією на її 41 пленарній сесії (Венеція, 10-11 грудня 1999 року), CDL-INF (2000) тощо. Справа в тому, що вони суттєво вплинули на національне регулювання і закономірності, що можна в них побачити, так чи інакше, будуть проявлятися і на національному конституційному рівні.

Відповідно до Загальної декларації прав людини (Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), стаття 20: «Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації» [8]. Як бачимо, був закладений підхід одночасного регулювання мирних зібрань і права на свободу асоціацій. Цей підхід згодом дістав свій вияв і в інших актах.

Відповідно до ст.2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції. Ніщо в цій статті не дає права державам, які беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 року щодо свободи асоціацій і захисту прав на організацію, приймати законодавчі акти на шкоду гарантіям, передбаченим у зазначеній Конвенції, або застосувати закон так, щоб завдавалося шкоди цим гарантіям [9].

У Європейській конвенції з прав людини 4 листопада 1950 р. (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, далі - ЄКПЛ) стаття 11 (за аналогією із Загальною декларацією прав людини 1948 року) одночасно регулює свободу зібрань та об'єднання. У ній сказано, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави [10].

Схожий підхід (регулювання на рівні однієї статті права на свободу зібрань і об'єднання) застосовано у Хартії Європейського Союзу про основоположні права (Стаття 12 «Свобода зібрань та свобода об'єднання»). Водночас ця стаття не вказує на обмеження цього права, оскільки відповідні питання врегульовані у розділі VII «Загальні положення, що регулюють тлумачення та застосування хартії». Отже, відповідно до ст. 12 Хартії кожна людина має право на свободу мирних зібрань та свободу об'єднань на будь-яких рівнях, зокрема у сфері політичної діяльності, професійних спілок та громадянського суспільства, звідки витікає право кожної людини створювати та приєднуватися до професійних спілок для захисту своїх інтересів. Політичні партії на рівні Союзу сприяють вираженню політичної волі громадян Союзу [11].

Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій у Європі (Прийнято учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи, Страсбург, 5 липня 2002 року) охоплюють, з одного боку, більш широке коло об'єднань, ніж ті, що діють у рамках реалізації права на свободу асоціацій. Йдеться про асоціації, благодійні заклади (charities), фонди (foundations, funds), некомерційні корпорації, товариства і довірчу власність в управлінні (trusts). З іншого боку, у цьому документі присутній звужений підхід і термін «неурядові організації» не включає організації, що діють як політичні партії [12].

Велику роль відіграють рекомендації (м'яке право). Так, варто згадати, передусім, Керівні принципи щодо свободи об'єднань (“Guidelines on Freedom of Association”) 2015 року Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ та Венеційської комісії [13].

Що стосується політичних партій, то варто відзначити Спільні рекомендації Венеційської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо регулювання діяльності політичних партій, ухвалених Венеційською комісією на її 125-му пленарному онлайн-засіданні (11-12 грудня 2020 р., CDL-AD(2020)032-e) [14], Керівні принципи щодо заборони та розпуску політичних партій та подібних заходів, ухвалених Венеціанською Комісією на її 41 пленарній сесії (Венеція, 10-11 грудня 1999 року), CDL-INF (2000) [15].

Що ж стосується національного права і регулювання права на свободу об'єднання в конституціях окремих держав, то наведемо деякі приклади. Так, у конституції князівства Андорра праву на об'єднання присвячені ст. 17-18 глави ІІІ «Основні права особистості та публічні свободи» розділу ІІ «Права та свободи». Там сказано, що визнається право на об'єднання у законно дозволених цілях. З метою гласності закон засновує Реєстр об'єднань. Визнається право на створення та діяльність професійних, підприємницьких та профспілкових організацій. З урахуванням права на спілкування з міжнародними організаціями, вони повинні бути андоррськими за своїм походженням та характером діяльності, мати властиву їм автономію, поза всякою іноземною організаційною належністю. Їхня діяльність повинна носити демократичний характер. У ст.26 Глави IV окремо йдеться про політичні партії. Андорці мають право вільно створювати політичні партії. Їх функціонування та організаційна структура повинні мати демократичний характер, а діяльність - відповідати закону. Припинення діяльності або їх розпуск може бути приписаний лише судовим органом [16, С. 24-26].

Відповідно до ст. 23 глави «Основні права» Частини 2 «Основні права, громадянські права та соціальні цілі» конституції Швейцарської конфедерації свобода об'єднань гарантується. Кожна особа має право утворювати об'єднання, вступати в об'єднання або належати до них і брати участь у діяльності об'єднань. Ніхто не може бути примушений до вступу в об'єднання або належати до нього. Окремо у ст. 28 проголошується свобода спілок - працівниці і працівники, роботодавиці і роботодавці, а також їх організації мають право об'єднуватися для захисту своїх інтересів, утворювати об'єднання та вступати або не вступати до них [17, С. 21-22].

Відповідно до § 13 Конституції Фінляндської республіки кожному гарантується свобода об'єднання. Свобода об'єднання включає право без жодного дозволу засновувати об'єднання чи не входити в об'єднання і брати участь у діяльності об'єднання. Таким же чином гарантується свобода створення професійних спілок та організацій для захисту інших інтересів. До речі, саме у Фінляндії свобода зібрань і об'єднання згадуються разом. Законом встановлюються більш детальні правила щодо користування свободою зібрань та об'єднання [18, С. 131].

Відповідно до ст. 102 Конституції Латвійської республіки кожен має право вступати в товариства, політичні партії та інші громадські організації [19, С. 33].

Відповідно до ст. 35 Конституції Литовської Республіки громадянам гарантується право на вільне об'єднання в товариства, політичні партії та асоціації, якщо їхні цілі і діяльність не суперечить Конституції і законам. Ніхто не може бути примушений до членства в будь-якому товаристві, політичній партії чи асоціації. Створення і діяльність політичних партій, інших політичних та громадських організацій регламентується законом [20, С. 45].

Відповідно до ст. 48 Конституції Естонії кожен має право вступати в некомерційні товариства та спілки. У партії можуть входити тільки громадяни Естонії. Для створення товариств і спілок, що мають у своєму розпорядженні зброю, а також воєнізованих товариств і спілок, які практикують військову підготовку, необхідно попередній дозвіл, умови і отримання якого встановлюються законом Забороняються товариства, спілки та партії, мета або діяльність яких спрямована на насильницьку зміну конституційного ладу Естонії або іншим чином вступають в протиріччя із законом, що передбачає кримінальну відповідальність. Тільки суд має право припинити або призупинити діяльність товариства, спілок або партій за вчинення правопорушення, а також накласти на них штраф [21, С. 117].

У Конституції Республіки Болгарія об'єднанням у цілому і партіям, зокрема, присвячені дві статті в Главі першій - «Основні положення» (ст. 11 і 12), а також окрема стаття 44 в Главі 2 «Основні права й обов'язки громадян». Відповідно до ст. 11 Конституції Республіки Болгарія партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян. Порядок утворення і припинення існування політичних партій, а також умови їх діяльності регулюються законом. Не можуть бути утворені політичні партії на етнічній, расовій або релігійній основі, а також партії, метою яких є насильницьке захоплення державної влади. Відповідно до ст. 12 об'єднання громадян служать для задоволення і захисту їх інтересів. Об'єднання громадян, включаючи і профспілкові, не можуть ставити перед собою політичні цілі і займатися політичною діяльністю, що притаманні тільки політичним партіям. Відповідно до ст. 44 громадяни можуть вільно об'єднуватися. Забороняються організації, чия діяльність спрямована проти суверенітету, територіальної цілісності країни і єдності нації, до розпалювання расової, національної, етнічної або релігійної ворожнечі, до порушення прав і свобод громадян, а також організації, які створюють таємні або воєнізовані структури або прагнуть досягти своїх цілей насильницьким шляхом. Закон визначає організації, які підлягають реєстрації, порядок їх діяльності, а також взаємовідносини із державою [22, С. 20-21, 30].

Відповідно до статті 21 Конституції Японії гарантується свобода зібрань і асоціацій, а також слова, друку та будьякі інші форми вираження поглядів. Не допускається жодна цензура, а також порушення таємниці будь-яких засобів зв'язку [23].

У Конституції Грузії згадка про політичні партії міститься у статті 3, яка має назву «Демократія» (Політичні партії беруть участь у формуванні та здійсненні політичної волі народу. Діяльність політичних партій ґрунтується на принципах їхньої свободи, рівності, прозорості та внутрішньопартійної демократії.). Стаття 22 гарантує свободу об'єднань, причому особливо підкреслюється, що ліквідація об'єднання допускається лише за рішенням цього ж об'єднання або суду, у визначених законом випадках та встановленому порядку. Стаття ж 23 окремо регулює питання свободи політичних партій. Підкреслюється право на створення політичних партій належить саме громадянам, у відповідності до органічного закону. Встановлюється, що особи, зараховані до складу Сил оборони чи органів, відповідальних за захист державної чи громадської безпеки, призначені на посаду судді, припиняють членство у політичній партії. У якості обмежень, що поширюються на політичні партії, передбачено, що не допускається створення і діяльність політичної партії, яка ставить за мету повалення або насильницьку зміну конституційного ладу Грузії, зазіхання на незалежність країни, порушення її територіальної цілісності або пропаганди війни або насильства, яка займається, розпалюванням національної, етнічної, містечкової, релігійної або соціальної ворожнечі. Не допускається створення політичної партії за територіальною ознакою. Заборона ж політичної партії допускається лише за рішенням Конституційного Суду, у випадках, визначених органічним законом, та у встановленому ним порядку [24].

Висновки

право об'єднання конституціоналізація стандарт

Із зазначеного можна зробити такі висновки. Якщо проаналізувати досвід конституціоналізації права на свободу об'єднання, то бачимо декілька тенденцій (які не є повсюдними, та все ж варті уваги). По-перше, особливе регулювання права на об'єднання в політичні партії, окремо від власне права на об'єднання як такого. По-друге, дуже часто фігурує наголос на демократичній структурі об'єднань (у цілому або лише щодо політичних партій). По-третє, часто особливо підкреслюються ті легітимні цілі, заради яких це право може бути обмежено. По-четверте, свобода об'єднання і свобода зібрань іноді згадуються разом (аналогічний підхід застосовується і у ст. 11 ЄКПЛ), а в деяких випадках також поряд із гарантуванням свободи слова, друку, вираження поглядів. По-п'яте, на рівні конституцій можуть регулюватися питання припинення членства в політичних партіях у зв'язку із перебування на певних посадах. По-шосте, обмеження (заборона) діяльності об'єднань має здійснюватися лише судом.

Література