Пріоритетні напрями державно-правового регулювання паркової індустрії

Правове забезпечення сфери культури, яка охоплює дєякі питання правового регулювання вітчизняної паркової індустрії, складається з низки нормативно-правових актів України, серед яких:

- Закони України:

• «Основи законодавства України про культуру» (1992);

• «Про природно-заповідний фонд України» (1992);

• «Про охорону культурної спадщини» (2000);

• «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000);

• «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки» (2004);

- Постанови Верховної Ради України:

• «Про впорядкування управління заповідниками та національними природними парками» (1994);

• «Про недопущення закриття об'єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості» (2005);

- Постанови Кабінету Міністрів України:

• «Про стан і заходи щодо розвитку української культури»

(1996);

• «Про концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури» (1997);

• «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» (1994);

- Укази Президента України:

• «Про невідкладні заходи щодо відродження Софії Київської як загальнонаціонального духовного центру» (2005);

• «Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства» (2006);

• «Про заходи щодо впорядкування забудови території та збереження історико-культурних територій і об'єктів в місті Києві» (2007);

• «Про деякі питання розвитку Національного історико-куль- турного заповідника "Гетьманська столиця" та селища Батурин» (2008);

• «Про деякі питання розвитку Національного заповідника "Хортиця"» (2008).

А також:

- Державна програма «Культура. Просвітництво. Дозвілля»;

- Проект Державної програми розвитку парків культури і відпочинку в Україні (1996);

- Положення про Управління парків та установ дозвілля (1994);

- Типове положення про парк культури та відпочинку м. Києва (1994);

- Положення про міський центр дозвілля (1994);

- Концепція залучення інвестицій у паркове господарство м. Києва (1994).

Як свідчать реалії сьогодення, відсутність нормативно-правового забезпечення, певний дефіцит оригінальних ідей, нових концепцій і теорій, які могли б слугувати виробленню стратегії й тактики розвитку вітчизняних парків, спричинили занедбання цього соціокультурного інституту.

Питання правового регулювання паркової індустрії в Україні недостатньо розглядають як вітчизняне вчене товариство, так і громадськість. державно правове регулювання паркова індустрія

Основні причини, що перешкоджають ефективній діяльності паркових установ, полягають у відсутності відповідної законодавчої бази.

Паркову індустрію в Україні регулює незначна кількість нормативно-правових актів, а саме: закони, постанови, рішення й інструкції відповідних міністерств і відомств, рішення органів місцевого самоврядування, у багатьох випадках - проекти.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. У Законі визначена класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Це природні, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Про природно-заповідний фонд України : Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - № 34.

Стаття 9 цього Закону визначає види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а саме: природоохоронний, науково-дослідний, оздоровчо-рекреаційний й освітньо-виховний (додаток 2).

Слід зауважити, що практична реалізація вищезазначених видів використання паркових зон ускладнюється в силу певних об'єктивних і суб'єктивних причин. Відсутність державних програм щодо оздоровчо-рекреативного й освітньо-виховного виду діяльності унеможливлює реалізацію цих напрямів для значної кількості соціально- вікових груп на територіях національних (ландшафтних, природничих) парків. Своєю чергою, зарубіжний досвід свідчить про ефективну реалізацію подібних видів діяльності. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) так визначив суть національного парку: «Містить одну або кілька екосистем, які не піддалися значним змінам у результаті впливу людини: має фауну, флору, геоморфологічні ділянки, природне середовище, яке являє інтерес в науковому, освітньому і рекреаційному плані; є природні ландшафти незвичайної краси; людям дозволяється їх відвідувати в освітньо-пізнавальних і рекреаційних цілях» Бекетт Франц. Национальные парки: трудный выбор / Франц Бекетт // Курьер ЮНЕСКО. - 1994. - № 6. - С. 23..

Характерними майже для всіх у світі національних парків стали такі види діяльності: зони для пікніків; галявини для наметових містечок; пішохідний туризм; велосипедні маршрути; мисливство; кінний туризм; спуск по річкових порогах; сервісне обслуговування; екскурсії- спостереження за дикою природою тощо.

За Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», основним завданням програми є: визначення просторової структури екологічної мережі з метою систематизації та визначення шляхів об'єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори та фауни в територіально цілісний комплекс; поліпшення стану охорони, збереження та відтворення зелених насаджень і лісів, які входять до складу зелених зон міст та інших населених пунктів, тощо. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки : Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2000. - № 47.

Як бачимо, вищезгадані нормативно-правові акти направлені на збереження національного природного фонду. Але реалії сьогодення свідчать про досить серйозні наслідки необережного ставлення до природного фонду країни. Останні роки значна кількість порушень пов'язана з масовими забудовами на територіях національних парків.

Роль парків дедалі зростає в умовах загрози єкологічної кризи, коли вони стають необхідними природними осередками, створюють сприятливий мікроклімат для повноцінної життєдіяльності як багатофункціональні культурно-рекреаційні центри.

Складне соціально-економічне становище в країні тяжко позначилося на розвитку міських парків (парків культури та відпочинку). Заклади, які завжди працювали на самоокупності, стали нерентабельними, майже втратили свої фундаментальні функції. Аналіз діяльності паркових господарств країни виявив наявність значних проблем практично в усіх паркових установах. Парки культури та відпочинку отримують прибутки головним чином не від своєї основної діяльності, а від надання основних фондів і вільних площ в оренду, а також від спільної діяльності з іншими господарюючими суб'єктами, розташованими на території парку.

1996 рік позначився виходом у світ «Основних положень концепції розвитку парків культури і відпочинку в Україні», де були визначені пріоритетні напрями розвитку міських парків, серед яких: соціальний аспект, містобудівний, архітектурно-ландшафтний, матеріально-технічний, адміністративно-управлінський та економічно-правовий. Ковтун В. Соціально-педагогічний аналіз діяльності парків культури і від-починку в Україні / В. Ковтун : методичні рекомендації. - Київ : УЦКД, 2001. - С. 31. На жаль, картина сьогодення свідчить про повне ігнорування вищезазначених аспектів у функціонуванні парків культури та відпочинку.

Стан основних фондів паркового господарства країни критичний. Подальша експлуатація основних фондів пов'язана з небезпекою. Скорочення кількості атракціонної техніки, яка є основним джерелом отримання прибутків (приміром, протягом останніх 10 років списано близько 2000 одиниць старої техніки, закрито понад 300 об'єктів дозвілля), призводить до зубожіння парків, їхньої нерентабельності, тобто збитковості, і згортання основної роботи. Основні положення концепції розвитку парків культури і відпочинку в Україні (затверджені Міністерством культури і мистецтв України і УЦКД) // Державна цільова програма. - Київ : УЦКД, 1996.

Велике занепокоєння викликає низький стан архітектурно-ландшафтного середовища існуючих парків культури. Практично не проводиться робота з благоустрою території, відсутній належний нагляд за зеленими насадженнями.

Серед основних причин, що перешкоджають ефективній діяльності паркових установ, є:

• відсутність чіткої схеми подальшого розвитку парків культури та відпочинку. З метою визначення перспектив і пріоритетів діяльності паркових установ необхідно розробити концепцію, яка дала б змогу деталізувати шляхи, механізми та розробку конкретних заходів щодо підвищення ефективності діяльності парків культури та відпочинку;

• подвійна підпорядкованість установ паркового господарства, що перебувають у комунальній власності міста, адміністративним органам влади. Загальна територія парків культури та відпочинку належить до комунальної власності міста. Разом з тим, лише певний відсоток земель від цієї загальної площі паркової території перебуває в розпорядженні Головного управління культури, решта - у розпорядженні районних адміністрацій або державних комунальних підприємств. Виникає ситуація, коли парки культури та відпочинку як комунальна власність міста змушені, водночас, задовольняти вимоги адміністрацій тих районів, на території яких вони розташовані. Частіше за все з'ясування управлінських рішень проводиться з адміністраціями районів;

• відсутність чіткого організаційно-правового механізму контролю за різними видами діяльності установ паркового господарства. Керуючись чинними нормативно-правовими документами, Головні управління культури міст не мають можливості повноцінно контролювати правомірність операцій, що здійснюють парки культури та відпочинку, та економічні результати цих операцій. Особливої уваги в такому аспекті набуває спільна діяльність парків культури та відпочинку з іншими господарюючими суб'єктами, що діють на території парків;

• недосконалість існуючої системи місцевих податків і зборів щодо оподаткування діяльності паркових установ, що перебувають у комунальній власності міста. До 1995 року при оподаткуванні атракціонної та спортивної діяльності парків культури та відпочинку існувала певна система податкових пільг. На сьогодні більшість таких пільг скасовано. Оскільки найбільшу питому вагу в доходах парків культури та відпочинку складають надходження від грально-розважальної діяльності, скасування таких податкових пільг значно вплинуло на загальний рівень доходів паркових установ;

• обмеженість джерел фінансування паркового господарства. Фінансування парків культури та відпочинку здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Виділених коштів вистачає лише на покриття боргів паркових установ;

• незадовільний стан матеріально-технічної бази паркових установ міста. У міських парках, підпорядкованих Г оловному управлінню культури, основні фонди зношені майже 100%. Усі атракціони потребують проведення капітального або поточного ремонту.

Ці та ряд інших причин обумовили збитковість паркового господарства міста.

Складна соціально-економічна ситуація, у якій опинилася наша країна, не може бути розв'язана без реконструкції й реформування соціально-культурних інститутів, до яких і належать парки. Відзначимо, що характеристика сучасної соціокультурної ситуації в нашій країні позначена суттєвими протиріччями. Так і в системі державних парків вони існують:

• між демократичною природою культурно-просвітницької роботи й інерцією авторитарно-бюрократичного управління нею;

• між зростаючим плюралізмом у суспільстві та старою парадигмою культурного розвитку в країні;

• між реальним попитом населення на паркове дозвілля, інтересами щодо його змісту й ступенем його задоволення;

• між гострою необхідністю розвитку матеріально-технічної бази парків, запровадженням високих, авангардних технологій і залишковим принципом фінансування цих дозвіллєвих зон;

• недооцінкою в суспільстві, зокрема владними структурами, комерційної та благодійної ролі й реальним значенням соціокультурної сфери, зокрема паркового дозвілля.

Виправданим і корисним для перспективного розвитку паркової галузі в Україні є узагальнення, вивчення досвіду зарубіжних країн та адаптація його до конкретних вітчизняних умов.

Згідно з Всеєвропейською стратегією збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995), країни Європи несуть спільну відповідальність за збереження своєї природної спадщини та передачу її прийдешнім поколінням. Цей нормативний документ визначає умови, за якими можливе підвищення ефективного використання довкілля.

Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття - це внесок Європи в зусилля, спрямовані на підтримку впровадження Конвенції про охорону біологічного різноманіття. Стратегія була запропонована Маастрихтською декларацією «Про збереження природної спадщини Європи» (1993), і в її основу лягли Берн- ська конвенція, Європейська стратегія збереження природи (1990), результати конференцій Міністрів охорони довкілля у містах Добржиш і Люцерн (1991, 1993), Конференції ООН з питань довкілля і розвитку (1992), інші існуючі ініціативи та програми.

Стратегія забезпечує базу для координації та об'єднання зусиль щодо зміцнення й нарощування існуючих ініціатив. Вона спрямована не на впровадження нового законодавства, а на ліквідацію прогалин у тих випадках, коли ініціативи впроваджують не в повному обсязі чи не досягають бажаних результатів. Більше того, у Стратегії пропонуються шляхи ефективнішого врахування екологічних вимог у всіх відповідних соціально-економічних секторах, збільшення участі громадськості і її обізнаності з питань збереження навколишнього природного середовища та прийнятності для неї інтересів збереження.

Стратегія передбачає впровадження 10 принципів в усі галузі, де використовують природні ресурси. Такими принципами є:

- принцип обережного прийняття рішень;

- принцип уникнення загроз;

- принцип запобігання втратам;

- принцип переміщення небезпечних виробництв;

- принцип екологічної компенсації;

- принцип екологічної єдності;

- принцип відновлення та відтворення природних ресурсів;

- принцип найкращої існуючої технології та найкращих екологічних методів;

- принцип «забруднювач платить»;

- принцип участі громадськості та її доступу до інформації. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різ-номаніття. - Софія. - 1995. - 23-25 жовтня.

Правову основу для здійснення заходів у рамках Стратегії визначають існуючі широко визнані міжнародні домовленості й угоди, такі як Конвенція про охорону біологічного різноманіття, Бернська конвенція, Боннська та Рамсарська конвенції, Директиви ЄС .

На основі існуючих досліджень і теоретичних положень, а також аналізу практичного досвіду сформульовані методологічні підходи; розроблено методику порівняльного дослідження паркової проблематики. Розроблено методичні рекомендації щодо організації паркового дозвілля в умовах нашої країни на базі позитивних елементів у зарубіжній теорії і практиці.

Окремі з цих рекомендацій полягають у:

• забезпеченні соціально-економічних, правових умов для ефективної діяльності парків культури та відпочинку;

• сприянні формування сучасної інфраструктури паркового господарства;

• удосконаленні правових відносин між адміністрацією парків й орендарями культурно-дозвіллєвих, торговельних та інших об'єктів, що перебувають у межах парків, державними структурами, фондом комунального майна, службами, які виконують роботи із зеленого будівництва та благоустрою, експлуатують паркові інженерно-технічні мережі та споруди;

• розробці та реалізації державних програм для різних верств населення в наданні культурологічних дозвіллєвих і рекреаційних послуг;

• забезпеченні підготовки та підвищення фахової кваліфікації кадрів паркового господарства, їх правового та соціального захисту;

• сприянні економічному співробітництву в галузі паркового господарства.

• удосконаленні структури координації й управління парками на національному та місцевому рівнях владних структур і громадських організацій;

• оптимізації методики узагальнення та запровадження передового досвіду діяльності різного типу парків, а також вивчення сучасних тенденцій паркобудівництва;

• визначенні напряму довгострокової політики створення різноманітних парків з урахуванням місцевих, регіональних, культурних, національних, природних та інших особливостей;

• проведенні значних обсягів реконструкції парків культури й відпочинку та благоустрію природного середовища на існуючих і нових рекреаційних територіях;

• коригуванні системи оподаткування діяльності паркових господарств з урахуванням сезонності послуг, які вони надають;

• розробленні принципово нової концепції - моделі вітчизняного парку і його програм, відповідно до сучасних вимог їх функціональної діяльності та соціальної сутності;

• визначенні принципів фінансування паркових установ на основі поєднання державного та приватних джерел, координації зусиль державних, комерційних, громадських структур для спільного розв'язання загальних і регіональних проблем паркобудівництва;

• розробленні типових технологій складання бізнес-плану в діяльності парку, запровадженні принципів використання бізнес-плану як методу організації діяльності парку із залучення інвесторів, благодійних організацій, спонсорських коштів;

* запровадженні спеціального науково-популярного друкованого видання для висвітлення проблем теорії, практичного досвіду паркової діяльності.

Система фінансування паркової індустрії потребує докорінних змін. Нові державні програми реформування надають можливість повної чи часткової приватизації паркових об'єктів, а з тим - подолання розриву між попитом, ціннісними орієнтаціями, смаком, інтересами особистості та пропозиціями: змістом паркової роботи, її технологіями, які все більше відстають від трансформаційних процесів у суспільстві.

Щоб успішно розв'язати проблему, потрібно принаймні:

- сприяти науковим дослідженням щодо питання відродження паркового дозвілля для різних соціально-вікових категорій відвідувачів;

- підготувати фахівців для паркової галузі (галузь визначається професійним вигорянням);

- розробити нормативно-правову основу для забезпечення змістовного функціонування різних типів парків;

- визначити паркову індустрію як важливий компонент економічного зростання;

- залучити приватні інвестиції, створити сприятливі умови (податкові) для залучення інвесторів;

- виробити стратегію розвитку вітчизняної паркової індустрії, на основі якої будуть розроблені програми розвитку різних типів парків;

- окреслити функціональне відродження парку культури та відпочинку як важливого соціокультурного осередку (додаток 3).

Для поліпшення вітчизняної паркової справи потрібне комплексне вивчення й у міру доцільності використання досвіду паркового будівництва зарубіжних країн. Посилення інтересу як вітчизняних учених, так і практиків до зарубіжного досвіду організації дозвілля населення й надасть можливість для розробки цілісної концепції змістовних та організаційно-методичних принципів діяльності вітчизняних парків і паркових зон.

Дані розробки та дослідження мають на меті подолання існуючих суперечностей у культурно-просвітницькій діяльності, які пов'язані з:

- наслідками заідеологізованості в минулі роки радянського періоду й вимогами щодо активного залучення її в сучасний загальнолюдський процес розвитку дозвіллєвої сфери;

- зростанням значення парків культури та відпочинку як важливих осередків соціально-культурного розвитку населення та звуженням спектру діяльності вітчизняних парків;

- об'єктивною потребою вітчизняної практики в теоретико-мето- дологічних та емпіричних працях, що розкривають принципи та технології організації дозвілля за кордоном, і ступенем їх адаптованого використання в парковій галузі України.

Соціально-культурна система парків не була б завершеною без ефективної системи управління, вона багаторівнева та багатозначна й має різний устрій у різних країнах світу. Серед необхідних досліджень особливу увагу потрібно звернути на досвід зарубіжних країн у системі управління парковими господарствами.

Системність визначається управлінням. Управляти - означає сприйняти соціальне замовлення, зібрати необхідну інформацію (соціологічні, маркетингові дослідження тощо), обрати спосіб дії, організувати виконання, одержати результат. Такими є загальні етапи управління, зокрема паркового.

Наявні дослідження визначають особливість системи управління в США. У країні функціонує Національна служба парків США. В її розпорядженні 175 національних парків, які є пам'ятниками й історичними місцями.

Національна асоціація парків і рекреації - одна з найбільших до- звіллєвих організацій країни, що регулює діяльність парків, ігрових майданчиків, рекреаційних центрів, здійснює інформаційну службу, має велику бібліотеку з дозвілля, видає журнал «Дозвілля», веде продуктивну методичну роботу.

Більшість дослідників і практиків з паркової справи вважають, що в США відсутня єдина система організації дозвілля, централізовано керована державою.

Кожен штат має свої закони, визначає спрямованість діяльності закладів дозвілля. І все ж у регулюванні проблем дозвілля можна виділити два основні напрями:

1) по лінії державних служб;

2) по лінії ініціативних об'єднань і приватних організацій.

Біля 30 урядових служб допомагають різними засобами в наданні розважальних послуг. Головне навантаження припадає на уряди штатів, які й надають різні дозвіллєві послуги через широку мережу парків і зон відпочинку.

Наприклад, інтерес до проблеми дозвілля дітей і молоді в США на державному рівні першим проявив Департамент внутрішніх справ (1946). При ньому було створено федеральний внутрівідомчий комітет з дозвілля з такими головними функціями, як: координація діяльності з організації дозвілля на рівні федерації, штату та муніципалітету; джерело інформації; визначення політики в галузі дозвілля.

Питанням розвитку та функціонування паркової індустрії приділяє увагу конгрес Національної асоціації парків і рекреацій (США). У рамках конгресу проходять тематичні семінари, функціонують виставки, інформаційні служби, короткотермінові навчальні курси, відбуваються культурні та розважальні заходи для учасників, а також проходять акції, пов'язані з інформуванням про досягнення в паркобу- дівництві, підготовкою та перепідготовкою кадрів для паркових служб.

Піклувальна рада Національної асоціації парків і рекреацій систематично проводить дискусії, кругли столи з проблем дослідження роботи в галузі парків і рекреації, методології й планування наукової роботи, питань координації. Координацію діяльності парків, вивчення та поширення кращого досвіду здійснює Міжнародна асоціація розважальних парків та атракціонів. У полі зору цієї організації такі питання, як основні напрями розвитку малих парків і центрів сімейних розваг, економічні й організаційні питання системи адміністрування та кадрового забезпечення.

Проблеми паркобудівництва, змісту, напрямів, організації паркової діяльності систематично обговорюють у державних, громадських органах, де порушують такі питання:

- обговорення законопроекту про створення національної рекреаційної зони в районі Золотих воріт (Каліфорнія);

- законодавче регулювання оглядових туристичних польотів над національними парками США;

- обговорення законопроекту про реформи Національної паркової служби і питань стимулювання її підприємницької діяльності;

- слухання в Конгресі США щодо закону про реформування Національної паркової служби;

1995 рік позначився слуханням у Конгресі США стосовно двох законопроектів, які відображають різні підходи до створення програми успадкованих територій у Національній парковій службі США.

За публікаціями в журналі «Parks and recreation» можна виявити, що в масштабах штату й міста розглядаються такі питання, як:

- інфраструктура дозвіллєвої та рекреаційної діяльності;

- робота міської влади, різних комітетів та організацій із забезпечення доступності природних парків, резервацій та інших місць відпочинку;

- розв'язання економічних питань;

- здійснення зв'язку з громадськістю та корінними жителями природних місць відпочинку та рекреацій;

- обговорення досвіду діяльності департаментів парків і рекреацій.

Наприклад, місто Колорадо-Спринґс (штат Юта, США) активно використовує різні ресурси для вивчення і, відповідно, розробки стратегічного розвитку парку з урахування потреб відвідувачів. Інтенсивне щорічне відвідування парку, зростаючий транспортний потік викликав необхідність реставраційних робіт зі збереження природних ресурсів; інші паркові проблеми потребують змін в управлінні парком, діяльності персоналу, спеціалістів різного профілю та широкого залучення мешканців міста до створення нового плану роботи парку. Діяльність природного парку в Колорадо-Спринґс - яскравий приклад умілого поєднання в системі управління участі паркової адміністрації, місцевої влади та широкої громадськості.

Предметом обговорення в спеціальній пресі став досвід роботи «Хериш парку», який 1996 року різко підняв рівень відвідування завдяки відкриттю мережі нових атракціонів і культурно-розважальних об'єктів; проведення концертно-видовищних заходів; поліпшення обслуговування відвідувачів; проведення маркетингових кампаній.

Концептуальні засади управлінської діяльності американських парків можна представити так:

1) орієнтація на задоволення інтересів і попиту відвідувачів на стадії планування діяльності парків;

2) стратегічне планування розвитку парків (матеріально-технічного оснащення, змісту роботи, кадрового забезпечення).

Стратегічне планування не повинно перевищувати трьох років і за своїм змістом має відповісти на такі головні питання, як:

- чого забажають відвідувачі парків через три роки і як реалізувати їхній попит;

- що зроблено на теперішній момент для досягнення перспективних цілей?

Відповідно, перспективний план містить у собі такі етапи роботи:

• вивчення смаків і потреб відвідувачів і постановку на цій основі цілей;

• розробку конкретних заходів з їх виконання;

• оцінку повноти реалізації цілей.

Ці етапи докладно розробляють у поточних річних планах, якими й керується у своїй роботі адміністрація парку.

Загальновизнаним положенням у дослідженнях, присвячених парковій справі, є ствердження того факту, що «нове дихання», злет у діяльності парків наступив із застосуванням маркетингових підходів (5060 рр.).

Можливості парків як «просторів» різноманітного дозвілля широко рекламують засоби масової інформації. Відеопрограми, що розповідають про парки, демонструються майже всюди: і в навчальних закладах, і для парафіян церкви, на людних місцях вулиць і площ. Таким чином образ парку виноситься в міське середовище та поширює сферу свого впливу.

Реклама в зарубіжній парковій діяльності вже давно спирається на закони психології людського сприйняття. Вона будується на елементах, які виконують функцію привертання уваги. Зарубіжні спеціалісти називають їх «айстоперами», тими, що зупиняють погляд. Айстопери - кольорові панно, шрифт, світло, композиційний ряд, унікальність, контраст тощо, які активізують пасивну увагу та викликають відповідну емоційну реакцію.

Мистецтвом реклами досконало оволоділи управлінці Дісней- ленду. Вони систематично організовують рекламні поїздки містами США й іншими країнами, демонструючи програми парку. У такий спосіб виникає ефект «пересувного» культурного простору парку, який організується художньо-естетичними й ігровими засобами.

Характеризуючи рекламну складову вітчизняної паркової індустрії слід наголосити на іі недосконалості, неефективності, а в деяких парках і на повній відсутності. Таке становище призводить до неефективного використання паркового потенціалу, так як споживач паркових послуг не має змоги отримати достовірну інформацію про запропоновані парком послуги. Офіційні вебсайти більшості вітчизняних парків не містять інформації про функціональну складову закладу, лише несуть суто декларативну інформацію (історична довідка, місце розташування, загальне фото тощо).

Сфера дозвілля - самостійна галузь життєдіяльності й самоуправління. Це система з особливо важливим значенням зворотного зв'язку.

Удосконаленню організації паркового дозвілля сприяє ефективна діяльність соціологічних служб. Останні безупинно відслідковують, аналізують інформацію, прогнозують на цій основі та видають організато- рам-педагогам відповідні рекомендації.

Як правило, аналізується:

- інформація про склад і потреби відвідувачів;

- потік зворотного зв'язку (карти зворотного зв'язку, інші форми опитування);

- інформація про незадоволений попит відвідувача;

- інформація про види й інтереси, яким надається перевага в конкретний час, у конкретних структурних об'єктах;

- динаміка попиту протягом визначеного часу.

Перехід на нові паркові моделі, запровадження демократичних засад зумовили перебудову й системи управління. На нові способи господарювання перейшла вся кредитно-фінансова система.

Зарубіжна спеціальна преса, що висвітлює діяльність паркових служб, як позитивний приклад подає досвід управління «Європа- парку» (м. Руст, Німеччина), зокрема розв'язання проблем, пов'язаних зі зменшенням витрат на переробку сміття та відходів; установкою очисних пристроїв і запобіганням забруднення навколишнього середовища. Ця проблема надзвичайно важлива в життєдіяльності всіх парків. Вона стала предметом спеціальних наукових досліджень за кордоном, досліджується й з точки зору економіки та менеджменту.

Відомий американський дослідник паркознавець Т. О'Браєн на сторінках журналу «Amusement Business» аналізує найбільш успішний досвід капіталовкладень, використання прогресивної технології, методів роботи окремих парків і фірм з атракціонобудівництва в США.

Заслуговує на особливу увагу й вивчення досвіду фінансування парків і паркових зон на паритетних засадах у США, Франції, Канаді, Швеції.

У різновидах управлінських структур показовою є діяльність Корпорації ITPS (Міжнародна служба тематичних парків). Вона заснована 1983 року (штат Огайо, США) з метою задоволення потреби в практичних знаннях і реальному досвіді дозвіллєвої, рекреативної, індустрії.

Ця організація забезпечує повне консультування й обслуговування з менеджменту тематичних, розважальних парків, курортів, гідропарків, спеціалізованих атракціонів, центрів сімейного дозвілля, аквапарків і зоопарків.

Успіх, якого досягла ITPS з моменту її заснування, базується на одному фундаментальному принципі: завжди бути в руслі сучасних напрямів галузі, економічних течій, новацій у сфері мистецтва й - що найголовніше - бажань відвідувачів. Такою є філософія ITPS, тобто реалізація найвищого стандарту якості та професіоналізму протягом здійснення всіх етапів проекту, що містить аналіз можливостей; розробку дизайну; планування видів діяльності та менеджменту (управління), підбір кадрів. Штат ITPS - це високоосвічена, творча, монолітна команда. Ця корпорація консультує, розробляє технології, складає на замовлення проекти, підбирає, готує та підвищує кваліфікацію таких кадрів, як: генеральні менеджери, менеджери з управління персоналом, менеджери з організації дозвілля, менеджери з будівництва й ін.

Не менш важливою залишається проблема підготовки кадрів.

Цікавий досвід з підготовки кадрів накопичено в США, Великій Британії, Франції, Нідерландах, Японії.

Так, японський Фонд парків і рекреації було створено 1974 року. У його функції входить управління національними парками країни і їх технічним розвитком, проведення наукових досліджень з метою поліпшення управління парками й зонами відпочинку.

У Великій Британії проблеми управління парками входять у компетенцію Інституту управління в галузі дозвілля і розваг. Його було створено 1982 року. Інститут займається юридичними питаннями, регулюванням відносин між місцевою владою та приватними особами. Велике значення в роботі інституту відводиться вирішенню проблем збереження й рекреаційного розвитку природного середовища.

Проблема системного підходу в підготовці кадрів галузі залишається гостро актуальною.

На думку вітчизняних учених, для нашої країни найважливішою є потреба вдосконалення механізму управління дозвіллєвою діяльністю, а отже, і забезпечення її кваліфікованими кадрами, оскільки дозвілля з фактора, що розвиває особистість, за умови його марної розтрати, перетворюється у фактор, який руйнує особистість, спричинює її деградацію.

Обов'язковою вимогою до організаторів дозвіллєвої діяльності є володіння професіональною культурою: мистецтвом спілкування, готовністю до конкретної справи, професійними знаннями, уміннями й навичками, стилем професіонального мислення, умінням віднаходити захоплюючі, незвичайні засоби масової роботи.

Англійські вчені вважають, що у Великій Британії серйозною проблемою є відсутність системи підготовки спеціалістів у галузі організації дозвілля. Зараз таку підготовку певною мірою здійснюють кілька асоціацій та інститутів. Це Інститут адміністративного управління парками та відпочинком, який готує керівників, відповідальних за організацію відпочинку в парках. Асоціація керівників ігрових майданчиків готує, відповідно, організаторів відпочинку. Загалом же проблема підготовки професійних керівників служб відпочинку та дозвілля залишається нерозв'язаною.

1921 року в Гарвардському університеті відкрився повний курс навчання на вищому університетському рівні у сфері дозвілля.

У 30-х роках в 15 коледжах США розпочато підготовку фахівців сфери дозвілля.

За останні роки в зарубіжних парках відбулася еволюція розважальних програм: нове атракціонне обладнання актуалізувало необхідність у нових кадрах - фахівцях з управління авангардною технікою, операторах.

Фахівці дозвіллєвої сфери вважають, що критичний стан з кадровим забезпеченням парків, спричинений нестачею професійно підготовленого персоналу, триває.

Нова соціокультурна ситуація створює потребу у нових спеціалістах - фахівцях з високим рівнем професійної компетентності, ділових і моральних якостей. Теоретики і практики культурно-просвітницької роботи працюють над виробленням нетрадиційних підходів до підготовки кадрів культурно-дозвіллєвої сфери.

У численних наукових працях розглянуто, як загальні проблеми розвитку культури, так і особливості підготовки працівників культури в сучасних умовах, головні напрями такої підготовки.

Національні служби парків США виробили своєрідну «філософію обслуговування», яка разом із загальними принципами роботи парків містить естетичний аспект, відповідно до якого особлива увага приділяється утриманню парків у найбільш привабливому вигляді.

Працівники парків беруть активну участь у русі «Прекрасне місто», ведуть широку роботу з естетизації навколишнього середовища, влаштовують спеціальні виставки з демонстрацією варіантів оформлення подвір'я, відкривають і ведуть спеціальні класи-студії із садівництва, квітникарства, оформлення ландшафтів.

Професіональна готовність кадрів передбачає вміння на високому кваліфікованому рівні працювати з відвідувачами різних вікових груп, бо одних методик потребує робота з дітьми, зовсім інших - з людьми похилого віку. Так, пріоритети у виборі керівників відпочинку людей похилого віку мають такий вигляд:

- в організації програм відпочинку - щоб керівники не були їх ровесниками;

- у розважальних програмах - щоб лідерами не були молоді жінки;

- у спортивних програмах - щоб керували чоловіки молодого

віку;

- у діяльності з єстєтичного обладнання паркової території та ремонту паркового інвентарю - чоловіки старшого віку;

- у гуртках крою та шиття, плетення, кулінарії - жінки похилого віку.

Такий непростий кадровий розклад, і його бажано дотримуватися, якщо задоволення інтересів відвідувачів вважати одним з головних пріоритетів в організації паркової діяльності.

Значна увага в підготовці професійних кадрів приділяється психо- лого-педагогічним і морально-етичним аспектам.

Підготовка кадрів орієнтована на організацію дозвілля різних верств населення, вивчення особливостей організації дозвіллєвої діяльності дітей, молоді, людей похилого віку.

Кадрове забезпечення культурно-дозвіллєвої діяльності в країнах зарубіжжя, починаючи з середини 60 років, охарактеризувалася активною підготовкою кадрів для галузі.

У США відкрито факультети дозвіллєзнавства. У Канаді з базовою та повною вищою освітою готують організаторів, агентів-менеджерів культурно-дозвіллєвої діяльності (так вказано в класифікаторах), соціальних працівників, релаксаторів.

У Франції здійснюють інтенсивну підготовку аніматорів різного освітньо-кваліфікаційного рівня; у Німеччині - педагогів дозвілля. Японія, Велика Британія, північноєвропейські країни готують організаторів, управлінців окремих напрямів культурно-дозвіллєвої діяльності (парків, дитячих майданчиків тощо).

Ефективність зарубіжної паркової діяльності обумовлена значною мірою розвитком паркової індустрії в сучасних умовах.

Вище зазначалося, що серед громадських соціально-культурних інституцій парки виступають як найбільш популярні, пріоритетні, прибуткові структури. Це пояснюється тим, що після Другої світової війни бурхливий розвиток науково-технічного прогресу обумовив перехід на новітні технології в парковому будівництві. Кінець XX століття характеризувався інтенсивним ростом парків-атракціонів, а в інших типах парків - запровадженням авангардних технологій, оновленням певного ігрового обладнання. Як і передбачали інвестори, така новація себе виправдала й стала давати вагомі прибутки.

Провідною зарубіжною країною, як за оснащенням парків атракціонами, так і за чисельністю фірм, які виготовляють атракціонну техніку, є США. Фірми та підприємства, які виготовляють експлуатаційні атракціони, ігрові автомати та обладнання парків, дансингів, пасажів, складають самостійну галузь у господарстві США.

Дозвілля посідає важливе місце в житті американців. У США створені інститути, які спеціально займаються дослідженням цієї галузі і її складових: індустрії туризму, індустрії дозвілля, індустрії відпочинку та розваг. Що стосується паркової індустрії, то вона посідає не менш важливе місце.

Центр зв'язку промисловості розваг видає щотижневий журнал «Amusement Baseness». Підприємства розділено на такі галузі:

1. Адміністративне обладнання: система контролю входу, касові кіоски, машини для розміну монет, камери схову, сейфи тощо.

2. Харчове обладнання: кіоски, стійки, автомати, кавоварки, морозильні установи, товари одноразового використання.

3. Експлуатаційне обладнання: система сигналізації, прилади для чистки, електричні генератори, світлове обладнання, фонтани.

4. Атракціони та обладнання для розваг: атракціони повітряні, на воді, автопричепах, монорейкові, кімнати гумору, трампліни, обладнання для ігрових майданчиків, катальні гори, дитячі атракціони й ін.

Однією з провідних фірм США, яка виробляє атракціонну техніку, є «Аллан Хершел Компані», яка існує з 1870 року. Ця фірма виробляла автомобілі «Доджем», катальні гори, дитячі потяги й інші атракціони. Фірма постачає всі атракціони у двох варіантах: стаціонарному та пересувному. Час, необхідний для монтажу найскладнішого атракціону, не більше 10-12 годин.

Ряд фірм США виготовляють цікавий атракціон «Катання з гір», який з кожним роком усе більше вдосконалюється. Цей атракціон є особливо рентабельним, тому що для обслуговування потребує невеликої кількості персоналу.

Дуже рентабельними є го-карти з бензиновим двигуном. Цей атракціон широко використовують у США, і він дає вагомий прибуток. Виготовляє такі атракціони фірма «Рупп».

Характерною особливістю всіх американських фірм, які виготовляють атракціони, є постачання обладнання в кредит. Кредит надають на три сезони. Слід зауважити, що кожний атракціон окупає себе в перший сезон.

Усього в США існують понад 150 фірм, які виготовляють атракціони для парків. Окремою галуззю промисловості розваг в США є розважальні й ігрові автомати, рулетки й інше обладнання для ігор.

У післявоєнні роки в США дістали широкого розповсюдження кегельбани. Сучасні кегельбани (боулінги) устатковані електричними приладами для встановлення кеглів, повернення шарів. Гра в кєглі не втратила свого спортивного характеру, і 40 мільйонів американців систематично відвідують кегельбани. Ця гра популярна в багатьох країнах світу.

Особливий інтерес викликало обладнання парку «Іомурі Ленд», розташований у приміській зоні Токіо. Парк обладнаний такими атракціонами: ланцюжковою каруселлю, дитячою автомобільною дорогою, чайником і чашками на воді, монорейковою дорогою, дитячою каруселлю з кониками, го-картами. Слід зауважити, що всі атракціони виконані за останньою сучасною технологією. Ціни на квитки доступні: вартість квитків для дорослих у середньому 100 єн, дитячого - 50 єн (100 єн ~ 17 грн).

Фірма «Спаджарі і Барб'єрі» виготовляє близько 15 найменувань атракціонів. Найбільш популярні моделі фірми - «Карусель з повітряною битвою» і «Гусениця».

Розважальні й ігрові автомати стали самостійною галуззю атракціонної промисловості. Немає жодного парку чи кафе без автоматів.

З вищевказаного очевидно, що атракціонне виробництво в країнах Заходу чітко налагоджене.

З метою розвитку вітчизняної атракціонної промисловості та прискорення процесу модернізації обладнання в наших парках необхідно налагодити виготовлення нових атракціонів, урахувавши при цьому те цінне, що можна використати із зарубіжного досвіду, а саме: динамічні макети: кораблі, поїзди, автомобілі, вітряки - усе в русі; монорейкові дороги; мандрування по річках у тематичних природних парках на човнах з прозорим скляним дном, що дозволяє спостерігати кришталево чисту воду річки та бачити її мешканців (Сілвер Спринґс, Флорида); будівництво атракціонів, розроблених на основі новітніх технологій: атракціонів-коустерів, гідроатракціонів.

Не менш важливим є врахування ландшафтного дизайну в парковій індустрії. Це, наприклад, живі рослинні скульптури; скульптурні композиції з піску, як у «Мадюрадамі» (Голландія), єдина у світі піщана композиція «Піщаний світ» з п'ятьма павільйонами, які розповідають про історію Голландії з первісних часів до наших днів.

Суттєво змінилися об'ємно-планувальні й конструктивні рішення, системи інженерного та спеціального оснащення парків, організація дозвільного простору багатоцільового призначення. У міську інфраструктуру вводять зелені громадські зони, форми використання парками всього арсеналу нових світлозвукових засобів.

Актуальним є запровадження високих або авангардних технологій. До них відносять: гнучкі виробничі системи, робототехніку, біо- технології, електроніку.

Нові технології базуються на принципово інших принципах, дають можливість швидко адаптуватися до змін в обстановці, забезпечують ефективне переналагоджування виробництва.

Комп'ютерні імітації - остання мода престижних парків. У Ганза- парку балтійського курорту Сирксдорф можна взяти участь у віртуальних космічних польотах і мотоциклетних гонках. Такою є й галерея ігрових автоматів у парку Токіо. Японія має ряд найсучасніших електронних тематичних парків.

У сучасних умовах сформувалася ще одна виразна тенденція паркового дозвілля на основі інтегративних процесів взаємопроникнення та взаємозацікавленості: паркова індустрія, індустрія розваг, туристична індустрія. Цей феномен навіть дістав назви «штучні зони дозвілля», «вакаційна культура» і викликає навколо себе бурхливе й суперечливе обговорення. Проблемам, пов'язаним зі штучними зонами дозвілля, присвячена стаття Кристофа Хенніга «Тяга до мандрувань. Туристи. Туризм і вакаційна культура».

1992 року ООН затвердила Програму по навколишньому середовищу «Industry and Environment», у якій визначено туризм як важливу світову індустрію. Щорічні капіталовкладення в основні проекти перевищують 400 мільйонів доларів, понад 130 мільйонів людей працюють у цій галузі, обслуговуючи 450 мільйонів туристів. Статистика засвідчує, що в сучасній світовій практиці мандрівників за кордоном вдесятеро більше, ніж тих, хто мандрує по своїх країнах. Для деяких країн, таких як Кенія, Замбія, Уганда й ін., туризм став основним джерелом надходження валюти.

Як свідчать аналітичні дані, головні туристичні потоки ведуть у так звані штучні зони - у романтичні казкові й історичні тематичні парки. Адріатичне узбережжя Італії не приваблює й половини з тих 30 мільйонів відвідувачів, які щорічно розважаються в Діснеївському парку у Флориді. Каліфорнійський «Діснейленд» притягує більше туристів, ніж Єгипет, Марокко, Туніс та Ізраїль разом узяті. Скандинавські країни в сукупності не можуть змагатися числом відвідувачів з двома найбільшими вакаційними парками Європи - паризьким «Євродіс- нейлендом» і Порт-Авентура в Каталонії.

Парки приваблюють туристів не тільки своїми освітніми, пізнавальними, розважальними й іншими традиційними для кожного окремого парку програмами, а й орієнтованістю на туристів. На відносно малому просторі тематичного парку можуть бути зосереджені всі світові пам'ятки.

Китайські дослідники вважають, що саме Китай є засновником такої традиції. Широкий розмах дістали такі парки в Голландії. Голландську модель зараз переймає Німеччина.

Туристи задоволені тим, що за короткий час можна подивитися багато цікавого з різних країн світу і все в одному лише парку, а подруге, можна уникнути незручностей при реальних переїздах з країни в країну. Саме це викликає гаряче обурення критиків штучних вака- ційних зон дозвілля і, водночас, заспокійливе ставлення прихильників паркового дозвілля, які вважають, що такий туризм у паркові зони «заслуговує на успіх»; а з іншого боку, цілком зрозумілим є те, що останні роки до туризму звернулася величезна кількість людей, які раніше не мали туристичного досвіду. Для сучасного масового туризму, зокрема туриста, благородні цілі ознайомлення з культурою, історією інших країн часто не головні в туристичних турах, а пріоритети віддаються комфорту й розвагам, що із задоволенням підтримують сучасні паркові управлінці, корегуючи програми парків та орієнтуючи їх на відвідувачів-туристів, з урахуванням комплексу екологічних, економічних та естетичних аспектів.

Вітчизняна практика управління парковими зонами позначається переважно намаганням зберегти централізований характер управління в змісті та структурі дозвілля. Надання пріоритетів соціально-груповим, професіональним, регіональним інтересам потребує ретельного наукового аналізу тенденцій паркової дозвіллєвої діяльності.

Сучасна соціокультурна ситуація в системі державних парків нашої країни позначена протиріччями:

- між демократичною природою культурно-просвітницької роботи й інерцією авторитарно-бюрократичного управління нею;

- між зростаючим плюралізмом у суспільстві та старою парадигмою культурного розвитку в країні;

- між реальним попитом населення на паркове дозвілля, інтересами щодо його змісту й ступенем його задоволення;

- між гострою необхідністю розвитку матеріально-технічної бази парків, запровадженням високих, авангардних технологій і залишковим принципом фінансування цих дозвіллєвих зон через недооцінку в суспільстві, насамперед владними структурами, економічної й соціальної ролі та значення соціокультурної сфери, зокрема паркового дозвілля.

Як свідчать емпіричні дослідження, проведені за останні роки Українським центром культурних досліджень, постає необхідність здійснити конкретні заходи з підвищення якості запропонованих благ і цінностей культури, удосконалити зміст діяльності парків, усіх культурно-освітніх структур, закладів соціально-культурного призначення, які б відповідали сучасному рівню духовних потреб відвідувачів. Розв'язанню означених проблем може сприяти аналіз вивчення теоретичного, інформаційного, практичного, методичного досвіду, раціональне запозичення того цінного, що накопичено в парковій діяльності зарубіжжя.

Багатоаспектний аналіз існуючих науково-теоретичних, методичних, практичних джерел з проблем дозвілля може дозволити виявити наявні в сучасній вітчизняній парковій дозвіллєвій діяльності протиріччя і можливість запровадження того позитивного, адекватного для трансформування, відповідно до нинішніх соціальних, правових, економічних, етнічних, культурних, екологічних умов конкретної країни, досвіду, що накопичений у традиціях і практиці зарубіжної паркової діяльності.

Виявлені вченим товариством тенденції дозволили обґрунтувати положення, що досвід роботи зарубіжних парків має не тільки істо- рико-пізнавальне значення. Він цікавий з точки зору можливості використання найбільш цінного, зокрема того, що сприятиме реалізації вітчизняної державної політики в галузі культурно-дозвіллєвої, культурно-просвітницької діяльності.

Виправданим і корисним для перспективного розвитку паркової галузі в Україні є узагальнення й вивчення досвіду зарубіжних країн та адаптація його до конкретних вітчизняних умов.

Для покращення вітчизняної паркової справи вкрай необхідно:

- удосконалити структуру координації й управління парками на національному та місцевому рівнях владних структур і громадських організацій;

- оптимізувати методику узагальнення та запровадження передового досвіду діяльності різних типів парку, а також вивчення сучасних тенденцій паркобудівництва;

- визначити напрями довгострокової політики створення різноманітних парків з урахуванням місцевих, регіональних, культурних, національних, природних та інших особливостей;

- розробити принципово нову концєпцію - модель вітчизняного парку і його програм, відповідно до сучасних вимог їх функціональної діяльності та соціальної сутності;

- визначити принципи фінансування паркових установ на основі поєднання державного та приватних джерел, координації зусиль державних, комерційних, громадських структур для спільного розв'язання загальних і регіональних проблем паркобудівництва;

- розробити типові технології складання бізнес-плану в діяльності парку; запровадити принципи використання бізнес-плану як методу організації діяльності парку із залучення інвесторів, благодійних організацій, спонсорських коштів;

- запровадити спеціальне науково-популярне друковане видання для висвітлення проблем теорії, практичного досвіду паркової діяльності;

- пожвавити розважальну функцію парків за рахунок спеціальної підготовки відповідних кадрів розробників і реалізаторів масових ігрових програм, конкурсів, змагань, вікторин.

Система фінансування потребує докорінних змін. Нові державні програми реформування економіки надають можливість повної чи часткової приватизації паркових об'єктів, а з тим - подолання розриву між попитом, ціннісними орієнтаціями, смаком, інтересами особистості та пропозиціями: змістом паркової роботи, її технологіями, які все більше відстають від перебудовних процесів у суспільстві.