Взаємодія державних і недержавних суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки: досвід країн Люблінського трикутника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія державних і недержавних суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки: досвід країн Люблінського трикутника

Любиченко Олена Олексіївна

аспірант кафедри глобальної та національної безпеки Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

У останнє десятиліття світ стикнувся із новим визначенням війни - гібридною війною, яка об'єднує в собі військові, інформаційні, політичні, соціальні та економічні аспекти. Однією зі складових цієї гібридної війни стала інформаційна боротьба. У цьому контексті Україна, яка зазнала повномасштабної агресії з боку росії, стала не лише полем битви, але й лабораторією, де вивчення та протистояння російській інформаційній війні виявилися важливим завданням політики національної безпеки.

Після двох років від початку повномасштабної агресії росії проти України можна підбивати проміжні підсумки: дехто переконаний, що Україна вже остаточно перемогла в інформаційній війні - принаймні про це говорять багато дослідницьких текстів та заголовки в провідних світових медіа. Інші ж навпаки говорять про те, що саме в цьому різновиді війни не може бути остаточної перемоги і вона, як зазначав прусський генерал, військовий реформатор та військовий теоретик Карл Фон Клаузевіц, ніколи не завершується.

Але є одне важливе досягнення, яке дало Україні змогу здобути стратегічні переваги в комунікації та використати надалі ці переваги як для побудови внутрішньої системи стійкості, так і для створення міжнародної коаліції союзників та партнерів - це завчасна нейтралізація російської системи дезінформації завдяки тому, що Україна ефективно використала період із 2014 року- початку російської війни проти України - для вивчення російської доктрини інформаційної війни, стратегії її ведення, основних акторів, платформ поширення, а також вивчення та нейтралізації основних наративів, які мали би виправдати російське вторгнення в Україну. Не найменшим чином це стосувалося і того, що Україні вдалося привернути увагу всього світу до проблеми поширення та зростання впливу російської дезінформації, пояснити її впливи та дискредитувати її основні наративи. І зробити все це передчасно - ще задовго до початку агресії в лютому 2022 року. Так Україна зарекомендувала себе не лише як один із активних учасників широкої міжнародної коаліції боротьби проти дезінформації, але як очевидний лідер у цьому русі.

Пропаганда та дезінформація є ключовими інструментами гібридної війни для досягнення росією своїх цілей як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні. Вони є ефективними засобами просування російської візії світу, яка протистоїть цінностям та принципам демократії на світовій арені. Недостатність усвідомлення та неадекватна реакція на зовнішньо керовану маніпуляцію інформацією може призвести до переваги російських наративів у громадській дискусії та у міжнародному інформаційному просторі у довгостроковій перспективі. Визнання цієї загрози та розвиток здатностей країн для ідентифікації, розкриття та мінімізації російських агресивних інформаційних кампаній є вельми важливими завданнями національної безпеки. З цією метою, 28 липня 2020 року міністри закордонних справ України, Польщі та Литви, Дмитро Кулеба, Яцек Чапутович та Лінас Лінкявічюс, створили Люблінський Трикутник як механізм протидії загрозам, що виходять із росії. Цей формат ґрунтується на традиціях та історичних зв'язках трьох країн, що відображається у спільній підтримці європейських та євроатлантичних інтеграційних процесів України та на підтримці міжнародної стабільності та безпеки. Крім того, ці країни об'єднали зусилля у зміцненні стійкості до агресивних інформаційних кампаній шляхом підписання Дорожньої карти розвитку, яка визначає основні напрямки розширення тристоронньої співпраці та спрямована на протидію гібридним загрозам та дезінформації.

Ключові слова: гібридна війна, гібридні загрози, дезінформація, пропаганда, державні та недержані суб'єкти, забезпечення інформаційної безпеки, Люблінській трикутник, стійкість, наратив.

Abstract

Liubychenko Olena Oleksiyivna a postgraduate student of the Department of Global and National Security, Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service of the Taras Shevchenko University of Kyiv

INTERACTION BETWEEN STATE AND NON-STATE ACTORS IN ENSURING INFORMATION SECURITY: EXPERIENCE OF THE LUBLIN TRIANGLE COUNTRIES

Over the past decade, the world has encountered a new definition of warfare - hybrid warfare, which combines military, informational, political, social, and economic aspects. One of the components of this hybrid warfare has become information warfare. In this context, Ukraine, which has experienced full- scale aggression from russia, has become not only a battlefield but also a laboratory where studying and countering russian information warfare has emerged as an important task of national security policy.

After two years since the beginning of russia's full-scale aggression against Ukraine, interim conclusions can be drawn: some are convinced that Ukraine has already definitively won the information war - at least that's what many research texts and headlines in leading world media outlets say. Others, on the contrary, argue that in this type of warfare there can be no final victory, as noted by the Prussian general, military reformer, and military theorist Carl von Clausewitz, it never ends.

But there is one important achievement that has enabled Ukraine to gain strategic advantages in communication and to leverage these advantages for the construction of an internal resilience system, as well as for the creation of an international coalition of allies and partners - this is the early neutralization of the russian disinformation system. This was achieved because Ukraine effectively used the period from 2014 - the beginning of russia's war against Ukraine - to study the russian doctrine of information warfare, its strategy, key actors, dissemination platforms, as well as the study and neutralization of the main narratives that would justify russian aggression in Ukraine. Not least, Ukraine managed to draw the attention of the world to the problem of the spread and growing influence of russian disinformation, explain its impacts, and discredit its main narratives. And it did all this ahead of time - long before the start of aggression in February 2022. Thus, Ukraine has proven itself not only as an active participant in the broad international coalition fighting disinformation but also as an obvious leader in this movement.

Propaganda and disinformation are key instruments of hybrid warfare for russia to achieve its goals both domestically and internationally. They are effective means of promoting the russian vision of the world, which opposes the values and principles of democracy on the global stage. Insufficient awareness and inadequate response to externally orchestrated information manipulation can lead to the advantage of russian narratives in public discourse, in the media landscape, and in the international information space in the long term. Recognizing this threat and developing countries' capabilities to identify, expose, and minimize russian aggressive information campaigns are crucial tasks of national security. To this end, on July 28, 2020, the Ministers of Foreign Affairs of Ukraine, Poland, and Lithuania, Dmytro Kuleba, Jacek Czaputowicz, and Linas Linkevicius, created the Lublin Triangle as a mechanism to counter threats emanating from russia. This format is based on the traditions and historical ties of the three countries, reflected in their joint support for European and Euro-Atlantic integration processes in Ukraine and in supporting international stability and security. Additionally, these countries have joined efforts to strengthen resilience to aggressive information campaigns by signing a Roadmap for Development, which defines the main directions for expanding trilateral cooperation and is aimed at countering hybrid threats and disinformation.

Keywords: hybrid warfare, hybrid threats, disinformation, propaganda, state and non-state actors, ensuring information security, Lublin Triangle, resilience, narrative.

Постановка проблеми

Повномасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року відкрило новий етап для російської гібридної війни, а саме її пропаганди та дезінформації, спрямованої на країни Люблінського трикутника. Кількість та різноманіття дезінформаційних матеріалів стрімко зростають: впродовж перших тижнів повномасштабного вторгнення росії в Україну Громадська організація "Детектор медіа" (Україна) виявляла понад 30 унікальних випадків дезінформації, спрямованих на українців у внутрішньому інформаційному середовищі, щодня [6]. Україна стала полігоном випробування російської дезінформації та пропаганди, яка грає важливу роль у сучасній російсько-українській війні.

Литва і Польща, які політично та військово підтримують Україну, також стали об'єктом постійних інформаційних атак з боку кремля. Попри це, всі три країни демонструють важливі ознаки стійкості до російської пропаганди. Згідно з національними опитуваннями, проведеними у серпні 2022 року, 93% українців вірять у перемогу України; 74% підтримують курс країни. 72% литовців висловили задоволення від реакції уряду на російське вторгнення в Україну. За дослідженням Kantar, "Військовий барометр", 59% литовців вважають, що Україна здобуде перемогу у війні, розпочатій росією. Та саме дослідження стверджує, що 95% поляків вважають, що поточна атака росії проти України не може бути виправданою [1].

Російська дезінформація та пропаганда є серйозним викликом для країн Люблінського трикутника. Українське, литовське та польське суспільства проявляють високий рівень стійкості та підтримки своїх країн у протистоянні цій атаці. Це свідчить про важливість розвитку та вдосконалення механізмів захисту інформаційної безпеки та активної протидії гібридній війні кожної з цих країн.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Останні дослідження та публікації з проблематики інформаційної безпеки відображають активність науковців з України, Литви та Польщі. Серед українських дослідників, що вивчають та аналізують феномен гібридної війни можна виділити Володимира Горбуліна, Георгія Почєпцова та Євгена Магду. У Литві велику увагу науковці приділяють дослідженню гібридних загроз, зокрема в інформаційній сфері. Це таки вчені як Патрік Шіхерле, Далія Банкаускайте та Вітовт Кершанськас, які є відомими дослідниками в цій галузі, зосереджуючи увагу на аналізі гібридної війни та її впливі на сучасну інформаційну дійсність. Польські дослідники також активно допомагають у розумінні й протидії гібридним загрозам. Александра Кучинська-Зонік, Агнєшка Рогошинська та Мирослав Банасік відомі своїми дослідженнями у сфері безпеки та міжнародних відносин, зокрема в контексті гібридної війни. Ці дослідження та публікації сприяють розвитку наукового розуміння гібридних загроз та допомагають у розробці ефективних стратегій протидії таким загрозам, зокрема у визначенні та аналізі гібридної війни як складової сучасних конфліктів.

Мета статті полягає у визначенні факторів стійкості до російської дезінформації в Литві, Польщі та Україні в контексті гібридної війни, а також у оцінці заходів, спрямованих на протидію дезінформації через співпрацю державних та недержавних суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки у реалізації стратегій захисту інформаційного простору.

Виклад основного матеріалу

інформаційна безпека люблінський трикутник

Один із ключових аспектів російської пропаганди у зарубіжних країнах - це наратив про "країну, яка зазнала краху". Цей наратив спрямований на підірвання довіри громадян до власної держави, її керівництва, а також національних та особистих перспектив всередині країни. У Литві та Україні цей наратив передусім ґрунтується на російському імперіалізмі, стверджуючи, що Радянський Союз був "єдиним законним державним утворенням", а всі наступні утворення - незаконними, неефективними та неспроможними.

З огляду на те, що Польща ніколи не була частиною Радянського Союзу, дезінформаційні та пропагандистські дії в цій країні спрямовані на інший набір наративів та інструментів. Починаючи з середини 2021 року, електронні листи польських політиків, зокрема Міхала Дворчика, колишнього керівника Канцелярії Прем'єр-міністра Польщі, стали відкритими для загалу. Вони містили політично чутливу інформацію, яка використовувалася для підірвання довіри до уряду Польщі та маніпулювання громадською думкою. Як підтверджують принаймні два розслідування, цей витік був частиною більш широкої операції російських спецслужб, відомої як "Ghostwriter", яка являла собою операцію впливу, спрямовану на громадян Польщі, Литви та Латвії, з метою підтримки анти-натівських настроїв та підірвання довіри до урядів. Цю кампанію було приписано спецслужбам Білорусі та росії, включаючи ФСБ. Однією з цілей цієї кампанії було презентування Польщі як країни, що зазнала краху, а польського уряду - як недієздатного [3].

Дискредитація політичного керівництва є характерною для російської пропаганди та дезінформації в усіх трьох країнах. Головною метою цього процесу є підірвання довіри громадян до власної держави, керівництва та національних перспектив всередині країни. У Польщі та Литві увага зосереджується переважно на діяльності посадових осіб, тоді як в Україні російська дезінформація часто атакує самі постаті посадовців. Наприклад, російські пропагандисти поширюють різноманітні фейки щодо українського Президента Володимира Зеленського.

Окрім дискредитації політичного керівництва, російська пропаганда й дезінформація акцентують на негативних аспектах розвитку країни, стверджуючи, що країни переживають складнощі у більшості сфер. Наприклад, в Литві висвітлюються особливості наративу, які стверджують, що “Литва лідирує за рівнем суїцидів та еміграції через погані житлові умови”, а також “більшість громадян вважає, що ситуація в країні погіршується”. Наратив про “державу, що зазнала краху” підсилюється наративом про зовнішнє управління” у країнах Люблінського трикутника, де пропагандисти стверджують, що ці країни підконтрольовані “колективному Заходу” через своїх “агентів”. Україна у цьому сенсі відома експлуатацією образу Джорджа Сороса в російських медіа ресурсах, де громадянське суспільство та незалежні медіа, важливі для демократичного розвитку, часто піддаються атакам кремлівської пропаганди та дезінформації, які їх дискредитують як виконавців “інтересів Заходу”. Цікаво, що повідомлення, пов'язані з Джорджем Соросом, майже зникли з інформаційного простору України з серпня 2022 року.

Для громадян Литви та Польщі російська пропаганда стверджує, що політична еліта цих країн підкуплена США та НАТО. Це має різні аспекти, але всі вони спрямовані на те, щоб громадяни відчували себе безсилими, обманутими та експлуатованими “західними елітами”. Наприклад, у Польщі є дезінформаційне повідомлення про те, що “Польща приховує факти щодо роботи американських дослідників з біологічної зброї на українській території”.

Загалом, різні конспірологічні теорії про “зовнішнє управління” та війну в Україні поширюються в усіх трьох країнах. Зокрема, повідомлення про “НАТО, що провокує росію на напад на Україну” [1]. Україна, за російською пропагандою, використовується “Заходом для знищення росії” [1]. Це означає, що, як стверджується, всі рішення українських владних осіб диктуються лідерами західних країн, а Україна використовується виключно як територія для війни між росією та Заходом. Таким чином, пропагандистська машина росії повторює, що Україна не є незалежним суб'єктом, а скоріше фігурою на шаховій дошці.

Атаки на інформаційний простір України тісно пов'язані між собою. Мейсон Кларк з Інституту вивчення війни зазначає, що російські стратеги вважають інформаційні операції “найважливішою сферою військових операцій, як самостійним полем бою, так і засобом успішних кінетичних дій”[2]. Крім цього, Кларк також зауважує, що “російські військові розглядають новий взаємозв'язок між інформаційними та кінетичними операціями, як “вулицю з двостороннім рухом”: кінетичні операції тепер за своєю суттю підпорядковані інформаційній кампанії гібридної війни; жодна кінетична операція не може бути успішною, якщо вона не вкладена в загальну інформаційну кампанію і не підтримується нею”[2].

Для більш ефективної координації дій ключових державних установ, що займаються інформаційною безпекою, інформаційною політикою, стратегічними комунікаціями тощо (тобто установ, таких як Міністерство інформаційної політики, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення, Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики Верховної Ради України, Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство закордонних справ України, прес-служби ключових міністерств), в Україні, у березні 2021 року було створено єдиний Центр стратегічних комунікацій, який розробляє політику одноголосності або забезпечує обмін інформацією між урядовими установами, представниками громадянського суспільства та медіа. Наразі проводятятья регулярні зустрічі Центру стратегічних комунікацій з представниками громадського суспільства, медіа (українськими та зарубіжними) та міжнародними організаціями для зворотного зв'язку.

Також в Україні працює «Центр протидії дезінформації», утворений 11 березня 2021 р. відповідним рішенням Ради національної безпеки і оборони України (РНБО), основною метою діяльності якого відповідно є протидія поширенню дезінформації. Хоча центр і не має механізмів для покарання порушника, проте може вносити відповідні подання в РНБО. Основними завдання центру є моніторинг, аналіз подій та рівня присутності України в інформаційному просторі світу, дослідження прогнозованих загроз у сфері інформаційної безпеки, контрпропаганда, запобігання спробам нав'язування та маніпуляції громадською думкою тощо.

У боротьбі з пропагандою в Україні активну роль відіграють не лише державні структури, а й громадські активісти. Наприклад, волонтерський проєкт "StopFake" займається перевіркою та спростуванням неправдивої інформації. Сайт цього проєкту доступний на 14 мовах світу, що дозволяє йому працювати з міжнародною аудиторією. Слід зауважити, що це перший “фактчекінговий проєкт” у країні та один з перших у світі. У 2016 р. “StopFake” потрапили у сто найкращих проєктів Європи, як такі, що розвивають демократію та свободу слова.

Забезпечення неперервності державної політики в галузі інформаційної безпеки є одним із ключових завдань. Необхідно усунути залежність цієї політики від кадрових змін та уникнути виникнення розривів та суперечностей у її реалізації. Важливим кроком є формування надпартійного консенсусу в галузі державної інформаційної політики, при цьому не допускаючи його залежності від політичного контексту чи впливу окремих політичних сил. Необхідно систематично підвищувати навички комунікації у держслужбовців. Одним із важливих напрямків роботи є систематичний моніторинг російських медіа та розповсюдження результатів цього моніторингу серед установ, пов'язаних з Центром стратегічних комунікацій. Також необхідно вести систематичний моніторинг інформаційних фейків, розповсюджуваних через національні медіа, зокрема російського, проросійського щодо України або євроскептичних спрямувань. Доцільним є створення потужного міжінституційного аналітичного відділу, який би використовував досвід і практики вже чинних ініціатив в Україні, зокрема Detector Media, StopFake, ГО “Інформаційна безпека”, Internews Україна та інших.

У Литві, з 2014 року, коли рівень російської дезінформації був надзвичайно високим. Це призвело до запровадження великої кількості урядових та недержавних ініціатив з підвищення обізнаності суспільства щодо загрози дезінформації або накладання обмежень (переважно, за допомогою припинення трансляції російських телеканалів) як відповідь на найбільш шкідливі кампанії дезінформації. Одночасно були розпочаті довгострокові ініціативи для поступового зміцнення стійкості суспільства та державних інституцій, створення інституційного механізму для швидкого та ефективного пом'якшення кампаній дезінформації, перегляд правової бази та розробка цільових заходів.

Держане регулювання сферою інформаційної безпеки у Литві включало таки заходи вжиті між 2014 і 2020 роками у співпраці з інститутами громадянського суспільства та приватним сектором для протидії російській дезінформації: регулювання інформаційного простору, налагодження стратегічних комунікацій, використання дипломатичних можливостей держави. Метою цих заходів було зменшення кількості російської дезінформації та нейтралізація її негативного впливу якнайшвидше, а також підвищення уваги міжнародної спільноти до загрози російської дезінформації.

Узагальнюючи діяльність уряду, громадянського суспільства та приватного сектору, варто відзначити, що, крім заходів з побудови стійкості, використовувалися різноманітні інструменти та заходи.

Наразі, у Литві існують кілька органів, відповідальних за стратегічну комунікацію. Однак вони мають формат відділів, які логічно підпорядковані міністерствам, наприклад, Міністерству закордонних справ або іншим урядовим структурам - Збройним силам Литви [4].

У Польщі, у вересні 2022 року в Урядовій Канцелярії Прим'єр-міністра була створена нова посада - Повноважний Представник Уряду з безпеки інформаційного простору Республіки Польща. Його завдання включають ідентифікацію та аналіз інформаційних дій, спрямованих проти безпеки, національних інтересів та іміджу Польщі, виявлення суб'єктів, особливо іноземних, які здійснюють та проводять інформаційні дії проти інтересів Польщі, ідентифікацію проявів інформаційних операцій, проведення заходів з нейтралізації виявлених загроз її безпеці. Також, після підготовки й аналізу університету Військових досліджень у цій області був створений Академічний Центр стратегічної комунікації. Місія Центру полягає в покращенні системи комунікації Польських Збройних Сил, підвищенні свідомості суспільства про загрози, що виникають з інформаційного середовища, ініціюванні громадської дискусії щодо стратегічної комунікації та протидії дезінформації. Центр також підписав угоду про співпрацю з Територіальними оборонними силами. Основною метою угоди є спільна боротьба з дезінформацією.

Також спостерігається зростаюча кількість ініціатив з медіа-освіти. Один з прикладів - проєкт “Медіа-освіта” (пол. Edukacja Medialna), що реалізується Фундацією “Сучасна Польща” під патронатом Міністерства національної освіти, Міністерства культури та національної спадщини та Міністерства адміністрації та цифровізації.

Висновки

Російська гібридна війна, зокрема в контексті пропаганди та дезінформації, відзначається своєю центральною стратегією боротьби за контроль над наративами та інформаційним впливом на масову свідомість з метою зміни картини світу у населення - жертви агресії.

У Литві, Польщі та Україні спостерігаються багато спільних рис у джерелах російської пропаганди та дезінформації. Серед них можна виділити участь партій та осіб, які сприяють проросійській риториці, діяльність блогерів на YouTube, що поширюють конспірологічні теорії, координовані кампанії на Facebook та анонімні канали в Telegram. Однак існують деякі відмінності в якості та різноманітності, які обумовлені споживанням медіа в кожній країні. Дезінформація не лише має багато спільних рис у нападах на ці країни, але також характеризується деякими відмінностями. Литва, Польща та Україна відрізняються специфічними контекстами та особливостями медіа- споживання, що впливає на якість та характер інформаційних кампаній. Однак не дивлячись на ці відмінності, ці країни спільно виявляють стійкість перед зловживанням інформаційними кампаніями.

По-перше, у них існує чітке розуміння того, що російська інформаційна агресія загрожує національній безпеці. Це розуміння, визнання та аналіз цієї загрози є першою лінією оборони проти російських інформаційних маніпуляцій та втручання. Тому важливо не лише відстежувати джерела російської пропаганди, а й притягати винних до відповідальності, що надсилає чіткий сигнал, що ніхто не має права використовувати свободу слова для поширення ненависті, закликів до насильства чи геноцидальної риторики.

Другий аспект полягає у використанні багатовимірного підходу у боротьбі з російською пропагандою та дезінформацією, що широко практикується в країнах Люблінського Трикутника. Протидія дезінформації є складним процесом, який необхідно розглядати не лише з позиції вирішення інформаційних та комунікаційних викликів. Важливо також аналізувати дезінформацію з погляду кібернетичної та цифрової безпеки, а також когнітивної безпеки.

Третій аспект стосується багатостороннього підходу. Країни Люблінського Трикутника продемонстрували ефективні практики співпраці між державою, бізнесом, медіа та громадянським суспільством. Це свідчить про те, що синергія та багатосторонність у вирішенні складних криз, породжених пропагандою та дезінформацією, є надзвичайно важливими. Синергетичний підхід має застосовуватися одночасно на кількох рівнях та в рамках різних тем, включаючи горизонтальну, міжгалузеву та міжінституційну співпрацю. Чим більше враховується різноманіття заходів, тим ефективнішою буде боротьба з російською інформаційною агресією та зміцнення стійкості до її впливу.

Четвертий аспект полягає у тому, що обмеження аналізу російської пропаганди та дезінформації, спрямованих на Литву, Польщу та Україну, може виявитися недостатнім через їхню велику кількість та різноманітність. Тому ефективніше зосередитися на розумінні проблеми, ніж шукати усі можливі рішення. Проте необхідно враховувати вплив дезінформації на прийняття рішень громадянами. Російська пропаганда, без сумніву, є небезпечною, але вона не має абсолютної сили. Є багато випадків, коли вона не вдалася у країнах Люблінського Трикутника. Тому важливо мати конкретні показники, за якими можна оцінювати, чи досягли конкретні пропагандистські повідомлення цілей та чи потрібно їм приділити увагу. Крім того, важливо враховувати показники соціальної стійкості, які дозволять оцінити загальну динаміку та надати обґрунтоване розуміння реальної ефективності російської пропаганди.

Література:

1. Resilience to disinformation. Lublin Triangle Perspective. Детектор медіа. December 2022. URL: https://mfa.gov.ua/storage/app/sites/17Docs/the-lublin-triangle-joint-report-on-countering- disinformation.pdf

2. Mason C. Russian Hybrid Warfare: Military Learning and The Future of War Series. Institute for the Study of War. 2020. P.1-33. URL: https://www.understandingwar.org/sites/ default/files/Russian%20Hybrid%20Warfare%20ISW%20Report%202020.pdf

3. Miroslaw Banasik, Agnieszka Rogozinska Bezpieczenstwo i zagrozenia hybrydowe/ Difin 2022, p. 144.

4. Vytautas Kersanskas Detterring disinformation? Lessons from Lithuania's countermeasures since 2014/ Hybrid CoE Paper 6 / April 2021. URL: https://www.hybridcoe.fi/wp- content/uploads/2021/04/20210427_Hybrid-CoE-Paper-6_Deterring_disinformation_WEB .pdf5. Dalia Bankauskaite-and Deividas Slekys Lithuania's Total Defense Review / Prism Volume 10, № 2 -2023, p. 55-77. URL: https://ndupress.ndu.edu/Portals/68/Documents/prism/ prism_10-2/prism_10-2.pdf

6. Детектор медіа. Хроніка дезінформації. URL: https://disinfo.detector.medm/day/25- 02-2022

References:

1. Resilience to disinformation. Lublin Triangle Perspective. Detector Media. December 2022. URL: https://mfa.gov.ua/storage/app/sites/1/Docs/the-lublin-triangle-joint-report-on-countering- disinformation.pdf

2. Mason C. Russian Hybrid Warfare: Military Learning and The Future of War Series. Institute for the Study of War. 2020. P.1-33. URL: https://www.understandingwar.org/sites/ default/files/Russian%20Hybrid%20Warfare%20ISW%20Report%202020.pdf

3. Miroslaw Banasik, Agnieszka Rogozinska Bezpieczenstwo i zagrozenia hybrydowe/ Difin 2022, p. 144.

4. Vytautas Kersanskas Detterring disinformation? Lessons from Lithuania's countermeasures since 2014/ Hybrid CoE Paper 6 / April 2021. URL: https://www.hybridcoe.fi/wp-content/ uploads/2021/04/20210427_Hybrid-CoE-Paper-6_Deterring_disinformation_WEB.pdf

5. Dalia Bankauskaite-and Deividas Slekys Lithuania's Total Defense Review / Prism Volume 10, № 2, 2023, p. 55-77. URL: https://ndupress.ndu.edu/Portals/68/Documents/prism/ prism_10-2/prism_10-2.pdf

6. Детектор медіа. Хроніка дезінформації. URL: https://disinfo.detector.medm/day/25- 02-2022

Размещено на Allbest.ru