Сутність поняття "взаємодія" в просторі юридико-психологічного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність поняття «взаємодія»в просторі юридико-психологічного аналізу

Кудерміна Олена Іванівна, доктор психологічних наук, професор, завідувачка кафедри; Хить Юрій Петрович здобувач кафедри юридичної психології, Національна академія внутрішніх справ

Анотація

Категорія взаємодії є однією із загальних категорій філософії пізнання і іманентно пов'язана з такими базовими категоріями як рух, простір, час, структура. Вона відображає процеси взаємодії об'єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, динаміку стану і визначається як процес інтеграційної діяльності об'єктів. Генеза філософського інтересу до проблеми взаємодії дозволяє констатувати, що рух наукового фокусу філософів був зосереджуваний на диференціації та вивченні особливостей окремих її різновидів: соціальної, інформаційної, соціально-психологічної, етнічної, інформаційної, міжкультурної тощо. Професійну взаємодію можна означити наявністю мети, предмету, способу реалізації, зворотного зв'язку.

Професійна взаємодія виявляється у формі спільної діяльності та спілкування. Як засіб вирішення завдань професійна взаємодія слідчого та прокурора спрямована на вирішення певних когнитивно-комунікативних завдань. Вона повністю підпорядкована цілям та завданням правоохоронної діяльності та є невід'ємним її елементом. Її реалізація відбувається з дотримуванням принципів відповідності вимогам законодавства та успішність процесу професійної взаємодії суб'єктів обумовлена ступенем розвитку їх комунікативних якостей, вмінь та навичок. У теорії управління взаємодію розглядають переважно, в фокусі узгодженості за місцем і часом сумісної діяльності, що спрямована на досягнення загальної мети.

Основною характеристикою взаємодії в них виокремлюється атрибути координації процесу функціонування елементів відповідної системи. В більшості випадків, якщо говорити про взаємодію між слідчим та прокурором, то у вказаних двох теоріях вона розглядається в формальній, процедурній площині, а не з точки зору психології відносин між особистостями, які в кожному випадку є індивідами з унікальним набором психологічних рис характеру, темпераменту та своєрідним життєвим досвідом і світоглядом. принцип дотримання законності, під яким розуміється забезпечення чіткої правової регламентації діяльності як учасників такого процесу так і контролю прокурора.

Ключові слова: взаємодія, психологія взаємодії, професійна взаємодія, взаємозв'язок, досудове розслідування.

Abstract

The essence of concept of «interaction» in the space of legal and psychological analysis

Kudermina Olena Ivanivna Doctor of Psychology, Professor, Head of the Department; Khyt Yurii Petrovych applicant for the Chair of Legal Psychology, National Academy of Internal Affairs

The category of interaction is one of the general categories of the philosophy of knowledge and is immanently related to such basic categories as motion, space, time, and structure. It reflects the processes of interaction of objects with each other, their mutual conditionality, state dynamics and is defined as the process of integration activity of objects. The genesis of philosophical interest in the problem of interaction allows us to state that the movement of philosophers' scientific focus was focused on differentiation and study of the features of its individual varieties: social, informational, socio-psychological, ethnic, informational, intercultural, etc. Professional interaction can be characterized by the presence of a goal, subject, method of implementation, and feedback. Professional interaction is manifested in the form of joint activities and communication. As a means of solving problems, professional interaction between the investigator and the prosecutor is aimed at solving certain cognitive and communicative tasks. It is fully subordinated to the goals and objectives of law enforcement and is an integral element of it.

Its implementation is carried out in compliance with the principles of compliance with the requirements of the law, and the success of the process of professional interaction of subjects is determined by the degree of development of their communication qualities, skills and abilities. In the theory of management, interaction is considered mainly in the focus of coherence in place and time of joint activities aimed at achieving a common goal. The main characteristic of interaction in them is the attributes of coordination of the process of functioning of the elements of the relevant system. In most cases, when it comes to the interaction between the investigator and the prosecutor, these two theories consider it in a formal, procedural plane, and not from the point of view of the psychology of relations between individuals, who in each case are individuals with a unique set of psychological traits, temperament and a unique life experience and worldview. the principle of observance of the law, which means ensuring clear legal regulation of the activities of both participants in such a process and the prosecutor's control.

Keywords: interaction, psychology of interaction, professional interaction, interconnection, pre-trial investigation

Постановка проблеми

У сучасній теорії та практиці правоохоронної системи України поняття взаємодії використовується для відображення спільних зусиль органів та підрозділів у вирішенні завдань, пов'язаних із розкриттям та розслідуванням злочинів. Однак вітчизняне законодавство не надає чіткого визначення цьому терміну, що обумовлює наявність в наукових першоджерелах різноманітних варіантів його теоретичних тлумачень. Необхідно відзначити, що в теоретичних доробках поняття «взаємодія» виокремлюється від інших, схожих дефініцій, таких як «взаємозв'язок», «співпраця», «координація» «узгоджена діяльність», «виконання завдань, доручень, вказівок», «допомога» тощо.

Науковий інтерес до дефініції «взаємодія» виник ще на початку зародження філософської думки. Перші погляди на сутність та зміст взаємодії ми можемо знайти в роботах Аристотеля, Платона та Геракліта. Подальший розвиток філософського тлумачення взаємодії відображено в теологічних роздумах Діонісія та Ареопагіта. Збагатили зміст поняття «взаємодія» роздуми Р. Декарта, Б. Спінози щодо механічного його розуміння в раціоналізмі. В рамках матеріалізму зробили свій внесок у розробку проблеми тлумачення «взаємодії» І. Кант, Г. Гегель. ХХ ст. означується широкими векторами дослідження проблеми взаємодії в просторі марксистської філософії. Резюмуючи генезу філософського інтересу до проблеми взаємодії можна стверджувати, що рух наукового фокусу філософів був зосереджуваний на диференціації та вивченні насамперед, окремих її різновидів: соціальної, інформаційної, соціально-психологічної, етнічної, інформаційної, міжкультурної тощо.

Категорія взаємодії є однією із загальних категорій пізнання і нерозривно пов'язана з такими засадничими категоріями як рух, простір, час, структура; відображає процеси дії різних об'єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаємоперехід і визначається як процес інтеграційної діяльності суб'єктів. Сутність взаємодії полягає в нерозривності прямої і зворотної дій, органічному поєднанні змін суб'єктів, що впливають один на одного. Ця категорія є цілісною, внутрішньо диференційованою, саморозвиваючою системою. Таке розуміння взаємодії передбачає взаємну зміну керуючих та керованих дій, переконує в необхідності розгляду змін взаємодіючих суб'єктів і самого процесу взаємодії як зміни її станів. Перш за все зазначимо, що динаміка взаємодії характеризується тим, що переважання однієї дії викликає послаблення інших, причому провідним у розвитку завжди є суперечлива взаємодія. Тому взаємодію ряд дослідників (А. Гайдабрус, А. Гурьєв, А. Ерьоміна, І. Масаліда, А. Петров, О. Петрова, В. Черкаєв) представляють як складний тип зв'язку, що обумовлює взаємну дію різних предметів, явищ дійсності в умовах взаємовпливу причини і наслідку [1].

Узагальнений аналіз першоджерел свідчить, що у сучасній філософський думці поняття «взаємодія» розглядається як особливий тип відношення між об'єктами, при якому кожний з об'єктів впливає на інші об'єкти, приводячи до їх зміни й, у свою чергу, зазнаючи впливу з боку інших об'єктів. Таке загальне тлумачення вказаної категорії у різних галузях науки та соціального життя набуває специфічного наповнення у тому числі у такій особливій сфері, якою є протидія злочинності [2, с. 55]. Конкретизуючи, ми можемо казати, що взаємодія різних уповноважених державних органів відноситься до аспектів соціальної взаємодії. Її соціальна суть полягає у виявленні соціальних функцій кожного з партнерів. Такі функції в свою чергу мають ґрунтуватися на спільному розумінні ситуації та спільному змісті дій, які визначені взаємним узгодженням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В просторі психології феномен «взаємодія» був предметом досліджень низки науковців, а саме: Г. Андреєвої, А. Бодальова, В. Давидова, А. Донцов, В. Загвязинського, Х. Лійметса, Б. Ломов, В. Ляудіса, В. Мухіної, Н. Обозов, А. Пономарева, В. Семенова, Д. Ельконіна та ін. Слід зауважити, що процеси взаємодії надзвичайно широко представлені в діяльності людини. Відповіідно до цього, психологічна наукова спільнота тлумачить взаємодію як взаємний вплив людей, що породжує їхні взаємні зв'язки, відносини, спілкування, сумісні переживання та діяльність.

С. Чистяков та Ю. Франчук взаємодію розглядають як багаторівневе явище, як узгоджену діяльність, яка передбачає досягнення спільних цілей і результатів щодо вирішення учасниками важливої для них проблеми або завдання. В умовах взаємодії завжди є активність обох сторін, хоча ступінь її виявлення різний. Узагальнюючи, можна стверджувати, що вивчення категорії «взаємодія» у психології розглядається з точки зору трьох основних напрямів: взаємодія як процес діяльності; взаємодія як процес спілкування та взаємодія як міжособистісні стосунки. Виходячи із цього, спільна діяльність і спілкування є основними формами реалізації взаємодії [3].

Метою статті є інтегративне висвітлення сутності поняття «взаємодія» з позиції юридичної психології.

Виклад основного матеріалу

У широкому розумінні взаємодія людини з іншими людьми є особливим типом зв'язку, впливу, що передбачає взаємні впливи сторін, взаємні зміни. Серед них особлива роль належить спілкуванню і спільній діяльності як формам взаємодії. Взаємодія (інтеракція) -- це вихідне, родове поняття, яке охоплює процеси впливу об'єктів (суб'єктів) одне на одного, їхню взаємну обумовленість і взаємозміну: взаємний зв'язок соціальних явищ як на рівні суспільства у цілому, так і на рівні функціонування його окремих груп, індивідів. Вона охоплює всі види соціальних процесів і людської діяльності; виявляється в організації людьми спільних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення спільної мети. Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджуються спорідненість, координація дій двох суб'єктів, а також стійкість їхніх інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. За допомогою дій відбувається взаємне регулювання, взаємний контроль, взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням дій, урахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера [4].

Вагомими для дослідження виступають наступні характеристики взаємодії: активні дії, що здійснюються індивідами стосовно одне одного; співвідношення власних цілей та організація їхнього досягнення, взаємність учасників взаємодії; розуміння контексту, в якому відбувається взаємодія, вибір позицій взаємодії, що дозволяють досягти власних цілей, взаєморозуміння. Тобто можна стверджувати, що умовою взаємодії (міжгрупової, міжособистісної) є наявність відповідного простору, а рівні взаємодії передбачають відповідні процедури її реалізації, опанування «сценаріїв» поведінки у певній ситуації [1].

Аналіз існуючих підходів до розгляду взаємодії дозволяє констатувати, що взаємодія виступає, насамперед як соціально-психологічна категорія. Вона тлумачиться як інтегруючий чинник, який об'єднує в цілісний процес безпосередні та/або опосередковані взаємовпливи об'єктів (суб'єктів) та породжує їх взаємну обумовленість і зв'язок. Категорії, що характеризують взаємодію в загальному плані та відображають особливості професійної діяльності фахівця - це мета, предмет, способи, зворотний зв'язок. Мета взаємодії забезпечує цілеспрямованість (на відміну від стихійності) спільної діяльності, спілкування і співпереживання суб'єктів, являє собою передбачуваний результат діяльності, забезпечує керованість взаємних дій суб'єктів. Предмет взаємодії утворює «поле», «простір», відносно якого відбуваються взаємні дії суб'єктів. Взаємодія суб'єктів предметно спрямована, тобто характеризується предметністю взаємних дій. Предметом взаємодії виступають зв'язки, відносини, сумісні рішення, взаємний інтерес, спільність емоційних переживань, постановка і вирішення проблем. Способи взаємодії представляються методами, технологіями організації зв'язків; виявляються як міжсуб'єктні зв'язки, міжособистісні відносини; характеризують усвідомленість, взаєморозуміння, взаємоспрямованість дій суб'єктів відносно предмету взаємодії. Зворотний зв'язок як атрибут взаємодії виступає зворотною реакцією на дію, забезпечує відгук на дію суб'єкта й характеризує суб'єктність іншої сторони взаємодії. Зворотний зв'язок виявляє зміни взаємодіючих суб'єктів, реакцію на впливи, сигналізує про стан предмету взаємодії, актуалізує спосіб взаємодії, наближає або віддаляє від мети взаємодії. Наявність зворотного зв'язку забезпечує керованість, цільову орієнтацію, взаємність [5].

Проблематика взаємодії не є новітньою в предметному полі юридичної психології та знайшла своє відображення в численних дослідженнях І. Амінова, В. Андросюка, Ю. Антоняна, О. Бандурки, С. Бочарова, О. Волкова, М. Дебольського, І. Дубової, М. Єникеєва, О. Землянської, Ю. Ірхіна, Л. Казміренко, Я. Кондратьєва, В. Лукашевича, В. Міцкевіча, Л. Орбан-Лембрик, И. Пономарьова, В. Романова, О. Столяренко, Л. Філонова та інших. Узагальнення результатів наявних науково-прикладних досліджень ми можемо розглядати взаємодію слідчого (детектива) та прокурора в межах юридичної психології як форму професійної взаємодії, що виступає у двох конфігураціях: як засіб вирішення завдань діяльності, її інструментальна, функціональна складова; як вищий соціально зумовлений рівень активності поведінки суб'єкта, детермінований його особливостями як суб'єкта правоохоронної діяльності.

Професійну взаємодію можна означити наявністю мети, предмету, способу здійснення, зворотного зв'язку. Професійна взаємодія виявляється у формі спільної діяльності та спілкування. Як засіб вирішення завдань професійна взаємодія слідчого (детектива) та прокурора характеризується як інтеракція, в якій суб'єктом вирішуються певні комунікативно-когнитивні завдання. Вона підпорядкована цілям та завданням діяльності та є невід'ємним її елементом. Відбувається з дотримуванням принципів її відповідності вимогам законодавства та успішність процесу професійної взаємодії суб'єкта обумовлена ступенем розвитку його комунікативних якостей, вмінь та навичок.

У теорії управління взаємодію розуміють як узгоджену за місцем і часом сумісну діяльність, спрямовану на досягнення загальної мети. Поряд із взаємодією йдеться і про координацію, яка відрізняється від взаємодії тією рисою, що охоплює відносини підпорядкування учасників сумісної діяльності волі координуючого суб'єкта. По відношенню до взаємодії координація частіше за все виступає її організаційною основою або відповідною передумовою. У деякому роді взаємодію можна розглядати і як прояв координації. У своїй сукупності названі поняття відображають два боки єдиного процесу функціонування елементів відповідної системи [6, с. 60].

Для здійснення теоретичного аналізу феномена «взаємодії» в площині юридико-психологічного розгляду дозволимо собі в якості предмета виокремити взаємодію слідчого та прокурора в процесі досудового слідства. Відповідно до зазначеного, в більшості випадків, взаємодія між слідчим та прокурором у юридичних наукових першоджерелах розглядається в формальній, процедурній площині, а не з точки зору психології відносин між особистостями, які в кожному випадку є індивідуальностями з унікальним набором психологічних рис характеру, темпераменту та своєрідним життєвим досвідом і світоглядом.

Наприклад, Г. Цимбал вказувала, що взаємодія - це узгоджена (взаємозаінтересована) діяльність правоохоронних органів, контролюючих та інших державних органів, спрямована на виявлення, розкриття й розслідування злочинів [7, с. 223]. В. Пивоваров та Л. Щербина розглядають питання взаємодії тільки через призму правильного спрямування розслідування, швидкого і повного виявлення всіх обставин, які входять в предмет доказування у справі [8, с. 20].

Деякі науковці розглядають поняття взаємодії в кримінальному провадженні учасників сторони обвинувачення як взаємодопоміжної, спільної та узгодженої співпраці при досудовому розслідуванні злочинів із розподілом компетенції, функцій, повноважень, взаємних обов'язків, яка спрямована на розв'язання завдань кримінального судочинства, або як розумне поєднання та найбільш ефективне використання повноважень, методів і засобів, що притаманні кожному із взаємодіючих органів, чи наявність способів зв'язку, що забезпечує узгоджену участь у кримінальному провадженні [9, с. 73]. Інші науковці зводять поняття взаємодії до двох аспектів: процесуального (прямо передбаченого нормами кримінального процесуального закону) та організаційного (регламентованого відомчими актами або нерегламентованого законом, або ж такого, що витікає з його змісту) [10, с. 159].

Чинний КПК України взагалі не дає визначення поняттю взаємодії і в такій формі воно не згадується в жодній правовій нормі, хоча, якщо зважати на дух закону, а не тільки на його букву, то взаємодія між слідчим і прокурором є ключовим елементом процесу досудового розслідування всіх кримінальних правопорушень. Питання взаємодії слідчого та прокурора вперше згадується в ст. 36 КПК України та зводиться виключно до функції прокурора по здійсненню нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Чинний КПК України розглядає поняття взаємодії між прокурором та слідчим більше через призму наказу-підпорядкування, що не повною мірою відповідає ідеї процесуального керівництва.

Деякі українські вчені розглядають питання взаємодії між слідчим та прокурором через призму ділового контакту між ними під час злагодженої спільної роботи у процесі розслідування конкретного кримінального правопорушення, переміщуючи таким чином акценти виключно на процесуальну діяльність з погодження прокурором процесуальних рішень слідчого, зокрема клопотань. При цьому, взаємодія є однією з форм спільної діяльності, як правило, найбільш оптимальною [11, с. 112]. Проте остання не завжди пов'язана із взаємодією та є ширшої від неї. Так, у дослідженнях, які присвячені психологи управління, спільну діяльність розглядають у трьох вимірах: 1) як спільно-індивідуальну, за якої кожен учасник відпрацьовує свою частину роботи незалежно від інших; 2) як спільно-послідовну, за якої загальне завдання виконує послідовно кожен учасник; в) як спільно-взаємодіючу, коли кожен учасник одночасно взаємодіє з усіма іншими.

Водночас вважаємо, що поняттям «взаємодія» охоплюється не лише безпосередній контакт взаємодіючих суб'єктів, а й їх дії, які вони вчиняють кожен окремо на виконання спільних домовленостей. Тобто узгодження відповідними суб'єктами їх спільних дій є обов'язковою ознакою взаємодії між ними. У цьому аспекті, поділяємо думку М. Багрія, який визначає погодженість дій (заходів) під час розслідування одним з елементів сутнісної характеристики взаємодії відповідних суб'єктів [12, с. 317].

З огляду на викладене вище підставами взаємодії прокурора та слідчого у кримінальному провадженні є реалізація кожним із них визначених законодавством повноважень під час розслідування конкретного кримінального правопорушення. Фактично взаємодія відбувається тоді, коли відповідні процесуальні повноваження реалізуються в їх взаємозв'язку та є взаємозумовленими. При цьому взаємодія прокурора та слідчого у кримінальному провадженні має бути ефективною, тобто такою, що дає заздалегідь намічені результати. Здійснення такої взаємодії також має відповідати загальним засадам кримінального провадження, які передбачені у ст. 7 КПК України.

Принципи незалежності та підпорядкованості лише закону ставляться в основу процесу взаємодії між слідчим та прокурором на досудовому розслідуванні. В свою чергу принципу законності при взаємодії особливого значення надають Ю. Грошевий та В. Хотенець, які зазначають, що взаємодія суб'єктів розслідування здійснюється в межах законів, що гарантується принципом незалежності та має суттєве значення для забезпечення законності взаємодії правоохоронних органів у розкритті злочинів [13, с. 315-316].

Дехто з вітчизняних вчених звертали увагу, що відсутність необхідних умов та чіткої структури взаємодії є першими причинами допущення слідчими помилок при розслідуванні кримінальних справ. Однак, в будь-якому випадку необхідність встановлення чітких умов та структури взаємодії не можна зводити до прокурорського імперативу по відношенню до слідчого. На підтримку такого підходу частина вчених в питаннях взаємодії слідчого та прокурора надає особливого значення процесуальній самостійності слідчого [14, с. 97], здатності самостійно, з усвідомленою відповідальністю приймати рішення в справі, визначати хід розслідування.

Як справедливо зазначає М. Ангеленюк у КПК України слід закріпити положення, які б сприяли формуванню дійсної, а не уявної самостійності і незалежності слідчого [15, с. 24], оскільки на сьогодні слідчий організовує та несе відповідальність за вчасне та правомірне застосування законодавства, однак складно назвати його самостійним під час прийняття рішень, що безперечно негативно вливає на ведення досудового розслідування та виконання завдань кримінального процесу загалом.

Питанню процесуальною самостійності слідчого у відносинах в тому числі з прокурором українськими вченими завжди приділялася особлива увага. При дії старого кримінального процесуального законодавства України важливий вклад в дослідження питання процесуальної самостійності зробили О. Баулін та Н. Карпова в монографіях «Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії» а також С. Охріменко в дисертаційному дослідженні «Гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого». У зазначених наукових працях комплексно досліджені питання процесуальної самостійності слідчого. Однак сьогодення вимагає від нас переосмислення статусу слідчого в кримінальному процесі, а також розгляду проблематики процесуальної самостійності слідчого з точи зору психології взаємовідносин між слідчим та прокурором.

взаємодія слідчий прокурор психологія

Висновки

Важко не погодитися з О. Кіпером, який зазначає, що у сучасній українській доктрині на основі КПК України 2012 р. інститут процесуальної самостійності слідчого комплексно не досліджувався. Враховуючи те, що чинний КПК України принципово змінив процесуальне становище слідчого у кримінальному провадженні, питання процесуальної самостійності слідчого у досудовому розслідуванні набувають особливої актуальності та потребують комплексного і системного дослідження, зокрема, в частині визначення процесуального становища слідчого та функціональної спрямованості його діяльності, з'ясування сутності, значення, змісту та меж процесуальної самостійності слідчого, визначення ролі процесуальної самостійності слідчого у всебічному, повному й неупередженому розслідуванні кримінального провадження [16, с. 24]. Не зважаючи на різноманіття підходів до вивчення питання взаємодії слідчого та прокурора у кримінальному провадженні сучасні українські науковці єдині в тому, що налагодження взаємодії між прокурором та слідчим є життєве необхідною умовою ефективного досудового розслідування кримінальних проваджень, досягнення завдань кримінального провадження на досудовому розслідуванні.

Література

1. Кожушко С.П. Соціологічні аспекти проблеми взаємодії. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2013. № 1 (27). С. 372-379.

2. Єпіхіна М.А. Дефініційний аналіз поняття «взаємодія» у філософському та соціологічному вимірі. Теорія та методика навчання та виховання. 2020. № 48. С. 53-63.

3. Чистяков С., Франчук Ю. Особливості міжособистісної взаємодії у колективах прикордонних підрозділів. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: Психологічні науки. 2016. № 3. С. 244-256.

4. Сингаївська І., Архипчук І. Особливості дослідження взаємодії та ділового спілкування в колективі фінансової служби організації [Features of the study of interaction and business communication in the team of the financial service of the organization]. Організаційна психологія. Економічна психологія. 2022. № 3-4 (27). С. 142-148.

5. Кожушко С.П. Професійна взаємодія та її характеристики. Проблеми інженерно- педагогічної освіти. 2013. № 38-39. С. 247-252.

6. Гречанюк С., Терещук Г., Мамчур Л. Теория взаимодействия в управлении правоохранительными органами. Актуальні проблеми правознавства. 2018. Вип. 4 (16). С. 58-61.

7. Цимбал Г.П. Взаємодія як умова забезпечення виявлення і розслідування податкових злочинів: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Ірпінь, 2005. 223 с.

8. Пивоваров В.В., Щербина Л.І. Взаємодія органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ. Харків : Право, 2006. 176 с.

9. Капліна О. Проблеми визначення компетенції слідчого та прокурора на етапі закінчення досудового розслідування. Право України. 2018. № 8. С. 72-84.

10. Єрьоменко І.В. Взаємодія прокурора та слідчого у кримінальному провадженні: підстави, форми та принципи. Jurnalul juridic national: teoriei practica. 2019. No 3(37). С. 157-160.

11. Сергєєва Д. Взаємодія слідчих та оперативних працівників при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Право України. 2018. № 8. С. 107-122.

12. Багрій М. Взаємодія слідчого з працівниками підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Вісник Львівського університету. Серія : Юридична. 2013. Вип. 57. С. 315-321.

13. Кримінальний процес України: навч. посіб. / під ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. Харків: Право, 2000. 807 с.

14. Бурлака Я.А. Прокурорський нагляд за додержанням слідчим законів під час проведення досудового розслідування. Наше право. 2020. № 4. С. 92-98.

15. Ангеленюк А.-М.Ю. Автоматизація документообігу в процесі досудового розслідування під час взаємодії слідчого та прокурора у кримінальному провадженні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія: юридична. 2017. № 1. С. 244-253.

16. Кіпер О.О. Процесуальна самостійність слідчого як гарантія всебічного, повного й неупередженого розслідування у кримінальному провадженні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Одеса, 2017. 228 с.

References

1. Kozhushko S.P. (2013) Sotsiolohichni aspekty problemy vzaiemodii [Sociological aspects of the problem of interaction]. Pedahohichni nauky: teoriia, istoriia, innovatsiini tekhnolohis - Pedagogical sciences: theory, history, innovative technologies, 1 (27), 372-379 [in Ukrainian].

2. Yepikhina M.A. (2020) Definitsiinyi analiz poniattia «vzaiemodiia» u filosofskomu ta sotsiolohichnomu vymiri [Definitional analysis of the concept of "interaction" in the philosophical and sociological dimension]. Teoriia ta metodyka navchannia ta vykhovannia - Theory and methods of teaching and upbringing, 48, 53-63 [in Ukrainian].

3. Chystiakov S., Franchuk Yu. (2016) Osoblyvosti mizhosobystisnoi vzaiemodii u kolektyvakh prykordonnykh pidrozdiliv [Features of interpersonal interaction in the teams of border guard units]. Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy - Collection of scientific works of the National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine, 3, 244-256 [in Ukrainian].

4. Synhaivska I., Arkhypchuk I. (2022) Osoblyvosti doslidzhennia vzaiemodii ta dilovoho spilkuvannia v kolektyvi finansovoi sluzhby orhanizatsii [Features of the study of interaction and business communication in the team of the financial service of the organisation]. Orhanizatsiina psykholohiia. Ekonomichna psykholohiia - Organisational psychology. Economic psychology, 3^ (27), 142-148 [in Ukrainian].

5. Kozhushko S.P. (2013) Profesiina vzaiemodiia ta yii kharakterystyky [Professional interaction and its characteristics]. Problemy inzhenerno-pedahohichnoi osvity - Problems of engineering and pedagogical education, 38-39, 247-252 [in Ukrainian].

6. Hrechaniuk S., Tereshchuk H., Mamchur L. (2018) Teoryia vzaymodeistvyia v upravlenyy pravookhranytelnbimy orhanamy [Theory of interaction in the management of law enforcement agencies]. Aktualni problemy pravoznavstva - Actual problems ofjurisprudence, 4 (16), 58-61 [in Ukrainian].

7. Tsymbal H.P. (2005) Vzaiemodiia yak umova zabezpechennia vyiavlennia i rozsliduvannia podatkovykh zlochyniv [Interaction as a condition for ensuring the detection and investigation of tax offences]. Extended abstract of candidate's thesis. Irpin: STU [in Ukrainian].

8. Pyvovarov V.V., Shcherbyna L.I. (2006) Vzaiemodiia orhaniv dosudovoho slidstva ta diznannia pry rozsliduvanni kryminalnykh sprav [Interaction of pre-trial investigation and inquiry bodies in the investigation of criminal cases]. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

9. Kaplina O. (2018) Problemy vyznachennia kompetentsii slidchoho ta prokurora n a etapi zakinchennia dosudovoho rozsliduvannia [Problems of determining the competence of the investigator and prosecutor at the stage of completion of the pre-trial investigation]. Pravo Ukrainy - Law of Ukraine, 8, 72-84 [in Ukrainian].

10. Yeromenko I.V. (2019) Vzaiemodiia prokurora ta slidchoho u kryminalnomu provadzhenni: pidstavy, formy ta pryntsypy [Interaction of the prosecutor and investigator in criminal proceedings: grounds, forms and principles]. Jurnalul juridic national: teorie ipractica - Jurnaluljuridic national: teorie §ipractica, 3(37), 157-160 [in Ukrainian].

11. Serhieieva D. (2018) Vzaiemodiia slidchykh ta operatyvnykh pratsivnykiv pry provedenni nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [Interaction of Investigators and Operatives in Conducting Covert Investigative (Detective) Actions]. Pravo Ukrainy - Law of Ukraine, 8, 107-122 [in Ukrainian].

12. Bahrii M. (2013) Vzaiemodiia slidchoho z pratsivnykamy pidrozdiliv, yaki zdiisniuiut operatyvno-rozshukovu diialnist [Interaction of an investigator with employees of units engaged in operational and investigative activities]. Visnyk Lvivskoho universytetu - Bulletin of Lviv University, 57, 315-321 [in Ukrainian].

13. Hroshevoho Yu.M. (Eds.). (2000). Kryminalnyi protses Ukrainy : navch. posib. [CriminalProcedure of Ukraine: a textbook]. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

14. Burlaka Ya.A. (2020) Prokurorskyi nahliad za doderzhanniam slidchym zakoniv pid chas provedennia dosudovoho rozsliduvannia [Prosecutor's supervision over the investigator's compliance with the laws during the pre-trial investigation]. Nashe parvo - Our right, 4, 92-98 [in Ukrainian].

15. Anheleniuk A.-M.Yu. (2017) Avtomatyzatsiia dokumentoobihu v protsesi dosudovoho rozsliduvannia pid chas vzaiemodii slidchoho ta prokurora u kryminalnomu provadzhenni [Automation of document flow in the process of pre-trial investigation during the interaction of the investigator and the prosecutor in criminal proceedings]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs, 1, 244-253 [in Ukrainian].

16. Kiper O.O. (2017) Protsesualna samostiinist slidchoho yak harantiia vsebichnoho, povnoho y neuperedzhenoho rozsliduvannia u kryminalnomu provadzhenni [Procedural independence of the investigator as a guarantee of a comprehensive, complete and impartial investigation in criminal proceedings]. Extended abstract of candidate's thesis. Odesa: ONU [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru