Юридична відповідальність у сфері інформаційних прав людини: інтерпретаційний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридична відповідальність у сфері інформаційних прав людини: інтерпретаційний підхід

Відповідальність як явище і феномен має давню історію. Відповідальність увійшла в суспільне життя із становленням людини як особистості, усвідомленням власного місця в соціумі, виникненням загальновизнаних соціальних регуляторів - звичаїв, традицій, моралі, релігії, права. Це спричинило розвиток й ускладнення суспільних взаємозв'язків і формування системи особистісних відносин кожної людини з іншими людьми, із суспільством в цілому, з існуючими соціальними інститутами (сімейними, груповими, державними, релігійними тощо).

Глибина і варіативність таких взаємозв'язків становлять соціально-комунікативну природу відповідальності і визначають її багатоаспектність, усвідомлення якої дає можливість більш продуктивно виявляти, осмислювати і вирішувати проблеми юридичної відповідальності як одного з різновидів соціальної відповідальності.

Водночас варто наголосити, що в особливо динамічній - інформаційній сфері, еволюційні, а подекуди революційні, зміни як правило випереджають необхідне правове регулювання. Тому роль і місце права та його механізмів в упорядкуванні інформаційної сфери визначається не стільки власне можливостями права, скільки поєднанням його дії із впливом інших соціальних регуляторів та мотиваторів (моралі, традицій, етики, культури (інформаційної культури, мережевої культури тощо) на певному етапі. Через це, зокрема юридична відповідальність за інформаційні делікти як певний інститут інформаційного права матиме системні взаємозв'язки в межах більш загального явища відповідальності в інформаційній сфері.

Для сучасної соціальної філософії соціальна відповідальність людини є однією з фундаментальних категорій. Вона розглядається як один із найважливіших засобів соціалізації індивіда і пов'язується переважно з його здатністю бути відповідальним за все, що відбувається в дійсності загалом і в соціумі його проживання зокрема 1. Відповідно, істотні зміни соціального життя, що відбуваються під впливом різних чинників, ведуть до виникнення нових «просторів» соціальної відповідальності.

Так, сучасні тенденції формування глобального інформаційного суспільства, здійснюючи колосальні соціальні трансформації, зокрема зумовлюють і розвиток відповідальності в інформаційній сфері, а також його невід'ємного компоненту - юридичної відповідальності за інформаційні делікти.

Загалом багатогранність соціально-філософського ракурсу робить його базисним і для сприйняття відповідальності в інформаційній сфері, зокрема щодо інформаційних прав людини, орієнтує на її осмислення в системі соціальної відповідальності з багатьох позицій, зокрема як:

- соціальної необхідності або обов'язковості, зумовленої об'єктивною дійсністю, зокрема чинниками, що формують ту чи іншу ситуацію, а також цілями, пріоритетами, інтересами людей, їхніх соціумів;

- ставлення людини до суспільства, його цінностей, ідеалів, норм, що виражається у певній позитивній (соціально корисній) поведінці;

- здатності особи передбачати наслідки своєї діяльності та відповідним чином коригувати її, виходячи з корисності або шкідливості цієї діяльності для суспільства;

- компонента соціальної структури, який визначає внутрішню свободу людини, основне спрямування її соціальної поведінки;

- форми взаємозв'язку і взаємодії особи і суспільства, яка передбачає усвідомлення вимог, що висуваються суспільством, неухильність їх виконання, звітність і відповідну позитивну чи негативну оцінку суспільством діянь людини;

- соціальної вимоги, змістом якої є необхідність оцінювання людиною власних дій з позиції моралі - добра і зла, належного і неналежного, дозволеного і забороненого;

- негативної реакції суспільства на поведінку, яка не відповідає загальноприйнятим соціальним нормам, як обов'язку особи нести покарання за таку поведінку.

Видається, що соціальна інформатизація чинить настільки глибокий вплив на сучасну людину і суспільство, що у всіх названих аспектах відбувається розширення змісту відповідальності за рахунок появи і подекуди вже домінування своєрідних інформаційних компонентів.

Як система, не залежно від певної сфери суспільного життя, соціальна відповідальність складається з двох підсистем. В одній із них відповідальність людини виражається через взаємозв'язки між людьми, колективами, іншими спільнотами і соціальними інститутами, засновані на свідомому ставленні до діяльності, здійснюваної відповідно до потреб суспільства й окремої особи. А в іншій виступає системою підзвітності і санкціями за дії, які не збігаються з інтересами суспільства 1.

Відповідно, перша сторона відповідальності має добровільний позитивний характер і ґрунтується на індивідуальному почутті обов'язку щодо певних соціально корисних дій та вибору їхніх варіантів у майбутньому - перспективна відповідальність. Друга є реакцією суспільства на вчинене особою раніше - ретроспективна відповідальність. До цього виду традиційно відносять юридичну відповідальність. Ретроспективна відповідальність може бути позитивною і негативною залежно від характеру наслідків поведінки особи. Негативна відповідальність найчастіше реалізується примусово.

Таким чином відображається певний «поведінковий» дуалізм відповідальності: перспективна - «відповідальність до», ретроспективна - «відповідальність після». При цьому фактично перспективна відповідальність є мотивацією особи до певної соціально значущої поведінки, а ретроспективна виступає реакцією суспільства на цю поведінку, наслідками для суб'єкта поведінки.

Соціальну відповідальність можна також розглядати у співвідношенні об'єктивного і суб'єктивного. Тоді об'єктивна складова відповідальності - це оцінка суспільством діянь людини та реакція на них, суб'єктивна - внутрішнє відчуття людиною свого обов'язку й оцінки його виконання 1.

В умовах певної ентропії знань про інформаційні права людини і їх перспективи, а також невизначеності юридичних рамок їх новітніх проявів, у процесах просування таких прав істотно зростає значення внутрішньої мотивації як основи перспективного компоненту відповідальності. За відсутності або недосконалості правового регулювання, зокрема відставання від потреб часу юридичних механізмів відповідальності, саме ця складової відповідальності може виконувати компенсаційну функцію в новому інформаційному секторі соціального регулювання. Утім, її ефективність вже визначатиметься факторами інформаційної культури та інформаційної свідомості та іншими чинниками розвитку інформаційного суспільства, які створюватимуть своєрідні неправові гарантії інформаційних прав людини.

Важливість взаємозв'язку перспективної і ретроспективної відповідальності у сфері інформаційних прав людини, або ж її морального і юридичного виміру, підтверджує концепція «відповідальної журналістики», підтримувана ЄСПЛ, яка вимагає від журналіста не формального, а відповідального використання широких професійних можливостей здобування і поширення інформації, що ґрунтується на дотриманні балансу між різними публічними і приватними інтересами.

Так, у рішенні Брамбілла та інші проти Італії (Brambilla and Others v. Italy) ЄСПЛ підкреслює, що захист, який журналістам надає ст. 10 ЄКПЛ базується на умові добросовісної діяльності з метою донесення суспільству достовірної інформації, зважаючи на принцип відповідальної журналістики. «Відповідальна журналістика охоплює не лише змістове наповнення отриманої та розповсюдженої журналістом інформації, а й правомірність його поведінки, зокрема щодо представників влади». Тому варто оцінювати баланс між публічним інтересом, що полягає у належному функціонуванні правоохоронних органів, та інтересом читачів видання отримати інформацію. При цьому Суд розмежовує публічний інтерес, що полягає в обізнаності читачів із, так званою, інформацією рубрики «різне» з інтересом в отриманні інформації суспільної та історичної важливості, наголошуючи на більшій вазі останнього ¹.

Водночас, в окремій думці за цією справою, суддя Спано (Spano) наголосив, що «в деяких випадках, за наявності сильного загального інтересу, порушення, скоєні журналістами, могли б вважатися виправданими і пропорційними до необхідності надати суспільству певну інформацію, зокрема, щодо факту корупції чи неправомірних дій представників влади» European Court of Human Rights. Case of Brambilla and Others v. Italy. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-164526 (дата звернення: 23.03.2023) ; Брамбілла та інші проти Італії (Brambilla and Others v. Italy). URL: https://cedem.org.ua/library/ brambilla-ta-inshi-proty-italiyi-brambilla-and-others-v-italy/ (дата звернення: 23.02.2023). Там само..

Як загальносоціальна категорія, соціальна відповідальність людини характеризується наявністю низки важливих ознак:

- має соціально-комунікативну природу - зумовленість соціальними зв'язками, відносинами і певними стандартами соціальної поведінки;

- це соціальне явище, наділене конкретно-історичним змістом, тобто визначається реаліями суспільного життя в той чи інший період його існування;

- охоплює майже всі види діяльності людини;

- виступає важливим соціальним благом;

- ґрунтується на системі соціальних норм, заснованих на загальнолюдських цінностях, а також осудності з боку суспільства загалом чи певної соціальної спільноти за поведінку, яка їм суперечить;

- відображає індивідуальну позицію людської істоти в суспільстві;

- є компромісом між індивідуальними життєвими орієнтирами і потребами та суспільними цілями, цінностями й інтересами;

- це свідоме, внутрішньо мотивоване виконання певного соціального обов'язку, а у випадку неналежної поведінки - усвідомлення особою заходів суспільного впливу, які застосовуються до неї і забезпечують бажану корекцію поведінки в майбутньому;

- має індивідуальний вимір (міру, обсяг), що визначається ситуацією, в якій діяла людина, а також її можливостями і здатностями, можливими варіантами поведінки, спричиненими наслідками тощо;

- забезпечується системою соціальних механізмів контролю, стимулювання (заохочення) і притягнення до відповідальності порушників.

Очевидно, що, маючи такий фундаментальний соціальний характер, зміст соціальної відповідальності перебуває під безпосереднім впливом багатьох умов, факторів, тенденцій індивідуального розвитку людини і розвитку суспільства загалом, домінуючою з яких сьогодні є соціальна інформатизація. По-перше, він відображає об'єктивну зумовленість діяльності людини зовнішніми соціальними вимогами, тобто її інтегрованість у соціальні зв'язки і відносини, структура і суть яких змінюються інформатизацією; по-друге, визначає соціальні та морально-психологічні якості людини як розвиненої суспільної істоти, як результату суспільного виховання, що усвідомлює свої соціальні обов'язки, зокрема ті, які зумовлені новим форматом організації глобального інформаційного суспільства.

Отже, відповідальність людини як соціальне явище, феномен являє собою необхідність свідомого використання людиною своїх можливостей, добровільного виконання обов'язків, дотримання заборон, визначених соціальними нормами, а в разі їхнього порушення - необхідність перетерпіння порушником заходів суспільного впливу, передбачених цими нормами. соціальний відповідальність інформаційний право

Соціальна відповідальність людини нерозривно пов'язана із соціальною безпекою. Вона є гарантом соціальної безпеки загалом й особистої безпеки людини зокрема, засобом підтримання і зміцнення соціальної злагоди, цілісності суспільства, держави. Соціальна безпека об'єктивно потребує надійного механізму соціальної відповідальності людини 1. В інформаційній сфері сьогодні як ніколи ця залежність є очевидною - реальне забезпечення колективних інформаційних прав людини, таких як право на інформаційну безпеку, на безпечний інформаційний простір, неможливе без ефективної «інформаційної» відповідальності у всіх її позитивних і негативних, перспективних і ретроспективних аспектах.

Сучасне розуміння відповідальності в праві виходить поза межі її суто семантичного історичного значення. Це пов'язано з тим, що відповідальність давно стала фундаментальною правовою категорією, яка із розвитком особистості й правової організації суспільного життя постійно поповнює свій зміст. Вона надає дієвості нормам права, забезпечує реалізацію прав і свобод людини та належне виконання обов'язків.

У радянській і певною мірою пострадянській правовій літературі відповідальність у праві розглядалася тільки як юридична відповідальність в ретроспективному значенні, і вважалася винятково негативною для особи. Проте сучасні вчені-правознавці, розглядаючи відповідальність у праві в системі соціальної відповідальності, дедалі частіше наголошують на важливості позитивних і перспективних її проявів, зокрема й позитивної складової юридичної відповідальності як правового інституту. Окрім еволюції наукової думки це пов'язано з утвердженням верховенства права, переосмисленням ролі держави, розвитком правосвідомості та відповідною переоцінкою співвідношення стимулюючих і примусових засобів.

Отже, сьогодні варто говорити про таку загальноправову категорію, як правова відповідальність, яка акумулює в собі всі відомі аспекти відповідальності у праві - позитивний, негативний, перспективний, ретроспективний і може вважатися результатом правової еволюції людства.

Відповідальність за інформаційні делікти (як юридично визначені правопорушення), зокрема за порушення інформаційних прав людини, відповідає традиційній концепції юридичної відповідальності і здебільшого відображає негативну реакцією суспільства на здійснене винне протиправне діяння.

Утім, юридична відповідальність може мати і добровільний характер (наприклад, відшкодування шкоди, спростування недостовірної інформації), проте, і в цьому разі, вона забезпечена можливістю застосування до правопорушника регламентованих правовими нормами примусових заходів, що є специфічною діяльністю відповідних уповноважених державних органів в межах передбачених правом процедур.

Юридична відповідальність є надзвичайно різноплановим правовим інститутом. У ньому можуть поєднуватися індивідуальні унікальні компоненти, зумовлені особливостями правових систем, галузей права, видів протиправних діянь, процедур притягнення до відповідальності, характером правових наслідків тощо. І хоча окремі особливості юридичної відповідальності є предметом відповідних галузевих правових наук, розгляд юридичної відповідальності за інформаційні делікти в цілому значно ускладнюється через неоднозначну концепцію галузі інформаційного права.

Наразі у системі права інформаційне право має характер своєрідної складної галузі, утворення і розвиток якої, окрім власних інститутів, базується на інтеграції норм права інформаційної спрямованості, що належать до різних галузей права. Така ситуація зумовлена проникненням інформаційних процесів в усі сфери суспільного життя та формуванням відповідних відносин, які за своєю природою є предметом інформаційного права.

Як наслідок, норми інформаційного права не забезпечуються тільки власними механізмами реалізації, зокрема «інформаційною юридичною відповідальністю» в усій сукупності карних, штрафних, компенсаційних заходів, а «обслуговуються» охоронними і захисними засобами інших галузей права.

Юридична відповідальність за інформаційні делікти охоплює різні галузеві види юридичної відповідальності і є своєрідною проекцією загального інституту юридичної відповідальності на сферу інформаційних правовідносин. Тобто така відповідальність може бути адміністративною, кримінальною, цивільною, дисциплінарною тощо, а також може мати й власну суто інформаційно-правову природу (здебільшого в перспективі розвитку інформаційного права).

Наразі розгляд проявів юридичної відповідальності як власне «інформаційної» буде мати дискусійний характер. Разом із тим в українському інформаційному законодавстві є універсальні елементи цього інституту, що не мають прив'язки до класичних видів галузевої відповідальності (адміністративної, кримінальної, цивільно-правової тощо). Йдеться про підстави звільнення суб'єктів інформаційної діяльності від відповідальності в процесі здійснення права на свободу слова у випадках, передбачених законами України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», зокрема щодо: висловлювання оціночних суджень; розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо судом буде підтверджено суспільну необхідність цієї інформації; поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях органів державної влади, органів місцевого самоврядування, якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації тощо.

Окрім того, звільнення від відповідальності в подібних випадках виступає елементом соціальних гарантій журналістської діяльності. Згідно з ч. 6 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» «журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку» Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23.09.1997 № 540/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/540/97-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 26.02.2023)..

Будучи інтегрованим компонентом у загальній системі юридичної відповідальності відповідальність за інформаційні делікти покликана втілювати ідеї правової рівності і справедливості в інформаційній сфері, охороняти й захищати інформаційні права людини, забезпечувати стабільність правової системи в нових умовах.

Наведене вище розуміння інституту юридичної відповідальності за інформаційні делікти дає змогу стверджувати, що завдяки інтегруючому характеру його функціонал у тій чи іншій мірі охоплює весь комплекс функцій, притаманних юридичній відповідальності в цілому: правовідновлення (компенсація); загальна і спеціальна превенція; покарання (штрафна функція); інформування (сигналізаційна функція) тощо.

Водночас, доктринальна думка щодо функцій юридичної відповідальності постійно розвивається і в межах загальної теорії права, і галузевими правовими науками.

Так, оцінку функцій інституту адміністративної відповідальності за інформаційні правопорушення варто здійснювати не тільки з позицій загальної чи індивідуальної превенції, а й в більш широкому і важливому ракурсі завдань інформаційно-деліктної політики, що серед іншого включатимуть забезпечення правової охорони соціальних цінностей від негативного протиправного впливу, відновлення порушеного адміністративними деліктами публічного інформаційного інтересу 1.

Таким чином сучасна українська правова доктрина орієнтує на виконання інститутом юридичної відповідальності передусім правозахисних, виховних та інформативних функцій, що має позначатися і на відповідальності за інформаційні делікти.

Надання пріоритету каральним функціям свідчить про порушення принципу гуманізму в правовому житті, підміну права насильством, що не припустимо ні з яких міркувань Заярний О.А. Правове забезпечення розвитку інформаційної сфери України: адміністративно-деліктний аспект: монографія. Київ: Вид. дім «Гельветика», 2017. С. 219-222. Відповідальність у праві: філософія, історія, теорія. С. 145-146..

Утім наведені роздуми щодо юридичної відповідальності в інформаційній сфері, зокрема у сфері інформаційних прав людини, охоплюють здебільшого її національний вимір. Розвиток глобального інформаційного суспільства зумовлює вихід багатьох проблем інформаційних прав людини поза юрисдикційні межі окремих держав. Свобода і транскордонність інформаційних відносинах створює колосальні можливості таких порушень прав людини, які базуються на масовому маніпулюванні свідомістю, що може здійснюватися різними владними суб'єктами, зокрема й державною владою в цілому, як відносно своїх громадян, так і щодо громадян, і навіть органів публічної влади, інших держав.

Прояви таких порушень яскраво демонструє інформаційна складова війни рф проти України. Як самостійні порушення в юридичному сенсі вони наразі не розглядаються, відповідно, окремих механізмів юридичної реакції на них не існує, а вирішення проблеми відповідальність залишається в площині міжнародно-правової відповідальності і її засобів (санкцій, репарацій, реституції).

Утім в теорії права вже закріплюється думка про необхідність виділення і осмислення відповідальності, пов'язаної із застосуванням «...заходів публічно-правового характеру до держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків» як окремого категорії відповідальності, видами якої можуть бути «конституційні та міжнародно-правові заходи». У сфері інформаційних прав людини ця проблема видається особливо актуальною.

Отже, юридична відповідальність за інформаційні делікти є складним міжгалузевим утворенням в межах загального інституту юридичної відповідальності, як і інформаційне право в межах системи права в цілому. На даному етапі осмислення такої відповідальності зумовлює необхідність застосування інтерпретаційного підходу, що буде здійснено в наступних розділах при розгляді галузевих особливостей юридичної відповідальності за інформаційні делікти, які можна вважати юридично оформленими (в адміністративному, кримінальному, цивільному праві).

Адміністративна відповідальність

Якщо йдеться про вплив заходів юридичної відповідальності на правопорушника, адміністративна відповідальність виконує передусім превентивну і виховну функції. Разом з тим роль інституту адміністративної відповідальності цим не обмежується - він є важливим елементом правового забезпечення, зокрема в інформаційній сфері та дієвим засобом охорони і захисту інформаційних відносин.

Поняття адміністративної відповідальності її зміст і обсяг до сьогоднішнього часу залишається одним з найбільш суперечливих питань української адміністративно-правової науки. «Активність дискусій щодо зазначеної правової категорії значною мірою обумовлена, по-перше, широтою застосування терміну «адміністративна відповідальність» у юридично-науковій, правозастосовній, загальноосвітній сферах і на побутовому рівні, по-друге, двоїстою позицією законодавця, який використовує цей термін у численних нормативних актах, але не дає його визначення» Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М.І. Козюбри. Київ: Ваіте, 2015. С. 310. Колпаков В.К. Адміністративно-правова відповідальність за інформаційний делікт. Інформаційний проступок. Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інформаційної деліктології: монографія / І.В. Арістова, О.А. Баранов, О.П. Дзьобань та ін. ; за заг. ред. проф. К.І. Бєлякова. Київ: КВІЦ, 2019. С. 228..

Аналіз поширених наукових підходів щодо адміністративної відповідальності не забезпечить простоти розуміння, але орієнтує на єдність двох важливих аспектів, що загалом відображають її ключові функції:

по-перше, адміністративна відповідальність є специфічним засобом примусового управління держави, що реалізується шляхом застосування до особи з неналежною поведінкою адміністративних стягнень, передбачених законом (управлінська концепція);

по-друге, вона є обов'язком правопорушника зазнати обмежень унаслідок накладення стягнень і, власне, - реалізацією цього обов'язку.

Проте цілісне наукове уявлення про адміністративну відповідальність є значно глибшим і, крім зазначених аспектів, адміністративну відповідальність варто розглядати також як специфічні правовідносини або необхідну реакцію на правопорушення тощо 1.

Адміністративну відповідальність як особливий інститут адміністративного права, що має на меті адекватно реагувати на порушення прав і свобод громадян, захищати приватні, суспільні та державні інтереси, можна визначити таким чином - «це специфічна форма реагування уповноважених державних органів чи посадових осіб на адміністративні правопорушення шляхом застосування до суб'єктів, які їх вчинили, адміністративних стягнень, а у випадках передбачених законом - відповідних заходів адміністративного впливу» Лук'янець Д.М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання: монографія. Суми: ВТД «Універсальна книга», 2006. С. 28. Надобко С.В. Поняття та ознаки адміністративної відповідальності: сучасні концепції та підходи. Право і суспільство. 2014. № 5-2. С. 223-228..

Як слушно зазначають Л.Г. Чистоклетов та О.Л. Хитра, інститут адміністративної відповідальності в інформаційній сфері є частиною системи інформаційного правопорядку, який закладає правові підвалини для нормального функціонування та розвитку інформаційного суспільства Чистоклетов Л.Г., Хитра О.Л. Адміністративно-правові засоби у забезпеченні інформаційної безпеки України. URL: http://aphd.ua/publication-349 (дата звернення: 21.02.2023)..

При цьому, інститут адміністративної відповідальності за інформаційні делікти, також має своєрідну, зумовлену природою інформаційних правовідносин, специфіку правового регулювання, яку О.К. Тугарова розглядає в аспектах:

- універсального характеру адміністративної відповідальності, завдяки якому здійснюється захист різних правовідносини (не тільки адміністративно-правових), зокрема інформаційного і медіа-права;

- широти підстав, що знаходять свій вираз не тільки власне в адміністративному законодавстві, а й в інших законах, що регулюють порядок створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації;

- спектру заходів адміністративної відповідальності, які не завжди закріплені в КУпАП, але за своєю юридичною природою вони є адміністративними стягненнями;

- відповідного розгалуження в законодавстві повноважень органів, які застосовують адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення в інформаційній сфері 1.

Тоді, в межах інтерпретаційного підходу можна спиратися на таку дефініцію адміністративного інформаційного делікту запропоновану О.К. Тугаровою - це «протиправне, винне (умисне або необережне) діяння, що посягає на суспільні відносини у сфері створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації, спричиняє шкоду або створює реальну загрозу такого спричинення цим відносинам і за вчинення якого законом передбачено настання адміністративної відповідальності» Тихомиров О.О., Тугарова О.К. Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері: навч. посіб. Київ: Нац. акад. СБУ, 2015. С. 79. Там само. С. 80..

Не зважаючи на різноманітність правовідносин, що забезпечуються адміністративно-деліктною політикою держави, та насиченість їх елементами інформаційних відносин, предметом адміністративних інформаційних деліктів здебільшого є інформація у тому значенні, яке надає їй Закон України «Про інформацію», - «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді» Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 (дата звернення: 24.02.2023). Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993 № 3759-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 (дата звернення: 23.02.2023).. Відповідно, зовнішнім виразом об'єктивної сторони таких деліктів будуть протиправні діяння, якими порушується встановлений законом порядок створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Юридична природа адміністративної відповідальності спрямовує її заходи в усій різноманітності передусім на фізичних осіб. Дійсно, чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) серед суб'єктів відповідальності не виокремлює юридичних осіб, проте при визначенні штрафу як окремого виду стягнення зазначає про можливість накладення штрафу і на юридичних осіб (ст. 27), оскільки таке стягнення в певних випадках може бути передбачене не тільки КУпАП. Водночас, на законних підставах, до юридичних осіб можуть застосовуватися інші заходи, що мають характер адміністративної відповідальності.

Так, ст. 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлює юридичний механізм анулювання Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення, зокрема, в разі порушення ліцензіатом (телерадіоорганізацією) чинного законодавства та умов ліцензії 1.

Такий захід, хоча і не визначається законом як адміністративна відповідальність, але за своєю правовою природою є близьким до одного з видів адміністративних стягнень, передбаченого КУпАП, - позбавлення права займатися певною діяльністю. В цьому разі, такі і подібні їм обмеження виконують захисні і превентивні функції у сфері реалізації права людини на інформацію.

Чинний КУпАП містить безліч складів адміністративних правопорушень, в яких предмет та/або об'єктивна сторона прямо чи опосередковано мають інформаційний зміст, тобто тих, у яких протиправність полягає чи в певних умовах пов'язана з неналежною інформаційною діяльністю деліквента. При цьому адміністративні правопорушення з такими «інформаційними» ознаками можуть вчинятися у багатьох сферах відносин, що виступають родовим об'єктом для відповідних адміністративно-правових норм, уміщених в різних главах Особливої частини КУпАП.

Необхідно враховувати те, що для визначення предмета інформаційного адміністративного делікту законодавець не обмежується використанням тільки терміну «інформація». У низці статей як синонімічні до нього використовуються також терміни «данні», «відомості», «повідомлення».

Як предмет адміністративного правопорушення інформація може мати різні властивості, з якими пов'язується протиправність діянь деліквента.

По-перше, специфічним предметом адміністративних правопорушень стають певні різновиди інформації, що утворюються в різних сферах діяльності, наприклад:

- екологічна інформація (ст. 91⁴ КУпАП);

- інформація щодо ідентифікації (ст. 148⁵ КУпАП);

- візуальна інформація (ст. 133¹ КУпАП);

- інсайдерська інформація (ст. 163⁹ КУпАП).

По-друге, предметну спрямованість делікту можуть становити ті властивості інформації, які визначають її важливу для певних відносин якість, що особливо критично в контексті права на інформацію, зокрема:

- необхідна інформація (ст. 41³ КУпАП);

- доступна інформація, своєчасна інформація (ст. 156¹ КУпАП);

- достовірна інформація (ст. 82³ КУпАП);

- вичерпна інформація (ст. 148² КУпАП).

По-третє, визначальною особливістю інформації, що охороняється адміністративно-правовими засобами може виступати режим обмеження доступу до неї, тоді предметом правопорушення стає:

- конфіденційна інформація (ст. 164³ КУпАП),

- інформація з обмеженим доступом (ст. 188³¹ КУпАП),

- таємна інформація, секретна інформація (ст. 212² КУпАП),

- інформація, що стала відома у зв'язку з її професійною або службовою діяльністю (ст. 166⁹ КУпАП).

Інформаційні адміністративні делікти у текстах нормативно-правових актів можуть бути визначені як із позицій їх предмету, так і з позицій об'єктивної сторони. Описуючи у складах правопорушень зовнішній вираз протиправного інформаційного діяння, законодавець виділяє різні його форми, наприклад:

- ненадання інформації (ст. 41³ КУпАП);

- несвоєчасне надання інформації, порушення строків надання інформації (ст. 91⁴, 184² КУпАП);

- перекручення інформації, приховування або утаювання інформації, порушення встановленого порядку повідомлення (надання інформації) (ст. 53², 212¹ КУпАП);

- відмова від надання повної та достовірної інформації (ст. 82³ КУпАП);

- вимагання інформації (ст. 163⁵ КУпАП);

- розголошення інформації, незаконна передача інформації, незаконне надання доступу до інформації (ст. 163⁹ КУпАП);

- поширення неправдивих, неточних відомостей (ст. 164³ КУпАП);

- незаконне використання інформації (ст. 172⁸ КУпАП);

- незаконне засекречування інформації (ст. 212² КУпАП);

- неоприлюднення інформації, незаконне обмеження доступу до інформації (ст. 212³ КУпАП).

Утім адміністративні делікти можуть вважатися безпосередньо інформаційними, будучи при цьому спрямованими не власне на певну інформацію, а на порушення сформованого адміністративно-правового режиму щодо неї. У сфері інформаційних прав людини таким є порядок обробки персональних даних, яким забезпечується право на приватність. Його порушення, передбачене ст. 18 8³⁹ КУпАП.

Вочевидь таке розмаїття проявів протиправних діянь інформаційного характеру в складах адміністративних правопорушень свідчить про безпрецедентну важливість інформаційної складової тих сфер правовідносин, функціонування яких забезпечуються засобами адміністративно-деліктного законодавства. Проте ефективність реалізації цих заходів і, як наслідок, притягнення до відповідальності винних осіб традиційно викликає справедливі нарікання.

За даними Державної служби статистики України за 2017 рік по ст. 41³ КУпАП «Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод» та ст. 53² КУпАП «Перекручення або приховування даних державного земельного кадастру» справи не порушувались; по ст. 82³ КУпАП «Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними» було порушено лише 6 справ; по ст. 91⁴ КУпАП «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації» - 53 справи; по ст. 172⁸ КУпАП «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень» - 15, рішення винесено лише по 10 справах; по ст. 212³ КУпАП «Порушення права на інформацію та права на звернення» - 466, рішення винесено по 333 справах Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері та основи інформаційної деліктології. С. 237.

¹ Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 23.02.2023)..

Разом із тим варто визнати, що недостатня ефективність адміністративно-деліктних засобів охорони інформаційних правовідносин частогусто спричинена недосконалістю норм інформаційного права, що регламентують такі правовідносини.

Приміром, ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» передбачає можливість подання «електронного звернення» - письмового звернення, яке «надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку» 1. Законом звернення у такій формі визнається аналогічним письмовому зверненню у паперовій формі. Але при цьому закон не зобов'язує суб'єкта, якому надіслане електронне звернення, підтвердити його отримання або в якійсь спосіб встановити зворотний зв'язок із запитувачем. Це фактично створює можливість ігнорування електронного звернення, оскільки довести його відправлення чи отримання адресатом досить важко.

Размещено на Allbest.ru