Сучасний стан наукового дослідження підробок та піратства творів мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан наукового дослідження підробок та піратства творів мистецтва

Інна Поліщук



ABSTRACT

У статті послідовно розглядається основна література та джерельна база, пов'язана з підробкою та піратством творів мистецтва. Зокрема, виокремлено основних дослідників, котрі займались даною проблематикою, серед яких: Адріан Дармон, Айрін Пейрано, Володимир Рощин, Віктор Петраков, Григорій Козлов, Дарен Тодд, Костянтин Акінша, Марія Тереза Гонсалвес, Ной Чарні, Олена Штефан, Роберт Шор, Сюзанна Парч, Тетяна Мунтян, Тьєрі Ленейн, Філіп Гук та ін.

Окремо досліджено діяльність Федеральної служби нагляду за дотриманням законодавства в галузі охорони культурної спадщини (Росохоронкультура), під егідою якої видаються каталоги, у тому числі «Зведений каталог підробок творів живопису».

Послідовно наведений основний зміст найбільш суттєвих та знакових видань з дослідження підробок та піратства творів мистецтва, зокрема: «Мистецтво підробки» Н. Чарні; «Замах на мистецтво: арт-детектив» Г. Козлова; «Благай, кради і позичай. Митці проти оригінальності» Р. Шора.

Встановлені та охарактеризовані основні кіномистецькі доробки, які висвітлюють питання підробок та піратства творів мистецтва.



ВСТУП

Проблеми підробок творів мистецтва та питання порушення майнових прав автора (піратство) сьогодні більш ніж актуальні, враховуючи, що перше стосується переважно об'єктів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, а друге літератури, музики та кіномистецтва.

Скоріш за все так мислить і світова спільнота, оскільки у 2018 році був створений спеціальний суд для вирішення спорів у цій сфері -- Арбітражний суд з питань мистецтва (Court of Arbitration for Art -- CAfA) (Hayden М., Hecker S., 2019) [10].

CAfA розглядає спори про шахрайство на ринку мистецтва, контрактах, реституції, права власності та інші питання із залученням спеціалізованих експертів. Примітно, що настільки важлива для учасників процесу конфіденційність зберігається: всі винесені рішення публікуються без розкриття імен, вказують журналісти Forbs.

Створення подібного суду в Україні -- питання далекого майбутнього, на відміну від перспективи початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності, або ^^уду, що був створений 29 вересня 2017 року відповідним Указом Президента [13].

Окрім цього у 2018 році Євросоюз посилив правила по боротьбі з відмиванням грошей. Це законодавство вперше безпосередньо торкнулося арт-ринку і стало першим кроком до розвитку глобальної світової тенденції щодо введення фінансової прозорості у зазначеній сфері. У січні 2020 року нові правила почнуть діяти у всіх країнах ЄС.



ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Питання підробок та піратства творів мистецтва є комплексним та інтеграційним з огляду, що для його якісного дослідження необхідні знання із багатьох наукових галузей.

Провідним та об'єднуюче-утворюючим фактором у цьому питанні є мистецтвознавство (тут і далі за текстом курсив авторки -- І. П.), а допоміжними юриспруденція (для визначення правового статусу підробки; здійснення відповідних юридичних дій; проведення слідства; судових експертиз тощо); економіка (специфіка арт-ринку; ціноутворення на твори мистецтва); фінанси (питання страхування творів мистецтва; використання як інструменту інвестицій; застави в банківські установи); маркетинг (просування та рекламування творів мистецтва; створення іміджу митця) та ін. Саме тому, тема нашого дослідження охоплює у відповідних відношеннях аж чотири шифри УДК 7.061/7.026 + 347.788.4./343.533.

В рамках основного коду 7. МИСТЕЦТВО. ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОЕ МИСТЕЦТВО. СВІТЛИНА. МУЗИКА. ІГРИ. СПОРТ це 7.061 Спотворення. Підробки. Імітації, плагіат (підкоду 7.06 Різні питання мистецтва) та 7.026 Копіювання. Розмноження. Факсиміле, репродукції, підробки (спотворення), мініатюри. Отримання (друкування) графічних зображень, гравюр, естампів (підкоду 7.02 Техніка мистецтва. Майстерність. Методи роботи. Малювання, моделі, допоміжні засоби та приладдя. Матеріали. Збереження, ремонт. Відновлення).

В рамках допоміжного коду 34. ПРАВО. ЮРИДИЧНІ НАУКИ це 347.788.4 Підробка творів (підкоду 347.78 Авторське право в літературі та мистецтві) та 343.533 Злочини проти власності в промисловості і в художніх ремеслах (підкоду 543.53 Обман в торгівлі і промисловості), які, до слова, небезпідставно вказані безпосередньо у примітках до шифру 7.061 таблиць УДК.

Відповідно до цього достовірний аналіз стану наукового дослідження питання підробок та піратства творів мистецтва має охоплювати напрацювання мистецтвознавців-експертів, співробітників різних установ культури, реставраторів, представників арт-ринку, юристів, криміналістів, дослідників історії мистецтв, журналістів, всіх тих, хто зацікавлений у розвитку арт-ринку і вивченні творів мистецтва та, навіть, викритих колишніх фальсифікаторів.

Дослідженням цієї проблеми у різні часи займалися вітчизняні та зарубіжні дослідники, державні діячі, науковці у числі яких: Адріан Дармон (Darmon A., 2008) [1], Айрін Пейрано (Peirano I., 2012) [6], Володимир Рощин та Віктор Петраков (Roshchin V., Petrakov V., 2016) [19], Григорій Козлов (Kozlov G., 2018) [9], Дарен Тодд (Todd D., 2013) [22], Костянтин Акінша (Akinsha K., Kozlov G., 1995) [8], Марія Тереза Гонсалвес (Goncalves M., 2013) [3], Ной Чарні (Charney N., 2018) [12], Олена Штефан (Stefan O., 2010) [18], Роберт Шор (Robert S., 2019) [17], Сюзанна Парч (Partsch S., Kunst T., 2010) [20], Тетяна Мунтян (Muntyan T. N., 1996) [11], Тьєрі Ленейн (Lenain T., 2012), [21], Філіп Гук (Hook Ph., 2019) [14] та ін.

Окрім названих дослідників необхідно також згадати:

- адвоката Микиту Семенова, який спеціалізується на судовому представництві спорів та розслідування шахрайства підробок творів мистецтва [19];

- науковця-правника Шаміля Хазієва (Khaziev S., 2012) [7], котрий має чимало публікацій, що стосуються арт-криміналістики;

- експерта з 25-ти річним стажем консультування ФБР щодо фальшивок творів мистецтва, засновника першої в США приватної лабораторії Orion Analytical з дослідження творів мистецтва, котру у грудні 2016-го р. викупив аукціонний дім Sotheby's, -- Джеймса Мартіна (James Martine) [15];

- вітчизняних експертів бюро науково-технічної експертизи «АРТ-ЛАБ» Олену Андріанову та Світлану Біскулову (Andrianova O., Biskulova S., 2019) [2];

- правників-дослідників, у колишньому судових експертів Ірину Гору та Валерія Колесника (Gora I., Kolesnik V., 2014) [4];

- науковця, судового експерта та оцінювача Віктора Архіпова; колишнього судового експерта-мистецтвознавця Київського НДЕКЦ МВС України з 15-ти річним стажем, теперішнього завідувача Центру експертизи культурних цінностей НАКККіМ Юрія Шатайла (Shataylo Y., 2018) [16];

- колишнього фальсифікатора, котрий написав власну біографію та настанову для імітаторів «The Art Forger's Handbook» (1995) [5] -- Еріка Хеборна (Hebborn E.), котрого через рік після вказаної публікації застрелили у Римі.

Окремого опису заслуговує діяльність Федеральної служби нагляду за дотриманням законодавства в галузі охорони культурної спадщини (Росохо- ронкультура) та ТОВ «Реєстр культурних цінностей», котрі у 2016 р. видали «Зведений каталог підробок творів живопису» (далі -- каталог) [19].

У вказаний каталог увійшли матеріали 5 (п'яти) томів попередніх каталогів, який випускала Росохоронкультура протягом 2007-2010 рр.

До них додана частина нової інформації. В цілому, в каталозі 2016 р. представлені 700 (сімсот) творів живопису, з умисною або помилковою атрибуцією, як справжніх робіт великих російських художників. За оцінками експертів загальна сума зазначених підробок станом на 2016 р. могла б сягати 100 млн доларів США.

Каталог складається з трьох розділів, усередині яких роботи розташовані за абеткою.

У першому розділі наведені приклади -- представлені картини з експертизами, в яких їх авторство підтверджується або спростовується авторитетними російськими експертами.

У другому розділі представлені «перелицьовування», пари робіт, які з'являлися на західних аукціонах як роботи європейських художників, -- а потім були «вдосконалені» і продавалися вже як твори російських майстрів.

У третьому розділі зібрані картини, що мають підписи російських художників, авторство яких відхилене.

В. Рощин у передмові до каталогу зазначає: «Варто відмітити, ще тисячі картин, що викликають великі сумніви у професійних експертів, так і залишилися не опублікованими. Знати про це, на мій погляд, важливо усім, хто має відношення до колекціонування і ринку мистецтва: колекціонерам, аукціонним будинкам, банкам, страховим компаніям, ломбардам, арт-дилерам і, звичайно, самим експертам» [19, с. 3].

Окрім вказаного вище зведеного каталогу підробок, слід звернути увагу і на інші каталоги Росохоронкультури, які стосуються предметів мистецтва та антикваріату, які перебувають у розшуку. Не рідко шахраї та пірати послуговуються зниклими цінностями аби виготовити більш правдоподібний провенанс для підробок або використовують їх як своєрідну еталонну базу.

У 2015 р. вийшла друком книга «The Art of Forgery» або українською «Мистецтво підробки» (переклад авторки -- І. П.) Ноя Чарні [12], американського історика мистецтва, директора-засновника Асоціації досліджень злочинів проти мистецтва The Association for Research into Crimes against Art -- http://www.artcrimeresearch.org/ (ARCA).

«Мистецтво підробки» містить передмову з епіграфом «Світ хоч бути обманутим...», вісім глав, назви яких відображають мотиви шахраїв:

I. Геніальність;

II. Гординя;

III. Помста;

IV. Слава;

V. Злочин;

VI. Безпринципність;

VII. Гроші;

VIII. Влада

та післямову з епіграфом «.хай же його обманюють», що закінчує думку попереднього, вказаного на початку.

У першій главі «Геніальність» Ной Чарні описує традицію переймати ремесло художника на законній підставі, копіюючи роботи свого вчителя. Це пов'язано з пошуком самовираження -- бажанням показати світу своє технічне уміння і творчі здібності, продемонструвати можливість порівнятися зі своїм вчителем і навіть перевершити його.

У другій главі «Гординя» досліджується, як це почуття, властиве колекціонерові, знавцеві або арт-дилеру, може стати причиною того, що він навмисно припише роботу іншому авторові, щоб зберегти обличчя (чи гроші).

У третій главі «Помста» розглянуті типові випадки, коли підроблювачем творів стає художник, чиї власні роботи не знайшли визнання. Це спонукає його вигадати своєрідний пасивно-агресивний метод помсти світу мистецтва, що відкинув його творчість. Через підробки він затверджує свій талант і перевагу над своїми кривдниками, одночасно демонструючи, як легко можуть бути обдурені «експерти-мистецтвознавці».

Четверту главу Ной Чарні назвав «Слава». «Довівши свою перевагу над світом мистецтва», -- пише дослідник, -- багато зловмисників не задовольняються урочистістю один на один з собою і шукають публічного визнання свого успіху» [12]. Це пов'язано з тим, що багатьох аферистів після викриття суспільство сприймає як свого роду героїв, і ті після відбування покарання продовжують творчу діяльність. Автор вказує, що причини цього явища, що повторюється з вражаючою регулярністю, непрості. Широка публіка нерідко убачає в таких художниках-шахраях привабливі риси Робін Гуда.

У п'ятій главі «Злочин» вивчаються випадки, в яких підробка використовувалася як інструмент для ско єння інших злочинів, приміром, крадіжки.

У шостій главі «Безпринципність» розглянуті випадки за участі так званих «шахраїв на довірі», які втягували художників-любителів у кримінальну діяльність. Тут показано, як професійний шахрай може затягнути талановитого художника в злочинну схему і виготовлення підробок.

У сьомій главі «Гроші» досліджується декілька справ, в яких жадібність до грошей, -- основний мотив художника-фальсифікатора.

У восьмій главі «Влада» наведена ширша панорама підробок в галузі культури та мистецтв.

У своїй роботі Ной Чарні намагається проникнути в мотиви і методи фальсифікаторів, дослідити прийоми та способи їх ремесла, достовірно показати як вони обдурювали світ мистецтва, що врешті-решт приводило їх до арешту. Він демонструє як представники світу мистецтва (арт-дилери, експерти, співробітники музеїв та аукціонних домів) ставали співучасниками цих хитрих аферистів, охоче потрапляючи в розставлені ними пастки.

Загалом книга Ноя Чарні «Мистецтво підробки» є цікавим та ґрунтовним дослідженням цього питання та заслуговує на детальне вивчення і використання у подальших дослідженнях. Зазначимо, що в українському перекладі її поки що немає, а от російське видання датується 2018 роком [12].

У 2018 році вийшло українське видання Грирогія Козлова «Замах на мистецтво: арт-детектив» 2009 року [9].

В анотації до вказаної книги зазначається: «Думаєте, мистецтво святе? Аж ніяк -- у ньому, як і в житті, є кров, піт, сльози та скандали. Однак історія мистецтва воліє про це мовчати, зазвичай фокусуючись на законах естетики. Ця книга -- чудова спроба пролити світло на таємниці мистецтва, де діє безліч інших чинників -- від політичних до фінансових. Чому «Мона Ліза» стала суперзіркою? Кому було вигідно зробити з Ван Ґоґа геніального безумця? Як крадуть твори і як їх підроблюють? Про все це й про багато іншого ви дізнаєтесь із одинадцяти «справ» цього направду фундаментального і водночас захопливого арт-детективу» [9].

Книга відомого дослідника мистецтв та співавтора Костянтина Акінші за іншим виданням з аслуговує на пильну увагу загалом, але в рамках цього дослідження нас більш за все зацікавили наступні глави:

- четверта під назвою «Справа № 4 Фальшивка ціною в життя» про найві- домішого підроблювача Ван Меґерена;

- п'ята -- «Справа № 5 Міф про Ван Ґоґа» в якій описуються афери Вакера»;

- шоста «Справа № 6 Справа Ротка», де досліджені перипетії з мистецькою спадщиною та підробками картин третього великого російського абстракціоніста Першим вважається Василь Кандинський, а другим Казимир Малевич.;

- десята -- «Справа № 10 Експерти проти підроблювачів».

Своєрідними новинками українського ринку книг про підробки та піратство творів мистецтва стали книги видавництва ArtHuss, видані у 2019 році:

- Філіп Гук. Галерея пройдисвітів: Історія мистецтв й арт-дилерів [14];

- Роберт Шор. Благай, кради і позичай. Митці проти оригінальності [17];

- які є українськими перекладами з оригінальних публікацій 2017 року.

Філіп Гук пропонує погляд на історію мистецтва під незвичним кутом -- через розповідь про становлення професії арт-дилера. Саме вони склали ціну безцінному та створили ринок, де жага до прекрасного в поєднанні з самолюбством і жадобою грошей витворюють захопливі сюжети, формують канони й визначають напрями розвитку мистецтва.

Робота містить чимало розповідей, де саме арт-дилер був ключовою фігурою та шахраєм, котрий дав життя підробці.

«Купувати витвори мистецтва -- це як вияв релігійності: тут здійснюється акт віри», -- зазначається на внутрішній стороні обкладинки «Галерея пройдисвітів: Історія мистецтв й арт-дилерів» [14].

Назва книги Роберта Шора «Благай, кради і позичай. Митці проти оригінальності» говорить сама за себе. Дослідник ставить собі задачу дослідити питання оригінальності в мистецтві.

На порядку денному пошук відповідей на наступні питання: «Невже в мистецтві досі можна створити щось оригінальне? Чи справді найвидатніші митці минулих епох безсоромно копіювали одне одного? В який момент копія перетворюється на самостійне мистецьке висловлювання? Коли підробка стає оригіналом, і що каже про всі ці тонкі матерії закон?» [17]. Зазначимо, що вказана робота підіймає питання саме піратства у творах мистецтва, тобто коли вже діяв закон про авторське право. Книга містить шість розділів:

1. Хто тут оригінал?

2. Не кради!

3.... і навчать тебе копіювати.

4. Чудесний світ новий колективного авторства.

5. Мистецький геній на ім'я ген.

6. Перетвори. Перероби. Пересклади. Перекомбінуй. Тепер ти знаєш, як треба.

Дослідження підробок та піратства творів мистецтва проводились не лише у літературній формі, про феномен фальсифікації арт-ринку знято багато документальних та художніх фільмів.

У першу чергу, слід згадати роботу Орсона Уелса «Фальшивка» («F for Fake») 1973 року.

Ця картина з усіх боків висвітлює тему фальсифікації, бо більше навіть і сама є нею в якійсь мірі. Останній повнометражний фільм Орсона Уелса знятий в жанрі мок'юментарі і є своєрідною підробкою документального кіно. Вона зібрана із справжніх записів інтерв'ю з великим фальсифікатором мистецтва Елміром де Хорі і його біографом Кліфордом Ірвінгом (відомим завдяки вигаданій їм автобіографії Говарда Х'юза) упереміш з художніми кадрами ігрового кіно.

Герої стрічки розмірковують на тему хибкого та тендітного співвідношення істини та брехні в мистецтві і приходять до висновку, що питання полягає не в тому, фальшивка перед нами або оригінал, а в тому, як вона зроблена.

Головна теза стрічки -- підробка може бути краще і майстерніше за оригінал. Де Хорі показаний тут так само як і в його біографії «Фальшивка!», що стала бестселером, -- людиною, яка «тримає світ мистецтва в заручниках», генієм, який так майстерно копіює Модільяні, що і сам художник не може відрізнити його роботу від своєї; викривачем, який розвіяв міф про компетентність і непогрішність експертів і директорів музеїв; примарою, яка не підписала жодної роботи власним ім'ям.

У стрічці «Ніжне мистецтво підробки» («The Gentle Art of Forgery») Морлі Сейфера Відомий кореспондент тележурналу 60 Minutes на телеканалі CBS, 1973 р. автор бере інтерв'ю у фальсифікатора Девіда Штайна. Цей художник відомий своїми підробками робіт постімпрессіоністів ХХ ст. -- Пікассо, Матіса та Модільяні, -- які він продавав за порівняно низькими цінами.

Після того, як Марк Шагал побачив на стінах однієї з нью-йоркських галерей картину, підписану своїм ім'ям, і не впізнав її, Штайна заарештували. Проте багато колекціонерів, які придбали підробки Штайна відмовилися надати полотна в якості доказів. У бесідах з Сайфером вони відверто зізнаються, що різниця між Штайном і, наприклад, Шагалом -- це лише ідея, що полотно не варте витрачених грошей. Але кого це хвилює, якщо твір подобається колекціонерові?

Сам же Штайн у своє виправдання приводить історію Пікассо і Гертруди Стайн: одного разу письменниця втратила роботу Сезана, і Пабло намалював для неї нову -- тепер вона, ймовірно, висить в якому-небудь музеї як картина Сезана. Наприкінці стрічки показано, що після закінчення тюремного строку Штайн на прохання Сейфера все таки пише «Шагала» -- але вже підписує своїм іменем.

«Портрет майстра підробки» («Portrait of a Master Forger») Патрика Марка, 1991 р. це передача з циклу про діячів культури, що йшла на BBC упродовж 36 років змонтована з інтерв'ю з Еріком Хеборном і бесід про нього з людьми зі світу мистецтва.

Перед камерою Хеборн демонструє як з арабської камеді, гнилих жолудів і серцевини кокосової пальми змішати чорнило, яким користувалися художники XVI ст. Також він ділиться своїми роздумами про етику фальсифікації. На його думку, сама картина або малюнок не може бути підробкою за визначенням -- фальшивим може бути тільки авторство. Він не вважає себе шахраєм і вірить, що займається тим, чим займалися люди упродовж історії відколи було винайдено мистецтво, -- наслідує. Перед собою він ставить високе завдання: повернути людству втрачене мистецтво графіки, яким володіли Ван Дейк, Рубенс і Пуссен.

Головна біда галеристів, на думку Хебборна, в тому, що вони видають бажане за дійсне, а арт-дилерів -- в тому, що вони люблять гроші більше, ніж твори.

«Фальшиві Ван Ґоґи» («The Fake Van Goghs») Джеральдін Норман, 1997 р. Британська журналістка Джеральдін Норман, що написала для The Times серію викривальних статей про підробки під художника XIX ст. Семюела Палмера, в цьому документальному фільмі для Channel 4 зосередилася на питаннях достовірності спадщини Вінсента Ван Ґоґа.

Її увагу притягнув той факт, що «Соняшники», придбані японською страховою компанією «Ясуда» на аукціоні Christie's в 1987 році за рекордну суму (25 млн фунтів стерлінгів), не підписані, не згадуються в листах Ван Ґоґа і значно поступаються в майстерності двом іншим версіям картини.

Крім того, походження полотна пов'язане з другом фальсифікатора Еміля Шуфенеккера і написане на не властивому Ван Ґоґу полотні з джуту. До розслідування журналістка підключає безліч мистецтвознавців, які підтверджують: робота написана незграбно, стебло проходить крізь листок, пелюстки не сполучені з центром квітки; сліди пензля не мають впевненості майстра.

Єдиними експертами, які визнавали достовірність японських «Соняшників», виявилися співробітники Музею Ван Ґоґа в Амстердамі. Норман це не дивує, адже «Ясуда» пожертвувала цьому музею $37, 5 млн. на будівництво нового крила. Від історії з цією картиною вона переходить до хронології усіх спроб відокремити оригінали Ван Ґоґа від підробок і показує, що недолік документальних доказів подарував шахраям небачену свободу в копіюванні його робіт.

Втім, через п'ять років після виходу фільму експертиза показала, що «Соняшники» все-таки є оригінальним полотном, а підозри критиків були викликані складнощами, з якими художник зіткнувся при роботі з новим матеріалом.

«Підробка або вдача⁷.» («Fake or Fortune?») Філіп Молд, Фіона Брюс, 2011 -- зйомки тривають. Документальний серіал BBC, в якому гранично детально показані усі методи визначення достовірності відомих картин. Мистецтвознавець і доктор історичних наук Філіп Молд разом з журналісткою Фіоной Брюс в кожному епізоді розслідують історію якої-небудь картини, чия достовірність під знаком питання.

Діючи як детективи, вони відшукують докази на зворотних сторонах полотен і в архівах аукціонних будинків і галерей; розмовляють з множиною фахівців з творчості Моне, Рембрандта, Дега або Тернера і досліджують картини за допомогою мікроскопа, пігментного аналізу, рентгенівського і інфрачервоного випромінювання.

До їх рук потрапляє робота фальсифікатора Хана ван Меґерена, яку вони визначають по наявності бакеліту у фарбі; оригінал Дега, який після виходу програми включили в офіційний каталог-резоне; підробка Крокувала, яку паризький комітет художника велів знищити, і ще десяток полотен з найрізноманітнішими провенансами.

Молд і Брюс не лише відстоюють права невизнаних картин, збільшуючи їх вартість на аукціоні, але і повертають істинним власникам шедеври, втрачені після нацистських грабежів, і встановлюють осіб зображених на полотнах людей, не рідко висвітлюючи сімейні історії їх володарів.

«Бельтраккі: мистецтво підробки» («Beltracchi: The Art of Forgery») Арне Біркеншток, 2014 р. Вольфганг Бельтраккі, засуджений на шість років за підробку більше 50-ти полотен експресіоністів, знявся в цьому документальному фільмі прямо під час відбуття терміну.

Бельтраккі було дозволено проводити денний час у своїй студії, де він і розповідає про фальсифікації режисерові Арне Біркенштоку, синові свого адвоката, і на камеру показує увесь процес створення фальшивих картин.

На «блошиному» ринку він купує роботу невідомого автора 1920-х років, зчищає фарбу з полотна і адаптує лінії, що залишилися, під нову задумку в стилі російсько-французької художниці Марії Васильєвої. Він вивчає каталоги її робіт, знаходить білу пляму в творчості і пише картину у відповідній манері. Готове полотно він тримає над розжареною пластиною, засипає за підрамник пил і пропрасовує полотно з лицьового боку праскою.

У цьому і полягає його метод: «не копіювати картини, а забиратися всередину голови художника», малювати те, що могли б задумати Жорж Брак або Макс Ернст, і давати людям те, що вони хочуть, -- невідомі роботи відомих живописців.

Запрошені експерти у бесідах з Біркенштоком порівнюють Бельтраккі з персонажем ковбойського фільму: він перехитрив усіх наймогутніших гравців світового арт-ринку, немов по черзі перестріляв усіх шерифів. Сам же фальсифікатор говорить, що це було нескладно: продавати картини за сотні тисяч доларів виявилося простіше, ніж за десятки тисяч, адже колекціонерам складно уявити, що можна віддати таку велику суму за підробку.

«Китайські Ван Ґоґи» («China's Van Goghs») Юй Хайбо, Кікі Юй, 2016 р. Герой цього фільму -- Чжао Сяоюн, художник з села Дафен в китайській провінції Шеньчжень, де копії полотен відомих живописців створюються в промислових масштабах. Як і його колеги-сусіди, він написав більше 100 тис. підробних картин Вінсента Ван Ґоґа, на кожну витрачаючи по півгодини.

Цей фільм про особу, котра глибше за інших проникає у внутрішнє життя художника. Витративши 20 років на копіювання його творів, Чжао Сяоюн став буквально одержимий їм, втратив сон і зважився на радикальні зміни. Разом зі знімальною групою художник відправився в Амстердам, щоб уперше подивитися на справжні картини Ван Ґоґа і вразитися тому, наскільки вони відрізняються від того, що він чекав побачити. Нездатність жителів його села відповідати величі Ван Ґоґа в його неповторності призводить до екзистенціальної кризи -- лише здолавши її, Чжао Сяоюн зможе написати свою першу власну роботу.

«Загадковий аферист. Темний бізнес контрафактного антикваріату» («The Mystery Conman. The Murky Business of Counterfeit Antiques») Зонье Шторм, 2017 р. Документальний фільм Deutsche Welle розповідає про роботу німецького археолога Стефана Лемана з Галле-Виттенбергского університету імені Мартина Лютера, який намагається викрити невловимого фальсифікатора -- «іспанського майстра».

Він переконаний: більше половини усього проданого на аукціонах антикваріату -- підробки, причому велика їх частина виготовлена силами однієї людини або однією майстернею. В ході розслідування археолог подорожує по США і країнах Європи, вивчає аукціонні каталоги і відвозить на експертизу бронзові бюсти Олександра Македонського і Августа Цезаря, які вважає підозрілими. Стилістичний аналіз Лемана показує, що роботи шахрая занадто емоційні і виразні, щоб їх можна було віднести до класичного мистецтва Античності; результати рентгенівського випромінювання і дослідження за допомогою прискорювача часток доводять: лише зовнішні частини статуй виконані з древнього матеріалу.

Найстаріші предмети датуються 1970 роком, проте продаються під виглядом антикваріату за мільйони доларів. Леман хоче розкрити не лише особу фальсифікатора, яка протягом багатьох років залишається загадкою для істориків мистецтва. Під його приціл потрапляють і співробітники аукціонних будинків, галерей і музеїв, які приховують від колекціонерів провенанс творів. Він переконаний: головна діюча сила на сучасному ринку -- змова арт-дилерів, що приносить їм великі доходи.

Список художніх фільмів про підробки та піратство творів мистецтва сягає сотні. Це дуже затребуваний сюжет.

«Справжній Вермер» («A Real Vermeer») Рудольф ван ден Берг, 2016 р. Це художній фільм, ґрунтований на реальних подіях. Біографічна драма за мотивами історії одного з найвідоміших фальсифікаторів ХХ ст. Хана ван Меґерена. Він зайнявся підробкою картин старих голландських майстрів після провалу першої виставки власних робіт.

Бажання зганьбити репутацію мистецтвознавця Абрама Бредиуса, що принизив його, переросло в прибуткову справу: услід за полотном в стилі Вермеєра, яке було продано за декілька мільйонів доларів, він підробив ще декілька десятків його робіт і робіт Пітера де Хоха.

У деякій мірі цей фільм -- посібник по фальсифікації: в ньому показані усі прийоми ван Меґерена, які дозволяли йому видавати свої роботи за живопис старих майстрів. Рами від картин невідомих художників. Розбавлена бакелітом фарба, яка в печі миттєво застигає і стає такою міцною, що її неможливо відрізнити від трьохсотрічної: вона не змащується ганчіркою, змоченою в спирті, і покривається тріщинами-кракелюрами. Втім, визнання винахідливості фальсифікатора змінюється у фільмі жалем.

«Найкраща пропозиція» («The Best Offer») Джузеппе Торнаторе, 2013 р. Верджел Олдман -- ексцентричний директор дому аукціонів і, водночас, відомий мистецтвознавець та реставратор, і його друг Біллі -- арт-дилер, часто провертають зухвалі афери, обманюючи власників і покупців так, щоб самим залишатися у виграші. Їх досвід та описане вище шахрайство дозволило їм створити секретну кімнату, в якій зібрані найрідкісніші й дивовижніші картини. Одного разу Олдману поступає замовлення від таємничої дівчини Клер, яка приховує свою особу і хоче розпродати антикваріат, якого дуже багато в її будинку.



SUMMARY

підробка піратство мистецтво

Підбиваючи підсумки є всі підстави говорити про те, що стан наукового дослідження питання підробок та піратства творів мистецтва є досить розробленим, має велику кількість наукової та публіцистичної літератури, користується високим попитом у кіномистецтві та журналістських розслідуваннях.

З'ясовано, що підробки творів мистецтва та випадки їх піратства вивчаються не лише мистецтвознавцями, але і криміналістами та юристами, що спеціалізуються на культурних цінностях та інтелектуальній власності. В той же час комплексного дослідження, яке могло б об'єднати проблематику оціночно-правових аспектів підробок творів мистецтва та випадків їх піратства в історичному екскурсі з виокремленням постатей фальсифікаторів, а також висвітлити можливості експертизи у встановленні події злочину, не проводилося.

В Україні у зв'язку з нерозвиненістю та закритістю арт-ринку питання підробок творів мистецтва замовчується, а судові процеси з приводу шахрайства відсутні. Судова практика щодо питання піратства творів мистецтва в Україні формується.



REFERENCES

1. Adrian Darmon (2008) A history of copies and forgeries. Artcult.com. URL: http://www.artcult.com/_Forgeries/Fiche/art-0-1011647.htm. [in English]

2. Andrianova O,, Biskulova S., Zhivkova O,, Timchenko T., and Chueva K. (2019), Art. Studios. Education. Technological studies of works of art from the collection of the Hanenko Museum: a method. tool. Kiev: Phoenix Publishing House. 2019. 40 p. [in Ukrainian]

3. Goncalves M. T. (2013) Fakes in Art. Dissertation to graduate PhD in Art Studies. 2013. 192 p. [in English]

4. Gora I.V., Kolesnik V.A. (2014), The study of antiquities is not a new but a modern direction of using the possibilities of forensics. Forensic writer. 2014. № 8. S. 92-102. [in Ukrainian]

5. Hebborn E. The art forger's handbook. Overlook Press Woodstock, N.Y: 1997. 200 p. [in English]

6. Irene Peirano (2012) The Rhetoric of the Roman Fake: Latin Pseudepigrapha in Context. Cambridge University Press: 2012. 322 p. [in English]

7. Khaziev S. (2012) Forensic examination (expert opinion): errors in the production of art and forensic expertise. Arbir.ru. 06.07.2012. URL: http://arbir.ru/articles/a_5091.htm [in Russian]

8. Konstantin Akinsha, Grigorii Kozlov. (1995) Beautiful Loot: The Soviet Plunder of Europe's Art Treasures. Random House, N.Y: 1995. 301 p. [in English]

9. Kozlov G. (2018) Attempt at Art: Art Detective / Per. from Rus. S. Ushkalova. UkrainianArtBook series. Kiev: ArtHuss. 2018 336 p. [in Ukrainian]

10. Marilyn Hayden, Dr. Sharon Hecker. (2019) Cheers: A New Court for Resolving Art Disputes. Authentication in Art. CAfA News. March 29, 2019. URL: https://itsartlaw.org/2019/03/29/cheers-a-new-court-for-resolving- art-disputes [in English]

11. Muntyan T. N. (1996) Faberge: originals and fakes. Attribution and examination of works of art: Sat. mat. first scientific conferences (Moscow, 1995). The State Historical and Cultural Museum-Reserve «Moscow Kremlin», 1996. S. 161-167. [in Russian]

12. Noah Charney (2018). The art of fake. Publishing house «Art-XXI Century» Russian edition, 2018. 295 p. [in Russian]

13.On the formation of the Supreme Court on Intellectual Property: Decree of 29.09.2017 No.299 / 2017. President of Ukraine. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/299/2017 [in Ukrainian]

14.Philip Hook (2019). Gallery of scraps: History of the arts and art dealers / Per. from English. L. Baz, P. Bilak. UkrainianArtBook series. Kiev: ArtHuss. 2019. 328 c. [in Ukrainian]

15.Samanth Subramanian (2018). How to spot a perfect fake: the world's top art forgery detective. The Guardian. New York. Fri 15 Jun 2018. URL: https://www.theguardian.com/news/2018/jun/15/how-to-spot-a-perfect- fake-the-worlds-top-art-forgery-detective [in English]

16.Shataylo Y. (2018). Artistic examination of numismatics as a component of fixation of ownership of the object. Actual problems of numismatics in the system of special branches of historical science: Coll. abstracts V intern. Research Practice Conf. (Medzhibiz-Pereyaslav-Khmelnitsky-Kro- pyvnytskyi-Kyiv, June 21-22, 2018). 2018. P. 176-178. [in Ukrainian]

17.Shore Robert (2019). Beg, steal and borrow. Artists Against Originality / Trans. from English. G. Lelow. Kyiv: ArtHuss, 2019. 186 p. [in Ukrainian]

18.Stefan O. (2010) Falsification of works of mystery. Theory and practice of intellectual property. 2010. Volume 1, P. 7-24. [in Ukrainian]

19.Summary catalog of fakes of works of painting. Attention: possibly a fake! (compiled by Roshchin V.) M.: Federal Service for Supervision of Legislation in the Field of Protection of Cultural Heritage (Rosokhrankultura). LLC «Register of Cultural Property». 2016. 208 p. [in Russian]

20.Susanna Partsch. Tatort Kunst. (2010) Uber Falscher, Betruger und Betrogene. C.H. Beck. Munchen: 2010. 236 s. [in Germany]

21. Thierry Lenain (2012). Art Forgery: The History of a Modern Obsession. Reaktion Books: 2012. 384 p. [in English]

22. Todd D. (2013) Digital piracy. How piracy changes business and culture. trans. with English. L. Plostak, W. Saptsina. M.: Alpina BusinessBooks. 2013. 320 p. [in Russian]

Размещено на Allbest.ru

...