Інформаційні права людини в законодавстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційні права людини в законодавстві України

Вступ

Частина комплексу інформаційних прав людини вже має закріплення та відповідну деталізацію в законодавстві України. Це буде продемонстровано далі насамперед на прикладах положень конституційного, інформаційного і цивільного законодавства, в яких безпосередньо визначається юридичний зміст основного масиву інформаційних прав людини та їх окремих компонентів.

Конституційне законодавство

Так, у відповідності до міжнародних домовленостей з прав людини, ратифікованих Україною, Конституція України в Розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» визначає зокрема визнані природно інформаційні права людини. Як вже зазначалося, такими є право на свободу вираження поглядів і переконань (ст. 34), право на повагу до особистого і сімейного життя або ж право на приватність (ст. 32). Окрім того, інформаційний зміст має право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), яке Конституцією виділено окремо, але є при цьому невід'ємною складовою права на приватність, а також право на освіту, що в когнітивному аспекті інформації визначає можливості отримання знань задля власного розвитку Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 15.02.2023).. Ці конституційні права і свободи є основою комплексу інформаційних прав людини і надалі деталізуються в законодавстві України.

Як приклад деталізації інформаційних прав в актах конституційного законодавства можна навести положення Виборчого кодексу України, зокрема щодо публічності і відкритості виборчого процесу, які уміщують права громадян на отримання інформації, пов'язаної з процесом виборів (ст. 23), а також щодо використання інноваційних технологій у виборчому процесі (ст. 18), що зокрема спрямовано на забезпечення новітнього інформаційного права - на доступ до ключових державних послуг онлайн, без вказівки на таке.

Аналогічне положення щодо публічності і відкритості процесу містить ст. 14 Закону України «Про всеукраїнський референдум» ¹.

Отже, Конституція втілює вимоги міжнародних стандартів прав людини щодо основних інформаційних прав. Але Україна наразі на не здійснює новаторських кроків щодо конституалізації і таким чином визнання в національному праві інформаційних новацій у сфері прав людини. Водночас, подібна практика вже існує у світі, зокрема в низці європейських держав Про всеукраїнський референдум : Закон України від 26.01.2021 № 1135-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1135-20 (дата звернення: 12.02.2023). The Constitution of Greece - Hellenic Parliament. URL: https://www.hellenicparliament.gr/en/Vouli-ton-Ellinon/To-Politevma/Syntagma/ (дата звер-нення: 02.02.2023) ; Portugal's Constitution of 1976 with Amendments through 2005. URL: https://www.constituteproject.org/constitution/Portugal_2005.pdf (дата звернення: 06.02.2023)., а також в Грузії Constitution of Georgia. URL: https://matsne.gov.ge/en/document/view/30346? publication=36 (дата звернення: 07.02.2023)., які гарантування найбільш актуального сьогодні інформаційного права - на доступ до Інтернету Див.: Підрозділ 3.1.3. Право на доступ до Інтернету як фундамент цифрових прав., останніми роками вивели на рівень національних конституційних актів.

Інформаційне законодавство

Предмет інформаційного законодавства становить широка сфера суспільних відносин в інформаційній сфері, суб'єктний склад яких на обмежується фізичною особою (людиною). Принципи і методи правового регулювання в інформаційному праві як правило є універсальними, завдяки чому досягається рівність суб'єктів регульованих інформаційних відносин. Водночас, у цих універсальних юридичних моделях деталізуються інформаційні права людини як одного з суб'єктів відносин шляхом визначення власне інформаційних можливостей (прав), а також встановлення меж недопустимої інформаційної діяльності.

У контексті гармонізації інформаційних прав людини, які можуть вступати в суперечність між собою, лейтмотивом основних актів інформаційного законодавства України можна вважати баланс права на свободу інформації і комунікації з повагою до приватного життя людини, що юридично виявляється у встановленні необхідних рамок щодо доступу до персональних даних та їх використання в різних ситуаціях.

Так, Закон України «Про інформацію» розкриває право на інформацію як низку можливостей «кожного», тобто будь-якого суб'єкта, який може мати законні права та інтереси, що реалізуються за допомогою цих можливостей. Одним з ключових принципів реалізації права на інформацію суб'єктами інформаційних відносини є непорушення прав, свобод і законних інтересі інших суб'єктів. Як вже зазначалося раніше, така законодавча конструкція представляє право на інформацію як модельне, універсальне, концептуальне право і ідею, в межах яких, зокрема, розглядається і право людини на інформацію.

Зміст і особливості реалізації права на інформацію в площині досягнення транспарентності суб'єктів владних повноважень розкриваються Законом України «Про доступ до публічної інформації». Водночас, цей закон містить комплекс прав, пов'язаних з обробкою персональних даних (інформації про особу), що перебуває у володінні розпорядників публічної інформації, зокрема щодо доступу до такої інформації, її використання, передавання, вправлення, знищення, а також відшкодування шкоди, завданої незаконним розкриттям інформації про особу (ст. 10) 1.

Безпосередньо деталізацією в українському законодавстві права на приватність, визначеного ст. 8 ЄКПЛ та ст. 32 Конституції України щодо обробки персональних даних став Закон України «Про захист персональних даних». Прийняття зазначеного закону стало результатом імплементації Конвенції Ради Європи «Про захист прав осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних» Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 (дата звернення: 15.02.2023). Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональ-них даних : міжнародний документ від 28.01.1981. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_326 (дата звернення: 12.02.2023)., ратифікованої Україною 6 липня 2010 року. Закон містить повний комплекс засад обробки персональних даних - принципів, підстав, гарантій, обмежень, винятків, окреме місце в якому займають компоненти права людини на приватність, означені вже як права суб'єкта персональних даних.

Варто відзначити, що саме ці компоненти права на приватність наразі є найбільш новітніми юридично визнаними і оформленими правами комплексу інформаційних прав людини в українському законодавстві. Разом із тим, чинний Закон України «Про захист персональних даних» станом на сьогодні експертами одностайно вважається морально застарілим, таким, що потребує кардинального удосконалення передусім у зв'язку з прийняттям Загального регламенту захисту даних ЄС (GDPR) 1, який істотно посилює вимоги та відповідальність у цій сфері, і, зокрема, розширює комплекс прав суб'єкта персональних даних такими правами як «право на стирання (право бути забутим)», «право на обмеження опрацювання», «право на мобільність даних».

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» деталізує інформаційні права людини в правах слухачів і телеглядачів (ст. 61) та виокремлює право на спростування (ст. 64) і право на відповідь (ст. 65) як елементи системи захисту у разі поширення в програмі чи передачі телерадіоорганізації відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність особи General Data Protection Regulation. Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27 April 2016. URL: https://gdpr.eu/tag/gdpr/ (дата звер-нення: 02.02.2023). Про телебачення і радіомовлення : Закон України від 21.12.1993 № 3759-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 (дата звернення: 12.02.2023)..

Аналогічним чином Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» інформаційні права людини та гарантії інтерпретує в правах читачів, зокрема в межах права кожного «на одержання масової інформації через друковані засоби масової інформації», авторських прав, права на доступ до публічної інформації та права на спростування інформації (ст. 34-37) Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні : Закон України від 16.11.1992 № 2782-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2782-12 (дата звернення: 14.02.2023).. Закон України «Про електронні комунікації» інформаційні права ретранслює в правах користувачів електронних комунікаційних послуг (абонентів), передусім в контексті «доступності універсальних електронних комунікаційних послуг» (ст. 100, 101) Про електронні комунікації : Закон України від 16.12.2020 № 1089-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1089-20 (дата звернення: 12.02.2023).. До певної міри Закон України «Про електронні комунікації» можна вважати просуванням українського законодавства на шляху юридизації і відповідного забезпечення ще не визнаного права людини на доступ до якісного високошвидкісного Інтернету.

Подібний аналіз актів інформаційного законодавства може бути продовжений. Очевидно, що в різних галузях інформаційної діяльності, що підлягають правовому регулюванню, інформаційні права людини відповідно до їх ідеї будуть своєрідно виявлятися в правах специфічних суб'єктів і таким чином просуватися від декларацій до реалізації.

інформаційне право законодавство

Цивільне законодавство

Із розвитком інформаційного суспільства, спектр приватно-правових відносин, для яких інформація стає специфічним об'єктом, постійно розширюється. У значній мірі цим тенденціям слідує цивільне законодавство України, модернізуючи свої положення відповідно до актуальних потреб правового регулювання інформаційних відносин.

Прикладом визначальних змін, спричинених інформатизацією є доповнення переліку об'єктів цивільних прав інформацією і, відповідно, виділення права на інформацію як самостійного права серед особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (ст. 200, 302 Цивільного кодексу України).

Їх цивільно-правові інтерпретації здійснені в Цивільному кодексі України у час прийняття і наступних редакцій Закону України «Про інформацію» та повністю відповідають його ідеї. Тому право на інформацію, порівняно з іншими цивільними правами, можна вважати новітнім.

Разом із тим, інформаційна природа притаманна й багатьом іншим цивільним права, які в різний час набули визнання в цивільному законодавстві. Важливо й те, що закріплення цивільним законодавством окремих інформаційних прав людини як цивільних не заперечує існування й інших, адже вся сукупність цивільних прав не вичерпується наведеним у законі переліком.

Наразі чинний Цивільний кодекс України, окрім безпосередньо права на інформацію (ст. 302), містить цілий комплекс можливостей особи інформаційного характеру, які можна називати компонентами комплексу інформаційних прав.

Будучи відносно новими, переважна їх частина виокремилася із визнаних прав людини в межах їх цивільно-правового закріплення (права на життя, свободу, повагу до честі й гідності, особисту недоторканність, здоров'я, працю, освіту, індивідуальний розвиток, право на поновлення порушених прав тощо) під впливом тенденцій становлення інформаційного суспільства. Законодавчі акценти на деяких інформаційних правах зумовлені їх більшою відносністю порівняно з родовими для них правами (право на особисте життя і право на таємницю особистого життя; право на охорону здоров'я і право на інформацію про стан свого здоров'я) та об'єктивною потребою відповідної конкретизації правового режиму щодо них.

Розмаїття проявів інформаційних прав, представлених в Цивільному кодексі України, настільки значне, що дає змогу згрупувати їх за приналежністю до поколінь прав людини.

До інформаційних прав першого покоління, які є виявом «негативної свободи», виражаються в недоторканості особистості людини та можуть бути обмежені виключно на законних підставах в інтересах національної безпеки, суспільного порядку і добробуту, прав людини тощо, зокрема належать:

- право на ім'я, його зміну і використання (ст. 294-296);

- право на таємницю особистого життя (ст. 301);

- право на особисті папери та розпорядження ними (ст. 303-305);

- право на таємницю кореспонденції (ст. 306);

- права особи, пов'язані з фото-, кіно-, теле- та відеозйомкою (ст. 307-308);

- право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 309).

Інформаційна природа цих прав полягає в необхідності: по-перше, збереження в таємниці певної інформації про життя людини; по-друге, забезпечення цілісності інформації, яка ідентифікує особу, та самостійного визначення ступеня своєї публічності; по-третє, гарантування можливостей вільної творчої діяльності, результати якої у разі їх оприлюднення поповнюють інформаційний простір, перетворюючись у певні загальнодоступні знання.

Право на ім'я необхідно відносити до інформаційних оскільки ім'я по суті виступає основним способом ідентифікації фізичної особи в соціумі. Людина має право на певну закріплену традиційну знакову та відповідну їй звукову форму відображення інформації щодо свого імені, його вільне використання у своєму житті та зміну на певних правових засадах, а також належне (без перекручувань і порушення правового порядку) використання іншими особами.

Цивільно-правове регулювання та охорона творчості, яка знаходить втілення в матеріалізованих формах інформації (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) деталізується інститутом права інтелектуальної власності, який також нерозривно пов'язаний з інформаційною діяльністю і відповідними інформаційними правами.

Другому поколінню прав людини відповідають можливості, що відображають «позитивну індивідуальну свободу», загальну рівність людей у суспільстві. Реалізація прав другого покоління забезпечується організаційним сприянням держави та інститутів громадянського суспільства. Серед таких прав, визначених Цивільним кодексом України, безпосередній інформаційний характер мають:

- право на недоторканність ділової репутації (ст. 299);

- право на індивідуальність (ст. 300);

- право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285);

- право на таємницю про стан здоров'я (ст. 286).

Якщо честь і гідність доволі полісемантичні поняття, то ділова репутація та індивідуальність фізичної особи, що по суті походять від права на працю та розвиток особистості, набуваються через інформаційний простір як образ (імідж) або суспільна думка про особу - певні оціночні знання, які ґрунтуються на інформації щодо її суспільно-значимих позитивних і негативних діянь.

Через дискусійність ідеї наступних поколінь прав людини та відсутність сталості у закріпленні їх юридичного змісту в міжнародних документах, варіативність представлення таких прав у цивільному законодавстві наразі не висока.

Під правами людини третього покоління найчастіше розуміється комплекс прав щодо миру, безпеки, суверенітету, самовизначення народів, гідного життя, здорового навколишнього середовища тощо, реалізація яких заснована на солідарності (забезпечується колективно). За принципом похідності до «інформаційних прав третього покоління», визначених чинним Цивільним кодексом України, можна віднести право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення (ст. 293) як похідні від права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Четверте покоління прав людини в сучасній правовій літературі асоціюється передусім із відповіддю на новітні загрози людству, пов'язані з розвитком інформаційних технологій, ядерної енергетики, експериментами у сфері біології і генетики. Реалізація таких прав забезпечує виживання людини як біологічного виду, збереження людської цивілізації та її подальший розвиток. З певною долею умовності до вже закріплених прав четвертого покоління належить «право на таємницю донорства» (ст. 290), яке з 2011 року стало складовою права на донорство (особа донора не повинна бути відомою реципієнту, а особа реципієнта - родині донора, крім випадків, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами).

Порушення будь-яких немайнових прав фізичної особи (а не тільки тих, які сьогодні із впевненістю можна назвати інформаційними) найчастіше відбувається шляхом поширення недостовірної, необ'єктивної інформації, тому цивільним правом передбачено універсальний захисний механізм, який фактично виражається у конкретизації допустимих меж права на інформацію шляхом заборони поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278), та ще одному інформаційному праві - «на спростування недостовірної інформації» (ст. 277).

Негативні наслідки поширення недостовірної інформації зумовлюються не стільки самим фактом її поширення, скільки виникненням на його основі необ'єктивних знань про особу, які стають невід'ємними компонентами суспільної та індивідуальної свідомості. Тому відновлення порушеного права здійснюється шляхом максимально наближеним до самого порушення (за можливості, тими ж суб'єктами і у той же спосіб) але з протилежним спрямуванням - на об'єктивізацію вже наявних знань про особу та її вчинки. Крім того факт спростування інформації створює суб'єкту, на якого покладається обов'язок його здійснити, імідж «ненадійного джерела інформації», що виступає превенцією у сфері інформаційної діяльності.

Наведений перелік компонентів інформаційних прав, представлений в Цивільному кодексі України, може бути доповнений деталізаціями, здійсненими іншими актами цивільного законодавства, а також законодавства про інтелектуальну власність. Приміром, Закон України «Про захист прав споживачів» закріплює право споживача на інформацію про продукцію та надає широке тлумачення його змісту та особливостей реалізації (ст. 15-19) 1. А положення Закону України «Про авторське право і суміжні права» можна вважати розвитком низки інформаційних права (зокрема деталізації права на свободу вираження поглядів і переконань, права на індивідуальність, права на свободу творчості) в площині когні- тивного сприйняття інформації і, відповідно, інтелектуалізації результатів інформаційних обмінів між людьми, як особистих немайнових прав автора (ст. 11), майнових прав інтелектуальної власності на твір (ст. 12), пов'язаних з ним суміжних прав (виконавця, виробника фонограми, виробника відеограми, організації мовлення) (ст. 37-41), а також механізмів охорони і захисту таких прав Про захист прав споживачів : Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 (дата звернення: 14.02.2023). Про авторське право і суміжні права : Закон України від 01.12.2022 № 2811-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-20 (дата звернення: 15.02.2023)..

Інші галузі законодавства

Елементи деталізації інформаційних прав мають місце і в інших актах різних галузей українського законодавства, зокрема:

- в медичному праві право на інформацію і на таємницю про стан свого здоров'я ретранслюється Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» через обов'язок надання медичної інформації (ст. 39), безпосередньо право на таємницю про стан здоров'я (ст. 39¹), а також через вимогу професійної етики - медичну таємницю (ст. 40) Основи законодавства України про охорону здоров'я : Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 (дата звернення: 12.02.2023).;

- в екологічному праві Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» серед екологічних прав громадян визначається «право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом» (п. (е) ч. 1 ст. 9) Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12 (дата звернення: 22.02.2023).;

- адміністративне і кримінальне законодавство містять низку охоронних норм, які встановлюють заборони в інформаційній сфері, таким чином визначаючи межі допустимих інформаційних свобод, гарантії доступності й збереження інформації та виконання кореспондованих інформаційними правами людини обов'язків відповідних суб'єктів (приміром, у Кримінальному кодексі України такими є ст. 145 «Незаконне розголошення лікарської таємниці», ст. 168 «Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)», ст. 182 «Порушення недоторканності приватного життя», ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», ст. 328 «Розголошення державної таємниці», ст. 436 «Пропаганда війни», ст. 436 Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 15.02.2023). Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України від 07.12.1984 № 8073-X. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 (дата звернення: 16.02.2023). «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників» ¹, у Кодексі України про адміністративні правопорушення - ст. 91 Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України від 06.07.2005 № 2747-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 (дата звернення: 02.02.2023). «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації», ст. 156¹ «Порушення законодавства про захист прав споживачів», ст. 164 Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 (дата звернення: 12.02.2023). «Недобросовісна конкуренція», ст. 188³⁹ «Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних», ст. 212²² «Публічне розголошення виборцем, учасником референдуму результатів волевиявлення в приміщенні для голосування» тощо ²);

- процесуальна складова українського законодавства передбачає права, які є втіленням принципу гласності судочинства - право на інформацію про розгляд своєї справи, на ознайомлення з відповідними процесуальними рішеннями тощо (ст. 7-8 Цивільного процесуального кодексу України ³, ст. 10-1 Кодексу адміністративного судочинства України ⁴, ст. 27 Кримінального процесуального кодексу України Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 16.02.2023)., ст. 8-10 Господарського процесуального кодексу України Господарський процесуальний кодекс України : Закон України від 06.11.1991 № 1798-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 (дата звернення: 17.02.2023).).

Як видно з наведеного, інформаційні права людини, їх прояви, компоненти, деталізація виявляються як елементи різних за характером і змістом правових відносин, які є предметом багатьох галузей права.

Вбачається, що така глибока розгалуженість, по-перше, є проявом втілення концепції human rights by design у правовому регулюванні інформаційних відносин, а по-друге, дає змогу стверджувати, що інформаційні права людини де-юре вже існують в українському законодавстві як комплекс, можуть і повинні відповідним чином оцінюватися і осмислюватися, зокрема з позицій:

- співвідношення з іншими правами людини;

- стану і перспектив розуміння їх змісту;

- верховенства права, насамперед юридичної визначеності, зокрема щодо меж і обмежень таких прав, зокрема тих, які наразі не визнані на конституційному рівні законодавства України;

- перспектив комплексної інституалізації;

- своєрідності гарантування, забезпечення, захисту.

Размещено на Allbest.ru