Ключові питання публічного управління безпекою політичних інтернет-комунікацій

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Адвокатське бюро

Ключові питання публічного управління безпекою політичних інтернет-комунікацій

Любченко А.В., к. н. держ. упр.,

адвокат

м. Київ

Анотація

Інформаційна війна аналізується вітчизняними дослідниками через такі поняття, як інформаційна війна, інформаційна війна та боротьба з інформаційною злочинністю, які трактуються як форми ведення війни. Існує також два види інформаційної війни: інформаційні технології та інформаційна психологія. У соціальних практиках інформаційно-технічного протистояння основними об'єктами впливу та захисту є інформаційно-технічні системи (системи зв'язку, телекомунікаційні системи, системи передачі даних, електронні засоби, системи захисту інформації тощо). Існує три рівні практики ведення інформаційної війни: стратегічний, оперативний і тактичний. Практики стратегічного рівня здійснюють вищі органи державної влади. Спецслужби та великий національний капітал впроваджують методи захисту інформації на оперативному та тактичному рівнях.

Метою дослідження, результати якого висвітлено в цій статті, є пілотний аналіз деструктивних механізмів використання засобів і форм інтернет-комунікації політичними акторами на сучасному етапі розвитку глобальних інформаційних технологій та механізмів протидії таким деструктивним впливам.

У висновках наголошено, що імовірність того, що інформаційні спецоперації та кібердиверсії стануть звичним явищем у майбутньому глобальному конфлікті, майже гарантована. Оцінка того, як держави під тиском реагують на виклики, коли вони є найбільш уразливими, дає цінну інформацію, яка може пом'якшити подібні проблеми в майбутніх ситуаціях, з якими зіткнеться низка держав. Мало яка країна пройшла такі жорсткі випробування в інформаційному та кіберпросторі, як Україна. І від небагатьох країн можна було розумно очікувати, що вони так швидко реорганізують і запровадять закони та стратегії, як це зробила Україна.

Ключові слова: публічне управління, інтернет-комунікація, інформаційна безпека, кібербезпека.

Abstract

Key issues of public management of security of political internet communications

Liubchenko A.V., PhD of Public Administration, lawyer, Advocacy Bureau, Kyiv

Information warfare is analyzed domestically through concepts such as information warfare, information warfare, and the fight against information crime, which are interpreted as forms of warfare. There are also two types of information warfare: information technology and information psychology. In the social practices of information and technical confrontation, the main objects of influence and protection are information and technical systems (communication systems, telecommunication systems, data transmission systems, electronic means, information protection systems, etc.).

here are three levels of information warfare practices: strategic, operational, and tactical. Strategic level practices are carried out by higher state authorities. Special services and large national capital implement information protection methods at the operational and tactical levels.

The purpose of the research, the results of which are highlighted in this article, is a pilot analysis of the destructive mechanisms of using the means and forms of Internet communication by political actors at the current stage of the development of global information technologies and the mechanisms of countering such destructive influences.

The findings emphasize that the likelihood that special information operations and cyber sabotage will become commonplace in a future global conflict is almost guaranteed. Assessing how states under pressure respond to challenges when they are most vulnerable provides valuable information that can mitigate similar challenges in future situations faced by a number of states. Few countries have passed such tough tests in information and cyberspace as Ukraine. And few countries could reasonably be expected to reorganize and implement laws and strategies as quickly as Ukraine has.

Keywords: public administration, Internet communication, information security, cyber security.

Постановка проблеми

Дослідження інформаційних технологій у політичному процесі та особливо технологій політичної інтернет-комунікації є актуальною темою і визначається наступними положеннями:

- по-перше, інтернет-комунікаційні технології почали впроваджуватися в політичне середовище відносно нещодавно, а їх вивчення вітчизняною наукою перебуває в початковій стадії;

- по-друге, інтерес до виявлення ролі інтернет-технологій у процесі політичної комунікації обумовлений тим, що в останні десятиліття в сучасній Україні, як і в інших країнах, наростає криза традиційних форм політичної комунікації. Це стає основою для пошуку, як нових форм, так і посилення традиційних форм політичної комунікації;

- по-третє, Інтернет все більше проявляє себе як ефективний канал політичної комунікації. Формується нова структура учасників комунікації,

- з'являються нові технології та засоби її реалізації. Технології інтернет- комунікації істотно відрізняються від традиційних і потребують окремого вивчення:

- по-четверте, вже накопичено значний емпіричний матеріал щодо дослідження основних компонентів інтернет-комунікації (комунікаторів, Інтернет-ресурсів, віртуального простору в цілому тощо). Також є чималий досвід використання Інтернет-технологій у політичному процесі. Обидва потребують теоретичного розуміння.

Деякі теоретики комунікаційного дизайну пропонують прийняти веб-сайт і веб-сторінки за певну модель поведінки, орієнтовану на організацію ефективних способів взаємодії користувачів [1].

Якщо так розглядати сукупність комунікативних проектів в інтернет-просторі, то зрештою можна зробити висновок, що метою комунікативних стратегій є максимально ефективна та продуктивна передача інформації та формування на її основі бажаної для суб'єкта комунікаційних значень поведінки. Іншими словами, це модель комунікативної поведінки, яка призводить до більш продуктивного варіанту комунікативної взаємодії, як між джерелом повідомлення та цільовою аудиторією, так і між кінцевими користувачами.

Медійне середовище Інтернету сприяє розвитку плюралістичного, якщо не демократичного типу комунікації. За цих умов політична влада опиняється в незвичайному конкурентному середовищі (багато джерел інформації та семантичних текстів), що вимагає нових підходів до розробки комунікаційних стратегій. У сучасному суспільстві влада вже не є головним центром політичної комунікації, а значна кількість джерел інформації (особливо в Інтернеті) дозволяє людям реалізувати власну технологію вибору (відмінну від умов домінування традиційних ЗМІ). Формуючи комунікативну стратегію, влада повинна враховувати, що нав'язати власну позицію стає досить складно.

Незважаючи на значні загальнотеоретичні дослідження нових інформаційних технологій у політичній комунікації, все ще недостатня систематизація досвіду застосування та оцінка ефективності різноманітних Інтернет-технологій у процесі політичної комунікації, їх переваги та недоліки не розкриті цілісно. Об'єктом дослідження є інтернет-технологій в сучасному політичному процесі. Предметом дослідження є безпека політичної інтернет- комунікації на сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства в Україні.

На сьогоднішній день практично відсутні спеціальні теоретичні роботи в галузі аналізу політико-комунікативних характеристик конкретних проектів політичної влади. Такий аналіз комунікативних стратегій влади в Інтернеті має ґрунтуватися на їх реконструкції на основі аналітичних схем теорій і моделей масової комунікації.

В умовах недоступності аналізу публічно презентованої політичною владою комунікативної стратегії, а також складності розробки єдиної та однозначної комунікативної стратегії з владою, адекватним способом аналізу видається реконструкція комунікативних стратегій (відтворення-проведення комунікативних процесів на основі аналізу конкретних проектів та їх політичних передумов на основі моделей масової комунікації).

Сучасні комунікаційні практики підтверджують думку про те, що дослідження природних функцій сприйняття та репрезентації суспільно- політичної інформації передбачає оцінку комунікативного потенціалу стратегій, режиму та засобів інформаційно-комунікативної взаємодії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З 2016 року в Україні триває розбудова державної системи комунікацій на національному та місцевому рівнях. Концепція реформи урядових комунікацій на стратегічному та операційному рівнях передбачала перезапуск системи комунікацій у сфері публічного управління та адміністрування [2]. Разом з тим, аналіз комунікаційних стратегій органів публічної влади [3 - 7] показує, що незважаючи на розгалужену структуру комунікаційних каналів, у системі органів публічної влади на сьогодні відсутній єдиний стандарт висвітлення інформації щодо їх діяльності в медіапросторі.

Тому доцільно погодитися з думкою вітчизняної дослідниці Олени Михайлової, що: "Перспективами наукових досліджень комунікаційної інфраструктури органів публічної влади є науковий пошук ефективних інструментів комунікації органів публічної влади із цільовими аудиторіями; уточнення понятійного апарату, принципів і правил інституційного аналізу; розроблення системи критеріїв оцінки ефективності моделей комунікації з цільовими аудиторіями, що використовуються органами публічної влади" [3].

Крім того, слід взяти до уваги, що інформаційний простір практично став частиною простору конфліктів, свого роду "театром воєнних дій", де кожна з ворогуючих сторін прагне здобути й утримати якомога довше здобути перевагу, а в разі необхідності - перемогти ворога. Багато аналітиків вважають, що інформаційна війна сьогодні є провідним інструментом вирішення геополітичних конфліктів.

Інформаційна війна аналізується вітчизняними авторами [9-11] через такі поняття, як інформаційна війна, інформаційна війна та боротьба з інформаційною злочинністю, які трактуються як форми ведення війни. Існує також два види інформаційної війни: інформаційні технології та інформаційна психологія. У соціальних практиках інформаційно-технічного протистояння основними об'єктами впливу та захисту є інформаційно-технічні системи (системи зв'язку, телекомунікаційні системи, системи передачі даних, електронні засоби, системи захисту інформації тощо). Існує три рівні практики ведення інформаційної війни: стратегічний, оперативний і тактичний. Практики стратегічного рівня здійснюють вищі органи державної влади. Спецслужби та великий національний капітал впроваджують методи захисту інформації на оперативному та тактичному рівнях.

Метою статті є пілотний аналіз деструктивних механізмів використання засобів і форм інтернет-комунікації політичними акторами на сучасному етапі розвитку глобальних інформаційних технологій та механізмів протидії таким деструктивним впливам.

Виклад основного матеріалу

Дезінформація всюди. Це коротке і просте розуміння не тільки справедливо як стислий виклад широко сприйнятих фундаментальних проблем із наданням політичної інформації в цифрово-трансформованій публічній сфері. Це також сприймається як фаталістична реакція на іноді панікерські застереження, які характеризують відповідні дебати. Дезінформація, яка розуміється як навмисне розповсюдження неправдивої інформації та чуток, перетворилася на серйозну проблему в сучасних суспільствах із високим рівнем соціальних зв'язків. Дезінформація навіть виділяється як поширена загроза для ліберальних демократій та їхніх інститутів, оскільки вони здаються особливо вразливими до маніпуляцій.

Всякого роду спеціальні інформаційні операції через ліберальну позицію урядів щодо свободи ЗМІ стають все більш поширеним явищем. З огляду на нечуване поширення дезінформації - навіть появу т.зв. "порядку дезінформації" [12] через цифрову трансформацію це питання стало предметом широкого вивчення в галузі політичної комунікації та медіа- досліджень. Однак дезінформація не обмежується внутрішньою політикою. Навпаки, найбільш обговорювані за останні роки спеціальні політичні інформаційні операції, а саме під час, британського референдуму 2016 року та президентської виборчої кампанії в тому ж році США, були принаймні частково приписані до зовнішньої, зокрема російської, діяльності. А з початком широкомасштабної російської військової агресивної війни проти України такі спеціальні інформаційні операції набули масштабного й системного характеру.

Дезінформацію інколи ототожнюють з пропагандою, але це не синоніми. Ці обидва явища суспільно-політичної комунікації мають дещо спільне, а саме - цілеспрямоване введення в оману або надзвичайно однобічна інформація. Однак є різниця в тому, що пропаганда включає інші засоби стратегічної комунікації, які не є фальсифікаторами. Крім того, пропаганда, згідно з традиційним розумінням, пов'язана з урядовими діячами тоталітарних або авторитарних режимів і переважно орієнтованих на власне населення. На іншому кінці спектру, більш традиційне, реалістичне розуміння публічної дипломатії також зосереджується на керованій державою інформаційній діяльності щодо закордонні публіки. Тоді як новітні концепції публічної дипломатії включають ширший діапазон акторів і використання цифрових мереж [13]. Повідомлення неправдивої інформації не підпадає під їх визначення, оскільки це суперечило б передбачуваним цілям "м'якої сили", яких також переслідують демократичні режими. Однак, зважаючи на нинішню посилену геополітичну напруженість, публічна дипломатія ризикує розглядатися як евфемізм для міжнародних кампаній дезінформації, оскільки її наразі все частіше сприймають як "плід пропаганди".

Отже, цю проблему, яка перетворилася на одну з основних загроз з точки зору не лише внутрішньої, а також міжнародної політики, необхідно розглядати в дискурсі й стратегії зміцнення кібербезпеки.

Сучасне протистояння антагоністичних держав передбачає не стільки військово-силові методи боротьби, скільки медіа-гуманітарні, а саме:

1) створення атмосфери бездуховності та аморальності, негативного ставлення до культурної спадщини противника;

2) маніпулювання суспільною свідомістю та політичною орієнтацією соціальних груп країни з метою створення політичної напруги та хаосу;

3) дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями та рухами з метою провокування конфліктів, розпалювання недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

4) зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади та управління, стимулювання прийняття помилкових управлінських рішень;

5)дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їх авторитету, дискредитація влади;

6) провокування соціальних, політичних, національних і релігійних зіткнень;

7) ініціювання страйків, заворушень та інших акцій економічного протесту;

8) ускладнення прийняття органами управління важливих рішень;

9) підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими країнами;

10) заподіяння шкоди життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.

Натомість, серед загальних практик зміцнення інформаційної безпеки держави можна виділити наступні:

1) досвід інформаційного протистояння;

2) розвинене інформаційне суспільство;

3) адекватна державна політика інформатизації суспільства та забезпечення незалежності інформаційної інфраструктури.

Тут важливо зазначити, що розвиток інформаційної інфраструктури суспільства забезпечує насамперед інфраструктурну мобільність соціальних акторів. комунікація публічний влада протидія деструктивний інтернет

В якості характеристик розвиненості інформаційного суспільства, в контексті його інформаційної безпеки, визначаються розвинена інформаційна індустрія, а також когнітивні структури та інститути суспільства, що забезпечують активізацію, відтворення та розвиток інформаційного ресурсу.

Нарешті, найважливішим засобом зміцнення інформаційної безпеки є становлення та подальший розвиток інформаційного права на всіх рівнях безпеки: безпека особи, організації, регіону, держави та міжнародна безпека.

Зокрема, у сфері міжнародної інформаційної безпеки найбільш актуальною є розробка існуючих норм права міжнародної безпеки та міжнародного гуманітарного права в напрямку створення ефективної системи попередження та припинення можливих агресивних дій, що здійснюються інформаційними засобами. Нові правові механізми мають сприяти збереженню вже накопиченого в міжнародному праві позитивного потенціалу, а також його використання для протидії новим загрозам інформаційній безпеці.

Загалом уявлення про структуру інформаційної безпеки сьогодні є досить системними. Основні сегменти цих структур, їх нормативно-правовий характер розробляє така галузь знань, як інформаційне право.

В інформаційному праві під інформаційною безпекою розуміється: "Захищеність інформації від незаконного ознайомлення, перетворення і знищення, а також захищеність інформаційних ресурсів від впливів, спрямованих на порушення їх працездатності" [14].

Разом з тим, інформаційна безпека - це процес забезпечення конфіденційності, цілісності та доступності інформації, де конфіденційність - забезпечення доступу до інформації лише авторизованих користувачів, цілісність - забезпечення достовірності та повноти інформації та способів її одержання. обробка; доступність - забезпечення доступу до інформації та пов'язаних активів авторизованих користувачів у разі необхідності.

З метою реалізації інформаційної безпеки будь-якого об'єкта в нормативних актах держави визначено декілька функцій, реалізація яких також передбачає наявність відповідних структур для визначення вимог до захисту інформації, характерних для даного об'єкта захисту.

У рамках політики інформаційної безпеки окремо розглядають такі напрями захисту інформаційної системи, як: захист інформації; захист системних об'єктів інформації; захист процесів, процедур і програм обробки інформації; захист каналів зв'язку; придушення побічного електромагнітного випромінювання; контроль системи захисту.

Важко переоцінити ворожі інформаційні виклики, з якими зіткнулася Україна ще в 2014 році, й наскільки далеко це прийшло наразі. Наразі Україна потерпає не лише від російської військової агресії, але й від тривалої інформаційної війни та постійних кібератак з боку РФ. Проте інформаційно- комунікативний простір України стає все більш стійким до інформаційної війни ці ж удосконалення тепер поширюються також на кібератаки. Приходить розуміння того, що інформаційна безпека та кібербезпека вимагають розвиненої інфраструктури та організаційної здібності.

Гібридний розвиток інформаційної стійкості, через створення Міністерства інформаційної політики і, що ще важливіше, через залучення громадянського суспільства та ЗМІ до вирішення проблеми циркулювання політичної інформації робить інформаційний фронт війни більш успішним.

Розвиток структур кібербезпеки в Україні, навпаки, лишається високо централізованим. Організації, які взяли на себе відповідальність за кібербезпеку в Україні вже існували і до 2014 року (за винятком Національної кіберполіції). У кожного з цих органів були закладені функції та стосунки всередині РНБО та структур національної безпеки України. Кожна з цих організацій вже зіткнулася з умовами обмежених ресурсів і, як правило, не може самостійно їх обійти. Встановлені правила та процеси наразі добре виглядають на папері. Вони корелюються з європейськими стандартами та стандартами НАТО, але вони схожі скоріше на прикріплення нових організаційних структур і цілей до вже існуючих. У кожній організації є професійні й мотивовані люди. Кожна організація виявила сильну і справжню зацікавленість у вирішенні проблем кібербезпеки, але кожна організація з необхідністю має багато інших пріоритетів, які часто витісняли кібербезпеку.

Висновки

1. Стрімка конвергенція інформаційних технологій, розширення ринку споживання інформаційних послуг призвели до структурних змін в інформаційній галузі. Різноманітність процесів передачі, обробки та зберігання інформації призводить до формування інформаційної індустрії та, відповідно, трансформації інформаційної інфраструктури не лише окремих країн, а й глобального інформаційного простору.

Прискорюється процес оформлення світової інформаційно-комунікативної системи. Це знайшло своє відображення в глобалізації ринків телекомунікацій та інформаційних технологій, появі потужних медіа-холдингів і диверсифікованих корпорацій, провідних інформаційно-комунікативних майданчиків, перетворенні "електронної комерції" з використанням телекомунікаційних каналів у домінуючий засіб ведення бізнесу тощо.

2. Саме з розвитком інформаційної індустрії виникає особлива галузь права, яка регулює права людини при використанні інформаційних ресурсів, захист авторських прав та інтелектуальної власності, право на приватне життя, свободу слова тощо. Питання інформаційної безпеки індивідів і суспільства набувають якісно нового статусу. З технологічної проблеми інформаційна безпека стає соціальною проблемою, що зачіпає самі основи функціонування сучасного суспільства.

3. Випадок України служить "канарейкою у вугільній шахті". Імовірність того, що інформаційні спецоперації та кібердиверсії стануть звичним явищем у майбутньому глобальному конфлікті, майже гарантована. Оцінка того, як держави під тиском реагують на виклики, коли вони є найбільш уразливими, дає цінну інформацію, яка може пом'якшити подібні проблеми в майбутніх ситуаціях, з якими зіткнеться низка держав. Мало яка країна пройшла такі жорсткі випробування в інформаційному та кіберпросторі, як Україна. І від небагатьох країн можна було розумно очікувати, що вони так швидко реорганізують і запровадять закони та стратегії, як це зробила Україна.

Багато в чому це вдалося за допомогою зовнішньої допомоги, а також завдяки новій здатності координувати та працювати між урядовими структурами. Тим не менш, політична та бюрократична роздробленість, на додаток до всіх зовнішніх викликів, які ставить перед Україною війна, залишаються очевидними блоками на шляху до запровадження постійних і змістовних реформ. Якщо Україна хоче покращити свою стійкість у кіберпросторі відповідно до її успіхів у стійкості до інформаційної війни, вона обов'язково має вирішити основні питання розподілу фінансових ресурсів у РНБО та координації та консолідації влади в окремих міністерствах. За відсутності стійкої спроможності фінансувати перші лінії кіберзахисту в Україні самої лише стратегії, законодавства та організаційних реформ буде недостатньо для підтримки людського капіталу, необхідного для національної кібербезпеки. І нарешті, якщо Україна не зможе сприяти координації та співпраці між різними органами РНБО, тоді ймовірно дублювання зусиль та міжвідомча конкуренція спричинятиме неадекватні результати щодо кібербезпеки.

Література

1. Frascara, Jorge. Communication Design: Principles, Methods, аnd Practice. Allworth Pr (January 1, 2004). 207 р.

2. Концепція реформування урядових комунікацій (2016). Офіційний сайт Міністерства культури та інформаційної політики України.

3. Комунікаційна стратегія Верховної Ради України на 2017-2021 роки.

4. Комунікаційна стратегія Міністерства освіти і науки України на 2017-2020 роки.

5. Комунікаційна стратегія Міністерства освіти і науки України на 2023-2030 роки.

6. Стратегії комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018-2021 роки.

7. Стратегія комунікації у сфері європейської інтеграції на період до 2026 року.

8. Михайлова О. Комунікаційні стратегії в публічному управлінні та адмініструванні: стан та проблеми в реалізації. International Science Journal of Management, Economics & Finance. Vol. 2, No. 2, 2023, pp. 93-99.

9. Требін, М. Феномен інформаційної війни у світі, що глобалізується. Вісник Національного університету “Юридична академія України імені Ярослава Мудрого”. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. Право, 2013. 2 (16), с. 188-198.

10. Шпига, П., Рудник, Р. Основні технології та закономірності інформаційної війни. Проблеми міжнародних відносин, 2014. 8,с. 326-339.

11. Магда, Є. Виклики гібридної війни: інформаційний вимір. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, 2014. 5, с. 138-142.

12. Bennett W.L., View S.L. The disinformation order: Disruptive communication and the decline of democratic institutions. European Journal of Communication. 2022. Volume 33, Issue 2.

13. Краснопольська Т.М. Цифрова дипломатія як основа нової публічної дипломатії. Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. Вип. 69. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2022. с. 13-20.

14. Архипов О.Є., Архипова Є.О. Особливості розуміння понять «інформаційна безпека» та «безпека інформації». Інформаційні технології та безпека: основи забезпечення інформаційної безпеки: Матеріали XIV міжнародної науково-практичної конференції. Київ: ИПРИ НАН України, 2014. с.18-30.

References

1. Frascara, Jorge (2004). Communication Design: Principles, Methods, and Practice. Allworth Pr [in English].

2. Koncepcya reformuvannja urjadovih komumkacy [Concept of reforming government communications].

3. Komumkacyna strategya Verhovno'i Radi Ukrami na 2017-2021 roki [Communication strategy of the Verkhovna Rada of Ukraine for 2017-2021].

4. Komumkacyna strategya MMsterstva osvrii і nauki Ukrami na 2017-2020 roki [Communication strategy of the Ministry of Education and Science of Ukraine for 2017-2020].

5. Komumkacyna strategya M^sters^a osvrii і nauki Ukrami na 2023-2030 roki [Communication strategy of the Ministry of Education and Science of Ukraine for 2023-2030].

6. Strategn komumkacn u sferi єvropejs'koї mtegracn na 2018-2021 roki [Communication strategies in the field of European integration for 2018-2021].

7. Strategya komumkacn u sferi єvropejs'koї mtegracn na period do 2026 roku [Communication strategy in the field of European integration for the period until 2026].

8. Mihajlova, O. (2023). Komumkacyrn strategn v pubhchnomu upravlmm ta admіnіstmvannі: stan ta problemi v reahzacn [Communication strategies in public management and administration: status and problems in implementation]. International Science Journal of Management, Economics & Finance, 2, 2023, 93-99. [in Ukrainian].

9. Trebm, M. (2013). Fenomen іnformacіjnoї vyni u svіtі, shho globahzаsja [The phenomenon of information warfare in the globalizing world]. VdnikNadonal'nogo umversitetu “Juridichna akadempa Ukrami mem Jaroslava Mudrogo”. Serpa: FUosofija, fdosofijaprava, polіtologіja, sodologtja. Pravo - Bulletin of the National University "Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise". Series: Philosophy, philosophy of law, political science, sociology. Law, 2 (16), 188-198. [in Ukrainian].

10. Shpiga, P., Rudnik, R. (2014). Osnovni tehnologi'i ta zakonomirnosti informacijno'i vijni [Basic technologies and patterns of information warfare]. Problemi muhnarodnih vnesm - Problems of international relations, 8, 336-339. [in Ukrainian].

11. Magda, Є. (2104). Vikliki gibridno'i vijni: informacijnij vimir [Challenges of hybrid war: information dimension]. Naukovt zapiski Institutu zakonodavstva VerhovnotRadi Ukratni - Scientific notes of the Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine, 5, 138-142. [in Ukrainian].

12. Bennett, W.L., View, S.L. (2022). The disinformation order: Disruptive communication and the decline of democratic institutions. European Journal of Communication. 33, 2.

13. Krasnopol's'ka, T.M. (69). Cifrova diplomatija jak osnova novol publichnol diplomati'i [Digital diplomacy as the basis of new public diplomacy]. Aktual'm problemi pohtiki - Actual problems of politics, 69, 13-20. [in Ukrainian].

14. Arhipov, О.Є., Arhipova, Є.О. (2014). Osoblivosti rozuminnja ponjat' «informacijna bezpeka» ta «bezpeka informacii'» [Peculiarities of understanding the concepts of "information security" and "information security"]. Proceedings from XIV Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia «Informacijni tehnologi'i ta bezpeka: osnovi zabezpechennja informac ijno'i bezpeki» - The Fourtenth International Scientific and Practical Conference «Information technologies and security: basics of ensuring information security». (pp. 18-30). Kii'v: IPRI NAN Ukrami [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru