Виборча система України крізь призму Виборчого кодексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

ВИБОРЧА СИСТЕМА УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ВИБОРЧОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Ромців О.

Вступ

Демократичний характер проходження виборів, а відтак і легітимність обраної в результаті цього публічної влади значною мірою залежить від типу виборчої системи.

У контексті нашого дослідження виборча система - це встановлений законом спосіб визначення результатів голосування і порядок розподілу депутатських мандатів між кандидатами (важливо, що таких способів існує декілька й застосування кожного з них до однакових підсумків голосування може дати різний результат). Виборча система є своєрідним індикатором політичних відносин, політичної свідомості та політичної культури. Від її ефективності залежить гнучкість і життєздатність самої політичної системи, здатність суспільства претендувати на більші самоврядні функції, політичне структурування тощо [1, с. 89].

Виборча система є частиною усталеної практики конституціоналізму для кожного демократичного режиму, і від того, наскільки вона ефективна, залежить легітимність інститутів влади. З огляду на це, важливо, щоб обрана система була зрозумілою суспільству й визнавалася ним справедливою. Це сприяє легітимації результатів виборів і сприйняттю сформованої за її підсумками влади як такої, що отримала від народу право управляти державою. Застосування того чи іншого виду виборчої системи є дієвим механізмом впливу на партійну систему та підтримки демократії в країні, про що свідчать юридичні позиції, сформульовані Конституційним Судом України.

Так, відповідно до викладеної у Рішенні від 27.05.2008 № 11-рп/2008 позиції виборчі системи є важливою складовою механізму здійснення влади народом, їхній зміст має значення для характеру відповідного представницького мандата та особливостей функціонування інституту конституційної відповідальності в системі представницьких органів (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення).

Визначення типу виборчої системи, її ознак та особливостей становить питання політичної доцільності та має вирішуватися парламентом відповідно до його конституційних повноважень за умови дотримання конституційних принципів та демократичних стандартів організації й проведення виборів (абз. 3 пп. 2.4 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 21.12.2017 № 3-р/2017).

Виборче право спрямоване на врегулювання засадничих механізмів демократичного режиму - виборів, а виборча система як спосіб формування представницького органу за підсумками голосування на виборах є важливою складовою у забезпеченні проведення виборів на демократичних засадах (абз. 5 пп. 2.4 п. 2 мотивувальної частини Висновку Конституційного Суду України від 16.12.2019 № 8-в/2019).

Саме тому це питання також стало предметом нашого наукового дослідження.

Виклад основного матеріалу

Українська держава довгий час перебувала на шляху пошуку оптимальної для себе моделі виборчої системи. У різні періоди часу застосовувалися різноманітні варіанти виборчих систем. Лише вибори Президента України проводилися за мажоритарною системою абсолютної більшості. Місцеві вибори проходили як за мажоритарною, так і пропорційною системою. Натомість депутати Верховної Ради України обиралися за всіма типами виборчих систем, а саме:

• до 1997 року в нашій державі існувала мажоритарна система виборів відносної більшості;

• з прийняттям 24 вересня 1997 року Закону України «Про вибори народних депутатів України» була запроваджена змішана пропорційно-мажоритарна виборча система;

• нова редакція Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 19 серпня 2005 року встановила пропорційну виборчу систему;

• Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року передбачав, що вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою;

• 19 грудня 2019 року був прийнятий новий Виборчий Кодекс України [2], відповідно до якого вибори до парламенту відбуватимуться за пропорційною системою з відкритими партійними списками. Президент України обиратиметься громадянами України за мажоритарною системою абсолютної більшості.

Проте, на думку науковців, постійна зміна виборчого законодавства деструктивно впливає на розвиток партійної системи України у контексті її інституціоналізації та породжує політичну корупцію. Політична практика молодих демократій (країни ЦСЄ) засвідчує необхідність формування усталеного виборчого законодавства, що сприяє стабільності партійних систем та інших політичних інститутів суспільства [3, с. 68 ]

Крім цього, недоліки вітчизняної виборчої системи призвели до зниження культури електорату та поширення політичного шахрайства, що обумовило зменшення рівня довіри суспільства до органів державної влади. Тому в період активного конституційно-правового реформування в Україні виникла нагальна потреба в оновленні виборчої системи та підвищення її ефективності на основі зміни чинного законодавства з урахуванням досягнень зарубіжного досвіду розвинених країн. Як наслідок, 19 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Виборчий кодекс України, в який увійшли закони України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України» та «Про місцеві вибори».

Кодифікація виборчого законодавства була проведена з метою, поперше, забезпечення системності, логічної взаємної узгодженості нормативного тексту на основі єдиної системи принципів виборчого права, які закріплені в Конституції України та міжнародних виборчих стандартах. По-друге, це подолання множинності законів, повнота законодавчого регулювання. Ця повнота полягає не лише в тому, щоб в одному акті зібрати норми, які стосуються законодавчого рівня регулювання, а й у тому, щоб забезпечити дотримання положення п. 20 ч. 1 ст. 92 Конституції України [4], відповідно до якого виключно законами регулюється організація і проведення виборів у державі. Це означає, що регулювання підзаконними актами, зокрема, постановами Центральної виборчої комісії, мало б бути мінімізоване. Проте поза Виборчим кодексом України залишилися два важливі законодавчі акти з виборчої сфери - про державний реєстр виборців і про Центральну виборчу комісію. Вони не охоплені Виборчим кодексом і існують як окремі закони. У цьому випадку може виникнути проблема співвідношення юридичної сили норм Кодексу і законів при виявленні колізій між їх приписами. По-третє, ще однією метою кодифікації була уніфікація законодавчого регулювання однорідних виборчих процедур для різних типів виборів [5]. виборчий система партійний законодавство

Аналізуючи Виборчий кодекс України, можна зробити висновок, що найбільш суттєвими є зміни щодо виборів народних депутатів, які будуть обиратися за пропорційною системою з відкритими списками. Відповідно до статті 133 Кодексу, вибори народних депутатів України будуть проводитися на засадах пропорційної системи за єдиними списками кандидатів у депутати в загальнодержавному виборчому окрузі, з яких формуються регіональні виборчі списки кандидатів у депутати від партій [2]. Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають партії, на підтримку регіональних виборчих списків кандидатів у депутати від яких у межах загальнодержавного округу подано п'ять і більше відсотків загальної кількості голосів виборців, які підтримали регіональні виборчі списки кандидатів у депутати від усіх партій у межах загальнодержавного округу.

Саме пропорційна виборча система, яка передбачає проведення виборів на суто партійній основі, надає найбільш широкі можливості для участі політичних партій у виборах, а також можливості безпосереднього їх впливу на розподіл депутатських мандатів. Вона діє в багатомандатних виборчих округах, і голосування проводиться за партійними списками. Кожна партія, яка бере участь у виборах, отримує кількість депутатських місць, пропорційну числу отриманих нею голосів виборців. Сьогодні пропорційна система застосовується більше, ніж у 60 країнах [6, с. 119] (Іспанія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Ізраїль, Нідерланди, Швейцарія та ін.), під час виборів усього парламенту (Данія, Португалія, Люксембург, Латвія), лише нижньої палати (Австралія, Австрія, Бельгія, Польща, Бразилія), ^ складу нижньої палати (ФРН).

Аналізуючи реалії політичного сьогодення в Україні, а також досвід використання пропорційної системи, можна стверджувати, що аргументи щодо її переваг наступні [7]:

а) система практично не допускає втрати голосів і є математично точною, вона враховує увесь спектр суспільних інтересів і забезпечує парламентське представництво меншості (звісно, за винятком тих партій, які не подолали виборчий поріг);

б) пропорційне представництво надає громадянам більшу свободу вибору і тим самим підвищує інтерес до суті політичних проблем;

в) у парламенті встановлюється чітко окреслена структура партійного представництва;

г) суттєво зменшуються можливості для маніпуляції голосами виборців, владний ресурс на практиці нелегко застосовувати, а деякі прийоми, притаманні мажоритарним системам, повністю виключаються (як - от явище джеррімандерінгу або масового «переселення» виборців з одних округів до інших).

Попри вказані позитивні риси дана система все ж не позбавлена недоліків, до яких, насамперед, варто віднести такі [7]:

а) зазначена система загалом незрозуміла широкому колу громадян;

б) послаблюється безпосередній контакт із виборцями, деперсоніфікується голосування, особливо тоді, коли застосовується принцип партійного формування виборчого списку, за якого виборці не мають змоги змінити порядок розташування кандидатів у списку і, голосуючи за партію, «погоджуються» із запропонованим нею списком кандидатів, а партії, у свою чергу можуть включати до свого списку одіозних політиків, які не мали б шансів бути обраними за мажоритарної системи;

в) партії мають можливість «продавати» місця у своїх виборчих списках;

г) посилюється контроль партії над кандидатами (в деяких випадках партія може позбавити свого депутата мандату за «порушення партійної дисципліни»);

ґ) вона сприяє фрагментації політичних сил, а подекуди сприяє входженню до парламенту крайніх радикальних партій;

д) міжпартійні компроміси та домовленості у передвиборний період досягаються рідко;

е) пропорційне представництво може заважати повноцінній роботі уряду, якщо він не має стабільної більшості на свою підтримку;

є) при розпаді правлячої парламентської коаліції і неможливості створити нову проводяться дострокові вибори, а це, у свою чергу, викликає апатію серед виборців і сприяє абсентеїзму;

ж) при наявності великої кількості недостатньо впливових партій, партії, які подолали виборчий поріг, нерідко отримують дві третини - три чверті голосів виборців, але при цьому розподіляють усі 100% місць у парламенті, що нерідко викликає суспільне обурення.

Необхідно зазначити, що пропорційний розподіл місць може здійснюватись різними способами, і перш за все, на основі виборчої квоти (чи то виборчого метра), яка вираховується шляхом ділення загального числа голосів виборців, поданих в окрузі, на число мандатів, які підлягають розподілу, тобто визначається мінімальне число голосів виборців, які необхідно набрати партії, щоб отримати один мандат.

У пропорційній системі існує таке поняття, як загороджувальний бар'єр, тобто вимога мінімального числа голосів, яке повинно бути подане виборцями за партії для того, щоб вони могли взяти участь у розподілі мандатів (ця вимога може бути виражена як у процентному, так і в кількісному відношенні). Застосовуватись обмеження може й на першій стадії, і на стадії вторинного розподілу мандатів. Так, наприклад, у ФРН діє 5%-й бар'єр, у Єгипті - 8%-й, у Туреччині - 10%. У Швеції, щоб брати участь у розподілі мандатів, партія повинна отримати не менше 4% голосів по країні або 12% у виборчому окрузі, у вторинному ж розподілі беруть участь лише списки, які подолали 12%-й бар'єр; в Італії до розподілу остаточних мандатів не допускаються партії, які набрали менше 300.000 голосів по країні [6, с. 121].

Усередині списку партій, які подолали загороджувальний бар'єр, мандати розподіляються залежно від виду системи списків. За системи «жорстких» списків кандидати в списку розподіляються не за алфавітним порядком і не довільно, а залежно від «ваги» кандидата, його положення в партії. Голосуючи за список у цілому, виборці не висловлюють ставлення до окремих кандидатів. Виграні списком мандати віддаються кандидатам відповідно до черговості їх розташування в списку, що визначається безпосередньо партією.

Інший порядок розподілу мандатів за системи «гнучких» списків: голосуючи за список у цілому, виборець зазначає кандидата, якому він надає перевагу. Відповідно, мандат отримає кандидат, який має найбільше число знаків переваги.

Запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками стало інноваційним аспектом нового Виборчого кодексу України. Загалом, фахівцями з виборчого права позитивно оцінено вищезазначене нововведення, а виборчу систему з відкритими списками міжнародними партнерами охарактеризовано як таку, що має прогресивні та демократичні засади, оскільки пропорційна виборча система є більш інклюзивною, ніж система одномандатних округів, тобто вона залишає осторонь менше виборців. Будь-яке розширення можливостей громадян впливати на списки - це крок на шляху до зменшення рівня політичної корупції. Тобто є шанс, що відкриті партійні списки запобігатимуть торгівлі місцями у виборчому бюлетені. Вони створюватимуть стимули для залучення тих, хто вже має народну підтримку на місцевому рівні. В результаті можуть з'явитися політичні партії, сконцентровані навколо ідей, а не окремих осіб.

Також позитивними сторонами такої системи є те, що депутати знають, виборці якого регіону їх обрали, і мають перед ними персональну відповідальність, так само як і перед партією, яка їх висунула і з іншими депутатами якої вони поєднані спільною партійною програмою.

Недоліками ж виборчої системи з відкритими списками, на думку експертів, є складна для розуміння система розподілу мандатів і ризик гострої конкуренції між кандидатами з регіональних списків від однієї партії [8].

Попри всі прогресивні нововведення Виборчого кодексу стосовно пропорційної виборчої системи, 12 лютого 2021 року до Конституційного Суду України надійшло подання від 45 народних депутатів щодо відповідності окремих положень Виборчого кодексу Конституції України. Так, народні депутати вважають, що вилучення із законодавства можливості проведення виборів за мажоритарною системою обмежує конституційні виборчі права громадян, зокрема на самовисуванння, а також містить ознаки узурпації влади. Проте аналіз конституційного подання свідчить про необґрунтованість доводів народних депутатів щодо неконституційності відміни самовисування, адже самовисування може бути законодавчо реалізовано в межах будь-якої виборчої системи, в тому числі його можливо забезпечити і в рамках пропорційної системи, яка передбачена Виборчим кодексом України на парламентських виборах, через запровадження, наприклад, списків незалежних кандидатів [9].

Також важко погодитися з тим, що запровадження єдиних, регіональних виборчих списків містить ознаки узурпації влади, оскільки положеннями Виборчого кодексу України не ставиться під сумнів виключне право громадян України на формування представницьких органів влади та зберігається свобода вибору.

Якщо говорити про вибори Президента України, то відповідно до Виборчого кодексу України вони і надалі будуть проводитися за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості.

Під час застосування мажоритарної (від фр. - більшість) виборчої системи обраним вважається той кандидат, який отримав більшість голосів. Якщо ніхто з кандидатів не набирає 50% - 1 голос від виборців, які взяли участь у голосуванні, то проводиться другий тур виборів. Таким чином, принциповою ознакою мажоритарних систем є те, що голосування організовується і здійснюється за окремих осіб, а результати виборів визначаються залежно від одержання окремим кандидатом більшості голосів виборців.

Мажоритарна виборча система історично найдавніша та найпростіша і як показує світовий досвід, вона є оптимальною на виборах президента, оскільки не допускає викривлень принципу політичного представництва й враховує інтереси більшості виборців. Адже якщо кандидат був обраний в один тур, значить його підтримували більше 50% виборців усієї країни. Якщо ж мав місце другий тур, то він, ймовірно, сприяв тому, аби визначення виборців відбувалось на основі близьких політичних позицій.

Загалом переваги мажоритарної системи абсолютної більшості можна окреслити такими такими аргументами [7]:

а) демократизм - оскільки вона враховує інтереси реальної більшості виборців - саме тієї частини суспільства, якій небайдуже майбутнє держави і які прийшли на виборчі дільниці проголосувати;

б) вона допомагає створити ефективну проурядову більшість у парламенті;

в) за мажоритарної системи виникають і встановлюються безпосередні зв'язки між кандидатом і виборцями, вони знаходяться у постійному контакті. Кандидати добре знають стан справ у своєму виборчому окрузі, інтереси виборців, особисто знайомі з найактивнішими представниками. Відповідно і виборці мають уявлення про те, кому вони довіряють представляти свої інтереси в державі, до кого безпосередньо варто звертатися для представлення інтересів громади;

г) часто (але, на жаль, не завжди) зростає якість обраних осіб (адже голосування персональне, а не списком, і виборці мають змогу побачити кандидатів на власні очі та поспілкуватися з ними);

д) дана система дає можливість бути обраним позапартійному кандидату, таким чином зменшується вплив політичних партій на життя суспільства.

Що стосується основних недоліків мажоритарних систем, то вони є наступними [7]:

а) за системи абсолютної більшості часто доводиться проводити другий тур виборів (до якого потрапляють два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів з - поміж інших) або перевибори, а це, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців, а відтак далеко не завжди обраний депутат представляє більшість населення свого округу. Тобто фактично переможець забирає все, а решта кандидатів й, відповідно, політичні позиції виборців, які за них голосували, жодним чином не представлені, що потенційно може призвести й до поляризації суспільства та розколу;

б) внаслідок двотуровості мажоритарної системи сама процедура виборів ускладнюється та дорожчає;

в) за системи абсолютної більшості у разі, якщо жоден з кандидатів у другому турі не отримав необхідної підтримки (50% - 1 голос), округ, у якому проводилися вибори, на певний час залишається непредставленим у парламенті;

г) часто дискримінуються малі, так звані «« треті» партії, які практично втрачають шанси бути представленими у законодавчому органі тому, що виборці часто орієнтуються на представників найбільших та найвпливовіших (в сучасній Україні читай - найрейтинговіших партій, вважаючи, що представники так званих «третіх» партій не зможуть ефективно працювати в парламенті в умовах меншості;

д) влада має більше можливостей та ресурсів тиску на депутатів - мажоритарників, аби вони з особливо принципових для влади питань голосували саме так, як цього від них вимагають (особливо це стосується позапартійних кандидатів, які не мають можливості захистити себе за допомогою політичної партії);

е) при застосуванні мажоритарної системи є можливість (особливо у державної влади) впливати на результати виборів, застосовуючи різноманітні маніпулятивні технології (як - от - масове «переселення» виборців з одного округу до іншого, маніпулювання з кордонами виборчих округів).

Однією з переваг пропорційної системи над мажоритарною є те, що вона дозволяє уникнути процедури повторного голосування, а також повторних виборів і виборів замість депутатів, які вибули, оскільки в разі дострокового припинення повноважень якого-небудь депутата його місце займає наступний кандидат у списку його партії.

У виборі виборчої системи вирішальну роль відіграє співвідношення пріоритетів: якщо головною метою є формування стабільного і ефективного уряду, то перевага надається мажоритарній системі; якщо акцент робиться на адекватному представництві в парламенті інтересів різних груп населення - то пропорційній. Значною мірою це залежить від характеру взаємин законодавчої і виконавчої влади. Якщо уряд формується парламентом, то першочергового значення набуває формування в парламенті стійкої більшості [10, с. 45].

На думку канадського політолога І. Кіса, мажоритарні виборчі системи є ефективними, натомість пропорційні - справедливими. Перші дозволяють забезпечити ефективне урядування та відповідальність обраного депутата. Другі - адекватне представництво суспільних поглядів та повагу до прав «меншин». Всі чотири вказані характеристики безпосередньо відповідають завданням демократичних виборів. Разом з тим виборча система не здатна в однаковій мірі виконати всі завдання демократії [11].

Наразі мажоритарна система абсолютної більшості в Україні збережена не тільки на президентських виборах, а також використовується на місцевих виборах великих міст. Зокрема, у 2015 році відбувались вибори міських голів міст із кількістю виборців 90 тисяч і більше. А після набуття чинності Виборчим кодексом України, восени 2020 року така система була застосована на виборах міських голів із кількістю виборців 75 тисяч і більше.

Такий перелік міст не обов'язково має бути сталим. У Виборчому кодексі закріплені показники кількості виборців як умова для визначення виборчої системи. Відповідно, якщо кількість виборців у громаді до наступних виборів зміниться, то система у цій громаді також може змінитись. Ключовою цифрою для встановлення виборчої системи є інформація про кількість виборців, які мають право голосу на відповідних місцевих виборах станом на перший день місяця, що передує місяцю, в якому розпочинається виборчий процес цих місцевих виборів. І ця виборча система не може бути змінена до призначення наступних чергових або позачергових виборів у цій громаді [12].

Дослідники часто вважають, що виборчі системи повинні відповідати суспільним і політичним реаліям країн, в яких вони діють. Це не означає, що для кожної країни можна підібрати ідеальну виборчу систему. Різні суспільні системи мають свої особливості, що впливають на результати виборів, та спираються на різні підходи щодо забезпечення представництва, яке матеріалізується через виборчі системи [13, с. 311].

Так, на думку М. Наход, основними критеріями, на які варто звернути особливу увагу у вітчизняних політичних умовах, є такі: забезпечення представництва та віддзеркалення структури суспільства, забезпечення підзвітності влади та обраних представників, сприяння формуванню стабільної та ефективної виконавчої влади, а також задоволення критерію прийнятності витрат на виборчий процес і відповідність міжнародним стандартам. Критерії не завжди узгоджуються між собою, тому задовольнити максимальну їх кількість при розробці доволі проблематично. З огляду на конкретний політичний контекст варто визначити пріоритети, за яких функціонування виборчої системи може виконати поставлені завдання. Визначення пріоритетних критеріїв залежить безпосередньо від тих, хто бере участь у конституційно-нормотворчому процесі конкретної країни [13, с. 318].

Серед факторів, від яких значною мірою залежить ефективність тієї чи іншої виборчої системи, варто виділити наступні: мета запровадження виборчої системи, історичні передумови, форма правління, форма державного устрою країни, політичний режим, обставини політичної ситуації, менталітет народу, рівень правової культури виборців тощо. Також важливим є визначення та аналіз можливих наслідків обраної виборчої системи як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.

Враховуючи сучасний стан розвитку нашої держави та активне становлення в Україні громадянського суспільства, можна констатувати, що запропоновані у Виборчому кодексі України виборчі системи для різних видів виборів не суперечать загальноприйнятим світовим стандартам, хоча і потребують певного удосконалення.

Звичайно, що переваги й недоліки Виборчого кодексу стануть зрозумілими після перших виборів, але й на перший погляд деякі з них вже є очевидними. Кодекс має більше переваг, ніж недоліків, у вдосконаленні механізму легітимації публічної влади, які можна окреслити так: по-перше, практично відкритий характер партійного списку (за виключенням перших дев'яти прізвищ списку), який формується залежно від рейтингу кандидата; по-друге, забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб, трудових мігрантів, інших мобільних усередині країни громадян; по-третє, посилення гарантій участі у виборчому процесі людей з інвалідністю; почетверте, уперше передбачена можливість для громадських організацій зареєструвати спостерігачів на рівні ЦВК; збереження механізмів збалансованого представництва двох статей у виборчих списках партій.

Недоліки ж Виборчого кодексу простежуються в тому, що: по-перше, перших дев'ять номерів у списку не залежать від рейтингу кандидатів, а висуваються з'їздом (зборами, конференцією) партії; по-друге, складно підрахувати голоси і встановити результати виборів, що завжди пов'язано з можливістю фальсифікацій; по-третє, не врегульовано питання прозорості фінансування агітації в інтернеті й обсягів комерційної реклами; по-четверте, складним для розуміння виборців є механізм функціонування виборчої системи, що вимагає серйозної правопросвітницької роботи серед громадян.

Висновки

В Україні вже майже тридцять років відбувається пошук ідеального варіанта виборчої системи, проте дослідженнями уже доведено, що ідеальної демократичної моделі проведення виборів, яка б за будь-яких умов гарантувала об'єктивне формування представницьких органів, не існує. Кожна з розглянутих вище виборчих систем володіє як позитивними рисами, так і недоліками; їм властивий певний рівень демократизму, що проявляється більше чи менше, і за наявності достатньо чітких, суттєвих ознак кожна з них має різні варіанти застосування в певних країнах за певних обставин.

Європейський суд з прав людини у справі «Герст (Hirst) проти Сполученого Королівства (№2)» від 6 жовтня 2005 року наголосив, що в сучасному демократичному світі існує безліч способів організації й дії виборчих систем і безліч відмінностей, зокрема в історичному розвитку, культурі та політиці європейських держав, саме тому кожна держава має право формувати власне право демократії [14].

Але можна відповідально стверджувати, що формування нової моделі української політичної системи на засадах вільного політичного ринку дуже потребує нової якості виборчої системи, у межах якої мають бути закріплені загальні «прозорі» правила електоральної конкуренції, які створюватимуть рівні стартові умови для всіх політичних гравців. З огляду на це, основними завданнями подальшого розвитку виборчої системи України є застосування оптимальних, з погляду сприяння демократичному розвитку суспільства, виборчих формул та забезпечення дійсно демократичного характеру виборів. А для цього важливо, щоб виборча система: по-перше, відповідала історичним, культурним та ментальним особливостям народу; по-друге, була сформована на основі міжнародних стандартів конституціоналізму й демократії; по-третє, розглядалася чинною владою як стратегія розвитку України як сучасної конституційної держави. Залишається сподіватися, що модель виборчої системи, передбачена Виборчим кодексом України, є оптимальним варіантом організації й проведення виборів згідно демократичних стандартів, і покаже достатньо високий рівень своєї ефективності вже на наступних парламентських, президентських та місцевих виборах в Україні.

Список використаних джерел

1. Панкевич Р. Стабілізація як один з головних чинників політичної системи. Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку: збірник наукових праць. Львів: ПАІС, 1998. С. 89-92.

2. Виборчий кодекс України від 19 грудня 2019 р. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/396-20#Text

3. Палінчак М.М., Лешанич М.М. Виборча система України. Регіональні студії. 2021. № 24. С. 67-76.

4. Конституція України від 28 червня 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254к/96-вр#Text

5. Ключковський Ю. (2021). Виборчий кодекс: блиск і злиденність кодифікації. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ Kluchkovskyj_2021_07_09.pdf

6. Кравченко В. В. Конституційне право України: навч. посібн. Київ: Атіка, 2000. 307 с.

7. Кобржицький В.В. Мажоритарна і пропорційна виборчі системи: переваги та недоліки. URL: https:// social-science.uu.edu.ua/article/73

8. Закірова С. Досягнення і втрачені можливості нового Виборчого кодексу України. Громадська думка про правотворення. 2020. № 1 (186). С4-17 URL: http://www.nbuviap.gov.ua/images/dumka/2020/Lpdf

9. КСУ публічно розгляне подання 45 нардепів щодо оскарження відміни мажоритарки. URL: https://www.oporaua.org/news/parliament/22996ksu-publichno-rozgliane-podannia-45-nardepiv-shchodo-oskarzhennia-vidminimazhoritarki

10. Рибачук М., Райковський Б. Аналіз концепцій сучасних моделей виборчих систем. Політичний менеджмент. 2009. № 3. С. 45-54.

11. Кіс Т.І. Виборчі системи та їхні політичні наслідки. Нова політика. 1996. № 2,4. С. 22-33.

12. Жемчужникова К. Історія виборів: виборчі системи в Україні. URL: http://www.oporaua.org/news/vybory/election_history/22821-istoriia-viboriv-viborchisistemi-v-ukrayini

13. Наход М.А. Фактори та критерії розробки виборчих систем, їх значення для управління виборчим процесом. Актуальні проблеми державного управління. 2011. № 2. С. 311-319 URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdy_2011_2_44

14. Case of I Iisrts vs The United Kingdom (№2). Application no. 74025/01. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-61680

Размещено на Allbest.ru