Зарубіжний досвід державно-приватного партнерства в секторі безпеки та напрями його запозичення для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ ТА НАПРЯМИ ЙОГО ЗАПОЗИЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Мех Юлія Володимирівна кандидат юридичних наук, доцент,

Костенко Вероніка Романівна, студентка 2 року навчання

Самойлова Анастасія Романівна, студентка 2 року навчання

м. Харків

Анотація

Стаття присвячена дослідженню історії становлення та сучасного стану зарубіжного досвіду державно-приватного партнерства в секторі безпеки. Звернено увагу, що у правовій доктрині безпека в цілому визнається як одне з основних суспільних благ, що підлягає захисту державою. Тому в умовах воєнного стану особлива увага приділяється статусу держави у сфері національної безпеки й оборони, а національна безпека держави гарантує забезпечення життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його установ від потенційних та реальних загроз, що можуть виникнути як від зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Головним суб'єктом даної гарантії виступає сама держава, що реалізує свої владні повноваження через діяльність органів публічної влади. Водночас ми можемо все частіше споглядати за досить інтенсивним громадський діалогом, що спрямований на необхідність перегляду безпекової діяльності держави, суттєвого вдосконалення теоретичних засад державної політики у сфері безпеки та переосмисленні природи безпекових відносин.

Авторським колективом проаналізовано загальні засади та основні інструменти, які використано у практиці США, Франції, Німеччини та Великої Британії в сфері національної безпеки. Аналіз успішних прикладів впровадження державно-приватного партнерства у країнах з розвиненою системою безпеки надав можливість як на формулювання пропозицій для застосування цього інституту в українському контексті, так і звернення уваги на інституційні перешкоди, які можуть ускладнювати його впровадження. Зокрема, систематизовано ключові аспекти такого партнерства, досліджена роль ефективності їх реалізації, розглянуто позитивні аспекти впровадження ефективних моделей партнерства між державними та приватними суб'єктами для зміцнення безпекових структур та підвищення захищеності країни.

У статті висвітлюються успішні практики та виклики, які можуть виникнути про впровадженні аналогічних моделей в українських реаліях. Аналітичний огляд сприяв формуванню рекомендацій для удосконалення національної системи безпеки з використання міжнародного досвіду реалізації окремих проєктів державно-приватного партнерства. Результати дослідження спрямовані на збільшення рівня адаптивності та стійкості сектору безпеки України. державний приватний партнерство безпека

Ключові слова: державно-приватне партнерство, державний партнер, приватний партнер, сектор безпеки, зарубіжний досвід, національна безпека.

Annotation

Mekh Yuliia Volodymyrivna PhD in Law, associate professor, associate professor of the Department of Administrative Law and Administrative Activities, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

Kostenko Veronika Romanivna 2nd year student of the first (bachelor's) level of higher education, speciality 081 «Law», Faculty of Investigation and Detective Activities, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

Samoilova Anastasiia Romanivna 2nd year student of the first (bachelor's) level of higher education, speciality 081 «Law», Faculty of Investigation and Detective Activities, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

FOREIGN EXPERIENCE OF PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIPS IN THE SECURITY SECTOR AND AREAS OF ITS ADOPTION FOR UKRAINE

The article is devoted to the study of the history of formation and the current state of foreign experience of public-private partnership in the security sector. The author notes that the legal doctrine generally recognises security as one of the main public goods subject to protection by the State. Therefore, under martial law, special attention is paid to the status of the state in the field of national security and defence, and the national security of the state guarantees the protection of vital interests of citizens, society and its institutions from potential and real threats which may arise from both external and internal factors. The main subject of this guarantee is the state itself, which exercises its power through the activities of public authorities. At the same time, we can increasingly observe a rather intense public dialogue aimed at reviewing the state's security activities, significantly improving the theoretical foundations of state security policy and rethinking the nature of security relations.

The authors analysed the general principles and main tools used in the practice of the United States, France, Germany and the United Kingdom in the field of national security. The analysis of successful examples of public-private partnerships in countries with developed security systems has provided an opportunity both to formulate proposals for the application of this institution in the Ukrainian context and to draw attention to institutional obstacles that may complicate its implementation. In particular, the author systematises the key aspects of such partnerships, examines the role of their implementation efficiency, and considers the positive aspects of implementing effective models of partnership between public and private actors to strengthen security structures and enhance the country's security.

The article highlights successful practices and challenges that may arise in the implementation of similar models in the Ukrainian context. The analytical review contributed to the development of recommendations for improving the national security system using international experience in implementing individual publicprivate partnership projects. The results of the study are aimed at increasing the level of adaptability and resilience of Ukraine's security sector.

Keywords: public-private partnership, public partner, private partner, security sector, foreign experience, national security.

Постановка проблеми

Сьогодні Україна, знаходячись на шляху до ЄС, продовжує запроваджувати проєвропейські реформи. Водночас євроінтеграція в умовах війни вимагає пошуку дієвих шляхів, спрямованих на гарантування безпеки в межах національної території. Відповідно до Стратегії національної безпеки України «Безпека людини - безпека країни» (2020 р.) одним із напрямів реалізації пріоритетів національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є розвиток державно-приватного партнерства. Цей напрям обрано і у Стратегії забезпечення державної безпеки (2022 р.). Водночас на сьогодні питання носить фрагментарний характер та потребує вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Адміністративно-правовий аспект проблематики державно-приватного партнерства було досліджено у наукових працях А.В. Басової, Ю.П. Битяка, Н.М. Бондар, Ю.С. Вдовенко, Ю.В.Георгієвського, Є.В. Котова, В.А. Ліпкана, І.П.Петрової, В.Я.Настюка, О.Б.Червякової та інших вчених [2,5,7,11]. Водночас для України, особливо в умовах воєнного стану, залишаються невирішеними багато важливих питань, які стосуються механізму реалізації державно-приватного партнерства в секторі безпеки.

Метою статті є дослідження історії становлення та сучасного стану зарубіжного досвіду державно-приватного партнерства в секторі безпеки для формування рекомендацій, які сприятимуть удосконаленню сектору безпеки України.

Виклад основного матеріалу

Державно-приватне партнерство являє собою співпрацю держави та приватних організації з метою розвитку окремих сфер, задоволення публічного інтересу та підвищення інновацій та ефективності в державному секторі, зокрема у промисловості, архітектурній діяльності, освіті, культурі, а також галузі оборони та безпеки держави. На формування належного стану національної безпеки, з одного боку, впливають обрані державою концепції розвитку (типу, людиноцентризм чи цифровізація), а з іншого - незалежні чинники. Так, глобалізація суспільних відносин супроводжується розмиттям національних кордонів. Не виключенням за таких умов буде аналіз зарубіжного досвіду вирішення безпекових питань та їх вирішення, а також можливостей державно-приватного партнерства як соціально-правового явища [8, с.157].

У вітчизняній літературі виникли розбіжності щодо перекладу англійського терміну «public-private partnership», який з'явився ще за першої співпраці приватного сектору з державою. Даний термін можна перекласти як «державно-приватне партнерство» чи як «публічно-приватне партнерство». Так, в зарубіжних країнах вираз «public» зазвичай розуміють більш широко, бо він характеризує не тільки сукупність муніципальних та центральних органів влади, а ще й інші недержавні установи.

Вітчизняні науковці здебільшого використовують саме термін «державно-приватне партнерство», проте деякі фахівці все ж таки стверджують про те, що для опису партнерської співпраці з державою більш доречним виступає поняття «публічно-приватне партнерство» [11]. Так, І. Брайловським визначено три основні підходи до пояснення поняття державно-приватного партнерства (далі - ДПП): організаційно-правовий, функціонально-фінансовий і мікроекономічний [3, с. 82]. На нашу думку, слід дослідити організаційно-правовий підхід до визначення даного терміну, адже основний акцент в нашій роботі зроблено саме на правових засадах ДПП. Виходячи з цього, вчений навів таке визначення: «державно-приватне партнерство - це юридично закріплена форма взаємодії між державою і приватним сектором щодо об'єктів державної і муніципальної власності, а також послуг, що надаються державними і муніципальними органами, установами, підприємствами з метою реалізації суспільно-значущих проектів у широкому спектрі видів економічної діяльності» [3]. Перелік об'єктів, щодо яких здійснюється ДПП, стали головною особливістю даного визначення.

Д.М. Амунц розглядає ДПП як специфічну форму взаємодії приватного сектору і держави в сфері економіки, де важливою рисою стала збалансованість інтересів, прав та обов'язків сторін у процесі його виконання [2]. Вчений чітко виділяє у сторін ДПП дану рису, бо кожен із партнерів насправді прагне отримати від проєкту власну вигоду, що і є причиною виникнення відповідних прав та обов'язків. Для такого, щоб досягти ефективної взаємодії від такої співпраці, необхідно встановити баланс між інтересами, правами та обов'язками сторін.

Варто звернути увагу на те, що вищенаведені визначення ДПП описуються з точки зору сектора економіки. Однак такого роду взаємодія може відбуватись в інших галузях. Таким чином, сфера ДПП в Україні також включає в себе надання послуг у сфері охорони здоров'я, освіти, управління пам'ятками архітектури та культурної спадщини [12]. Отже, при визначенні даного юридичного поняття слід вживати застосовувати словосполучення «у різних галузях суспільного життя».

Аналізуючи чинне на сьогодні законодавство, варто звернути увагу на Закон України «Про державно-приватне партнерство» [12], де термін «ДПП» проявляється у тому, що це певне співробітництво між Україною, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами та відповідними державними органами, які згідно із Законом України «Про управління об'єктами державної власності» здійснюють управління об'єктами державної власності, органами місцевого самоврядування, Національною академією наук України, національними галузевими академіями наук (державними партнерами) та юридичними особами (крім державних та комунальних підприємств).

На основі викладеного матеріалу ми можемо прийти до висновку про те, що хоча у Законі України «Про державно-приватне партнерство» визначаються різноманітні галузі, в яких може використовуватися ДПП (житлово-комунальне господарство, освіта, транспорт і медицина), але при цьому варто наголосити, що безпека та оборона не включені до нього як сфера, де може діяти партнерство між державою та приватним сектором в цілому. Водночас, положення цього закону дозволяють використовувати ДПП в інших сферах діяльності, що спрямовані на надання суспільно важливих послуг, окрім тих сфер, де діяльність здійснюється виключно державними підприємствами, установами чи організаціями [12].

На сьогоднішній день суттєвим аспектом виступає той факт, що у правовій доктрині безпека визнається як одне з основних суспільних благ, що підлягає захисту соціальною державою. Тому в умовах воєнного стану особлива увага приділяється статусу держави у сфері національної безпеки й оборони. Національна безпека держави гарантує забезпечення життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його установ від потенційних та реальних загроз, що можуть виникнути як від зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Головним суб'єктом даної гарантії виступає сама держава, що реалізує свої владні повноваження через діяльність органів публічної влади. Водночас ми можемо все частіше споглядати за досить інтенсивним громадський діалогом, що спрямований на необхідність перегляду безпекової діяльності держави, суттєвого вдосконалення теоретичних засад державної політики у сфері безпеки та переосмисленні природи безпекових відносин.

Також важливо наголосити на тому, що відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [13] приватним суб'єктам вже дозволено втручатися в сферу безпеки держави в певних аспектах. Так, згідно з положенням статті 1 цього Закону громадяни України мають право утворювати громадські об'єднання, що будуть призначені для участі у забезпеченні громадського порядку і охорони державного кордону, а також для надання підтримки органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України, органам виконавчої влади та посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних і кримінальних правопорушень. Також ці об'єднання зобов'язані допомагати у захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також в рятуванні людей і майна під час стихійних лих та інших надзвичайних обставин. Таким чином, наша країна потребує значних змін до законодавства, зокрема до ЗУ «Про державно-приватне партнерство». Однак реалізація такого «залучення» до безпеки та оборони є надзвичайно складною та вимагає значних ресурсів, особливо щодо набуття необхідного досвіду. На нашу думку, гарним прикладом може слугувати досвід таких країн, як США, Франція, Німеччина та Велика Британія.

Сьогодення вказує на те, що Велика Британія є беззаперечним лідером серед європейських країн у сфері ДПП. Перший свій прояв ДПП віднайшов під час перебудови лондонських доків у 1981 році, а вже у 1992 урядом консерваторів Джона Мейджора було видозмінено ідею управління державною власністю, що фактично передувало більш легкому входженню приватних структур в сектор державної соціальної та виробничої інфраструктури [5]. Нині більш актуальною використовується практика у сфері кібербезпеки, а також забезпечення безпеки в цілому. Доктрина базується на схемі, яка поєднує залучення пересічних громадян до забезпечення безпеки на місцях і готовність спеціальних служб до надзвичайних ситуацій. Нині прямий опис завдань приватного сектору безпеки, а також закріплення чітких законів, які регулюють залучення приватних охоронних компаній до заходів із забезпечення національної безпеки відсутні, про те не дивлячись на це, поліція Лондона вже кілька років реалізує Програму «Дії проти тероризму», також відому як «Проект Грифон». Програма передбачає, серед іншого, включення приватних охоронних компаній до загальної системи попередження та реагування на терористичні акти. Крім того, реалізація заходів із забезпечення кібербезпеки та захисту об'єктів критичної інфраструктури у тісному партнерстві з приватним сектором, що фактично становить повноцінну частину стратегії національної безпеки [4].

Досить важливим для історії є досвід ДПП у Франції. Серед іноземних фірм, що вдало використовують даний механізм у своїй діяльності, до числа лідерів входять французькі компанії. Там була створена «французька модель» концесії, яка і наразі продовжує свій розвиток. Особливою рисою даної моделі є те, що для вибору приватних партнерів проводиться один тендер на увесь цикл робіт або послуг проектування чи будування. У Франції в цьому контексті проводиться три окремих тендери - на проектування, на будівництво, на утримання об'єкта (або управління). Це значно покращує процеси державного адміністрування і нагляду, а також дозволяє здійснювати масштабні проекти [9]. В результаті такої форми взаємодії приватного та державного секторів зберігається баланс між невеликими державними проектами та великими [6, с. 9]. Необхідно підкреслити, що у Франції єдиного закону, який би регулював усі форми ДПП, не існує. Тому кожна з форм регулюється різними нормативно-правовими актами, нормами адміністративного та цивільного права.

Аналізуючи практику використання ДПП в США варто наголосити на тому, що воно визнається необхідним для забезпечення стійкості систем і об'єктів, які є життєво важливими для країни: «недієздатність або знищення таких систем чи об'єктів підриває національну безпеку, економіку, здоров'я або безпеку населення або має своїм результатом поєднання будь-яких з перелічених вище наслідків» [1]. Відповідно до Директиви Президента США з національної безпеки № 733: Міністерство внутрішньої безпеки та федеральні агентства організовують співпрацю з приватним сектором, визначають пріоритети захисту критичної інфраструктури та створюють координаційні ради (міжгалузеві, галузеві, регіональні тощо) для координації дій відповідних органів виконавчої влади та приватного сектору. При цьому варто наголосити, що відповідно до Стратегії національної безпеки США 1947 року приватний сектор не відображено, але не дивлячись на це, у разі загрози національній безпеці Сполучених Штатів держава все одно може використовувати приватний сектор. В Законі «Про громадянство Сполучених Штатів» приватний сектор розглядається як важливий компонент забезпечення безпеки об'єктів критичної інфраструктури. Саме ним створюється механізми публічно-приватного партнерства, які включають приватні компанії та недержавні організації. Програма «Щит» Департаменту поліції міста Нью-Йорка, яка передбачає включення приватних структур безпеки до загальної системи попередження та реагування на терористичні акти, є прикладом реалізації положень цього нормативно-правового акта [4].

Німеччина є одним із світових лідерів за ефективністю та кількістю реалізованих проектів ДПП. Для України, як держави, що має на меті підвищення власних економічних показників, досвід ФРН є дуже цінним. Там початок розвитку ДПП (Offentlich Private Partnerschaft) припадає на 1980-роки, а саме за сферою здійснення - на інфраструктурно-транспортні проекти. З часом популярними стали проекти в сфері наукових досліджень та технологій. Починаючи з 21 ст. чисельність проектів ДПП в Німеччині значно збільшувалась, що призвело до справжнього «бум» в країні з 2004 року. Тоді для реалізації проектної, координаційної, а також науково-методичної діяльності як на федеральному рівні, так і на рівні федеральних земель, були створені так звані ДПП-центри [15, с. 149]. Щодо органів регулювання ДПП, то на федеральному рівні для успішного просування та реалізації проектів побудована у формі акціонерного товариства консалтингова компанія OPPDeutschlandAG (PartnerschaftenDeutschland). Заснована під егідою Федерального Міністерства фінансів та Федерального Міністерства транспорту, будівництва та розвитку міст, компанія надає консультацій на користь держави, економіки і суспільства у зв'язку з новими формами співробітництва між державними і приватними партнерами. Вона позиціонує себе як відкриту платформу для комунікації для державних адміністрацій, бізнесу, ЗМІ та наукових установ. У Німеччині на земельному рівні працюють інститути підтримки ДПП, які створені за принципом мережевої організації, моделлю оперативної чи робочої групи, та моделлю рад з підтримки ДПП [10, с. 250-254]. Також важливо наголосити на тому, що в країні на законодавчому рівні відсутній єдиний закон про ДПП. В Україні наразі не існує подібних спеціальних незалежних інстанцій, які між публічними та приватними партнерами могли б займати посередню позицію та керувалися б інтересами та економічною вигодою однієї та іншої сторони.

Питання можливостей державно-приватного співробітництва в сфері безпеки України заслуговує на увагу округу. Так, багато людей підтримують соціально-правову концепцію роздержавлення сектору безпеки України. Вони підкреслюють, що суспільство дуже турбується про виконання цих заходів, і що є формально-правові підстави для впровадження приватної моделі ДПП у сфері безпеки.

По-перше, дана позиція ґрунтується на загальновідомому факті, що повне роздержавлення сфери безпеки неможливе, оскільки держава має виключну монополію на застосування примусу та завдання, пов'язані з безпекою, є надзвичайно владними. Повне роздержавлення сектору безпеки мало б лише негативні наслідки. По-друге, прихильники цієї ідеї підкреслюють, що забезпечення безпеки є спільною відповідальністю приватного сектора, громадянського суспільства та органів публічної влади. Безпека є основою суспільних відносин, тому лише за спільної участі та відповідальності за свої дії держави, бізнес і суспільство можуть досягти успіху. По-третє, держава зобов'язана забезпечити своїм громадянам достатній рівень безпеки в межах своїх фінансових і організаційних можливостей. Загальновідомим фактом є те, що ресурси та можливості держави розподілені між собою під час виконання своїх повноважень. Таким чином, громадяни повинні самостійно оплачувати все, що виходить за межі гарантованого державою мінімуму безпеки. Як наслідок, залучення приватного сектору сторонніх фінансових ресурсів може забезпечити реалізацію більшої кількості державних проектів, підвищуючи таким чином безпеку громадян і суспільства [14].

Висновки

Створення ефективної системи ДПП у сфері національної безпеки сьогодні має стати важливою частиною захисту та розвитку України. Розробка відповідних засад упровадження ДПП у сфері національної безпеки України є необхідною частиною виконання міжнародних зобов'язань, зазначених у безпекових конвенціях ООН та Ради Європи. Водночас для впровадження системи ДПП необхідно вирішити низку питань, включаючи створення та вдосконалення основної законодавчої бази та розвиток довіри між державою та приватним сектором. Приватного учасника потрібно сприймати як партнера, а не підпорядкованого суб'єкта, у практичних підходах до ДПП.

Враховуючи поточні обставини вважаємо, що держава повинна розширити діапазон ДПП в Україні, закріпивши на законодавчому рівні право на використання будь-яких механізмів у сфері безпеки та оборони країни. Таке співробітництво, на нашу думку, підвищить ефективність і продуктивність правоохоронних органів і армії, тим самим підвищивши громадську довіру до них. Останніми місяцями було виявлено, що приватні особи досить успішно збирають гроші на потреби армії та закупівлю сучасного військового обладнання. Такий проєкт є життєво важливим для нашої держави, тому він повинен бути затверджений законом. Це допоможе підвищити ефективність співпраці державного та приватного секторів у цьому питанні, що призведе до кращих результатів.

З огляду на сьогоднішню ситуацію у державі пропонується розглянути на засіданні РНБО питання про механізми та перспективи ДПП у сфері національної безпеки. Це може підняти процес його інституційного та нормативного оформлення. У проєкті рішення РНБО України можна передбачити: розробку проєкта Закону про внесення змін до Закону України «Про державно-приватне партнерство», щоб додати окремий розділ, присвячений «Державно-приватному партнерству у сфері національної безпеки», враховуючи всі його особливості щодо захисту інформації.

Також зважаючи на досвід керівних країн в цьому напрямку та можливих оновлень законодавства у сфері ДПП сьогодні виникла необхідність розроблення стратегію розвитку ДПП у забезпеченні національної безпеки, яка повинна буде зосередитися на розвитку недержавного або приватного сектору національної безпеки України. Крім того, пропонується створити робочий орган при РНБО України для координації діяльності органів виконавчої влади та сектору безпеки і оборони з недержавними структурами безпеки або передати ці завдання урядовому координаційному органу з питань забезпечення національної стійкості.

Література

1. Hyogo Framework for Action 2005-2015: Building the Resilience of Nations and Communities to Disasters. URL: https://www.unisdr.org/2005/wcdr/intergover/offi cialdoc/Ldocs/Hyogo-framework-for-action-english.pdf

2. Бондар Н.М. Державно-приватне партнерство: сутність та принципи. Вісник Національного транспортного університету. 2010. № 21(1). С. 232-237. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Vntu_2010_21(1) 57.

3. Брайловський І.А. Державно-приватне партнерство: методологія, теорія, механізми розвитку. 2014. 460 c. URL: https://docs.google.com/viewerfurUhttps%3A%2F%2Fshron1. chtyvo.org.ua%2FBrailovskyi_Illia%2FDerzhavno-pryvatne_partnerstvo_metodolohiia_teoriia_ mekhanizmy_rozvytku.doc.

4. Держава та приватний сектор на захисті національної безпеки: від взаємодії до партнерства: аналіт. доп. / [О. Д. Маркєєва, Б. Л. Розвадовський]. Київ: НІСД, 2021. 72 с.

5. Котов Є.В. Тектологія державно-приватного партнерства крізь призму зарубіжного досвіду. Економіка промисловості. 2012. № 1-2. С. 66-78.

6. Кредісов А.І., Білоус А.О. Державно-приватне партнерство: світовий досвід та його використання в Україні. Економіка України. 2016. № 2(651). С. 4-15.

7. Mekh Yuliia, Georgiievskyi Iurii, Ignatchenko Iryna, Maslova Iana, Kostenko Inesa (2021). Public-Private Partnership in the Security Sector: Updating in the Conditions of Counteracting the COVID-19 and Armed Aggression in Eastern Ukraine. Revista de la Universidad del Zulia. Volume: 13, Issue: 37, 2021. P. 347-361.

8. Мех Ю.В. Досвід державно-приватного партнерства в секторі безпеки країн ЄС. Правова позиція. 2022. № 2 (35). С. 156-159.

9. Мигас І. Особливості формування державно-приватного партнерства у провідних країнах світу. Проблеми глобалізації та регіоналізації світової економіки: зб. тез доп. Міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф. студ. та молод. вчених [м. Тернопіль, 14-15 квіт. 2016 р.] / редкол.: С. В. Гродський, І. Я. Зварич, О. С. Карась [та ін.]; відп. за вип. Є. В. Савельєв. Тернопіль: ТНЕУ, 2016. С. 96-98.

10. Мущинська Н. Ю. Дослідження сучасного стану розвитку відносин державноприватного партнерства в Німеччині та Україні. Збірник наукових праць Луцького національного технічного університету. 2011. Випуск 8 (30). С. 246-256.

11. Петрова І.П. Поняття державно-приватного партнерства: оцінка зарубіжних і вітчизняних визначень. Вісник економічної науки України. 2014. N 3 (27) URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87485.

12. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 № 2404-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2404-17 (дата звернення: 12.12.2023)

13. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22.06.2000 № 1835-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1835-14 (дата звернення: 12.12.2023)

14. Проневич О.С., Проневич С.О. Державно-приватне партнерство у сфері безпеки: стан публічного дискурсу та проблеми легітимізації: Збірник тез конференції «Проблеми та перспективи розвитку державно-приватного партнерства у галузі житлово-комунального господарства». 2015. С. 15-18 URL: http://eprints.kname.edu.ua/39802/1/15-18.pdf.

15. Федосова А. Г. Досвід Німеччини у розвитку ДПП. Матеріали Міжнар. наук.практ. конф. «Правові умови сприятливого бізнес-клімату: досвід Німеччини та України» (м. Одеса, 27 черв. 2019 р.) / ред. кол.: С. В. Ківалов (голова), О. П. Подцерковний (голова), М. Д. Василенко та ін. Одеса: Фенікс, 2019. С. 110-113.

References

1. Hyogo Framework for Action 2005-2015: Building the Resilience of Nations and Communities to Disasters. URL: https://www.unisdr.org/2005/wcdr/intergover/offi cialdoc/Ldocs/Hyogo-framework-for-action-english.pdf [in English].

2. Bondar, N.M. (2010). Derzhavno-pryvatne partnerstvo: sutnist ta pryntsypy [Publicprivate partnership: essence and principles]. Visnyk Natsionalnoho transportnoho universytetu [Bulletin of the National Transport University]. № 21(1). S. 232-237 [in Ukrainian].

3. Brailovskyi, I.A.(2014). Derzhavno-pryvatne partnerstvo: metodolohiia, teoriia, mekhanizmy rozvytku [Public-private partnership: methodology, theory, mechanisms of development]. 460 s. URL:https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FBrailovskyi_ Illia%2FDerzhavno-pryvatne_partnerstvo_metodolohiia_teoriia_mekhanizmy_rozvytku.doc. [in Ukrainian].

4. Derzhava ta pryvatnyi sektor na zakhysti natsionalnoi bezpeky: vid vzaiemodii do partnerstva: analit. dop. (2021). [The state and the private sector in the protection of national security: from interaction to partnership: analytical report]. Kyiv: NISD. 72 s. [in Ukrainian].

5. Kotov, Ye.V. (2012). Tektolohiia derzhavno-pryvatnoho partnerstva kriz pryzmu zarubizhnoho dosvidu [Tectology of public-private partnership through the prism of foreign experience]. Ekonomika promyslovosti [Ekonomika Promyshlennosti]. № 1-2. S. 66-78 [in Ukrainian].

6. Kredisov, A.I., Bilous, A.O. (2016). Derzhavno-pryvatne partnerstvo: svitovyi dosvid ta yoho vykorystannia v Ukraini [Public-private partnership: world experience and its use in Ukraine]. Ekonomika Ukrainy [Ekonomika Ukrainy]. № 2 (651). S. 4-15 [in Ukrainian].

7. Mekh Yuliia, Georgiievskyi Iurii, Ignatchenko Iryna, Maslova Iana, Kostenko Inesa (2021). Public-Private Partnership in the Security Sector: Updating in the Conditions of Counteracting the COVID-19 and Armed Aggression in Eastern Ukraine. Revista de la UniversidaddelZulia. Volume: 13, Issue: 37, 2021. P. 347-361 [in English].

8. Mekh, Yu.V. (2022). Dosvid derzhavno-pryvatnoho partnerstva v sektori bezpeky krain YeS [Experience of public-private partnership in the security sector of the EU countries]. Pravova pozytsiia [Legal position]. № 2 (35). S. 156-159 [in Ukrainian].

9. Myhas, I. (2016). Osoblyvosti formuvannia derzhavno-pryvatnoho partnerstva u providnykh krainakh svitu [Features of the formation of public-private partnership in the leading countries of the world.]. Problemy hlobalizatsii ta rehionalizatsii svitovoi ekonomiky: zb. tez dop. Mizhnar. nauk.-prakt. Internet-konf. stud. ta molod. vchenykh [m. Ternopil, 14-15 kvit. 2016 r.] Ternopil: TNEU. S. 96-98 [in Ukrainian].

10. Mushchynska, N. Yu. (2011). Doslidzhennia suchasnoho stanu rozvytku vidnosyn derzhavno-pryvatnoho partnerstva v Nimechchyni ta Ukraini [Research of the current state of development of public-private partnership relations in Germany and Ukraine]. Zbirnyk naukovykh prats Lutskoho natsionalnoho tekhnichnoho universytetu. Vypusk 8 (30). S. 246-256 [in Ukrainian].

11. Petrova, I.P. (2014). Poniattia derzhavno-pryvatnoho partnerstva: otsinka zarubizhnykh i vitchyznianykh vyznachen [The concept of public-private partnership: an assessment of foreign and domestic definitions]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy [Bulletin of Economic Science of Ukraine]. N 3 (27). URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87485 [in Ukrainian].

12. Zakon Ukrainy «Pro derzhavno-pryvatne partnerstvo» [The Law of Ukraine «About public-private partnership»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2404-17 [in Ukrainian].

13. Zakon Ukrainy «Pro uchast hromadian v okhoroni hromadskoho poriadku i derzhavnoho kordonu» [The Law of Ukraine «On the participation of citizens in the protection of public order and the state border»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ go/1835-14 [in Ukrainian].

14. Pronevych, O.S., Pronevych, S.O. (2015). Derzhavno-pryvatne partnerstvo u sferi bezpeky: stan publichnoho dyskursu ta problemy lehitymizatsii [Public-private partnership in the field of security: the state of public discourse and problems of legitimisation]: Zbirnyk tez konferentsii «Problemy ta perspektyvy rozvytku derzhavno-pryvatnoho partnerstva u haluzi zhytlovo-komunalnoho hospodarstva». S. 15-18 URL: http://eprints.kname.edu.ua/39802/1/15-18.pdf. [in Ukrainian].

15. Fedosova, A. H. (2019). Dosvid Nimechchyny u rozvytku DPP [German experience in the development of PPP]. Materialy Mizhnar. nauk.-prakt. konf. «Pravovi umovy spryiatlyvoho biznes-klimatu: dosvid Nimechchyny ta Ukrainy» (m. Odesa, 27 cherv. 2019 r.) / red. kol.: S. V. Kivalov (holova), O. P. Podtserkovnyi (holova), M. D. Vasylenko ta in. Odesa: Feniks. S. 110-113 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru