Суб'єкти та учасники адміністративного процесу: поняття, класифікація, основні риси

Размещено на http://www.allbest.ru

Сумський державний університет

Суб'єкти та учасники адміністративного процесу: поняття, класифікація, основні риси

Колеснікова М.В..

Вступ

Важливу роль у забезпеченні законності у сфері адміністративного процесу відіграє дотримання прав, виконання обов'язків та недопущення зловживання правами усіма суб'єктами адміністративного права. Тому однією із важливих складових будь-яких правовідносин, у тому числі й адміністративно-процесуальних, є вивчення питань про правовий статус суб'єктів цих відносин, дослідження обсягу їх правосуб'єктності. Питання суб'єктів та учасників адміністративного процесу посідає важливе місце, оскільки мова йде про учасників адміністративно-правових відносин, які впливають на вирішення великого обсягу завдань у адміністративно-правових відносинах.

Виклад основного матеріалу

Суб'єкти адміністративного процесу - це учасники адміністративно- процесуальних правовідносин, які вступають у правові відносини у зв'язку з розглядом та вирішенням адміністративних справ. В.К. Колпаков під поняттям суб'єктів адміністративних правовідносин має на увазі носіїв прав та обов'язків щодо державного управління, які передбачені нормами адміністративного права, а також здатних надані права реалізовувати і відповідно виконувати покладені обов'язки [1, с. 46].

Зазвичай поняття “суб'єкт” нерозривно пов'язане з поняттям «учасник»: одне поняття розкривається через інше і навпаки. Слід зазначити, що етимологічне значення слова “суб'єкт” полягає в тому, що воно означає істоту, здатну до пізнання навколишнього світу, об'єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності; особу, якій належить активна роль у певному процесі [2, с. 879], а “учасник” означає того, хто бере участь у чому-небудь, входить до складу групи осіб [2, с. 991].

Проте, деякі науковці ці поняття розрізняють. Наприклад, О. В. Кузьменко вважає, що суб'єкт процесу (провадження) - це потенційний учасник адміністративно- процесуальних відносин, тобто той, хто має можливість у майбутньому стати учасником провадження, а учасник процесу (провадження) - це вже реальна сторона адміністративно-процесуальних відносин. Це стосується і співвідношення понять “суб'єкт адміністративного процесу” і “суб'єкт адміністративно-процесуальних відносин” [3, с. 38].

Колектив авторів навчального посібника вказує на схожу позицію: суб'єкти адміністративного процесу - особи, які потенційно мають право (можуть) бути учасниками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасниками процесу є особи, які реально беруть участь у розгляді й вирішенні конкретних адміністративних справ [4, с. 17].

О.В. Кощій стверджує, що суб'єкт адміністративного процесу - це носій прав і обов'язків із реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатен надані права щодо процесуальної діяльності здійснювати, а покладені обов'язки щодо процесуальної діяльності - виконувати, тоді як учасник адміністративного судочинства - це особа, яку чинним законодавством України наділено процесуальними повноваженнями щодо участі в адміністративній справі в адміністративних судах [5, с. 14-15].

Варто зазначити, що поняття «суб'єкт провадження» та «учасник провадження» в юридичній літературі кінця 90-х рр. ХХ ст. та початку ХХІ ст. співвідносились між собою як загальне та часткове. Так, О.І. Миколенко у своєму навчальному посібнику, характеризуючи суб'єктів та учасників, наголосив, що КУпАП взагалі не закріплює за учасниками адміністративного провадження жодного терміну, а лише пропонує перелік осіб, які беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Так, учасниками провадження визнавалися потерпілий, законні представники, захисник, свідки, експерт, перекладач та особа, що притягається до адміністративної відповідальності, а суб'єктами провадження - окрім вже перелічених, органи та особи, що вповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення [6, с. 122-123].

Чинний Кодекс адміністративного судочинства містить подібні позиції. Так, відповідно до ст. ст. 42, 61 КАС України учасниками процесу є сторони, треті особи, їх представники, помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст [7]. Проте, неможливо говорити про адміністративний процес, якщо в ньому не беруть участь органи та особи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення. Саме вони, поруч з учасниками, і входять до категорії суб'єктів адміністративного процесу.

І.Л. Желтобрюх, розглядаючи концептуальні підходи щодо співвідношення суб'єкта та учасника адміністративного процесу, підсумовує, що використання онтолого-гносеологічного підходу в дослідженнях суб'єктів та учасників адміністративного процесу пояснює розбіжності між науковою термінологією та термінологією, що використовується в законодавстві, але, на жаль, сприяє збереженню в національному законодавстві алогічних понять, які є одними з поширених дефектів законодавчої дефініції (двозначність, неточність, декларативність, зайва деталізація, абстрактність, тавтологія тощо) [8, с. 150].

Суб'єкт адміністративного процесу має дві ключові ознаки: соціальну (участь у суспільних відносинах як відособленого, здатного виробляти й здійснювати єдину волю персоніфікованого суб'єкта) і юридичну (визнання правовими нормами його здатності бути носієм прав і обов'язків, брати участь у правовідносинах) [9, с.138-139].

Важливо також зазначити, що суб'єкт адміністративного процесу характеризується і такою важливою ознакою, як зовнішня відокремленість, що передбачає самостійність у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління [10, с.124-125].

Також характерною рисою суб'єктів адміністративного процесу є обов'язкова наявність владно-управлінських відносин між ними. Так, О.Г. Лук'янова вважає, що під час з'ясування суб'єктів процесуальних правовідносин слід виходити з того, що такі правовідносини будуються на засадах субординації (за вертикаллю), де хоча б один із суб'єктів наділений владними повноваженнями. Таким чином, владне підґрунтя в процесуальних правовідносинах припускає наявність обов'язкового спеціального лідируючого суб'єкта. Таким обов'язковим вирішальним суб'єктом є суд. У процес\альних правовідносинах одні й ті самі суб'єкти, які реалізують владні повноваження, на різних етапах і у взаємовідносинах із різними суб'єктами можуть виступати в різних якостях [11, с. 214].

Крім того, специфічні ознаки адміністративних процесуальних правовідносин безпосередньо позначаються на колі та характеристиці їхніх суб'єктів. До ознак адміністративно-процесуальних правовідносин варто віднести такі: процедурно-правову форму вираження; наявність обов'язкового суб'єкта чи його посадової або службової особи (суб'єкта владних повноважень); імперативний характер їх урегулювання; індивідуалізований характер; динамічність; багатостадійність; системний характер; зв'язок із матеріально- правовими відносинами. [12, с. 79].

Учасники адміністративного судочинства наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю, яка утворена із правоздатності та дієздатності. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність - категорія, яка нерозривно пов'язана із особою, виникає з моменту її появи у суспільстві та припиняється із її вибуттям із суспільних відносин [13, с. 222-223].

Правосуб'єктність є класичною і багато в чому усталеною науковою категорією. В умовах адаптації національного законодавства до вимог Європейського Союзу, перехід на якісно новий рівень правової регламентації елементів правосуб'єктності, який відповідає європейським стандартам адміністративного права, становище суб'єкта адміністративних процесуальних відносин у правовій системі зазнало істотних змін, які спричинили розширення можливостей, що надаються суб'єкту, фокусування процесуально- правового регулювання, передусім, на користь захисту права, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Основними джерелами європейських стандартів є Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини, Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи та Рішення Європейського Суду з прав людини, що встановлюють обов'язковий рівень гарантованості прав особи в адміністративному процесі та способи реалізації таких прав [14, с. 14].

Більшість науковців розглядає адміністративну процесуальну правосуб'єктність як самодостатню категорію, яка є передумовою отримання особою відповідного адміністративно-процесуального статусу. Наприклад, В.М. Котенко зазначає, що правосуб'єктність особи необхідна як правова передумова, за якої конкретна особа може виступати суб'єктом відповідних правовідносин. Без правосуб'єктності жодна особа не може бути, по-перше, учасником правовідносин, по-друге, суб'єктом права [15, с. 73-74].

Адміністративна процесуальна правосуб'єктність є потенційною спроможністю особи бути носієм певних процесуальних суб'єктивних прав і обов'язків, у тому числі й носієм процесуальних суб'єктивних прав та обов'язків сторони справи [16, с. 132]. адміністративний право зловживання

Теоретики права О.В. Зайчук та Н.М. Оніщенко розглядають структуру правосуб'єктності як правоздатність; дієздатність; деліктоздатність як здатність відповідати за цивільні правопорушення; осудність як умова притягнення до кримінальної відповідальності [17, с 444-445].

Для участі в адміністративному процесі крім загальної адміністративної процесуальної правоздатності необхідною є також наявність конкретної адміністративної процесуальної правоздатності у даній конкретній справі [18, с. 56].

Адміністративною процесуальною дієздатністю наділяються також органи публічної влади, їх посадові та службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи). Щодо моменту виникнення дієздатності у юридичних осіб, то найчастіше вважають, що вона також виникає після їх створення. Цікавою є думка О. Ф. Скакун, яка стверджує, що раніше сформоване уявлення про повний збіг правоздатності та дієздатності юридичних осіб не виправдовує себе в теперішніх умовах - в умовах трансформації суспільства, переходу його до ринкових відносин. Виявилося, що юридична особа не завжди за будь-яких умов може використовувати права, якими наділена. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатності [19, с. 590].

Динамічні властивості адміністративно-процесуальної правосуб'єктності найбільш чітко простежуються в правосуб'єктності органів публічного управління. Протягом відносно невеликого періоду часу вона неодноразово видозмінюється за рахунок розширення обсягу дієздатності, що настає з досягненням встановлених законом обставин, з якими норми чинного законодавства пов'язують якісно новий рівень процесуальних повноважень [20, с. 154].

В.М. Бевзенко у своєму дослідженні щодо моменту виникнення адміністративної правосуб'єктності суб'єкта владних повноважень зазначає, що підстави набуття ними адміністративної правосуб'єктності можна класифікувати на такі основні групи: внаслідок народного волевиявлення та складання присяги відповідним суб'єктом владних повноважень; внаслідок рішення посадової особи або вищестоящого органу державної влади; внаслідок державної реєстрації; внаслідок рішення загальних зборів [21, с. 14].

Адміністративна процесуальна правосуб'єктність закріплює правове становище суб'єктів адміністративного процесу. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність є юридичним засобом для набуття інших прав та обов'язків, спрямованих на здійснення процесуальних функцій суб'єктів процесуальної діяльності. Щодо адміністративної процесуальної дієздатності, то вона у структурі правосуб'єктності є способом особи своїми діями набувати адміністративні процесуальні права і здійснювати адміністративні процесуальні обов'язки. Функціональний зв'язок двох названих категорій у структурі адміністративної процесуальної правосуб'єктності полягає в тому, що адміністративна процесуальна дієздатність є засобом здійснення адміністративної процесуальної правоздатності [22, с. 100].

На думку Т.А. Остапенко, у зв'язку із значною кількістю суб'єктів, які вступають в адміністративні процесуальні відносини, важливе значення для вивчення існуючих видів учасників адміністративного судочинства насамперед їх класифікація, яка не просто систематизує таких учасників в окремі групи, але й дозволяє навести специфічні ознаки, завдання, повноваження всіх, хто так чи інакше причетний до адміністративної справи [23]. Наука адміністративного процесу розрізняє велику кількість різних класифікацій учасників та суб'єктів.

В. Д. Сорокін поділяє суб'єкти адміністративного судочинства на дві групи: 1) індивідуальні (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства); 2) колективні - органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, громадські об'єднання, державні та муніципальні служби [24, с. 174].

Такий підхід інші науковці вважають надто спрощеним, а тому пропонують й інші класифікації. В. К. Колпаков серед масиву учасників адміністративного процесу пропонує виділяти п'ять груп, а саме: 1) громадяни; 2) виконавчо- розпорядчі органи та структурні частини їх апарату; 3) об'єднання громадян, їхні органи та органи самоорганізації населення; 4) державні службовці та посадові особи, наділені адміністративно-процесуальними нормами певними правами та обов'язками; 5) інші державні органи та їхні посадові особи [25, с. 275].

Власне бачення системи суб'єктів адміністративного судочинства наводить М. М. Тищенко. Він поділяє суб'єктів адміністративного процесу на організаторів та учасників адміністративного провадження. Своєю чергою, учасників він поділяє на лідируючих суб'єктів, зацікавлених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи [26, с. 352].

О.В. Муза наводить дещо подібну класифікацію: суб'єкти, ненаділені владними повноваженнями; суб'єкти владних повноважень; суб'єкти, які сприяють здійсненню правозахисних функцій в адміністративно-процесуальних правовідносинах [27, с. 75].

Такий підхід зумовлений тим, що адміністративно- процесуальні правовідносини обов'язково повинні містити у собі суб'єктів, наділених владними повноваженнями, тобто носіїв публічної влади.

Обов'язки громадянина України як елемент його адміністративно-правового статусу - це встановлена адміністративно-правовою нормою міра належної та необхідної поведінки особи у сфері публічного адміністрування. Існування прав неможливе без існування обов'язків і навпаки. Адже права людини і громадянина, якими б значними вони не були, усе ж не є безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Це застереження міститься в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «Кожна людина, здійснюючи свої права і свободи повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві» [28].

Класифікація обов'язків громадянина України в сфері публічного адміністрування здійснюється за такою ж підставою, як наявність в нього спеціального статусу. Так, існують обов'язки, яких має дотримуватися кожен без винятку громадянин: обов'язок сплачувати податки і збори, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей тощо [29]. Іншу групу складають обов'язки, кореспондовані спеціальним адміністративно-правовим статусом громадянина України (обов'язки державного службовця, обов'язки водія транспортного засобу тощо).

Для реалізації прав, свобод та обов'язків особи у сфері публічного адміністрування законодавством передбачені

гарантії. Нині в юридичній літературі існують різні погляди щодо класифікації гарантій, однак основним критерієм їх відбору є ознаки тієї галузі суспільних відносин, у якій вони виявляються, діють та вдосконалюються. Тому розрізняють такі види гарантій: економічні; політичні; культурні;

юридичні [30, с. 67].

Говорячи про юридичну відповідальність громадян України, варто зазначити, що вона буває таких видів: адміністративна, кримінальна, цивільно-правова,

дисциплінарна, матеріальна відповідальність залежно від виду порушення адміністративно-правової норми.

Висновки

Поняття суб'єктів та учасників адміністративного процесу найчастіше ототожнюються. Так, зазвичай поняття “суб'єкт” нерозривно пов'язане з поняттям «учасник»: одне поняття розкривається через інше і навпаки. Проте, завдяки аналізу поглядів науковців можна зробити висновок про те, що поняття «суб'єкт» є ширшим за своїм змістом.

Суб'єкт адміністративного процесу має дві ключові ознаки: соціальну (участь у суспільних відносинах як відособленого, здатного виробляти й здійснювати єдину волю персоніфікованого суб'єкта) і юридичну (визнання правовими нормами його здатності бути носієм прав і обов'язків, брати участь у правовідносинах). Суб'єкт адміністративного процесу характеризується і такою важливою ознакою, як зовнішня відокремленість, що передбачає самостійність у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління. Також характерною рисою суб'єктів адміністративного процесу є обов'язкова наявність владно-управлінських відносин між ними. Адміністративно-процесуальним правовідносинам відома велика кількість суб'єктів, а тому існує багато підстав для їх класифікації: за кількісним складом; за обсягом наданих повноважень; у залежності від юридичної заінтересованості; від ініціювання, місця в адміністративній справі, що розглядається і вирішується судом тощо.

Список використаних джерел

Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний

правовий феномен. Національна академія внутрішніх справ України. Київ. Юрінком Інтер, 2004. 528 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. 1440 с. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000989 .

Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України: підручник / О. В. Кузьменко, Т.О. Гуржій. Київ: Атіка, 2007. 416 с.

Бурбика М. М. Адміністративний процес України (у схемах) : навчальний посібник / М. М. Бурбика, М. В. Колеснікова, А. В. Солонар. Суми : Сумський державний університет, 2019. 108 с. URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/72609 .

Кощій О.В. Суб'єкти, які не наділені владними

повноваженнями, як відповідачі в адміністративному судочинстві України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07

«Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Запоріжжя, 2012. 205 с.

Миколенко О.І. Адміністративний процес і адміністративна відповідальність : навчальний посібник. Харків : Одіссей, 2010. 368 с.

Кодекс адміністративного судочинства України:

Закон України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/l aws/show/2747-15/conv#T ext .

Желтобрюх І.Л. Концептуальні підходи щодо співвідношення суб'єкта та учасника адміністративного процесу.

Право та державне управління. 2019 р., № 3 (36) том 1. С. 145 - 151. URL: http://www.pdu-journal.kpu.zp.ua/archive/3_2019/tom_

1/24.pdf .

Алексеев С. С. Общая теория права: курс в 2 т. Москва. Юридическая литература, 1982. Т. 2. 360 с.

Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник для вузов. 3-е изд.,пересмотр, и доп. / Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов. Москва : Норма, 2007. 816 с. URL: http://pravo-olymp.ru/wp-content/uploads/2013/09/ Administrativnoe_ pravo_Bakhrakh_Rossinsky_Staril.pdf .

Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. Москва. Издательство «Норма», 2003. 240 с.

Джафарова М. В. Особливості суб'єктного складу

адміністративних процесуальних правовідносин. Приватне та публічне право. 2018. № 1. С. 77-81. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/5096 .

Парпан У.М., Ільчишин Н.В. Правосуб'єктність як передумова участі особи в адміністративному процесі. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Випуск 19. С. 221-226.

Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України: навч. посіб. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 496 с.

Котенко В.М. Забезпечення процесуальних прав і законних інтересів позивача та відповідача в адміністративному судочинстві України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2011. 196 с.

Желтобрюх І.Л. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність та адміністративно-процесуальний статус сторін (теоретичні аспекти співвідношення). Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: юридичні науки. Том 31

(70). № 4. 2020. С. 128 - 133. URL: http://

www.juris.vernadskyjournals.in.ua/ j ournals/2020/4_2020/23 .pdf

Теорія держави і права. Академічний курс : підручник ; за ред. В. Зайчука, Н. Оніщенка. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

Адміністративне процесуальне право: Навч.

посібник / кол. авт. ; за заг. ред. Т.П. Мінки. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2017. 320 с. URL:

http://biblio.umsf.dp.ua/jspui/handle/123456789/3808 .

Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс). Учебник. Пер. с укр. /О. Ф. Скакун. Харків, 2007.

Бондаренко В. А., Пустова Н. О. Теоретико-правові питання електронного правосуддя в інформаційному суспільстві. Вісник Львів. держ. університету внутрішніх справ. Серія: юридичні науки. 2017. № 2. С. 154-162.

Бевзенко В.М. Сутність адміністративної процесуальної правосуб'єктності суб'єктів владних повноважень. Адвокат. Наука і практика. 2 (101). 2009. С. 13 - 17. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/adv_2009_2_3 .

Дем'янчук Ю. В. Концепція адміністративної

процесуальної правосуб'єктності. Правова інформатика. 2014. № 1. С. 96-101. URL: http://nbuv.gov.ua/UlRN/Pinform_

2014_1_15 .

Остапенко Т.А. Суб'єкти адміністративного судочинства України. Сучасний стан та перспективи розвитку української правової системи: Всеукраїнська конференція, м. Львів, 16 липня 2011 р. Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2011. Т. ІІ. URL: https://ks.arbitr.gov.ua/sud5024/8/8/733 .

Сорокин В. Д. Избранные труды. СПб.: Изд-во Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2005. 1086 с.

Курс адміністративного права України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко. 2-ге вид., переробл. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2013. 872 с.

Тищенко Н. М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути его совершенствования. Харьков: Право, 2005. 268 с.

Муза О. В. Суб'єкти адміністративно-процесуальних правовідносин в Україні. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. №5. 2012. С. 70-72.

Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_015#Text .

Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80 .

Біла-Тіунова Л. Адміністративно-правовий статус

громадянина України / Л. Біла-Тіунова, Т. Білоус-Осінь. Знання європейського права. №3. 2021. С. 64-68. URL:

http://chernvisn.onua.edu.ua/index.php/chern/article/view/100 .

Размещено на Allbest.ru