Організаційно-правові основи касаційного провадження у адміністративному процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний університет

Організаційно-правові основи касаційного провадження у адміністративному процесу

Колеснікова М.В.

Вступ

касаційний провадження адміністративний судочинство

Традиційно реалізація права на судовий захист передбачає трихотомічну структуру поділу, де прийнято виокремлювати розгляд у суді першої інстанції, апеляційне провадження та касаційний розгляд. Ця модель є звичною для вітчизняної правової системі й була запроваджена у 2005 році разом із завершенням оформлення редакції кодифікованого акту - Кодексу адміністративного судочинства України, котрий на основі попередніх напрацювань у царині процесуального права та досвіду попередніх сегментів (насамперед цивільного й господарського) пропонував таку диференціацію.

В умовах правового режиму воєнного стану окрім стабільних апорій забезпечення функціонування судової гілки влади та касаційного розгляду адміністративних справ у тому числі виникли нові чинники та об'єктивні обставини, що справляють ефект на значення цієї інстанції. Також проблемним залишається аспект місця правових висновків суду касаційної інстанції для правозастосування й правотлумачення у адміністративному судочинстві.

Виклад основного матеріалу

Сучасний касаційний розгляд в Україні сильно коригується поточною судовою реформою. Змістовні й сутнісні зміни покликані видозмінити існуючий лад, привести порядок касаційного провадження до загальноєвропейських стандартів та сучасних правових тенденцій.

Зокрема, Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015, пріоритетним напрямом реформування зазначено підвищення ефективності правосуддя та оптимізація повноважень судів різних юрисдикцій та судових інстанцій [1, с. 99] [2].

З позиції окреслення ролі касаційного розгляду в частині здійснення правосуддя досить влучно описується секретарем Пленуму Верховного Суду, судді Д. Луспеника. Він зазначає, що регламентоване Основним Законом право на судовий захист передбачає з боку держави наявність й підтримку умов для швидкого, ефективного, справедливого й повного розгляду справи саме у розгляді по суті в суді першої інстанції, у свою чергу як друга та третя інстанції мають насамперед виконувати ревізійні й контрольні функції, створюючи підвалини для вирішення спірних процесуальних питань та закладаючи основу змісту правозастосування у проблемних напрямах [3].

Н.В. Ткачук, розглядаючи ефективність механізму касаційної скарги, підкреслює, що дефініція касаційного розгляду у зв'язку зі своєю функціональною специфікою та ризиками спотворення правозастосування має володіти запобіжними інструментами та способами фільтрації кількості касаційних скарг. Зокрема, з метою утвердження принципу res judicata й підтримки вектору осучаснення судової системи на її погляд в, законодавець повинен встановити такі інституціональні і процедурні умови їх перегляду в касаційному порядку, які б відповідали вимогам процесуальної ефективності, економії у використанні засобів судового захисту [4, с. 106]. Додамо, що слушність касаційних фільтрів і роз'яснення їхнього призначення через поняття «касаційний розгляд» також пояснюється потребою скорочення можливостей затягування процесуальними засобами й зловживанням процесуальними правами, визнання законної сили судового рішення, підтримки достатності й істинності судових рішень, винесених іменем України судами попередніх інстанцій.

Посилаючись на напрацювання Д.О. Денисової, доцільно зауважити на тому, що чинна система принципів адміністративного судочинства як одну з імперативних засад розглядає забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом. При цьому касаційне оскарження на тлі висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і загального обсягу звернень до цієї міжнародної інституції засвідчує неспроможність у повній мірі охоплювати проблематику того чи іншого кейсу для запобігання вичерпання національних засобів правового захисту [5, с. 117].

Як зазначає А.А. Калараш, безумовним пріоритетом усіх напрямів процесуального права наразі є забезпечення інституційного й нормативного зміцнення касаційної функції Верховного Суду як «титульної», виняткової і властивої саме цьому судовому органу [6, с. 11]. На думку вченого, лише у такий спосіб можна досягнути подальшого поступу касаційного розгляду адміністративних справ власне у контексті удосконалення цієї процедури до максимально оптимального проекту, котрий би покривав потреби у гарантуванні закріплених за касацією правових конструкцій і принципів. Водночас слушно зауважити, що А.А. Калараш розмежовує терміни «касаційне оскарження» та «касаційний розгляд» з позиції адміністративних справ.

Доволі суміжну позицію підтримує К.В. Стафійчук [7]. Вчена переконана, що касаційне оскарження та касаційний перегляд судових рішень не є тотожними термінами, адже перше поняття можна розуміти як можливість звернутись з касаційною скаргою на рішення, що набрало законної сили, у визначених законом випадках. Натомість касаційний перегляд судового рішення є ширшим терміном, адже охоплює всю процедуру розгляду судом касаційної скарги, тобто він охоплює всі норми процесуального закону, які визначають порядок відкриття провадження, розгляду та вирішення справи судом касаційної інстанції.

Для створення цілісного, магістрального розуміння дефініції «касаційний розгляд» існує потреба у аналізі ознак, які нині у науковій доктрині виокремлюються стосовно касаційного розгляду адміністративних справ. Наприклад, А.А. Нестеренко виділяє такі ознаки/риси, як: 1) касаційний розгляд застосовний лише щодо рішень, які набрали законної сили та пройшли через другу (апеляційну) інстанцію; 2) загальний обмежений характер касаційного розгляду, який розкривається у частині існування фільтрування правових меж доступу до суду касаційної інстанції за принципом ratione valoris у відповідності з рекомендаціями ЄСПЛ; 3) екстраординарний характер, виконання функції завершального інструменту забезпечення правосуддя у тому чи іншому рішенні; 4) умовна допустимість касаційного оскарження згідно із процесуальним законом [8, с. 162].

Разом з цим створення надмірних процесуальних обмежень щодо оскарження у касаційному порядку та допущення суб'єктів до касаційного розгляду нині часто ототожнюється зі створенням перепон до доступності судочинства. Так, у рішенні Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 21 від листопада 2017 року міститься положення, що ті країни, які надають необмежене право на оскарження, можуть розглянути можливість запровадження певних механізмів надання дозволу на розгляд скарг чи фільтрації скарг [9, с. 158]. Закономірно, що позбавлення права на касаційне оскарження та скорочення кількості касаційних розглядів, особливо стосовно деяких категорій адміністративних справ за участі центральних органів виконавчої влади, спотворює принцип верховенства права та створює вакуум для оспорювання потенційно незаконних рішень.

М.А. Бояришева виокремлює такі стадії адміністративного процесу у суді касаційної інстанції: касаційне оскарження; прийняття касаційної скарги; підготовка адміністративної справи до касаційного розгляду; касаційний розгляд справи; ухвалення судового рішення [10]. Тобто, в умовах сьогодення продовжується ототожнення касаційного розгляду не з поняттям касаційного провадження, а саме з його елементом. У такому разі касаційний розгляд слугує структурним складником, що пов'язує відкриття касаційного провадження у справі та ухвалення судового рішення за касаційною скаргою.

На основі аналізу доктринальної інтерпретації поняття «касаційний розгляд» у наукових працях останніх років доцільно запропонувати таку дефініцію: касаційний розгляд адміністративних справ - це процес забезпечення касаційної скарги в рамках вирішення адміністративним судом публічно-правового спору, що реалізується після апеляційного провадження, набрання рішенням законної сили з метою ревізії прийнятого рішення судами попередніх ланок, окресленням цілісної правової позиції з урахуванням практики правозастосування й правотлумачення.

Стрижневим і ключовим компонентом національного законодавства, що забезпечує касаційних розгляд адміністративних справ, є КАС України, а саме Глави 2-3 Розділу ІІІ та положення статей 2, 11, 13, 18, 24, 31, 33, 37, 53, 142, 239, 241, 272, 280, 291 і 321 цієї кодифікації [11].

Постулатами КАС України закріплюються параметри касаційної скарги, найменування суду касаційної інстанції, суб'єкти права на касаційне оскарження, строк, протягом якого особа може звернутися до Верховного Суду із касаційною скаргою, підстави касаційного оскарження судових рішень, специфіка форми і змісту скарги у касаційному провадженні, порядок подання касаційної скарги, підстави й порядок відкриття касаційного провадження, атрибути касаційного розгляду, меж судового розгляду у суді касаційної інстанції тощо.

У ч. 3 ст. 328 КАС України визначено вичерпний перелік ухвал суду апеляційної інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку. Цей перелік включає насамперед випадки, коли подальший розгляд справи перестає бути можливим, зокрема, про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами тощо. Це є вкрай важливим, адже не завжди провадження у суді апеляційної інстанції завершується ухваленням постанови, у такій ситуації вкрай важливо мати можливість оскаржити й відповідну ухвалу суду. Вичерпний перелік ухвал, що можуть бути оскарженими є належною реалізацією принципу правової визначеності, усуває незрозумілість, нечіткість правового регулювання, не містить двозначності, адже попередня редакція КАС України, що діяла до 15 грудня 2017 року дозволяла оскарження ухвал суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, якщо вони перешкоджали подальшому провадженню у справі. А ч. 2 ст. 328 КАС України визначає ухвали суду першої інстанції, що можуть розглядатися у касаційному порядку, проте лише після їх перегляду в апеляційній інстанції [7, с. 62].

Більшість з норм КАС України є відносно стійкими без урахування судової реформи 2016-2017 рр., коли безпосередньо вносилися еквівалентні зміни до більшості актів процесуального законодавства України.

У контексті поточного дослідження доцільним вбачається власне не репрезентувати структуру КАС України у частині регулювання касаційного розгляду адміністративних справ, а показати якими іншими поточними законодавчими актами регламентується дане питання.

Системоутворюючу функцію у делегуванні можливості касаційного розгляду адміністративних справ виконує Конституція України як акт прямої дії, у ст. 129 котрої закріплені основні засади судочинства [12]. Пунктом 8 цієї норми одною із засад зазначається забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічний принцип закріплено положеннями КАС України, про що вже згадувалося. Це свідчить про бланкетно-похідний характер цього принципу, адже його деталізовано в КАС України на основі існуючого загального.

Ч. 1 ст. 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» проголошує базове право на перегляд справи та оскарження судового рішення. Як вбачається зі змісту диспозиції, це право передбачає, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення [13]. Ст. 36 цього ж Закону встановлює місце Верховного суду у системі судоустрої України та розкриває основні вектори діяльності Верховного суду, де чільне місце об'єктивно належить саме роботі як суду касаційної інстанції (а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом). У складі Верховного суду з метою забезпечення судочинства адміністративної спеціалізації діє Касаційний адміністративний суд, у складі якого імперативно передбачено роботу окремих палат з розгляду справ про: 1) податків, зборів та інших обов'язкових платежів; 2) захисту соціальних прав; 3) виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян [13].

Оскільки норми адміністративно-процесуального права - це похідний від матеріальних правових норм первинний елемент системи адміністративно-процесуального права, визначення ними касаційного розгляду та його елементів часто унормовано не лише актами адміністративно-процесуального законодавства, а й актами загального спрямування процесуального права або актами, які за своєю природою є матеріальними, проте містять певні нюанси процесуального правозастосування чи порядку реалізації адміністративного судочинства [14, с. 277].

Зокрема, Закон України «Про судовий збір» заповнює такий елемент правового забезпечення касаційного розгляду, як засади справляння судового збору, порядку його сплати за подання до суду касаційної скарги на судове рішення, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду чи ухвалу суду [15].

Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», який є чинним наразі, був покликаний оптимізувати дотримання принципу доступності й достатності права на справедливий суд, у тому числі через інститут касаційного розгляду. Цей нормативно-правовий акт по суті дублює положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів», охоплюючи також незначні доповнення в частині безпосередньо гарантій забезпечення права на справедливий суд. При цьому востаннє зміни до документу вносились ще 05.01.2017, він містить численні неактуальні відносно інших процесуальних і матеріальних актів положень, а також застарілу термінологію, котрою законодавець наразі не послуговується. Вважаємо, що такий стан цього Закону є прогалиною й проблемним аспектом не тільки в контексті касаційного розгляду адміністративних справ, а й для усього профільного законодавства [16].

Таким чином, можна констатувати, що серцевиною регламентації касаційного розгляду адміністративних справ виступає КАС України, а ряд поточних законів доповнюють його зміст. При цьому ця система містить ряд не доопрацювань, як наприклад було зазначено щодо ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд».

Список використаних джерел

1. Світлична Г.О. Касаційне провадження в контексті основних напрямів реформування судочинства. Матеріали круглого столу, присвяченого 105-й річниці від дня народження видатного вченого у галузі цивільного процесуального права, доктора юридичних наук, професора Семена Юлійовича Каца (м. Харків, 15 грудня 2020 р.): збірник тез / за ред. проф. К.В. Гусарова. Харків: ТОВ «Оберіг», 2020. 136 с.

2. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: Указ Президента України № 276/2015 від 20.05.2015 (втратив чинність). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015#Text.

3. Луспеник Д. Касаційні фільтри у цивільних справах: проблемні питання судового правотлумачення та правозастосування. Судово-юридична газета. Київ. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/zmi/954084/.

4. Ткачук Н.В. Фільтри касаційної скарги в дії: ефективність механізму. Актуальні проблеми держави і права. № 4. 2021. С. 104-112.

5. Денисова Д.О. Принципи адміністративного судочинства на сучасному етапі реформування судової системи України. SCIENTIFIC RESEARCH IN XXI CENTURY. InterConf, Ottawa. P. 117-124.

6. Калараш, А.А. Теоретико-правові засади функцій Верховного Суду: генеза, інституціалізація, реформування: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2021. 24 с.

7. Стафійчук К.В. Касаційне провадження в адміністративному судочинстві України: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 Право. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2022. 219 с.

8. Нестеренко А.А. Ознаки, завдання та функції касаційного оскарження судового рішення. Scientific Notes of Lviv University of Business and Law, 26, 159-164.

9. Борисевич М.О. «Процесуальні фільтри» у целератних справах в адміністративному судочинстві України. Молодий вчений. № 1 (65). 2019. С. 157-161.

10. Бояринцева М.А. Реалізація права на апеляційне оскарження в адміністративному процесі України. Правова позиція. № 2 (21). 2018. С. 28-34.

11. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України № 2747-IV від 06.07.2005. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2747-15#n12125.

12. Конституція України: Закон України № 254к/96-ВР від 28.06.1996. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

13. Про судоустрій і статус суддів: Закон України № 1402-VIII від 02.06.2016. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1402-19#Text.

14. Дояр Є.В. Норми адміністративно-процесуального права: поняття та окремі аспекти співвідношення із нормами адміністративного права. Науковий вісник Ужгородського національного університету. № 3. 2022. С. 272-278.

15. Про судовий збір: Закон України № 3674-VI від 08.07.2011. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3674-17#Text.

16. Про забезпечення права на справедливий суд: Закон України № 192-VIII від 12.02.2015. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/192-19#n5.

Размещено на Allbest.ru