Квазі-суб’єкти права: проблеми теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський інститут Національної гвардії України

Квазі-суб'єкти права: проблеми теорії та практики

Вовк В.М.

Вступ

міжіндивідний відносини спільнота юридичний

Традиційно в теорії права говорять про суб'єкта права, досліджуючи його модуси, визначаючи його специфіку в межах природничо-правового і позитивістського праворозуміння, виділяючи два види - фізичну особу та юридичну особу. Але при цьому в правовій реальності і в юридичній практиці людство мало/має справу з такою категорією учасників правової взаємодії як квазі-суб'єкт права: раби в Стародавньому Римі, ненароджені діти, померлі особи, тварини, штучний інтелект, електронна особа, географічні об'єкти тощо. Правова реальність сьогодні уже не двомірна в частині суб'єкта права, не лише фізичні та юридичні особи є видимими і значимими у правовому полі.

Виклад основного матеріалу

Попри те, що сьогодні ми живемо в часи постмодерну, в багатьох наукових сферах продовжує панувати та визначати напрям досліджень новочасова система координат, так звана декартівська культура. Значною мірою сучасне юридичне трактування змісту суб'єкта права є відголоском тієї інтелектуальної традиції. Як поняття «суб'єкт права» стало надбанням юридичної науки досить пізно і є похідним з філософії, та й то лише у ХУІІ столітті завдяки теоретичним розробкам Готфріда Лейбніца, який не тільки сформулював абстрактне поняття «суб'єкт права», але і пов'язав зміст вказаного поняття з можливістю мати права та обов'язки.

Чому, власне, XVII століття стало часом формування основних правових понять, якими ми послуговуємося і сьогодні (юридична конструкція, суб'єкт права, юридична особа тощо). В Новий час відбулися особливі соціально-культурні процеси, які значимі сьогодні і, які сплавили воєдино такі революції як: естетичну (завдяки якій з'явилася нова естетика та сформувався зв'язок між мистецтвом та економікою); етичну (здійснили перші гуманісти) та релігійну (Реформацію). Результатом цього «сплаву» стало суспільство нового типу (буржуазного), з притаманною йому політико-правовою свідомості, новим розумінням людини як діяльнісного суб'єкта, що і привело до рефлексії з приводу основних прав людини і вимоги політичної та правової свободи.

Юридична регуляція і регламентація у сучасному світі деталізована та спрямована на охоплення майже усіх сфер соціального життя, а її предметні форми детермінуються конкретним соціокультуним контекстом. Чинні норми позитивного права відображають соціальні реалії та бажані форми соціальної взаємодії, адже позитивне право є раціональним за своєю природою (звідси і його «нелюбов» до оціночних понять), оскільки за свою основу воно визнає принципи формальної логіки. Ця раціональність може бути пояснена потребою у задоволенні необхідності освоєння навколишнього середовища шляхом його структурування; врегулювання міжіндивідних відносин в межах конкретної спільноти (групи спільнот); надання членам спільнот можливості (прав) участі у вирішенні публічних і приватних питань. В межах такої традиційної (для європейської культури) системи координат міркувань цілком логічним є визнання людини (групи людей, людства) діяльним суб'єктом, який здатний до перетворювальної і впорядковуючої діяльності щодо світу та людського гуртожитку.

Класична теорія права дає нам два варіанти розуміння сутності суб'єкта права - природничо-правове та позитивістське. В межах природничо-правової традиції суб'єктом права є кожна людина, оскільки вона нею є від народження, а відтак займає по праву своє місце в природному порядку речей. Природничо-правова концепція суб'єкта права сягає корінням античності. З позицій природного права суб'єктом права може бути будь-яка фізична особа, яка наділена правосуб'єктністю, незалежно від свого фізико-психічного стану. Суб'єктом права також визнаються ненароджені діти і померлі. Таким чином, природно-праве трактування сутності суб'єкта права нехтує дієздатністю як складовою частиною правосуб'єктності. Прихильники природничо-правового розуміння сутності суб'єкта права акцентують увагу на свободі.

Але друга половина ХХ століття та два десятиліття ХХІ століття стали часом нового розуміння права і проблем правосуб'єктності зокрема. Кінець ХХ-початок ХХІ століття - це революційний час не лише у сфері технологій: відбулася ще одна революція - розвінчання ореолу виняткового становища людини на Землі. Вразливість людини як фізичної та психоемоційної істоти відтепер сприймаються як даність, що зрівнює її з усіма іншими живими (і не лише живими) істотами планети. Сучасність характеризується: визнанням і прийняттям багатовікової контроверзи чоловічого і жіночого аж до появи безстатевого суспільства, формальною правовою рівністю і правосуб'єктністю усіх людей (у світлі нинішнього космополітизму); визнанням і прийняттям розмаїття культурних і ціннісно-ідеологічних систем; визнанням права на життя і безболісно-ненасильницьке існування істот, які не є людьми). У сучасному правовому просторі опредметнюються у вигляді положень позитивного права низка ідей, артикуляція та юридичне закріплення яких була б неможливою ще якихось 60-70 років тому.

Сьогодні внаслідок швидкого розвитку інформаційних технологій і спроб людства запобігти екологічним катастрофам ми розширюємо перелік «значимих одиниць», які є в системі правової регуляції, але називаємо їх квазі-суб'єктами права. Сучасне людство відходить від визнання людини єдиним розумним, раціональним суб'єктом на планеті, не відстоюючи ідеї про те, що світ, який оточує людину, є лише світом об'єктів, які людина може переробити, удосконалити і привласнити (а це цілком органічно впліталося в християнську доктрину і марксистську концепцію пояснення світу). І сьогодні ми цілком свідомі цього факту. Таким чином долається консервативність положень теорії права у частині правосуб'єктності. Теорія права, а слідом за нею і галузеві юридичні науки, впродовж тривалого часу визнавала суб'єктом права лише особу (фізичну особу як окрему людину та колективну - юридичну особу). Навколо цієї двіади вибудовувалися юридичні конструкції, починаючи з часів Стародавнього Риму. До кінця ХХ століття в теорії права коректним було визнання людини суб'єктом права.

Звернемо увагу на той факт, що в останні десятиліття актуальними стали питання щодо трьох груп квазі-суб'єктів права, які у сучасній юридичній практиці мають суттєве значення: 1) тварини; 2) географічні об'єкти; 3) роботи.

Щодо першої групи квазі-суб'єктів права, а саме тварин, то їх специфіка була досліджена нами в статті «The rights of inhumans: philosophical and legal outline», в якій зазначається, що тема прав тварин («нелюдей») ще не стала хрестоматійною для філософсько-правових та теоретико-правових досліджень. Попри все, ця проблематика є актуальною для практичної юриспруденції, а артикуляція цієї теми в положеннях міжнародних документів та в нормах конкретних правових систем свідчить про реальні проблеми правового характеру, які потребують теоретичного осмислення [1].

Комплексних загально-правових та галузевих досліджень цієї проблеми поки ще не існує. Тому при розгляді заявленої проблеми ми послуговувалися широкою філософською джерельною базою, доробками з галузевих юридичних наук та рішеннями судових інстанцій, а також значним масивом Інтернет-матеріалів, що в умовах нових підходів до конструювання правової реальності є цілком виправданим.

Об'єкти неживої природи як квазі-суб'єкти права. Серед об'єктів неживої природи, за якими юридично закріплюються права, чільне місце посідають річки. Трохи екзотичними, але цілком прийнятними є рішення щодо визнання юридичними особами об'єктів неживої природи. Йдеться про рішення Високого суду індійського штату Уттаракханд (21 березня 2017 року) щодо визнання священних річок Ганг і Ямуна, а також їх русла і приток юридичними особами. Таке рішення пояснюється тим, що вказані річки є важливими складовими соціокультурної ідентичності індійського суспільства [2].

Значною подією в правовому житті сучасності, що має суттєві наслідки для теорії права, стало набуття статусу юридичної особи з правами людини новозеландською річкою Уонгануі, яка розташована на Північному острові Нової Зеландії. Набуття річкою статусу юридичної особи передбачає закріплення за нею прав, обов'язків і відповідальності (як повідомляла газета New Zealand Herald) [2ньюзеланд].

Набуття статусу юридичної особи річкою Уонгануі офіційно відбулося у формі судового рішення. Але прийняттю такого рішення передував майже півторастолітній судовий процес, який був зініційований представниками племені маорі, які проживають в районі річки і вважають річку священною. Племя маорі (корінні жителі Нової Зеландії), яке проживає в районі названої річки, майже 140 років в судовому порядку боролося за визнання Уонгануі (третю за протяжністю річку) особистістю, оскільки визнають цю водну артерію священною. Ця судова тяжба стала самою тривалою в Новій Зеландії. Маорі вважають Уонгануі своїм першопредком і цим виправдовується ставлення до неї як до живої істоти і відкидається погляд на річку як на об'єкт власності. У маорі є приказка: «Я - це річка, а річка - це я». відносини з маорі на державному рівні і дотепер врегульовуються договором Вайтанги від 6 лютого 1840 року¹,

який є угодою між корінними жителями і британською короною. В результаті укладеної угоди острови перейшли під владу корони, а корінні племена одержали покровительство Великобританії (зберегли свої майнові і немайнові права, але передали виняткове право на купівлю їх землю). Цей документ є чинним і сьогодні і на його основі функціонує Управління по врегулюванню розбіжностей в межах договору (структурний підрозділ Міністерства юстиції), основне призначення якого полягає у вирішенні конфліктів з корінними жителями Нової Зеландії. Саме цим Управлінням і було прийняте рішення про присвоєння річці прав людини. Якщо на перший погляд багатьом видається як зауважив міністр по перемовинам в рамках договору Вайтанги Кристофер Фінлейсон, річка також може бути представлена на судових засіданнях, оскільки «я розумію, що на перший погляд багатьом може здатися дивним наділяти природні ресурси юридичними правами. Але це не більше дивне явище, аніж сімейні трасти, або компанії, або акціонерні спільноти» [].² Для цього передбачено призначення двох опікунів (один від племені маорі, другий від британської корони).

Варто також уточнити, що чинне законодавство Нової Зеландії гарантує низку базових прав юридичним особам нарівні із фізичними. Йдеться про національний парк «Уревера», який одержав подібні права в 2013 році, і який спільно управляється місцевими маорі і британською короною.

Чому, власне, виникло питання про правосуб'єктність штучного інтелекту? Думається, що це є наслідком постійної потреби людини уявляти і конструювати світ у власних, людських, координатах. «Творці технологій завжди орієнтувалися на своє розуміння того, що таке людський інтелект і як влаштована розумна поведінка, щоб відтворити інтелект, реалізований природою на біологічному субстраті, на субстраті комп'ютерної технології. Показово, що сама ідея про можливість такого відтворення, вписується в дуалістичну традицію європейської думки. У свою чергу, розуміння природи інтелекту мінялося значною мірою під впливом технологічної думки. Адже порівняння того, що робить людина, з тим, що може зробити розумна машина, навіть у випадку якщо машина не справляється з людською формою інтелектуальної діяльності, кінець кінцем конструює людину в термінах машини» [4]. Варто також мати на увазі, що історія штучного інтелекту як нового наукового напрямку розпочалася лише в середині XX століття.

Цілком закономірною сьогодні є дискусія щодо визначення статусу штучного інтелекту в праві: об'єктом чи суб'єктом права він є. Насьогодні є два основні підходи у вирішенні цієї проблеми. Прибічники першого підходу переконані в тому, що штучний інтелект є суб'єктом права, оскільки з погляду «чистої юридичної науки» актуальною є проблема можливої (може бути, обмеженою або спеціальної) правосуб'єктності роботів [5], тому роботи в майбутньому будуть мати не лише права та обов'язки, а й будуть спроможними своїми діями їх набувати і створювати [6].

Значною мірою постановка цих понять обумовлена серйозними досягненнями у сфері нано- та інформаційних технологій, які результують у розвитку штучного інтелекту. На думку E. Тоффлера: «Ми мчимо до цілком іншої структури влади, яка створює світ, що розділений не на дві, а на три чітко визначені та такі, що контрастують і конкурують, цивілізації. Першу з них символізує мотика, другу - конвеєрна стрічка, третю - комп'ютер. Змініть усі ці соціальні, технологічні і культурні елементи одночасно - і ви одержите не перехід, а перетворення; не просто нове суспільство, але початок - як мінімум повністю нової цивілізації» [7]. Час, в якому ми живемо поки ще постає як невідомість, тому щодо неї багато страхів і нерозуміння, а спроба розгляду перспектив розвитку цифрових технологій приводить до усвідомлення низки ризиків і негативних наслідків досягнень четвертої промислової революції (IR-4), найважливішими серед яких є:

присутність штучного інтелекту в повсякденному житті людини;

зміни в конфігурації особистого простору і приватного життя людини;

можливе зниження інтелектуального і фізичного навантаження людини;

загроза тотального контролю за людьми;

зміна типу мислення (з лінійного на кліпове). Тим більше, що інформаційне середовище не співпадає зі звичною для суспільства часово-просторовою конфігурацією; норми, розроблені для врегулювання відносин (в реальному) суспільстві, не завжди адаптуються до віртуальної реальності» [8].

Всесвітньовідомий Клаус Шваб у двох своїх працях «Четверта промислова революція» і «Технології Четвертої промислової революції» скрупульозно описав причини, тенденції і майбутні наслідки стрімкоподібного розвитку наукового знання і технологій у ХХІ столітті, порушивши логіку осмислення революційних подій у вказаних сферах. За правилом, людство в режимі постфактум осмислює такі зміни, а К. Шваб, ніби боячись не встигнути, аналізує та описує зміни в науково-інформаційних координатах сучасності та проголошує настання ери нової промислової революції. На перший погляд, результати і наслідки промислових революцій не мають ніякого відношення до юриспруденції. Але це лише на перший погляд, оскільки «... головне в сучасному цифровому світі - довіра. Нам потрібний новий нормативно- правовий клімат, без якого неможливе впевнене застосування інноваційних технологій. Застарілі законодавства погано пристосовані до вирішення описаних проблем» [9]. І йдеться не лише про законодавства, йдеться також і про реальну юридичну практику, в межах якої юристи стикаються з викликами у вигляді результатів і наслідків сучасних технологій. Звичайно ж, що наше сьогодення повністю залежить від нас, а «суспільні і законодавчі норми, покликані регулювати передові технології, які тільки формуються» [9]. Системи з елементами штучного інтелекту сьогодні все активніше застосовуються людиною, що змінює і повсякденну реальність, і формує цифрове світосприйняття людини. «Сучасна повсякденність складається з продуктів технічної цивілізації, від яких неможливо абстрагуватися, у зв'язку з чим технології стають провідним фактором формування ціннісних орієнтирів людини» [10, С. 87].

Але чим інтенсивніший розвиток інформаційних і нанотехнологій, тим більше виникає проблем соціального і правового характеру, а «право не може залишатися в стороні. Чим тісніша взаємодія між цифровим і матеріальним світом, чим серйознішим перетворенням піддаються економіка і суспільство в цілому, тим більш важливою стає роль права». Серед основних проблем сучасної юриспруденції можна виділити:

явище 2020 року, яке позначається як «карантинна діджиталізація»;

захист прав людини в умовах інформаційного суспільства, зокрема права особи на приватне та особисте життя. Йдеться про тотальну цифровізацію життя в державах, які вступили в Четверту промислову революцію і появу 12 «цифрових» прав»: «...права громадян на доступ, використання, створення і публікацію цифрових творів, на доступ і використання комп'ютерів та інших електронних пристроїв, комунікаційних мереж і мережі Інтернет, а також право вільно спілкуватися і висловлювати свою думку в Мережі і право на недоторканність приватної інформаційної сфери, включаючи право на конфіденційність, анонімність оцифрованої інформаційної сфери» [8];

захист права власності в мережі Інтернет та соціальних мережах. Ця проблема є досить складною як з технічної точки зору;

відставання юридичного мислення в осмисленні реалій сьогодення, що можна пояснити перефразовуючи тезу Мадлен Олбрайт тим, що юристи прагнуть осмислити юридичні питання XXI століття і керувати ними за допомогою думок XX століття і сукупності державних інститутів XIX століття³. Але очевидним є те, що відповіді на виклики сучасного життя передбачають зміни в системі інституційних утворень та адаптація способу думок до викликів XXI століття;

законне використання нано- та ІТ-технологій без зловживань та завдання шкоди людям. Отже, маємо технології, які породжені Четвертою промисловою революцією: цифрові технології, штучний інтелект, робототехніка, передові матеріали, дрони, аддитивне виробництво, багатомірний друк, біотехнології, нейротехнології. Небезпека для людини у застосуванні цих технологій полягає в тому, що вони можуть втручатися у особистий простір людини, в її розум і, навіть, ДНК; можуть контролювати і корегувати поведінку людини; ці технології здатні приймати рішення, працювати з великими і складними обсягами інформації [9]. Досягнення медицини, хімії, біології сьогодні відкрили для людини світ удосконалення і модифікації власного тіла аж до прийняття рішення про припинення цього життя. В ХХІ столітті юристи заговорили про «соматичні» права людини, які презентують «самовласність» на своє тіло кожного з нас. Але з можливістю розпоряджатися своїм тілом, співіснує і можливість зловживань і соціальної небезпеки (чорна транспланталогія, евтаназія, зміна статі тощо).

проблема робототехніки та штучного інтелекту, який «уже серед нас, однак з'явився не так, як ми всі очікували. Це безшумна основа наших фінансових систем, електрики й мереж постачання до роздрібних крамниць. Саме невидима інфраструктура спрямовує нас вулицями, підказуючи водіям напрямок за навігаційними картами, знаходить правильний зміст у наших словах з помилками та визначає, що нам слід купувати, дивитися, слухати й читати на підставі аналізу наших потреб, уподобань і попередніх замовлень» [11]. Більше того Google стверджує, що штучний інтелект, в силу своїх здібностей і можливостей, важливіший для людства більше, аніж вогонь або електрика. «Краудсорсинг, шерингова економіка, біотехнології, робототехніка, хмарна інфраструктура, Інтернет речей і штучний інтелект - це не майбутнє, а сьогодення», яке «стирає межі між фізичними, цифровими й біологічними сферами. Наш світ ХХІ століття змінюється надто швидко» [12, C. 116].

Насьогодні сфера штучного інтелекту майже не врегульована у правовому полі так само як не існує одного загальноприйнятого визначення штучного інтелекту та загальноприйнятої класифікації штучного інтелекту.

Проблеми правової регламентації штучного інтелекту знайшли своє відображення в доробках представників наукових правових шкіл України: Одеської та Львівської. Львівської правова школа «працює» з різними аспектами штучного інтелекту: окремі особисті немайнові права (доменні імена тощо, електронна комерція, електронна документація, електронний цифровий підпис, договірні зобов'язання у цифровому середовищі, інтернет-реклама. Представники Одеської школи права вважають, що перелік цих немайнових особистих прав слід доповнити інформаційною безпекою, віртуальною власністю, відповідальністю за порушення у сфері ІТ. Очевидно є те, що кожен із вказаних підходів має місце і доповнює один інший, але усталених поглядів на структуру ІТ-права ще не існує.

Вітчизняні науковці пропонують виділяти такі види штучного інтелекту:

«слабкий штучний інтелект» («вузький штучний інтелект», «обмежений штучний інтелект») - це штучний інтелект, орієнтований на вирішення одного чи декількох завдань, які виконує або може виконувати людина. Останнім часом «слабкий штучний інтелект» здебільшого називають «прикладним штучним інтелектом»;

«сильний штучний інтелект» («загальний штучний інтелект») - це штучний інтелект, орієнтований на вирішення всіх завдань, які виконує або може виконувати людина;

«штучний суперінтелект» - це інтелект, який значно розумніший, ніж найкращий людський інтелект практично в кожній сфері, включно з науковою творчістю, загальною мудрістю та соціальними навичками, який може мати свідомість і суб'єктивні переживання) [11, С. 90].

Сьогодні все частіше артикулюються питання щодо суб'єктності роботів та можливості визнавати їх суб'єктами правовідносин. Визнавати/не визнавати роботів суб'єктами права є визначенням точки зору: бути прихильником правового консерватизму чи правового прагматизму. Проблема правосуб'єктності роботів сьогодні викликає певну долю скептицизму або і відвертого побоювання щодо можливих негативних наслідків для людства. Отже, про які види роботів йдеться. Є роботи-машини, роботи-агенти, біороботи?

Перший вид є абсолютно безпечним, з точки зору права, оскільки такі роботи є, насамперед, спеціальним обладнанням (маніпуляторами), які здійснюють встановлений набір дій (функцій) й управляються чітко розробленими програмами. Ці роботи мають строго обмежену і контрольовану автономність. Вони використовуються для покращення виробничих процесів та для звільнення людини від трудомістких і важких видів занять. Закріплення такого функціоналу за роботами відбулося в 60-х роках XX століття в робототехніці, яка є наукою про технічні пристрої, які здатні заміняти людину в процесі виконання складної, рутинної або небезпечної роботи.

Щодо роботів-агентів, то під ними розуміються такі, що нездатні до самонавчання і самостійних дій у матеріальному світі, пристрої. Агенти є досить простими комп'ютерними програмами, які задіються для укладання угод (в межах цивільного обороту) й уже апробовані бізнесом. Аналогами таких роботів-агентів є «електронні агенти» або «інтелектуальні агенти». Варто зазначити, що єдине розуміння поняття «електронний агент» в науковій літературі насьогодні відсутнє. На думку М. Овермарса, ним є програмний агент (software agent) як система, яка існує в конкретному середовищі і яка може автоматично діяти в цьому середовищі для досягнення конкретно визначеної мети [13]. Іншими словами, «електронний агент» є комп'ютерною програмою або електронним засобом, яка використовується для того, щоб почати дію або відповісти на електронні документи без участі людини [14]. Найбільш поширеними є такі «електронні агенти»: боти (програми для виконання комунікативних функцій); агрегатори (програми, які акумулюють різні пропозиції і здійснюють функції посередників між клієнтами і продавцями); автопілоти (найчастіше використовуються в логістиці і транспорті).

1971 рік вважається роком легітимізації «електронних агентів» у правовому полі. Саме цього року англійським судом було винесене рішення у справі Thornton v. Shoe Lane Parking, яким визнав юридично значимою угоду між покупцем і власником паркінгу з того моменту, коли покупець опустив гроші в автомат по прийому платежів за парковку та одержав чек. Позивач під час паркування автомобіля одержав парковочний талон в автоматі. На талоні зазначалося, що «умови вказані в приміщенні». Після паркування позивач побачив надпис на стовпі, що власник не несе відповідальності за травми, одержані на території парковки. На зворотньому шляху позивач отримав травму в результаті падіння. Це і стало причиною його звертання до суду. Ця справа вважається показовою, оскільки вона встановлює відповідальність власника паркінгу за дії, здійснені комп'ютерною програмою, навіть за відсутності безпосередньої людської дії.

Як безпосередні елементи сучасної правової реальності «електронні агенти» характеризуються такими особливостями:

це програма, а не особа, яка діє від імені принципала (тобто відбувається фактичне нівелювання розуміння агента як суб'єкта, який наділений вольовими характеристиками);

агент може діяти від імені принципала лише на підставі доручення, тобто необхідна команда на здійснення певних дій;

принципалом є сторона-замовник (не лише компанія, яка прагне залучити більше клієнтів, реалізувати товари і послуги, але і власник). Прикладом чого можуть бути пошукові системи Google, Yandex, сервіси з продажу білетів, торгівельні майданчики (eBay, Amazon, Ozon), компанії, які надають транспортні послуги (Яндекс.Таксі, Gett, Uber), готельні послуги (Booking.com, Airbnb, Trivago).

Використання «електронних агентів» визнається законним Конвенцією ООН про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах, зокрема в ст. 12 зазначено: «Договір, укладений в результаті взаємодії автоматизованої системи повідомлень і якоїсь фізичної особи або в результаті взаємодії автоматизованих систем повідомлень, не може бути позбавлене дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що жодна з фізичних осіб не здійснювала нагляд або втручання щодо кожної окремої операції, виконаної автоматизованими системами повідомлень, або укладеного в результаті договору» [15].

Щодо третього виду роботів - «розумних машин», то саме стосовно них й точаться суперечки про можливість наділення їх правосуб'єктністю. Роботи останнього покоління набули здатності «соціологізуватися», вбудовуватися в різні системи комунікації як суб'єктозамінники (робот-сиділка, робот-суддя, робот-поліцейський, робот-працівник банку тощо) або помічники людини.

В грудні 2021 року в Мережі (РБК-Україна з посиланням на The Korean Times) з'явилася інформація про те, що в Китаї створена машина, яка здатна обвинувачувати людей у злочинах за допомогою штучного інтелекту. Такий «прокурор» спроможний висувати обвинувачення з точністю 97% на основі словесного опису справи, що дозволило знизити щоденне навантаження прокурорів-людей.

Використання китайськими прокурорами штучного інтелекту розпочалося ще в 2016 році як інструменту System 206, який спроможний оцінювати силу доказів, умови для арешту і ступінь суспільної небезпеки підозрюваного, тобто маємо класичний приклад того, «що технологія створена людиною (та уподібнюючись їй) сама створює середовище в якому людина виявляється непотрібною» [10, С. 86]. Нова розробка підвищує ефективність робота-прокурора за рахунок задіяння системи нейрозв'язків для самонавчання юридичному ремеслу, в ході якого було вивчено 17 тисяч справ (з 2015 по 2020 рік). Зараз програма працює з обмеженою кількістю злочинів, які поширені в Шанхаї: шахрайство з кредитними картками, гемблінг, небезпечне водіння, навмисне нанесення травм, крадіжка, шахрайство, перешкоджання виконанню службових обов'язків, «розв'язування сварок і провокування неприємностей».

В Китаї також «працює» комп'ютерна програма, яка виконує функції помічника судді - система Smart court SoS (підключена до робочого столу кожного судді в державі). Smart court SoS - це система, яка створена за технологією машинного навчання, здатна проглядати судові справи на предмет посилань, здатна рекомендувати потрібні закони та інші нормативні акти, розробляє проекти юридичних документів і виправляє помилки, яких припускаються люди [17].

В 2020 році Міністерство юстиції України анонсувало створення та початки застосування програмного забезпечення з елементами штучного інтелекту «Касандра», основне призначення якого аналізувати злочинців та визначати, чи могли б вони порушувати закон у майбутньому [18] .

Допоки світ знає лише одного біоробота - Софію. Свого часу Софія жартувала на тему про знищення людства. За останньою інформацією від 21 січня 2021 року розглядається питання про промислове виробництво таких біороботів, які стають незамінними в зв'язку з Covid-19 і заходами соціального дистанціювання. На сьогодні Софія навчилася не лише знімати показники температури тіла хворого та частоту пульсу, але й робити зарядку та бути цікавим співрозмовником. Якщо використання роботів у виробництві та у домашньому вжитку є простим з правової точки зору, оскільки вони є машинами, механізмами, то у випадку з біороботами людство стикається із серйозними юридико-правовими питаннями: починаючи з визначення виду і сутності цього феномену і закінчуючи його юридичним статусом, його правами та обов'язками [19].

Сьогодні уже сформованою є ідея робота, який претендує на «юридичну маску». Ця маска засвідчує поєднання трьох зазначених якостей передовими технологіями, що загалом приводить до визнання пограничних станів між віртуальним і реальним, а ця дискусія, в свою чергу є частиною сучасного науково-правового дискурсу.

Все це послугувало підставою для формування низкою вчених ідеї, що в деяких відносинах робот може бути якщо не їх суб'єктом, то, принаймні, їх учасником. Особливістю таких роботів є те, що вони функціонують завдяки штучному інтелекту, а це в свою чергу дозволяє в деяких випадках ототожнювати поняття «розумна машина» і «штучний інтелект». Зокрема в п. 1 Резолюції Європарламенту Резолюцію 2015/2103 (Г№Ь) 2017 року вживається словосполучення «робототехніка та штучний інтелект» (англ. robotics and artificial intelligence), що свідчить про недиференціацію авторами цих понять. Цікавим моментом є і те, що у п. b) йдеться про «вияви штучного інтелекту» (англ. manifestations of artificial intelligence) [20].

Наслідком розвитку технологій штучного інтелекту стало можливим створення таких автономних роботів, які є машинами, що здатні самостійно навчатися, спілкуватися з людьми, здійснювати самостійну інтелектуальну діяльність. Ще в середині ХХ століття А. Азімов сформульовав три «етичні» закони робототехніки (1. Робот не може спричинити шкоди людині або своєю бездією припустити завдання шкоди людині. 2. Робот має коритися командам людини, якщо вони не суперечать першому закону. 3. Робот повинен піклуватися про свою безпеку, але тільки до тих пір, поки це не суперечить першому і другому законам). Ці три закони можуть працювати лише в контексті нульового закону як найголовнішого: робот не повинен спричинити шкоди людству або своєю бездіяльністю допустити, щоб людству була спричинена шкода [21].

На думку Х. Ейденмюллера, робот є втіленням штучного інтелекту (embodied AI), тому що розумні роботи наділені можливістю машинного навчання (machine learning), використовують величезний обсяг даних, здатні видобувати дані із власного досвіду, адаптуючи власну поведінку й удосконалюючи свої якості в процесі взаємодії з навколишнім середовищем [22]. В 2014 році Р. Кало визначив сучасних роботів як механічні об'єкти, які здатні сприймати світ, можуть опрацьовувати одержану інформацію, а також впливають на оточуюче середовище [23, С. 116, 118]. А.Н. Ричардс та У. Смарт пропонують визначати сучасного робота як небіологічного автономного агента (non-biological autonomous agent), наділеного високим ступенем автономності і як такого, що діє як агент людини чи організації [24].

Розглянемо загальні та конкретні цілі регулювання поведінки роботів як суб'єктів права. Загальна мета регулювання поведінки робота полягає у регулюванні його поведінки як суб'єкта права та поведінки інших суб'єктів щодо роботів. За такого підходу робот має наділятися особливими характеристиками, які дали йому можливість бути учасником суспільних відносин. Але насьогодні роботи як машини потребують попереднього програмування і контролю з боку людини. Натепер створення та існування автономних роботів є швидше експериментом (біоробот Софія, чат-бот Shibuya Mirai), а не повсякденною практикою.

Щодо конкретних цілей, то початок дискусії про правосуб'єктність роботів був покладений випадками завдання шкоди машинами без безпосередньої участі людини. У 2006 році два автомобілі з автопілотами компанії Tesla стали учасниками двох ДТП з летальними наслідками (в США та Китаї), за які компанія не була визнаною відповідальною. Навіть більше, Ілон Маск зробив публічну заяву про те, що компанії-виробники не повинні відповідати за аварії самохідних автомобілів по аналогії з тим, як компанія-виробник ліфтів не несе відповідальності за зупинку підйомника. А 20 грудня ? року в Кривому Розі на в'їзді в житловий масив Макулан «безпілотне» авто Geely врізалося в маршрутку № 300 з пасажирами, в результаті чого постраждало декілька людей. Водій авто повідомив, що він вийшов з припаркованого на узбіччі авто, після чого авто самостійно розпочало рух і виїхало на зустрічну смугу. Цей випадок не став широковідомим і не викликав дискусій щодо «самостійності» авто. Що ж стосовно заяв Ілона Маска, то думається, що він відстоював юридичну ідею закріпити майнову відповідальність за власником джерела підвищеної небезпеки і звільнити від відповідальності компанію- виробника.

При цьому виникає ще одне питання: участь в аваріях машин зі штучним інтелектом, які самі приймали рішення щодо дотримання правил дорожнього руху. Тому цілком коректно припуститися думки, що можливості наділення роботів в частині покладання на них відповідальності за нанесену шкоду шляхом розподілу цієї відповідальності між виробником і власником робота.

Європарламент у 2017 році прийняв резолюцію «Норми приватного права про робототехніку», в якій були здійснені спроби правового регулювання роботів і штучного інтелекту, шляхом визнання факту, що роботизація (кіборгізація) людського організму є областю, яка найшвидше розвивається сьогодні, що приводить до зростання нашої залежності від гаджетів. Ця резолюція уможливлює створення загальноєвропейської системи реєстрації розумних машин. Така реєстрація передбачає присвоєння окремим категоріям роботів індивідуального реєстраційного номера, який має вноситися до спеціального реєстру. Реєстр має бути відкритим, а тому кожен охочий може знайти детальну інформацію про робота, його виробника, власників, а також умови виплати компенсації у випадку завдання шкоди. На спеціалізоване агентство з роботехніки і штучного інтелекту повинні покладатися функції контролю і підтримки системи.

Резолюція Європарламенту містить вказівки на низку нагальних проблем сучасності, пов'язаних зі штучним інтелектом:

потреба врегулювання суспільних, економічних, етичних і правових проблеми, пов'язаних з розвитком робототехніки та штучного інтелекту;

особливості регулювання питань розробки та використання робототехніки на сучасному етапі;

розробка основних стандартів у сфері відповідних технологій;

питання здійснення контролю за прийняті рішення в процесі використання технологій робототехніки та штучного інтелекту;

розробка і створення інституціолізованої системи контролю у сфері робототехніки та штучного інтелекту;

розв'язання питань, пов'язаних з цивільно-правовою відповідальністю за розробку і використання робототехніки та штучного інтелекту;

питання, пов'язані із забезпечення захисту персональних даних в процесі використання цих технологій.

В Резолюції Європарламенту також міститься згадка про правосуб'єктність роботів в довгостроковій перспективі. Про що свідчить заувага Ж. Лебретона щодо визнання роботів суб'єктами права: «Я заперечую проти такої перспективи з двох причин: перш за все, оскільки вона зніме будь-яку відповідальність з їх виробників і користувачів, що, безперечно, порадувало б потужні лобі; по-друге, і це головне, тому що я вважаю так само як і Жак Маритен, що людська особистість наділена духовним існуванням, з яким неспівставним є жодний із штучних інтелектів» [20]. Хоча слід зауважити, що це висловлювання лише може свідчити про симпатії Ж. Лебретона до персоналістичної концепції неотоміста Ж. Маритена, але не про об'єктивну оцінку сучасності.

З цієї позиції більш прагматичною та реалістичною позиція щодо становлення нової цифрової реальності і нової цифрової економіки, які кардинально змінили світ. Експоненціальний ріст даних як каталізатор спонукав розвиток технологій штучного інтелекту і машинного навчання, тобто таких технологій, які не просто допомагають людині як пасивний інструмент в її руках, а здатні замінити людину, діяти самостійно та адаптуватися до навколишнього середовища. Саме тому сучасний світ є світом, в якому присутні роботи - безпілотні літальні апарати («дрони»), самокеровані транспортні засоби і суперкомп'ютери, які оснащені системою запитання-відповіді штучного інтелекту (таких, як суперкомп'ютер Watson фирми IBM)». А з культурологічної точки зору сучасні роботи як кібернетичні створіння, на відміну від роботів-машин ХІХ-ХХ століть, все більше лякають своєю фемінністю, здатністю до самопородження у вигляді самовітворення машин, порушуючи раніше встановлену дистанцію між тілом і розумом, природним і штучним [25].

Н. Петітом були виділені основні підходи до регулювання використання роботів і штучного інтелекту:

формальний підхід передбачає орієнтацію і врахування особливостей відповідної правової системи та її інститутів, а також забезпечувати зміну всіх інститутів, які можуть впливати на використання роботів і штучного інтелекту (відповідальність, конфіденційність, кібербезпека тощо);

технологічний підхід акцентує увагу на вирішенні проблемних питань щодо кожної категорії роботів і технологій (безпілотні автомобілі, соціальні роботи і т.д.) [26].

В свою чергу Р. Лінес і Ф. Люсіверо деталізують підходи до правового регулювання розробки і застосування навітніх технологій:

розробка і прийняття спеціального законодавства в цій області;

регулювання поведінки користувача технологій за допомогою застосування наявних законодавчих інструментів;

регулювання поведінки роботів і штучного інтелекту за допомогою встановлення певних стандартів архітектури (норми технічної регламентації, стандарти тощо) [27].

В Україні 2 грудня 2020 року Розпорядження № 1556-р Кабінету міністрів України була схвалена, в якій визначено, що штучний інтелект - це організована сукупність інформаційних технологій, із застосуванням якої можливо виконувати складні комплексні завдання шляхом використання системи наукових методів досліджень і алгоритмів обробки інформації, отриманої або самостійно створеної під час роботи, а також створювати та використовувати власні бази знань, моделі прийняття рішень, алгоритми роботи з інформацією та визначати способи досягнення поставлених завдань; галузь штучного інтелекту - напрям діяльності у сфері інформаційних технологій, який забезпечує створення, упровадження та використання технологій штучного інтелекту [28].

Висновки

Означені проблеми квазі-суб'єктів в праві є свідчення того, що теоретико-правова думка сьогодні ще доволі інертна. Соціальна та правова реальність набагато ширша і складніша, аніж ретельно виписані доктрини і концепції. Нові світоглядні настанови сучасності детермінують оперативне теоретичне реагування на зміни, які відбуваються у повсякденному житті. Тварини-спадкоємці, визнання приматів і дельфінів особистостями, географічні об'єкти як юридичні особи, штучний інтелект і розумінні машини - це неповний перелік юридичнозначимих одиниць в системі правової регуляції і взаємодії. Тому питання: «Хто прийде після суб'єкта?» (Ж.-Л. Ненсі) поки що залишається відкритим.

Список використаних джерел

1. Vovk V., Kaljuzhnyj R. «The rights of inhumans: philosophical and legal outline». Europska veda. Vedecky casopis. 2019. № 3 С. 105-109.

2. Священная река в Новой Зеландии получила права человека https://www.ng.ru/world/2017-03-17/2_6951_newzeland.html.

3. Вовк В.М. Тренди правового життя. Тренди сучасного правового життя. УШ Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» 26 листопада 2020 року, м. Київ, НАВС.

4. Hayles, K.A. How We Became Posthuman: Virtual Bodies in Cybernetics, Literature, and Informatics / K.A. Hayles. - Chicago: University of Chicago Press, 1999. - 364 p. doi: 10.5860/choice.37-0072.

5. Кулинич В. Цифрова особистість: чи можуть роботи бути наділені правами? Юридична газета online. 2017. № 49 (599). https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/cifrova-osobistist-chi-mozhut-roboti-buti-nadileni-pravami.html.

6. Карчевський М.В. Основні проблеми правового регулювання соціалізації штучного інтелекту. ІТ право: проблеми та перспективи розвитку в Україні: збірник матеріалів ІІ-ї Міжнародної науково-практичної конференції (м. Львів, 17 листопада 2017 р.). Львів: НУ "Львівська політехніка, 2017. С. 93-99.

7. Toffler A. and H. War and antiwar. URL: https://ia801301.us.archive.org/6/items/WarAndAntiWar-Toffler/War-And-Anti-War_-_T offler.pdf

8. Zolotar O. Права человека - от эпохи просвещения до информационного общества. Studia nad Autorytaryzmem i Totalitaryzmem. 2017. № 38/3. Ss. 7-20.

9. Шваб К. Технологии Четвертой промышленной революции. URL: http://loveread.ec/view_global.php?id=73865.

10. Генсіцький Ю.Д. Філософсько-антропологічне значення розвитку штучно створених інтелектуальних систем. Антропологічні виміри філософських досліджень, 2015. Вип. 8. С. 87.

11. Кривицький Ю.В. Штучний інтелект як інструмент правової реформи: потенціал, тенденції та перспективи doi: https://doi.org/10.33270/01211192.90 С. 90-91.

12. Завальний А.М. Інновації юридичної освіти: осмислення, виклики, перспективи. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2018. № 4 (109). С. 113-132. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvknuvs_2018_4_11.

13. Overmars M. A multi-agent system framework for agent coordination and communication enabling algorithmic trading : Theses. 2011.

14. Sookman B.B. Computer, Internet, and Electronic Commerce Law. Carswell, 1989.

15. Конвенция ООН об использовании электронных сообщений в международных договорах. Принята резолюцией 60/21 Генеральной Ассамблеи от 23 ноября 2005 года URL: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/elect_com.shtml.

16. В Китае создали робота-прокурора для работы над простыми делами. URL: https://www.sibreal.org/a/v-kitae-sozdali-robota-prokurora-dlya-raboty-nad-prostymi-delami/31627842.html.

17. Судьи-роботы в Китае. URL: https://fishki.net/anti/4193608-sudyi-roboty-v-kitae.html.

18. Минюст анонсировал «Касандру» -- «революционную систему на базе ИИ» для оценки вероятности повторного совершения преступления. URL: https://itc.ua/news/minyust-anonsiroval-kasandru-revolyuczionnuyu-sistemu-na-baze-ii-dlya-oczenki-veroyatnosti-povtornogo-soversheniya-prestupleniya/.

19. Робот София, шутившая об уничтожении человечества, будет помогать людям в условиях пандемии. URL: https://www.bbc.com/russian/media-55861136.

20. European Parliament resolution of 16 February 2017 with recommendations to the Commission on Civil Law Rules on Robotics (2015/2103(INL)) // European Parliament Official web-site. - [Electronic source]. Cit. 07.11.2017. Retrieved from - http: //www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P8-TA-2017-0051+0+DOC+XML+V0//EN.

21. Азимов А. Хоровод. URL: http://asimovonline.ru/short-stories/khorovod/read/.

22. Eidenmueller H. The Rise of Robots and the Law of Humans (March 26, 2017). Oxford Legal Studies Research Paper. 2017. № 27. Available at SSRN. URL: https://ssrn.com/abstract = 2941001 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.2941001 (дата обращения: 15.08.2018).

23. Calo R. Robotics and the new cyberlaw. 2014. URL: https://www.researchgate.net/publication/272547345_Robotics_and_the_ew_Cyberlaw.

24. Richards N.M., Smart W.D. How should the Law Think about Robots? // Robot Law. Ed. by R. Calo, A.M. Froomkin, I. Kerr. Cheltenham, UK. Northampton, USA. Edward Elgar Publishing. 2016. 402 p С. 4.

25. Харауэй Д. Манифест киборгов: наука, технология и социалистический феминизм 1980-х гг. URL: https://monoskop.org/images/3/30/Kharauey_Donna_1985_2005_Manifest_kiborgov.pdf.

26. Petit N. Law and Regulation ofArtificial Intelligence and Robots: Conceptual Framework and Normative Implications. URL: https://ssrn.com/abstract=2931339.

27. Leenes R., Lucivero F. Laws on Robots, Laws by Robots, Laws in Robots: Regulating Robot Behaviour by Design. URL https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=2546759.

Размещено на Allbest.ru