Право кожного на свободу думки, совісті і релігії та можливість його реалізації під час війни в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра теорії права та конституціоналізму

Інституту права, психології та інноваційної освіти

Національний університет «Львівська політехніка»

Право кожного на свободу думки, совісті і релігії та можливість його реалізації під час війни в Україні

Цебенко Соломія Богданівна

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Стаття присвячена висвітленню питання про можливість реалізації кожною людиною свого права на свободу думки, совісті та релігії враховуючи воєнний стан в Україні.

У статті зазначено, що світськість української держави проявляється, зокрема, через конституційне закріплення відокремлення держави від церкви. Однак, це не означає, що держава не взаємодіє з релігійними організаціями і ніякого відношення не має до цієї сфери. Навпаки, світськість держави передбачає здійснення цілого спектру заходів (юридичних, організаційних), з метою забезпечення кожному права на свободу світогляду та віросповідання. Аналізуючи юридичну літературу та практику Європейського суду з прав людини, у статті стверджується, що держава на законодавчому рівні має гарантувати кожному право на свободу думки, совісті та релігії закріплюючи та забезпечуючи принцип ідеологічної багатоманітності, при тому не порушуючи принципу нейтралітету держави щодо релігії та рівності перед законом усіх конфесій.

Визначено, що право на свободу думки, совісті та релігії, яке гарантується національних законодавством України має два аспекти. Перший - право мати, приймати чи змінити релігію (forum internum). І це є внутрішній аспект права на свободу світогляду і віросповідання, який є абсолютним правом кожного, не підлягає обмеженню і здійснюється всередині кожної людини, переважно в її почуттях та думках. Другий - це зовнішній аспект права кожного сповідувати релігію як індивідуально, так і колективно (forum externum), який також захищається державою, але вона вправі встановлювати обмеження щодо його реалізації.

У статті зроблено висновок, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії, яке передбачене і гарантоване національним законодавством та міжнародними стандартами. Людина, маючи можливість вільно обрати світоглядні орієнтири свого життя, повинна мати також можливість і діяти відповідно до своїх релігійних поглядів і під час воєнного стану, який зараз триває в Україні У зв'язку з тим, варто було б розробити і прийняти на найвищому рівні держави Порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації та внести відповідні зміни у чинне законодавство України, враховуючи міжнародний досвід та практику Європейського суду з прав людини. Адже примусове нав'язування будь-яких переконань заборонене, а діяти всупереч своїй совісті людина також не може.

Ключові слова: свобода совісті, свобода релігії, права людини, негативні зобов'язання держави, позитивні зобов'язання держави, релігійний плюралізм, світськість, толерантність, Європейський суд з прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, принцип правової визначеності, нейтралітет, військовий обов'язок, альтернативна (невійськова) служба, безпека.

Tsebenko Solomiia Bohdanivna Ph.D. in Law, Docent, Associate Professor of the Department of Theory of Law and Constitutionalism, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Lviv Polytechnic National University, Lviv

THE RIGHT OF EVERYONE TO FREEDOM OF THOUGHT, CONSCIENCE AND RELIGION AND THE POSSIBILITY OF ITS EXERCISE DURING THE WAR IN UKRAINE

Abstract

The article is devoted to the issue of the possibility of exercising the right to freedom of thought, conscience and religion by every person in view of the martial law in Ukraine.

The article notes that the secularism of the Ukrainian state is manifested, in particular, through the constitutional separation of the state and the church. However, this does not mean that the state does not interact with religious organisations and has nothing to do with this area. On the contrary, the secularism of the state implies the implementation of a whole range of measures (legal and organisational) to ensure everyone's right to freedom of worldview and religion. Analysing the legal literature and case law of the European Court of Human Rights, the article argues that the State should guarantee everyone the right to freedom of thought, conscience and religion at the legislative level by enshrining and ensuring the principle of ideological diversity, while not violating the principle of neutrality of the State with regard to religion and equality before the law of all faiths.

The author determines that the right to freedom of thought, conscience and religion guaranteed by the national legislation of Ukraine has two aspects. The first is the right to have, adopt or change a religion (forum internum). This is the internal aspect of the right to freedom of thought and religion, which is an absolute right of everyone, is not subject to restrictions and is exercised within each person, mainly in his or her feelings and thoughts. The second is the external aspect of the right of everyone to manifest religion, both individually and collectively (forum externum), which is also protected by the State, but it has the right to impose restrictions on its exercise.

The article concludes that everyone has the right to freedom of thought, conscience and religion, which is provided for and guaranteed by national legislation and international standards. A person, having the opportunity to freely choose the ideological guidelines of his or her life, should also have the opportunity to act in accordance with his or her religious views during martial law, which is currently ongoing in Ukraine. In this regard, it would be worthwhile to develop and adopt at the highest level of the State the Procedure for referral to alternative (non-military) service during mobilisation and to make appropriate changes to the current legislation of Ukraine, taking into account international experience and the practice of the European Court of Human Rights. After all, the forced imposition of any beliefs is prohibited, and a person cannot act against his or her conscience.

Keywords: freedom of conscience, freedom of religion, human rights, negative state obligations, positive state obligations, religious pluralism, secularism, tolerance, European Court of Human Rights, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, principle of legal certainty, neutrality, military duty, alternative (non-military) service, security.

Вступ

Постановка проблеми. Право на свободу думки, совісті та релігії здійснюється всередині кожної людини, переважно в її почуттях та думках. Лише коли людина виказує свої думки або переконання, держава дізнається про їх існування та характер. Під час війни в Україні, яка вже фактично триває 10 років, відбуваються порушення всіх основних прав людини, в тому чисті й у сфері релігійної свободи. До таких порушень можемо, зокрема, віднести знищення або не належним чином використання релігійних споруд, забороняються певні практики колективного вираження своїх поглядів і переконань тощо. А починаючи з 24 лютого 2022 року також питання виникало чи можна мобілізувати громадян, якщо з одного боку безпека держави цього потребує, а з іншого - їхня релігія забороняє тримати в руках зброю. З огляду на все вищезазначене вважаю, що тема статті є актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Право на свободу віросповідання досліджують у своїх працях, зокрема, М. Бабій, І. Бальжик, М. Васін, Д. Вовк, Т. Горбачевська, Ю. Кривенко, Д. Лук'янов, С. Лук'янченко, О. Панкевич, П. Рабінович, С. Рабінович, В. Сорокун, Є. Ткаченко, Ю. Цвєткова, Л. Ярмол та інші.

Метою даної статті є загальнотеоретичний аналіз можливості реалізації кожною людиною свого права на свободу думки, совісті та релігії враховуючи воєнний стан в Україні.

Виклад основного матеріалу

право свобода воєнний стан

У демократичному суспільстві, де поміж населенням співіснують багато релігій або багато відгалужень однієї релігії, може бути необхідно додати до цієї свободи належні обмеження задля примирення інтересів різних груп і забезпечення поваги до переконань кожного. Держава, на законодавчому рівні має гарантувати кожному право на свободу думки, совісті та релігії закріплюючи та забезпечуючи принцип ідеологічної багатоманітності. Взаємовідносини держави з церквою повинні будуватися на принципі нейтралітету держави щодо релігії та рівності перед законом усіх конфесій. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Metropolitam Church of Bessarabia and other v. Moldova від 13.12.2001 р. держава, здійснюючи регуляторні повноваження у сфері свободи релігії та переконань, повинна зберігати нейтралітет і безсторонність у стосунках з різними релігіями, культами і віруваннями, оскільки йдеться про підтримання плюралізму і належного функціонування демократії. [1, §§ 115-116].

Україна у статті 35 Конституції 1996 р. проголосили себе світською державою, в якій діє принцип відокремлення держави від церкви. Це означає, що в нашій країні заборонено встановлювати будь-яку релігію в якості державної. Крім того, в Конституції України закріплено положення про те, що права і свободи людини є рівними незалежно від їх ставлення до релігії (ст. 24) і що кожній людині гарантоване право на свободу совісті та свободу віросповідання (ст. 35) [2].

У сучасному СВІТІ релігія вїдокремлена ВІД держави, за винятком деяких країн. Це означає, що держава є світською установою в якій владні органи не обтяжують себе релігійними зобов'язаннями, а релігійні організації не беруть на себе функцій, які належать до компетенції держави. Будучи відокремленими від держави, релігійні організації не відокремлюють себе від народу і від суспільства.

Світськість української держави проявляється, зокрема, через: конституційне закріплення відокремлення держави від церкви; відсутність державної релігії; державний контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті та релігійні організації тощо. У будь-якому разі держави, з метою збереження стабільності та добробуту в суспільстві, зобов'язані встановити специфічний механізм регулювання діяльності релігійних організацій [3, с. 159-163].

З юридичної точки зору, при вирішенні проблеми офіційного державного ставлення до тієї чи іншої релігії професор П. Рабінович акцентував увагу на таких положеннях:

1) держава мусить чітко окреслити у законодавстві межі свого втручання (межі впливу, сприяння, протидії та ін.) у сповідування будь-якої віри, у діяльність релігійних та атеїстичних організацій, виходячи із загальнолюдських цінностей і прав людини;

2) вона не повинна надавати матеріальної підтримки або в іншій формі активно виявляти свою прихильність до будь-яких релігійних організацій, а також до організацій атеїстичного спрямування;

3) позитивна діяльність держави щодо різних конфесій має бути обмежена: а) обліково-реєстраційною діяльністю на основі повідомного (заявницького) принципу; б) нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжконфесійних суперечок, конфліктів з майнових та деяких інших неідеологічних питань -- за умови звернення цих організацій до відповідних юрисдикційних державних органів і беззастережного визнання обов'язковості рішень останніх;

4) держава має законодавчо визначити межі діяльності, фізичної поведінки (проте аж ніяк не думок, не віри), поза які не можуть виходити прихильники будь-якої релігії або іншої віри (віруючі) і будь-які релігійні та атеїстичні організації, відповідно до міжнародних стандартів цих меж;

5) держава повинна здійснювати контроль за непорушенням цих меж, тобто за додержанням законності (законів) з боку віруючих усіх конфесій, усіх релігійних і атеїстичних організацій, та притягувати до юридичної відповідальності тих із них, хто порушив чинне законодавство [4, с. 448].

Українська держава будує своє внутрішнє і зовнішнє життя на основі демократичних цінностей. Демократія, як механізм реалізації народом своєї влади, передбачає становлення таких взаємовідносин у суспільстві, які найповнішою мірою відповідають прагненням і інтересам переважної більшості його членів, при збереженні поваги до прав всіх інших.

Норми закону, які регулюють сферу свободи думки, совісті та релігії повинні бути якісними та зрозумілими для населення. Тобто, норми закону мають бути так сформульовані, щоб будь яка людина, яка візьме і прочитає нормативно-правовий акт розуміла в яких випадках і як вона повинна діяти, щоб дотримуватися законодавства держави. Дослідники принципу правової визначеності, зокрема Ю. Матвєєва, виокремлює такі критерії якості правової норми, що вироблена нормозастосовчою практикою ЄСПЛ: нечітке формулювання правової норми допускається лише у виняткових випадках, коли з контексту самої норми або рішення суду можна з достатньою очевидністю з'ясувати, що вимагається від особи; вимога чіткості та зрозумілості правової норми є диференційованою щодо справ, які стосуються прав, обов'язків та відповідальності осіб, та справ, що стосуються меж втручання держави у приватне життя особи; чіткість правової норми, що проявляється у детальній визначеності, є не тільки гарантією захисту особи від свавільного втручання у приватне життя, а й засобом, що обмежує дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень [5, с. 191].

Однією з вимог, які ставлять міжнародні акти до держави у сфері свободи релігії є забезпечення толерантного ставлення конкуруючих груп одна до одної, надаючи можливість вирішення проблем шляхом діалогу Тобто, будь яке застосування насильства з метою ліквідації плюралізму в сфері свободи релігії та переконань є забороненими. [1, § 116]

В Україні вже два роки, з моменту повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року на території суверенної незалежної держави Україна, тримає воєнний стан. Це означає, що, відповідно до статті 64 Конституції України 1996 року в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на свободу віросповідання не відноситься до переліку захищених прав, які не підлягають обмеженню [2]. Тобто, це означає, що люди різного віросповідання можуть бути мобілізовані для виконання конституційного обов'язку для захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Як зазначив директор Інституту релігійної свободи М. Васін, військовий обов'язок є однаковим як для віруючих, так і для невіруючих. Конституція закріплює рівність усіх громадян і не допускає дискримінації за ознакою релігії [6].

У Рішенні № 4-р/2022 у справі щодо повної назви релігійних організацій від 22.12.2022 р. Конституційний Суд України наголосив на тому, що Конституція України та міжнародні стандарти у сфері свободи релігії захищають два аспекти. По-перше, право мати, приймати чи змінити релігію (forum internum). І це є внутрішній аспект права на свободу світогляду і віросповідання, який є абсолютним правом кожного, яке не підлягає обмеженню. По-друге, захищається також і зовнішній аспект права кожного сповідувати релігію як індивідуально, так і колективно (forum externum), але держава вправі встановлювати обмеження щодо цього [7].

У мирний час, єдиною особливістю є те, що для віруючих передбачена можливість заміни військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, коли релігійні переконання не дозволяють воювати. Ще в 1999 році Постановою Кабінету Міністрів України № 2066 був затверджений Перелік релігійних організацій віровчення яких не допускає користування зброєю. Однак в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії [8].

Проте у воєнний час у законодавстві України допускається обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби також п. 16 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час війни не визначена. Тому, навіть священики чи керівники релігійних організацій можуть бути мобілізовані, адже їх не має в переліку тих осіб, які можуть мати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») [6].

Аналізуючи Європейську конвенцію з прав людини (далі - ЄКПЛ), держава має негативні та позитивні зобов'язання за статтею 9 - свобода думки, совісті та релігії. Негативні зобов'язання якраз і полягають в тому, щоб не втручатися у внутрішню сферу цього права. Однак, частина 2 статті 9 ЄКПЛ передбачає виключний перелік законної мети втручання державою у здійснення людиною свого права на свободу думки, совісті та релігії.

Розглядаючи справи ЄСПЛ користується принципом пропорційності, хоча він і прямо не передбачений ЄКПЛ. Але цей принцип пов'язаний, насамперед, із проблемою правомірності обмежень прав людини і при її оцінці Суд послідовно вирішує чотири групи питань:

1) чи було передбачене законом те обмеження (втручання), що заперечується;

2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції;

3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві;

4) чи було воно розмірним до тієї правомірної мети, яка переслідувалась [9, с.303-305].

Особливістю статті 9 ЄКПЛ є те, що, на відміну від деяких інших статей Конвенції, вона не дозволяє обмежувати право, яке вона захищає заради «національної безпеки». Як свого часу зазначив ЄСПЛ, це упущення є далеко не випадковим, навпаки, відмова творців Конвенції включити «національну безпеку» до переліку законних підстав втручання віддзеркалює першорядне значення релігійного плюралізму як «однієї з підвалин демократичного суспільства» і відображає той факт, що держава не може диктувати людині, у що вона повинна вірити, також держава не може вживати примусових заходів, щоб змусити її змінити свої переконання [10, § 79].

Незважаючи на те, що точного визначення відмови від військової служби з міркувань совісті не існує, ЄСПЛ вважав за доцільне дотримуватися думки Комітету ООН з прав людини про те, що відмова від військової служби з міркувань совісті ґрунтується на праві на свободу думки, совісті та релігії, коли вона вступає в протиріччя з примусовим застосуванням сили ціною людських життів. Застосовуючи статтю 9 Конвенції, ЄСПЛ обмежив відмову від військової служби з міркувань совісті релігійними або іншими переконаннями, що включають, зокрема, тверду, постійну і щиру відмову від будь-якої участі у війні або носіння зброї. [11, § 81; 12, с.26].

За два роки повномасштабної війни росії проти України так і не було на законодавчому рівні врегульовано питання про можливість направлення військовозобов'язаних на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації. Хоча, зрозуміло, що під час війни держава потребує спеціалістів з різних сфер. Тому, варто було б розробити порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації.

Щодо національної практики, то деякі військовозобов'язані в судовому порядку намагаються відстояти своє право на можливість проходження альтернативної служби. Зокрема, у постанові від 25 травня 2023 року по справі №344/7666/22 Касаційний кримінальний суд Верховного Суду сказав, що суд першої інстанції в кожній конкретній справі має з'ясувати наявність чи відсутність підстав для проходження військовозобов'язаним альтернативної служби з урахуванням Конституції України, законів України, які регулюють вказане питання, а також основних міжнародних договорів, які регламентують право людини на свободу совісті і віросповідання та згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [13].

Отже, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії, яке передбачене і гарантоване національним законодавством та міжнародними стандартами. Людина, маючи можливість вільно обрати світоглядні орієнтири свого життя, повинна мати також можливість і діяти відповідно до своїх релігійних поглядів і під час воєнного стану, який зараз триває в Україні У зв'язку з тим, варто було б розробити і прийняти на найвищому рівні держави Порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації та внести відповідні зміни у чинне законодавство України, враховуючи міжнародний досвід та практику Європейського суду з прав людини. Адже примусове нав'язування будь-яких переконань заборонене, а діяти всупереч своїй совісті людина також не може.

Література

1. Metropolitam Church of Bessarabia and other v. Moldova: ECHR [GC]. 12.12.2001 (Application no. 45701/99). HUDOC URL: https://hudoc.echr.coe.int/#{%22itemid%22:[%22001- 59985%22]}

2. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

3. Рябко І.В. Правовий аспект взаємодії держави і православної церкви в демократичному суспільстві. Держава та регіони: науково-виробничий журнал; Серія: Державне управління. 2009. № 1. С.159-163. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Dtr/du/2009_1/files/DerzUpr_01_2009_Rjabko.pdf.

4. Рабінович П. Чинне і проектоване законодавство України про свободу світогляду і віровизнання у світлі положень статті 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Європейське конвенція з прав людини: основні положення, практика застосу¬вання, український контекст / За ред. О.Л.Жуковської. К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2004. C. 445-458.

5. Матвєєва Ю.І. Принцип правової визначеності як складова верховенства права. Дис. канд. юрид. наук. Київ, 2019. 220 c. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/ bitstreams/5db500da-d91f-422b-b976-bc2258d24a43/content

6. Васін М. Мобілізація віруючих і альтернативна служба під час війни: питання та відповіді. 19.03.2022. URL: https://irs.in.ua/p/103

7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій) від 27.12.2022 р. № 4-р/2022. URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/4-r2022_0.pdf

8. Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.11.1999. № 2066. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2066-99-%D0%BF#Text

9. Погребняк С. П. Принцип пропорційності в українській юридичній практиці та практиці ЄСПЛ. Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини: зб. наук. ст. Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 15 вересня 2012 р.) / за ред. С. В. Ківалова; НУ «ОЮА». Одеса: Фенікс, 2012. С. 294-310.

10. Ivanova v. Bulgaria: ECHR, 12.07.2007. (Application № 52435/99). HUDOC URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001- 80075%22]}.

11. Enver Aydemir v. Turkey: ECHR, 07.06.2016. (Application № 26012/11). HUDOC URL: https://hudoc.echr.coe.int/#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22: [%22001- 163456%22]}.

12. Guide on Article 9 of the European Convention on Human Rights. Freedom of thought, conscience and religion. Most recently on 31 August 2022. 107 p. URL: https://www.echr.coe.int/ documents/d/echr/guide_art_9_eng.

13. Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.05.2023. Справа № 344/7666/22. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/111160092?utm_source= jurliga.ligazakon.ua&utm_medium=news&utm_content=jl03

References

1. Metropolitam Church of Bessarabia and other v. Moldova: ECHR [GC]. 12.12.2001 (Application no. 45701/99). HUDOC URL: https://hudoc.echr.coe.int/#{%22itemid%22:[%22001- 59985%22]}

2. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]: Zakon Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r. № 254k/96-VR / Verkhovna Rada Ukrainy. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1996. № 30. St. 141. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

3. Riabko I.V. Pravovyi aspekt vzaiemodii derzhavy i pravoslavnoi tserkvy v demokratychnomu suspilstvi [The Legal Aspect of the Vzaiemod of the State and the Orthodox Church in Democratic Suspicion]. Derzhava ta rehiony: naukovo-vyrobnychyi zhurnal; Seriia: Derzhavne upravlinnia. 2009. № 1. S.159-163. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Dtr/du/2009_1/files/DerzUpr_01_2009_Rjabko.pdf.

4. Rabinovych P. Chynne i proektovane zakonodavstvo Ukrainy pro svobodu svitohliadu i virovyznannia u svitli polozhen statti 9 Konventsii pro zakhyst prav liudyny ta osnovnykh svobod [The new and drafted legislation of Ukraine on freedom of information and freedom of expression in the world of work is in line with Article 9 of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms] // Yevropeiske konventsiia z prav liudyny: osnovni polozhennia, praktyka zastosuvannia, ukrainskyi kontekst / Za red. O.L.Zhukovskoi. K.: ZAT «VIPOL», 2004. S. 445-458.

5. Matvieieva Yu.I. Pryntsyp pravovoi vyznachenosti yak skladova verkhovenstva prava [The principle of legal certainty as a component of the rule of law]. Dys. kand. yuryd. nauk. Kyiv, 2019. 220 s. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/5db500da-d91f-422b- b976-bc2258d24a43/content

6. Vasin M. Mobilizatsiia viruiuchykh i alternatyvna sluzhba pid chas viiny: pytannia ta vidpovidi [Mobilisation of believers and alternative service in time of war: questions and answers]. 19.03.2022. URL: https://irs.in.ua/p/103

7. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi za konstytutsiinym podanniam 49 narodnykh deputativ Ukrainy shchodo vidpovidnosti Konstytutsii Ukrainy (konstytutsiinosti) Zakonu Ukrainy «Pro vnesennia zminy do statti 12 Zakonu Ukrainy «Pro svobodu sovisti ta relihiini orhanizatsii» shchodo nazvy relihiinykh orhanizatsii (obiednan), yaki vkhodiat do struktury (ie chastynoiu) relihiinoi orhanizatsii (obiednannia), kerivnyi tsentr (upravlinnia) yakoi znakhodytsia za mezhamy Ukrainy v derzhavi, yaka zakonom vyznana takoiu, shcho zdiisnyla viiskovu ahresiiu proty Ukrainy ta/abo tymchasovo okupuvala chastynu terytorii Ukrainy» (sprava shchodo povnoi nazvy relihiinykh orhanizatsii) [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case on the constitutional petition of 49 MPs of Ukraine on the compliance with the Constitution of Ukraine (constitutionality) of the Law of Ukraine "On Amendments to Article 12 of the Law of Ukraine "On Freedom of Conscience and Religious Organisations" regarding the name of religious organisations (associations) that are part of the structure (part of the religious organisation (association), the governing centre (management) of which is located outside Ukraine in a state that is recognised by law as having committed military aggression against Ukraine and/or temporarily occupied by Ukraine (the case of the full name of religious organisations)] vid 27.12.2022 r. № 4-r/2022. URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/4-r2022_0.pdf

8. Pro zatverdzhennia normatyvno-pravovykh aktiv shchodo zastosuvannia Zakonu Ukrainy «Pro alternatyvnu (neviiskovu) sluzhbu» [On Approval of Regulatory Acts on the Application of the Law of Ukraine «On Alternative (Non-Military) Service»]: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 10.11.1999. № 2066. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2066-99- %D0%BF #T ext

9. Pohrebniak S. P. Pryntsyp proportsiinosti v ukrainskii yurydychnii praktytsi ta praktytsi ECHR [The principle of proportionality in Ukrainian legal practice and the case law of the ECHR]. Pravove zabezpechennia efektyvnoho vykonannia rishen i zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: zb. nauk. ct. Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (Odesa, 15 veresnia 2012 r.) / za red. S. V. Kivalova; NU «OIuA». Odesa: Feniks, 2012. S. 294-310.

10. Ivanova v. Bulgaria: ECHR, 12.07.2007. (Application № 52435/99). HUDOC URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001- 80075%22]}.

11. Enver Aydemir v. Turkey: ECHR, 07.06.2016. (Application № 26012/11). HUDOC URL: https://hudoc.echr.coe.int/#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001- 163456%22]}.

12. Guide on Article 9 of the European Convention on Human Rights. Freedom of thought, conscience and religion. Most recently on 31 August 2022. 107 p. URL: https://www.echr.coe.int/ documents/d/echr/guide_art_9_eng.

13. Postanova Kasatsiinoho kryminalnoho sudu Verkhovnoho Sudu [Resolution of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court] vid 25.05.2023. Sprava № 344/7666/22. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/111160092?utm_source=jurliga.ligazakon.ua&utm_ medium=news&utm_content=jl03

Размещено на Allbest.ru