Актуальні питання притягнення до відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені медичними працівниками

Размещено на http://allbest.ru

Навчально-науковий інститут № 1

Національної академії внутрішніх справ

Актуальні питання притягнення до відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені медичними працівниками

Вознюк А.А., д.ю.н., професор, завідувач

наукової лабораторії з проблем протидії злочинності

Грига М.А., к.ю.н., старший дослідник, старший науковий співробітник

наукової лабораторії з проблем протидії злочинності

Анотація

Актуальні питання притягнення до відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені медичними працівниками

Вознюк А.А., Грига М.А.

Національна академія внутрішніх справ

У статті досліджено проблеми, які виникають під час притягнення до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені медичними працівниками, передусім неналежне виконання професійних обов'язків медичними працівниками (ст 140 КК України).

Констатовано, що значна їх частина пов'язана зі складністю доведення вини лікарів та встановлення причинно-наслідкового зв'язку між їхніми діями (бездіяльністю) та негативними наслідками для пацієнта.

З'ясовано, що основними причинами цих та інших проблем у досліджуваних кримінальних правопорушеннях є низький рівень стандартизації медичної діяльності в Україні; необхідність застосування широкого кола спеціальних медичних знань; «корпоративність» медичних працівників; недоліки документообігу; проблеми колективності прийнятих рішень. Наголошено, що чинники, які впливають на ефективність притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників існують як у медичній, законотворчій, так і у правоохоронній сферах.

Запропоновано окремі напрямки для розв'язання виявлених проблем, зокрема: подальше реформування медичної галузі в частині удосконалення нормативно-правового регулювання порядку надання медичних послуг, їх документального оформлення, підвищення якості підготовки та кваліфікації медичних працівників, підвищення рівня стандартизації медичної діяльності, а також спеціалізації працівників правоохоронних органів, які здійснюють такі розслідування.

Ключові слова: медичний або фармацевтичний працівник, лікар, пацієнт, свідок, експерт, спеціаліст, суд, невиконання чи неналежне виконання професійних обов'язків, аборт, пологи, потерпілий, життя та здоров'я, кримінальна відповідальність, неправдиве показання, кримінальне правопорушення у сфері медицини, кваліфікація, розслідування, доказування.

Abstract

Important issues of imposing liability for criminal offenses committed by medical workers

The article examines issues that arise during criminal prosecution for criminal offenses committed by medical workers, primarily improper performance of professional duties by medical workers (Article 140 of the Criminal Code of Ukraine). It has been established that a significant part of them is related to the difficulty of proving the guilt of doctors and establishing a cause-and-effect relationship between their actions (inaction) and negative consequences for the patient. It was found that the key reasons for these and other problems in the investigated criminal offenses are the low level of standardization of medical activity in Ukraine; the need to apply a wide range of special medical knowledge; “corporatism” feature of medical workers; shortcomings of document management; problems of the collectiveness of the decisions made. It has been emphasized that the factors affecting the effectiveness of bringing medical workers to criminal responsibility exist both in the medical, law-making, and law enforcement spheres. Separate directions for solving the identified problems are proposed, in particular: further reform of the medical industry in terms of improving regulatory and legal grounds of the procedure for providing medical services, their documentation, improving the quality of training and qualification of medical workers, increasing the level of standardization of medical activities, as well as the specialization of personnel of law enforcement agencies that carry out such investigations.

Key words: medical or pharmaceutical worker, doctor, patient, witness, expert, specialist, court, failure to perform or improper performance of professional duties, abortion, childbirth, victim, life and health, criminal liability, false testimony, criminal offense in medical field, qualification, investigation, evidence.

Вступ

Постановка проблеми. Відповідно до Основного закону, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошено найвищою соціальною цінністю в нашій державі. Захист життя українців набуває безпрецедентного значення зараз, в часи війни, коли на полі бою гинуть найкращі представники нації.

Вчасно надана кваліфікована медична допомога є важливою умовою реалізації закріпленого Конституцією права на життя та на охорону здоров'я, а ступінь суспільної небезпечності неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків за таких умов зростає в рази.

Втім випадки вчинення кримінальних правопорушень медичними працівниками під час надання медичної допомоги, на жаль, є непоодинокими, про що свідчать повідомлення медіа.

Однак аналіз статистичних даних Наприклад, за даними Офісу Генерального прокурора, за 2020 рік було обліковано 436 кримінальних правопорушень за ст. 140 КК України (Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівни-ком), водночас лише у двох випадках особам вручено повідомлення про підозру, за 2021 рік ці показники склали 566 і 2, 2022 рік - 327 і 2, 2023 рік - 436 і 2 [1]., дає підстави стверджувати, що притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників є вкрай рідкісним явищем. Це свідчить зокрема про наявність низки проблем, які ускладнюють виявлення, кваліфікацію та розслідування вчинених ними деліктів. медичний судовий відповідальність професійний

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різним аспектам притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за неналежне виконання службових обов'язків присвятили свої праці О. В. Баулін, Ю. В. Баулін, І. А. Вишневська, Н. О. Гуторова, В. О. Глушков, Н. О. Данкович, Л. Г Дунаєвська, Ю. В. Задорожко, А. М. Лисенюк, Я. Г Лизогуб, І. Я. Сенюта, О. С. Парамонова, П. Й. Кузьмінський, Л. В. Омельчук, В. М. Пашков, Т Ю. Тарасевич, І. М. Філь, Г В. Чеботарьова, Є. Е. Черніков, В. Є. Ясеницький та інші. Водночас, ця тематика і надалі залишається вкрай актуальною.

Формулювання цілей статті. Метою статті є з'ясування проблемних питань притягнення до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені медичними працівниками, та формулювання пропозицій щодо їх розв'язання.

Виклад основного матеріалу

Медичні працівники, здобувши професію лікаря, повинні спрямовувати свої знання, вміння та навички на охорону та поліпшення здоров'я людини, зокрема надавати медичну допомогу усім, хто її потребує. Однак у певних випадках в силу об'єктивних та суб'єктивних причин має місце неправомірна поведінка медичних працівників, що часто призводить до негативних для пацієнтів наслідків.

На сьогодні непоодинокими є випадки невиконання чи неналежного виконання професійних обов'язків, які полягають зокрема у таких діяннях: незастосування сучасних методів профілактики та лікування; непроведення (невчасне проведення) у необхідних випадках хірургічного втручання або інших необхідних маніпуляцій та процедур (наприклад, дострокового розродження); неналежне ведення (оформлення) медичної документації; недотримання протоколів медичної допомоги (наприклад, клінічних протоколів з акушерської допомоги); нездійснення відповідної діагностики пацієнта, спостереження за ним; ненаправлення пацієнта до іншого лікувального закладу.

Вказане призводить до того, що неправильно оцінюється стан пацієнта, не виявляються вчасно певні ускладнення, ставиться помилковий діагноз, розвивається тяжка форма хвороби тощо.

Складнощами притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків вчені називають небажання потерпілих домагатися притягнення лікарів до кримінальної відповідальності; «успішне» підроблення медичної документації, завдяки чому вдається виправдати діяння лікарів; «лікарську солідарність» і труднощі об'єктивного та суб'єктивного характеру при проведенні судово-медичної експертизи (Н. О. Гуторова та В. М. Пашков) [2, с. 13]; неправильну правову кваліфікацію працівниками правоохоронних органів, неналежне дослідження доказової бази, помилкову перекваліфікацію правопорушення, зневіру пацієнтів чи їхніх родичів у справедливе правосуддя, через учинення певних лікарських процедур (наприклад, аборту) бояться осуду та не виносять це на загал (К. М. Данченко та Х. В. Герелюк) [3, с. 212]; протидію незацікавлених у встановленні дійсної картини злочину працівників і керівників закладів охорони здоров'я, в яких сталась смерть пацієнта або наступили інші несприятливі наслідки для хворого, а також недостатній рівень кваліфікації сучасних слідчих і прокурорів, що ускладнює проведення у цій категорії кримінальних проваджень швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування та формування якісної системи доказів для їх розгляду в суді (О. В. Баулін) [4, с. 240]; проблему «корпоративності» медичних працівників, так як експерти, які здійснюють судово-медичну експертизу, є працівниками бюро судово-медичних експертиз, що знаходяться у підпорядкуванні тих самих територіальних органів охорони здоров'я, що і заклади охорони здоров'я, працівники яких є підозрюваними у скоєнні такого медичного злочину; внаслідок таких дій експертів іноді затягуються терміни проведення експертизи або ж, в деяких випадках, спотворюється чи замовчується та чи інша інформація стосовно вчиненого злочину (К. Д. Янішевська) [5, с. 292-293] тощо.

Варто додати, що медичні працівники можуть не володіти певними знаннями чи навичками, не мати належної кваліфікації та практичного досвіду. У медичному закладі може не бути знарядь та засобів, необхідних медичним працівникам для виконання покладених на них обов'язків.

Зазначені та інші фактори обумовлюють високий рівень латентності досліджуваних деліктів та перешкоджають ефективному притягненню винних до кримінальної відповідальності за їх вчинення. Тому звернімо увагу на окремі з них детальніше.

1. Низький рівень стандартизації медичної діяльності.

Медична практика більшості розвинених зарубіжних країн здійснюється суворо в межах відповідних клінічних протоколів уніфікованих документів, які визначають вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність [6]. В Україні, зокрема відповідно до роз'яснень Верховного Суду (постанова від 27.02.2019 у справі № 755/ 2545/15-ц), дії медичного працівника протиправні, якщо не відповідають галузевим стандартам та нормативним локальним актам. Водночас, відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (ст. 14-1), до галузевих стандартів, крім стандартів медичної допомоги та клінічних протоколів, належать табелі матеріально-технічного оснащення, протоколи надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я, а також лікарські формуляри (перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним).

Консультації з лікарями з цього питання засвідчили, що наразі у вітчизняній медичній практиці не діє правило чіткого і суворого дотримання стандартів і протоколів. Так, наприклад, якщо лікар вважає за необхідне, він може на власний розсуд призначити пацієнту препарат, не прописаний у протоколі.

В даному випадку своє рішення він може аргументувати інструкцією даного медичного препарату, який включений до лікарського формуляру, що відповідно до вищезгаданої норми Закону, є цілком правомірним. Окремі лікарі (переважно приватних закладів) навіть практикують підписання згоди з пацієнтом щодо призначення того чи іншого лікування для убезпечення себе в майбутньому.

Ба більше, як стверджує С. Рак, на сьогодні рівень забезпечення лікарів медичними стандартами та уніфікованими клінічними протоколами є доволі низьким і наводить результати проведеного експертного опитування, які свідчать, що представники хірургічного профілю українських закладів охорони здоров'я забезпечені клінічними протоколами на 70 %, а відсоток забезпечення лікарів-терапевтів ще нижчий [7, с. 193]. Якщо ж говорити про стандарти діяльності таких спеціалістів як пластичні хірурги, попит на послуги яких невпинно зростає, ситуація взагалі катастрофічна. Україна мала намагання ввести правове регулювання пластичної хірургії. Так в 2009 році був виданий Наказ про удосконалення пластичної та реконструктивної хірургічної допомоги населенню України [8]. В документі закріплювались посадові інструкції лікарів-пластичних хірургів, програма спеціальної підготовки цих фахівців, їх права та обов'язки. Однак наказ був скасований у 2010 році, після чого нового і так не було видано. Отже вирішення проблеми стандартизації медико-технологічної документації сприятиме в тому числі підвищенню ефективності реалізації відповідних кримінально-правових норм.

Очевидно, що зважаючи на таку ситуацію, вкрай складно встановити, які саме дії лікаря є неналежними, а також причинно-наслідковий зв'язок між ними та негативними наслідками для пацієнта.

У контексті цього мають рацію вчені в тому, що створення ефективної системи правового регулювання обов'язків професійного лікаря, що відповідає європейським стандартам, є одним із пріоритетних напрямків удосконалення законодавства України у сфері охорони здоров'я. Необхідно систематизувати законодавство про медичну допомогу, встановити чіткий перелік загальних професійних обов'язків лікаря та критеріїв якості наданої медичної допомоги [9, с. 1842].

Втім, навіть наявність уніфікованих протоколів не завжди вирішує проблему. О. О. Дудоров зазначає, що при кваліфікації злочинів слід враховувати, що у лікаря часто виникає необхідність динамічної корекції переліку показаних в протоколі діагностичних та лікувальних процедур з урахуванням особливостей перебігу хвороби в конкретного пацієнта та особливостей його організму. Отже розвиток регулятивного (медичного) законодавства не дозволяє повністю вирішити проблему конкретизації обвинувачення, що випливає з бланкетного способу викладення кримінально-правової заборони, передбаченої ст. 140 КК [10, с. 209].

Дійсно, доказування злочину, передбаченого ст. 140 КК України, вимагає встановлення обов'язків медичного або фармацевтичного працівника, які пов'язані з кримінально караним діянням. Бланкетний характер диспозиції цієї статті вимагає звернення до законодавства, яке регулює діяльність вказаних суб'єктів.

Свою позицію з цього приводу висловив Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2021 року (справа № 712/12532/14-к) зазначивши, що оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 КК має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов'язки покладалися на винну особу і які з цих обов'язків не виконанні взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів порушено винним [11].