Безпека як передумова реалізації права людини на мир

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Інститут держави і права імені В.М. Корецького

Відділ теорії держави і права

Безпека як передумова реалізації права людини на мир

Ноняк М.В., к.е.н., докторант

м. Київ

Анотація

У світлі різних викликів що існують сьогодні чільне місце належить безпековим питанням, з особливостями забезпечення яких сьогодні стикнулась як окрема людина, так і суспільство в цілому. Всі ці виклики приводять до питання щодо «ревізії» у системі безпеки на глобальному та регіональному рівнях, що, в свою чергу, має слугувати не просто формальному закріпленню, а ефективній реалізації права людини на мир, яке може розглядатися як у площині окремої особистості, певних соціальних груп та суспільства, так і людства в цілому.

У статті робиться екскурс по безпекових міжнародних інституціях, які не показали належний рівень ефективності і у практичній площині виявилися недієздатними. Особливо простежується неефективність Ради Безпеки ООН у контексті віроломного нападу РФ на Україну та розгортання повномасштабної російсько-української війни. Недієвим виявилася і ОБСЄ, яка за своєю природою покликана вирішувати питаннях безпеки у європейському регіоні. Величезній критиці за час повномасштабної війни піддався Міжнародний Комітет Червоного Хреста.

Акцентується увага на пошуках світовою спільнотою модернізованих правил міжнародного життя та відповідних механізмів його регулювання з метою реалізації права людини на мир. Зокрема на порядку денному мають міститися питання перегляду низки принципово важливих положень теорії та практичної діяльності, щодо врегулювання внутрішньо-державних конфліктів, міжнародного втручання, а також застосування сили для врегулювання конфліктів. Актуальним є питання вироблення механізму виключення РФ з Ради Безпеки із відповідними санкційними та правовими наслідками, включно з притягненням до відповідальності, або і взагалі доречне було б оновлення всього складу РБ ООН.

Обґрунтовується, що важливе значення у реалізації права людини на мир належить саме безпековій складовій, яка містить два компоненти:

1) охоронний (має виконувати завдання, що виявилися не під силу існуючим безпековим інституціям, і у разі необхідності застосовував силову оборону);

2) розширення прав і можливостей людей (стосується законодавчого закріплення права людини на мир).

Ключові слова: права людини, право на мир, захист прав людини, безпека людини, міжнародна безпека, міжнародні стандарти.

Abstract

Security as a prerequisite for the implementation of the human right to peace

Noniak M.V., PhD in Economics, doctoral student ofthe Department of Theory of State and Law, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine, Kyiv

In the light of various challenges that exist today, a prominent place belongs to security issues, with the peculiarities of ensuring which both an individual and society as a whole are faced with today. All these challenges lead to the question of "revision" in the security system at the global and regional levels, which, in turn, should serve not just for formal consolidation, but for the effective implementation of the human right to peace, which can be considered at the level of an individual, certain social groups and society, as well as humanity as a whole.

The article provides an overview of international security institutions that did not show the proper level of efficiency and proved to be ineffective in practice. The inefficiency of the UN Security Council is especially noticeable in the context of the treacherous attack of the Russian Federation on Ukraine and the unfolding of a full- scale Russian-Ukrainian war. The OSCE, which by its very nature is called to solve security issues in the European region, also proved to be ineffective. The International Committee of the Red Cross was heavily criticized during the full-scale war.

Attention is focused on the world community's search for modernized rules of international life and appropriate mechanisms for its regulation in order to realize the human right to peace. In particular, the agenda should contain the issues of revising a number of fundamentally important provisions of theory and practical activity regarding the settlement of intra-state conflicts, international intervention, as well as the use of force to settle conflicts. The urgent issue is the development of a mechanism for the exclusion of the Russian Federation from the Security Council with appropriate sanctions and legal consequences, including prosecution, or, in general, it would be appropriate to renew the entire composition of the UN Security Council.

It is justified that the important importance in the realization of the human right to peace belongs to the security component, which contains two components: 1) security (must perform tasks that were beyond the power of the existing security institutions, and, if necessary, use force defense); 2) expansion of people's rights and opportunities (refers to the legislative consolidation of the human right to peace).

Keywords: human rights, right to peace, protection of human rights, human security, international security, international standards.

Постановка проблеми

Загострення геополітичного й геоекономічного протиборства між провідними країнами світу, інтернаціоналізованих внутрішніх конфліктів у ряді країн, зокрема російсько-українського, ізраїльсько-палестинського, які можуть перерости навіть у Третю світову вимагають пошуків вирішення цих проблем і реалізації всіх прав і свобод людини. У цьому контексті є актуальним забезпечення права людини на мир, яке, враховуючи сучасні реалії, вийшло за межі прав третього покоління, і потребує серйозної розробки як з позиції національних механізмів захисту прав людини, так і з позицій міжнародного захисту.

Протягом майже двох років увесь світ є свідком того, що Росія не просто системно порушує усі норми міжнародного права, а й те, що фактично не несе за це жодної відповідальності. Слова міжнародної спільноти про глибоку стурбованість, ніяк не заспокоюють і не вирішують проблему жодним чином. Порушення Росією основоположних прав людини вже досягли небачених раніше масштабів. Тисячі українців були позбавлені права на життя (з них значна кількість в особливо жорстокий спосіб), чимало громадян втратили здоров'я, майно, не мають можливості гідно жити, працювати чи здобувати освіту. Значна кількість громадян стала біженцями, рятуючи своє життя, ще багатьох незаконно депортували, утримують у жахливих умовах, а люди на окупованих територіях зникають без сліду. Женевські конвенції, як головний «воєнний інструмент», продемонстрували свою абсолютну неефективність. Тому можна стверджувати, що якщо держави не дотримуються загально визнаних прав людини, то саме тому, що існуючі міжнародні правові інструменти недієві у реальності - рівно настільки, щоб стати вимогою для цих держав.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання безпеки протягом сотень і тисяч років перебуває в центрі уваги багатьох учених, істориків, правників та філософів. Так, Аристотель у своїх роздумах про ідеальне державне облаштування та способи управління суспільством висував критерій безпеки громадян [1]. Інший філософ - Т. Гоббс першим із системних позицій проаналізував проблеми безпеки і виживання держави, суспільства та окремого індивіда в контексті їхньої взаємодії і визначив у своєму знаменитому творі «Левіафан», забезпечення безпеки головною метою держави [2].

Серед сучасників, що піднімали питання безпеки, в тому числі міжнародної слід відмітити таких вчених як А. Вальстром, А.П. Ладиненко, Г. Моргентау, Є. Стрельцов, А. Нікітін, В. Тихий, С. Хантінгтон. Питання пов'язані з правом людини на мир, які до повномасштабного вторгнення розглядались досить фрагментарно, нині становлять важливий напрям дослідження у таких метрів правової науки як Н. Оніщенко, П. Рабінович, С. Сунєгін. Втім, варто зазначити, що реалії сьогодення потребують модернізованого наукового дослідження щодо безпеки людини, підсумком якого стало б забезпечення права людини на мир.

Метою статті є теоретико-прикладне дослідження безпеки людини та її забезпечення як детермінантного чинника у реалізації її права на мир.

Виклад основного матеріалу

міжнародний безпека право людина суспільство мир

Досліджувати зазначені вище питання розпочнемо з наявних уявлень про безпеку, включаючи всі сфери буття та діяльності соціуму. У центрі сучасного поняття безпеки, що формується на різних рівнях (починаючи з безпеки життя в конкретному суспільстві і до національного та міжнародного рівня), стоїть людина, а не держава. Саме поняття безпеки широке і включає в себе різні складові, зокрема воєнна, економічна, продовольча, політична, інформаційна, екологічна тощо. І коли всі ці складові забезпечені на належному рівні у суспільстві панує мир. Навряд чи можна заперечувати загальне прагнення до безпеки, що є постійною потребою як кожної окремої людини, так і суспільства в цілому, необхідною умовою існування й розвитку. Невипадково Українська формула миру яка складається з 10 пунктів, перші три визначає саме безпекові (радіаційна та ядерна, продовольча, енергетична).

Враховуючи вищевикладене поділяємо думку В. Тихого, який визначає право людини на безпеку як комплексне, узагальнююче, інтегральне право, право на такий правопорядок, за умов якого забезпечуються (гарантуються, охороняються і захищаються) права і свободи людини [3, с. 37-38].

Трансформаційні зміни в системі міжнародної безпеки, які нині спостерігаються є результатом нерішучої діяльності світових лідерів та міжнародних організацій проти агресивних заяв РФ та нападів через які постраждали Грузія, Придністров'я, Україна тощо. Відтак виникає необхідність «ревізії» у системі безпеки на глобальному та регіональному рівнях, що, в свою чергу, має слугувати не просто формальному закріпленню, а ефективній реалізації права людини на мир.

Дійсно, як показують реалії сьогоднішнього життя, головною умовою реалізації всіх прав людини є мир, який являється запорукою не лише ефективності будь-якої соціальної взаємодії, але й реальності, дійсності всіх інших її прав. Право на мир можна розглядати як у площині окремої особистості, певних соціальних груп та суспільства, так і людства в цілому.

Саме тому право на мир доцільно розглядати одночасно як таке, що має колективний та індивідуальний характер. Його основою потрібно визнати прагнення до досягнення згоди як між державами та їх народами, так і між окремими громадянами та їх об'єднаннями всередині певного суспільства, прагнення до мирного врегулювання будь-яких конфліктних ситуацій на макро- та мікрорівнях. З цього випливає, що суб'єктами права на мир мають бути визнані не лише народи, нації або суспільства, але й окремі індивіди та їх об'єднання. Адже мирне співжиття громадян в державі є необхідною передумовою розвитку відповідних механізмів забезпечення та захисту будь- яких інших прав і свобод людини [4, с. 319].

Сучасний концепт права людини на мир ґрунтується саме на доктрині міжнародного права. Так, для підтримання миру і стабільності, з метою забезпечення, безпеки та свободи у світі, було створено ряд міжнародних інституцій, прийнято низку міжнародних актів, які визначили зміст та межі міжнародного правопорядку, і включають в себе низку важливих універсальних принципів його практичного забезпечення, зокрема, принцип незастосування сили та погрози силою, принцип вирішення міжнародних спорів мирними засобами, принцип невтручання у внутрішні справи держав, принцип рівності та самовизначення народів, принцип територіальної цілісності держав тощо.

Відправним пунктом зазначеного, став Статут ООН, де вперше в історії людства було встановлено заборону державам застосовувати в міжнародних відносинах погрозу силою або її застосування проти політичної незалежності будь-якої держави і її територіальної цілісності. Ідея була така: співробітництво між державами, не дивлячись на всі наявні розбіжності між ними, має бути лише мирним. Держави є суб'єктами, які самостійно визначають зміст своєї політики і межі її правомірності, а суперечки, у разі їх виникнення, покликаний розв'язувати Міжнародний Суд ООН. Проте ідея себе не виправдала. Збройний конфлікт в Абхазії, анексія Криму, війна в Україні, Ізраїлі свідчить про неефективність сучасних міжнародно-правових механізмів та потребують побудови ефективних безпекових рівнів. Тому порядкок денний має містити питання перегляду низки принципово важливих положень теорії та практичної діяльності, зокрема щодо врегулювання внутрішньо-державних конфліктів, міжнародного втручання, а також застосування сили для врегулювання конфліктів.

В контексті неефективності міжнародних безпекових механізмів варто згадати, що повномасштабний напад Російська Федерація на Україну 24 лютого 2022 року відбувся саме під час головування РФ в Раді Безпеки ООН. Це являється ще одним свідченням недотримання Росією усіх міжнародних прав договорів та організації, учасницею яких вона є. Постає питання чи може бути суб'єктом міжнародного права держава, що не виконує певний мінімум норм такого права? Звісно - ні. Проте на практиці ми бачимо іншу картину: РФ «править балом», коли голововує в основній міжнародній безпековій інституції світу, метою якої є збереження миру, відвернення та попередження конфліктів, також блокує там і в ОБСЄ цілком зрозумілі мотивовані рішення. Вважаємо що має бути вироблений механізм виключення РФ з Ради Безпеки із відповідними санкційними та правовими наслідками, включно з притягненням до відповідальності. Взагалі доречно було б говорити про оновлення всього складу РБ ООН, яка за такий проміжок часу не спромоглася прийняти жодних дієвих рішень, і виявився не здатним виконати своє головне завдання - забезпечити мир для країн. Тому, аналізуючи безпекову ситуацію у світі, є всі підстави вважати, що якщо найближчим часом ООН не реалізує всю свою силу то повторить долю Ліги Націй.

Існує низка пропозицій щодо реформування Ради Безпеки ООН. Серед таких пропозицій, збільшення числа як постійних, так і непостійних членів Радбезу, врахування регіонального принципу, перегляд самого положення про ветування рішень. Серед потенційних постійних держав-членів Ради Безпеки розглядаються Індія, Японія, Німеччина і Бразилія, тобто учасники Групи чотирьох. Вони зазначили, що РБ ООН не спромоглася підтримати міжнародний мир і безпеку через використання права вето її постійними членами, а отже це питання викликає глибокі та серйозні дискусії [5].

Радбез перебуває в глухому куті, який можна обійти створенням демократичного інструменту, через який держави-члени можуть передати дискусійне безпекове питання на розгляд більшого журі - Генеральної Асамблеї. Це було б особливо наочно в контексті протиборства України і Російської Федерації, адже Генеральна Асамблея засудила дії Російської Федерації. Президент ПАР - держави, яка планує долучитися до числа сталих членів РБ ООН - С. Рамафоса зазначив, що вся безпекова архітектура організації має бути переглянута, а принципи дії РБ ООН - демократизовані, щоб робота не паралізувалася волею меншості країн-членів. В. Зеленський зазначив у промові до японських законодавців, що потрібно розробити новий інструмент, здатний гарантувати міжнародну безпеку. Утім, нині реальні перспективи реформи РБ ООН виглядають доволі сумнівними, адже нинішні світові лідери не бажають втрачати свою владу й важелі впливу [6].

Про безпекову складову йдеться і у Договорі про Європейський Союз. Зокрема у статті 42 указано що спільна безпекова та оборонна політика Європейського Союзу є невідокремленою частиною його спільної зовнішньої та безпекової політики, яка забезпечує операційну спроможність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати ці засоби у місіях поза межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН [7, с. 61-62]. ЄС сам по собі засновувався на переконанні того, що зміцнення миру на засадах справедливості та міжнародного співробітництва є життєво важливим для збереження суспільства та цивілізації. Тому, без перебільшення, ці положення мають стати підґрунтям безпекової та оборонної політики України на етапі сучасного миробудівництва.

Континентальний компонент в питаннях безпеки покликана вирішувати ОБСЄ. Проте, як і низка інших міжнародних організацій, вона не в силі забезпечити дієвість в умовах збройної агресії. Тристороння контактна група, яка була створена для надійних умов врегулювання збройного конфлікту в Україні, припинила свою діяльність після взяття в полон спостерігачів ОБСЄ. За результатами діяльності ОБСЄ в Україні під час війни, можна сказати що вона за своєю суттю навіть не відповідає власній назві, так як консенсусний принцип прийняття рішень блокує її діяльність. Формат у якому працює Організація може лише розробляти та ухвалювати декларативні документи, меморандуми, принципи, які не підкріплені жодними практичними діями.

У контексті неефективності не можна не згадати про Міжнародний Комітет Червоного Хреста, який неодноразово піддавався обвинуваченням з боку суспільства щодо бездіяльності у справі щодо доступу до військовополонених та ряду інших питань, що лежать в межах його компетенції. Але проблема тут значно глибша, і полягає у тому що сьогодні Міжнародний комітет Червоного Хреста не має юридичних важелів впливу на ворогуючу сторону для того, щоб якось змусити дати доступ (до військовополонених), окрім звернень, а РФ, в свою чергу, ігнорує такі звернення, тим самим черговий раз порушуючи норми міжнародного гуманітарного права. Відповідно однією із основних проблем, яка потребує переосмислення та негайного розв'язання, є ефективність міжнародного правопорядку, зокрема в межах міжнародного гуманітарного права, а саме його нормативної, інституційної та організаційної складових. У вказаному контексті необхідні конкретні рішення по механізмах вироблення «зелених коридорів», доступу до військовополонених, а також надання медичної, гуманітарної допомоги, які мають забезпечуватись силовою підтримкою та санкційними діями проти порушників таких досягнутих рішень.

Вважаємо, що важливе значення у забезпеченні права людини на мир належить саме безпековій складовій, яка без перебільшення, знаходиться на етапі глибокої кризи. Безпека людини доповнює її права, тому що вона бере під контроль ситуації, що серйозно загрожують таким правам, та підтримує розвиток систем, що дають людям структурні елементи, «цеглини» виживання, гідності та фундаментальні свободи. Для досягнення цього слід використовувати два компоненти, які в сукупності посилюють один одного.

Перший компонент - охоронний, який має виконувати завдання, що виявилися не під силу існуючим безпековим інституціям, і у разі необхідності застосовував силову оборону. В контексті цього вважаємо доречним створення спеціальних підрозділів безпекових структур, які б моніторили дотримання норм міжнародного права суб'єктами, а також розроблення гнучкої системи санкційних дій (наприклад Міжнародний санкційний кодекс) у разі порушення таких норм суб'єктом. Хочемо наголосити про важливість продовження співпраці з Північноатлантичним альянсом з метою збереження переваг у соціально-економічному та безпеково-оборонному секторі. Слід закцентувати увагу, що після повномасштабного вторгнення РФ, санкцій запроваджених Заходом критично мало, хоча для певного результату, вони повинні були б зачепити такі сектори економіки як енергетика, металургія і загалом фінансова система. Побоювання міжнародної спільноти щодо «роздратування» ядерної країни надало можливість агресору до ще більших маніпуляцій. В час коли держави, які мають визнану ядерну зброю, особливо США та РФ, повинні подавати приклади передової практики та дотримуватися своїх публічно проголошених ядерних доктрин для забезпечення прозорості, РФ бере участь у зловмисних діях в ядерному управлінні чим створює нові ризики для глобальної безпеки. Другий компонент це розширення прав і можливостей людей. Він має стосуватися законодавчого закріплення права людини на мир, адже мирне співжиття громадян в державі є необхідною передумовою розвитку відповідних механізмів забезпечення та захисту будь-яких інших прав і свобод людини, що дозволить реалізувати у повній мірі свій потенціал у різних галузях.

Війна витверезила кожного з нас, сприяла виробленню конкретних висновків і дієвих рішень, які, без сумніву, відіграватимуть провідну роль у творенні післявоєнної системи міжнародної безпеки. Реалізація і дотримання права людини на мир дозволить побачити післявоєнний світ не просто іншим, а значно кращим, насамперед гуманнішим і безпечнішим.

Висновки

Права людини є узагальненням практичного досвіду міжлюдського спілкування і являються ключовим інститутом в будь-якої демократичної, правової держави. Значною мірою міцний зв'язок між міжнародними правами людини і правом на мир пояснюється тим, що відсутність миру веде до великої кількості порушень прав людини. Саме тому право людини на мир, як природно зумовлена потреба кожного, має стати універсальною ідеєю, безумовним взірцем та орієнтиром політики кожної окремої держави та міжнародного співтовариства в цілому.

Важливе значення у забезпеченні права людини на мир належить саме безпековій складовій, адже вона створює умови для їх, тому що бере під контроль ситуації, що серйозно загрожують таким правам, та підтримує розвиток систем. Для досягнення цього слід використовувати два компоненти, які в сукупності посилюють один одного. Перший - охоронний, який має виконувати завдання, що виявилися не під силу існуючим безпековим інституціям, і у разі необхідності застосовував силову оборону. Доречним є створення спеціальних підрозділів безпекових структур, які б моніторили дотримання норм міжнародного права суб'єктами, а також розроблення гнучкої системи санкційних дій (наприклад Міжнародний санкційний кодекс) у разі порушення таких норм суб'єктом. Другий - розширення прав і можливостей людей - має стосуватися законодавчого закріплення права людини на мир, адже мирне співжиття громадян в державі є необхідною передумовою розвитку відповідних механізмів забезпечення та захисту будь-яких інших прав і свобод людини.

Література

1. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. Київ: Основи, 2000. 239 с.

2. Т. Гоббс Левіафан. Пер. з англ. Київ: Дух і Літера, 2000. 606 с.

3. Тихий В.П. Безпека людини: поняття, правове забезпечення, значення, види. Вісник Національної академії правових наук України. 2016. № 2 (85). С. 31-46.

4. Оніщенко Н.М., Сунєгін С.О. Правове забезпечення взаємодії Збройних Сил України з громадянським суспільством: концептуальні засади. Наукові інновації та передові технології. 2023. №5(19). С. 313-321.

5. Singh Y. UNGA adopts Veto resolution by consensus as India voices serious concerns about such `take it or leave it' initiatives. The Print.

6. Ukraine, the UN and history's greatest broken promise. BBC.

7. Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору) / пер. Г. Друзенка та С. Друзенко; за заг. ред. Г. Друзенка. Київ: «К.І.С.», 2010. 536 с.

References

1. Aristotel' (2000). Politika [Politics]. Ki'iv: Osnovi [in Ukrainian].

2. Gobbs, T. Leviafan [Leviathan]. Kirv: Duh і Lbera [in Ukrainian].

3. Tihij, V.P. (2016). Bezpeka ljudini: ponj attj a, pravove zabezpechennj a, znachennj a, vidi [Human security: concept, legal support, meaning, types]. Visnik Nacional'noї akademil pravovih nauk Ukralni - Bulletin of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 2 (85), 31-46 [in Ukrainian].

4. Omshhenko, N.M., Sunegin, S.O. (2023). Pravove zabezpechennja vzaєmodії Zbrojnih Sil Ukrami z gromadjans'kim suspd'stvom: konceptual'm zasadi [Legal support of the interaction of the Armed Forces of Ukraine with civil society: conceptual principles]. Naukovi innovacil ta peredovi tehnologil - Scientific innovations and advanced technologies, 5(19), 313-321 [in Ukrainian].

5. Singh, Y. UNGA adopts Veto resolution by consensus as India voices serious concerns about such `take it or leave it' initiatives. theprint.in

6. Ukraine, the UN and history's greatest broken promise.

7. Druzenko, G. (2010). Konstitucijni akti Єvropejs'kogo Sojuzu (v redakcilLisabons'kogo dogovoru) [Constitutional acts of the European Union (as amended by the Treaty of Lisbon)]. Knv: «K.I.S.» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru