Засади доктринальної інтерпретації інформаційних обов’язків людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Засади доктринальної інтерпретації інформаційних обов'язків людини

Дискусія щодо обов'язків людини ведеться стільки ж, стільки права людини обговорюються як універсальні моральні претензії для всього людства, незалежні від культур і традицій. Утім, міжнародні документи, що містять загальновизнані стандарти прав людини (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція про права і свободи людини і громадянина), сформовані переважно західною ліберальною доктриною, не зосереджуються на обов'язках у рівній мірі з правами. Це зумовлено історичними особливостями становлення ідеї і практики прав людини передусім як еталону гідності й свободи кожного у взаєминах з державою. Задля уникнення розмивання цього фокусу, і на відміну від зобов'язань держави щодо прав людини, обов'язки людини згадуються абстрактно - здебільшого як необхідність поважати і не порушувати права інших.

Так, ст. 1 Загальної декларації прав людини проголошує, що всі люди «...наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства», а ст. 29 - «1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. 2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві» Загальна декларація прав людини : міжнародний документ від 10.12.1948. .

Подібні формулювання, наголошують на рівності всіх у правах і свободах та необхідності балансу між правами та інтересами людей в суспільстві, але не наділені конкретним змістом саме як обов'язки юридичні. Тобто відбувається представлення обов'язків людини здебільшого як принципу або морального еталону, при цьому акцент на юридичному взаємозв'язку кожного конкретного права та відповідного обов'язку чи відповідальності людини у значній мірі втрачається.

Хоча ідея відповідальності та певної диференціації обов'язків людини не була чітко виражена в документах ООН про права людини, усе ж таки вона є частиною традицій багатьох країн світу. Декларації з прав людини Організації американських держав American Declaration of the Rights and Duties of Man; American Convention on Human Rights «Pact of San Jose, Costa Rica» (B-32). , Африканська (Банжульська) хартія прав людини та народів African (Banjul) Charter on Human and Peoples' Rights. 27 June 1981. містять окремі розділи присвячені обов'язкам людини.

Зокрема, Американська декларація прав і обов'язків людини проголошує, що «...виконання обов'язків кожною людиною є необхідною умовою прав усіх», а «права та обов'язки взаємопов'язані в кожній суспільно-політичній діяльності людини», «у той час як права звеличують індивідуальну свободу, обов'язки виражають гідність цієї свободи» American Declaration of the Rights and Duties of Man. . Декларація прав людини Асоціації держав Південно-Східної Азії серед принципів визначає, що «користування правами людини та основними свободами має бути збалансовано з виконанням відповідних обов'язків, оскільки кожна особа має обов'язки перед усіма іншими особами, спільнотою та суспільством, де вона живе» ASEAN Human Rights Declaration. November 19, 2012. .

У час створення Загальної декларації прав людини Рене Кассін (Rene Cassin), будучи представником Франції у Редакційному комітеті, серед своїх пропозицій відомих як «Cassin's Draft» пропонував статтю такого змісту: «Кожна людина несе перед суспільством фундаментальні обов'язки, якими є: підпорядкування закону, здійснення корисної діяльності, прийняття тягарів і жертв, необхідних для загального блага людства» 1.

Дисбаланс між правами і обов'язками у загальновизнаній концепції прав людини постійно привертає увагу і сучасних філософів, особливо представників азіатських культур, в яких усвідомлення людиною своєї відповідальності перед собою, суспільством, сім'єю належить до глибинних моральних основ.

Зокрема, Джеремі Кі (Jeremy Kee) досить категорично припускає, що термін «людські зобов'язання» вживається нечасто через те, що його філософська основа багатьом не відома, а деякі її навіть зневажають Suggestions Submitted by the Representative of France for Articles of the International Declaration of Human Rights, the “Cassin Draft”, Art. 3, in A WORLD MADE NEW, Mary Ann Glendon 74 (2001). Kee J. On Freedom, the Law, and Human Obligations. .

Ашутош Кумар Сінгх (Ashutosh Kumar Singh), обов'язок людини пов'язує з «вищою метою», а основу будь якого суспільства вбачає у «...виконанні цього таємничого і священного обов'язку, який ми відчуваємо одне до одного» Singh A.K. Universal Declaration of Human Responsibilities: A Distant Dream in 21st Century. Pen Acclaims. Volume 9, April 2020..

Шаші Мотилал (Shashi Motilal) обґрунтовує «міжнародний кодекс поведінки людини» як втілення «єдиної системи морального кодексу», можливість чого зумовлюється тим, що «основні світові етичні та релігійні системи часто допускають хоча б мінімалістичне уявлення про зобов'язання в тій чи іншій формі». «У той же час та сама концепція людського морального обов'язку, що випливає з величезного та різноманітного фундаментального фону різних метафізичних, етичних і релігійних систем мислення, знаходитиме своє вираження в різноманітних культурних практиках, створюючи місце для різноманітності багатовимірних систем вірувань у світовому співтоваристві» Motilal S. `Human Moral Obligations, Dharma, and Human Rights', in Ashwani Peetush, and Jay Drydyk (eds), Human Rights: India and the West (Delhi, 2015; online edn, Oxford Academic, 18 June 2015)..

Як видно, навіть східна філософія, яка підтримує і розвиває ідею універсального морального обов'язку людини, виходить здебільшого з культурної поліваріантності розуміння його основ і форм існування.

Тому, з раціональних позицій загальної юриспруденції, можливість формування на міжнародному рівні обов'язків людини в формі самостійного морального мінімуму наразі виглядає малоймовірною. Однак конкретизація обов'язків людини, які кореспондуються загальновизнаними правами та відображають етику їх використання, видається має юридичний сенс, хоча і не буде безспірною.

Для підтримання і зміцнення етичних основ Загальної декларації прав людини Радою взаємодії (InterAction Council) у 1997 році було запропоновано проект «Загальної декларації обов'язків людини» A Universal Declaration of Human Responsibilities. . Зміст цього документу орієнтує на те, що обов'язки людини не обмежуються внутрішнім переконанням поваги до прав інших, а майже кожне право людини за своєю природою пов'язане з перспективною відповідальністю людини та її обов'язком, який забезпечує можливості реалізації цього права всіма у суспільстві.

Ідея «Загальної декларація обов'язків людини» ґрунтувалася на основі «золотого правила» - «чини з іншими так, як би ти хотів, щоб вони чинили з тобою», зокрема «...якщо ми маємо право на свободу думки, совісті та релігії, ми також зобов'язані поважати думки чи релігійні принципи інших; .якщо ми маємо право на освіту, ми зобов'язані вчитися стільки, скільки дозволяють наші здібності, і, де можливо, ділитися своїми знаннями та досвідом з іншими.» Sanchez О.А. Some Contributions to a Universal Declaration of Human Obligations. .

Згадані пропозиції Ради взаємодії не знайшли безпосередньої офіційної підтримки, проте вони продемонстрували, що обов'язки людини здатні мати цілком юридичні рамки не тільки в нормах національних законів, які визначають конкретні правовідносини, а й на рівні загальних декларацій, зокрема як:

1) необхідної активної поведінки, зумовленої відповідальністю перед суспільством, в якому людина живе і користується своїми правами;

2) обмежень прав людини у цілях балансу прав та інтересів і конкретних заборон (наприклад, поширення соціально-шкідливої інформації, пропаганди війни тощо) як пасивних складових обов'язку.

Отже, якщо припустити, що юридична формула «немає прав без обов'язків», так само застосовна і у сфері прав людини, то можна стверджувати, що просування прав людини не буде можливим не тільки без виконання зобов'язань держави щодо них, а й без відповідальності людини як носія прав перед собою, іншими людьми, суспільством. Цю відповідальність можна структурувати через комплекс обов'язків: моральних і юридичних, активних і пасивних, перспективних і ретроспективних щодо змісту і юридичних форм яких постійно ведеться дискусія.

Більшою мірою можна говорити про юридичну сформованість обов'язків людини як громадянина певної держави, позаяк їх перелік із достатньо чітким змістом встановлюється національними конституціями. Але в сучасних демократичних державах конституційні обов'язки громадянина, як і конституційні права, в основному є національною інтерпретацією космополітичних ідеалів участі людини в суспільному і державному житті. Тому вони так само могли б бути інтерпретовані на загальному рівні прав людини, наприклад, обов'язок захищати свою державу, сплачувати податки, слідувати вимогам законів своєї держави, або не заподіювати шкоду природі. Але, як вже зазначалося, міжнародним стандартам прав людини, сформованим під домінуючим впливом західної ліберальної доктрини, подібні акценти не притаманні.

Сам факт наявності обов'язків людини як громадянина певної держави в фокусі її конституційних актів свідчить про те, що не тільки права, а й конкретні обов'язки людини мають фундаментальне значення для правової системи та потребують відповідної інституалізації, тобто переходу обов'язку з моральної площини в юридичну. На відміну від конституційних прав людини, які є безпосереднім втіленням визнаних універсальних вимог справедливості, конституційний зміст обов'язків людини значно в більшій мірі детермінується національною культурою, свідомістю, традиціями, релігією та іншими засадами певного суспільства. У результаті сучасний стан національного закріплення прав і обов'язків людини демонструє уніфікацію конституційних прав людини, та, водночас, певне розмаїття в конституційних обов'язках. Це не стільки зумовлено плюралізмом змісту конституційних обов'язків в різних країнах, скільки є слідством того, що «універсальні моральні обов'язки людини» як елемент глобальної справедливості (якщо такі можуть бути) наразі не конкретизовані в міжнародних правових стандартах у такому ж концепті як і загальновизнані права. право інформаційний обов'язок поведінка

Утім етична цінність обов'язків людини не залежить від їх безпосередньої легалізації, позаяк вони залишаються частиною морального базису системи прав людини та невід'ємним елементом соціальної справедливості - тією зв'язковою ланкою, яка робить можливим сталий розвиток суспільства в умовах домінування «індивідуалістичної» концепції прав людини. І тут варто підтримати критиків західної ліберальної доктрини (S. Motilal Motilal S. Human Rights, Human Moral Obligations and Moral Cosmopolitanism. ), які підкреслюють, що в умовах уніфікації прав, саме моральні обов'язки людини в певному соціокультурному середовищі, а також те як вони виконуються, роблять людину і суспільство таким якими вони є.

Якщо відхилитися від суто юридичного контексту та звернутися до сучасного бачення перспектив людства в цілому то стає зрозумілим, що модель розвитку ґрунтується не тільки на правозахисному підході. Сподівання покладаються на суспільно-корисну активність, яка вимагає поєднання зусиль держави, приватного сектору і громадянського суспільства, відповідальності людей перед собою, іншими й людством, мотивації до дій на благо суспільства і майбутніх поколінь.

Відповідно до Цілей сталого розвитку, задекларованих ООН, «діти, молоді жінки та чоловіки є критично важливими чинниками змін і знайдуть у нових Цілях платформу для того, щоб спрямувати свої безмежні здібності до активності на створення кращого світу» Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development. General Assembly. A/RES/70/1. 21 October 2015. .

Тому, космополітизм і народжена ним концепція прав людини мають значні перспективи для подальшого осмислення та критики на предмет їх ролі як загального морального еталону (S. Motilal Motilal S. Human Rights, Human Moral Obligations and Moral Cosmopolitanism. , M. Trajkovic Trajkovic M. Moral values as the binding force of the human rights. Annals Fac. L. Belgrade Int'l Ed., 127., Jones Jones C. Human rights and moral cosmopolitanism. Critical Review of International Social and Political Philosophy, 13(1), 115-135 ; Idem. `Basic Human Rights: The Moral Minimum' Global Justice: Defending Cosmopolitanism (Oxford, 2001; online edn, Oxford Academic, 3 Oct. 2011)., J.M. Alexander Alexander J.M. Capabilities, human rights and moral pluralism. The International Journal of Human Rights, 8(4), 451-469.) чи етичної основи розвитку людства (S. Anderson-Gold Cosmopolitanism and Human Rights. By Sharon Anderson-Gold. Cardiff: University of Wales Press, 2001. Pp. ix, 166., J. Raz Raz J. Human Rights Without Foundations (March 2007). Oxford Legal Studies Research Paper № 14/2007.).

У зв'язку з цим пропонується спиратися на твердження про те, що подальша конструктивна роль сучасної системи прав людини можлива тільки за умови глибокого усвідомлення її морального базису, який можна представити у вигляді комплексу універсальних моральних прав і обов'язків людини як відповідального члена світового суспільства. В цій системі кожне універсальне моральне право людини, набуваючи юридичного визнання, не втрачає функціонального зв'язку з кореспондованим їм моральним обов'язком чи сукупністю обов'язків, які можуть і не мати безпосередньої юридичної інституалізації на міжнародному або конституційному рівні.

Відсутність універсальної формули легалізації обов'язків людини (тобто їх стандартизації аналогічно правам) не варто безапеляційно вважати вадою західної ліберальної доктрини прав людини. Завдяки власному розумінню моральних обов'язків, формату і обсягам їх закріплення в національному праві, шляхи утвердження спільних цінностей прав людини для кожного унікального суспільства в деякій мірі будуть своєрідними, що на тлі уніфікації ключових правових ідеалів сприяє збереженню культурного і правового розмаїття у світі.

Отже утвердження будь-якого універсального права людини, виходячи з іманентності зв'язку «право - обов'язок», завжди зумовлюється відповідними зобов'язаннями держави та обов'язками і відповідальністю самих людей: людина має право на гідність - реально це можна втілити тільки в суспільстві де люди поважають гідність один одного, а держава всіма наданими їй законними засобами сприяє забезпеченню такої злагоди.

Наведена філософія наштовхує на думку про те, що, не зважаючи на домінування «індивідуалістичного» представлення прав людини в західній ліберальній доктрині, колективізм притаманний їм від природи, оскільки існування прав людини поза межами соціального середовища втрачає сенс. У даному разі колективізм означає, що успішне просування прав людини визначається не стільки претензіями щодо самих прав, скільки поведінкою кожної людини щодо інших, заснованій на повазі (внутрішньому обов'язку поважати), і, що важливо, активними діями по створенню соціального середовища, яке сприяє правам кожної людини, особистому зростанню і розвитку всього суспільства.

Інформаційні обов'язки людини в міжнародних деклараціях з прав людини.

Контент-аналіз ключових міжнародних документів з прав людини показує, що інформаційні обов'язки в різних формах і з різним рівнем конкретизації уміщуються в їхніх текстах. Це дає змогу інтерпретувати і обговорювати інформаційні обв'язки на загальному рівні прав людини, принаймні в ракурсі теоретичного осмислення.

З метою демонстрації того, що такі обов'язки не тільки існують в юридичній формі, а й мають траєкторію розвитку, доцільно розглянути, по-перше, загальні і регіональні декларативні акти з прав людини, по-друге, «спеціальні», виникнення яких безпосередньо зумовлено інформаційними трансформаціями.

1. У Міжнародній хартії та регіональних деклараціях (американських, європейських, африканських, арабських, азіатських) прав людини Див.: Додаток Б. Інформаційні обов'язки в міжнародних домовленостях з прав людини. текстуальне вираження інформаційних обов'язків людини можна віднайти в межах:

1) безпосереднього наголосу, хоча і в максимально абстрактному вигляді, на наявності у права на свободу вираження поглядів, зокрема права на інформацію, кореспондованих обов'язків та відповідальності людини;

2) етичних основ використання права на свободу вираження поглядів (права на інформацію) у формі:

- дотримання обмежень цих прав, встановлених законом та необхідних і припустимих в демократичному суспільстві;

- заборони пропаганди війни, насильства, національної, расової чи релігійної ненависті;

3) вимог щодо обов'язковості отримання початкової освіти.

Наприклад, у ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права наголошується, що користування правом на свободу вираження поглядів «...накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність» Міжнародний пакт про громадянські і політичні права : міжнародний документ. Прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. . Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, декларуючи свободу вираження поглядів (ст. 10), встановлює його етичні рамки - «здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки.» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини): міжнародний документ від 04.11.1950. . Право на освіту за своїм змістом має спрямування на підвищення поваги до прав людини та сприяння взаєморозумінню й злагоді в суспільстві, між етнічними групами, народами. Тому необхідних умов рівного доступу до освіти Загальна декларація прав людини встановлює вимогу, що «початкова освіта повинна бути обов'язковою» (ст. 26) Загальна декларація прав людини : міжнародний документ від 10.12.1948..

2. Міжнародні домовленості спеціального характеру Див.: Додаток Б. Інформаційні обов'язки в міжнародних домовленостях з прав людини., які в системі прав людини можна називати новітніми, втілюють процеси еволюційного формування правових засад глобального інформаційного суспільства. Основними з них сьогодні є Декларація про права людини та верховенство права в інформаційному суспільстві Declaration of the Committee of Ministers on human rights and the rule of law in the Information Society. CM(2005)56. (РЄ, 2005 рік), Резолюція щодо заохочення, захисту та реалізації прав людини в Інтернеті The promotion, protection and enjoyment of human rights on the Internet. UN. General Assembly Resolution A/HRC/RES/32/13 (ООН, 2016 рік), Європейська декларація про цифрові права та принципи цифрового десятиліття European Declaration on Digital Rights and Principles for the Digital Decade. Brussels, 26.1.2022 COM(2022) 28 final. (РЄ, 2022 рік).

У цих документах так само на декларативному рівні визначаються ключові акценти у правах людини, зумовлені стрибком ІТ, цифровізацією, проблемами і ризиками привнесеними в життя людини інформатизацією.

Як продовження ідей ліберальної доктрини прав людини в контексті інформаційного вектору розвитку людства пропонуються й нові права (право на доступ до Інтернету, право на захист персональних даних, право на забуття тощо), які вже претендують на статус прав людини.

Водночас, помітно й новий контекст (інформаційний, технологічний) обов'язків, кореспондованих правом на вираження поглядів (правом на інформацію), а саме конкретизацію меж цього права через заборону незаконного (шкідливого) контенту, дезінформації, маніпулювання, залякування. В епоху свободи інформації ці вимоги стосуються всіх агентів інформаційного простору - людей, організацій приватного сектору, держави, міжнародних суб'єктів.

Наприклад, визнаючи необхідним право кожного на доступ до надійного, різноманітного та багатомовного онлайн-середовища, держави - сторони Європейської декларації про цифрові права та принципи цифрового десятиліття зобов'язуються «вживати заходів для боротьби з усіма формами незаконного контенту пропорційно шкоді, яку вони можуть заподіяти, і з повною повагою до права на свободу вираження поглядів та інформації, і без встановлення будь-яких загальних зобов'язань щодо моніторингу» Там само.. Очевидно, що в правовому полі подібні заходи передбачатимуть встановлення певних заборон (як вияв негативних інформаційних обов'язків) щодо поширення інформації в Інтернеті.

Размещено на Allbest.ru