Нормативно-правовий механізм функціонування державної політики у сфері дипломатичних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН

Вступ

Нормативно-правовий механізм функціонування державної політики у сфері дипломатичних відносин представляє собою сукупність міжнародно-правових, нормативно-правових актів законодавства, одночасно включаючи норми Конституції України. Така специфіка роботи механізму спрямована на повний, всебічний та чіткий розподіл повноважень суб'єктів державної політики у сфері дипломатичних відносин у відповідності до норм та положень законодавства. В той же час, юридичне закріплення прав та обов'язків суб'єктів дипломатичних відносин сприяє окресленому встановленню пріоритетності їх функціонування.

Відповідно до закону України «Про дипломатичну службу» від 07 червня 2018 р. № 2449-VIII, закону України «Про державну службу» від 23.07.2020 № 889-VIII [1], підзаконних актів України, затверджених нормативно-правових документів Кабінету Міністрів України та центральних органів влади здійснюється правове забезпечення функціонування державної політики у сфері дипломатичних відносин, організовується регулювання дипломатичних відносин структурними складовими системи дипломатичної служби в Україні, а, також, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу

Загальна система дипломатичної служби на території України представляє собою сукупність організаційних, правових, соціальних та політичних заходів, а, також, органів та структур дипломатичної служби, діяльність яких спрямована на забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин, координацію діяльності державних органів у сфері зовнішніх зносин. До системи органів дипломатичної служби відносяться: Міністерство закордонних справ України [2], представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України.

У широкому розумінні, механізм функціонування державної політики у сфері дипломатичних відносин на території України має такі компонентні складові: дипломатичний державний політика законодавство

- наявність розгалуженої системи органів дипломатичної служби, ієрархічність якої визначається у статті 5 закону України «Про дипломатичну службу» від 07 червня 2018 р. № 2449-УІІІ;

- система правових норм, що регулює, координує згідно вимог верховенства права, гуманізму, законності, гласності та відкритості, спрямовує та підпорядковує діяльність у дипломатичній сфері.

Необхідно окреслити основні нормативно-правові акти у сфері дипломатичних відносин. Відтак, сюди необхідно віднести закон України «Про дипломатичну службу» від 07 червня 2018 р. № 2449-УШ; закон України «Про державну службу» у редакції від 23.07.2020 № 889-VIII; постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України» від 30 березня 2016 р. № 281.

Необхідно відзначити, що дипломатична служба та дипломатичні відносини, що формуються у процесі її здійснення, мають вузькопрофільний та галузевий характери. Це виявляється у динамічних змінах у галузі дипломатичних кадрів, відрядженнях, службі закордоном, підзвітності та підпорядкованості юрисдикціям української сторони та нормам міжнародного права, одночасно. Дійсно, варто наголосити на недосконалості та неоднозначності практичної складової щодо впровадження механізмів реалізації зовнішньої політики України на законодавчо-перспективному рівні. Керівними та основоположними, у цьому контексті, є закон України «Про державну службу» у редакції від 23.07.2020 № 889-VIII та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про МЗС» від 30 березня 2016 р. № 281. Проте, наголосимо, дані профільні законодавчі акти, що визначають концептуальне спрямування дипломатичної служби та особливості державного управління у цій сфері потребують вдосконалення та євроатлантичної орієнтованості.

Державне регулювання у сфері дипломатичних відносин в Україні здійснюється із дотриманням необхідності виділення основних проблем державно-дипломатичних зносин, їхньої постановки та подальшого перспективно-правового усунення. Відзначу, що можливість усунення перешкод у функціонуванні державної служби можлива лише за умови наявності компетентного, професійного, стабільного, авторитетного та комунікативно грамотного державного апарату належного рівня кваліфікації [3, с. 172].

Як відомо, основним завданням дипломатичної служби варто вважати підтримання та забезпечення національних інтересів України та її громадян у міжнародно-правових відносинах та на міжнародній арені. Водночас, захист прав та інтересів громадян України потребує належного рівня функціонування організаційно-управлінського апарату, тобто його практичної складової. Наприклад, закон України «Про дипломатичну службу» в імперативно-декларативному ключі затверджує організаційну складову діяльності закордонних дипломатичних установ України, розподіляючи їх на Посольства України, Постійні представництва та Місії України при міжнародних організаціях, консульські установи України, до яких віднесено Генеральне консульство України, Консульство України, Віце-консульство України та Консульське агентство України. Формування розгалуженого політико-правового апарату забезпечення міжнародно-дипломатичних відносин сприяє сконцентрованості та залученості у процес представників дипломатичної служби України.

Постійне робоче місце, наявність законодавчо прописаних обов'язків та директив надає можливість працівникові дипломатичної установи формувати робочий графік, структуру співвідношення між роботою та вільним часом, відсоткове співвідношення між професійним навантаженням статичного характеру (робота у Консульстві, або Посольстві), або перманентно-динамічного (участь у Місіях України при міжнародних організаціях).

Досвід запровадження рівно розподіленого навантаження на представників дипломатичних установ України створює належний рівень довіри до дипломатичної служби як окремої структурної одиниці державного апарату не лише від населення, але й з боку консулів, послів та інших дипломатичних уповноважених осіб України у міжнародних відносинах та міжнародно-правових конфліктах. Особисте життя представників дипломатичної служби у такий спосіб поєднується із визначеністю майбутнього - кожен знає власні права та обов'язки, одночасно реалізовуючи власні законні можливості кар'єрного зростання та розвитку, відпочинку та професійного навантаження [4].

Державна політика, своєю чергою, відіграє важливу роль у формуванні культури дипломатично-державних відносин. Адже курс, що обирається державою, розповсюджується на всі сфери її державного апарату. Державне управління не можна розглядати окремо від дипломатичної служби, адже остання спрямовується, підпорядковується та визначається саме державою. Це надає змогу зробити обґрунтований висновок про взаємний зв'язок державного апарату та його структурних одиниць (ланок), рівний розподіл галузевого навантаження та створення можливостей задля професійної реалізації працівникам та уповноваженим у дипломатичній сфері [5, с. 117].

Не можна оминути стороною євроінтеграційні процеси держави України та обраний євроатлантичний курс у контексті тенденцій розвитку дипломатичної служби на території держави. Звичайно, європейський напрям розвитку передбачає трансформаційні перетворення у сфері державної політики у бік глобалізації, стандартизації та гуманності. Гуманність, в першу чергу, має виражатися у створенні належних умов праці задля представників та працівників дипломатичних, консульських установ України за кордоном, працівників Міністерства закордонних справ України та їх представництв на території України [6, с. 175].

У законі України «Про дипломатичну службу» зазначається, що посадові особи дипломатичної служби мають ті ж привілеї, пріоритети, наділені тими ж правами та обов'язками, що і державні службовці, отже фактично - прирівнюються до них за рангом та обсягом державно-виконавчого імунітету, наданого законом України «Про державну службу». Тобто як права, так і обов'язки працівників дипломатичної служби України регламентуються нормативно-правовим актом загального характеру, а, також, нормами міжнародного права та права держави, на території якої вони проходять службу у закордонних дипломатичних установах [7, с. 13].

В обов'язках, зазначених у статті 11 закону України «Про державну службу», окрім іншого зазначено: повага до законів, прав та звичаїв держави перебування, поєднана із гідним репрезентуванням держави Україна на міжнародній арені.

Оцінюючи позицію законодавця, можна виокремити деякі контраверсійні концептуальні положення з точки зору не лише техніки нормопроєктування, але й встановлених прав представників дипломатичної служби України. Відтак, перелік обов'язків, зазначений у статті 11 закону України «Про державну службу», є ширшим, об'ємнішим та чіткішим у формулюванні, ніж аналогічний перелік прав, зазначений у статті 10 вищезазначеного закону України «Про державну службу». Законодавча відсилка до закону України «Про державну службу» є одночасно і виправданою, і ні - у такий спосіб не видається можливим виокремити привілеї та права окремої категорії держслужбовців, якими є дипломатичні представники України у міжнародних відносинах з іншими державами.

Основні, на мою думку, проблеми нормпроєктування у сфері дипломатичної служби представлені на Рис. 1.

Рис. 1 Проблеми нормпроєктування у сфері дипломатичної служби

Вищевказане формує необхідність запровадження профільного, вузькогалузевого законодавчого акту, метою якого було б урегулювання прав та обов'язків працівників дипломатичної служби, законодавче встановлення та забезпечення подібних привілеїв, регламентація особливостей функціонування та роботи дипломатичних представництв та консульських установ, що юрисдикційно є підзвітними Міністерству закордонних справ України.

Не менш важливим, з точки зору аспектів функціонування державної служби у дипломатичній сфері, є порядок проходження дипломатичної служби. В першу чергу, він тлумачиться у Розділі IV закону України «Про державну службу», а, також, є предметом науково-практичних обговорень. По-перше, існує презумпція проходження дипломатичної служби її посадовими особами винятково в органах дипломатичної служби. Це - запорука сталого функціонування дипломатії як окремого структурного підрозділу державного апарату та його системоутворюючої ланки. По-друге, важливим аспектом проходження дипломатичної служби є ротація. Її, власне, можна вважати тим принципом гуманізму, який варто визначити у якості керівного при формуванні концепції проходження державної служби у дипломатичній сфері у перспективному контексті [8, с. 55]'

Частиною третьою статті 17 закону України «Про державну службу» встановлений прогресивний підхід до практичного забезпечення проходження дипломатичної служби: участь у ротації де-факто визнана обов'язковою умовою її проходження для усіх без винятку посадових осіб даної сфери державного апарату. Окрім цього, існує можливість довгострокового відрядження, тривалість якого визначається індивідуально, в залежності від кліматичних та політичних умов перебування представників дипломатичної служби, а, також, дострокового відкликання у випадках, передбачених статтею 19 закону України «Про державну службу» - сюди віднесено службову необхідність, погіршення стану здоров'я (різке), або неналежне виконання посадовою особою дипломатичної служби власних посадових обов'язків.

Окрім цього, принцип «стримувань та противаг» знаходить своє відображення у вигляді недопущення вчинення будь-яких проступків працівником дипломатичної служби, або членами його родини - себто дій, що прямо, або опосередковано, чинять негативний міжнародно-правовий вплив на імідж України на міжнародній арені. Важливо, аби права та обов'язки поєднувались та доповнювали один одного, а не існували у протиріччі [9, с. 75].

Формування якісного, сучасного та гнучкого заохочувально-карального корпоративного етикету є необхідністю, а не вимогою часу. Дипломатична служба та концепція її діяльності пов'язана із високим рівнем відповідальності, остання, у свою чергу, передбачає високий рівень критики власної діяльності від посадових осіб державної служби. Можливість досягнення подібного балансу залежить лише від дисципліни, яка культивується як загальнообов'язкова у процесі здійснення професійних повноважень [10, с. 112].

Висновки

Отже, проаналізувавши нормативно-правовий механізм функціонування державної політики у сфері дипломатичних відносин приходимо до висновку: дипломатична служба та закономірності її функціонування напряму залежать від стану науки у даній сфері. Підготовка кадрів, концепція навчання та перепідготовки, що обирається, формує необхідний концептуальний масив та стилістичні особливості розвитку та зрушень у сфері державної політики та дипломатичного курсу держави Україна. Бачення є теоретичним, поки не знаходить підтвердження та підтримки на практиці. Практична складова, своєю чергу, неможлива без теоретико-методологічних концепцій та наукових думок. Важливо, аби подібне співвідношення справляло позитивний ефект на наукову та державно-політичну сфери дипломатичної служби, адже конфлікт теоретично-практичного характеру має позитивний ефект там, де є перспектива досягнення результатів [11, с. 35; 12].

Список використаних джерел

1. Закон України “Про державну службу” у редакції від 23.07.2020 No 889-VIII. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/889-19#Text

2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про МЗС” від 30 березня 2016 р. No 281. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/281-2016n#Text

3. Етносоціальні трансформації в Україні / Відпов. ред. Б.В.Попов. К., 2003. С. 172-173.

4. Андріяш В. І. Державна політика: концептуальні аспекти визначення. Державне управління: удосконалення та розвиток №9 2013. Режим доступу: http://www.dy.nayka. com.ua/? op= 1&z=626.

5. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади/за заг. ред. Н. Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 164 с.

6. Настольная книга дипломата / Р. Дж. Фельтхэм. Минск: ООО "Новое знание", 2000. 304 с.

7. Полтавець Т. Дипломатична служба в Україні та за кордоном [Електронний ресурс] / Т. Полтавець // Громадська думка про правотворення. 2018. № 8 (152). С. 11-15. Режим доступу: http://nbuviap.gov.Ua/images/dumka/2018/8.pdf.

8. Семченко О. А. Іміджева політика України / О. А. Семченко. К.: Видавничий центр «Академія», 2014. 272 с.

9. Почепцов Г. Г. Інформаційна політика: навч. посібник] / Г. Г. Почепцов, С. А. Чукут. К.: Знання, 2008. 663 с.

10. Макаренко Є. А. Віртуальна дипломатія / Макаренко Є. А., Піпченко Н. О. К.: Центр вільної преси, 2010. 302 с.

11. Гуменюк Б.І. Дипломатична служба: правове регулювання. Навчальний посібник. Київ: Либідь, 2007. 224 с.

12. Романенко Е.А. Жукова И.В. Генезис коммуникационного развития в условиях политическообщественных трансформацій. «Цазацстандагы PR жэне БАЦ. Гылыми ецбецтер жинагы», 2019. № 18 2019. С. 68-75.

Размещено на Allbest.ru