Народовладдя як принцип демократичної системи

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна академія внутрішніх справ

Народовладдя як принцип демократичної системи

Мозоль Наталія Іванівна кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії держави та права

Анотація

Встановлення безумовним принципом верховенства влади народу, на котрому базується українська державність у конституційних реаліях сьогодення, вимагає осучасненого теоретичного обгрунтування такого вагомого явища як народовладдя. Необхідність даного осмислення детермінована максимально поширеною в юридичній літературі думкою про схожість категорії «народовладдя» з низкою інших. Часто використовуване поняття в державознавстві, здебільшого, порівнювалося з соціалістичною демократією, де народ відносився до класів та прошарків суспільства, котрі боролися за торжество новітнього суспільного ладу - комунізму і соціалізму . Проте пострадянські вчені не забували про існування терміну «народовладдя», особливо, коли він потрапляв в сферу їхнього дослідження, але в результаті з цим починають прирівнювати його до демократії, народного суверенітету тощо.

Сутність даного підходу знаходить своє коріння у застосуванні номінального методу до встановлення понять. Автоматизований переклад давньогрецького терміна утворює з «демократії» «народовладдя», і, в результаті, навпаки. На відміну від дійсних, котрі висвітлюють істотні ознаки явища чи предмета, початкові визначення можуть бути і хибними.

Наступною причиною відсутності аналізу повного явища народовладдя постає те, що воно ніби є максимально звичним, принципом демократії, і в результаті, знаходиться в «затіненні» останньої.

З визначенням у науці здебільшого обходяться з надзвичаною обережністю, що в результаті з наявних творів внеунеможливлюється вилучення навіть й приблизного уявлення про те, як варто розуміти природу.

Системний метод, основа якого полягає в діалектичному законі загального зв'язку та взаємозумовленості явищ в природі і суспільстві, дає змогу більш конкретизовано виявити цю обумовленість, спрямованість та роль тих або інших елементів, та також абсолютно усі фактори, котрі детермінували виникнення та функціонування даної системи. За мету даний підхід ставить знайдення сутності системи, встановлення головної ознаки, котра досліджкє закономірності цього явища та робить його тим, котрим воно є.

Ключові слова: народовладдя, де ократія, демократична система, юридична наука, державний устрій, поняття, принципи, суспільство, право, ознаки.

Mozol Natalia Ivanivna Candidate of Legal Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Theory of State and Law, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

PEOPLE'S GOVERNMENT AS THE PRINCIPLE OF THE DEMOCRATIC SYSTEM

Abstract

Establishing the unconditional principle of the supremacy of people's power, on which the Ukrainian statehood is based in the constitutional realities of today, requires a modernized theoretical justification of such a significant phenomenon as people's rule. The need for this interpretation is determined by the most widespread opinion in legal literature about the similarity of the category of "people's power" with a number of others. The frequently used concept in political science was mostly compared with socialist democracy, where the people belonged to the classes and strata of society, which fought for the triumph of the newest social order - communism and socialism. However, post-Soviet scholars did not forget the existence of the term "people's power", especially when it entered the field of their research, but as a result, they began to equate it with democracy, popular sovereignty, etc.

The essence of this approach finds its roots in the application of the nominal method to establish concepts. Automated translation of the ancient Greek term forms "people's rule" from "democracy" and, as a result, vice versa. In contrast to valid ones, which highlight the essential features of a phenomenon or object, initial definitions can be false.

The next reason for the absence of an analysis of the full phenomenon of people's rule is that it seems to be the most usual principle of democracy, and as a result, is in the "shadowing" of the latter.

Definitions in science are mostly handled with extreme caution, which makes it impossible to extract even an approximate idea of how nature should be understood from existing works.

The system method, the basis of which is the dialectical law of the general connection and interdependence of phenomena in nature and society, makes it possible to more concretely identify this conditionality, orientation and role of certain elements, as well as absolutely all factors that determined the emergence and functioning of this system . The goal of this approach is to find the essence of the system, to establish the main feature that will explore the regularities of this phenomenon and make it what it is.

Key words: people's rule, de ocracy, democratic system, jurisprudence, state system, concepts, principles, society, law, signs.

Постановка проблеми. Наведена актуальність вимагає нагальну потребу дослідження юридичної природи демократії і народовладдя, адже саме це в подальшому надасть змогу презентувати їх характерні ознаки та власну, іманентну лиш кожному з даних явищ, специфіку. В даному ракурсі найбільш необхідним та результативним для дослідження постає аналіз, котрий ґрунтується на базі системного методу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику, котра склалися у сфері народовладдя, як принципу демократичної системи, аналізують різні вчені. Проблему досліджують з різних боків Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л, Демиденка Г., Петришина О.В., Шепілов Л.М. і багато інших. Дослідження результатів досліджень науковців спрямовує на негайність потреби в дослідженні даної тематики.

Метою статті є висвітлення та аналіз результатів аналітичного огляду проблематики народовладдя, як принципу демократичної системи.

Виклад основного матеріалу. Абстрактність понять демократії, що існує в період сьогодення пояснюється її історичною інтегрованістю у різну площину соціального буття та свідомості людства, в результаті й проявом в різних вимірах по-різному. Про узгодження даної думки стверджує і сам перелік «осмислень» демократії, котрі присутні в літературі наукового характеру.

Демократія знаходить своє тлумачення як:

політична діяльність на незначних за розміром територіях;

історичний феномен ;

форма державного устрою ;

народовладдя;

форма держави;

правління більшості;

політичний процес;

недержавний інститут, а саме принцип організації і діяльності політичних та суспільних організацій;

принципи організації державної влади;

політичний режим ;

тип політичної культури, світогляду чи політичної цінності;

соціально-політичний рух .

Дана розповсюдженість демократії як об'єкту дослідження у різних галузях людських знаннь дає змогу говорити про неї, як про категорію соціальну (адже вона не реалізується за межами суспільних відносинх);

категорію політичну (зав'язана на явищах таких, як влада, політичний режим, світогляд, політика, рух і т.д.); категорію державно-правову (стандартизується в державі за допомогою сукупності інститутів, а аткож процедур управління, котрі забезпечують функціонування повністю всієї системи у відповідності до цінностей демократії, і отримує своє власне нормативне закріплення).

Серед зазначених різноманітних підходів більше за всіх прийнятною для локалізації та узагальнення (безвідносно до географічних, історичних і галузевих відмінностей) є поглял, де найголовнішими аспектами демократії варто вбачати демократичну практику у її інституційному (сукупність стійких правил чи повторюваних, загальновизнаних процедур ) та процесуальному вимірах (дії соціальних акторів у соціальній і політичних напрямках, спрямованих на здобуття або втримання влади і на реалізацію курсу демократичної політики, становить демократичний процес), ідеал та ідею демократії, демократичну ідеологію та демократичні цінності як нормативний вимір демократії (в демократичної практики серед усієї її різноманітності поступово формується демократична ідея. Демократія в свою чергу стає цінністю, відбувається переконаність в тому, що демократичний спосіб вирішення проблем суспільства являється не лишень можливим, а навіть і бажаним. Відбувається формування певного світогляду, котрий постає як демократична ідеологія -система демократичних та впорядкованих цінностей, переконань та уявлень, відповіно з якими люди можуть та мусять вирішувати суспільні справи шляхом посередництва особистої участі, приєднання до суспільного життя, обізнаності й поінформованості та обізнаності відносно суспільних проблем та справ. Під ідеалом демократії варто розуміти той стандарт сьогодення, згідно до якого оцінюється демократичність абсолютно різноманітних форм врядування.

Дана конструкція є абсолютно логічною в зв'зку з тим, що обумовлює взаємозв'язок практики та теорії, котрі, утворюються один із іншого та співвідносяться як матерія і ідея:

з однієї сторони, практика об'єктивно вимагає свого цілеспрямування і ідеологічного обґрунтування, а ідеологія в свою чергу, являє собою вчення про ідеї, котрі дають змогу усталити стійкі підвалини системи, економічних, політичних, правових, а аткож моральних поглядів, в котрих приходить оцінення та усвідомлення ставлення людей до дійсного, одне до одного, та також до головної мети майбутньої діяльностісоціального характеру,

з іншої сторони, ідеологічний аспект постійно витікає з дійсних суспільних відносин в незалежності від його функціонального спрямуванння: чи то реформування, консервації, чи революційних змін, - варто зазначити, що навіть утопічні ідеї постають з радикального відкидання сучасної ним дійсності.

На сьогоднішній день демократія є «престижним поняттям», до котрого апелюють найбільш авторитарні і деспотичні держави, дане співвідношення

матерії та ідей може бути за певний критерій визнання практики демократичною, а її відповідність принципам теорії демократії.

Відповідно, при будь-яких проявах демократії (вже раніше ззаначених історичних, галузевих та графічних) ми постійно будемо мати справу з практикою, котра викликає до життя теорії демократії, а також ідеологічними демократичними цінностями, котрі слугують еталоном та нормативом для практичного застосування.

Юридична наука за невстановленою традицією визнає демократію через форму держави і як політичний режим. Якщо понятят демократії в якості політичного режиму утвердило власне право на існування зовсім недавно, то її характеристика в ролі форми держави започатковує власне коріння ще з періоду античних часів.

Так Перикл вказував, що «в нас державний устрій... називається ... демократія через те, що основа його не меншість, а більшість громадян»[].

Платон, оперуючи терміном «демократична держава», визначав за предикат даної владної організації рівність громадян.

Аристотель демократію охарактеризував, як державний лад, де верховна влада обов'язково знаходиться у руках більшості, притому він мав на увазі вигоди незаможних.

Полібій, розповсюджуючи власну динамічну морфологію державності, говорив, що демократичною державою може бути та держава, де рішуча сила належать постановам народної більшості.

Цицерон, в свою чергу, називав демократією державу, у котрій абсолютно все знаходиться у руках народу.

В часи більш наближені до сучасності демократія поставала як форма держави із врівноважуючою правдою.

З часу визнання політичного режиму як такого, що є самостійним і неодмінним елементом форми держави, демократію почали розглядати саме в його межах. Поняття політичного режиму як одної з складових сторін форми держави відносяться такі методи, які охарактеризовують систему відповідних свобод та прав населення, конкретний спосіб вираження демократії. Варто відмітити, політичний режим, як елемент форми держави може бути розглянутий в більш стиснутішому розумінні, а саме як стан демократії у державі. В даному випадку мова йде про риси, котрі відносяться до характеру зв'язку державної влади із громадянами та населенням, зміст їхніх політичних прав та свобод.

В період сьогодення цей підхід став загальноприйнятим, його розділяє вагома кількість сучасних вчених, й політичні режими здебільшого класифікуються на недемократичні і демократичні.

Саме в даній якості форми держави демократія характеризується ознаками, котрі обумовлюють організацію державної влади. До даних ознак, безвідносно до часу та місця існування демократії варто віднести:

наділення окремих груп чи то осіб особливими повноваженнями владного характеру, дійсність особливих органів влади;

виборну чи представницьку систему створення органів влади і управління;

вирішення питань в виборних органах влади шляхом більшості голосів;

офіційне признання рівності прав громадян політичного спрямування, а також рівності їх прав та обов'язків як невідємних членів суспільства.

Найбільш узагальненими ознаками демократії є рівність можливостей для участі в управлінні державними та суспільними справами, соціальна рівність, прийняття рішень більшою кількістю голосів за підпорядкування меншості більшості.

Також науковці розглядають і дещо інші основоположні критерії демократії:

відповідність державної політики корінним інтересам народу;

розширене залучення населення до управління справами суспільства і держави, соціально-політичної активності мас;

гласність в роботі державних і громадських органів, інформованість населення про прийняті рішення, а також результати їх введення в дію, систематична реалізація пропозицій громадян, врахування громадської думки;

дійсні, засновані на надійних юридичних гарантіях і послідовному підвищенні культурного і матеріального рівня життя, беручи до уваги принцип соціальної справедливості, свободи та права громадян, котрі поєднуються з відповідальністю і обов'язками перед суспільством;

високий рівень здійснення принципу законності, стійкість правової основи громадського і державного життя;

абсолютна рівність політичних прав, а також підкорення меншості більшості.

Із зазначених ознак, можна розробити робочу формулу демократії як представницької та безпосередньої влади народу на базі політичної свободи і рівності прав та обов'язків громадян. Можливі лиш ще два інших виходи, котрі є однаково прості і задовільні:

перший - це вимога одноголосності в голосуванні,

другий - це звернення до найбільш мудрих суддів.

Проте прагнення до одноголосного вирішення проблем є більш розфан- тазованим в будь-якій різнорідній групі людей: дана тактика може бути дійсною лиш у досить тісних та й взагалі примітивних об'єднаннях, проте й там воно, уявляється більш удаваним, а ніж дійсним, осекільки воно зводиться лиш до того, що в такому колективі не піднімається ні єдиного голосу який буде суперечити думці, яка була виявлена впливовою особою. У розвинутому суспільстві дана вимога одноголосності прирікла б суспільство до знерухомості.

Отже, те, що нами сприймається під безпосереднім волевиявленням народу, в результаті виявляється вираженням волі більшої кількості (проте, і дане твердження являється умовним, адже за певних виборчих колізій «народним волевиявленням» постає позиція групи, котра бажає та є пропорційною більшістю відносно інших кількостей, проте все ж є меншістю щодо виборців в загальному). При цьому воля меншості тут не зникає, а діалектично проявляє себе.

Народ у вигляді динамічного соціального агрегату індивідуумів, як суспільство, скоріше за все не буде складати монолітну більшість відносно всіх питань, котрі утворюються в процесі державного управління, а в результаті ми будемо мати якісно та кількісно відмінні більшості в різних державних ситуаціях. В рпзультаті, за однієї події меншість може стати складовою більшості, а за іншої - частина більшості перетвориться на меншість.

В умовах демократії меншість повинна і має мати простір для того, щоб реалізувати свої цілі за допомогою участі у процесі випрацювання спільного рішення у подоланні конфліктів. Дана позиція, також, слугує захистом й тієї меншості, котра фактично не ставить за ціль стати одного разу більшістю чи взагалі не прагне до цього. Також, слід додати, корелює фактичний зміст суб'єкта влади в бік формального, - спільна участь меншості і більшості в проведенні політичних актів у синтезі змінює початкові позиції як одних, так і інших в бік загального компромісу.

Отже, влада народу є принципом і центром тяжіння інших ознак демократії, в своїй загальності демократичні ознаки дають зрозуміти особливість демократії як держави, котра визнає визнання меншістю більшість, а також розглядає себе як орган більшості.

В логіці та філософії під принципом характеризують центральне поняття та основу системи, котра являє собою поширеннята узагальнення будь-якого положення на абсолютно всі явища тієї області, з котрої даний принцип абстрагований.

В результаті, принцип являється вихідним положенням, а також системотворчим елементом, котрому підлеглі і компліментарні всі інші складові системи. Саме дану роль відіграє влада народу у системі ознак демократії: вона являється основою, навколо котрої будується, виконуючи обслуговуючу формалізуючу роль, система демократії.

Відштовхуючись від поняття демократії, як організації і здійснення державної влади їнароду, котре засновано на рівноправному прийнятті участі громадян в формуванні органів держави та контролю за їх діяльністю, на рівності та правозаконності громадян перед законом, на встановленій правом взаємній відповідальності громадянин та держави, побудуємо власний відповідний перелік її ознак:

признання народу верховним суверенним носієм та джерелом державної влади;

політичний характер демократії;

державний характер демократії;

реально дійсна можливість народу час від часу змінювати склад органів представницької влади;

політична рівність участі громадян в формуванні органів держави та організації контролю за їхньою діяльністю;

визнання політичних свобод громадян;

спрямованість на реалізацію свобод та прав громадян;

розподіл влади на три гілки влади виконавчу, законодавчу, а також судову;

взаємна відповідальність громадян та держави;

правозаконність;

Із самого побудованого поняття видно, що головним, вихідним положенням являється саме влада народу.

Підсумовуючи роль та сенс предикатів до категорії «народ», можна відмітити: поняття «влада народу» обгрунтовано потребує владної ознаки, остання можлива лиш за умови існування політичних свобод народу. Народ, який є явищем кількісним, може бути вільним лише при умові рівності абсолютно всіх громадян в політичній свободі.

Отже, народ реалізує свою владність в державі та через державу. При цьому всьому державу не будь-яку, а відповідно належним чином організовану.

Ознаку дійсної можливості народу час від часу змінювати склад органів представницької влади варто розглянути в більш широкому контексті, а саме як формування і зміну народом влади держави. В разі якщо народ у силу певних причин нездатний в повній мірі реалізовувати належну йому владу, то дану функцію виконує держава в обличчі державного апарату, котрий відносно народу є його законним представницьким органом.

В свою чергу категорія «законність» має висвітлювати не лишень процес виконання та дотримання правових законів, а також і забезпечення видавання лиш правових законів, тобто, мається на увазі, процес законотворчості. Цілісніть цих процесів в літературі знаходить своє відображення в терміні «право законність».

Отже, можна відмітити, що право являється продуктом, вираженням інтересу суспільства, котре в правовій сфері відшуковує себе в вигляді “народу”.

Висновки

Як результат даної статті, проаналізувавши ключові характеристики демократії, можназробити висновок, що сутнісною, системотворчою ознакою і визначальним принципом демократії виступає влада народу, воно ж народовладдя. Інші ознаки демократії відносно влади народу є умовою, без якої не може бути і виконують обслуговуючу, а також формалізуючу роль. А народовладдя в свою чергу за такого ракурсу варто охарактеризувати як належність та здійснення влади народом в особистих інтересах в правовій і демократичній формі на базі гарантування і втілення свобод та прав людини.

Література

народовладдя демократичний гарантування

Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л. Загальна теорія держави і права. Харків: Право, 2002. С. 101-102

Платон. Держава. Хрестоматія для юридичних вузів і факультетів. Харків: Легас, 2002. С. 43.

Арістотель. Невичерпність демократії: Видатні діячі минулого і сучасності про вільне, демократичне суспільство і права людини. Укр. Письменник. Київ: 1994. С. 15.

Цицерон М.Т. Диалоги: О государстве. Наука, 1966. С. 20.

Демиденка Г., Петришина О.В. Історія вчень про державу і право. Харків: Право, 2008. С. 216.

Цвік М. Про сучасне праворозуміння. Вісник Академії правових наук України. 2001. №4. С. 10-11.

Шипілов Л.М. Народовладдя як основа демократичної держави. Видавництво “ФІНН”. Харків: 2009. 216 с

References

Tsvik M.V., Tkachenko V.D., Bogachova L.L. (2002) Zahalna teoriia derzhavy i prava [General theory of the state and law] Pravo -Law. Kharkiv [in Ukrainian].

Platon (2002) Derzhava [State] Khrestomatiia dlia yurydychnykh vuziv i fakultetiv - Textbook for law schools and faculties. Kharkiv: Legas [in Ukrainian].

Aristotle (1994) Nevycherpnist demokratii: Vydatni diiachi mynuloho i suchasnosti pro vilne, demokratychne suspilstvo i prava liudyny. [The inexhaustibility of democracy: Prominent figures of the past and present on a free, democratic society and human rights.] Ukraine Writer. Kyiv[in Ukrainian].

Tsytseron M.T.(1966) Dyalohy: O hosudarstve [Dialogues: About the state.] Nauka- Science [in Ukrainian].

Demydenka H., Petryshyna O.V. (2008) Istoriia vchen pro derzhavu i pravo. [History of teachings about the state and law] Pravo - Law. Kharkiv [in Ukrainian].

Tsvik M.V (2001) Pro suchasne pravorozuminnia [About modern legal understanding] Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy- Bulletin of the Academy of Legal Sciences of Ukraine[in Ukrainian].

Shypilov L.M. (2009) Narodovladdia yak osnova demokratychnoi derzhavy [People's power as the basis of a democratic state] Vydavnytstvo “FINN”- FINN Publishing House. Kharkiv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru