Ідея інформаційного делікту як порушення інформаційних прав людини

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Ідея інформаційного делікту як порушення інформаційних прав людини

Тихомиров О.О.

Юридизація інформаційних прав людини вимагає встановлення їх меж, які будуть зрозумілими, осяжними для кожної людини, чим забезпечується відповідність вимогам верховенства права, дотримання балансу прав і інтересів, уникнення непропорційності обмежень, обов'язковість державного забезпечення, можливості ефективного юридичного захисту.

Сама наявність у прав людини юридично визначених меж створює нерозривний змістовий зв'язок між суб'єктивним правом людини, її обов'язком, а також обов'язками інших, щодо непорушення меж цього права, що є основою оптимальної соціальної взаємодії і має ґрунтуватися, насамперед, на відповідальності людини як елементу свободи.

Розглядаючи свободу «як здатність особи до відповідального вибору», М.В. Савчин, зазначає, що «відповідальність як аспект свободи сприяє юридизації цього явища, переносячи такий вибір в окремих випадках у процедурно-процесуальну площину», а «...формалізація прав пов'язується із юридичною відповідальністю, на чому потім ґрунтуються аргументи стосовно правової визначеності».

Межі права, способи їх визначення і забезпечення, в такому разі, у широкому розумінні можуть сприйматися як атрибут юридичного змісту права людини.

Точність і юридична завершеність меж прав людини забезпечується їх конкретизацією у вигляді заборон (складів правопорушень) та юридичної відповідальності, передбачених охоронними нормами. Конкретні заборони - межі права у вигляді обов'язку утриматися від певної поведінки, юридична відповідальність - засіб забезпечення дотримання цих меж.

Причому осмислення правопорушень і відповідальності в контексті прав людини орієнтує не тільки власне на покарання правопорушника, а, передусім, на відновлення порушеного права або компенсацію, що загалом відповідає запропонованій ідеї перспективної і ретроспективної форми «жорсткого» інформаційного обов'язку.

З огляду на такі сутнісні зв'язки прав людини, їх меж, розуміння свободи й відповідальності, а також враховуючи проникний характер інформатизації і в суспільних відносинах, і в праві, розгляд порушень інформаційних прав людини і відповідальності за них у відриві від загальної ідеї інформаційного правопорушення видається неможливим. Окрім того, всі інформаційні правопорушення в абстрактному сенсі можуть бути ідентифіковані як безпосередні чи опосередковані порушення прав людини, особливо якщо визнавати існування ще неюридизованих інформаційних прав людини, зокрема колективних прав, таких як право на інформаційну безпеку, право на безпечне інформаційне середовище і технології тощо, порушення яких може мати не тільки індивідуальне, а й колективне спрямування.

Тому далі наводитимуться пропозиції щодо теоретичного виділення і обґрунтування інформаційного делікту як універсального поняття інформаційного права, яким охоплюються як безпосередні так і опосередковані порушення інформаційних прав людини.

Сучасна правова наука досить активно оперує поняттями, які відображають протиправні діяння, певним чином пов'язані з інформацією: інформаційні, комп'ютерні правопорушення, правопорушення у сфері комп'ютерної інформації, у сфері ІТ, у сфері інформаційної безпеки, кібернетичні правопорушення тощо. Це свідчить про значний науковий інтерес до них та надзвичайну актуальність проблеми протидії таким правопорушенням.

Однак розмаїття правопорушень в інформаційній сфері настільки значне, що ні наукою, ні національними правовими системами, ні міжнародним правом не вироблено їх спільного розуміння. Залишається відсутньою термінологічна єдність і система загальновизнаних теоретичних понять, які повною мірою могли б відобразити всю варіативність протиправних діянь і спричинених ними наслідків у царині інформації, інформаційних впливів на людину і суспільство, технологій, комп'ютерів та їхніх систем, локальних і глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж тощо.

Необхідно визнати, що парадигмальна поняттєво-термінологічна система інформаційно-правових досліджень сьогодні перебуває лише в стадії «інтуїтивного» зародження, яка є природним етапом під час формування і становлення будь-якого інноваційного наукового напряму.

При цьому, відбуваються процеси, що можуть суперечити загальноприйнятим нормам наукознавства, лінгвістики й, нарешті, накопиченому поколіннями досвіду наукової діяльності. Насамперед, йдеться про формування мови інформаційно-правових досліджень переважно на базі іноземних мовних конструкцій, впровадження іншомовних слів в наукову лексику.

Як вже зазначалося, ідея інформаційних прав людини як своєрідний комплекс мала різні вияви, зокрема й в термінологічному полі: «е-права людини» (е-Human Rights), Інтернет права (Internet Rights), «цифрові права» (Digital Rights), «кіберправа» (Cyber-rights) тощо. Таке розмаїття зумовлено різними етапами розвитку ІТ і набуттям залежності від них людини, її інтересів і потреб.

Аналогічні тенденції можна відстежити і в формуванні концепту правопорушень у сфері інформаційних відносини (інформаційних деліктів), зокрема порушень інформаційних прав, що вкотре свідчить про їх взаємозумовленість і єдність походження.

Щодо поступового наповнення змістом поняття «інформаційний делікт», то застосовуються таки словосполуки, як «комп'ютерні злочини» чи «комп'ютерні правопорушення» (комп'ютерна злочинність), «кіберзлочини» (кіберзлочинність), «інформаційні злочини», «правопорушення у сфері інформації», «правопорушення у сфері інформаційних технологій», «ІТ-правопорушення», «е-злочини», і навіть «злочини у сфері високих технологій»Бєляков К.І. Мова інформаційно-правових досліджень: проблеми формування. Правова інформатика. Київ : НДІІП НАПрН України, 2012. №4(36). С. 3-9. Організаційно-правові та тактичні основи протидії злочинності у сфері високих інформаційних технологій : навч. посіб. / за ред. Б.В. Романюка; Є.Д. Скулиша. Київ : КИТ, 2011. 404 с..

У таких умовах актуальною є проблема визначення змісту термінів. І цьому є кілька причин. Перша, класична причина - дефініція терміна дозволяє вичерпно окреслити предмет досліджень і дискусій, коло проблем, які нею охоплюються. Друга - загальна проблема правопорушень в інформаційній сфері, що є фактором безпеки. Забезпечення інформаційної безпеки як права колективного, сьогодні є глобальним і тому найбільш ефективним буду лише за умови об'єднання зусиль найширших кіл міжнародної спільноти як на державному рівні, так і на рівні приватних корпорацій і асоціацій. Їх ефективна взаємодія вимагає узгодженого розуміння термінології в цьому напрямку, що, зокрема визначає необхідність «стандартизації» термінології.

Варто враховувати, що гносеологічним процесам становлення інформаційного делікту як наукової правової категорії притаманна певна непослідовність і фрагментарність, породжена актуалізацією окремих її аспектів, передусім тих, які сьогодні вже звично називають «кіберзлочинністю». При цьому в недалекому минулому на пострадянському науковому просторі частіше вживався термін «комп'ютерна злочинність», з якого де-факто розпочався вітчизняний науковий дискурс про інформаційні делікти. В юридичній енциклопедії (2001 рік) «комп'ютерна злочинність» (computer crime) визначається як «вид злочинності, пов'язаний з незаконним використанням сучасних інформаційних технологій і засобів комп'ютерної техніки». інформаційний делікт право людина порушення відповідальність

Досліджуючи співвідношення комп'ютерних та інформаційних правопорушень, С.А. Правдюк доходить висновку про те, що «комп'ютерні правопорушення є лише частиною інформаційних правопорушень, тобто співвідносяться між собою як частина та загальне»Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. Київ: «Укр. енцикл.», 2001. Т. 3. С. 669. Правдюк С.А. Комп'ютерні правопорушення та інформаційні правопорушення: аспекти співвідношення. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. 2013. Вип. 182. Ч. 3. С. 216-223..

Аналізуючи цю проблему, В.М. Бутузов до комп'ютерних відносить злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку і визначає їх як «посягання на відносини у сфері комп'ютерної обробки інформації, на права власності фізичних та юридичних осіб на інформацію і доступ до неї». Очевидно, що наведене трактування комп'ютерного злочину тяжіє до більш широкого змісту й охоплення різних проявів злочинності, як безпосередньо спрямованих проти порядку комп'ютерної обробки інформації, так і інших, які зазіхають на інформаційні права суб'єктів, що реалізуються за допомогою комп'ютерних систем. Аналогічні підходи простежуються в роботах багатьох вітчизняних учених незалежно від того, який вони пояснювали термін «комп'ютерний злочин» чи «кіберзлочин».

Широке тлумачення «кіберзлочинності» загалом відповідає і позиції міжнародних експертів, оприлюдненої у 2000 році на Десятому конгресі ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками. «Термін “кіберзлочинність” охоплює будь-який злочин, що здійснюються за допомогою комп'ютерної системи чи мережі, в рамках їх функціонування або з метою їх порушення. В принципі, він охоплює будь-який злочин, який може бути вчинено в “електронному” середовищі»Бутузов В.М. Протидія комп'ютерній злочинності в Україні (системно-структурний аналіз): монографія. Київ : КИТ, 2010. С. 94. Tenth United Nations Congress on the Prevention of Crime and the Treatment of Offenders, Vienna, 10-17 April 2000. Crimes related to computer networks /A/CONF.187/10. P. 4.

Значним кроком на шляху протидії інформаційним деліктам (в контексті кіберзлочинів) стало підписання у 2001 році Європейської конвенції про кіберзлочинністьКонвенція про кіберзлочинність: міжнародний документ від 23.11.2001., спрямованої на поглиблення міжнародної співпраці щодо протидії найбільш небезпечним правопорушенням у галузі комп'ютерних систем і мереж або так званим «кібернетичним злочинам».

Конвенція в загальній формі визначила основні групи й види таких злочинів, за які національними законодавствами повинна встановлюватися кримінальна відповідальність, а саме:

- злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем;

- злочини, пов'язані з комп'ютерами; злочини, пов'язані зі змістом інформації;

- злочини, пов'язані з порушенням авторських і суміжних прав.

У кожній з цих груп можна безпосередньо віднайти порушення інформаційних прав людини.

Підписання Європейської конвенції про кіберзлочинність стало реакцією міжнародної спільноти на поширення найбільш небезпечних інформаційних деліктів - злочинів у сфері інформаційних та комп'ютерних технологій. Вони становлять ту частку інформаційних деліктів, яку сьогодні вдалося певною мірою інституалізувати (виділити) кримінальним правом в окрему групу злочинів.

Підвищена увага світової спільноти до забезпечення кібернетичної безпеки та боротьби з кіберзлочинністю спричинила активізацію правотворчих процесів у цій сфері, зокрема й в Україні. Із цим логічно пов'язано формування відповідного понятійно-термінологічного апарату кібербезпеки та його нормативне (легальне) тлумачення, як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі».

Проте наразі в Україні маємо ситуацію, коли вирішення проблем забезпечення кібернетичної безпеки, яке загалом відповідає загальносвітовим тенденціям, випереджає в нормативному закріпленні проблеми вищого порядку - інформаційної безпеки людини і суспільства в цілому.

На думку О.А. Баранова «кібербезпека - це окремий випадок інформаційної безпеки, поява якого обумовлена використанням комп'ютерних систем та/або телекомунікаційних мереж. Кібербезпека - інформаційна безпека в умовах використання комп'ютерних систем та/або телекомунікаційних мереж»Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 05.10.2017 №2163-VIII.Баранов О.А. Про тлумачення та визначення поняття «кібербезпеки». Правова інформатика. 2014. №2(42). С. 60-61. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України : Закон України від 05.10.2017 №2163-VIII.

Тихомиров О.О. До осмислення правової природи протиправних діянь в кібернетичній сфері. Європейське право і європейська правова освіта - пріоритетні напрями підготовки вітчизняних фахівців права: матер. постійно діючого наук.-теор. семінару (Нац. акад. внутр. справ, 14 трав. 2014 р.). 2014. Вип. 3. С. 73-75.. Надане визначення засноване на діалектичному зв'язку категорій загального і одиничного у сфері інформаційної безпеки. Кібербезпека розглядається як одиничне стосовно інформаційної безпеки, яка виступає в якості загального.

Такий підхід дозволяє розглядати проблеми кібербезпеки з позицій відносно напрацьованої теоретичної та практичної бази інформаційної безпеки, і відповідно, кіберзлочини в межах загального розуміння інформаційного делікту, створювати адекватні моделі правового забезпечення в цьому секторі інформаційної сфери, яка на часі є досить суперечливою.

Втім, українським законодавцем умови термінологічної ентропії в інформаційній сфері часто-густо додатково посилюються.

Приміром, Закон України «Про основні засади забезпечення кібернетичної безпеки» вводить дефініцію «кіберзлочин», визначаючи його як «суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України». Загалом не піддаючи сумнівам наукову обґрунтованість цієї дефініції, варто звернути увагу на те, що Кримінальний кодекс України не оперує поняттями «кіберзлочин» і «кіберпростір» та не передбачено жодних змін у ньому разом із прийняттям Закону України «Про основні засади забезпечення кібернетичної безпеки». Тоді введене законом поняття «кіберзлочин» фактично буде виконувати суто інтерпретаційну функцію, що ставить під сумнів прагматичність таких кроків законодавця.

Отже, українська правова доктрина особливо потребує розвитку в напрямі осмислення природи, основних властивостей, правових причин та передумов виникнення, юридичних наслідків інформаційних правопорушень (інформаційної деліктності), а також визначення їх місця в загальній системі протиправної поведінки як рівні класичних галузей права (в межах, кримінального, адміністративного, цивільного), так і з інтегративних позицій інформаційного права та загальної теорії права. Отриманні знання мають бути сконцентровані в самостійному науковому утворенні із центральним об'єктом - явищем інформаційної деліктності і власним своєрідним методологічним апаратом, тобто в інформаційній деліктології.

Цілком логічно, що істотна проблема міждисциплінарного характеру зумовлює цілий спектр напрямів наукових досліджень. Небезпечні діяння, які відповідають концепції «інформаційний делікт», маючи первинну техніко-технологічну або психологічну природу, стали предметом передусім численних досліджень і публікацій в межах технічних та спеціальних наук.

Однак сьогодення постійно підвищує вимоги до адекватності механізмів правового забезпечення інформаційної сфери, зокрема й юридичних засобів запобігання та протидії інформаційним правопорушенням. Тому науковці - фахівці з кримінального й адміністративного права, криміналістики, кримінології дедалі частіше досліджують такі правопорушення, але переважно в контексті засобів виявлення, розслідування, припинення правопорушень, та юридичної відповідальності.

Разом із тим, проблема загального усвідомлення юридично значущих властивостей інформаційних деліктів, їхнього співвідношення з іншими видами правопорушень та заходами юридичної відповідальності залишається актуальним завданням, передусім для інтегруючої науки інформаційного права та фундаментальної в системі юридичних наук - загальної теорії права. Формування й розвиток самостійного комплексного наукового напряму - інформаційної деліктології, може суттєво прискорити виконання цього завдання.

Саме в межах інформаційної деліктології, як інституту інформаційно-правових досліджень, мають вивчатися правопорушення в інформаційній сфері - інформаційні делікти, що, з урахуванням міжгалузевого характеру юридичної відповідальності за їх вчинення, забезпечує комплексне вирішення наявних і потенційних методологічних та інших правових проблем.

Наразі ж можна констатувати невідповідність охоронної складової інформаційного законодавства сучасним потребам і, як наслідок, недосконалість, неефективність юридичних і організаційних механізмів охорони й захисту прав суб'єктів інформаційних відносин, зокрема інформаційних прав людини.

Водночас необмеженість, багатогранність і динамічність інформаційної сфери, глибоке проникнення ІТ у суспільне життя постійно надають нові можливості, способи й знаряддя для вчинення різноманітних інформаційних деліктів (не тільки злочинів, а й проступків), серед яких уже відомі або «традиційні». Причому, якщо останні у своїх звичних формах не несли значної суспільної небезпеки, то з використанням ІТ можуть набути загрозливих для суспільства масштабів.

У контексті завдань правового забезпечення реалізації і захисту інформаційних прав людини в такій ситуації необхідно, по-перше, усвідомлювати, що являє собою «інформаційний делікт» та які правові критерії і мета його виділення (філософська, теоретична, нормативно-інтерпретаційна тощо), по-друге, максимально виважено і системно підходити до удосконалення законодавчого понятійно-термінологічного апарату в інформаційній сфері.

Размещено на Allbest.Ru